Історичний відступ. 
Методичні прийоми кріотерапії

У древній медицині одним з найпоширеніших терапевтичних прийомів було застосування холоду. Відомо рецепт, датований 3500 р. до н.е., який містить рекомендації щодо місцевого використання холоду при пораненнях голови, грудної клітки та інших ділянок тіла. Гіпократ та його учні теж знали про цілющі властивості низьких температур. Так, за допомогою холодної води та льоду вони тамували біль при травмах, подагрі, зупиняли кровотечу з ран, полегшували страждання хворих на правець та при корчах.

Про застосування холоду з метою лікування згадується в матеріалах, знайдених при розкопках Помпеї. В документах, які дійшли до нас, розповідається, що Гай Юлій Цезар (102−44 до н.е.) і Август (63 до н.е. — 14 н.е.) холодом лікували артрит і ревматизм. На Сході ще в 200 році до н.е. при хронічній лихоманці хворих обгортали намоченими холодною водою простирадлами, обкладали пакетами з льодом.

Ще в древності не без підстав вважали, що загартовування холодом забезпечує довголіття.

В середні віки теж пам’ятали про цей ефективний спосіб терапії. Так, є відомості, що Річард Левине Серце (1157−1199) був врятований лише завдяки застосуванню холоду — після тяжкого поранення його тіло обклали снігом.

Французький хірург Лоррей під час війни 1812 року ампутував кінцівки, обкладаючи їх льодом. М. І. Пирогов (1810−1881), маючи досвід лікування поранених під час Кримської війни, вважав за доцільне застосовувати холод при кровотечах. Англійський лікар Д. Арнотт в середині минулого століття для лікування головного болю, міжреберної невралгії, рожистого запалення та інших хвороб застосовував шкіряні мішки, наповнені сіллю й льодом. Він звернув увагу на те, що під дією холоду шкіра стає тугою і блідою. При цьому зменшуються відчуття болю, кровотеча й кількість виділень з рани.

Після винайдення термометра стало можливим контролювати температуру тіла. З цього часу розпочалось ще активніше використання охолодження організму з лікувальною метою. Проте в деяких випадках холодотерапія супроводжувалась ускладненнями, зокрема, порушенням діяльності серцево — судинної системи, нирок та ін. Згодом професор Київського університету О. П. Вальтер (1898−1941) встановив що при зниженні температури тіла сповільнюється частота серцевих скорочень. Він же відзначив, що після охолодження тварина перестає відчувати біль і її в такому стані можна оперувати. Згодом Російські вчені І. Р. Тарханов (1846−1908), М. О. Холодковський (1858−1921) та Д. К. Заболотний більш конкретно визначили поняття гіпотермія і заклали поняття сучасної методики прийому кріотерапії.

Технічний прогрес середини 20 ст. з’явився стимулом для зростання інтересу до застосування холоду в біології і медицині, що привело до створення нової наукової дисципліни — кріобіології, яке є теоретичною основою криогенного методу в клініці, медицині. Накопичені фактичні матеріали по впливу низьких температур на різноманітні біологічні об'єкти (від насіння рослин, вірусів, мікробів і одноклітинних організмів до ссавців) показали, що жива клітина під впливом низьких температур може перетворитися в лід при температурі значно нижчій 0° С. За даними Мазура (P. Mazur, 1968), живі клітини замерзають цілком при t — 20° С. Можна вважати встановленим, що перехід живої тканини у твердий стан веде в наступному до її загибелі.