Позаротовий метод запису рухів нижньої щелепи
Потім прикусні валики верхньої та нижньої щелеп уводять у ротову порожнину і просять хворого зімкнути щелепи у положенні центрального співвідношення. Лікар проводить контроль виконання даної процедури. Після цього хворого просять рухати нижньою щелепою допереду та вбік. Штифти у такому разі ковзають по амальгамі або пластичній масі, залишаючи слід. У результаті отримують індивідуальний запис… Читати ще >
Позаротовий метод запису рухів нижньої щелепи (реферат, курсова, диплом, контрольна)
Для позаротового методу запису рухів нижньої щелепи використовують реєструвальний пристрій Гізі. Пристрій складається з металевої підковоподібної пластинки і лицевої дуги. Підковоподібна пластинка кріпиться на нижньому прикусному валику в ділянці фронтальних зубів і з'єднується з лицевою дугою. Кінці лицевої дуги оснащені олівцями і розташовані в ділянці суглобів. На щоку спереду від вуха накладають папір, до якого спрямовані загострені кінці олівців.
Потім прикусні валики верхньої та нижньої щелеп уводять у ротову порожнину і просять хворого зімкнути щелепи у положенні центрального співвідношення. Лікар проводить контроль виконання даної процедури. Після цього хворого просять рухати нижньою щелепою допереду та вбік. Штифти у такому разі ковзають по амальгамі або пластичній масі, залишаючи слід. У результаті отримують індивідуальний запис рухів нижньої щелепи.
Прикусні валики виводять з ротової порожнини, дають час для затвердіння амальгамі і переносять на моделі в індивідуальний безсуглобовий артикулятор.
Феномен Катца-Ефрона-Гельфанда
рух щелепа артикулятор Ці автори запропонували застосовувати у разі створення індивідуальної оклюзійної поверхні феномен Хрістенсена шляхом внутрішньоротового запису з використанням шарнірного оклюдатора.
За методикою Ефрона (1929) після визначення центрального співвідношення щелеп і гіпсування моделей в оклюдатор проводять постановку фронтальних зубів на обох щелепах, а в ділянці жувальних зубів зберігають висоту прикусних валиків. У клініці вводять воскові шаблони в ротову порожнину і пропонують пацієнту зімкнути зуби в передній оклюзії; в утвореному в такому разі клиноподібному дефекті розміщують і закріплюють з обох боків на нижньому валику восковий валик, який під час змикання щелеп роздавлюється, набуваючи клиноподібної форми і заповнюючи цей проміжок. Прикусні валики виводять з ротової порожнини, охолоджують і знову вводять у рот, пропонуючи пацієнту стиснути щелепи в центральній оклюзії і уважно стежачи за цим станом. За такої умови утворюється просвіт між фронтальними зубами, для ліквідації якого необхідно на верхньому прикусному валику зрізати віск у вигляді клину, після чого поверхня прикусного валика набуває випуклої форми, тобто створюється сагітальна оклюзійна крива, по якій і проводять постановку жувальних зубів верхньої щелепи, а потім — нижньої.
А.Я.Катц і З. ГІ.Гельфанд (1937) модифікували цей метод, замінивши воскові прикусні валики на стенсові, а також змінили методику формування оклюзійної кривої. За їхньою методикою прикусні валики за шириною і висотою повинні приблизно відповідати зубним рядам. Розміщення валиків на комірковому відростку, висота і співвідношення їх контролюється і коригується у ротовій порожнині хворого.
Корекція валиків у ротовій порожнині дозволяє, по-перше, їх припасувати, по-друге, хворий звикає закривати рот без спонукання і керування з боку лікаря. Усі ці маніпуляції призводять до втоми жувальних м’язів, що і буде сприяти набуванню щелепами положення відносного фізіологічного спокою, а це, в свою чергу, полегшить визначення правильного центрального співвідношення щелеп. Сагітальна і поперечна криві формуються за допомогою феномена Христенсена. Для цього валики покривають кашкою із пемзи або наждаку, після чого пропонують пацієнту виконати різноманітні рухи нижньою щелепою. Потім на валиках роблять позначки і фіксують їх у ротовій порожнині у положенні центральної оклюзії, переносять на моделі і гіпсують в оклюдатор з переднім штифтом.
Постановку штучних зубів починають па моделі верхньої щелепи, замінивши твердий базис з оклюзійним валиком на воскові. У такому разі всі зуби, за винятком бічних різців (вони відстають на 0,5 мм), повинні торкатися площини нижнього оклюзійного валика. Постановку зубів на нижній щелепі проводять у щільному контакті з антагоністами верхньої щелепи. Використання даної методики дає економію часу, не вимагає використання дорогих анатомічних артикуляторів, знижує відсоток помилок підчас визначення центрального співвідношення щелеп, тим самим зменшує кількість браку і переробок протезів.