Використання музичного фольклору на уроках музыки у початкових класах

Курсова робота з

«Методики музичного виховання»

Використання музичного фольклору на уроках музики в початкових класах Студентки 4 курсу заочної форми навчання Демченко Т. В Науковий керівник викладач Фоломеєва Н. А Суми 2012р.

Вступ Національна культура в усі часи насамперед означала світогляд і систему цінностей, унікальний образ будь-якої країни та її народу в багатоманітній мозаїці вселюдської цивілізації - той духовний і моральний фундамент, на якому виростає особистість зі своїми індивідуальністю та національною ідентичністю. Кожен народ є творцем і володарем створених ним духовних цінностей, які становлять його національні святині, що з плином часу набувають все більшої ваги.

На початку XXI століття ми прагнемо відродити національну культуру та історію українського народу. Нагальним, великим і складним завданням постало формування духовного світу дітей — духовності, як провідної якості особистості. Важливим загальним фактором духовного життя українського народу стало усвідомлення особливого значення могутнього духовно-творчого потенціалу української традиційної культури, яка є головним чинником морально-естетичного самооздоровлення і відродження національної самосвідомості, духовності народу, проявом ментальності, підґрунтям для розвитку професійного мистецтва.

Невід'ємним компонентом сучасної загальноосвітньої підготовки в Україні є музично-естетичне виховання. Його спрямування на опанування підростаючим поколінням національним культурним досвідом, зокрема фольклорним арсеналом культури, співвідноситься з доктринальними Положеннями Законів «Про мову», «Про освіту» .

Виховання засобами дитячого музичного фольклору, традиційних календарних та обрядових свят, ігор, розглядається як невід'ємна частина навчально-виховного процесу на уроках музики. Адже музичний фольклор, як першооснова музичної культури, є природним підґрунтям для формування основ музичної культури учнів.

Однак, не зважаючи на вагомий теоретичний та практичний внесок вищевказаних досліджень у розв’язання означеної проблеми, залишаються недостатньо дослідженими методичні засади використання українського музичного фольклору на уроках музики. Потребують подальшого вивчення питання комплексного використання етнічного мистецького фонду як домінанти музичного виховання й навчання дітей на важливому етапі шкільного дитинства. Становить проблему недостатність репертуарних збірок, науково-методичних посібників, у яких було б розкрито значення вітчизняного музичного фольклору в музично-естетичному становленні молодших школярів, здійснено систематизацію і адаптацію до певного дитячого віку його зразків.

Український дитячий музичний фольклор викликає особливий інтерес. Він допомагає вирішенню широкого кола педагогічних завдань, пов’язаних з музично-естетичним вихованням дітей молодшого шкільного віку. Високий мистецький рівень, невичерпна енергія, завзяття, емоційна насиченість вітчизняного фольклору, розмаїття пісень яскраво відбивають світогляд, естетичні уподобання, саму психологію українського народу. Це самобутнє явище посідає визначне місце не тільки в національній, а й у європейській та загалом світовій культурі. Тому базування процесів виховання та навчання дітей з раннього віку на народних традиціях, серед яких особливе значення належить пісенному жанру дитячого фольклору, є актуальним.

Актуальність — Соціально-педагогічне значення українського дитячого музичного фольклору настільки багатогранне, що в ньому знаходять відображення не лише естетичні й етичні ідеали, а й історія, філософія, психологія, дидактика — вся ціннісна система, культурна спадщина українського народу, яку він передавав поколінням. Як першооснова музичної культури, вітчизняний музичний фольклор, є природним підґрунтям для загального музично-естетичного розвитку, формування музичної культури, зокрема музичних здібностей у дітей молодшого шкільного віку.

По-перше, особливості фольклорної музичної мови — простота та музичність мелодій утішок, забавлянь, колискових, якими постійно супроводжуються будь-які моменти повсякденного життя дитини, — формують здатність молодшого школяра до сприймання, естетичні смаки, становлення інтересів, допомагають кожній дитині швидко запам’ятати і репродукувати їх композиційну побудову. Веселі пісеньки-пестушки, різноманітні жартівливі ігри з використанням ритмічних рухів, торохтілок, дитячих музичних іграшок та музичних інструментів запам’ятовуються, надають різні музичні враження, розвивають природні музичні нахили. Згідно з дослідженнями С. Науменко, музичні здібності мають комунікативний характер, «несуть в собі спілкувальні можливості, що дозволяє дитині легше входити в новий для неї світ (адаптуватися в ньому)» .

По-друге, пісенний фольклор, будучи важливим засобом інтелектуального та духовного зростання, має дивовижну здібність розвивати у школярів творчий підхід, виховувати творчу фантазію, дає можливість проявляти власні творчі можливості. Активним засобом розвитку творчої діяльності є творчі завдання. Саме особливості пісенного дитячого фольклору, його природність спонукають дітей до творчих дій, активізації ініціативи, емоційної чутності. Тільки в таких умовах найбільш повно розкриваються творчі можливості дітей.

Питання музично-естетичного виховання дітей молодшого шкільного віку засобами народної художньої творчості в педагогічній літературі знайшли широке висвітлення. Так, науково-теоретичні дослідження і методичні рекомендації педагогів (Л. Артемова, А. Богуш, М. Лисенко, Т. Науменко, М. Стельмахович, А. Шевчук) дозволили розкрити роль народного мистецтва у збагаченні естетичних почуттів дітей, у розвитку їхніх оцінних суджень, в організації дитячої творчості на фольклорному матеріалі.

Дослідження особливостей та педагогічних можливостей українського дитячого музичного фольклору доводить, що він, як феномен вітчизняної народної творчості, має неоціненне значення в сучасній педагогічній практиці і є багатогранним матеріалом у виховній роботі з дітьми молодшого шкільного віку. Музичне виховання, засноване на використанні фольклорних здобутків, має універсальний характер і ефективне при застосуванні в роботі з дітьми різного віку та ступеню їх розвитку. Цікавий, простий і доступний для сприймання, вітчизняний дитячий музичний фольклор є унікальним засобом формування основ музичної культури молодших школярів.

Важливість порушеної проблеми, науковий пошук ефективних шляхів застосування музичного фольклору у навчально-виховному процесі молодших школярів на уроках музики, потреби практики, а також недостатність досліджень з вищезазначеної проблеми визначили вибір теми курсової роботи: «Використання музичного фольклору на уроках музики в початкових класах «.

Об'єкт дослідження — процес використання музичного фольклору на уроках музики у початковій школі

Предмет дослідження — методичні аспекти використання музичного фольклору на уроках музики у початковій школі

Мета дослідження — науково-теоретично обґрунтувати та розробити методичні рекомендації щодо використання музичного фольклору на уроках музики у початковій школі

Завдання дослідження:

* на основі аналізу наукових першоджерел виявити основні теоретичні позиції щодо понять «фольклор», «музичний фольклор» ,

* обґрунтувати важливість застосування музичного фольклору у навчально-виховному процесі молодших школярів на уроках музики;

* вивчити вікові особливості молодшого школяра;

* розробити методичні рекомендації щодо використання музичного фольклору на уроках музики у початковій школі;

* надати методичну розробку у формі плану-конспекту уроку музики, пов’язаного з темою дослідження.

Структура курсової роботи. Курсова робота складається зі вступу, в якому визначена актуальність, об'єкт, предмет, мета та завдання дослідження, двох розділів, висновків, списку використаної літератури.

1. Музичний фольклор як наукова проблема Для окреслення сутності змісту фольклорного арсеналу української культури в реаліях сьогодення звернімося до традиційного визначення фольклору.

Усталеним вважається трактування терміну «фольклор» як похідного від англійського folk—рід, народ, lore—знання, що разом означають «народна мудрість, народознавство». Одним із перших цей термін використав англієць В. Томе, який 1846 р. під псевдонімом А. Мер-тон надрукував у часописі «Атенеум» (№ 982) статтю «The Folklore».

У першому в Україні словнику-довіднику про національні скарби усної народної словесності «Українська фольклористика» (Тернопіль, 2008) зазначається, що в українську науку цей термін почав входити в останній чверті XIX ст. (у працях М. Драгоманова, І. Франка) і вживався як синонім визначень «народна словесність», «усна народна творчість», «народна поетична творчість», які й досі є часто вживаними в українській фольклористиці. «Головно в цьому значенні — як назва неписаної народної літератури, мистецтва народного слова, сукупності різних видів і жанрів народної творчості: пісень, казок, легенд, переказів, приказок, прислів'їв, загадок, анекдотів, замовлянь, театральних сценок тощо — вживається термін «фольклор» в українській науці і в наш час. Визначальними ознаками фольклору вважається усність творення і поширення його зразків, колективність — поєднання індивідуального і групового червенів (фарб — авт.) творчості, анонімність (не фіксованість авторства), багатоваріантність (змінність тексту), традиційність (дотримання певних усталених форм і норм творення)… В науковій літературі вживаються і парні визначення: фольклор словесний, фольклор музичний, фольклор обрядовий, фольклор ігровий, фольклор танцювальний, фольклор драматичний. Поділяється також на фольклор давній і новий, різних соціальних верств і груп — селянський і міський, робітничий, солдатський, заробітчанський, партизанський, повстанський, студентський, еротичний (сороміцький) та ін.

У найширшому тлумаченні фольклор — це все, що твориться народом і передається традиційно — від казки до гаптованої сорочки, від писанки до далеко неестетичного рецепту дублення шкіри.

Специфіка нашого дослідження вимагає з’ясування сутності феномену «музичний фольклор» та «дитячий музичний фольклор». У музичному енциклопедичному словнику (гол. ред. Г. Келдиш. — М., 1990), вкладено тотожний смисл у значеннях «фольклор музичний» та «народна музика»: «Народна музика, музичний фольклор — вокальна (переважно пісенна), інструментальна, вокально-інструментальна та музично-танцювальна творчість народу (від первісних мисливців, риболовів, скотарів-кочівників, пастухів та землеробів до сільського та міського працюючого населення, робітників, військового та студентського демократичного середовища, промислового пролетаріату). Народна музика — невід'ємна частина народної художньої творчості (фольклору), що існує, як правило, в усній (не писемній) формі і передається лише виконавськими традиціями. Традиційність — основна ознака народної музики як музики усної традиції. Художні традиції ранніх суспільних формацій виключно сталі, на багато століть визначають специфіку фольклору. Із різноманітних форм і типів первісного синкретизму (обрядові дії, ігри тощо) сформувалися і розвинулися самостійні жанри музичного мистецтва — пісенні, інструментальні, танцювальні — з їх майбутньою інтеграцією в синтетичні види творчості».

Фольклор є складовою частиною національної духовної культури, синтетичною формою суспільної свідомості й засобом виховання особистості. Як тип народної художньої культури — втілює особливу картину світу, зародився в класовому суспільстві на основі поділу праці, але його джерела знаходяться в первісній культурі.

Головна функція фольклору — задоволення природної потреби людей у самовираженні й спілкуванні. Фольклор — відображення картини світу, що змінюється разом зі зміною соціально-історичних реалій. Варте уваги розуміння фольклору не тільки як виду мистецтва, а насамперед як народної мудрості, що формує духовний світ; духовну культуру всього народу й окремої людини, як втілення знань, цінностей, норм тощо різних спільнот; соціальних груп та людей.

Сучасне мистецтво спрямоване в майбутнє, але через традиції найтісніше пов’язане з минулим. «Все наступне проливає світло на попереднє». Ця теза дає підстави замислитися над тим, що не минуле пояснює майбутнє, а навпаки — проекція спільного майбутнього дозволяє прочитати і зрозуміти сьогодення і нашу історію. Відносна умовність поняття «минуле» стає стосовно сучасного уже традицією.

В українському традиційному народному побуті як суттєвій частині загальнонаціональної народної творчості з глибини віків, від народних обрядів і вірувань бере початок дитячий музичний фольклор. Продовжуючи певною мірою існувати в різних жанрах і в наш час він відбиває динаміку життя дитини від колиски до юності та загальне людське життя у всьому розмаїтті його форм.

Дослідники та збирачі фольклору давно спостерегли, що усі фольклорні жанри діляться на дві великі групи: 1) твори, які виконуються і побутують у середовищі дорослих; 2) твори, які побутують серед дітей. Між цими групами є суттєва різниця: усна словесність дорослих не завжди доступна дітям, вони починають її розуміти і сприймати лише в підлітковому віці. У свою чергу, дитяча творчість не завжди цікава для дорослих, які намагаються у всьому керуватися розумом, і їм важко осягнути тексти, витворені дитячою фантазією, уявою, проте діти їх підхоплюють, і вони поширюються у дитячому середовищі.

Термін «дитячий фольклор» з’явився у фольклористиці у 20-х роках 20 ст. Зібрано багато текстів цього специфічного виду творчості. Однак до цього часу теорія дитячого фольклору не сформована. Першим складним питанням виявилось, які саме жанри варто вважати власне «дитячими». Так, Г. С. Виноградов, як один зі знавців народної педагогіки, що першим почав широко вживати термін «дитячий фольклор», наголошував, що ним доцільно позначити твори, складені самими дітьми, а також поезію пестування (невеликі ліричні твори, які примовляють дорослі, пестячи дітей). Дещо пізніше до цього виду словесності долучили колискові пісні (хоч дехто з учених дотепер вважає їх розрядом родинно-побутової лірики). Також було спостережено, що деякі жанри народної словесності, які побутували у середовищі дорослих, втративши своє первісне утилітарне призначення, у дещо видозміненому, спрощеному вигляді перейшли у сферу дитячого фольклору. Усі дослідники одностайні, що до дитячого фольклору відносяться і твори дітей, і твори для дітей, складені дорослими. Основними критеріями відбору є функціональний аспект: твори, які виконуються лише у дитячому середовищі, а також ті, які не передбачають інших слухачів і виконуються дорослими тільки для дитини. Дитячий фольклор має свою специфіку: відповідає віковим особливостям дітей дорослих у виборі тем, образів, ідей; характеризується поєднанням словесного матеріалу з елементами гри, супровідними рухами; у багатьох творах проявляється виражене виховне спрямування.

Питання класифікації дитячого фольклору далеко не вивчене, бо коло творів, охоплюваних цим поняттям, широке і багатомірне не лише за тематикою та образною системою, а й за призначенням, способом і часом виконання. Кожен жанр має своє джерело походження — усі вони виникли в різні історичні періоди і проникли в дитячу словесність різними шляхами. Відповідно до вище згаданих чинників усі жанри дитячого фольклору умовно можна поділити на три групи:

1) тексти, створені дорослими для дітей;

2) твори, які перейшли у дитячий фольклор із загального фольклорного доробку;

3) твори самих дітей.

Особлива мова українського дитячого музичного фольклору, зокрема українських народних музичних казок та казок з музичним вставками, багата на світ почуттів, переживань, настроїв, думок людини допомагає дітям емоційно проявлятися, вивчати рідну мову, культуру та звичаї свого народу, активно спілкуватися батькам і дітям.

Найважливішим жанром дитячого музичного фольклору є колискова музична поезія. Колискові пісні - найбільший здобуток народної педагогіки за всю історію людства. Вони неподільно з'єднані з практикою виховання і водночас закладають передумови формування музичних здібностей у дитини з самого раннього віку, створюють сприятливі умови для наступних виховних впливів. Саме з колискових пісень походить музичність всієї української нації, яку неодноразово підкреслювали в своїх спостереженнях дослідники. Зокрема, М. Грінченко писав: «Усім відомо, як багато обдарований самою природою український народ, скільки в ньому тонкого музичного почуття, здібності до співу, естетичного смаку, скільки в ньому любові, закохання в свою рідну пісню, найціннішу, найдорожчу перлину з його культурних багатств» [10, 74]/

Найпоширенішим жанром дитячого фольклору є заклички та приказки (примовки). Українці віддавна вважали, що дитяча безвинність і чистота здатні впливати на силу природи. Заклички — це віршоване звертання дітей до різних явищ природи: сонця, дощу, а приказки — до тварин і рослин. Характерним для цього жанру є пряме звернення, в наспівах переважають інтонації заклику, кличу; а також утворення певної сформованої мелодійної структури, характерної лише для цього жанру. Заклички особливо повно розкривають можливості дитячого голосу: його силу і дзвінкість, емоційну темпераментність. Використовуючи у своїй мові прислів'я і приказки, діти наймаються ясно, лаконічно, виразно виражати свої думки і почуття, їх мова набуває інтонаційного забарвлення, розвивається уміння творчо використовувати слово, уміння образно описати предмет, дати йому яскраву характеристику.

Дитячі пісні, як правило, синкретично зв’язані з іграми, хороводами. Тут має місце синтез слова, руху й музики, які сприяють трудовому, розумовому, моральному і фізичному вихованню підростаючою покоління. Це своєрідні ігри-змагання з танцювальними рухами, імпровізацією, драматизацією. У них найбільше яскраво відбиті національні риси і комплексність вираження національного характеру: слово, музика, дія.

Своєрідною формою вітчизняного музичного дитячого фольклору виступають дражнилки, лічилки, гуморески. У цьому жанрі діти критикують ледачих, брудних і жадібних дітей. Це специфічна форма дитячої сатири, у якій висміюються кривдники чи примхливі діти, що підкорюються правилам гри.

Важливими складовими українського дитячого музичного фольклору є музичні загадки, музичні казки, пісні з казок, пісні-казки. Зокрема, загадки, являють собою малі форми усної народної творчості, в яких у гранично стиснутій, образній формі викладаються найбільш яскраві й характерні ознаки предметів чи явищ". Відгадування й створення музичних загадок впливає на всебічне формування музичних здібностей дітей. Вживання для створення в загадці метафоричного образа різних засобів виразності (прийому уособлення, використання багатозначності слова і музичної інтонації, визначень, епітетів, порівнянь) сприяють формуванню образності мислення дітей молодшого шкільного віку.

Велику дію на перцептивне сприймання дітей молодшого шкільного віку мають розповіді-байки. У творах цього жанру, в яких у співі розповідається про нереальні події, діти втілюють гумор, запал, жвавість, ритмічний характер музичного тексту, творчу уяву. Дуже важливо навчити дітей слухати, вслухуватися у фольклорний сюжет музичного твору і розуміти його зміст. З цією метою можна обігравати малі форми фольклору, вводити елементи музичної драматизації, використовуючи барвисту наочність, дитячі музичні інструменти, що глибоко впливає на емоційні почуття дитини, сприяє концентрації її уваги, природному запам’ятовуванню нею музичного тексту та формуванню музичних здібностей школярів.

Отже, все вищезазначене дає нам можливість визначити «український дитячий музичний фольклор» як особливу, феноменологічну художню реальність, яка завдяки синкретичності та збереженій у генетичному коді інтонаційній основі музичного мовлення створює підґрунтя для формування основ музичної культури дітей, поєднує світ дітей і дорослих та включає цілу систему поетичних і музично-поетичних жанрів фольклору. Звернення до широкого кола вітчизняних фольклорних здобутків дає можливість збільшити обсяг природної та музичної пам’яті на важливому етапі шкільного дитинства, інтелекту, виховувати в дитині духовність, формувати національну ідентичність особистості. Виступаючи засобом, що дозволяє встановити двосторонній контакт з дитиною, музично-ігровий фольклор допомагає оволодіти вихованцям необхідними для здійснення музичної діяльності вміннями і навичками, сприяючи формуванню музичних здібностей.

1.2 Музичний фольклор як невід'ємна частина навчально-виховного процесу молодших школярів на уроках музики Теоретико-методологічні аспекти застосування народних музичних традицій для формування основ музичної культури дітей, у тому числі молодшого шкільного віку, широко розроблялись у XX столітті зарубіжними дослідниками Б. Бартоком, З. Кодаєм, К. Орфом, Б. Трічковим. Використовуючи в музичній освіті дітей творче музикування, формуючи в них музичний слух, як основу музичної освіти, на класичній, сучасній та народній музиці різних країн і континентів, вони прагнули включити музику до загальної системи гармонійного розвитку особистості людини.

Зокрема, К. Орф, видатний німецький композитор і педагог, вважав, що в молодшому шкільному віці найкраще звертатися до найдавніших мовних форм, які духовно відповідають раннім ступеням розвитку свідомості дитини. На його думку, не можна виховати особистість на випадковому матеріалі. Найкращим для виховання дітей цього віку є народна словесна творчість: колискові пісні, лічилки, дражнили, скоромовки, заклички, приказки, колядки, щедрівки, веснянки тощо. При їх виконанні діти можуть легко ставати творцями найпростішої мелодії, що активізує музичне мислення, а обрядові тексти фольклорного матеріалу викликають посилену роботу уяви учнів. «Це був світ, доступний усім дітям. Я не думав про виховання особливо обдарованих дітей, а мав на увазі виховання на ширшій основі, яка б дала змогу охопити й малообдарованих дітей» .

Аналізуючи музично-виховну систему К. Орфа, О. Ростовський зазначає, що вона «закладає хороші передумови для участі дітей у різноманітній музичній діяльності, оскільки ґрунтується не лише на інструментальному, а на ритмопластичному, танцювальному, співацькому музикуванні. Вона акумулює передові гуманістичні ідеї гармонійного розвитку особистості, пробудження її творчого потенціалу. Орієнтація на природні сили особистості, на елементарне музикування, на фольклор як першооснову музичної культури, визначають прогресивність і плодотворність педагогічних пошуків К. Орфа» [2, 171].

Золтан Кодай, видатний угорський композитор, фольклорист, педагог і просвітитель, писав: «Музика — могутнє джерело душевного збагачення. Наша справа — відкрити його усім людям». 3. Кодай був переконаний, що відкриті ним і Б. Бартоком, який також підкреслював значення фольклору, народних ладів і ритмів у дитячому музичному вихованні, народні пісні мають стати надбанням усього народу. О. Ростовський зазначає, що вихідна позиція педагогічної концепції З. Кодая полягає в тому, що основою музичної культури нації і основою музичної освіти, є народна музика і пісня, які через доступність мови та простоту форми передають дітям високі культурні та мистецькі цінності. На думку педагога, тільки спів може розвинути ладовий слух, що є фундаментом музикальності. «Глибока музична освіченість розвивалась завжди тільки там, де основою був спів… Коріння музики у співі» — декларував 3. Кодай .

В основі його методичної системи знаходиться спів, оскільки, на думку З. Кодая, співацький голос є найдоступнішим музичним інструментом. Тому основними складовими навчальних програм з музики для загальноосвітніх шкіл Угорщини став пісенний матеріал, підібраний у так званому «кодаївському дусі» (угорські народні та ігрові дитячі пісні), який сприяє розвитку навичок музичного читання-писання, хоровий спів, слухання музики, виховання на уроках музики.

На думку С. Русової, для музичного виховання «треба насамперед привчити дитину слухати». Для системного розвитку природного і музичного слуху, С. Русова пропонувала використовувати елементи з методики М. Монтессорі, в якій спочатку діти вчаться розрізняти шумові й музичні звуки. Наприклад, брати закриті з усіх боків скриньки, в які засипати в одну — горох, в інші - мак, шматки скла, шматки заліза. Діти по звуку мають вгадати, що в них торохтить. Також діти розпізнавали голоси птахів, голоси своїх товаришів. А ще цікавим моментом було те, що хтось з дітей виходив в іншу кімнату для виконання доручення вихователя, жодним своїм рухом не порушивши пануючої тиші.

Цікавими є педагогічні ідеї відомого болгарського педагога XX століття Бориса Трічкова. В основі його методики був метод «свідомого нотного співу» («Східці»), в якому беруть участь не тільки розум і свідомість, а й «слухняне горло», тобто голосовий апарат. Найважливішим педагог вважав встановлення координації між слухом і голосом. Диференціюючи форми і методи роботи, завданням музичного виховання дітей дошкільного віку було досягти повної музичної координації дитячого голосу і слуху; розвинути тональне почуття щодо болгарської народної пісні та західноєвропейської музики; розвинути живе відчуття ритму; культивувати любов до музики та активне бажання співати. Б. Трічков вважав: якщо дошкільне музичне виховання проводиться методично правильно і цілеспрямовано, «свідомий спів» у школі буде здійснюватись на міцній основі. Як зазначає О. Ростовський, ця думка Б. Трічкова не втратила свого науково-практичного значення до цього часу.

Інтерес наукової спільноти до розробки системи виховання, заснованої на народних традиціях спостерігався, ще наприкінці XIX століття. Відомо, що Г. Сковорода, В. Сухомлинський, К. Ушинський неодноразово відзначали, що виховання дитини повинно ґрунтуватися на культурно-історичних цінностях нації. Зокрема, Г. Сковорода одним з перших пропонував застосовувати народні традиції у виховному процесі. Вчений надавав виняткового значення фольклору і пісенним музичним традиціям. Свої знання народних звичаїв та їх ключової ролі у вихованні Г. Сковорода виклав у трактатах і поетичних творах («Благодатний Еродій», «Убогий жайворонок»).

" Починати роботу треба від тієї музики, що особливо близька роду, від його народної пісні" , — зазначає А.Усова. Вона підкреслює, що вплив фольклору на розвиток музичних здібностей дітей незаперечний. За допомогою малих форм фольклору можна вирішувати практично всі задачі методики формування музичних здібностей і поряд з основними методами і прийомами музично-естетичного розвитку молодших школярів можна і потрібно використовувати цей найбагатший матеріал словесної творчості народу. До аналогіях висновків прийшли вітчизняні дослідники З. Василенко, Л. Волинець, С. Грица, А. Зінченко, І. Іванова, Н. Комарова, І. Пєша та ін.

Методика, що базується на твердженні про генетичну обумовленість музичних здібностей, розроблена К.Волковим. Характеризуючи українські традиції в естетичному вихованні, К. Волков наголошує: «У народній творчості суджень про красу майже немає. Народ співав красиві пісні, створював красиві знаряддя праці й одяг, прекрасними були народні свята. Красу народ цінував у справі, у дії, у дійсності слів про неї було мало: її треба було розуміти і почувати. Прекрасне — не самоціль, воно — невід'ємна частина життя народу». Через пісні, казки, прислів'я та інші засоби фольклору перед дитиною відкривалася краса людських взаємин, формувалося прагнення до одухотворення людської праці, побуту. Таким чином, діти навчалися жити за законами краси. Мова йде про генетичну визначеність музичних здібностей дітей, тобто процес засвоєння музичного фольклору дітьми молодшого шкільного віку ґрунтується на наявності у них загальномузичного інстинкту, природних схильностей, що закладені у них генетично.

Досліджуючи проблему педагогічного впливу народних пісень на дітей, К. Волков виділив три принципи музичного виховання: 1) принцип участі, який полягає в тому, що для ефективного засвоєння матеріалу діти обов’язково мають брати участь у виборі музичного Матеріалу, який використовується під час музичних занять; 2) принципом природного добору музичного матеріалу — вибір музичного фольклорного матеріалу здійснюється дітьми на основі їх музичних задатків; 3) принцип педагогічної доцільності передбачає визначення музичних фольклорних матеріалів за педагогічною метою і здійснюється музичними керівниками, вихователями, вчителями та батьками. Розробляючи рекомендації з питань визначення музичного матеріалу, К. Волков відзначає, що добираючи фольклорні твори для занять з дітьми, необхідно враховувати їх зміст, широту відображення життя людини, а також взаємин з навколишньою дійсністю. Дітей особливо приваблюють пісні, «характерними ознаками яких є кумедність, ритмічність, захопливість, …веселі, задерикуваті, жартівні пісні: народ навіть у важких умовах життя оберігав дітей від сумних роздумів, намагався тримати їх подалі від суспільних нещасть і соціального зла» .

На думку Е. Печерської, музичні бесіди, побудовані на стародавніх народних звичаях, обрядах і піснях, допоможуть підготувати дітей до сприймання творів хорової, оперної та симфонічної музики. Зразки фольклорної музики автор рекомендує використовувати як на музичних заняттях, так і в побуті.

У процесі природної музично-ігрової діяльності створюються умови для музичного виховання, загальної пізнавальної активності.

1.3 Вікові особливості молодших школярів Психічний розвиток молодшого школяра, формування його особистості є біологічно і соціально зумовленим процесом. За даними Г. Костюка, «онтогенез людського організму визначається біологічною спадковістю, онтогенез особистості — соціальною спадковістю». Ці дві детермінанти тісно пов’язані в процесі розвитку людини. Біологічна спадковість має своїм джерелом генетичний апарат людини, що сформувався в процесі біологічної еволюції і визначає розвиток організму. Соціальна спадковість представлена сукупністю культурних досягнень людства, накопичених у процесі його історичного і суспільного розвитку.

У молодшому шкільному віці триває функціональний розвиток нервової і серцево-судинної систем, органів дихання, шлункового тракту тощо. З фізіологічного погляду цей віковий період — відносно спокійний, ріст і розвиток відносно рівномірні .

Процеси гальмування в молодших учнів переважають над процесами збудження частіше, ніж у дошкільнят, що створює важливі фізіологічні передумови для формування таких вольових якостей, як здатність коритися вимогам, виявляти самостійність, утримуватися від небажаних вчинків, контролювати себе. В учнів початкових класів рухливішими стають нервові процеси, завдяки чому діти можуть швидко змінювати поведінку відповідно до обставин, легше звикають до незнайомих людей, нових видів діяльності.

Змістовну характеристику навчальної діяльності молодших школярів знаходимо в працях Г. Люблінської, Г. Костюка, 0. Скрипченка, Н.Лейтеса. Психологи відзначають, що «діти цього віку, як правило, слухняні, з готовністю виконують вимоги дорослих. У них яскраво виявляється наслідувальність — важливе джерело успіхів у початковому навчанні. Молодші учні схильні до приучування та емоційного сприймання» [12, 32]. Особливістю їхньої розумової діяльності є те, що вони часто обмежуються сприйняттям зовнішніх ознак, понять, явищ. Такі вікові особливості, як беззастережне підкорення авторитетові, підвищена сприйнятливість, вразливість, багато в чому визначають навчальні досягнення молодших школярів.

Учителі початкових класів відзначають зрослу поінформованість своїх вихованців про навколишнє життя. Багато дітей приходять до школи, вміючи читати, лічити, добре володіючи мовою. Однак непоодинокі випадки, коли інтелектуальний розвиток випереджає розвиток мотивації і вольових якостей. Характерна особливість молодших школярів — їхня «демократичність» у поводженні з учителем, мимовільність поведінки, невміння узгоджувати свої дії з нормами шкільного.

У розвитку дітей спостерігається зростання негативних тенденцій: невротичні реакції в поведінці, невміння зосередитися на роботі, прояви агресивності щодо ровесників і незнайомих людей. Ймовірно, що все це зумовлено складностями соціально-економічної перебудови суспільства. Багато сучасних дітей виховуються в умовах однодітної сім'ї, у сім'ях, де немає бабусь, дідусів. Це ускладнює умови їх соціалізації, збіднює внутрішнє життя в усіх його вимірах.

Під впливом навчання у молодших школярів розвивається теоретичне мислення, тобто вони засвоюють наукові поняття, закономірності, поступово оволодівають такими мислительними операціями, як аналіз, порівняння предметів, узагальнення істотних ознак і відкидання неістотних. Крім того, систематичне навчання сприяє і виникненню довільності психічних процесів, плануванню, контролю власних дій .

По-різному ставляться молодші учні до знань, нової інформації. У кожному класі є чимало дітей, які довірливо, з готовністю сприймають почуте, вбирають без обдумувань усе, що каже вчитель. У них постійна робоча установка: слухати, наслідувати, виконувати. Проте з перших днів навчання вчитель помічає дітей, які вирізняються ініціативністю, бажанням висловити власну думку. Все вони хочуть дослідити, побачити, випробувати.

Як і дошкільнята, молодші школярі — «чомучки». Вони часто запитують дорослих: «Що це? Як це трапилося? Звідки взялося?», — і не задовольняються короткою відповіддю. Вони неодмінно хочуть знати причину події, обставини, як і що відбувалося тощо.

У сенситивний період «входження» в суспільство на формування індивідуального образу світу дитини впливають різноманітні чинники. Це насамперед атмосфера в родині, сакральний світ природи, а також світ казки і гри (більшість жанрів дитячого музичного фольклору — забавлянки, утішки, примовки, заклички, музичні ігри, веснянки, гаївки, пастуші ладкання, купальські, петрівчані, жниварські пісні, колядки, щедрівки, небилиці, безпосередньо казки, музичні казки тощо — є казковими та ігровими) та старовинні народні обряди, в яких можуть брати участь самі діти, спочатку як слухачі, а пізніше — як учасники ігрових дій, тим самим ідентифікуючи себе з культурою свого народу.

Успіх музичного навчання і виховання залежить від урахування вчителем вікових особливостей дітей, їх готовності до навчальної діяльності.

Готовність до навчання в школі — це передусім допитливість і вміння керувати своєю поведінкою, підпорядковувати її вимогам організації пізнавального процесу, колективної навчальної діяльності. Переважна більшість дітей, прийшовши до школи, володіє такою готовністю. їм властиве бажання і прагнення вчитися, вони охоче приймають нові правила поведінки й діяльності, виконують вимоги вчителя. У них яскраво виявляється наслідувальність — важливе джерело успіхів на початковому етапі навчання. Відома гострота і свіжість сприймання молодшого школяра, допитливість, яскравість уяви.

Спостереження за поведінкою дітей свідчать, що першокласники в цілому легко входять у роль школяра, успішно переключаються на навчальну діяльність. Разом з тим, їм властива легка збудливість, ранимість психіки, нестійкість мимовільної уваги, не сформованість, тендітність всього організму, швидка втомлюваність від постійного сидіння, одноманітної діяльності. Ця особливість визначає необхідність урізноманітнення діяльності дитини, її постійної активізації шляхом постановки нових завдань, залучення до іншої діяльності, чергування форм індивідуальної й колективної роботи тощо.

У цьому віці багатшим стає емоційне життя дітей, накопичується певний життєвий і художній досвід. Як і дошкільники, молодші школярі дуже люблять мультфільми, охоче слухають казки, пригодницькі оповідання, вигадують неймовірні історії, фантазують. Дитяча уява створює надзвичайні сюжети для того, щоб зробити цікавішим життя, пояснити на свій розсуд те, що вони поки що не можуть осягнути й усвідомити.

Відносно добре розвинута наочно-образна пам’ять дітей: вони легко запам’ятовують те, що їх особливо вражає, що безпосередньо пов’язане з їхніми інтересами. Помітними стають вияви словесно-логічної пам’яті — діти краще запам’ятовують зрозумілий матеріал.

Мова першокласників досить розвинута — вони можуть у значних межах зрозуміти почуте, розповісти про побачене, висловити свої враження від якоїсь події, викласти свої думки, пояснити зміст знайомої гри, відчути виразність епітетів і порівнянь.

У дітей переважає наочно-дійове мислення і вони знаходять відповіді на запитання «чому?» і «як?» тільки в результаті виконання певних практичних дій. Пояснення вчителя, навіть підкріплені найрізноманітнішим наочним матеріалом, не будуть ефективними, якщо учень не спробує зробити все сам.

Безпосередній процес засвоєння нового матеріалу, в який вони так легко й охоче включаються на уроці, триває успішно лише 3 — 5 хвилин, після чого наступає втомленість, слабне увага. Водночас діти у цьому віці здатні тривалий час брати участь в ігровій діяльності, особливо ролевій, що має мету, завдання, певні правила. Від такої гри легко перейти до гри дидактичної, яка на уроках у 1-му класі має посісти чільне місце, Відомий грузинський педагог Ш. Амонашвілі у зв’язку з цим зазначав, що «якщо ми забудемо про те, що діти не можуть розлучитися зі своєю потребою гратися, то зробимо нашу методику не добрим путівником їх у світі пізнання, а бездушною мачухою… Почуття вільного вибору, як мені здається, складає психологічну основу гри. Однак це не означає, що, користуючись правом вибирати, дитина віддає перевагу тільки таким формам активності, які не будуть пов’язані з труднощами. Вибираючи гру, дитина тим самим приймає і пов’язані з нею труднощі, стає цілеспрямованою, вольовою, зосередженою у їх подоланні, що робить гру емоційно забарвленою і вмотивованою. Що поганого, коли процес навчання дитина буде переживати так само, як вона переживає гру? Тоді ми будемо говорити не про ігрове навчання, а про навчання, що ґрунтується на позиціях самих дітей, на переживанні дітьми у цьому процесі почуття вільного вибору. Адже радіє дитина грі! Вона має радіти і навчанню! А таку радість повинні приносити їй ми — педагоги, вихователі, вчителі» .

Нерідко вважається, що у дитини спочатку розвивається конкретне мислення, а вже потім — абстрактне. Така позиція надто прямолінійна, оскільки означена послідовність розвитку конкретного й абстрактного в мисленні дитини досить умовна. Дитина спостерігає, порівнює, виділяє істотні ознаки, аналізує, узагальнює, щось відкриває для себе, тобто, в її свідомості відбувається значна робота по осмисленню того, що відбувається навколо неї. Тому не слід недооцінювати здібностей дітей до абстрактного мислення. Адже навіть дошкільники нерідко вражають досконалістю й логічністю своїх суджень стосовно того, що їх зацікавило. Згадаймо численні приклади блискучого логічного мислення дітей, зібрані в книзі К. Чуковського «Від двох до п’яти» .

В межах означених можливостей першокласників спостерігаються значні індивідуальні відмінності, пов’язані з фізіологічними особливостями, станом здоров’я, умовами життя,і діяльності, культурним рівнем сім'ї тощо. Відтак і готовність дитини до навчання в школі може бути різною.

Водночас можна виокремити й загальні риси музичного розвитку, властиві першокласникам:

1. Діти мають певний досвід спілкування з музикою, різноманітнішою стає музична діяльність. Виконання пісень і танців, утілення музично-ігрових образів у русі набуває виразності, що свідчить про змогу учнів передати своє ставлення до музики. У них з’являються улюблені пісні, танці, ігри, вони здатні навіть мотивувати свої музичні вподобання, оцінювати твори, виявляти художні інтереси. У дітей помітними стають вияви музичних здібностей, особливо в царині мелодійного слуху. Учні можуть впізнати знайому пісню, визначити не тільки характер музики, але й її настрій. У них поступово налагоджується вокально-слухова координація, диференціюються слухові відчуття — більшість дітей здатна розрізнити високі й низькі звуки в інтервалах квінти, кварти, терції.

2. У сфері сприймання музики можливості дітей досить широкі: їм доступні такі основні жанри, як пісня, танець і марш, близька музика зображального характеру. Через незначний обсяг довільної уваги першокласників, твори повинні бути невеликими за обсягом, з яскравим музичним образом.

3. У сфері співу можливості дітей залежать від попередньої музичної підготовки: їх співацький діапазон може складатися від кількох звуків до октави і більше. Водночас у всіх дітей голосовий апарат ще не сформувався, дуже тендітний, змикання складок крайове. Це вимагає обережного й послідовного розвитку діапазону голосу, обмеження сили звучання.

4. У сфері творчості можливості першокласників такі: вони легко відгукуються на різні творчі завдання, можуть імпровізувати на заданий образ, створювати ритмічні й мелодичні імпровізації на дитячих музичних інструментах, інсценізувати знайому пісню або інструментальну п'єсу зображального характеру.

Отже ми виявили, що молодший шкільний вік багатий на приховані можливості розвитку, які важливо своєчасно помітити і підтримати. Однаково недопустимо вважати першокласників менш розвиненими, ніж вони є насправді, як і перебільшувати їхні можливості. Вдумливе ставлення до вікових особливостей, фізичного і психічного розвитку дітей дасть учителеві можливість цілеспрямовано, без шкоди для вихованців здійснювати їхнє музичне навчання і виховання.

2. Методичні рекомендації щодо використання музичного фольклору на уроках музики у початковій школі

На практиці застосовуються методи музично-естетичного виховання як найефективніший засіб рефлізації форм народного виховання на уроках музики.

Метод наведення, суть якого полягає у такому доборі музичних творів і бесід, що дають змогу «непомітно для слухачів ввести їх у середовище дії чинників, на які бажано звернути увагу», Б.В.Асаф'єв вважав основним у вихованні в школярів слухових асоціацій та усвідомленого ставлення до музики. Він закликав до обережності у доборі як музичних творів, так і навідних на сприймання музики впливів. «У тому-то й завдання виховання слухових навичок, — писав учений, — щоб, не переносячи одразу в абсолютно чуже середовище і поступаючись де в чому набутими звичками, вміло спрямовувати роботу до розумної мети» [3, с. 70]. Для молодших школярів на уроці музики можна використати такі бесіди, а саме музичні, які побудовані на стародавніх народних звичаях, обрядах і піснях, допоможуть учителеві підготувати дітей до сприймання творів хорової, оперної та симфонічної музики.

Підготовці учнів до сприймання музики сприяє вступне слово вчителя. Воно має бути лаконічним, емоційним, образним. Затяжне, навіть цікаве вступне слово знижує напруженість уваги при слуханні музики. Щоб не гальмувати активності дітей, не заважати самостійності у спостереженні Якщо після запитання вчителя більшість учнів піднімав руку, бажаючи висловитися, доцільно запропонувати їм відповісти всім одночасно за знаком учителя. Як зазначав Д. Кабалевський, у таких колективних відповідях є дві позитивних сторони: по-перше, всі діти, які готові до відповіді, зможуть висловитися і отримати задоволення від цього; по-друге, учні, не готові до відповіді, також подумки приймуть участь у колективній відповіді і не відчують незручності й збентеження від свого незнання [16, с. 311].

У розвитку музичного сприймання школярів велику роль відіграє метод порівняння, адже можливості аналізу дітьми музичних творів обмежені їх невеликим досвідом. Для порівняння кожна використати контрастні твори одного жанру (наприклад, дві пісні - «Танцювала риба з раком «та колискову «Котику сіренький»). Метод порівняння за контрастом і аналогією дозволяє помітити те, на що учень може не звернути увагу, дає змогу яскравіше відтінити своєрідність музичних творів різноманітних жанрів. Завдання на порівняння захоплюють дітей, активізують їхню творчу діяльність. Найкраще учні помічають у музиці контрасти.

Важливо частіше пов’язувати музику не тільки з рухом, але й зі словом. Засвоєння музичної мови має органічно поєднуватися із засвоєнням фонетичних (звукових) особливостей та інтонаційної виразності рідної мови. Цього можна досягти шляхом вивчення дитячих народних пісень.

Як зазначав Д. Кабалевський, вже з 1-го класу слід удаватися до порівнянь, усіляких виходів за межі музики. Наприклад, музичні тембри можна уподібнити до різних барв на картині; мажор можна зіставити з тонами світлішими, яскравішими, мінор — з менш яскравими, приглушеними; розділові музичні знаки можна порівняти з розділовими знаками в розмовній мові (крапки, коми, знаки оклику і запитання тощо). Будь-який твір дає змогу кількома фразами вказати на зв’язок музики з якимось почуттям або думкою людини, з певним життєвим фактом. «Чим більше різних життєвих зв’язків музики буде виявлено, тим міцніше музика буде входити до свідомості дітей як частина життя, як саме життя» [16, с. 16].

Не можна обмежуватися на уроці безпосередніми емоційними враженнями дітей від музики. Слід вчити їх сприймати своєрідність різних музичних образів, чути особливості музичної мови, спостерігати за розвитком музики, визначати структуру твору. Необхідно привчати учнів обмінюватися враженнями, думками щодо прослуханого, роздумувати разом з ними, порівнювати й оцінювати музику. Наприклад, можна запропонувати дітям прослухати пісню «Мала білочка» :

Мала білочка по ліщині скаче Білі горішки у торбину мече.

Плаксивим дітям дала по лушпинці,

А діточкам чемним-те, що в серединці.

Після прослуховування пісні, запитати у дітей-яка ця пісня, про що в ній йдеться, чому саме Білочка так розділила горішки?

Формальне проведення аналізу здебільшого руйнує цілісність сприймання, атмосферу спілкування дітей з музикою. Ізольований розгляд окремих виразних засобів (проста констатація того, які регістри використані в музиці, який темп у даній пісні, як рухається мелодія — уверх чи вниз) нічого не дає дітям.

Наприклад, після прослухування твору, який сподобався учням, звучить прозаїчне запитання вчителя: «Скільки тут частин?». При правильній відповіді учнів вчитель цим і обмежується, хоч з цього не було зроблено висновку про значимість даної форми для вираження певного змісту. Сухий перелік елементів музичної мови вбиває художній образ, адже у різних творах можуть бути однакові розмір, темп, динаміка тощо.

Психолог Б. М. Теплов відзначив, що емоційне осягнення музики неможливе поза тонкою її диференціацією [13, с. 54]. Але який мінімум цієї диференціації, що забезпечив би повноцінне сприймання музики і не зруйнував би цілісний музичний образ? Адже досвід показує, що музичний образ як виразне ціле доступніший дітям, тому вони легше визначають характер і настрій музики і відчувають утруднення в розмові про окремі засоби музичної виразності.

Щоб не руйнувалася цілісність образу під час сприймання музики, основою аналізу повинне стати спостереження за розвитком інтонації, бо це буде аналіз смислових художньо-образних елементів, а не окремих елементів музичної мови.

Вирізнення окремих засобів виразності можливе і педагогічно виправдане лише в тих конкретних музичних творах, у яких ці засоби несуть провідне образне навантаження. Тоді й звернення слухової уваги дітей на одну із сторін музичного образу буде поглиблювати сприймання музики, не руйнуватиме його цілісності.

До словесних методів музично-естетичного виховання на матеріалі народно-пісенної творчості належать бесіди, дискусії, обговорення концертів та обмін враженнями про них, обговорення екскурсій, статей про пісенну творчість, письмових творів, контрольних робіт, телета радіопередач тощо. Розповівши дітям на уроці музики про творчість відомого фольклориста Стеценка, можна проаналізувати його творчість, або конкретну пісню.

До наочних методів школярів належить колективне відвідування концертів, екскурсії до музеїв, знайомство з фольклористами, виконавцями народних пісень, перегляд тематичних телета радіопередач, кінофільмів тощо. На урок музики можна запросити відомого фольклориста, дітям запропонувати прослухати його твори.

Практичні методи музично-естетичного виховання на матеріалі народно-пісенної творчості включають пошукову роботу і збирання та записування народних пісень, створення музеїв, тематичних кімнат, кутків, стендів, організацію оглядів, конкурсів, вечорів-зустрічі з ученими фольклористами та інше.

Доцільно використовувати ігрову методику для вивчення фольклорного матеріалу на уроках музики. У навчальних середовищах моделюється зміст об'єктів шляхом його конструювання самими учнями. Розробка навчально-ігрових середовищ на основі фольклору дозволить значно поліпшити зміст навчального процесу і приведе до зміни традиційних способів вивчення матеріалу.

Поєднання емоційної привабливості, яка притаманна грі з графічними, інформаційними та іншими можливостями комп’ютера, несе в собі великий дидактичний потенціал, який може і повинен бути реалізований в шкільній практиці.

Особливо цікаво використовувати таку форму вивчення фольклору на уроках музики під час знайомства з темою «Календарно-обрядовий цикл», яка передбачає:

— графічні образи, костюми, побутову атрибутику;

— вибір персонажів, визначення їх функціональної ролі в конкретних ситуаціях;

— виділення конфліктів, що визначають динамічні властивості комп’ютерного навчально-ігрового середовища;

— визначення музичного змісту кожної навчально-ігрової пізнавальної ситуації.

При створення такої навчальної гри за етнографічної тематикою України необхідно залежно від часу й регіону вибрати відповідну побутову атрибутику, одяг, кольорову палітру, музичний матеріал.

Це дозволить розв’язати проблему взаємопроникнення різних видів мистецтва, використовуючи народні традиції.

Така форма заглиблення у навчальне середовище незвична для учнів, її можна використовувати як на уроках музики, так і в позакласній роботі.

Це дає змогу використанню нових інформаційних технологій у навчальному процесі і дозволяє з нової точки зору побачити проблему музичного розвитку школярів.

На уроці можна запропонувати дітя пограти в гру «Печу, печу хлібчик», «У вовка «, «Гриби «, гра «В залізного ключа «.

Гра «В залізного ключа»

Діти стають в коло і беруться за руки. Одна дитина в середині (в крузі) намагається прорватися, налягаючи їм грудьми на руки. Його питають: «Який ключ?» Вона відповідає: «Залізний». Як розчепить руки, то виривається з круга і втікає, а за ним біжать всі та співають:

Ой дзвони дзвонять, хорти вовка гонять по болотах, Очеретах, де люди не ходять" .

Хто зловить, той сам стає «вовком» у крузі і тоді знов гра з початку.

Творчий метод. Стимулюють розвиток творчої фантазії дітей лічилки, які можуть бути потішними й поетичними: