Вимоги до уроку музики

Вступ

В час зміни ідеалів, коли відбувається стрімка переоцінка цінностей, найменш стійкою стає моральна основа зростаючого покоління. Тому сьогодні особливо гостро постає проблема виховання художньо-естетичної культури особистості. В останні роки спостерігається акцентування уваги на питання теорії і практики художньо-естетичного виховання як важливого засобу формування ставлення до дійсності, засобу морального і розумового виховання, тобто як засобу формування всебічно розвинутої, духовно багатої особистості

Метою художньо-естетичного виховання є наявність високого рівня художньо-естетичної культури особистості, її здатність до естетичного освоєння дійсності.

Під художньо-естетичною культурою людини розуміємо ціннісно-стрижневу, базову якість особистості, яка дозволяє спілкуватися з прекрасним і брати активну участь в його творенні. Сутність художньо-естетичної культури людини полягає у здатності до естетичного сприйняття, переживання, усвідомленні і творчості.

Аналіз теорії і практики естетичного виховання показує, що у становленні художньо-естетичної культури людини основну роль виконує взаємодія трьох факторів: творчий фонд особистості, вплив соціокультурного середовища, цілеспрямована педагогічна корекція та стимуляція.

Розвиток загальних художньо-естетичних здібностей відбувається звичайно, через вирішення часткових завдань, а саме: через розвиток художньо-естетичного ставлення до природи, поведінки, мистецтва, узагальнення того спільного в здібностях і навичках, що виникає при вирішенні цих завдань.

Сьогодні суспільство потребує виховання людини, здатної до творчої самореалізації та духовного самовдосконалення. Доктор філософських наук, естетик Є.М. Торшилова показує, що «пріоритет загальнолюдських цінностей пов’язаний із таким більш широким і більш універсальним, ніж ідеологія, розумінням людини і єдності людського роду, яке рівною мірою базується на біологічній, психофізіологічній і культурній єдності. В умовах естетичного розвитку й естетичного виховання, на відміну від інших форм виховання, задіяні всі ці рівні розвитку людини як представника роду».

Людина майбутнього повинна бути творцем, особистістю з розвиненим почуттям краси й активним творчим началом.

Навчити бачити прекрасне навколо себе, в оточуючій дійсності покликана система художньо-естетичного виховання. У будь-якої системи є стрижень, основа, на яку вона спирається. Такою основою в системі художньо-естетичного виховання ми можемо вважати мистецтво: музику, архітектуру, скульптуру, живопис, танець, кіно, театр та інші види художньої творчості.

Кожен вид мистецтва специфічно впливає на розвиток внутрішнього світу людини. Музика в системі мистецтв займає особливе місце завдяки її безпосередньому комплексному впливу на людину. Спеціальні дослідження показали, що музика впливає і на психіку, і на фізіологію людини, вона може заспокоювати і збуджувати, викликати різноманітні емоції. В зв’язку з цим в системі художньо-естетичного виховання все більше утверджується теза про важливість музичного виховання особистості, його значення для розвитку загальних психічних якостей (мислення, уяви, уваги, пам’яті, волі), для виховання емоційної чутливості, душевної чуйності, морально-естетичних ідеалів особистості. М. Каган, проаналізувавши цілісність розвитку художньої культури зазначає: «Музыка будет играть все большую роль как в художественной культуре, так и за ее пределами, ибо дальнейшее возрастание роли в человеческой жизни науки, абстрактного мышления, познания законов бытия будет порождать все более острую потребность в уравновешивании этого направления человеческого развития активизацией его эмоциональной сферы, его духовных чувств, его способности не только мыслить, но и переживать…».

В художньо-естетичному розвитку дітей центральною є здатність до сприйняття мистецького твору й самостійного створення виразного образу, що відзначається оригінальністю, варіативністю, гнучкістю, рухливістю… Ці показники стосуються як кінцевого продукту, так і характеру процесу діяльності, з урахуванням індивідуальних особливостей і вікових можливостей дітей.

Художня діяльність — специфічна за своїм змістом і формами вираження активність, спрямована на естетичне опанування світу за допомогою мистецтва.

Художня діяльність — провідний спосіб естетичного виховання, основний засіб художнього розвитку дітей із раннього віку. Отже, художня діяльність виступає як змістовна основа художньо-естетичного ставлення дитини, є системою специфічних (художніх) дій, спрямованих на сприйняття, пізнання та створення художнього образу (естетичного об'єкта) з метою художньо-естетичного опанування світу.

Л.С. Виготський зазначає: «Повнота і точність образів сприйняття залежать від опанування дітьми виразних засобів та естетичних еталонів, які дитина привласнює так само, як усю духовну культуру, і від рівня володіння операціями щодо співвіднесення їх із властивостями художнього об'єкта».

Сучасний погляд на художньо-естетичне виховання дитини передбачає єдність формування естетичного ставлення до світу й художнього розвитку засобами різних видів мистецтва в творчій діяльності.

1. Урок музики як основна форма музичного виховання в початкових класах

1.1 Сучасні вимоги до уроку музики в загальноосвітній школі

На початку XXI століття теорія і практика викладання музики в загальноосвітній школі характеризується стійкими тенденціями оновлення змісту музичної освіти, що в свою чергу, передбачає вдосконалення організації системи підвищення кваліфікації вчителів музики.

Найважливішою умовою вирішення даної задачі є збільшення інформаційної ємності процесу навчання музики за рахунок висвітлення змісту різних програм з музики, авторських методик, навчально-методичних посібників для вчителя та учнів, узагальнення і трансляції досвіду вчителів-музикантів різних регіонів країни, виявлення їх новаторських ідей та індивідуального творчого почерку. Широка трактування даного поняття у сфері музичної освіти включає в себе ряд компонентів, таких як зміст музичної освіти, його цілі, принципи, методи, форми, відношення між учителем і навчальним матеріалом, учителем і учнем, навчальним матеріалом і учнем. В даному контексті програму по музичній освіті можна розглядати як певну модель взаємодії вчителя і учня в процесі пізнання себе і навколишнього світу через музику.

Аналіз програм по музичній освіті показує, що зв’язки і відносини залежать від ряду аспектів, що відповідають, як мінімум, на три питання: «Навіщо?», «Що?», «Як?». При цьому характеристика навчальної програми, що відповідає на питання «Навіщо?», Є найважливішою, відбиваючи її цільове призначення. Мета нової програми з музики — це ті конкретні результати, які повинні досягти учні в процесі спілкування з музикою. «Що?» В даному випадку означає зміст навчального матеріалу і логічний порядок його структурування. Частина програми, що відповідає на питання «Як?» Відображає собою технологію перекладу двох перших аспектів в конкретні дії.

В умовах варіантності методик музичної освіти особливої актуальності набуває вибір учителем музики конкретних засобів, методів і форм музичного навчання і виховання. Даний процес співвідноситься з певним рівнем професійного мислення педагога, його можливостями творчої свободи, вибору, особистісного прояву.

Не менш актуальною є проблема збереження кращих традицій вітчизняного музичної освіти, визначення перспектив їх розвитку та взаємодії з сучасною теорією і практикою музичної освіти.

Основне завдання музичної освіти — виховання в учнів музичної культури як частини всієї їхньої духовної культури. Ядром музичної культури розглядається музична грамотність, що розуміється в широкому сенсі слова — як здатність сприймати музику як живе образне мистецтво, сприймати її емоційно, відрізняючи в ній хороше від поганого, певний рівень музичного мислення і сприйняття (не тільки слухати і чути музику, а й міркувати про неї). Програма з музики, розроблена творчим колективом вчених-педагогів під керівництвом Д. Б. Кабалевського, стала практичним втіленням його педагогічної концепції виховання та розвитку дітей мистецтвом, поклавши початок принципових змін в теорії і практиці викладання музики.

Основним принципом оновленої програми є вивчення музики як живого мистецтва, опору на закономірності самої музики. Реалізація цього принципу здійснюється в програмі через її побудова на «трьох жанрах» — пісня, танець, марш — три основні сфери музики.

До кожної з них застосовні такі визначення, як «область», «жанр», «форма», «тип». Опора на пісню, танець, марш розкриває щонайширші перспективи для встановлення різноманітних зв’язків музики з усіма ланками досліджуваної в школі історії людського суспільства.

Музика і життя — надзавдання шкільних занять музикою — повинна пронизувати всі заняття у всіх ланках з першого до останнього класу, а також ввести учнів у світ великого музичного мистецтва, навчити їх любити і розуміти музику в усьому багатстві її форм і жанрів.

В оновленні змісту до сучасного уроку музики взяли участь видатні педагоги, музиканти, вчені Ю.Б. Алієв, В. Б. Алеев, Е.Б. Абдуллін, Л. В. Школяр, М.Ф. Головіна та інші. У концепції наголошується унікальність і значущість предметів, що входять в освітню область «Мистецтво». Концепція спрямована на вирішення найважливішого завдання — збереження єдиного культурного та освітнього простору в умовах різноманіття національних культур її народів.

Концепція передбачає викладання музики з 1 по 10 клас на основі розмаїття підходів і шляхів виховання музичної культури учнів, що проявляється в можливості вчителя музики на свій розсуд вибирати навчальну програму або працювати за авторською програмою.

Як результат занять музикою розглядається: виховання інтересу і любові до класичної, народної, духовної, сучасної музики, здатності оцінити її красу, музично-образне мислення, сприйняття музики, здатність міркувати про неї в зв’язках з життям, а також з іншими мистецтвами. Важливо розвиток навичок виразного, емоційного хорового співу, розвиток навичок голосового інтонування, посилення уваги до осягнення музичного образу, оволодіння навичками сучасних способів спілкування з музикою на основі комп’ютерної техніки, використання електронних музичних інструментів і т.д. В якості найважливіших напрямків у розвитку музичної освіти розглядається розробка і видання нового покоління підручників та навчальних посібників з музики, що відповідають світовим стандартам, співпраця закладів освіти з радіо і телебаченням, розвиток профорієнтації молоді в школах з поглибленим вивченням художніх і музичних дисциплін. Всі ці завдання є складовою частиною музичної освіти.

Сьогодні з’явилося багато сучасних програм з музики, які розвивають концепцію музичної освіти загальнодержавної програми Дмитра Борисовича Кабалевського.

Програма Е.Д. Критської, Г. П. Сергєєвої. Сергєєва Г. П. неодноразово виступала з лекціями на курсах в Аппо, які я відвідувала.

Програма складена у відповідності зі стандартами другого покоління, зразковими програмами початкової загальної освіти та основними положеннями художньо-педагогічної концепції Д. Б. Кабалевського. У даній програмі знайшли відображення змінилися соціокультурні умови діяльності сучасних освітніх установ, потреби педагогів-музикантів в оновленні змісту і нові технології загального музичної освіти.

Зміст навчання орієнтоване на стратегію цілеспрямованої організації і планомірного формування музичної навчальної діяльності, що сприяє особистісному, комунікативному, пізнавальному і соціальному розвитку школяра. Предмет «Музика», як і інші предмети, розвиваючи вміння вчитися, покликаний формувати у дитини сучасну картину світу.

Мета масового музичної освіти і виховання — формування музичної культури, як невід'ємної частини духовної культури школярів — найбільш повно відображає інтереси сучасного суспільства у розвитку духовного потенціалу підростаючого покоління.

1.2 Урок музики — основна форма організації навчання

На різних етапах розвитку школи музичні заняття проводилися в різних формах, і в 40-х роках, в якості основної форми учбово-виховного процесу, встановився урок. Були і такі форми музичних занять, як екскурсія та практичні заняття з видів музичної діяльності.

Сьогодні, коли перебудовується традиційна система загальної освіти, кожний вчитель шукає свої напрямки у навчанні. Дуже важливо не втратити головне — людину, як особистість, яка не тільки має знання з економіки, а й здатна розуміти і відчувати прекрасне, а отже, співчувати іншим людям.

Урок музики — основна форма організації музично-виховної роботи в школі, хоч поглиблюються ще знання з музики і в позаурочний час. Урок включає в себе різні види музичної діяльності учнів: спів, музично-ритмічні рухи, гра на ДМІ, слухання музики, музична грамота. Для уроків музики характерною є особлива емоціональна атмосфера. — це цілком природно, адже музика — мова почуттів: вона хвилює, викликає в дітей певні настрої і переживання. Одержані враження посилюються під впливом учителя, який передає свої почуття не тільки у виразному виконання твору, але і в слові, міміці, жестах. Таким чином, концентруючи увагу учнів на звучанні музики і розвиваючи їхню увагу вчитель допомагає дітям увійти у світ музики, музичних образів і яскраво відчути їх виразність.

Кожен урок має багато спільних рис, але і має свою своєрідність і неповторність. В уроці все повинно бути добре продумано: мета і завдання, зміст і структура, засоби і методи, прийоми роботи, бо без цього не можна досягнути добрих результатів.

Підготовка до уроку залежить від педагогічних вмінь майстерності вчителя, тобто як він зуміє організувати і реалізувати виховні, освітні і розвиваючі можливості музичного матеріалу. Для успішного розв’язання цих завдань, вчитель мусить глибоко вивчити твори і добирати їх у відповідності вікових особливостей учнів, їх музичній підготовці.

У зміст уроку входять твори різні за характером, настроєм, тому для досягнення його цілісності важливо добре визначити його структуру: послідовність різних видів музичної діяльності.

Продумуючи емоціональний рисунок уроку, перехід від одного твору до другого, вчитель прагне підтримувати необхідний емоційний настрій, знайти прийоми переключення уваги учнів. При побудові уроку важливо враховувати ступінь фізичного, розумового та емоціонального навантаження учнів. Наприклад, робота з молодшими школярами (нестійка увага, швидка втома, не сформованість голосового апарату…) або складну пісню краще розучувати протягом декількох уроків, а не за рахунок збільшення навантаження і часу на одному чи двох уроках; після розучування важких музично-ритмічних рухів не бажано починати спів, який вимагає спокійного, зрівноваженого дихання і зосередженості, а також слід враховувати місце уроку в розкладі - чи він є першим, третім чи шостим.

Отже, щоб структура уроку була гнучкою, потрібний творчий підхід вчителя до його побудови. Урок повинне проходити по заздалегідь наміченому плану, однак неможливо передбачити деякі несподівані ситуації та й, взагалі, не можна дати поради по кожному конкретному випадку. Інколи, із-за непередбачених обставин приходиться перебудовувати урок «на ходу». Професійний досвід вчителя дозволяє йому не розгубитися і, в кожному конкретному випадку. Прийняти відповідне рішення.

Якість сучасного уроку в значній мірі визначається активність учнів.

Проблема активності вирішується не тільки завдяки цікавій побудові уроку; багато буде залежати і від індивідуального підходу вчителя до кожного учня. Адже вчитель повинне знати добре своїх учнів, пам’ятати про їх сильні і слабкі сторони, інтереси, нахили, — оптимістично оцінити можливості конкретного учня.

На уроці необхідно прагнути до безпосереднього спілкування, використовуючи такі прийоми, як навідні запитання, підказки впівголоса, запитальний або здивований погляд, одобрюючий кивок, тести, міміка вчителя тощо.

Сучасний урок музики важко уявити собі без спеціального обладнання: естетичне оформлення кабінету, ДМІ, наочність, ТЗН, магнітофон, магнітна і звукова дошка, телевізор, грамзаписи, аудіо і відеозаписи, фонограми, озвучені з клавіатурою помагає вчителеві зробити більш цікавим розучування пісні, слухання музики, інші види музичної діяльності.

Підготовка і проведення уроку завжди вимагає від учителя творчого підходу, активного прояву його знань, умінь та професійного досвіду праці.

Особливу роль на уроках музики відіграє наочність. Так у 1 класі наочність в основному застосовується в музично-дидактичних іграх та спеціальних завданням: за допомогою нот-кружечків діти на фланелеграфі викладають напрям руху мелодії, а для визначення тембрів муз. Інструментів показують карточки із їх зображенням, інші завдання.

Урок музики миє велику силу впливу на внутрішній і духовний світ учнів, пробуджує інтерес до музики, необхідність спілкуватися з нею. Поступово на кожному уроці діти вчаться розуміти, що музика тісно пов’язана з життям, тобто, що між музикою і життям є міцний зв’язок.

Покажемо це на прикладі: після того, як діти прослухали національний гімн «Ще не вмерла Україна» муз. М. Вербицького на слова П. Чубинського, вчитель розповідає: понад 150 років слова цього гімну були заборонені, ні де не друкувалися. Розповідає про автора тексту — українського поета, етнографа і фольклориста Павла Чубинського, який народився у 1839 р. сім'ї козацького роду. За боротьбу за волю. України засланий був до Архангельська, де і написав слова цього гімну і передав на Україну. Аж у 1989 році, на могилі його (Кладовище у Борисполі) на кам’яній плині викарбувані перші рядки вірша «Ще не вмерла Україна»… Скрізь на слова поклав Вербицький (1815−1870).

Цікаво знати, що спершу це був солоспів у супроводі гітари, а пізніше обробка для хору. Гімн характеризується широтою осмислення історичної долі українського народу, в ньому утверджена віра за волю, свободу і славу народу. В гімні висловлені сподівання. Що після волі «За Карпати відіб'ється, загомонить степами», а України слава стане поміж народами" передвіщали прийдешні світлі часи воскресіння народу.

Саме, як національний гімн, «Ще не вмерла Україна» визнавався Іваном Франком, Лесею Українкою, трудовими українськими громадами в різних куточках світу. Спрямована в майбутнє, головна пісня українського народу утверджує його волю віддати все за нашу свободу. Саме цією спрямованістю пісня пустила глибоке коріння у національну свідомість українців обох частин України. Пісня — гімн вийшла за рамки української поезії. На початку ХХ ст. її переклали на кілька іноземних мов: німецьку, англійську, французьку і інші. Всі урочисті свята українського народу починаються і закінчуються урочистим виконанням цього гімну.

З 17 вересня 1991 року українське радіо розпочинає свої передачі виконанням гімну «Ще не вмерла Україна», а 5 грудня того ж року, гімн вперше офіційно прозвучав на засіданні Верховної Ради України, присвяченому підсумкам Всеукраїнського референдуму та виборам Президента нашої держави. Так гімн, створений двома українськими синами, повернувся до пісенної скарбниці народу".

Після такої розповіді вчителя, а також, після аналізу прослуханого твору із застосуванням методу діалогізації, учні краще зрозуміють глибину змісту у тісному зв’язку двох образів: поетичного і музичного.

Рівень співочої культури учнів вищий у тих вчителів, котрі у своїй професії керуються тим, що «український народ — народ співець і піснетворець. Він склав безмежну кількість чудових пісень, які супроводжують його і в праці, і в смутку, і в радості. Ще у свій час М. Гоголь говорив, що: народні пісні для України все: і поезія і історія, і батьківська могила, і що пісня ці - народна історія, яка розкриває все життя народу».

Демократизація школи принесла зараз більшу свободу вчителю музики у показі і викладі нового матеріалу; у побудові уроку музики, яка залежить від віку учнів та специфіки дидактичної мети даного уроку; у виборі програми; у подоланні формалізму та стандарту у проведенні уроку.

Дидактичні вимоги до уроку такі:

· Чіткість навчальної мети;

· Єдність навчальних та виховних завдань;

· Правильний добір учбового матеріалу до кожного розділу уроку;

· Підбір доцільних методів, прийомів і засобів при проведенні уроку;

· Організаційна чіткість уроку;

· Поєднання колективної, групової та індивідуальної форм робіт. Організація загальної цілеспрямованості класу, виховання відповідальності кожного учня за виконання поставлених перед ним завдань;

· Змістовність, емоційність, різноманітність та гнучкість прийомів і методів роботи, вимогливість, продумана структура уроку запорука успішної роботи та дисципліни учнів на уроці.

· Обладнання уроку музики;

· Облік успішності, поєднання різних форм обліку;

· Продумані різноманітні форми домашніх завдань та їх оцінок вчителем;

· Підготовка вчителя до уроку.

2. Методика використання елементарних музичних інструментів в процесі музичного виховання молодших школярів

музика урок інструмент школяр

2.1 Характеристика дитячих музичних інструментів

Трикутник — цим геометричним терміном називається музичний інструмент, який входить до групи ударних і досить часто застосовується в симфонічної та оперної музики. За формою інструмент являє собою рівносторонній трикутник. Зроблений він із сталевого прута. Трикутник підвішують до пульта і легенько вдаряють металевою паличкою. Звук виходить високий (невизначеної висоти), дзвінкий і ніжний, а при сильному ударі пронизливий, що нагадує дзвіночки.

Тріскачки Всі ми з дитинства пам’ятаємо ці строчки знаменитого, що став класичним «Мойдодира» Чуковського, але ось що таке тріскачки, мабуть, відповісти не зміг. Ясно тільки одне: вони тріщать, що і випливає з їхньої назви. Тріскачка являє собою в’язку дерев’яних пластинок, які при струшуванні вдаряються один про одного і видають тріскучі звуки. Цей кумедний і ефективний інструмент можна зробити своїми руками. З сухого дерева вирізаються і обстругуються приблизно 20 гладких рівних пластин розміром 200×60 мм.

Стільки ж виготовляється проміжних дерев’яних прокладок між ними товщиною 5 мм. Ці прокладки необхідні для роз'єднання пластин. Без них пластини висіли б з'єднаними занадто щільно і удари один об одного виходили б слабкими. У верхній частині кожної пластинки на невеликій відстані від країв (близько 10 мм) і одночасно в прикладеної прокладці просверліваются 2 отвори діаметром близько 7 мм. Через всі ці отвори протягується щільний міцний шнур або ізольований провід, і все пластинки, чергуючись з прокладками, повисають на ньому. Щоб пластини завжди були щільно зрушені, при виході з них на шнурі зав’язується по 4 вузли. Вільні кінці зв’язуються в кільце. Воно повинно бути не широким, здатним пропустити в утворилися півкільця кисті рук грає.

При виконанні тріскачка розтягується на зразок гармошки, але веєрообразно, тому що вгорі пластини щільно скріплені вузлами. Коротким поштовхом вільної частини обох кистей тріскачка як би миттєво стискається. Пластини стукаються один об одного видаючи тріск. Маніпулюючи кистями рук, б’ючи ними то одночасно, то порізно, можна витягати на цьому інструменті найрізноманітніші ритми.

Тримають тріскачку зазвичай на рівні голови або грудей, а іноді вище; адже інструмент цей привертає увагу не тільки своїм звуком, але й зовнішнім виглядом. Нерідко її прикрашають кольоровими стрічками та квітами.

Бубон Бубон Один з ударних інструментів, що прийшов в симфонічний оркестр в XIX столітті, бубен був відомий ще в країнах Стародавнього Сходу. Потім він став народним інструментом в Італії та Іспанії. Жоден танець не обходився без його супроводу. І в симфонічному оркестрі він акомпанує східним, циганським, іспанською та італійською танцям. Бубен звучить в Італійському капричіо Чайковського, в Іспанському капричіо Римського-Корсакова, в циганській танці з «Кармен» Бізе… Бубен — інструмент з невизначеною висотою звуку. Це обруч з брязкальцями — маленькими металевими тарілочками, вставленими в отвори обруча. З одного боку на обруч натягнута шкіра, з іншого іноді прикріплені струни з бубонцями. Грають на бубні, струшуючи його або вдаряючи по шкірі і обручу.

Ксилофон Ксилофон У 1874 році французький композитор Сен-Санс написав твір, що його їм «Танець смерті». Коли її виконували в перший раз, деяких слухачів охопив жах: вони почули стукіт костей, як ніби справді танцювала Смерть — страшний скелет з черепом, дивиться порожніми очницями, з заіржавілий косою в руках. Як же домігся композитор такого враження? Він ввів в оркестр ксилофон — ударний інструмент, зовні схожий на дзвіночки. Ксилофон має ту ж форму, але складається не з металевих пластинок, а з дерев’яних брусків. Грають на них за допомогою двох дерев’яних паличок. Діапазон ксилофона — від до першої до четвертої до октави. Звук сухий, клацали, дзвінкий. Звичайно, в наші дні він нікого не лякає. Дуже ефектно звучать на ксилофоні швидкі скерцозність п'єси, які нерідко виконують ксілофоністи в супроводі рояля.

Металофон Металофон У наш час існує досить багато інструментів, звук в яких виникає від коливання пружного металевого тіла. Це трикутники, гонг, дзвіночки, тарілки та інші ударні інструменти. Всі вони об'єднуються загальним найменуванням — металофон. Один з металофон, вібрафон, особливо цікавий своєю конструкцією і виразними можливостями. Він нагадує ксилофон, але зроблений з металевих, а не дерев’яних пластинок. До того ж він має спеціальні резонаторні трубки з рухомими кришечками. Ці трубки сприяють періодичному посилення та ослаблення звучання, тобто динамічної вібрації, від якої інструмент і отримав свою назву.

Ложки. Це російський народний музичний інструмент, схожий, по суті, на кастаньєти. Він складається з двох звичайних дерев’яних ложок. Їх б’ють одна об одну опуклими сторонами, і виходить чіткий, дзвінкий звук. Раніше до ручок ложок прив’язували маленькі дзвіночки. Застосовують їх в оркестрах народних інструментів. А іноді організовують і самостійні ансамблі і навіть цілі оркестри ложкарей. Зазвичай в грі одного виконавця використовуються три ложки. Дві з них закладаються між пальцями лівої руки, третя береться в праву. Перші дві служать як би подвійний «ковадлом», по якій б’ють третього ложкою. Причому б’ють ковзаючим ударом з однієї чашки на іншу, тут же ще раз прихлопуючи ними за допомогою пальців лівої руки. Виходить весь час многозвучний ажурний ритмічний малюнок.

Іноді, при грі сидячи, в ногах затискають два-три, а то і чотири ополоника, за яким також періодично б’ють ложкою або проводять нею гліссндо.

Барабан. Це дуже древній і дуже поширений інструмент. Його предок — проста кам’яна або дерев’яна калатало, якою користувалися ще первісні люди. Проте з часом вони помітили, що звук стає більш гучним, якщо бити не по суцільному дереву або каменю, а по порожньому судині. І тоді стали на посудину чи якоїсь обруч натягувати звірині шкури. Існують два різновиди барабана — великий барабан і малий барабан — вже давно є повноправними членами симфонічного і духового оркестрів. Вони входять до групи ударних інструментів. Звук барабана не має певної висоти, тому записують його не на нотному стані, а на так званій «нитці» — однієї лінійці, на якій відзначено тільки ритм.

Великий барабан звучить потужно. Його звук нагадує те гуркіт грому, то віддалені гарматні постріли. В оперному і симфонічному оркестрах його використовують іноді в образотворчих цілях. Так, наприклад, Бетховен в Шостий, Пасторальної симфонії з його допомогою передав звук грому; Шостакович в Одинадцятій симфонії застосував великий барабан для зображення гарматних пострілів. Грають на великому барабані за допомогою дерев’яних палиць з м’якими калаталами, покритими пробкою або повстю.

У малого барабана звук сухий і виразний. Його дріб добре підкреслює ритм музики, іноді оживляє її, а іноді і вносить тривогу. Грають на малому барабані за допомогою двох паличок. Малий барабан — військовий, похідний інструмент. Однак він може стати навіть солістом симфонічного оркестру. У «Болеро» Равеля він не замовкає протягом всього твору, чітко відбиваючи ритм іспанського танцю. Шостакович ввів в першу частину своєї Сьомої симфонії навіть три малих барабана: вони одноманітно і зловісно звучать в епізоді фашістскогонашествія.

Горн. З чого починається ранок в піонерському таборі? Сонну тишу прорізають чисті, дзвінкі звуки піонерського горна, що грає сигнал підйому. Горн (німецьке слово Horn означає ріг) — родоначальник всіх мідних духових інструментів. В оркестрах його зараз не вживають, оскільки грати на ньому можна лише найпростіші мелодії, такі, як відомі, напевно, всім піонерам сигнали підйому, загального збору, відбою і ін. А ось як сигнальний інструмент горн успішно застосовується і в піонерської життя, і в армії.

2.2 Використання дитячих музичних інструментів на уроці музики

Прикладом використання на уроках музичних інструментів може служити «Семеро козенят» з опери М. Коваля «Вовк і семеро козенят». Дитяча творчість починається з «обстеження» звукових можливостей інструментів, які їм пропонуються. Вибір зроблено — бубен і трикутник. Спочатку потрібно згадати, як потрібно дбайливо брати в руки інструмент і виконувати на ньому свій настрій (інструментальна імпровізація). Підсумок — вчитель грає на фортепіано в ансамблі з одним з учнів, а хлопці допомагають акомпанувати своїм маленьким оркестром. Таке виконання має прикрасити музику М. Коваля. На уроках можна застосовувати дидактичні ігри. Наприклад, «Знайди свій музичний інструмент» використовується під час ознайомлення дітей з симфонічним, народним, духовим оркестром, а також під час виконання певних завдань уроку. Учитель умовно закріплює за кожним учнем певний музичний інструмент. Далі для прослуховування пропонуються музичні твори. Дізнавшись звучання свого інструмента, діти умовно зображують гру на них.

2.3 Організаційні основи роботи дитячого оркестру

Метою організації оркестру дитячих елементарних музичних інструментів в початковій школі є відкриття для молодших школярів шляху до спільної музичної діяльності, інструментальному музикування. Вся діяльність, що проводиться в оркестрі, спрямована на розвиток творчої активності, музичних здібностей учнів, інтересу й любові до музики, поглиблення їх музичних знань, формування відповідних умінь і навичок.

В процесі гри в оркестрі вирішуються наступні завдання:

— Знайомство з різновидами дитячих елементарних музичних інструментів, оволодіння прийомами гри на них;

— Формування уявлень про виразної суті елементів музичної мови та засобів музичної виразності, освоєння нотної грамоти;

— Пробудження інтересу до творчого музикування та інструментальної діяльності;

— Виховання колективізму і почуття взаємодопомоги, тактовності, товариства, дружби і відповідальності;

— Розвиток музичних здібностей учнів (почуття ритму, ладу, темпу, звуковисотного, гармонійного, поліфонічного, тембрового, динамічного слуху), творчого потенціалу, колективних навичок гри;

— Формування художнього смаку.

Основною формою навчання є урочна форма в її комбінованому варіанті. У зв’язку з цим передбачається проведення індивідуальних і групових (по окремим партіям, оркестровим групам) занять. Кількість годин на них розраховується в залежності від кількості учасників, складу інструментів дитячого оркестру та умов роботи установи освіти. По можливості групові та індивідуальні заняття доцільно проводити в той же день, коли проводиться загальна репетиція. Повинні бути передбачені уроки-концерти в кінці кожної чверті або півріччя. При необхідності можливе використання інших нетрадиційних форм позакласної діяльності (екскурсії в «країну музичних інструментів», урок-казка, урок-гра і т.д.).

Основними методами роботи є наочні, практичні та творчі. Дані методи сприяють цілісному розвитку учнів, формуванню у них практичних умінь і навичок, розширенню слухових уявлень, розвитку креативності.

Для підвищення загального творчого потенціалу оркестрантів, стимулювання їх діяльності важливим моментом є організація концертних виступів як самостійно оркестрового колективу, так і спільно з учасниками інших музичних гуртків, що функціонують в школі (вокального, хорового, танцювального).

Найважливішими умовами організації процесу елементарного музикування є:

— Наявність набору дитячих елементарних музичних інструментів і аудиторії, де можна проводити заняття;

— Систематичні заняття з учнями;

— Гарне знання вчителем технічних особливостей та індивідуальних характеристик кожного інструменту, володіння виконавськими прийомами, специфічними для кожного інструменту, методикою розучування творів, навичками аранжування музичних творів під відповідний склад;

— Поступове ускладнення творів призначених для розучування;

— Індивідуальний підхід до кожної дитини, врахування вікових особливостей, вміння допомогти, розібратися у складній ситуації.

Основу оркестру дитячих елементарних музичних інструментів складають інструменти, впроваджені в практику школи Карлом Орфом. У першу чергу, це так звані «штабшпілі»: ударні-звуковисотні інструменти, що представляють собою резонансовий ящик і ряд пластинок певної висоти з дерева або металу (ксилофони, металофон, глокеншпілі («дзвіночки»), а також скляні судини і маленькі литаври. До цим інструментам приєднуються інструменти без певної звукової висоти — «природні» інструменти («звучать жести»): хлопки, шльопанці, клацання пальцями, притупування і маленькі ударно-шумові інструменти (дерев'яні та шкіряні барабани, бубни, бубонці, трикутники, дерев’яні палички, тарілки, коробочки, тріскачки, кастаньєти, румби та інші подібні інструменти).

Найважливіша особливість роботи з дитячими елементарними музичними інструментами — освоєння їх не вимагає спеціальної підготовки і того часу, які необхідні при навчанні грі на інструменті в спеціальних музичних школах. Завдяки цьому, учень майже відразу починає грати на музичному інструменті і самостійно здобувати досвід в процесі практичної роботи. Позитивною передумовою є і той факт, що багато дітей вже знайомі з багатьма з інструментів і отримали певну інструментальну підготовку в дитячих дошкільних установах.

В оркестр дитячих елементарних музичних інструментів також можуть бути включені (в залежності від фінансових можливостей школи та готовності керівника оркестру) духові інструменти (блок-флейти, окарини, тріолі, пан-флейти, кларнети) і струнно-щипкові інструменти (гітара, цимбали, гуслі, цитра та ін.) Менш характерним є використання в оркестрі дитячих елементарних музичних інструментів, основу якого складають орфовскій інструментарій, клавішних (фортепіано, баян, акордеон) і електромузичних інструментів (синтезатор). Як інструменти, які потребують більш тривалого освоєння, їх краще використовувати не в ролі інструментів, провідних мелодійну лінію, а як акомпануючі.

Репертуар визначається набором інструментів, які є в наявності школи, рівнем підготовленості оркестрантів, їх кількістю, а також навичками керівника в області інструментування. При підборі творів враховується бажання дітей вивчити ту чи іншу музичний твір. Керівник знайомить учнів з музичною п'єсою, виконуючи її на фортепіано, баяні, акордеоні або організовує слухання аудіозаписи.

2.3.1 Створення колективу дитячого оркестру

Однією з провідних форм колективної діяльності на уроках музики є гра в оркестрі. Оркестр зближує дитячий колектив, підвищує відповідальність кожного учня за правильне виконання кожної партії, допомагає подолати невпевненість, боязкість. При спільній грі в оркестрі формується почуття колективізму, яке спирається на особисту відповідальність за спільну справу.

Створення оркестру школярів дуже складна і трудомістка справа, але вельми потрібна й необхідна. Учень, що пізнав красу звучання колективного звучання в оркестрі, перенесе цю любов через все життя.

Методика роботи з дитячим оркестром включає в себе:

формування стійкого інтересу учнів до інструментальної музики засобом виявлення його привабливих характеристик і використання їх в пропагування даного жанру на індивідуальному і соціальному рівні;

поетапну реалізацію бажання учнів до самовираження та самоствердження у всіх видах колективної діяльності з урахуванням психофізіологічних характеристик та їх індивідуальних здібностей;

інтенсифікацію навчально-виховної роботи на основі використання викладацьких навичок та прогресивних методик, дозволяючи збільшити розмір та щільність колективної діяльності і без додаткових часових витрат збільшать рівень виконавської майстерності учасників, їх зацікавленості змістом оркестрового життя;

організацію багатовекторного і багатопредметного оркестрового життя і соціокультурної діяльності з пошуково-творчими елементами, включаючи різноманітні види і жанри мистецтв разом з формами внутрішньої і зовнішньої напрямками роботи.

Соціокультурна діяльність дитячого оркестру являє собою суму видів і форм багатопредметної діяльності, перш за все для рішення виховних задач внутрішнього-колективного та зовнішнього характеру. Це інтегруючі різноманітні види колективної діяльності, такі як репродуктивно творча, пошуко-інформаційна, цінністно-орієнтаційна, комунікативна тощо.

Кожний етап художньо-виховного розвитку колективу (мета, завдання, перспектива) повинен відповідати набору форм соціокультурної діяльності (ворчий пошук варіантів). Соціокультурна діяльність в оркестрі може бути успішною тільки в тому випадку, якщо вона буде мати для всіх вихованців зацікавленість. Для цього необхідно:

а) осмислення всіма учасниками суспільної значимості запропонованої програми і створення на цій основі творчої доброзичливої сімейно-колективної атмосфери в оркестрі;

б) передбаченість творчо-виховної корекції планів роботи у випадку негативного відношення чи реакції учасників оркестру до них;

в) творче відношення до пошуку варіантів синтезу і додаткових форм роботи.

Підготовча робота музичного керівника розпочинається з підбору музичного твору. Головне завдання при розучуванні музичного твору це розкриття його ідейно-художнього змісту, яке повинно бути зрозумілим кожному виконавцю. Завжди необхідно розповісти творчість даного композитора. Все це диктує роботу над тим чи іншим музичним твором.

В підготовчу роботу також входить складання плану репетиції. Вчителю необхідно чітко уявити собі задачі, які він повинен вирішувати у процесі роботи з учнями на кожному конкретному занятті. Особливо слід підкреслити важливість та необхідність оркестрової дисципліни. Для полегшення навантаження на слабкий дитячий організм хоровий спів і слухання музики слід чергувати з грою на дитячих музичних інструментах.

При розучуванні будь-якого твору слід користуватися схемою: «програвання — робота-програвання».

Після попереднього ознайомлення твір програється всім оркестром, бажано без зупинок, що не порушити цілісність сприйняття.

Під час проведення оркестрових репетицій (уроків) вчителю слід керуватись наступними правилами.

1. Вимагати від учасників оркестру дотримуватись дисципліни:правильно сидіти, не розмовляти, починати і закінчувати гру за знаком вчителя, зберігати тишу під час пауз, слухати вказівки вчителя, якщо вони навіть адресовані іншому виконавцю.

2. Проводити урок рівно, спокійно, без роздратованості, ну й без підлещувань та й панібратства. Не в якому разі не можна ображати гідність учня, навіть якщо він й провинився в чомусь, підвищувати голос, виділяти більш сильних учнів в оркестрі. Гарний дитячий шкільний оркестр — це перш за все здоровий колектив.

3. Наполегливо домагатися наміченої цілі, диктувати свою волю, але разом з тим не вимагати неможливого враховувати специфіку віку, фізично-інтелектуальних можливостей і рівень професійної підготовленості.

Найбільш характерні помилки які зустрічаються під час музикування на інструментах на слух:

а) складність мелодичного або ритмічного малюнків;

б) швидкий темп;

в) невміння молодих оркестрантів тримати себе у максимальній концентрації.

2.3.2 Інструментальний склад та способи розміщення учасників

Більшість школярів вперше беруть в руки інструменти, тому на першому ввідному занятті вчитель розповідає учасникам про види оркестру, можливості, особливості. Також повідомляє про правильну посадку та розміщення оркестру, і ролі груп інструментів. Кабінет музики повинен мати всі умови, а головне — наявність різних дитячих музичних інструментів: акордеони, металофони, ксилофони, цитри, гуслі, баяни, гармоніки, цимбали, «Мелодія-3», «Баяніто», сопілки, арфи, барабани, бубни, трикутники, маракаси, тарілки, свірелі, дудки. Грі на дитячих музичних інструментах можуть навчитись всі учні без виключення. Інструменти в оркестрі розподіляються за можливостями дітей. Складні інструменти такі як баян та акордеон віддаються більш здібним учням.

Висновки

Треба бути впевненим, що учень ясно собі представляє, не тільки обсяг матеріалу, який належить вивчити, але й характер роботи з ним. З цією метою, а також для закріплення в пам’яті дитини найбільш істотного з того, що йому було сказано, корисно в кінці уроку задати відповідні питання. Тій же меті слугують записи у щоденниках. Деякі педагоги при роботі з малюками пишуть великими літерами, щоб дитина сама могла прочитати завдання, це привчає з перших кроків до більшої самостійності і сприяє підвищенню якості домашньої роботи.

Враховуючи велике виховне значення відміток, педагог повинен бути впевнений, що учень розуміє, чому отримав той чи інший бал.

Педагог зобов’язаний проявляти постійну увагу до того, як учень розподіляє час, на скільки плідно проходять домашні заняття. Він повинен розвивати його ініціативу, навички самостійної роботи, повинен мати постійне прагнення оживити урок, зацікавити учня, розбудити в ньому активність до щоденної праці.

Підводячи підсумок всьому вищесказаному, педагог повинен усвідомити, що реалізація широких можливостей оркестру може бути здійснена тільки шляхом наполегливого подолання художніх і технічних труднощів. Тому у своїй практичній діяльності він повинен спрямовувати увагу на всебічний розвиток технічних навичок учнів одночасно з розвитком їх музичних здібностей.