Виклад основного матеріалу

Перша половина ХХ століття була періодом значних реформ в системі освіти. Про це говорить Германа Рьорс у праці «Реформаторська педагогіка закордоном» — свідчення міжнародного руху що охопив Європу (як західну так і східну) та країни Америки. Він виділяє вісім найзначніших методик серед яких і Дальтон план [3, 127].

Методи індивідуалізованого навчання набули популярності у більшості європейських країн та США на початку двадцятого століття. Дальтон план був створений у 1919 Хелен Паркхерст і охоплював учнів початкової та середньої школи [19, 68]. Дальтон план, застосований вперше у Масачусетсі, протягом 10 років пройшов міжнародний тест [13, 507]. У статті написаній Х. Паркхерст для Нью Йорк Таймс, автор стверджує що діти повинні здобувати досвід, вивчати нові світи, і, що важливіше, у них повинна бути можливість знайти себе [7, 7]. Школа Х. Паркхерст у Нью Йорку сьогодні - це великий, процвітаючий заклад з кількістю учнів втричі більшою ніж спочатку. Вона пристосувалась до освітнього ринку, стала менш прогресивною, більш традиційною та більш зосередженою на досягненнях та вступі у коледж [12, 74]. Проте, що саме призвело до поточного стану справ? Хелен Паркхерст намагалась збалансувати індивідуалізм та життя в групах у межах школи, повністю усвідомлюючи що її учні повинні в результаті бути готовими до життя у демократичному суспільстві [12, 71]. Своєрідним недоліком індивідуалізованого навчання є факт, що вчителі хочуть мати добре організовану школу і зазвичай вони не враховують що це можливо тільки за рахунок вільного розвитку особистості [1 9, 45]. Саморозвиток є саме тим, що індивідуалізоване навчання має забезпечити. Дальтон Лабораторний план був створений у спробі отримати таку організацію школи, яка відповідатиме потребам сучасної освіти за умов приватної школи [16, 391]. Хелен Паркхерст турбувалась про створення суспільної атмосфери щоб забезпечити здобуття досвіду, звільнити природні імпульси та зацікавлення кожної особистості в групі, наголошуючи що проблема освіти полягає у вивільненні та використанні енергії учнів [12, 71 — 72]. Рассел Стауфер підкреслює що Дальтон план застосовувався на будь-якому рівні школи починаючи з четвертого класу, припускаючи що у цьому віці учні вже володіють базовими навичками навчання отож спроможні працювати індивідуально [13, 337].

Якщо ми хочемо проаналізувати Дальтон план, нам необхідно детальніше розглянути його імплементації, адже як Маріон Шерідан правильно підкреслює, хоча книжки Евелін Дьюї, в яких викладено основоположні принципи методу: Освіта за Дальтон Планом, Х. Паркхерст та Дальтон План, розповідають як організувати навчання за даною методикою, практично кожний принцип, вказаний у них, зазнав певних змін у процесі модифікацій, окрім, хіба що, збереження завдань, графіків та переконання що це ефективний метод індивідуалізованого навчання [13, 507].

Г. Джеймс описує як Дальтон план впроваджувався у коледжі Алабами. Тут важливо підкреслити факт, що спершу методику вивчили учні. Двадцять три студенти брали участь у експерименті, і після його проведення шістнадцять повністю підтримали його, п’ятеро дійшли до висновку, що даний метод дещо кращий, а двом він не сподобався. Кожен учень класу виконав всі чотири контракти за відведений час, з середнім показником — трохи більше трьох тижнів [10, 303 — 304]. Дуглас надає нам інформацію про використання Дальтон плану у середній школі (мова йде про середню школу для дівчат у Південній Філадельфії). Автор наголошує що застосувати детально розроблений іншими план легше ніж розробити адаптовану до умов конкретної школи версію [18, 69]. З книги «Освіта для відповідальності. Дальтон Лабораторний План у середній школі» ми дізнаємося що середня школа для дівчат у Південній Філадельфії експериментувала з Дальтон Планом протягом трьох років [4, 9]. Інший огляд адаптації Дальтон плану у даній школі знаходимо у статті Олів Харт [6]. Описуючи цей навчальний метод автор вдається до порівняння із майстернею. Через деякий час учні автоматично розбились на групи відповідно до своїх здібностей. Був він корисним і для такзваного «середнього» учня, який перейшов цю умовну межу. Процес навчання також зазнав змін, звичне заучування на пам’ять було замінене груповою роботою, керованим навчанням, соціалізованим навчанням, а також індивідуальними та спільними проектами [6, 169].

Досвід використання Дальтон Плану у середній школі Південної Філадельфії дав поштовх іншому експерименту. Мері Хагрейв описує застосування Дальтон плану у вивченні лише одного предмету (англійської мови) [5, 373]. Впровадження було обмежене розкладом, хоча класична модель роздаткових завдань була збережена. Учнів заохочували працювати у швидкому темпі, а тим, хто справлявся з завданнями дочасно навіть дозволяли працювати над іншими предметами. Замість використання часових рамок, робота була поділена на частини. Учень самостійно вирішував коли він був готовий скласти тест, використовуючи тести для самостійного оцінювання. Важко переоцінити важливість діагностичних тестів в даному прикладі експерименту на основі Дальтон Плану [5].

У середній школі, Дальтон, Масачусетс, було апробовано компроміс. Після обіду були внесені у розклад заучування на пам’ять на основі середнього прогресу класу Однак, результати спроби поєднати дві негармонійні системи були далекими від обнадійливих [9, 691].

Інше дослідження впровадження Дальтон плану було здійснене Робертом Сполдінгом. З його статті ми можемо дізнатись що Дальтон план діяв у Нью Йорку протягом 1950;х і базувався на щомісячних завданнях які були уніфіковані для кожного навчального рівня. Початкова школа у Хопленді, Каліфорнія змінила Дальтон план запровадивши ідею контрактів взяту у Карлетона Вошбурна [14, 184].

Ральф Андерхіл, директор школи у Скарсдейл, Нью Йорк, описав їхню адаптацію Дальтон плану. Хоча планувалось розпочати з початкової школи, першою запровадила новий метод середня школа. Під час перехідного періоду дотримувалися розкладу традиційних занять, учні доповідали вчителям того чи того предмету згідно традиційної програми, але решта класу, замість того щоб брати участь в таких відповідях, індивідуально працювала над своїми завданнями [17, 50]. У Скарсдейл проблему відставання з одного предмету розв’язали забезпечивши учня «п'ятдесятихвилинною основою» — він повинен був доповідати протягом п’ятдесяти хвилин щодня вчителю. Учню дозволяли йти вперед, незалежно від його успіхів з предмету де він не встигав. Ця модифікація запобігла загальному відставанню, адже якась дисципліна може виявитись настільки складною що потребуватиме особливого підходу [17, 54].

У огляді В. Боумана ми знаходимо оцінку Дальтон плану дану Евелін Дьюї. Звідти дізнаємося, що даний метод функціонував також у школі графства Стретхем, Лондон, Англія, а також у школі Нью Йорк Сіті Children s University School. Важливо також вказати що ставлення різнилося від підтримки до несхвалення, як у навчальних закладах так і між вчителями — психологи були найменш задоволеними [16, 391].

Менлі Ірвін, заступник директора у Детройті, та Елла Одіен, вчитель у школі Пінгрі, надрукували статтю де охарактеризували організацію уроків Англійської мови за Дальтон планом [8, 136]. Були створені групи з двох вчителів, які складали завдання разом, розподіливши їх. Підкреслюється важливість володіння людиною, яка складає завдання скажімо з англійської, базовими знаннями у сферах мистецтва, точних наук, музики тощо. Це уможливить надання учням різноманітного досвіду і водночас зробить навчання цікавішим [8, 138 — 141].

Е. Джекман розповідає нам як основні риси Дальтон плану були розвинені на практиці та аналізує цілий процес. Методика запроваджувалась у середній школі Дальтона, Масачусетс посеред навчального року. Як було запропоновано Х. Паркхерст матеріал, що залишався, поділили на місячні завдання, також зберегли свободу руху, але відмінність полягала у факті що лише час до обіду був відведений для індивідуальної роботи та зборів (їх відвідування було обов’язковим), які завершували першу половину дня [9, 688 — 691].

Звичайно неправильно розглядати Дальтон план як єдиний метод спрямований на забезпечення індивідуалізованого навчання.

Рассел Стауфер зазначає, що було здійснено ґрунтовне дослідження ряду методів індивідуалізованого навчання. Однак, тільки Дальтон план та Вінетка план були детально досліджені і це дозволило виділити наступні спільні риси: набуття кращого відчуття відповідальності, кращий розподіл часу, покращені соціальні зв’язки та самоповага [15, 339].

Отримавши загальне уявлення про функціонування Дальтон плану потрібно детальніше розглянути переваги та недоліки виділені під час експерименту. Тут варто зазначити, що Маріон Шерідан наголошує на гнучкості Дальтон плану, уможливлюючи виключення недоліків та поєднання переваг традиційних та інноваційних методик [13, 507]. Вивчивши практичне впровадження Дальтон плану Г. Джеймс виділяє наступні переваги: виключення проблем дисципліни, майже всі учні визнали його більш ефективним, оскільки учні повинні були звітувати на індивідуальних конференціях; метод був зручним для тих хто був вимушений пропустити кілька днів навчання; інструктор краще знайомиться з проблемами кожного учня; план добре справляється з індивідуальними особливостями [10, 305].

За Дальтон плану учень не повинен прослуховувати інформацію яку він вже знає або марнувати час приділяючи увагу несумлінному учню який показує свою неготовність до уроку [5, 377]. Переваги перераховані Е. Джекманом наступні: здібні учні не затримуються, менш здібні працюють у власному ритмі маючи можливість отримати пряму допомогу вчителя, крім того непотрібно повертатись назад, хіба що з метою повторення [9, 693]. Ральф Андерхіл зауважує що новий метод не позбавлений тиску, адже учень знаходиться в умовах, коли він змушений працювати щоб йти вперед [17, 54].

Однак, неможливо вдати що жодних проблем не виникало. Г. Джеймс перераховує наступні недоліки: план потребує значно більших затрат часу з боку вчителя, через індивідуальні конференції має місце багато повторень, в учнів нема класного духу [10, 305]. Хоча вчитель може скористатись швидкими учнями. Так зрозумівши з якими проблемами стикнулись найшвидші учні і виявивши спільну тенденцію доцільно організувати конференцію і роз’яснити проблемні моменти, завдяки чому можна уникнути повторення цих помилок. Дуглас Воплс наголошує що завжди будуть учні які потребують більшої кількості вказівок, і ті, яким потрібно менше настанов ніж є у завданнях. Тому потрібно розробляти індивідуальні завдання або пристосовувати завдання для груп до індивідуальних потреб, а тоді індивідуальне завдання слід пристосувати до конкретних потреб кожного учня [18, 70]. З цією ж проблемою вчителі стикаються за традиційної моделі коли пояснюють новий матеріал. Всі учні різні, завжди будуть ті, хто схоплює все на льоту, і ті, кому потрібні детальні пояснення. Розв’язати цю проблему неможливо, як неможливо знайти дітей з однаковими здібностями та інтересами. Велике число невдалих запроваджень Мері Харграве пояснює фактом що учні не знають що робити із наданою їм свободою [5, 379], але хіба не краще здобути вміння розпоряджатись своїм часом, свободою ще в школі, а ніж у зрілому віці? Ральф Андерхіл серед проблем з якими стикнулась його школа називає тенденцію не виконувати жодних завдань вдома. Учні зменшують кількість часу яку вони витрачають на навчання поза межами школи перш ніж пристосуються до нової методики. Однак, за умов Дальтон плану учні не перейдуть до наступного матеріалу допоки не освоять всі завдання, в той час як за традиційної системи нема можливості чекати поки всі справляться з поставленими задачами, і не має значення чи була дитина хвора, а чи пропускала заняття без причини. Іншою проблемою було відчуття розслабленості, відсутність поспіху, через що результативність падала [12, 52 — 53]. Маріон Шерідан наголошує: зміни, що виникають в процесі модифікацій повинні гарантувати що Дальтон план працюватиме на благо учнів і діятиме як селективна складова у процесі навчання. Нам потрібно також переконатись чи може він задовольнити потреби що виникають на основі соціального аспекту [13, 514].

Серед кардинальних змін яких вимагає Дальтон план — відмова від розкладу Що говорить на підтримку такої інновації - усвідомлення що увага дитини не є чимось фіксованим, на відміну від розкладу. Одне лишень переконання що на будьякому уроці учень може бути уважним і зосередженим протягом 45 хвилин і що ці періоди повинні бути синхронними для всіх учнів [19, 45] аж ніяк не означає що саме так і є. Увага учнів визначається великою кількістю факторів в кожний конкретний момент їх життя. Погана погода, сварка з товаришами, забута парасоля, і все інше, з чим ми стикаємось у повсякденному житті, впливає на те, як ми навчаємось. Навчальний метод створений Хелен Паркхерст пропонує можливе вирішення даної проблеми.

Замість того щоб звикнути до дисциплінування з боку інших, діти стануть дисципліновані завдяки власному досвіду [7, 7].

Помилковим було б прирівнювати Дальтон план до загальної ідеї прогресивно-поблажливих шкіл. Ніколи Дальтон план не був школою де можна сперечатися з учителем або бешкетувати на коридорах. «Прогресивний» мало позитивне значення [2]. За Дальтон плану була присутня певна доля дружності, енергійності, ситуативне прийняття рішень і високий рівень задіяності як викладацького складу так і учнів [12, 73].

Важливо також розуміти що Дальтон план не обмежив свій вплив лише США. У німецьких початкових школах практикують так-зване «Stationenlernen» — методика, походження якої можна відстежити до робіт Хелен Паркхерст. Вона ґрунтується на концепції сприйняття класної кімнати як освітньої лабораторії. У час відведений на дану методику учні виконують завдання індивідуально або в групах працюючи з матеріалами розташованими по всьому класу [11, 136].

Школа Дальтон сьогодні точніше віддзеркалює конкурентний капіталістичний ринок аніж концепцію Дьюї про демократичне суспільство. Впродовж свого існування вона намагається збалансувати індивідуалізм та суспільність. Ця школа намагається прищеплювати суспільні цінності учням, які часто більш зацікавлені у статусі та економічному успіхові аніж питаннях соціальної справедливості. Перетворення школи Дальтон із ранніх прогресивних коренів до конкурентного, елітарного статусу сьогодення вказує на труднощі з якими стикається школа будуючи суспільні цінності у індивідуалізованому конкурентному суспільстві [12, 74].