Конкуренція в ринковій економіці

Київський національний торговельно-економічний університет Кафедра економічної теорії та конкурентної політики КУРСОВА РОБОТА З дисципліни «Економічна теорія»

(«Основи економічної теорії», «Мікроекономіка» та «Макроекономіка»)

Тема «Конкуренція в ринковій економіці»

Виконала: студентка 2 курсу 28 групи денної форми навчання факультету економіки менеджменту та права Козяр Ольга Миколаївна Науковий керівник Доцент Квіцинська Н. В.

КИЇВ 2014

Вступ Конкуренція — потужний інструмент ринкової економіки, рушійна сила, яка примушує товаровиробників підвищувати ефективність виробництва, знижувати виробничі затрати, підвищувати якість продукції(товарів, робіт, послуг), прискорювати впровадження новітніх досягнень науки і техніки, проводити організаційні та структурні зміни в ході підприємницької діяльності. Ступінь розвитку економічної конкуренції є одним із вирішальних критеріїв розвиненості й цивілізованості ринкових відносин, розвитку підприємств.

Конкуренція є економічним змаганням виробників однакової продукції на ринку, спрямованим на залучення якомога більшої кількості споживачів, завдяки цьому — одержання максимальної вигоди. Це важливий засіб контролю в ринковій економіці. Дія конкуренції виявляється на основі ринкового механізму пропозиції та попиту і доводить побажання споживачів до підприємств — виробників продукції, а через них — до постачальників ресурсів. Саме конкуренція змушує виробників і постачальників ресурсів задовольняти побажання споживачів. Кожне підприємство прагне збільшити виробництво продукції, здійснюючи цей процес на засадах розширення. Однак це можливо лише за зниження ціни на продукцію до рівня витрат виробництва. Щоб досягти такого результату, конкуренція змушує підприємства активізувати роботу, спрямовану на впровадження у виробництво науково-технічних досягнень, застосовувати продуктивнішу й економічну техніку, енергоощадні технології, новітні методи організації виробництва та праці. Конкуренція має як негативні, так і позитивні риси, зокрема:

Негативні риси конкуренції полягають у тому, що дрібні виробники витісняються великим капіталом: одні розоряються, інші збагачуються, посилюється соціальне і майнове розшарування населення, зростає безробіття, посилюється інфляція.

Позитивні риси конкуренції. Вона є рушійною силою ринкової економіки. В умовах конкуренції перемагає той, хто створює якісну продукцію при найменших витратах виробництва завдяки використанню науково-технічних досягнень, передової організації виробництва.

Економічної конкуренції нікому уникнути практично не вдається. Адже конкуренція є завжди і всюди, якщо справи доходять до розподілу економічних ресурсів. В умовах ринкової економіки зібрати всю необхідну й повну інформацію про конкурента неможливо, проте доцільно ретельно аналізувати поточний стан конкурента, його конкурентну позицію в галузі, потенціал та стратегію його використання, а також цілі конкурента на коротко — та довгостроковий період. Конкуренція є тим зовнішнім чинником, який спонукає кожного індивіда до максимального виявлення знань, навиків та вмінь щодо напрямів та способів застосування наявних в його розпорядженні факторів виробництва чи залучення їх зі сторони. Саме у цьому виявляється її особлива роль. Конкуренція стимулює науково-технічний прогрес і підвищення ефективності виробництва. Оскільки конкуренція служить «зрівнювачем» цін, то можна зробити висновок, що при ринковому суперництві перемагатиме той, хто має товари високої якості і максимально низькою собівартістю. Для цього необхідно постійно оновлювати умови виробництва, витрачати великі капіталовкладення на вдосконалення техніки. В даний час зустрічається багато винахідливих підприємців, які готові піти на ризик при виробництві товарів із застосуванням нової технології.

1. Конкуренція як сутність ринкової економіки Сучасна ринкова економіка являє собою організм, що складається із величезної кількості різноманітних виробничих, комерційних, фінансових та інформаційних структур, що взаємодіють на тлі розгалуженої системи правових норм бізнесу і поєднуються єдиним поняттям — ринок. Ринок — це організована структура, де «зустрічаються» виробники і споживачі, де в результаті взаємодії попиту споживачів та пропозиції виробників встановлюються ціни товарів, та обсяги їх продажу".

Однією з важливих рушійних сил розвитку ринку є конкуренція, яка означає боротьбу між товаровиробниками за найвигідніші умови виробництва і збуту товарів та послуг, за привласнення найбільших прибутків. Конкуренція є головним регулюючим механізмом ринкової економіки. В основі конкуренції лежить особиста економічна свобода, а також властиве кожній людині прагнення до власної вигоди та суперництва. Ще Адам Сміт розглядав конкуренцію як поведінкову категорію, коли індивідуальні продавці і покупці борються на ринку за більш вигідні продажі і покупки відповідно. Конкуренція — «невидима рука» ринку, що координує діяльність його учасників.

Таблиця Визначення сутності конкуренції

Аналіз існуючих тлумачень показав, що головним чином більшість авторів під конкуренцією розглядає боротьбу (конкурентне суперництво) товаровиробників на національних та світових ринках, основною метою якої є забезпечення компанії найкращих умов ведення бізнесу та отримання найбільшого рівня економічного прибутку.

Використання відповідної певним кон’юнктурним умовам конкурентної стратегії є одним із заходів забезпечення стійких позицій підприємства у мінливих ринкових умовах. Динамізм змін середовища функціонування компанії вимагає врахування факторів, які впливають на її конкурентні позиції. Дієвість конкурентної стратегії підприємств на ринку забезпечується шляхом використання та утримання протягом тривалого періоду чистих постійних конкурентних переваг, основними рисами яких є цінність для покупця, складність для дублювання конкурентами, особливість чи унікальність та можливість використання протягом тривалого періоду. Сама наявність у підприємства чистих конкурентних переваг є причиною того, чому споживач віддає йому перевагу у порівнянні з конкуруючими організаціями.

Таблиця Особливості конкурентних стратегій підприємства

При виборі конкурентної стратегії підприємства на ринках недоцільно дотримуватись якогось одного підходу, найбільш доцільною була б комбінація підходів різних дослідників. Тому вважаємо, що при виборі конкурентної стратегії в найбільшій мірі доцільно орієнтуватись на наявні конкурентні переваги підприємства (підхід М. Портера), враховувати при цьому можливі зміни у зовнішньому середовищі, характер конкуренції та характер попиту (підходи Г. Азоєва та К. Омея) та відштовхуватись від реального ринкового потенціалу (потужності) фірми — підходи Ф. Котлера (із значним акцентом на маркетингових компонентах) та В. Шумської.

За результатами дослідження встановлено, що саме конкуренція між економічними суб'єктами стає визначальним чинником, що обумовлює вектори розвитку сучасних товарних ринків. Аналіз існуючих тлумачень показав, що під конкуренцією слід розглядати боротьбу, або конкурентне суперництво, товаровиробників на національних та світових ринках, основною метою якої є забезпечення підприємству найкращих умов ведення бізнесу та отримання найбільшого рівня економічного прибутку.

2. Умови виникнення та існування, фактори виникнення конкуренції

Конкуренція має фундаментальне значення для функціонування ринкової економіки, оскільки виступає головним її регулятором. Будь-який економічний процес відображає конкурентні відносини суб'єктів господарської діяльності (у подальшому — підприємства), які конкурують між собою через виробництво товарів та послуг. Поведінка суб'єктів жорстко задається конкурентним впливом: суб'єкт займає тільки ту нішу, яку вдається завоювати у боротьбі із суперником, посилюючи свої конкурентні позиції. Одним з оціночних критеріїв конкурентної позиції підприємства є його конкурентоспроможність, яка ввійшла в розряд найважливіших категорій економічної науки.

Вчені-економісти, що займаються пошуками факторів успіху сучасної економіки, розглядають конкуренцію як сукупність конкурентних сил, що впливають на суб'єкт господарської діяльності. Систематизація цих сил і виявлення ступеня впливу кожної з них на підприємство — важливий чинник забезпечення конкурентоспроможності. Отже, основою визначення категорії конкурентоспроможності є аспект конкуренції.

Першою умовою виникнення конкуренції є наявність на ринку великої кількості виробників будь-якого конкретного продукту або ресурсу. Якщо виробництво зосереджено в руках одного власника, як в умовах адміністративно-командної системи, коли при створенні багатьох видів продукції командувала тільки держава, панує державна монополія, яка по суті заперечує конкуренцію.

Друга умова виникнення конкуренції — це свобода вибору господарської діяльності виробників. Кожний з них обирає не тільки що виробляти, а й має право вносити будь-які зміни в продукцію, визначати її обсяг тощо.

Третьою умовою виникнення конкуренції є відповідність між тим, що визначає попит, і тим, що визначає пропозицію. Якщо, припустімо, попит перевищує пропозицію, покупець не має свободи вибору продукції. Всі вироблені товари легко реалізуються, оскільки існує дефіцит. Там, де дефіцит, там немає вільної конкуренції.

Четвертою умовою виникнення конкуренції слід вважати наявність ринку засобів виробництва. У конкурентній боротьбі велике значення має встановлення високої норми прибутку, яка по суті є орієнтиром у виборі господарської діяльності. Проте вибір діяльності показує тільки можливість виробництва. Для того щоб ця можливість перетворилась на дійсність, потрібно, маючи грошовий капітал, перетворити його на засоби виробництва.

Існуванню конкуренції загрожує монополія. В широкому розумінні монополія — це така ситуація, за якої продавців (виробників) настільки мало, що кожний з них може впливати на загальний обсяг пропозиції та ціну продукції, що реалізується. Загроза монополії полягає в тому, що там, де панують монополісти, зникає вільна конкуренція, тобто припиняється суспільний вплив на виробництво. Монополісти дістають можливість маніпулювати цінами для власної вигоди і на шкоду суспільству в цілому. Важливе значення має критерій оцінки ступеню монополізації: це одна група або група їх у виробництві продукції, частка їхнього обороту. У світовій практиці прийнято вважати, що домінуюче становище підприємства або групи їх на ринку виникає тоді, коли на одне підприємство припадає понад 1/3, всього обороту на ринку, або на три і менше підприємств — понад ½ загального обороту, або на п’ять і менше підприємств — понад 2/3 обороту. У господарській практиці України монополістами є ті учасники господарського обороту, частка яких на ринку перевищує 70 відсотків.

Факторами розвитку конкуренції традиційно вважаються:

Ш загальноекономічні - загальний рівень і динаміка виробництва; стан ділової активності; стан ринків; наявність та структура ресурсів; розвиненість кредитно-фінансової системи;

Ш технологічні - галузева структура економіки; рівень розповсюдження сучасних технологій; наявність в економіці технологічного лідера; сприйнятливість економіки до інновацій;

Ш політико-юридичні - цілі державної політики; ступінь втручання держави в економічні процеси; наявність юридичних норм економічної діяльності; політична, правова і соціальна стабільність у суспільстві;

Ш соціально-культурні - національні традиції; культура загальна, професійна, юридична, економічна, правова, ділова; духовні цінності суспільства; економічна активність населення;

Ш міжнародні - ділова активність на міжнародних ринках; дії міжнародних економічних організацій; стабільність світової фінансової системи; масштаби і темпи розвитку світової торгівлі.

3. Функції, види та методи конкуренції

Існують різні види конкуренції. З точки зору економічної структури конкуренція поділяється на внутрігалузеву та міжгалузеву.

Внутрішньогалузева конкуренція — це суперництво між виробниками однієї галузі виробництва, які випускають однорідну продукцію. У кожній галузі функціонує певна кількість підприємств (фірм), які різняться своїми розмірами, технічним рівнем виробництва, технологією та організацією праці, і, отже, рівнем ефективності виробництва. У внутрігалузевій конкуренції мають перевагу ті виробники, які виготовляють певний товар із меншими витратами і вищою якістю.

Міжгалузева конкуренція — це суперництво між виробниками різних галузей за вигідніше застосування капіталу. Міжгалузева конкуренція здійснюється на основі переливання капіталу з однієї галузі в іншу У цій конкуренції мають перевагу ті товаровиробники, які першими реагують на зміну ринкового попиту. Міжгалузева конкуренція сприяє переміщенню капіталу до ефективніших галузей і сфер виробництва, що дає суспільству можливість оптимально використовувати наявні виробничі ресурси.

Має місце також міжнародна конкуренція, тобто конкуренція товаровиробників різних країн на світовому ринку, яка складається з внутрішньогалузевої та міжгалузевої форми конкуренції.

Виділяють також цінову і нецінову конкуренцію. При ціновій конкуренції головним методом боротьби проти конкурентів є ціна. У такій боротьбі перевагу має той, хто домагається нижчої вартості (ціни) продукції. Це, по суті, боротьба за скорочення витрат виробництва завдяки використанню досягнень науково-технічного прогресу, наукової організації праці, підвищення її продуктивності тощо. Нецінова конкуренція пов’язана зі стратегією конкурентної боротьби, спрямованої не на зміну цін, а на створення передумов, які поліпшують реалізацію продукції.

З точки зору умов функціонування розрізняють досконалу і недосконалу конкуренцію.

Досконала конкуренція формується за умови, що виробництвом товару займається багато самостійних підприємств (фірм). У цьому випадку однорідна продукція виробляється великою кількістю товаровиробників-конкурентів, кожний з яких окремо є не таким значним, аби помітно впливати на рівень ринкових цін.

Недосконала конкуренція має місце в тих випадках, коли окремі товаровиробники можуть впливати на рівень цін. Тим самим вони отримують можливість одержувати монопольний прибуток.

З точки зору кількості учасників конкурентної боротьби виділяють вільну конкуренцію, олігополію і монополію.

Вільна конкуренція має місце за наявності на ринку великої кількості незалежно діючих покупців і продавців певного товару та не обмежується якимись зовнішніми чинниками. Вільна конкуренція була панівною формою на перших стадіях розвитку ринкової економіки, коли її суб'єктами були розпорошені й порівняно невеликі підприємства (фірми), що виробляли товари для збуту на невідомий ринок за умов анонімного попиту.

Конкуренція виконує в ринковій економіці наступні функції:

v Функція регулювання;

v Функція мотивації;

v Функція розподілу ;

v Функція контролю .

Функція регулювання. Для того, щоб утриматися в боротьбі, підприємець має пропонувати вироби, яким віддає перевагу споживач. Так і фактори виробництва під впливом цини спрямовуються в ті галузі, де в них відчувається найбільша потреба .

Функція мотивації. Для підприємця конкуренція означає шанс і ризик одночасно:

ь Підприємства, що пропонують кращу за якістю продукцію або виробляють її з меншими виробничими витратами, отримують винагороду в вигляді прибутку (позитивні санкції). Це стимулює технічний прогрес ;

ь Підприємства, які не реагують на побажання клієнтів або порушення правил конкуренції своїми суперниками на ринку, отримують покарання в вигляді збитків або витісняються з ринку (негативні санкції) .

Функція розподілу. Конкуренція не тільки включає стимули до більш високої продуктивності, але і дозволяє розподіляти доход серед підприємств і домашніх господарств у відповідності з їхнім ефективним внеском. Це відповідає панівному в конкурентній боротьбі принципу винагороди за результатами .

Функція контролю. Конкуренція обмежує і контролює економічну потужність кожного підприємства. Наприклад, якщо монополіст може призначати єдино можливу ціну, то конкуренція надає покупцеві можливість вибору серед декількох продавців. Чим досконаліша конкуренція, тим справедливіше ціна .

На конкурентному ринку суперники використовують різні методи боротьби: цінові, нецінові, нечесні (недобросовісні) та чесні (добросовісні).

Цінові методи конкуренції - це конкуренція, в якій головним засобом боротьби є ціна.

За цінової конкуренції перемагає той, хто домагається нижчої ціни продукції, ніж конкуренти. Це, по суті, боротьба за скорочення затрат виробництва завдяки використанню досягнень науково-технічного прогресу, наукової організації праці, підвищення її продуктивності тощо.

В умовах сучасної конкуренції переважають нецінові методи конкуренції.

Нецінова конкуренція — це стратегія конкурентної боротьби, яка спрямована не на зміну цін, а на створення передумов, які поліпшують реалізацію продукції.

Це означає, що розробляючи стратегію й тактику поведінки на ринку, фірма насамперед дбає про те, щоб створена продукція за своїми споживчими якостями відповідала запитам споживачів. Тому неодмінною умовою економічної політики фірми є врахування динаміки очікувань споживачів. А вже в рамках цих параметрів вона визначає шляхи зменшення затрат і зниження ціни.

Нецінові методи конкуренції поділяються на два види: конкуренцію за продуктами і конкуренцію за умовами продажу.

Конкуренція за продуктами передбачає поширення таких нецінових характеристик товарів як покращання їх якості за збереження ціни, підвищення надійності під час експлуатації, оновлення асортименту, відповідність товарів міжнародним стандартам тощо.

Конкуренція за умовами продажу передбачає поширення і вдосконалення послуг, що супроводжують реалізацію товарів. До них належать:

— продаж товарів у кредит;

— продовження терміну гарантійного обслуговування;

— безкоштовна доставка товару додому та його встановлення;

— безоплатні консультації щодо використання купленого товару;

— продаж товару із забезпеченням до нього запасних частин;

— інтенсивне використання реклами, яка доводить переваги продукції продавця;

— відкриття ремонтних майстерень та сервісних центрів, що здійснюють гарантійний ремонт, та поточного обслуговування проданого товару.

4. Сучасний стан розвитку конкуренції в Україні

Постановка проблеми в загальному вигляді та її зв’язок із важливими науковими чи практичними завданнями. Конкурентне середовище — це сукупність соціально-економічних умов ринкової економіки, за яких відбувається суперництво між суб'єктами господарювання. Конкурентне середовище є результатом дії окремих економічних агентів, у тому числі й держави.

У науковій літературі конкурентне середовище розглядається на мікроекономічному та макроекономічному рівнях. Конкурентне середовище на мікроекономічному рівні визначається такими параметрами, як: представництво конкурентів на ринку; продуктові межі товарного ринку; географічні межі ринку. Чинниками, що підвищують ефективність конкурентного середовища на мікроекономічному рівні, є сприятлива кон’юнктура ринку; низькі бар'єри вступу на окремі ринки, зростання кількості суб'єктів господарювання. До чинників, що погіршують якість конкурентного середовища для суб'єкта господарювання на окремих ринках, належать намагання окремих суб'єктів збільшити свою владу на ринку, високий ступінь ризику підприємницької діяльності, загроза банкрутства, непрофесіоналізм менеджерів, низький ринковий потенціал.

У свою чергу якість конкурентного середовища на макроекономічному рівні зумовлена цілями та способами реалізації конкурентної політики. Ефективність функціонування конкурентного середовища на макроекономічному рівні зумовлена посиленням відкритості економіки, руйнуванням адміністративних обмежень у міжрегіональній міграції товарів, формуванням ефективного власника в процесі приватизації.

Дослідження сутності та закономірностей розвитку внутрішніх ринків України неможливо уявити без глибокого аналізу змісту такого явища як конкуренція. Конкуренція і конкурентне середовище є не тільки важливими атрибутами ринку, а й складовими ринкових відносин. Конкурентне середовище ринку має бути сприятливим для ведення бізнесу, розвитку компаній та товарних ринків. Розвиток сфери конкурентних відносин та забезпечення їх ефективності є важливою передумовою економічної модернізації в Україні.

Визначаючи стратегічні напрями економічної політики, розвинуті країни світу в посткризовий період обирають курс на розвиток ринків і конкуренції на відміну від посилення державного впливу на економічний розвиток. Без формування ефективного конкурентного середовища неможливо забезпечити економічні переваги і ринкову конкурентоспроможність як регіонів, так в України в цілому. Найважливішим показником, який дозволяє оцінити структурні передумови конкуренції в національній економіці України, є частка підприємств, що діють на ринках різних типів, у загальному обсязі реалізованої продукції.

На початок 2012 року на ринках, де структурні передумови конкуренції повністю відсутні - реалізується 7,2% продукції, на ринках з домінуванням однієї фірми — 25,9%, на олігопольних ринках — 17,7% продукції. Водночас майже половина продукції реалізується суб'єктами господарювання, що діють на ринках, де структурні обмеження конкуренції відсутні, а саме — 49,2%.

Рис. Динаміка структурних передумов конкуренції в економіці України, у відсотках Динаміка структурних передумов конкуренції свідчить (рис. 1), що частка підприємств, які діють на ринках з конкурентною структурою, в обсязі реалізації на початок 2012 року майже не змінилась, а на олігопольних ринках збільшилась на 2,3 в.п., частка ринків з ознаками домінування знизилась до 25,9% або на 1,7 в.п. Розмір частки монополізованих ринків в економіці України не змінився, однак в окремих галузях відбулись незначні структурні зміни — рівень монополізації на початок 2012 року, порівняно з аналогічним періодом, зменшився у 27 галузях, в той же час у 17 галузях він збільшився, в інших — залишився без змін. До факторів, що негативно впливають на національний рівень конкурентного середовища, належать: економічна криза, високі темпи інфляції, фінансова нестабільність, значні масштаби тіньового бізнесу, структурна незбалансованість економіки, недосконалість законодавчих актів тощо. Посткризове зростання виробництва в українській економіці відбувається значною мірою завдяки експортно-орієнтованим галузям, для яких фактор зовнішнього попиту є одним із провідних. Саме ці галузі промисловості, що найбільше постраждали від кризи, започаткували економічне піднесення в 2010 році. Галузі, орієнтовані на внутрішній ринок, демонструють значно слабшу позитивну динаміку.

Зокрема, розглянемо структурні передумови розвитку конкуренції в основних секторах економіки України на початок 2012 року (рис. 2). У різних секторах національної економіки умови конкуренції суттєво відрізняються, що пов’язано з особливостями техніко-економічного функціонування галузей. Найкращі структурні передумови конкуренції зберігаються у торгівлі та посередництві - 75,4% товарів реалізуються на ринках з конкурентною структурою та 1,8% на ринках з несприятливою для конкуренції структурою. Також позитивні структурні передумови конкуренції зберігаються у агропромисловому комплексі, де 59,1% товарів (робіт, послуг) реалізується на ринках з конкурентною структурою.

Найбільш несприятливою для конкуренції є структура товарних ринків в секторі транспорту та зв’язку — 14,4% загального обсягу товарів (робіт, послуг) реалізується на ринках з конкурентною структурою та 25% - на ринках з несприятливою для конкуренції структурою. Оскільки до складу цього сектора належать ринки природних таких монополії, як: діяльність залізничного та трубопровідного транспорту, діяльність національної пошти. Однак природна монополія в окремих галузях може бути бажаною для суспільства.

Рис. Частки ринків з різними структурними передумовами конкуренції по секторах економіки на початок 2012 року, у відсотках Трансформація світової економіки, що відбувається у процесі переходу до періоду посткризового відновлення, зміна напрямів та інтенсивності міжнародних фінансових потоків, модифікація розподілу світових ринків між традиційними та новими центрами економічного зростання обумовлюють суттєві зміни конкурентних викликів, з якими стикається відкрита економіка України як на зовнішніх, так і на внутрішніх ринках. З огляду на це українська економіка швидко втрачає традиційні конкурентні переваги. Джерела зростання, що базуються на інтенсивному нарощуванні низькотехнологічного та сировинного експорту, в умовах заниженого обмінного курсу гривні, на сьогодні фактично є вичерпаними. Україна вже не може утримувати конкурентні позиції у світовій економіці за рахунок дешевизни робочої сили та економії на розвитку соціальної сфери. Через розбалансованість ринку праці та зниження якості вищої і професійної освіти, стрімко знижується рівень кваліфікації трудових ресурсів. Триває деградація бази високотехнологічних виробництв і науково-дослідних установ.

Подальший розвиток економіки має визначатись спроможністю знайти відповіді на низку викликів структурного, технологічного й управлінського характеру, що сформувалися під впливом глобальних тенденцій розвитку та перетворень у вітчизняній економіці у кризовий і посткризовий періоди. Водночас стає актуальним розроблення державних програм фінансування пріоритетних галузей, розвитку державно-приватного партнерства та активізації участі банків у фінансуванні модернізаційних процесів, а за стабілізації ситуації у фінансовій та економічній системі - способів виходу держави із капіталу банків.

Довгостроковий економічний розвиток потребує забезпечення нової якості економічної системи, здійснення модернізації промисловості на інноваційній основі, активізації чинників структурно-технологічного оновлення виробництва. У складних посткризових умовах, коли можливості уряду реалізувати комплекс структурних реформ обмежені, необхідно зосередитися на головних проблемах тих, що найбільше стримують реформи та водночас мають найбільші шанси на реалізацію.

5. Політика держави щодо захисту конкуренції та розвитку конкурентного середовища в національній економіці

Управління у сфері економічної конкуренції є, на наш погляд, сукупністю форм, методів і заходів цілеспрямованого впливу держави на формування, розвиток та захист конкурентних відносин. Воно насамперед є сукупністю заходів, форм і методів аналітичної, організаційної й оперативної діяльності органів та посадових осіб системи органів АМКУ щодо захисту економічної конкуренції у поєднанні з розпорядчими і контрольними діями. Широкі права АМКУ із правозастосування вимагають, на думку першого заступника Голови Комітету Р.І. Кузьміна, подальшого вдосконалення діяльності Комітету як правоохоронного органу.

Особливістю наявної системи управління у сфері економічної конкуренції є те, що відповідні заходи проводяться у режимі розслідування подій, обставин, фактів у справах про порушення конкурентного законодавства за наслідками ринкових подій. Здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції, запобігання, виявлення і припинення порушень конкурентного законодавства відбувається в режимі ex post. Обмежені можливості застосування конкурентних заходів на постійній основі в режимі ех аntе, тобто до настання відповідних подій чи умов (через встановлення обов’язкових правил, що мають забезпечити належний соціально-економічний результат), на основі прогнозування майбутнього розвитку товарних ринків, створюють труднощі для підвищення ефективності управління у сфері економічної конкуренції. Очевидно, що подальше вдосконалення управління неможливе без розширення практики превентивного аналізу і контролю за рівнем та інтенсивністю конкуренції на ринку і типових особливостей поведінки ринкових суб'єктів. Повнота реалізації державної економічної політики має бути забезпечена запровадженням ефективної системи стратегічного управління.

У Державній програмі розвитку внутрішнього виробництва зазначається, що система стратегічного управління повинна відповідати реальним умовам її одночасного впровадження на державному, регіональному та корпоративному рівні. На наш погляд, стратегія у сфері економічної конкуренції - це довготривалий курс конкурентної політики, розрахований на перспективу, що передбачає вирішення довгострокових завдань, визначених загальнодержавною соціально-економічною стратегією. Такий курс має прогнозувати майбутні тенденції економічного розвитку, формувати моделі розвитку конкурентного середовища товарних ринків. За основу стратегічного управління беруться, як правило, такі стадії: планування — виконання — перевірка — коригування або дії щодо уточнення пріоритетів, завдань і плану.

Стратегія управління у сфері економічної конкуренції реалізується шляхом стратегічного планування. Стратегічне планування — процес, який включає такі складові, як: можливості (визначення реалістичності завдань і відповідності наявних ресурсів); врахування та встановлення особливостей внутрішніх і зовнішніх зв’язків у сфері економічної конкуренції (визначення дійсних причинно-наслідкових зв’язків і резервів); визначення наявних загроз здійсненню конкурентної стратегії та об'єктивних її обмежень. Традиційно планування розглядається у формі певного конкретного плану дій або послідовності їхнього виконання.

Ефективне управління у сфері економічної конкуренції передбачає оптимізацію строків процедур, які прийняті в конкурентному законодавстві.

Оптимізація повинна стосуватися усіх стадій розгляду справ про порушення конкурентного законодавства: прийняття розпорядження про її початок, прийняття рішень органами АМКУ про процесуальні дії з розслідування фактів у справі, забезпечення доказів (проведення перевірок, вилучення доказів), прийняття рішення у справі по суті. Крім того, для більш економного та раціонального використання ресурсів та часу важливим є, наприклад, узгодженість цілей і завдань, які реалізуються за різними справами, об'єднання кількох справ в одну, виділення справ для окремого розгляду, що дозволяє повніше та об'єктивніше розслідувати справу, вивчити та довести усі обставини порушення законодавства. Доцільними є розробка й поширення непрямих методів аналізу інформації про потенційні можливості порушень конкурентного законодавства.

Отже, вдосконалення управління у сфері економічної конкуренції має стати пріоритетною метою реалізації конкурентної політики в Україні. Завданням системи управління у сфері конкуренції є забезпечення ефективного функціонування внутрішнього ринку для максимально повного задоволення потреб споживачів. Це сприятиме захисту та розвитку економічної конкуренції між учасниками ринку, що, у свою чергу створюватиме необхідні умови для ефективної модернізації національної економіки.

Висновки Конкурентоспроможність є економічною категорією, яка передбачає здатність суб'єкта господарської діяльності впливати на ринкову ситуацію у власних інтересах та спроможність виробляти продукцію, яка задовольняє вимоги споживача при відносно невисокому рівні витрат. Проте для практичного застосування такого підходу у визначенні необхідна кількісна характеристика конкурентоспроможності за її рівнем, яка б значно спростила процедуру її оцінки та надала можливість визначати перевагу одного суб'єкта порівняно з іншим. Оцінка рівня конкурентоспроможності залежить від набору складових, які описують основні напрями діяльності підприємства.

Тому формування основних принципів, найбільш важливих критеріїв, методичних положень та етапів оцінки конкурентоспроможності є завданням подальшого дослідження розвитку теорії конкурентоспроможності.

Конкуренція є тим зовнішнім чинником, який спонукає кожного індивіда до максимального виявлення знань, навиків та вмінь щодо напрямів та способів застосування наявних в його розпорядженні факторів виробництва чи залучення їх зі сторони. Саме у цьому виявляється її особлива роль.

Конкуренція стимулює науково-технічний прогрес і підвищення ефективності виробництва. Оскільки конкуренція служить «зрівнювачем» цін, то можна зробити висновок, що при ринковому суперництві перемагатиме той, хто має товари високої якості і максимально низькою собівартістю. Для цього необхідно постійно оновлювати умови виробництва, витрачати великі капіталовкладення на вдосконалення техніки. В даний час зустрічається багато винахідливих підприємців, які готові піти на ризик при виробництві товарів із застосуванням нової технології

конкуренція держава ринковий економіка Список використаних джерел

1. О. Є. Мазур. Ринкове ціноутворення./ Навч. посіб. — К.: Центр учбової літератури, 2012 р. — 480 с.

2. Економічна теорія:Політекономія:Підручник /За ред. В. Д. Базилевича. К.:Знання-Прес, 2001. — 581 с.

3. Пастернак — Таранушенко Г. Вища школа конкурентної боротьби. Економічна безпека підприємства в умовах ринку. — Вісник НАН України, 1994. — № 7−8. — с. 78−79.

4. Віталій Чепіжко. Конкуренція під захистом. — Урядовий кур'єр. — 27.06.2002. — С. 5.

5. Джон Л. Дейлі. Ефективне ціноутворення — основа конкурентних переваг./ «Вільямс», 2004 р.

6. Механізм економічної політики — Уманців Ю.М.

7. Сайт http://www.shkolota.com/

8. Кірєєв С., Куць Т. Стан конкурентного середовища в економіці України/ Конкуренція. Вісник Антимонопольного комітету України. — 2013 р. — № 1. С. 35 — 40.

9. Сива Т. В., Вербицька Т. П. Суть, функції та класифікації реклами в Україні / / Вісник НУ «Львівська політехніка». Логістика. — 2003 р. — Вип. 469. — С. 298 — 303.

10. Лагутін В.Д. Теоретичні проблеми управління в сфері економічної конкуренції/ / Конкуренція. Вісник Антимонопольного комітету України. — 2012. — № 1. — С. 18 — 22.

11. Халінін С. Проблеми і пріоритети конкурентоспроможності економіки України. / С. Халінін // Економіст. — 2007. — № 2. — С. 22- 24.

12. Савчук В. К. Економічна теорія: Навч. посіб. — К.: Центр учбової літератури, 2009. -520 с.

13. [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://b-ko.com/book₃₈₈_glava₃₂__4._Конкуренція.html

14. Ансофф И. Новая корпоративная стратегия / Ансофф И. / Пер. с англ., 3-е изд.- СПб.: Питер Ком, 2007. — 413 с.

15. Ансофф И. Стратегическое управление / Ансофф И. — СПб.: Терра, 2001. — 574 с.

16. Гончарук Т. І. Конкуренція і конкурентоспроможність: зміст і розвиток у перехідній економіці / Гончарук Т. І. — Суми: ВВП «Мрія-1» ЛТД, 2008. — 60 с.

17. Доленко Л. Х. Теория стратегии предприятия / Доленко Л. Х. — Одесса: Астропринт, 2009. — 158 с.

18. Иванов Ю. Б. Конкурентоспособность предприятия в условиях формирования рыночных отношений Иванов Ю. Б. — Х.: ХАРГ, 2007. — 246 c.

19. Кныш М. И. Конкурентные стратегии: Учебное пособие / Кныш М. И. — СПб., 2009. — 495 с.

20. Котлер Ф. Маркетинг в третьем тысячелетии: Как создать, завоевать и удержать рынок / Ф. Котлер; [Пер. с англ. В. А. Гольдича, А. И. Оганесовой; Науч. ред. и авт. вступ. ст. Б. А. Соловьев]. — М.: АСТ, 2001. — 271 с.

21. Криппендорф К. Стратегия для победы в эпоху конкуренции / К. Криппендорф; [Пер. с англ. С. Жильцов; Гл. ред. Е. Строганова]. — СПб.: Питер, 2010. — 256 с.

22. Ламбен Жан-Жак. Стратегический маркетинг. Европейская перспектива Ж.-Ж. Ламбен / Пер. с фр. — Спб.: Наука, 2007. — 589 с.

23. Лошенюк І. Р. Маркетингове управління конкурентоспроможністю торговельного підприємства / Лошенюк І. Р. // Економічні науки. — Луцьк, 2007. — Вип. 4 (14). — Серія: Економіка та менеджмент. — С. 194 — 203.

24. Минцберг Генри. Стратегический процесс / Минцберг Г. и др. — СПб.: Питер, 2001. — 684 с.

25. Петровська С. В. Маркетингова конкурентна стратегія: сутність і підходи до класифікації / Петровська С. В. // Проблеми транспорту. — К., 2010. — Вип. 2. — С. 89 — 92.

26. Печенкин А. Об оценке конкурентоспособности товаров и товаропроизводителей / Печенкин А,. Фомин В. // Маркетинг. — 2007. — № 2. С. 23 — 26.

27. Портер М. Стратегія конкуренції: методика аналізу галузей і діяльності конкурентів / Портер М. — К., 2008. — 211 с.

28. Прайснер А. Сбалансированная система показателей в маркетинге и сбыте / Прайснер А. — М.: Издательский дом Гребенникова, 2011. — 304 с.

29. Томпсон А. А. Стратегический менеджмент / Томпсон А. А., Стрикленд А. Аж. (ІІІ). — М.: ИНФРА-М: H.Ф.П.К., 2009. — 411 с.

30. Информационное обеспечение управления конкурентоспособностью // Под ред. проф. С. Г. Светунькова // www.мarketing.spb.ru.

31. Советский энциклопедический словарь. — М.: Советская энциклопедия, 1979. — 1600 с.

Додатки Додаток 1

ФОРУМ УКРАЇНИ З ПИТАНЬ КОНКУРЕНЦІЇ - 2012

За офіційної підтримки Антимонопольного комітету України у Києві в січні відбувся дводенний Другий Форум України з питань конкуренції - 2012, метою якого стало обговорення основних тенденцій у сфері захисту конкуренції на ринках України, країн СНД та ЄС, підвищення порозуміння між бізнесом та органами Комітету, обмін міжнародним досвідом щодо конкурентного правозастосування. Участь у Форумі взяли високопосадовці, представники конкурентних відомств, державних та судових органів, бізнесу та юридичних компаній.

У ролі основних доповідачів виступили поважні гості Другого Форуму: Керівник Федеральної антимонопольної служби Росії Ігор Артем'єв, Голова Міждержавної ради з антимонопольної політики (МРАП), Голова Агентства Республіки Казахстан із захисту конкуренції Мажит Єсєнбаєв, Голова Комісії із захисту конкуренції Болгарії Петко Ніколов та представник Генерального директорату з питань конкуренції Європейської Комісії Сем Пітерс. У вітальному виступі голова Антимонопольного комітету України Василь Цушко підкреслив, що Форум має стати платформою для обміну досвідом у формуванні принципів і розробці методів стимулювання справедливої конкуренції, та зазначив: «Посилення ролі конкуренції як засобу регулювання економічних відносин на національному та міжнародному рівнях — це шлях до підвищення ефективності економіки, подальшого зростання суспільного добробуту».

Під час першої сесії учасники Форуму розглянули практику органів Комітету у сфері протидії зловживанням монопольним становищем та проведення спільних розслідувань країн-учасниць МРАП. Про підходи органів Антимонопольного комітету України з забезпечення конкуренції в сфері діяльності суб'єктів природних монополії на другій сесії учасникам Форуму доповів державний уповноважений Комітету Русинський М.П.

Особливу увагу було приділено темі вдосконалення контролю за економічними концентраціями. Саме їй була присвячена третя сесія. Про практику діяльності органів Антимонопольного комітету України з забезпечення контролю за економічними концентраціями та узгодженими діями доповідала заступник начальника Управління концентрації та узгоджених дій Полтавець Т.Б.

Під час четвертої сесії, модератором якої був призначений державний уповноважений Комітету Шершун С. М., учасниками заходу було розглянуто особливості застосування програми звільнення від відповідальності учасників картелів. П’ята сесія була присвячена протидії недобросовісній конкуренції. Про практику боротьби з недобросовісною конкуренцією, зокрема оманливою рекламою, інформував державний уповноважений Комітету М. Я. Бараш. Наприкінці програми учасники Форуму мали нагоду відвідати Музей Антимонопольного комітету України.

Додаток 2

Структурні передумови конкуренції в економіці України на початок 2011 року Додаток 3

Структура порушень законодавства про захист економічної конкуренції, припинених Комітетом у 2011 році

Додаток 4

Структура порушень у вигляді недобросовісної конкуренції у 2011 році

Додаток 5

Схема органів та апарату Антимонопольного комітету України

.ur