Ставлення поетiв до України, матерi

Ставлення поетiв до України, матерi.

Можем вибирати друзiв i дружину,.

Вибрати не можна тiльки Батькiвщину.

Можна вибрать друга i по духу брата,.

Та не можна матiр рiдну вибирати…

/ В. Симоненко /.

В українськiй культурi образи України i матерi завжди були взаємопов'язанi. Високе мiсце матерi в нiй пояснюється перш за все тим, що племена на теренi майбутньої України займалися головним чином землеробством. В цьому Україна близька до землеробських культiв Мiжрiччя, давнього Єгипту та давньої Грецiї. На вiдмiну вiд мисливця, кочiвник, iдеал якого був втiлений сильним та агресивним Батьком, землеробськi культи цiнують плодовитiсь та ведення домашнього господарства. Найкраще цi функцiї виражає жiнка середнього або похилого вiку, з пiдкресленими статевими ознаками: великими грудьми, пишними стегнами, що ми спостерiгаємо в анатомiї скiфських iдолiв — «баб» .

Саме мати символiзує землю-годувальницю, биття її без потреби було таким же страшним грiхом, як биття матерi. Хоча письменники перiоду панування християнської iдеологiї української державностi проповi-дували iдеал мужнього i справедливого Небесного Отця як суддi та оборонця рiдної землi (Лазар Баранович, Iван Величковський), такий погляд так i не став масовим.

Як показали дослiдження матрiархальна Богиня-мати, Мати-земля трансформується середньовiчною церковною традицiєю в Богородицю (Берегиню, Покрову).

На прикладi «малоросiйських повiстей» М. Гоголя помiтний перехiд вiд героїчного минулого України, де головним героєм був Лицар, козак, лiдер (повiсть «Тарас Бульба») до нацiонального, державницького та особистого занепаду, коли народом починають керувати жiнки (повiсть «Iван Федорович Шпонька та його тiтонька»).

Т.Шевченко пов’язує жiночий образ вже головним чином з материнством («Катерина»).

Український Ренесанс 20-х рокiв XX ст. вiдзначив прагнення змiни традицiй: в програмнiй новелi «Я (Романтика)» М. Хвильовий намагався розстрiляти свою матiр.

Криза українiзацiї спричинила повернення до джерел, повернувши звичайний iдеал України-матерi. Поколiння шiстдесятникiв повнiстю подiляє цей свiтогляд.

Ставлення Бориса Олiйника до матерi помiтне навiть на рiвнi назв: «Пiсня про матiр», «Сиве сонце моє» .

У Василя Стуса Україна — мати, синiвства якої ми ще маємо стати гiдними:

Раби зростають до синiв.

Своєї України-матерi.

(«Сто рокiв, як сконала Сiч»).

Її здатностi набувають мiстичних ознак, характерних для середньовiчних мiстерiй:

I Господовi помолись за мене,.

А вмру — то й з того свiту витягни.

(«Весь обшир мiй — чотири на чотири»).

Для Василя Симоненка образ України-матерi теж був звичним i глибоким. Його нацiональну свiдомiсть висловлено в категорiях сина з матiр’ю:

Буду, мамо горда i вродлива,.

З тебе дивуватися повiк.

(«Задивляюсь у твої зiницi»).

Проте цю любов не можна назвати слiпоюпоет гнiвно засуджує недолiки українського життя:

Україно! Тебе я терпiти не можу,.

Я тебе ненавиджу чуттями всiма,.

Коли ти примiтивна й на лубок похожа,.

Коли думки на лобi у тебе нема.

(«В букварях ти наряджена i заспiдничена…»).

У поезiї Дмитра Павличка духовний зв’язок з матiр’ю письменник пронiс через усе життя («Два кольори»). Україна — сенс життя поета:

…Україно, моя Україно,.

Я для тебе на свiтi живу!

(«Пiсня про Україну»).

Нарештi Iван Драч у поемi «Чорнобильська мадонна» пiдносить образ України-матерi до всесвiтнього масштабу, втiлюючи у образi Мадонни. Його сприйняття України виражається навiть на рiвнi епiграфiв: текст поеми вiн розмiщує мiж початком i кiнцем народної думи («Бiдная вдова: три сини»). Проводячи в поемi паралель мiж трагедiєю України i бiдою звичайної жiнки, Драч показує, що чорнобильська катастрофа — такий же закономiрний результат злочинного ставлення до України, як i негаразди синiв у думi через їхнє злочинне ставлення до матерi.

Вiрю, що прекрасна традицiя глибокої любовi й пошани до рiдної країни i найближчої людини пiдтримає нас у цей час знецiнення всiх iдеалiв. Нехай приклад кращих синiв України навчить нас справжньої синiвської вiрностi до них.