Управління сучасним навчальним закладом

ЗМІСТ ВСТУП РОЗДІЛ 1. НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНА РОБОТА

1.1 Вища освіта в Україні

1.2 Аналіз навчально-методичної роботи на базі Нововелідницької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів РОЗДІЛ 2. ВИХОВНА РОБОТА НАСТАВНИКА СТУДЕНТСЬКОЇ ГРУПИ

2.1 Роль виховного процесу у вищих навчальних закладах

2.2 Аналіз виховної роботи в Нововелідницькій загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів РОЗДІЛ 3. УПРАВЛІННЯ СУЧАСНИМ ВИЩИМ НАВЧАЛЬНИМ ЗАКЛАДОМ

3.1 Управлінська діяльність сучасних ВНЗ

3.2 Управління у ВНЗ на прикладі екологічного факультету ЖНАЕУ ВИСНОВКИ СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ДОДАТКИ ВСТУП Згідно зі статтею 43 Закону України «Про вищу освіту», Національною доктриною розвитку освіти України в ХХI столітті, галузевими стандартами вищої освіти України важливе місце в системі професійної підготовки фахівців-екологів посідає практична підготовка, одним із різновидів якої є педагогічна практика студентів магістратури, зорієнтованих на науково-педагогічну діяльність.

Педагогічна практика зорієнтована на поглиблення знань, набутих у процесі навчання, розвиток навичок, розв’язання прикладних задач і підготовку майбутніх фахівців до самостійної роботи в якості викладача вищої школи. Вона є органічною частиною навчального процесу в магістратурі вищого навчального закладу аграрного спрямування.

Нововелідницька загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів виступила базою для педагогічної практики.

Мета даної педагогічної практики — здобуття викладацьких, управлінських і виховних навичок, вивчаючи досвід викладачів кафедр.

Завдання педагогічної практики:

— поглиблення теоретичних знань з психології та педагогіки, визначення їх місця в професійній діяльності;

— інтеграція психолого-педагогічних та спеціальних знань, отриманих при вивченні дисциплін «Методика викладання у вищій школі» «Основи психології та педагогіки»;

— впровадження головних ідей кредитно-модульної системи навчання — при здійсненні навчального процесу у вищих навчальних закладах;

— формування системи професійно-педагогічних умінь, необхідних майбутньому науково-педагогічному працівнику — викладачу вищої школи.

Завдяки даній практиці здобувались різні навички і уміння з метою освоєння професії педагога.

РОЗДІЛ 1. НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНА РОБОТА

1.1 Вища освіта в Україні

Освіта — це основа розвитку особистості, суспільства, нації та держави, запорука майбутнього будь-якої країни. Визначення поняття «освіта» дано у «Міжнародній стандартній класифікації освіти (МСКО). У цьому документі під освітою розуміються «організований і стійкий процес комунікації, що породжує навчання».

Система освіти України успадкувала основні досягнення та недоліки радянської системи, аналіз яких дає змогу визначити основні напрямки реформування системи освіти. Слід зазначити, що досягнення радянської системи освіти визнають ся у всьому світі.

Сьогодні ж освітня політика України базується на принципах демократизації та гуманізму, орієнтована на досягнення сучасного світового рівня, відродження самобутнього національного характеру, докорінне покращення змісту, форм і методів навчання, збільшення інтелектуального потенціалу країни. Сучасна структура вищої освіти України розбудована відповідно до структури освіти розвиненних країн світу, яка визначена ЮНЕСКО, ООН та іншими міжнародними організаціями. В результаті відкрито ВНЗ з різними формами власності: приватні, спільні, міжнародні, котрі надають можливість здобуття вищої освіти великій кількості випускників середніх і середніх спеціальних навчальних закладів.

Система вищої освіти складається із закладів освіти, наукових, науково-методичних і методичних установ, науково-виробничих підприємств, державних і місцевих органів управління освітою та самоврядування у галузі освіти. Структура освіти включає: дошкільну освіту, вищу освіту, позашкільну освіту, професійно-технічну освіту, вищу освіту, післядипломну освіту, аспірантуру, докторантуру і самоосвіту.

Вища освіта є складовою системи освіти України, що визначена ЗУ «Про освіту», та «Про вищу освіту».

Вища освіта — рівень освіти, який здобувається особою у вищому навчальному закладі у результаті послідовного, системного та цілеспрямованого процесу засвоєння змісту навчання, який ґрунтується на повній загальній середній освіті й завершується здобуттям певної кваліфікації за підсумками державної атестації. Вона забезпечує фундаментальну наукову, професійну та практичну підготовку за такими освітньо-кваліфікаційними рівнями: «Молодший спеціаліст», «Бакалавр», «Спеціаліст», «Магістр». Освітній рівень передбачає задоволення потреб особистості у здобутті середньої та вищої освіти шляхом навчання у різних типах закладів освіти. Освітньо-кваліфікаційний рівень передбачає здобуття певного рівня освіти і кваліфікації. Вища освіта здобувається у ВНЗ відповідних рівнів акредитації на основі базової загальної середньої освіти, повної загальної середньої освіти та відповідних освітньо-кваліфікаційних рівнів і як післядипломна. Отже у середині, 90-х років у систему вищої освіти України було запроваджено ступеневу структуру вищої освіти полягає у здобутті різних освітньо-кваліфікаційних рівнів на відповідних етапах (ступенях)вищої освіти. (рис. 1.1).

О Рис. 1.1. Структура ступеневості вищої освіти України Визначальними складовими загальносвітової системи вищої освіти є тип і статус навчального закладу та диверсифікація видів та ступенів дипломів, які надають різні освітні заклади. Вищими закладами освіти є: технікум (училище), коледжі, консерваторія, академія, університет та інші. Відповідно до статусу вищих навчальних закладів, рівня підготовки, матеріально технічного забезпечення та наявності науково-педагогічних кадрів встановлено чотири рівні акредитації:

* перший рівень — технікум, училище, інші прирівняні до них вищі навчальні заклади;

* другий рівень — коледж, інші прирівняні до нього виші навчальні заклади;

* третій і четвертий рівні (залежно від результатів акредитації) — університет, інститут, академія, консерваторія.

Акредитація — процедура надання вищому навчальному закладу певного типу права провадити освітню діяльність, пов’язану із здобуттям вищої освіти та кваліфікації, відповідно до вимог стандартів вищої освіти, а також до державних вимог щодо кадрового, науково-методичного та матеріально-технічного забезпечення. Рівень акредитації - рівень спроможності ВНЗ певного типу провадити освітню діяльність, пов’язану із здобуттям вищої освіти та кваліфікації.

Ступеневість вищої освіти може бути реалізована як через безперервну програму підготовки, так і диференційовано, відповідно до структури ступеневості. Неперервна програма підготовки для здобуття найвищого освітньо-кваліфікаційного рівня реалізується, як правило, у вищих закладах освіти третього і четвертого рівнів акредитації, диференційована підготовка може забезпечуватися вищими закладами освіти різних рівнів акредитації шляхом їх об'єднання у навчальні чи навчально-наукові комплекси тощо.

Вищі навчальні заклади здійснюють підготовку фахівців за такими освітньо-кваліфікаційними рівнями:

* молодший спеціаліст — забезпечують технікуми, училища,

інші вищі навчальні заклади першого рівня акредитації;

* бакалавр — забезпечують коледжі, інші вищі навчальні заклади другого рівня акредитації;

* спеціаліст — забезпечують вищі навчальні заклади третього і четвертого рівнів акредитації;

* магістр — забезпечують вищі навчальні заклади четвертого рівня акредитації.

Основною метою нової системи одержання того або іншого академічного ступеня с сприяння є сприяння у працевлаштуванні європейських громадян. У зв’язку з цими основними завданнями Болонських угод є вихід за рамки академічного визнання в цьому напрямку оцінки комплексної толерантності.

Загалом, визначальними критеріями освіти в рамках Болонського процесу є: якість підготовки фахівців, зміцнення довіри між субєктами освіти, відповідність європейському ринку праці, мобільність, сумісність кваліфікації на вузівському та післявузівському етапах освіти.

Ефективність діяльності вищих навчальних закладів як важливої складової системи вищої освіти безпосередньо пов’язана з рівнем організації навчально-методичної роботи. Навчально-методична робота є складовою частиною учбового процесу і одним з основних видів діяльності керівництва ВНЗ, направленої на створення умов для підвищення якості учбового процесу. До того ж, реальний рівень методичної роботи у вищому навчальному закладі є важливим критерієм потенціалу педагогічного колективу.

Одним із провідних напрямків науково-методичної роботи є підвищення кваліфікації викладачів, тобто створення гнучкої системи динамічного задоволення професійних потреб педагогічних працівників.

Навчальний процес у вищому закладі освіти реалізується в спільній діяльності студентів і викладачів, і звичайно, ефективність його залежить в першу чергу від високої компетентності і відповідної професійної майстерності професорсько-викладацького складу, уміння дати відповіді на запитання кого вчити, чому вчити і як вчити.

Головним в характеристиці особистості викладача є знання предмету, ерудиція та його педагогічна (методична) майстерність.

1.2 Аналіз навчально-методичної роботи на базі Нововелідницької ЗОШ І-ІІІ ст.

Мною було відвідано 7 уроків з дисциплін «Екології», «Біології» і «Природознавство» при цьому 2 із них я проводив самостійно. На жаль, в школі не діє Болонська система, тому моя робота не була побудована відповідно до нього. Завдяки наданим матеріалам з дисципліни «Екологія» моїм керівником Костюк В. Н., яка сприяла викладенню достатньої інформації, на проведеному мною уроці, відповідно до навчального плану.

Мої теоретичні знання з педагогіки я оцінюю на рівні вище середнього. Це пов’язано, в першу чергу, з недостатньою кількістю знань, адже присутня нестиковка педагогічної практики з початком викладання педагогічних дисциплін для магістрів.

Завдання 1. Аналіз лекції директора школи Костюк В. Н. з дисципліни «Екологія» 24.02.2015 у класі № 5 (учні 10 класу).

Таблиця 1.1.

Результати порівняльного аналізу лекції

На мою думку, майстерність директора школи Костюк В. Н. знаходиться на достатньому рівні, велика уваги відводиться на взаємозв'язок з учнями для більшої їх зрозумілості теми лекції. Також використовуються різні прийоми наочності (таблиці, фотографії). Також варто відмітити, що методика викладання даної дисципліни тільки набирає обертів вдосконалення, це пов’язано з тим, що «Екологія» лише нещодавно почала викладатися в школі.

Завдання 2. Фотографування навчального процесу під час практичного заняття.

Заняття з предмету біології проводиться відповідно до тематично-календарного планування з біології на ІІ семестр 2014;2015 н.р. Всього на дисципліну виділено 232 м/мод. Література, якою користується викладач:

1.Біологія: (профіл. рівень): підруч. для 7 кл. загальноосвіт. навч. закл./ С.В. Межерін, Я.О. Межеріна, Т. В. Коршевнюк. — К.: Планета книжок, 2010;336 с.:іл.

2. Програма для профільного навчання загальноосвітніх навчальних закладів/профільний рівень/.Тернопіль. Мандрівець.2011 р.

Лабораторне заняття, яке було мною відвідано 25.02.2015 з дисципліни біологія, проводилось вчителем Герасимчук Н. М. за темою «Сезонні явища у житті рослин».

Для фотографування навчального процесу використовувалась наступна схема (табл.1.2. та рис. 1.1.).

Таблиця 1.2

Схема «фотографування» навчального процесу під час проведення заняття

вищий освіта навчальний заняття З метою визначення рівня активності учнів на практичному занятті було використано фіксацію всіх видів їх діяльності. Для цього використовуються умовні позначення, подані нижче.

І ряд ІІ ряд Рис. 1.2. Схема фотографування навчального процесу Після заняття було проведено аспектний аналіз навчального заняття, який вміщує такі блоки:

Блок 1. Загальні дані: 24.12.2012, 7клас, присутні 7 учнів, вчитель — Герасимчук Н. М., аудиторія № 4 — клас біології, яка відповідає усім вимогам для проведення заняття.

Блок 2. Реалізація принципу спрямованості навчання на вирішення у взаємозв'язку дидактичних, виховних завдань та завдань розвитку особистості студента: завдання, які надавались відповідно до програми, усі були виконані учнями. Дана л.б. була послідовно завершальною і закріплюючою точкою в темі про клітину.

Блок 3. Реалізація принципу створення необхідних умов для навчання: аудиторія забезпечена усім необхідним обладнанням, достатньо освітлена, тепла. На кожну парту надаються мікроскопи, а також індивідуальне завдання. Пунктуальність вчителя створює необхідну атмосферу заняття. Також варто відмітити про раціональний розподіл часу.

Блок 4. Реалізація принципу науковості навчання. Відповідність навчального матеріалу змісту навчальної програми дисципліни: весь навчальний матеріал ґрунтується на останніх дослідженням і відповідає програмі, а також завдяки домашньому самостійному завданню розвиває в учнів вміння до самостійного пошуку матеріалу.

Блок 5−6. Реалізація принципу систематичності, послідовності і доступності навчання: відмічено логічну послідовність усіх завдань і запитань вчителем.

Блок 7. Реалізація принципу свідомості, активності і самостійності студентів в навчально-пізнавальній діяльності: завдяки повторенню основної термінології з теми на початку заняття дало змогу самостійно, легко і швидко виконати усі самостійні завдання учнями.

Блок 8. Реалізація принципу наочності навчання: наглядна участь різних словесних та наочних методів навчання.

Блок 9. Реалізація принципу зв’язку теорії з практикою: попереднє теоретичне, і практичне заняття тісно переплелись і дали змогу закріпити набуті навички учнями.

Блок 10. Реалізація принципу безперервності екологічного навчання: декілька учнів в ході заняття додатково готувались до модульного контролю по додатковим джерелам літератури з екології, хоча програма з вивчення цієї дисципліни розрахована на 11-клас. Така екологічна спрямованість учнів мене досить зацікавила. Причому не можу не відмітити, що не раз вживалось в теоретичному матеріалі екологічна роль, сутність певних живих організмів, а також участь учнів в екологічному гуртку школи, а також їх шедеври з нікому непотрібних відходів пластику — новорічна ялинка з прикрасами, що дає змогу оцінити безперервне екологічне навчання у цій школі з 1-го по 11-й класи.

РОЗДІЛ 2. ВИХОВНА РОБОТА НАСТАВНИКА СТУДЕНТСЬКОЇ ГРУПИ

2.1 Роль виховного процесу у вищих навчальних закладах Завдання виховного процесу реалізуються через вчену раду, ректорат, інститути, факультети, кафедри, академічні групи, студентське самоврядування, профком ВНЗ. В академічних групах виховну роботу проводять наставники, яким допомагають старости і заступники старости з виховної роботи. Щотижня в кожній академічній групі повинні проводитися виховні години.

Наставник студентської групи вищого навчального закладу — «це педагогічний працівник, який здійснює педагогічну діяльність з колективом студентів групи, окремими студентами, їх батьками, організацію і проведення позааудиторної та культурно-масової роботи, сприяє взаємодії учасників навчально-виховного процесу в створенні належних умов для виконання завдань навчання й виховання, самореалізації та розвитку вихованців, їх соціального захисту». Слід зазначити, що роль наставника у виховному процесі залишається сьогодні недостатньо вагомою. Причини цього слід шукати в тому, що належним чином не вивчається і не популяризується досвід наставників, робота яких отримала найвищий рейтинг під час соціологічних опитувань на факультетах, при атестації викладачів не враховується їх участь в організації виховних заходів, ефективність їх діяльності як педагогів-наставників груп.

Наставник повинен характеризуватись такими рисами, як людяність вихователя, його доброзичливе ставлення до студентів, чутливість, здатність розуміти дії, вчинки студентів, допомагати в тяжкі хвилини життя, не допускати гримання, зневажання, образи, грубості. Він повинен давати студентам простір для виявлення ініціативи, активності; не зловживати довірою студентів, не поділяти їх на «улюблених» і «неулюблених» та ін. Наставник повинен слідкувати за своєю зовнішністю, одягом, бути захопленим своєю роботою, добре знати свій предмет, уміти викладати його. Крім цього, студенти дуже цінують дотепність, гумор викладача, уміння дотримувати свого слова, добре ставлення до колег, поєднання масових, групових, індивідуальних форм виховання.

Наставник повинен аналізувати ефективність виховної роботи, розвиток творчої ініціативи студентів, самоврядування; вести індивідуальну роботу зі студентами; виявляти нахили і здібності студентів і сприяти їх участі в роботі наукових та творчих гуртків, культурних товариств, клубів за інтересами, спортивних секцій, в художній самодіяльності; тримати в полі зору успішність студентів, встановлювати контакти з відповідними кафедрами з метою створення належних умов для навчання, надання їм необхідної допомоги, здійснення заходів для роботи з обдарованими студентами; висловлювати свої рекомендації студентській групі щодо проведення кураторських годин, сприяти залученню студентів до факультетських та загально університетських заходів; піклуватися про житлово-побутові умови студентів, їх культурний відпочинок, брати участь у розподілі місць у гуртожитку, періодично відвідувати його; вносити пропозиції щодо відзначення і заохочення кращих студентів; нести відповідальність за свою роботу перед деканатом і кафедрою.

На міжнародному рівні освіта у галузі охорони навколишнього середовища розглядається як неперервний процес, що охоплює усі вікові, соціальні та професійні групи. Однією з основних вимог сучасності до системи екологічної освіти і екологічного виховання є формування у населення екологічної свідомості і екологічного складу мислення як важливої складової загальнолюдської моралі, основою чого є знання, переконання і навички у сфері взаємодії людини і природою, які вона повинна засвоювати на усіх етапах навчання і виховання. Досягти цього можливо лише за умови створення єдиної системи неперервної екологічної освіти та виховання. Разом з тим. формування такої системи у реальній дійсності ускладнюється такими факторами:

* значне розширення вікових меж людей, які навчаються від народження і протягом усього життя;

* значне збільшення тривалості освіти (обов'язкова школа на сьогодні все більше втрачає функції останнього етапу освіти — постійне самовдосконалення стає необхідною складовою освіти);

* потреба поширення впливу освіти на сфери емоційної, соціальної та фізичної діяльності.

Неперервність екологічної освіти забезпечується її системністю і полягає у формуванні у людини екологічної культури, починаючи з дошкільного віку й протягом усього життя. Екологічна культура при цьому є способом адаптації людини до змінних умов довкілля, що ґрунтується на історичному досвіді доцільної взаємодії зі світом природи, забезпечує гармонійне співіснування з довкіллям і виражається у вигляді інтуїтивних та наукових знань і способів практичного засвоєння моральних норм, ціннісних орієнтацій та культурних традицій. Причому, вона визначається, насамперед, діяльністю людини, у тому числі її результатами. Тому екологічну культуру можна розглядати як матеріалізовану свідомість, пов’язану з філософсько-етичним осмисленням індивідом свого буття, світорозуміння, сенсу життя, що проявляється у мисленні й поведінці людини.

2.2. Аналіз виховної роботи в Нововелідницькій загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів Мною був вивчений досвід виховної роботи Герасимчук Н. М. — класного керівника 10 класу. Мені були надані усі необхідні матеріали для вивчення і узагальнення виховної роботи класного керівника в групі (Додаток А. «Річний план роботи Нововелідницької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів на 2014;2015 н.р.»). Колектив школи є дуже дружнім і працює дуже злагоджено. Так, наприклад, усі виховні години проходять за участю не лише класного керівника, а і заступника н.в.р. школи, а також спеціалістів з інших закладів. Особливу увагу приділяють лекціям та екскурсіям за участю спеціалістів з заводів, майстрів з цехів за спеціальністю. Це сприяє вихованню і підготовці до майбутньої професії. На жаль, в школі не достатньо приділяють уваги впровадженню у процес виховання безпереревної екологічної освіти, тому я пропоную запровадити різні виставки для усіх охочих відповідно до екологічної тематики. На прикладі даної спеціальності, можна звернути увагу на екологічне виробництво меблів, вторинне використання деревини, використання нешкідливих для людей та оточуючого середовища лаків, фарб, мастил і т.д., а також зберігання важливих, лікувальних природних властивостей різних дерев, рослин (заспокійливі і релаксуючі запахи) при виготовленні меблів.

Завдання 1.

Відповідно до завдання, яке було поставлено, — складено дві соціоматриці 10-го класу (табл. 2.1−2.2).

Таблиця2.1.

Соціоматриця «Сумісна виробнича практика»

Соціоматриця щодо проведення сумісної виробничої практики показує, що значне місце в колективі посідає учень Вировий В. В першу чергу, це пов’язано з тим, що він є відмінником навчання, а також показує свої високі інтелектуальні здібності на різних міських олімпіадах і змаганнях. Але є і конфліктна учениця — Гутівська О. Аналізуючи присутність цієї учениці на заняттях на протязі року було виявлено, що вона дуже часто пропускає школу. Можливо, це зв’язано саме з цим.

Таблиця 2.2

Соціоматриця «Сумісна туристична подорож»

Друга соціоматриця показує дружність класу, наявність спільних інтересів в учнів, їх стосунки не лише в школі, але і поз-за навчальним закладом. Так, відповідно до результатів, негативного відношення в класі небагато — клас є досить таки дружелюбним. Проте учень Бондар найбільше зробив негативних виборів.

Для якісного аналізу і опису міжособистісних стосунків у групі використовують соціометричні індекси: соціометричний статус та соціометричну експансивність.

Соціометричний статус відображає ставлення колективу (групи) до одного з її членів. Він може бути позитивним і негативним. Індекс соціометричного статусу Si є мірою позиції особистості на шкалі певних цінностей (офіційних чи неофіційних). Високий позитивний соціометричний статус, який наближається до 1, свідчить про потенційну здібність особистості до лідерства у соціальній групі. Індекс соціометричного статусу Sіможна розрахувати за формулою:

де:

R⁺_oi — кількість позитивних виборів, отриманих і-тим членом групи від інших;

R^-_oi — кількість негативних виборів, отриманих і-тим членом групи від інших;

N — кількість членів у групі;

N-1 — максимально можлива кількість виборів, яку може отримати кожен член групи.

1)

2)

3)

4)

5)

6)

7)

8)

Таким чином, видно що найвищий соціометричний статус у 4-го учня за списком, що свідчить про потенційну здібність до лідерства у соціальній групі.

Позитивний соціометричний статус розраховується за формулою:

1) 0,29

2)

3) =0,43

4)

5)

6)

7)

8)

Позитивний соціометричний статус спостерігається у 3-го, 4-го і 6-го учнів зі списку. Це свідчить про потенційну здібність цих особистостей до лідерства.

Відповідно можна підрахувати й негативний соціометричний статус:

1)

2)

3)

4)

5)

6)

7)

8)

Отже, Гутівська Олена має найбільш негативний соціометричний статус в групі.

Індекс соціометричної експансивності Е_J відображає відношення особистості до групи, її активність та бажання взаємодіяти з іншими членами групи, її комунікабельність, а також тип та інтенсивність взаємодії особистості і групи. Його визначають за формулою:

де:

R⁺_zj— кількість позитивних виборів, зроблених j — им членом групи;

R^-_zj — кількість негативних виборів, зроблених j — им членом групи.

1)

2)

3)

4)

5)

6)

7)

8)

9)

Можливо також розрахувати позитивний Е⁺_J та негативний Е^-_j індекси експансивності особистості, використовуючи для розрахунків наступні формули:

1)

2)

3)

4)

5)

6)

7)

8)

З усього класу найвища експансивність у 2-го учня за списком.

1)

2)

3)

4)

5)

6)

7)

8)

Найбільша негативна соціометрична експансивність у 2-го і 3-го студентів.

Для характеристики студентської групи як цілісної системи міжособистісних відносин використовують індекс групової згуртованості Зi та групової інтеграції І.

Індекс групової згуртованості визначають за формулами:

де:

— сума позитивних виборів, зроблених членами групи;

— сума негативних виборів, зроблених членами групи;

N — загальна кількість членів групи.

Індекс групової згуртованості З_і відображає ступінь емоційної взаємодії членів колективу, тісноту їх спілкування та співпадання поглядів. Чим ближче значення Зі до одиниці, тим вища згуртованість групи.

Відповідно до результатів індекса виходить, що рівень групової згуртованості у групи є середнім.

Індекс групової інтеграції І характеризує здатність групи об'єднувати членів групи в єдине ціле. Його можна розрахувати за формулою:

де |N_iz| - кількість ізольованих членів, тобто тих, які не отримали ні позитивних, ні негативних виборів і в той же час залишаються байдужими до інших членів групи. «Ізольованою» є особистість, яка не має зв’язків з іншими членами групи (на рис. 2.1. — таких осіб немає). Чим ближче значення І до одиниці, тим сильніша інтеграція групи.

Так як І = 1, то відповідно, що можливість групи об'єднувати інших членів групи в єдине ціле є дуже високою. Для наочного зображення міжособистісних стосунків у колективі складають соціограму. На соціограмі за допомогою графічних символів та спеціальних ліній позначають позитивні та негативні вибори членами групи один одного. Зв’язки симпатії визначаються суцільною лінією із зазначеним напрямом від однієї особи до іншої, зв’язки антипатії - пунктирною лінією, відсутність вибору не позначається (рис. 2.1).

Рис. 2.1 Соціограма відносин у класі з 8 учнів Соціограму на рис. 2.1 можна інтерпретувати таким чином:

«В», «Г», «Е», «Ж» — члени групи, яким «віддають перевагу».

А — складає психологічне «ядро групи», у якому існують позитивні стосунки.

«Б» — набрав найменшу кількість голосів позитивних.

Проте також з соціограми слідує, що в класі немає ізольованих і відчужених учнів. Хоча Г набрав найбільшу кількість негативних відгуків — 2.

Причинами «відчуженості» та «ізоляції» особистості у колективі можуть стати акцентуації характеру, неохайний зовнішній вигляд, низький рівень комунікації, бездіяльність у налагодженні стосунків, байдужість до інтересів групи.

Соціометричний статус особистості у групі може залежати від особливостей самої групи, рівня та характеру вимог, які група висуває до особистості.

Важливим завданням наставника студентської групи є вивчення особливостей взаємовідносин між його членами та оптимізація цих взаємовідносин. Для вирішення цього завдання йому слід добре володіти методикою соціометричного дослідження. Для визначення власної здатності об'єктивно оцінювати свої домагання та взаємини з іншими членами групи запропоновано студентам розрахувати рефлексивний коефіцієнт усвідомленості (РКУ), який визначають за формулою:

де: R — кількість очікувань у виборах партнерів, які виправдалися; а R₁ — кількість очікуваних виборів.

Домагання не відповідають реальному становищу, т.я. РКУ=75%, це свідчить про об'єктивність оцінки своїх взаємин з іншими членами класу.

РОЗДІЛ 3. УПРАВЛІННЯ СУЧАСНИМ ВИЩИМ НАВЧАЛЬНИМ ЗАКЛАДОМ

3.1 Управлінська діяльність сучасних ВНЗ Безпосереднє управління діяльністю вищого навчального закладу здійснює його керівник — ректор (президент), начальник, директор тощо.

Керівник вищого навчального закладу в межах наданих йому повноважень:

— вирішує питання діяльності вищого навчального закладу, затверджує його структуру і штатний розклад;

— видає накази і розпорядження, обовґязкові для виконання всіма працівниками і структурними підрозділами вищого навчального закладу;

— представляє вищий навчальний заклад у державних та інших органах, відповідає за результати його діяльності перед органом управління, у підпорядкуванні якого перебуває вищий навчальний заклад;

— є розпорядником майна і коштів;

— виконує кошторис, укладає угоди, дає доручення, відкриває банківські рахунки;

— приймає на роботу та звільняє з роботи працівників;

— забезпечує охорону праці, дотримання законності та порядку;

— визначає функціональні обовґязки працівників;

— формує контингент осіб, які навчаються у вищому навчальному закладі;

— відраховує та поновлює на навчання осіб, які навчаються у вищому навчальному закладі;

— контролює виконання навчальних планів і програм;

— контролює дотримання всіма підрозділами штатно-фінансової дисципліни;

— забезпечує дотримання службової та державної таємниці;

— здійснює контроль за якістю роботи викладачів, організацією навчально-виховної та культурно-масової роботи, станом фізичного виховання і здоровґя, організовує побутове обслуговування учасників навчально-виховного процесу та інших працівників вищого навчального закладу;

Разом із профспілковими організаціями подає на затвердження вищому колегіальному органу громадського самоврядування вищого навчального закладу правила внутрішнього розпорядку та колективний договір і після затвердження підписує його. Керівник вищого навчального закладу відповідає за провадження освітньої діяльності у вищому навчальному закладі, за результати фінансово-господарської діяльності, стан і збереження будівель та іншого майна.

Для вирішення основних питань діяльності відповідно до статуту керівник вищого навчального закладу створює робочі та дорадчі органи, а також визначає їх повноваження. Для вирішення поточних питань діяльності вищого навчального закладу третього або четвертого рівнів акредитації створюються робочі органи: ректорат; деканати. Керівництво факультетом здійснює декан. Декан факультету може делегувати частину своїх повноважень своїм заступникам. Декан видає розпорядження, що стосуються діяльності факультету. Розпорядження декана є обовґязковими для виконан­ня всіма працівниками факультету і можуть бути скасовані ке­рівником вищого навчального закладу. Керівник вищого навчаль­ного закладу відміняє розпорядження декана, які суперечать за­кону, статутові вищого навчального закладу чи завдають шкоди інтересам вищого навчального закладу.

Колегіальним органом вищого навчального закладу третього або четвертого рівня акредитації є вчена рада, що утворюється строком до пґяти років (для національного вищого навчального закладу — строком до семи років).

Структурними підрозділами вищого навчального закладу третього і четвертого рівнів акредитації є кафедри, факультети, інститути, філії, бібліотека тощо. Факультет — основний організаційний і навчально-науковий структурний підрозділ вищого навчального закладу третього та четвертого рівнів акредитації, що об'єднує відповідні кафедри і лабораторії. Факультет створюється рішенням Вченої ради вищого навчального закладу за умови, якщо до його складу входить не менше ніж три кафедри і на ньому навчається не менше ніж 200 студентів денної (очної) форми навчання. Кафедра — базовий структурний підрозділ вищого навчального закладу (його філій, інститутів, факультетів), що проводить навчально-виховну і методичну діяльність з однієї або кількох споріднених спеціальностей, спеціалізацій чи навчальних дисциплін і здійснює наукову, науково-дослідну та науково-технічну діяльність за певним напрямом. Кафедра створюється рішенням Вченої ради вищого навчального закладу за умови, якщо до її складу входить не менше ніж п’ять науково-педагогічних працівників, для яких кафедра є основним місцем роботи, і не менше ніж три з яких мають науковий ступінь або вчене звання.

Керівництво кафедрою здійснює завідувач кафедри, який обирається на цю посаду за конкурсом Вченою радою вищого навчального закладу строком на п’ять років (для національного вищого навчального закладу — строком на сім років). Із завідувачем кафедрою укладається контракт.

3.2. Управління у ВНЗ на прикладі екологічного факультету ЖНАЕУ Мною досліджувався досвід управління екологічним факультетом завідуючого кафедрою «Охорони довкілля та збалансованого природокористування» Надточія Петра Петровича. Він вміло виконував усі свої обов’язки: керував навчальним процесом, слідкував за роботою кафедрою, вирішував усі проблеми, які виникали в процесі навчання на протязі навчального року.

Рейтинг викладачів на кафедрах факультетів в нашому університеті здійснюється відповідно до результатів наукової діяльності, кожного окремого викладача, за обсягами виконаного ними в університеті навантаження і кафедр в цілому (кількість докторів наук, кількість одержаних грамот за певні заслуги і т.д.).

Управлінська діяльність у ВНЗ, в першу чергу, повинна здійснюватись з розрахунку толерантності керівника до студентів, колег, викладацького складу, уміння вірно розподіляти навчальний план для студентів і навчальне навантаження на викладача, а також уміння створювати доброзичливі взаємовідносини в колективі факультету і т.д. Взагалі таких рис, яким повинен відповідати керівник є дуже багато, володіючи якими можна стати ідеальним чи то деканом, чи то завідуючим кафедри.

Завдання 1.

Проведення експертної оцінки діяльності менеджера в галузі вищої освіти. В якості керівника певного підрозділу було обрано завідуючого кафедрою «Охорони довкілля та збалансованого природокористування» Надточія Петра Петровича. Результати оцінки та самооцінки наведені в таблиці 3.1.

Таблиця 3.1

Результати оцінки та самооцінки якостей керівника

На другому етапі виконання завдання, використовуючи наступну шкалу оцінок якості:

«7» — виражена яскраво,

«6» — виражена,

«5» — скоріше присутня,

«4» — невизначена,

«3» — скоріше відсутня,

«2» — не виражена,

«1» — абсолютно відсутня, було розраховано середню оцінку по кожному блоку якостей керівника (табл.3.2).

Таблиця 3.2

Якості керівника

Для визначення середньої оцінки по блоку слід загальну суму відповідних оцінок поділити на кількість ознак, що складають блок.

Таким чином, відповідно професійні риси Надточія П.П., як керівника відповідають таким оцінкам:

— Професійні уміння = 5 — виражені;

— Організаційні якості = 5,6 — скоріше присутні;

— Інтелектуальні характеристики = 5,3 — скоріше присутні;

— Відношення до людей = 6,1 — виражені;

— Трудова активність = 6- виражені.

На третьому етапі розраховується математичне очікування М і середньоквадратичне відхилення оцінок за ознаками і блоками б:

б =

де:

x_i — значення показника по ознаці чи блоку;

n = 1 (якщо опитували тільки одного респондента).

Якщо n? 1, то слід розрахувати усереднене значення показника по ознаці чи блоку як середнє арифметичне оцінок експертів.

М=

D

На четвертому етапі виконання завдання виконується інтерпретація одержаних результатів з використанням відомостей, наведених в табл. 3.3.

Таблиця 3.3

Шкала оцінки якостей керівника

Відповідно до таблиці роблю висновок, що у Надточія П.П. добре сформовані знання і добре розвиненні уміння по кожному блоку, а його риси і уміння відповідають оперативному блоку.

ВИСНОВКИ За період проходження педагогічної практики я був ознайомлений з трьома складовими: навчально-методичною, виховною і управлінською функціями. Для цього Нововелідницькою загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів було створено позитивні для мене умови для ознайомлення і виконання деяких з робіт, які проводяться у навчальних закладах для одержання педагогічного досвіду.

Варто відмітити, що ефективність діяльності вищих навчальних закладів як важливої складової системи вищої освіти безпосередньо пов’язана з рівнем організації навчально-методичної та виховної роботи. Навчально-методична робота є складовою частиною учбового процесу і одним з основних видів діяльності керівництва ВНЗ, направленої на створення умов для підвищення якості учбового процесу. До того ж, реальний рівень методичної роботи у вищому навчальному закладі є важливим критерієм потенціалу педагогічного колективу. А проведення якісно побудованої виховної роботи призводить до покращення взаємовідносин в колективі та неабияк позитивно впливає на навчальний процес. Щодо управлінської діяльності у ВНЗ, то вона повинна здійснюватись з розрахунку толерантності керівника до студентів, колег, викладацького складу, уміння вірно розподіляти навчальний план для студентів і навчальне навантаження на викладача, а також уміння створювати доброзичливі взаємовідносини в колективі структурних підрозділів і т.д.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Климчик О. М., Малярчук П. М., Мислива Т. М., Дубровський В. П. Екологія. Вступ до фаху: Навчальний посібник. Житомир: «ЖНАЕУ», 2008.-344 с.

2. Закон України «Про вищу освіту». — К.: ВР України, 2002. — 34 с.

3. Положення про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах. /Наказ Міносвіти України від 02.06.1993 р., № 161. — К. — 1993.-24 с.

4. Положення про практичне навчання студентів Національного аграрного університету. — К. — 2003. -13 с.

5. Положення про проведення практики студентів вищих навчальних закладів України. /Наказ Міносвіти України від 08.04.1993 р., № 93. -К.-1993. 17 с.

6. Навчальний процес у вищій педагогічній школі. — К.: НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2001.

7. Андрущенко В. Основні тенденції розвитку вищої освіти України на рубежі століть // Вища освіта України. — 2001. — № 1.

8. Положення про проведення практики студентів Державного вищого навчального закладу «Державний агроекологічний університет». — Житомир, 2006. — 8 с.

Додатки Додаток, А Дата: 24.02.2015.

Предмет: Біологія.

Клас: 10-А.

Вчитель: Герасимчук В. М.

Кількість присутніх учнів: 17.

Мова викладання: українська.

Тема уроку: Фотосинтез, його роль у природі. Історія виникнення фотосинтезу. Роботи К. Тімірязєва. Фотосинтетичні пігменти. Поняття про фотосистеми [7−10].

Мета: Ознайомити учнів з основними поняттями, етапами та історією виникнення фотосинтезу, зясувати його роль у природі та значення для людини, розглянути основні досягнення Тімірязєва в цьому напрямку.

Обладнання та матеріали: підручник, робочий зошит, схеми, таблиці.

Хід уроку.

1. Організаційний етап.

2. Опитування минулої теми.

3. Вивчення нового матеріалу.

4. Узагальнення.

5. Домашнє завдання.

Основні поняття: РЕАКЦІЯ ПЛАСТИЧНОГО ОБМІНУ, ФОТОСИНТЕЗ, ХЛОРОПЛАСТИ, ХЛОРОФІЛ, СВІТЛО, ВУГЛЕКИСЛИЙ ГАЗ, КИСЕНЬ, ГЛЮКОЗА, АВТОТРОФИ, СВІТЛОВА І ТЕМНОВА ФАЗИ.

Отримані оцінки — 5, з них ''відмінно'' - 3, ''добре'' - 2.

Домашнє завдання: § 31.

Додаток Б Дата: 25.02.2015.

Предмет: Екологія.

Клас: 10-А.

Вчитель: Костюк В.Н.

Кількість присутніх учнів: 22.

Мова викладання: українська.

Тема уроку: Альтернативні види сільського господарства. Утилізація відходів сільського господарства [11−13].

Мета: Ознайомити учнів з основними поняттям ''альтернативне сільське господарство'', розглянути основні його види, розвивати навички аналізу та синтезу отриманої інформації, виховувати бережливе ставлення до природи.

Обладнання та матеріали: робочий зошит, реферати (доповіді).

Хід уроку.

1. Організаційний етап.

2. Актуалізація опорних знань та активізація розумової діяльності.

3. Вивчення нового матеріалу.

4. Узагальнення, систематизація та контроль знань та умінь учнів.

5. Домашнє завдання.

Основні поняття: АЛЬТЕРНАТИВНЕ СІЛЬСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО, БІОЛОГІЧНЕ ЗЕМЛЕРОБСТВО, ОРГАНІЧНЕ ЗЕМЛЕРОБСТВО, ЕКОЛОГІЗАЦІЯ, ''ЧИСТА ПРОДУКЦІЯ'', УТИЛІЗАЦІЯ, ВІДХОДИ.

Отримані оцінки — 8, з них ''відмінно'' - 5, ''добре'' - 3.

Домашнє завдання: доповіді на тему ''Рекреація і туризм. Ресурси рекреації і туризму''.

Додаток В Дата: 27.02.2015.

Предмет: Біологія.

Клас: 6-А.

Вчитель: Іванченко Л. А.

Кількість присутніх учнів: 14.

Мова викладання: українська.

Тема уроку: Квітка — орган статевого розмноження.

Мета: Освітня — ознайомити учнів з будовою квітки, функціями основних її частин; довести, що квітка є генеративним органом рослини; розвивальна — розвивати вміння робити висновки на основі отриманих раніше знань, вміння аналізувати інформацію; виховна — виховувати естетичне сприйняття квіток, бережливе ставлення до рослин.

Обладнання та матеріали: таблиця ''Будова квітки'', муляж квітки, підручник, робочі зошити.

Тип уроку: Засвоєння нових знань.

Хід уроку.

І. Організаційний етап.

ІІ. Актуалізація опорних знань і мотивація навчальної діяльності.

Бесіда: 1. Які способи розмноження Вам відомі у рослин?

2. Як здійснюється нестатеве розмноження?

3. Які способи вегетативного розмноження рослин зустрічаються у природі?

4. Якими способами проводять штучне вегетативне розмноження?

5. Назвіть переваги вегетативного розмноження порівняно із статевим.

6. Назвіть генеративні органи рослин.

ІІІ. Вивчення нового матеріалу [14−17].

Квітка — укорочений, видозмінений і обмежений в рості пагін, що забезпечує статеве розмноження.

Найменші квітки: вольфія без коренева (Азія), ряска (? 1 мм). Найбільша: рафлезія Арнольда (до 1 м в діаметрі) — тропічна Азія, хвилівники (від 30 до 60 см). Підручник ст. 146 мал. 142−144.

! Будова квіток подібна, а форма різна (пристосування до запилення).

Частини квітки (підручник ст. 144 мал. 135):

Квітконіжка — частина стебла, до якої кріпиться квітка.

Сидячі квітки (злаки, подорожник).

Квітколоже — утримує на собі всі частини квітки (є опуклим, плоским, видовженим …).

Запис на дошці: оцвітина = чашечка + віночок.

Оцвітина — сукупність пелюсток і чашолистиків квітки.

Чашечка (зелена) — сукупність чашолистиків квітки (зрослоі вільнолиста); захищає внутрішні частини квітки.

Віночок — сукупність пелюсток квітки (вільноі зрослопелюстковий); захищає головні частини квітки; приваблює комах-запилювачів.

Запис на дошці: Оцвітина Проста Подвійна

(тільки віночок) (віночок + чашечка)

— тюльпан, — троянди,

— конвалія, — яблуня,

— кропива — шипшина Гола — квітка без оцвітини (наприклад, верба, інжир).

Запис на дошці: Головні частини квітки Тичинки Маточка

— пиляки — приймочка

— тичинкова — стовпчик нитка — зав’язь Замалювати в зошити (підручник ст. 145 мал. 138) (підручник ст. 145 мал. 139)

В пиляках утворюється пилок, що дає початок сперміям.

В зав’язі знаходиться насінний зачаток, а в ньому — зародковий мішок, де утворюється яйцеклітина і центральна клітина.

! Маточка і тичинки забезпечують утворення статевих клітин, запилення, запліднення, утворення насіння і плодів (тобто статеве розмноження).

Запис на дошці: Квіти Двостатеві Одностатеві Нестатеві

(огірок, верба, (соняшник) кукурудза, тополя) Записати в зошити: Рослини Однодольні Дводольні

(огірок, ліщина, (тополя, верба, кукурудза) обліпиха)

IV. Узагальнення, систематизація і контроль знань.

Лабораторне дослідження № 8

1. Які є спільні ознаки у всіх квіток?

2. Чим відрізняються квітки?

3. Чому квітка є органом статевого розмноження?

Біологія: зошит для лабораторних досліджень і практичних робіт: 6 кл. / І. В. Олійник, О. В. Турчин. — Тернопіль: Навчальна книга — Богдан, 2014. — 48 с.

V. Домашнє завдання: § 32, таблиця зі ст. 147 підручника письмово.

Додаток Г СТРУКТУРА РІЧНОГО ПЛАНУ РОБОТИ Нововелідницької ЗОШ І-ІІІ ступенів