Формування пізнавального інтересу в учнів на уроках зоології

План

Вступ

І розділ. Теоретичні основи проблеми формування пізнавального інтересу в учнів

1.1 Сутність поняття «пізнавальний інтерес». Його рівні і критерії

1.2 Педагогічні умови формування пізнавального інтересу учнів

1.3 Практична спрямованість предмету «Біологія» як засіб формування пізнавального інтересу в учнів

ІІ розділ. Експериментальна робота з виявлення ефективних педагогічних умов використання практичної спрямованості для формування пізнавального інтересу в учнів 8 класу

2.1 Стан проблеми формування пізнавального інтересу в учнів засобами практичної спрямованості в школі

2.2 Формування пізнавального інтересу в учнів засобами практичної спрямованості в розділі VІІ «Різноманітність тварин»

2.3 Результати педагогічного експерименту Висновки Список використаної літератури

Вступ

Вчитель працює над самим відповідальним завданням, він формує людину В. О. Сухомлинський Головна мета сучасної школи полягає в ефективній передачі найціннішого і актуального досвіду, накопиченого попередніми поколіннями. Але школа як і раніше ще залишається орієнтованою на простий розвиток знань умінь і навичок, методи навчання багато в чому репродуктивні.

Пізнавальний інтерес — це особлива вибіркова спрямованість особи на пізнання і вибірковий характер, виражений в тій або іншій наочній області знань. В умовах навчання пізнавальний інтерес виражений налаштуванням школяра до навчання; до педагогічного пізнання діяльності в області одного або ряду учбових предметів. Проблема формування пізнавальних інтересів школярів — одна з найважливіших задач сучасної школи. Як відомо, стійкий пізнавальний інтерес формується при поєднанні емоційного і раціонального в навчанні.

Розвиток пізнавального інтересу є однією з актуальних проблем сучасної освітньої школи. Педагогічною наукою доведена необхідність теоретичної розробки цієї проблеми і здійснення її практикою навчання.

Актуальність теми. Розбудова української системи освіти на засадах демократизації, гуманізації, цінності особистісного розвитку людини зумовлює особливу актуальність проблеми методики розвитку пізнавальних інтересів учнів.

Актуальність цієї проблеми можна пояснити тим, що методика і практика навчання почали все більше звертатися до особи учня. Теорія навчання і освіти стала все більш глибоко розробляти питання як готувати людину, як формувати в ній суспільну особу творця, будівника нового суспільства.

Формування і розвиток пізнавальних інтересів частина широкої проблеми виховання всесторонньо розвинутої особи.

Отже, навчання і виховання ґрунтується на активній позиції учнів, їхній пізнавальній самостійності. Актуальним сьогодні є впровадження у навчальний процес таких засобів активізації, як системи пізнавальних і творчих завдань, застосування різних прийомів співробітництва і навчального діалогу, групової та індивідуальної роботи, що сприяє зміцненню інтересів дітей.

Мета роботи: проаналізувати теоретичні основи процесу формування пізнавального інтересу та розробити методику використання практичної спрямованості шкільного курсу «Зоологія».

Завдання, які я поставила для досягнення мети:

· вивчити теоретичні основи і проблему розвитку пізнавального інтересу;

· проаналізувати досвід формування пізнавального інтересу в навчальному процесі школи;

· розробити методичні рекомендації щодо формування пізнавального інтересу засобами практичної спрямованості шкільного курсу «Зоологія».

Об'єкт курсової роботи — процес формування пізнавального інтересу у школярів.

Предмет — методика використання практичної спрямованості як засобу формування пізнавального інтересу.

Структура дослідження: курсова робота складається з вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел. Робота викладена на ___ сторінках комп’ютерного тексту. Список літератури складає ____ джерела.

База експерименту: Новоочаківська ЗОШ І-ІІІст. Березнегуватського району Миколаївської області. Термін: січень-лютий 2010р.

І розділ. Теоретичні основи проблеми формування пізнавального інтересу в учнів

1.1 Сутність поняття «пізнавальний інтерес». Його рівні і критерії

Якість навчання і виховання зумовлюється багатьма психолого-педагогічними чинниками: рівнем методичної роботи, майстерністю вчителів, взаєминами їх з батьками та дітьми, стилем керівництва, загальною атмосферою шкільного життя та ін. Проте навіть найзразковіша організація шкільної роботи, найактивніша діяльність усього педагогічного колективу приречені на невдачу, якщо учні байдужі до навчання, коли фактичні знання не збуджують їхньої фантазії, не впливають на почуття, не викликають радості пізнання. Завдяки інтересу дитяча думка послідовно проникає в суть явища чи предмета, наполегливо відшукує зв’язки і, переборюючи перешкоди, досягає радісного осяяння, коли невідоме відкривається в усій логічній цілісності й красі. А це означає, що досягнуто основної мети навчання: не тільки збагатився знаннями учень, а й розвивається і формується його особистість.

Вивченню інтересів дітей, особливо інтересу до навчання присвячено багато психолого-педагогічних праць. Проблема пізнавального інтересу в основному розроблялась у таких напрямках: дослідження психологічної природи інтересу; вивчення інтересу як ставлення особистості або як мотиву навчальної діяльності. У ряді праць пізнавальний інтерес розглядається як засіб навчання й виховання.

Насамперед треба зазначити, що вивчення пізнавального інтересу відбувалося в контексті філософії. У філософській літературі інтерес розглядався і розглядається як форма вияву потреб людини і є важливою категорією для встановлення реальних причин та основних стимулів її діяльності й соціальної активності. Пізніше інтереси розглядались як такі, що зумовлюються самою природою людини, або як вияв психіки, свідомості (однак поза суспільними взаєминами) чи лишалися як результат діяльності надлюдських духовних сил.

В діяльності людини завжди була присутня тяга до пізнання світу. Процес пізнання проходив через процес навчання, який завжди грав виключно важливу роль. З кожним витком розвитку суспільства відкривалися все нові горизонти пізнання, що спричиняло за собою накопичення багатющого теоретичного матеріалу і досвіду, що робило саме життя і практику основами пізнання. Одна з головних особливостей людини, що виділила його з тваринного світу, — тяга до пізнання.

В західноєвропейській філософії проблема пізнання більш повно висвітлюється з 17 століття. Питанню пізнання надавали увагу Р. Декарт, Дж. Локк, До. Маркс, Ф. Енгельс: вся жива природа вміщується в теорію пізнання, даючи критерії істини — поки ми не знаємо закону природи, він, існуючи і діючи, окрім нас і зовні нашої свідомості, робить нас рабами «сліпої необхідності"[4,29]. Після пізнання закону наша діяльність носить цілеспрямований характер.

Розглядаючи пізнання з філософської точки зору, відзначимо, що пізнання є особливим видом людської діяльності, що полягає у формі активного відношення до навколишнього світу. Пізнання не може отримати остаточного завершення, тобто пізнання нескінченне і безграничне.

До педагогічної науки категорію інтересу відніс Я. А. Коменський, який вважав, що завдяки інтересу учень прагне вчитися, не лякаючись ніяких труднощів, засвоюючи знання. Після Я. А. Коменського ґрунтовний психолого-педагогічний аналіз категорії інтересу зробив у свій час Й. Ф. Гербарт. Він визначав інтерес як вид розумової діяльності, зумовлений навчанням і вважав, що інтерес в педагогіці відіграє подвійну роль: з одного боку, — це мета виховання, з другого — принцип, який значною мірою визначає методику і дидактику. Розвиток його найближче завдання навчання. Водночас інтерес впливає на розв’язування виховних завдань. Він є також ефективним засобом формування характеру особистості[35,31].

Наприкінці XIX — на початку XX століття посилилась увага до цього питання. Типовою на той час була думка, що пізнавальний інтерес закладений у дитині природою виявляється поступово з роками.

Проте широке вивчення проблеми пізнавальних інтересів розпочалось з середини XX ст. В психологічній і педагогічній літературі з’явилися дослідження, в яких висвітлювалась роль інтересу в навчально-виховному процесі.

Маючи завжди вибірковий характер, інтерес зумовлює загальну тенденцію: звертати увагу на певні об'єкти і явища навколишнього світу з метою їх пізнання або на виконання певного виду діяльності. Він впливає на всі, без винятку, психічні процеси, спрямовує їх у потрібному напрямі. Розумова діяльність під впливом інтересу стає дедалі зосереднішою, з’являються роздуми щодо проблем, важливих для учнів.

Саме поняття «інтерес» трактується в літературі по-різному. Одні автори трактують його широко і ототожнюють з спрямованістю особистості в цілому, з її зосередженістю на певному об'єкті, представляють інтерес описово як сукупність проявів активності учня (його запитання, відсутність відволікань; позитивні, емоційні прояви, високий темп роботи). Інші автори розуміють інтерес не на стільки широко і зближують його з окремими стимулами, що входять в мотиваційну сферу, інтерес — це актуальний мотив, це активне пізнавальне відношення або переживання, це емоційне вираження потреби.

З психологічної точки зору пізнавальний інтерес є складною синтетичною властивістю особистості, до складу властивості входять інтелектуальні, емоційні та вольові компоненти. Найбільш суттєве значення у функціонуванні пізнавального інтересу має зв’язок з інтелектуальними запитами та інтелектуальними почуттями особистості, а також з її моральними настановами і матеріальними потребами.

На взаємозв'язок інтелектуальних, емоційних і вольових процесів у пізнавальному інтересі вказують багато вітчизняних психологів. Є також тенденція трактувати інтерес як вибіркову спрямованість особистості. «Пізнавальний інтерес виступає перед нами як вибіркова спрямованість особистості, що звернена до області пізнання, до її предметної сторони і до самого процесу оволодіння знаннями» , — писала Г.І.Щукіна[35,57].

Такої ж думки притримується Н. Г. Морозова: «Інтерес (в тому числі пізнавальний) можна визначити як емоційно-пізнавальне відношення … до предмету або до безпосередньо мотивованої діяльності, відношення, що переходить при сприятливих умовах в емоційно — пізнавальну спрямованість особистості» [7,81].

Складність поняття «інтерес» доводить наявність різних думок про його природу.

К.А. Гельвецій: «На землі інтерес є великий чарівник, що змінює в очах всіх істот вид всякого предмету"[16,8].

С.Л. Рубінштейн: «Інтерес завжди приймає характер двосторонніх відносин. Якщо мене цікавить який-небудь предмет, це значить, що цей предмет для мене цікавий"[17,8].

С.Т. Шацький: «Інтерес — такий спосіб роботи, який надалі дає йому можливість розділити круг своїх інтересів"[4,198].

Л.С. Виготський: «Інтерес — це розташований і готовність організму до відомої діяльності, супроводжувана підвищенням життєдіяльності і відчуття задоволення"[4,197].

Не вивчивши природи інтересу, неможливо розглядати процес розвитку і взаємовідношення особи і суспільства, спільність соціальних груп. Інтерес — не продукт волі і свідомості, він обумовлений суспільними взаємостосунками. Цей прояв внутрішнього єства суб'єкта і віддзеркалення об'єктивного світу. Ця особова якість людини, породжена суспільством.

Таким чином, інтерес, будучи властивістю особи, є стимулом діяльності людини.

Як специфічну рису пізнавального інтересу виділяють його відшукуючий характер. Інтерес спонукає людину до цілеспрямованої пізнавальної діяльності, пов’язаної з відшукуванням відповіді на поставлене запитання. У цій особливості пізнавального інтересу виявляється закономірність його впливу на активізацію мислительних процесів. Це яскраво в тих дослідженнях, де пізнавальний інтерес вивчався як засіб навчання (Г.І.Щукіна[35] i iн.).

Формування пізнавального інтересу обумовлено змістом біологічної освіти, в якій мета навчання учнів направлена на формування екологічної культури особи; формування пізнавального інтересу здійснюється цілеспрямованою організацією учбової діяльності школярів, в процесі постановки і рішення творчих і проблемних задач; шляхом створення певних педагогічних умов, що включають цілісний, діяльний підходи; теоретичні підходи визначення критерій пізнавального інтересу і умови визначення їх рівня.

Завдання вчителя полягає в активній дії на учня так, щоб учень був налаштований не на активне «приймання» знань, а на активне їх засвоєння. Засобом здатним активізувати діяльність школяра є спонука інтересу.

Особливе положення інтерес займає в шкільному віці. Тому в даній роботі я розглядаю одну з головних сторін поняття «інтерес» — пізнавальний інтерес.

Якщо філософія розглядає сутність пізнавального інтересу, то психологія розглядає це явище як психологічний процес. Особлива роль в психології додається відчуттю, відчуттям і сприйняттю.

Зміст перцептивних дій характеризується переходом від сприйманих властивостей об'єкту до усвідомленого відношення, тому сенсорно-перцептивна система характеризується залежністю від емоційного стану особи школяра, певних ціл ьових установок. У зв’язку з цим виникає питання: які функціональні особливості органів зору, слуху, дотику, нюх в процесі формування пізнавального інтересу?

Органом механічної безпосередньо-контактної взаємодії організму з навколишнім середовищем є шкіра. Тому шкірний покрив, будучи органом механічної взаємодії з середовищем, служить свого роду бар'єром, який першим приймає на себе будь-які зовнішні дії.

Зір стає своєрідною «точкою відліку» в початковому процесі формування пізнавального інтересу, з того моменту, коли учень задається питанням «Що за предмет?».

Так по перцептивному каналу формується первинний потяг до природних об'єктів.

Повідомлення школярам біологічної інформації (про поведінку і організацію живих істот) набуває емоційне забарвлення. Тому пропонований дітям матеріал припускає задану орієнтацію на формування відношення до тих або інших живих істот. Тобто відбуваються формування і розвиток інтересу до світу природи по так званому когнітивному каналу.

Н.А. Менчинська відзначала, що пізнавальний інтерес виявляється і формується тоді, коли «…у школяра прокинулася потреба у використовуванні тієї або іншої операції як засіб рішення поставленої задачі». Крім того, пізнавальний інтерес це не тільки інтерес до знань, але і до засобів їх добування і застосування. Отже, позиція Н.А. Менчинської відносно пізнавального інтересу в тому, що пізнавальний інтерес формується в проблемному навчанні.

В педагогічній психології пізнавальний інтерес розглядається як засіб учбової діяльності. Якщо з навколишнього світу людина відбирає тільки те, що є для нього більш значущим, то слід задуматися над тим, щоб особливо важливе і значне в навчанні учнів, — представити в цікавій для них формі.

Безсумнівно, що працювати легше і приємніше з активним, допитливим учнем. Активність, допитливість — все це різні аспекти вираження якостей особи, в основі яких лежить пізнавальний інтерес. Тому пізнавальний інтерес вивчається з погляду наявності характерних якостей індивідуума.

Сьогодні проблема інтересу все ширше досліджується в контексті різноманітної діяльності учнів, що дозволяє творчо працюючим вчителям, вихователям успішно формувати і розвивати інтереси учнів, збагативши особу, виховувати активне відношення до життя.

Отже, пізнавальний інтерес — це активне мотивоване емоційне ставлення суб'єкта до предмета пізнання, яке має систематично враховуватись і розвиватись у процесі навчання, оскільки безпосередньо впливає на формування і розвиток особистісної спрямованості дитини.

Класифікація пізнавальних інтересів за різними критеріями:

1. За стійкістю пізнавального інтересу.

Ситуативний інтерес — епізодичне переживання, коли в дитини ще немає стійкого інтересу до предмета, він виникає як реакція на щось нове, емоційно привабливе у змісті, прояви інтересу мають тимчасовий характер.

Стійкий інтерес — перетворення епізодичного переживання у емоційно-пізнавальне ставлення до предмета, яке спонукає учнів прагнути до пізнання нового, вирішувати пізнавальні завдання не тільки на уроці, але й у вільний час.

Інтерес-ставлення — емоційно-пізнавальна спрямованість особистості, яка під впливом пізнавального інтересу поступово змінює сенс життя дитини. Цей інтерес є достатньо глибоким. Він закріплюється не тільки відповідною навчальною діяльністю, але спостерігається й у пізнавальній активності поза межами навчального процесу.

2. За спрямованістю пізнавального інтересу.

Безпосередній інтерес — до самого процесу діяльності - процесу пізнання або змісту навчального матеріалу.

Опосередкований інтерес — до результату діяльності (наприклад, до оволодіння якоюсь спеціальністю).

3. За рівнем дієвості інтересів.

Пасивний інтерес - споглядальний, коли дитина лише сприймає цікавий для неї об'єкт.

Активний інтерес — той, який спонукає дитину оволодіти об'єктом інтересу, він формує розвиток особистості, характер, здібності.

4. За обсягом пізнавального інтересу.

Широкі інтереси (пов'язані з навчанням різних предметів, з процесом навчання в цілому).

Вузькі інтереси (вивченням одного предмета або окремих тем, розділів).

Етапи розвитку пізнавального інтересу за рівнем розвитку усвідомлення пізнавальних потреб, стійкості інтересу та здатності особистості до пізнавальної активності:

Зацікавленість — перший етап розвитку пізнавального інтересу, ситуативний інтерес. Його основними характеристиками є нестійкість, довільний характер, вибіркова пізнавальна активність учня, що виникає на його основі і швидко зникає.

Допитливість — другий етап розвитку пізнавального інтерсу — характеризується прагненням розширити свої знання з окремої теми, розділу, предмета, самостійно розв’язувати пізнавальні проблеми.

Заглибленість — на третьому етапі розвитку пізнавального інтересу він стає глибоким, стійким та індивідуально значущим. Як правило, інтерес на цьому етапі стосується певної галузі наукових знань, навіть виходячи за межі навчального предмета. Під впливом пізнавального інтересу учень прагне самостійно дізнатися щось нове, опанувати теоретичні аспекти змісту, самостійно знайти (відкрити для себе) причину події, розкрити причинно-наслідкові зв’язки, встановити певні закономірності.

Спрямованість — четвертий етап розвитку пізнавального інтересу — характеризується свідомим прагненням учнів до глибокого і міцного закріплення знань, до опанування теоретичних засад науки і застосування їх на практиці.

В реальному процесі всі вказані ступені пізнавального інтересу є найскладнішими поєднаннями і взаємозв'язками.

Основні етапи процесу формування пізнавальних інтересів учнів у навчанні:

створення специфічних умов, що сприяють появі особистих потреб у знаннях і в певному виді діяльності;

виникнення позитивного ставлення до навчання (мотиви та стимули навчальної діяльності);

організація пізнавальної активності учнів, яка завдяки певним формам і засобам навчання стимулює розвиток пізнавального інтересу.

Поєднуючи рівень розвитку пізнавального інтересу і характер пізнавальної активності учнів, слід зазначити, що учням з аморфними інтересами потрібне поступове формування позитивного ставлення до самостійного навчання. Для учнів з широкими інтересами ефективні різні форми проблемного навчання, які б давали змогу проаналізувати концепції та дійти власного висновку. Для учнів з розвиненим інтересом потрібний вихід за межі програми, засвоєння наукових підходів та принципів, постійне використання проблемно-пошукової діяльності.

Пізнавальний інтерес включає в себе навчальний і інтелектуальний інтереси. Він матеріалізується в єдності важливих для розвитку особистості психічних якостей, таких як активний пошук, домисли, готовність дати оцінку, тощо. В пізнавальний інтерес також вплетені емоційні прояви: здивування, чекання нового, переживання інтелектуальної радості та успіху.

Юнацький вік — це період, коли дитяча мрія про майбутнє змінюється роздумами про нього з урахуванням власних можливостей і умов життя, коли з’являються наміри реалізувати прагнення в практичній діяльності. Є багато причин, що стимулюють пізнавальні інтереси учнів: люди, книги, засоби масової інформації, екскурсії; та передусім — це навчальна діяльність. Для більшості учнів в період навчання в школі інтерес до пізнання активно.

1.2 Педагогічні умови формування пізнавального інтересу учнів

Відрізняючи пізнавальний інтерес від інших мотивів навчання, дослідники вказують на такі його особливості:

раніше і швидше за інші усвідомлюється дитиною;

активізує інші мотиви;

створює внутрішнє середовище розвитку;

суттєво змінює пізнавальну діяльність, впливаючи на її характер, протікання і результат.

Педагогічні аспекти вивчення сутності пізнавального інтересу найповніше повстають у теоретико-експериментальних роботах Г.І. Щукіної[35].

Відокремлюючи пізнавальний інтерес від загального, вона вказує, що пізнавальний інтерес пов’язаний з ядром пізнавальної діяльності, із значущою властивістю людини — пізнавати навколишній світ не тільки з метою біологічної та соціальної орієнтації, а й з прагненням проникати в різноманітність світу, відбивати у свідомості суттєві сторони, причинно-наслідкові зв’язки, закономірності, суперечності. На цьому ґрунтується визначення інтересу як вибіркової спрямованості особистості, яка звернена до пізнання, його предметної сторони і самого процесу оволодіння знаннями.

Пізнавальний інтерес — найважливіша якість особи, яка складається в процесі життєдіяльності людини, формується в соціальних умовах його існування і жодним чином не є властивим людині від народження.

Значення пізнавального інтересу в житті конкретних осіб важко переоцінити. Інтерес виступає як найенергійніший активатор, стимулятор діяльності, реальних наочних, учбових, творчих дій і життєдіяльності в цілому.

Вікові особливості. Особливу значущість пізнавальної інтерес має в шкільні роки, коли навчання стає фундаментальною основою життя, коли до системи утворення пізнання дитини, підлітка, привернуті спеціальні установи і педагогічно підготовлені кадри. Розумова діяльність під впливом інтересу стає зосередженішою, з’являються роздуми, що спонукають певні дії. Особливого значення це питання набуває в роботі зі старшими дошкільниками, оскільки в дитини на шостому році життя формуються підпорядкованість мотивів та навички навчальної діяльності. До шести років дитина досягає високого рівня розвитку самостійної діяльності, коло її пізнавальних інтересів розширюється. Поступово розвивається здатність аналізувати й узагальнювати предмети та явища. У пізнавальній діяльності особливого значення набувають наочно-образне й образне мислення, а також творча уява. Якісна перебудова інтересів найінтенсивніше відбувається в періоди переходу дитини з одного етапу онтогенезу на інший. Зміна інтересів, їх якостей не нівелює певної стійкості найбільш значущих у кожному віковому періоді ознак, які продовжують розвиватися, інтегруватись в інші на вищому рівні.

Отже, формування пізнавального інтересу на різних етапах вікового розвитку має свої особливості. Так, у молодшому шкільному віці він характеризується досить виявленим емоційним відношенням, обумовлений зовнішніми факторами, не завжди локалізований, що залежить від навчального досвіду учнів, розвитку процесів мислення. Вже в підлітковому віці пізнавальний інтерес визначається самим змістом знань, прагненням до дорослості, самостійності; інтерес носить пошуковий характер, з тенденцією пошуку більш глибоких, ширших знань. Саме тому я і спланувала експериментальне дослідження з учнями підліткового віку (8 клас). Як показують педагогічні дослідження, інтереси школярів характеризуються сильно вираженим емоційним відношенням до того, що особливо яскраво, ефективно розкрито в змісті знань. Інтерес до вражаючих фактів, до опису явищ природи, подій життя, історії, спостереження за допомогою вчителя — народжують інтерес до предмета. Все це дозволяє говорити про широту інтересів школярів, значною мірою залежних від обставин навчання, від вчителя.

В той же час практичні дії з рослинами, тваринами в позаурочний час в ще більшій мірі розширюють інтереси, що розвивають кругозір, спонукають вдивлятися в причини явищ навколишнього світу. Збагачення кругозору дітей вносить в їх пізнавальні інтереси зміни.

Школа не в змозі озброїти молоду людину всіма досягненнями сучасної науки. Масштаб їх грандіозний, а темпи розвитку наукових знань — великі. Тому головна соціальна задача сучасного навчання не тільки дати широку освіту, але і розташувати особу підростаючої людини до самостійного придбання знань, до постійного прагнення заглиблюватися в область пізнання, формувати стійкі пізнавальні мотиви навчання, основним з яких є пізнавальний інтерес.

Максимальна опора на активну розумову діяльність учнів — перша умова. Головним ґрунтом для розвитку пізнавальних сил і можливостей школярів, як і для розвитку, достовірно пізнавального інтересу, є ситуації рішення пізнавальних задач, ситуації активного пошуку, припущень, роздуму, ситуації розумової напруги, ситуації суперечності думок, зіткнень різних позицій, в яких необхідно розібратися самому, ухвалити рішення, встати на певну точку зору.

Друга умова, що забезпечує формування пізнавальних інтересів полягає в тому, щоб вести учбовий процес на оптимальному рівні розвитку учнів.

Емоційна атмосфера навчання, позитивний емоційний тонус учбового процесу — це третя важлива умова.

Створення сприятливої емоційної атмосфери пізнавальної діяльності учнів — найважливіша умова формування пізнавального інтересу і розвитку особи учня в учбовому процесі. Ця умова зв’язує весь комплекс функцій навчання — освітньої, розвиваючої, яка виховує і має безпосередній і опосередкований вплив на інтерес.

З цього витікає і четверта важлива умова, що забезпечує благотворний вплив на інтерес і на особу в цілому — сприятливе спілкування в учбовому процесі. Навчання є складним процесом спілкування вчителя з учнями, учнів між собою. Вплив спілкування важко зміряти, але можна бачити в реальній дійсності.

Отже, можна зробити такі висновки:

· стійкий пізнавальний інтерес — ознака готовності дитини до навчання в школі;

· маючи сформовані пізнавальні інтереси, дитина успішно навчатиметься, в неї з’являється зацікавленість до навчальної діяльності;

· у школі дитина поглиблює і розширює свої пізнавальні інтереси;

· пізнавальна активність учня початкових класів виявляється в навчальній діяльності - молодший школяр застосовує набуті в дошкільному дитинстві знання й активно діє, робить відповідні висновки, здатний виконувати складні розумові операції.

Рис вищої духовної потреби пізнавальний інтерес набуває тільки досягаючи дуже високого рівня, коли школяр знаходиться в постійному пошуку, коли він відчуває неспокій, якщо не задовільняється його бажання знати і вміти.

1.3 Практична спрямованість предмету «Біологія» як засіб формування пізнавального інтересу в учнів

Біологія — наука про живе у всіх його проявах фактично є наукою життя, бо саме вона покликана знайомити учнів з навколишніми живими об'єктами, їх зовнішньою, внутрішньою будовою та процесами життєдіяльності, пояснювати особливості будови і функцій власного організму, його хвороби та шляхи їх попередження, вчити розпізнавати і розрізняти різні живі організми та з’ясовувати їх значення для людини, навчати правилам поведінки в повсякденному житті та природі, розвивати і виховувати екологічну культуру. І це далеко не всі практичні функції і завдання, які поставлені перед шкільним курсом «Біологія».

Такі біологічні науки, як ботаніка, зоологія, анатомія і фізіологія, генетика, вірусологія, мікробіологія, екологія і т.д., мають і теоретичну, і практичну складову, причому практична спрямованість біологічної освіти супроводжує людину все її свідоме життя. Наприклад, знання про склад ґрунту, кореневе живлення, проростання насіння, особливості зростання світлолюбних і тіневитривалих рослин згодяться на городі, на дачі і в квітнику; розпізнавання отруйних рослин, тварин і грибів допоможе вберегтися від отруєння і навіть смерті; вміння вимірювати пульс чи тиск, зупиняти кровотечу чи здійснювати прийоми штучного дихання обов’язкові для кожної людини. Знання гігієнічних норм і правил гігієни зберігає здоров’я, запобігає його порушенням, а розуміння психофізіологічних особливостей вищої нервової діяльності людини допомагає в спілкуванні з іншими людьми та допомагає адаптуватися людині як соціальній істоті в суспільстві. Прикладів значущості практичних вмінь біологічної освіти можна привести безліч, бо більшою чи меншою мірою знання з біології використовують усі люди, навіть не замислюючись коли вони їх набули. Те, що біологічні знання не лежать мертвим вантажем, а використовуються людством, яке при цьому розвивається і еволюціонує, робить нас, біологів, вагомими в суспільстві, а нашу роль у подальшому житті учнів неоціненною.

Початок пізнавального інтересу є поява в школярів таких питань, як «Звідки?», «Чому?», «Що таке?».

Шкільний предмет «Біологія» покликаний дати відповіді на подібні питання, сприяти формуванню в учнів гуманістичних ідей, екологічного способу мислення, здорового способу життя, формуванню компетенцій, яких потребує сучасне життя.

У шкільній практиці поширені різноманітні методи й засоби навчання, що сприяють активізації творчої пізнавальної діяльності учнів. У першу чергу, заслуговують на увагу інтерактивні методи навчання, які допомагають розвиткові умінь набувати знання, систематизувати їх, використовувати на практиці.

Як свідчить практика, найефективнішим методом залучення дітей до занять біології є проведення біологічних експериментів, дослідів, робота учнів з природними об'єктами. Але відпрацювання лабораторних та практичних робіт тими учнями, які не виконували їх через відсутність вважається недоцільним.

Щодо змісту біологічної освіти, слід зазначити, що з усієї сукупності біологічних знань для вивчення в школі відбираються найзагальніші і найфундаментальніші закони та теорії, наукові факти, що становлять ядро змісту. Викладання школярам сумнівних «теорій» та псевдонаукових «знань», є неприпустимим.

Навчальна програма для 8 класу починається темою, що передбачає повторення загальних особливостей будови та життєдіяльності рослин, грибів, лишайників, прокаріот. У розділі «Тварини» розглядаються найбільш загальні закономірності функціонування тваринного організму, загальний план його будови. У наступних розділах для вивчення пропонуються основні групи тваринного світу і тема «організм і середовище».

У пропонованій програмі значна увага приділяється системності теоретичних знань, екологічній складовій, інтегративності знань про царства живої природи. Практична спрямованість програми забезпечується збільшеною кількістю лабораторних і практичних робіт.

Біологічна освіта повинна бути побудована так, щоб кожний її етап був пронизаний ідеєю формування пізнавального інтересу у учнів до біології, взаємозалежності і взаємодії людини і природи.

Формування пізнавального інтересу учнів до біології в процесі викладання природничо-наукових дисциплін протікатиме успішно, якщо сукупність педагогічних умов буде включати:

— забезпечення в процесі викладання, біологічної спрямованості змісту предметів природничо-наукового циклу;

— процес навчання, заснований на проблемному, дослідницькому підході носитиме поетапний характер, що включає діагностику рівня підготовленості школярів, мотивацію, цілеспрямовану організацію учбової діяльності, контроль за якістю знань;

— диференційований підхід до вибору методів навчання залежно від етапу і якості засвоєння біологічних знань, а також підбір різнорівневих завдань орієнтованих на формування пізнавального інтересу, відповідно до здібностей учнів;

— організація позакласної діяльності, що дає можливість учням включатися в творчий, дослідницький пошук, направлений на практичне застосування знань;

— цілеспрямований розвиток особових якостей учнів, сприяння формуванню біологічно грамотної особи, прагнучої до постійного, самостійного підвищення своєї біологічної освіти, яка свідомо включається в активну природоохоронну діяльність.

Загальновідомо, що всі об'єктивно цікаві факти та явища навколишнього світу, втілені й узагальнені в знання, викликають пізнавальний інтерес учня лише тоді, коли набувають для нього практичного значення. Одним із шляхів стимулювання пізнавального інтересу учнів є комплексне використання на уроках засобів навчання, в тому числі натуральних об'єктів. Учні краще сприймають ті натуральні об'єкти, які тримають в своїх руках та бачать навколо.

Серед природних ботанічних об`єктів на особливу увагу заслуговують рослини, що мають лікувальні властивості. Констатуючий експеримент дозволив з’ясувати, що відомості про лікарські рослини все ще недостатньо використовуються з метою стимулювання пізнавального інтересу учнів.

Дослідженням вчених встановлено, що розділ шкільної програми «Біологія тварин» у порівнянні з іншими навчальними курсами, викликає в учнів стійкий інтерес. Цікава інформація про життя тварин не залишає байдужим жодного учня. Учителю варто скористатись цим і продовжувати розвивати пізнавальний інтерес у школярів, пропонуючи самостійну роботу з різними джерелами інформації: науково-популярною літературою, джерелами Інтернету тощо.

Формування у школярів інтересів до знань з біології в процесі навчання — одне з найважливіших завдань для вчителя школи. Те, що з інтересом сприймається учнями, засвоюється легко і міцно. Пізнавальний інтерес до знань сприяє тому, що навчання приносить радість учням і перетворюється для них у життєву необхідність. Застосування теоретичних знань на практиці дає можливість учням з інтересом вивчати предмет біології, а біологія має багатий і цікавий матеріал для формування в учнів інтересу до знань. Завдання вчителя полягає в тому, щоб правильно використати багаті можливості цього предмета для створення живого і стійкого інтересу.

Що ж визначає інтерес до уроку? Адже його зміст визначений навчальною програмою для вчителя і підручником для учня. Викладаючи навчальний матеріал, учитель повинен викликати інтерес до нього. Але спостерігається таке: учитель добре переказав зміст програмного матеріалу, доповнив його, навіть після розповіді повторив деякі складні питання, а учні не люблять таких уроків.

Учитель, який переказує зміст підручника, не зацікавить учня. Спочатку, мож ливо, учні і будуть слухати його, але потім, коли вони самі прочитають це у підручнику, інтерес до вивчення теми і до вчителя зникне.

Форми і методи розвитку пізнавальних інтересів учнів підбирає сам учитель, орієнтуючись на поставлену мету уроку, зміст матеріалу, рівень підготовки учнів, наявність матеріальної бази.

Створення проблемної ситуації на етапі мотивації навчальної діяльності:

1. Спосіб аналогій (вчитель спирається на життєвий досвід учнів або ж активізує вже раніше отримані знання для розв’язання нових завдань);

2. Пошук причин, які зумовлюють те чи інше явище, що вивчається, на підставі виконаних дослідів, аналізу матеріалу, що вивчається;

3. Висування проблемного питання;

4. Повідомлення парадоксального факту, висування гіпотез, передбачень;

5. Створення проблемної ситуації на підставі висловлювань ученого;

6. Повідомлення протилежних точок зору на один і той же факт (допоможіть розв’язати суперечку).

Способи активізації пізнавального інтересу на етапі вивчення нового матеріалу:

1. Прийом новизни, що припускає включення в зміст учбового матеріалу цікавих фактів, відомостей і ін. При цьому вчитель повинен постійно піклуватися про те, щоб не зводити свій виклад до простого переказу підручника, а робити його живим, захоплюючим і глибоким за змістом, що збагачує і розширює знання школярів. Показником емоційного інтересу в цьому випадку є особлива емоційна дія, тиша, яка свідчить про сприймання почутого.

2. Прийом семантизації в снові якого лежить збудження інтересу завдяки розкриттю смислового значення слова, назви. Розкриття смислового значення слова, назви допомагає учням зрозуміти значення, закладене в нього, сприяє встановленню міжнаочних зв’язків, розвитку уяви, кмітливості, фантазії.

3. Прийом важливості матеріалу, при якому створюється установка на необхідність вивчення матеріалу у зв’язку з його біологічною, господарською цінністю, практичною значущістю для учнів.

4. Прийом етнографії примушує не лише відчути важливість матеріалу, але і доторкнутися до духовних джерел, історії свого народу (міфи, легенди, повір'я).

Способи розвитку пізнавального інтересу на етапі узагальнення вивченого матеріалу:

1. Постановка проблемного питання, створення проблемної ситуації: в результаті використання проблемних питань в ході вивчення учбового матеріалу ми встановили, що вони сприяють появі у школярів здивування, спантеличеного, інтелектуальної активності, емоційної підведеної, прагнення до пізнавання, більш глибокому ознайомленню з предметом — станів, властивих пізнавальному інтересу.

2. Дослідницький прийом: на основі проведених учнями дослідів, спостережень і аналізів літературних даних, що вчиться пропонується самостійно вирішити пізнавальну задачу, сформулювати висновок.

3. Евристичний прийом: вчитель, спираючись в своєму питанні на знання учнів, допомагає їм за допомогою навідних питань знайти правильну відповідь.

4. Прийом наукової суперечки: на уроці вчитель створює ситуацію суперечки, особливу увагу надаючи умінням учнів доводити і обґрунтовувати свої думки. Будьте суддею в суперечці. Зіткнення різних точок зору, в яких потрібно розібратися, щоб потім зайняти власну позицію, стимулює активний пошук доказів, аргументів для відстоювання своєї точки зору. Це — стимул для подолання труднощів, для інтенсивної розумової діяльності, для напруги розуму, для дослідницької активності.

5. Використання натуральних об'єктів у завданнях для учнів.

6. Складання таблиць та схем (коли треба щось порівняти або коротко описати).

Використання біологічних задач для розвитку пізнавального інтересу до біології.

Екскурсії як засіб розвитку пізнавального інтересу до біології.

У сучасних умовах розвитку суспільства, знання про природу залишаються одними з основних складників змісту біологічної освіти, проте вони визнаються потрібними не самі по собі, а для розв’язування важливих життєвих проблем особистості. Засвоєння знань пов’язується передусім зі здатністю учня свідомо використовувати їх у повсякденному житті.

Які ж шляхи вирішення проблематики практичної спрямованості біологічної освіти? Насамперед, учитель має приділяти значну увагу закріпленню знань учнів на практиці, використовувати експерименти, досліди, спостереження, самоспостереження, екскурсії тощо. Лабораторні і практичні роботи ні в якому разі не повинні бути формальними, тому учитель має добре готуватися до їх проведення. Результати дослідів слід обов’язково аналізувати і пояснювати. Об'єкти досліджень і спостережень добирати з тих, що поширені у вашому регіоні.

Висновки до І розділу

1. Інтерес матеріалізується у вибірковому ставленні особистості до навколишнього світу і до самої себе.

2. Пізнавальний інтерес — є самоцінна сутність людини, без якої вона перестає бути особистістю.

3. Пізнавальний інтерес найбільш ефективно активізується в навчальній діяльності, засобами якої можна управляти процесом розвитку інтересів особистості.

4. Шкільний предмет «Біологія» покликаний дати відповіді на численні питання, сприяти формуванню в учнів гуманістичних ідей, екологічного способу мислення, здорового способу життя, формуванню компетенцій, яких потребує сучасне життя.

5. У сучасних умовах розвитку суспільства, знання про природу залишаються одними з основних складників змісту біологічної освіти, вони слугують для розв’язування важливих життєвих проблем особистості. Засвоєння знань пов’язується передусім зі здатністю учня свідомо використовувати їх у повсякденному житті.

ІІ розділ. Експериментальна робота з виявлення ефективних педагогічних умов використання практичної спрямованості для формування пізнавального інтересу в учнів 8 класу

2.1 Стан проблеми формування пізнавального інтересу в учнів засобами практичної спрямованості в школі

Практичну спрямованість курсу зведено в програмі до традиційних «Значення у природі та житті людини». Можливості для посилення практичного спрямування знань мають багато тем курсу, але брак часу не дає змоги реалізувати їх. Практичне спрямування передбачає й формування в дітей (на основі знань!) умінь і навичок щодо збереження власного здоров’я.

Сьогодення вимагає якісних змін і в біологічній освіті, її модернізацію й узгодження з потребами життя. Основна мета реформування шкільної біологічної освіти — забезпечення широких можливостей для розвитку, навчання та виховання творчої особистості, в результаті яких вона буде підготовлена до активного, самостійного життя в сучасному суспільстві, практичного застосування знань, отриманих на уроках, у реальному житті. Розв’язання такого складного завдання потребує використання інноваційних технологій навчання, серед яких чільне місце займають комп’ютерні технології. Я вважаю, що застосування комп’ютера на уроці є одним із засобів практичної спрямованості предмету. Я часто використовую відео уроки, де демонструю різноманітні фільми науково-популярного напрямку. Керуюся таким принципом: «Краще один раз побачити, чим сто разів почути».

В процесі виконання цієї курсової роботи я хочу провести дослідження.

Метою дослідницької роботи є:

а) підвищити рівень знань учнів;

б) підвищити інтерес до вивчення біології;

в) формування пізнавальних інтересів учнів.

Метод педагогічного експерименту — науково поставлений дослід організації педагогічного процесу в точно враховуваних умовах. Забезпечує найдостовірніші результати у педагогічних дослідженнях.

Залежно від мети дослідження розрізняють такі види педагогічного експерименту: констатуючий — вивчаються наявні педагогічні явища; перевірковий, уточнювальний — перевіряється гіпотеза, створена у процесі усвідомлення проблеми; творчий, перетворюючий, формуючий — конструюються нові педагогічні явища.

На відміну від педагогічного спостереження, педагогічний експеримент дає змогу: штучно відокремити досліджуване явище від інших, цілеспрямовано змінювати умови педагогічного впливу на вихованців; повторювати педагогічні явища в приблизно таких самих умовах; поставити досліджуване явище в умови, які піддаються контролю.

Експеримент складався з:

а) констатувального експерименту;

б) формувального експерименту

Констатувальний експеримент заключався в тому, щоб об`єктивно виявити вихідний рівень сформованості пізнавальних інтересів учнів на уроках біології, аналізу використання вчителями методів, прийомів, ситуацій, які сприяють розвитку цієї складної особистої освіти.

В процесі констатуючого експерименту були використані такі методи:

— бесіда з учнями, бесіда з учителями;

— спостереження;

— анкетування учнів з метою виявлення доцільності існуючої системи; - педагогічний експеримент;

— анкетування вчителів з метою виявлення доцільності використання ситуації, завдань, методів та прийомів активізації пізнавальної діяльності учнів на уроках біології;

— тестування учнів та визначення їхніх потреб.

Дослідницька і експериментальна робота проводилась в Новоочаківській ЗОШ І-ІІІ ст. серед учнів 8-го класу. У досліджуваному мною 8 класі 10 учнів. У класі навчаються учні з різним рівнем навчання. На початку дослідження я запропонувала їм такий тест-завдання: «ВИЯВЛЕННЯ ДОМІНУЮЧОГО МОТИВУ НАВЧАННЯ, ПРОЯВУ ІНТЕРЕСУ ДО ПРЕДМЕТА» (текст тесту міститься в додатку).

Після проходження учнями тесту, за допомогою ключа, я визначила рівень їх інтересу до предмету «Біологія»:

I група — включає учнів, які сприймають навчання з позиції справжньої необхідності. Рівень пізнавального інтересу в таких учнів високий, прагнуть до самоосвіти (таких учнів виявилося двоє).

II група — включає учнів, для яких спонукальна сила сьогодення і майбутнього однакова. Рівень пізнавального інтересу залежить від певних обставин: предмету, теми уроку, настрою тощо — може бути високим, а може дорівнювати нулю (таких учнів п’ятеро).

III група — включає учнів, які сприймають навчання в школі як «тимчасове» життя, що має для них обмежену та вимушену цінність. Рівень пізнавального інтересу таких учнів дуже низький, немає бажання сприймати навіть урочний матеріал (таких учнів виявлено двоє).

Після цього тесту, для більш повної картини, була проведена бесіда з батьками учнів 8 класу. Для виявлення інтенсивності пізнавального інтересу учня батькам була запропонована закрита анкета (текст анкети подано у додатку). Результати після узагальнення майже збігалися з результатами попереднього тесту.

На основі отриманих даних було виділено рівні, які виявляли сформованість пізнавальних інтересів старшокласників.

Низький рівень — характеризується відсутністю не тільки пізнавального, а й інтересу до предмету взагалі, людина не прагне кращого в житті, учень не розуміється на елементарних поняттях.

Середній рівень — свідчить про присутність певної зацікавленості, але тільки прагне до особистої значимості, вигоди та престижу, вимагає до себе великої уваги й потребує стимулювання своєї діяльності.

Високий рівень — присутність інтересу, переважно пізнавального, знань природничих понять, дії учнів спрямовані на пізнання предмету не лише в школі і зі шкільного підручника, а й цікавляться майже після кожної теми додатковою літературою, висока пізнавальна активність.

В своєму дослідженні я прагнула з`ясувати як самі учні відносяться до використання на уроках біології спеціально створених ситуацій по розвитку пізнавального інтересу. З цією метою проводились індивідуальні бесіди і була проведена анкета, яка включала в себе такі питання: Чи цікаві вам уроки, на яких ви розглядаєте ситуації пов`язані з пошуковою роботою? Хотіли б ви, щоб уроки проводились у формі рольової гри? Чи подобаються вам уроки-дискусії, де розкривається практичність предмету?

Окрім анкети учням запропоновано відповісти на питання тесту з метою виявлення рівня інтересу до біології як навчального предмету:

1. Подобається вам спостерігати за живими організмами?

2. Чи часто ви спостерігаєте? За ким?

3. Яких видатних вчених і їх праці ви знаєте? (наприклад)

4. Які теми найбільше вам запам`ятались?

Опрацювавши отримані дані (бесіди, тесту, анкети), й отримавши результати я узагальнила їх і вмістила у таблицю 2.1.

Таблиця 2.1 Рівні сформованості інтересів учнів 8 класу

Із поданого в таблиці можна зробити висновок, що переважає низький (3,75) та середній (4,75) рівні сформованості інтересу у восьмикласників.

У багатьох (5) відсутня потреба у саморозвитку інтелектуальних якостей особистості.

Тривожить той факт, що 5 учнів не мають потреби розвивати свій інтелект, читати літературу з предмету. Аналіз таблиці, довів, що загальний показник 4,75 відноситься до середнього рівня, а це в свою чергу створює передумови для подальшої роботи над підвищенням рівня пізнавального інтересу учнів.

Я впевнилась, що учні зазвичай звертають увагу на зв`язок біології з сучасним життям, не можуть дати аналіз з позицій сучасності. Восьмикласники не оперують тими знаннями, які отримують під час інших предметів (історія, українська мова, російська мова та література, історія України, географія та інші), а звідси низька пізнавальна активність їх на уроці.

Для з`ясування того, яке відношення самих вчителів до даної проблеми, їм було запропоновано відповісти на запитання анкети:

1. Як на вашу думку, що таке інтерес та пізнавальний інтерес?

2. В якому осередку він формується?(підкресліть): школа, сім`я, суспільство.

3. Під час яких навчальних дисциплін треба формувати пізнавальний інтерес учнів?

4. Що ви пропонуєте змінити у навчальних планах з метою підвищення рівня пізнавальної активності учнів?

Аналіз анкет, бесід з вчителями довів, що у більшості вчителів виникають труднощі відповісти, що таке «пізнавальний інтерес». На уроках рідко акцентують увагу на розвиток складної освіти особистості, пояснюють це браком часу. Частина вчителів (18%) використовують навчальний матеріал предмету для показу, аналізу й синтезу ситуацій у практичному житті.

Вчителі наголошують на тому, що проблема інтересу пов`язана з соціальною сферою суспільства, економікою країни, інфляцією, нестатком підручників, посібників, низькими заробітками. Замість прагнення до творення домінує пристрасть до розподілення і перерозподілення. Як абстрагують вчителі, учні засвоїли лише дві арифметичні дії - відняти і поділити, а не навчилися додавати і множити.

Спостереження за учнями під час педагогічної практики довели, що багатьом учням школи притаманна зацікавленість природничими науками, зокрема біологією (47%), творчістю (спів, малювання, поробки) (9%), гуманітарними науками (38%), ніякого інтересу до навчання не виявляють 6% учнів, які відвідують школу, бо батьки примушують або з якоїсь іншої причини, але не ставлять за мету отримати знання.

Аналіз бесід та анкетування, дав підстави виділити фактори, які негативно впливають на формування пізнавального інтересу молоді:

1) низький статус освіти та інтелектуальної діяльності;

2) криза сім`ї чи сімейного виховання;

3) погіршення здоров`я учнів; 4) незадовільна, бідна матеріальна база школи тощо.

2.2 Формування пізнавального інтересу в учнів засобами практичної спрямованості в розділі VІІ «Різноманітність тварин»