Методика розвитку зв'язного мовлення

Реферат на тему:

Методика розвитку зв’язного мовлення План.

1. Загальні положення про мову, мовлення і розвиток зв’язного мовлення.

2. Значення і місце комунікативної змістової лінії у шкільному курсі мови.

3. Види роботи.

4. Лінгводидактичні основи роботи над:

а) переказами;

б) творами.

5. Перевірка творчих робіт.

1. Загальні положення про мову, мовлення і розвиток зв’язного мовлення.

У шкільному курсі мови вивчаються загальномовознавчі питання, які мають важливе освітнє, світоглядне виховне значення самостійно складеними прикладами. Джерелом прикладів, матеріалом для спостережень, аналізу і узагальнень повинна стати і мовна практика учнів з усіма її позитивними і негативними явищами. Усе це є передумовою створення в школі атмосфери вимогливості, нетерпимості до мовного безкультур’я.

Тільки в такій атмосфері можуть дати максимальний ефект вправи з розвитку мовлення. Друга передумова — наявність чіткої системи вправ. Сукупність вправ стає системою, якщо жодна з них не є випадковою, «якщо кожна з виконуваних робіт викопує свою роль у формуванні певного комунікативного явного уміння, якщо всі вправи цілеспрямовані, наступні спираються на попередні і підносять дітей на новий рівень оволодіння мовою».

Зважаючи на те, що в процесі мовлення доводиться вирішувати проблеми, зв’язані зі змістом висловлювання, його побудовою і мовним оформленням, необхідно застосовувати такі види роботи, які б формували певне комунікативне уміння. Близький до тексту переказ орієнтує лише па відтворення змісту, композиції, навіть мовних засобів. Твір за опорними словами вимагає осмислення змісту і продумування композиції. Твір за картиною формує уміння сприймати зміст, виражений засобами живопису, і передати його засобами мови. Переклад вимагає добору еквівалентів до того, що висловлено мовою оригіналу. Отже, необхідно кожному видові роботи знайти найбільш доцільне для нього місце.

Створення системи розвитку зв’язного мовленнязавдання складне. Необхідно враховувати ряд чинників: формування комунікативних умінь (осмислення теми і головної думки, добір і систематизація матеріалу, реалізація задуму, удосконалення написаного), оволодіння усною і писемною формою висловлювань, типами і стилями мовлення. Усе це зумовлює багатогранність навчальної роботи. Однак у вирішенні всієї різноманітності проблем не може бути черговості - їх необхідно вирішувати комплексно.

У діючій програмі з української мови передбачено в 5 класі ґрунтовно працювати над поняттям тексту, його теми та основної думки, сформувати елементарні уявлення про основні типи та стилі мовлення.

Вправи із стилістики є важливим засобом набуття знань і вироблення стилістичних умінь і навичок учнів.

2. Значення і місце комунікативної змістової лінії у шкільному курсі мови Успішне формування мовленнєвих умінь можливе лише за умови систематичної і цілеспрямованої роботи, постійної уваги до цього аспекту навчання. Вирішальну роль у ньому відіграють два фактори, що взаємно доповнюються, — створення мовного середовища з високим виховним потенціалом і раціональна система навчально-тренувальних вправ.

Природне мовне середовище, в якому перебувають учні, не завжди досконале, і цим визначається надзвичайно велика роль мовного середовища, створюваного школою, тої загальної атмосфери, в якій проходить навчальний процес.

Провідну роль у створенні її відіграють використовувані на уроках тексти. Уривки із казки М. М. Коцюбинського «Хо» демонструють можливості словесного живопису, матеріали Конституції-граничну чіткість і точність висловлення, статті Ліни Костенко — силу пристрасного публіцистичного слова.

Зразком для учнів має стати і мовлення вчителя, його уміння проілюструвати будь-яке теоретичне положення самостійно складеними прикладами. Джерелом прикладів, матеріалом для спостережень, аналізу і узагальнень повинна стати і мовна практика учнів з усіма її позитивними і негативними явищами. Усе це є передумовою створення в школі атмосфери вимогливості, нетерпимості до мовного безкультур’я.

Наявність плану перед початком роботи обов’язкова не можна починати роботи, не уявляючи перспективи її розгортання і завершення. Інша справа, що план цей не завжди мусить бути зафіксованим при остаточному оформленні твору, іноді його можна мати лиш на чернетці або й у думці. Однак, зважаючи на те, що саме уміння скласти план є важливим показником розумового і мовного розвитку, здебільшого доцільно вимагати повного оформлення і запису плану.

План не може бути чимось застиглим і непорушним. У ході викладу змісту може виникнути потреба ввести у намічену послідовність викладу певні зміни. Але це не означає, що план можна ігнорувати. Навпаки, передбачувані зміни треба спочатку внести в план, зважити, як вони впишуться в контекст усієї роботи, і лише після того реалізувати уточнений задум. Інакше поява нових елементів призведе до безсистемного викладу.

3. Види роботи Тільки в такій атмосфері можуть дати максимальний ефект вправи з розвитку мовлення. Друга передумова — наявність чіткої системи вправ. Сукупність вправ стає системою, якщо жодна з них не є випадковою, якщо кожна з виконуваних робіт виконує свою роль у формуванні певного комунікативного уміння, якщо всі вправи цілеспрямовані, наступні спираються на попередні і підносять дітей на новий рівень оволодіння мовою.

Зважаючи на те, що в процесі мовлення доводиться вирішувати проблеми, зв’язані зі змістом висловлювання, його побудовою і мовним оформленням, необхідно застосовувати такі види роботи, які б формували певне комунікативне уміння. Близький до тексту переказ орієнтує лише на відтворення змісту, композиції, навіть мовних засобів. Твір за опорними словами вимагає осмислення змісту і продумування композиції. Твір за картиною формує уміння сприймати зміст, виражений засобами живопису, і передати його засобами мови. Переклад вимагає добору еквівалентів до того, що висловлено мовою оригіналу. Отже, необхідно кожному видові роботи знайти найбільш доцільне для нього місце.

Створення системи розвитку зв’язного мовлення — завдання складне. Необхідно враховувати низку чинників: формування комунікативних умінь (осмислення теми і головної думки, добір і систематизація матеріалу, реалізація задуму, удосконалення написаного), оволодіння усною і писемною формою висловлювань, типами і стилями мовлення. Усе це зумовлює багатогранність навчальної роботи. Однак у вирішенні всієї різноманітності проблем не може бути черговості - їх необхідно вирішувати комплексно.

У діючій програмі з української мови передбачено в 5 класі ґрунтовно працювати над поняттям тексту, його теми та основної думки, сформувати елементарні уявлення про основні типи та стилі мовлення (хоч, звичайно, і на цьому етапі не знімається питання систематизації матеріалу, виявлення і усунення недоліків). Саме у цьому класі центр уваги переноситься на збирання і систематизацію матеріалу.

Поступове ускладнення завдань можна прослідкувати за діючою програмою з рідної мови (2003р.).

Системність виявляється і в тому, що по кожному виду творчої роботи передбачається взаємозв'язок між усною і писемною формою виконання — спочатку учні складають усні, потім — писемні висловлюванняі у взаємозв'язку між переказами та творами для переказування пропонуються тексти тих типів мовлення, які можуть послужити зразком для творів, що відпрацьовуються в цьому класі.

Можливо, реалізована в програмі система розвитку зв’язного мовлення учнів не в усьому досконала (незрозуміле, чому в 5 класі рекомендується писати твори без плану, якщо над планом діти багато працювали в початкових класахнеповними є вказівки на види переказів тощо). Але по кожному аспекту навчальної роботи намічені виразні перспективні лінії. Враховуючи накреслення програми, вчитель мусить вдумливо підійти до кожної письмової роботи, забезпечити, щоб вона стала логічним продовженням попередніх робіт, новим кроком у мовленнєву розвитку учнів.

4. Лінгводидактичні основи роботи над переказами і творами.

Види переказів

Уміння самостійно створювати тексти не може бути сформоване в учнів без наслідування готових зразків. Такими зразками і служать тексти, пропоновані для відтворення.

Для того, щоб ефективно використовувати перекази, вчителеві необхідно знати їх різновиди, врахувати специфіку кожного з них. До творчих переказів бувають досить різноманітними. Елементи творчості наявні в переказах з перестановкою матеріалу (напр., розгортання розповіді не в реальній послідовності подій, а починаючи з розв’язки чи епілога). Вони вимагають перепланування всього змісту, нових способів пов’язування частин. Зміна особи оповідача якоюсь мірою відбивається І на змісті тексту (сторонній спостерігач може описати зовнішність героя, в розповіді від першої особи це не завжди можливонавпаки, розповідь від першої особи більшою мірою, ніж від третьої, дозволяє висловити почуття і переживання у певній ситуації) .

Проте справді творчого характеру перекази набувають тоді, коли необхідно доповнити текст матеріалом, якого в оригіналі не було, — ввести описи природи, дійових осіб, приміщень, оцінити вчинки дійових осіб, придумати початок або кінець. При цьому учень самостійно, на підставі власних спостережень, прочитаного або почутого, створює цілі фрагменти, тобто виконує таку ж роботу, як і при написанні творів.

Різновидом творчого переказу можна вважати і переказ — переклад. Хоч зміст і композиція тут відтворюються так, як і в докладному переказі, учневі доводиться самостійно шукати мовних засобів, що відповідали б засобам оригіналу.

Можливість поступово підвищувати рівень трудності, збільшувати обсяг відтворюваного тексту, вводити тексти різних типів і стилів мовлення, зосереджувати увагу на тому чи іншому аспекті формування мовних умінь — все це визначає цінність переказів. На жаль, у шкільній практиці спостерігається одноманітність — переважають докладні перекази розповідних текстів. Отже, ті можливості для формування уміння логічно, послідовно і переконливо висловлювати власні уміння, які дає переказ, використовуються не повністю Для вибіркових переказів, як правило, пропонують значні за обсягом розповідні тексти, в тому числі й твори, що вивчаються на уроках літератури. Можна використати для цього й сюжет діафільмів, документальних і художніх телефільмів та інші джерела. У 7−8 класах для вибіркових переказів можна використати й описи та роздуми, наукові й публіцистичні тексти, пропонуючи вибрати з них те, що стосується якогось часткового питання. Таким чином, вибірковий переказ формує ряд умінь, необхідних при самостійному створенні текстів.

Творчі перекази передбачають не тільки відтворення тексту, а й внесення в нього певних змін. Завдання до творчих переказів бувають досить різноманітними (перестановка матеріалу, зміна особи доповідача доповнити текст матеріалом, якого в оригіналі не було).

Різновидом творчого переказу є і переказ — переклад.

Учнівські твори

Твори — самостійний зв’язний виклад учнями власних думок, почуттів, суджень. Роль їх у навчальному процесі дуже велика. Сама тематика націлює увагу учнів на певні явища життя, спонукає до узагальнень та висновків, і в цьому їх виховне значення.

Для того, щоб твори могли успішно виконувати свої навчальні, розвивальні, виховні функції, вони повинні.

і композицією текстунеобхідний ґрунтовний мовний аналіз з особливим зосередженням уваги на мовних явищах.

Стислі перекази також вимагають цілісного відтворення змісту. Але з вихідного тексту треба зберегти найголовніше, відкинувши все другорядне, всі подробиці. Тому в основу підготовчої роботи треба покласти логічний аналіз змісту, відмежування головного від другорядного, виявлення тих елементів змісту (це можуть бути фрагменти тексту, окремі речення чи навіть частини їх), які можна пропустити без порушення смислової цілості висловлювання. Особлива увага звергається на ті елементи, які становлять смисловий каркас тексту, підкреслюється, що їх обов’язково треба зберегти, інакше буде порушена змістова цілість, загубиться головна думка.

Роботу над стислим переказом варто починати на простих за змістом і невеликих за обсягом художніх текстах, цілих або уривках (напр., «Про двох цапків» М. Коцюбинського, «Чотири бажання» К. Ушинського), поступово збільшувати їх обсяг. Вдячним матеріалом стислого викладу є газетні тексти, уривки з науково-популярних статей. Виконання таких завдань готує учнів до конспектування, до редагування чужих і власних висловлювань.

Вибіркові перекази вимагають відтворення не всього змісту, а лише тих фактів, що стосуються певного персонажа, певної проблеми чи події. Основою роботи також служить аналіз усіх елементів змісту, але вже за тематичним принципом: зберегти потрібно буде навіть деталі, якщо вони мають відношення до вказаної теми. Отже, робота передусім вчить відбирати необхідний для висвітлення теми матеріал.

Методика підготовки до твору має враховувати природну структуру мовної діяльності, до якої входять: 1) орієнтація в ситуації спілкування- 2) орієнтація у змісті висловлювання- 3) планування- 4) реалізація задуму- 5) контроль.

Орієнтація в ситуації спілкування породжує мотив, дає усвідомлення мети, від якої залежатиме головна думка і стильове оформлення тексту. Осмислення теми твору дозволить окреслити обсяг змісту, зібрати і систематизувати необхідний матеріал, визначити підтеми, на які розчленовується тема, і, отже, обрати тип мовлення, скласти чіткий план викладу. На основі всього цього здійснюється відбір мовних засобів, необхідних для висвітлення теми. Таку систему розвитку мовлення розроблено і впроваджено в практику школи.

У 5 класі головна увага приділяється умінню осмислити тему, визначити її контури. З цією метою порівнюються близькі, але різні за обсягом теми (напр., Мої весняні канікули, Один день весняних канікул, Цікавий випадок під час канікул, Канікули — час улюблених занять). Другим елементом загальної орієнтації є визначення авторської настанови — головної думки майбутнього тексту. Тільки в окремих випадках спрямування викладу повністю визначається формулюванням теми (напр., Ніхто не забутий, ніщо не забуте). Частіше його обирає сам автор, керуючись власним розумінням теми. Якнайчастіше варто пропонувати лише загальне формулювання (напр., Опишіть свою улюблену пору року), в межах якої кожен учень самостійно визначить зміст і спрямування тексту.

З 6 класу центр уваги переміщається на добір фактичного матеріалу. Від цього етапу значною мірою залежить успішне виконання завдання. І кращі вчителі, не обмежуючись безпосередньою підготовкою, здійснюють широку і тривалу роззосереджену підготовку шляхом тематичного добору дидактичного матеріалу до циклу уроків, що передують написанню твору.

Наслідком систематизації матеріалу має стати визначення підтем, які, будучи частинами теми, вичерпують її зміст Учнівські твори бувають дуже різноманітними: за метою — навчальні й контрольні, за місцем виконання — класні й домашніза формою викладу — усні й письмовіза джерелами матеріалу — на основі власних спостережень, на основі почутого або прочитаного, за картиною, серією малюнків, діафільмом, кінофільмом чи телепередачеюза способом викладу думок (типом мовлення)-розповіді, описи, роздуми. Крім того, кожен твір оформлюється як текст певного стилю.

Зміст, композицію, мовне оформлення учень має вибирати цілком самостійно.

Твори за опорними словами — вправа націлена передусім на встановлення теми і її обсягу. Робота ця формує в основному технічні уміння, оскільки власні пошуки, навіть при неповному використанні опорних слів, доводиться здійснювати у вузьких межах.

В окремих випадках, з метою вироблення навичок уживати певні засоби вираження змісту, можна практикувати твори-мініатюри з граматичним завданням, однак до цього виду роботи треба підходити дуже обережно, добираючи теми, які стимулювали б застосування потрібних слів і конструкцій (напр., в описі природи — прикметників чи однорідних членів речення, в роздумі - складних речень з підрядними причини, а в розповідіз підрядними часу). Інакше створені тексти виявляться неприродними, позбавленими вільного розгортання думки.

Найбільший вплив на розвиток мовленнєвих умінь учнівські твори матимуть тоді, коли вони набудуть комунікативного характеру, коли вибір засобів буде зумовлений не завданням використати вказані слова, форми чи конструкції, навіть не потребою висловити певний зміст, а прагненням досягти намічених цілей. Тому у процесі роботи над твором особливо велика роль усвідомлення того, в якій ситуації спілкування може бути використаний створюваний текст.

Для того, щоб продемонструвати учням, як треба розгортати виклад і реалізувати задум, варто практикувати колективне складання текстів (творів-мініатюр або фрагментів, що висвітлюють якийсь пункт плану). Добираючи одне за одним речення, учні спостерігатимуть їх змістовий зв’язок, мовні засоби, за допомогою яких вони зливаються в одиниці більш високого структурного рівня мови — у складні синтаксичні цілі або в завершений текст. Однак таку роботу можна виконувати лише на матеріалі, що вимагає не суб'єктивної оцінки, не вияву емоцій, а простого викладу інформації (напр., складання замітки в газету про допомогу школи дитячому садочку).

5. Перевірка творчих робіт Активізуючи мовно-мовленнєву діяльність учнів, учитель не може розраховувати, що всі їх висловлювання будуть досконалими. Одні з помилок зумовлені властивостями матеріалу довготривалої пам’яті автора — запасом слів і синтаксичних моделей, рівнем засвоєння мовних норм. Інші - особливостями розумової роботи в ході підготовки і реалізації задуму.

Навчальний процес немислимий без виявлення, аналізу і усунення помилок, без удосконалення учнівських висловлювань, тобто без того комплексу операцій, який прийнято називати редагуванням.

У роботі над поліпшенням висловлювань необхідно керуватися певними критеріями. Таким орієнтиром є знання мовних норм і уявлення про комунікативні якості мовлення.

З мовними нормами учні знайомляться по суті на всіх заняттях з рідної мови. Набуті на кожному уроці знання додаються до тих, що вже були засвоєні раніше, і, таким чином, кожен з учнів, навіть четвертокласник, володіє певною сумою уявлень про те, як треба висловлюватись. Знання ці постійно активізуються у зв’язку з аналізом письмових робіт, коли доводиться до свідомості кожного учня, чому він одержав саме таку оцінку за зміст і за грамотність роботи.

Редагування, отже, мусить мати міцну теоретичну основу. У ході її застосування необхідно спиратися на її зміст, для написання твору факти-докази слід групувати відповідно до теми твору.

Принагідно здійснюється і добір мовних засобів, які можна використати («робочі матеріали»). При цьому слід підкреслити, що не всі слова і конструкції треба вводити в твір, а лише ті, що необхідні з погляду змісту і головної думки твору.

Наступним етапом підготовчої роботи є складання плану викладу.

Кожен тип мовлення характеризується певною послідовністю у викладі змісту. Розповідь здебільшого відбиває реальний перебіг подій (початок, розгортання дії, кульмінація, завершення), опис-особливості сприймання (загальне враження від об'єкта, вигляд окремих його частин), роздум — розгортання міркувань (висловлення тези, доведення її, висновок). Умови і мета мовлення можуть продиктувати інший порядок викладу, наслідком чого майже завжди є посилення емоційності тексту.

У ході підготовки до написання твору варто роз’яснювати учням, що будь-яке питання можна викласти коротко або розгорнуто, і треба дбати, щоб окремі підтеми висвітлювалися у сумірних щодо розміру частинах тексту, що фрагменти твору, в яких реалізовано якийсь пункт планупроводиться активна робота над чернеткою, яка є «найефективнішим засобом вправляння учнів у зв’язності своєї писемної мови».

Найбільш сприятливі умови для застосування навчального редагування виникають на уроках аналізу письмових робіт. У пам’яті учнів ще зберігається інформація, що мала бути передана текстом, ще свіже уявлення про ситуацію, яка відтворюється, про призначення тексту. Це дозволяє ставити питання не тільки про правильність висловлення, а й про його комунікативні якості, зокрема про стилістичне забарвлення, про особливості композиції, про доцільність вибору мовних засобів, і в разі потреби вносити відповідні зміни.

З метою удосконалення власних висловлювань учням слід якнайчастіше користуватися чернеткою, переробляти і доробляти написане, створюючи нові, удосконалені варіанти текстів. Практично використовуючи критерії оцінки якостей мовлення, усуваючи недоліки у змісті, побудові, мовному оформленні висловлювань, вони поступово виробляють у себе всі ті мовні уміння, які доводиться застосовувати кожному у процесі виробничої і громадської діяльності.

Не менш важливим фактором є настроєність учнів на вдосконалення висловлювань, на досягнення відповідності між задумом і способом його реалізації.

Підготовкою до застосування навчального редагування служить виправлення помилок в усному мовленні учнів (у відповідях, усних переказах і творах). Це може робити вчитель, але ще краще залучати до редагування учнів. Нехай вони й не помітять усіх недоліків, звернуть увагу лише на найбільш грубі помилки, в основному лексичні, але навчальну і виховну роль цього важко переоцінити. Орієнтація на виправлення мовних недоліків розвиває чуття мови, виробляє непримиренність до порушення вимог культури мовлення, привчає до контролю за власними висловлюваннями.

Найкращим матеріалом для навчального редагування є речення. По-перше, дуже часто виникає потреба в усуненні помилок саме в побудові речень. По-друге, тільки в реченні можуть бути виявлені найрізноманітніші види лексичних і стилістичних помилок (напр., уживання слова в невластивому йому значенні, плеоназм і тавтологія, невідповідність стилістичного забарвлення слова чи фразеологізму загальному колориту висловлювання).

Редагування зв’язних висловлювань дозволяє вести роботу комплексно, звертаючи увагу на побудову і вживання різних мовних одиниць, і, що найголовніше, на відповідність тексту його комунікативному призначенню.

Широке застосування знаходить редагування на уроках підготовки до написання переказів і творів, перевірки знань, аналізу письмовий робіт.

Саме під час такої роботи в учнів формується критичний підхід до створюваного тексту. Вони привчаються систематично ставити перед собою запитання, чи не пропущені певні факти, чи точно вжито слова і правильно — речення, чи все буде зрозуміле читачеві.

Учні вчаться помічати недоліки, з’ясовувати причини, знаходити способи поліпшення викладу. Сформовані таким способом уміння знайдуть застосування в самостійні посібники, редагувати матеріали, писати анотації, тези, реферати, працювати над удосконаленням свого усного і писемного мовлення.

Література:

1. Дідук Г.І. Система роботи з розвитку зв’язного мовлення відповідно до нових концепцій викладання рідної мови //Укр. мова і література в школі. — 2000. -№ 5. -С.24−28.

2. Кравчук Д. М. Творчі роботи з української мови в 4−8 класах.- КиївРад. шк., 1971.

3. Мельничайко В. Я. Творчі роботи на уроках української мови: Конструювання. Редагування. Переклад.- Київ: Рад. шк., 1984.

4. Методика развития речи на уроках русского языка / Под редакцией Т. А. Ладыженской.- М. Просвещение, 1980.

5. Олійник 1. С. Методика роботи з розвитку мови в 5−8 класах.-Київ: Рад. шк, 1971.

6. Пашковская Н. А., Иваницкая Г. М., Симоненкова Л, Н. Развитие речи учащихся.- Киев: Рад. шк, 1983.

7. Синиця І. О. Психологія писемної мови учнів 5−8 класів.- Київ. Рад. шк., 1965.

8. Синиця І. О. Психологія усного мовлення учнів 4−8 класів.- Київ: Рад. шк., 1974.

9. Система обучения сочинениям на уроках русского языка (5- 8 класс) / Под ред. Т. А. Ладьіженской.- М.: Просвещение, 1978. — 398с.

10. СтельмаховичМ Г. Система роботи з розвитку зв’язного мовлення в 4−8 класах.- Киъв: Рад. шк, 1981.