Реалізація ідеї родинної педагогіки в вищих навчальних закладах України

Зміст

• Вступ
• Розділ 1. Теоретичні питання родинної педагогіки
• 1.1 Виникнення та розвиток ідеї родинної педагогіки
• 1.2 Українська родинна педагогіка
• 1.3 Мета, завдання, зміст та основні напрями родинного виховання
• 1.4 Особливості роботи куратора з питання родинного виховання
• Розділ 2. Реалізація ідеї родинної педагогіки в вищих навчальних закладах України
• 2.1 Емпіричне дослідження важливості реалізації ідеї родинної педагогіки в ВНЗ України
• 2.2 Рекомендації щодо проведення у ВНЗ України заходів щодо підтримки сім" ї, підготовки молоді до подружнього життя"
• 2.3 Розроблення лекції на тему «Сутність української народної педагогіка, та важливість її впровадження в освіту України»
• Висновки
• Список використаної літератури
• Додаток А

Вступ

Актуальність дослідження. Процес формування і розвитку особистості починається з родини, з моменту народження дитини. Саме батьки вводять дитину в складний світ людських взаємин. Уроки життя, здобуті в родині, мають величезну виховну силу, бо дають їх найближчі люди — мама, тато, бабуся…

Отже, сім'я була й лишається головним осередком, де відбувається становлення і розвиток особистості.

Родинна педагогіка — складова частина народної педагогіки, в якій зосереджено знання й досвід щодо створення і збереження сім'ї, сімейних традицій (трудових, моральних, мистецьких). Це сприяє формуванню в дітей любові до матері і батька, бабусі й дідуся, поваги до пам’яті померлих та ін.

Питання родинні педагогіки розглядали М. Стельмахович, О. Духнович, Г. Сковорода, Т. Шевченко, Я. Чепіга, І. Огієнко та інші. З цієї теми написано багато книжок, наукових та дослідницьких робіт. Але, не дивлячись на це, в сучасній українській родині існує багато запитань з приводу того, як же найкраще виховувати дитину, все ще існує багато проблем і непорозумінь між батьками.

Виходячи з вищезазначеного, можна зробити висновок, що проблема реалізації ідеї родинної педагогіки була і є надзвичайно важливою, бо зумовлена тією величезною роллю, яку відіграє педагогіка у вихованні особистості. В цьому полягає актуальність дослідження.

Мета роботи: теоретично обґрунтувати та емпірично дослідити важливість реалізації ідеї народної педагогіки в освіті України

Завдання роботи:

1) дослідити виникнення та розвиток ідеї родинної педагогіки;

2) охарактеризувати українську родинну педагогіку

3) проаналізувати мету, завдання, зміст та основні напрями родинного виховання;

4) визначити важливість реалізації ідеї родинної педагогіки в ВНЗ України;

5) надати рекомендації щодо проведення у ВНЗ України заходів підтримки сім" ї, підготовки молоді до подружнього життя"

Об'єкт дослідження: родинна педагогіка в освіті України.

Предмет дослідження: реалізація ідеї родинної педагогіки в ВНЗ України

Для рoзв’язання пocтавлених завдань i дocягнення мети викoриcтанo кoмплекc метoдiв, адекватних дocлiджуванoму фенoмену, зoкрема:

— теoретичнi метoди: аналіз наукових літературних джерел, синтез, узагальнення, порівняння, конкретизація;

— емпiричнi метoди: спостереження, анкетування.

Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, де зосереджені аналіз сучасного стану розробки проблеми, результати практичних досліджень та методичні рекомендації автора, висновків, додатків та списку літератури. Загальний обсяг роботи становить 50 сторінки.

Розділ 1. Теоретичні питання родинної педагогіки

1.1 Виникнення та розвиток ідеї родинної педагогіки

Відомо, що родина — природне і найбільш стійке формування людського суспільства, яка акумулює в собі всі найважливіші його ознаки. Родина завжди була найкращим колективним вихователем, носієм найвищих національних ідеалів. Сім'я впливає на людину протягом усього її життя. Але особливо велика її роль на початку життєвого шляху. Саме в цей період закладаються моральні і психічні основи особистості, відбувається залучення дитини до світу соціальних цінностей і відносин.

Витоки української педагогічної думки про роль родини в вихованні особистості закладені ще в духовній спадщині Іоанна Златоуста.

Згідно із вченням злато словесного вчителя, виховання дітей — священний обов’язок батьків, обов’язок самих дітей, перед суспільством і найперше — перед Богом. Сам Бог подбав про виховання дітей, вклавши в їхні серця заповідь любові до батьків, а останніх наділив необмеженою владою над ними. Проте чим більше влада, тим більшу відповідальність накладає вона на тих, хто нею володіє.

У своїй славетній «Народній педагогіці» О. Духнович розкрив виняткову роль сім'ї у педагогічному процесі. Зокрема, він радив батькам: «Дай сину твоєму здоровий розум, дай йому добру мораль, працелюбність, добре серце, дай йому добру волю… і ти даси йому все» .

Функції сім'ї надзвичайно благородні і різноманітні: це відтворення роду, виховання дітей, організація домашнього господарства, споживання та побуту, забезпечення і передача новим поколінням духовних і матеріальних цінностей і життєвого досвіду, трудових умінь і навичок, підготовка молоді до сімейного життя. Розкриваючи своє розуміння виховного процесу, академік Академії мистецтв та видатний український поет, Т. Г. Шевченко радив батькам звертати особливу увагу на естетичне виховання і формування гуманістичної моралі у дітей так, як розуміли проблему підготовки до життя підростаючого покоління в простих селянських родинах, виховуючи молодь на прикладах старших та кращих моральних традиціях і звичаях народу.

Проте, навіть у благопристойних сім'ях початкове сімейне виховання має обов’язково доповнюватись суспільним вихованням. «Я погано вірю у виховання найдоброчесніших матерів, тим більше, якщо в них одне єдине дитя», — висловлює своє міркування Шевченко. Особливо турбували його неминучі у таких випадках зайва опіка, безмежна сліпа любов та інше, що часто проростало егоїзмом, себелюбством, жорстокістю в юних душах.

Значну роль у створенні національної системи виховання відіграв відомий український педагог Я.Ф. Чепіга. Особливу роль у формуванні моральної свідомості, поведінки, спрямованості і особистості Я. Чепіга відводив сім'ї: «Сім'я утворює грунт морального виховання, у ній дитина здобуває правила поводження; в сім'ї розвиваються внутрішні - гарні й погані - почуття, і вдача набирає рішучого напрямку в той або інший бік» .

Неоціненний внесок у справу сімейного виховання вніс видатний педагог А. Макаренко. Праця Макаренка «Книга для батьків» є практичним керівництвом в постановці та розв’язанні виховних завдань сім'ї. Педагог зазначав, що батьки виховують дитину не тільки тоді, коли з ним розмовляють, повчають його, але і в кожний момент його життя, навіть тоді, коли їх немає вдома.

Цілісну систему поглядів на проблеми родинного виховання виклав у своїх працях корифей української педагогіки В. Сухомлинський. Він одним з перших почав перебудову школи і педагогіки на основі тисячолітнього досвіду народної педагогіки, культурно-історичних традицій і звичаїв.

Педагог постійно зміцнював єдність наукової і родинної педагогіки. У таких відомих працях як «Проблеми виховання всебічно розвинутої особистості», «Як виховати справжню людину», «Серце віддаю дітям», «Батьківська педагогіка», В. Сухомлинський вказував на те, що невід'ємною частиною виховання, вічно живим і незмінним джерелом патріотичних почуттів і переконань, любові до Вітчизни є любов до батьків і батьків до дітей, взаємна відданість і вірність, яка робить честь родині.

Високу оцінку і обґрунтування поняття сім'ї як природного первинного осередку, де виховуються діти дав у своїх працях М. Стельмахович «Традиційна українська родина — перша школа любомудрості, національного виховання, світлиця моральних чеснот і благородних вчинків, плакальниця пошанівки рідної мови, народних звичаїв, традицій, свят, обрядів, символів, побутової й громадської культури». Вчений-педагог наголошує, що настав час, коли необхідно якнайрішучіше повернутися до української родинної етнопедагогіки, до відродження традиційного статусу української родини. З її непорушними авторитетами, пoдружньою вірністю, любов’ю до дітей і відданістю святому обов’язку їх виховання.

Звертався до проблеми родинного виховання і український філософ Г. С. Сковорода. Він зазначав, що велику роль у формуванні та розвитку особистості, запобіганні відхилень у поведінці дітей повинні відігравати батьки. «Благо родить і благо научить», — підкреслював Г. Сковорода. Особливо батьки повинні дбати про фізичне здоров’я дітей, бо від цього значною мірою залежить процес формування особистості.

На думку філософа виховання слід починати якомога раніше, наголошував на необхідності вести щоденне спостереження за дитиною, її грою, стосунками з навколишнім середовищем, за всім її життям. Тільки в такий спосіб можна глибоко вивчити її задатки і відповідно будувати процес виховання.

У статті 29 Закону України про загальну середню освіту визначені обов’язки батьків або осіб, які їх замінюють:

ь «Забезпечити умови для здобуття дитиною повної загальної середньої освіти за будь-якою формою навчання;

ь постійно дбати про фізичне здоров’я, психічний стан дітей, створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей;

родинна педагогіка українська виховання ь поважати гідність дитини, виховувати працелюбність, почуття доброти, милосердя, шанобливе ставлення до сім'ї, старших за віком, державної і рідної мов, до народних традицій, звичаїв;

ь виховувати повагу до національних, історичних, культурних цінностей українського народу, дбайливе ставлення до історико-культурного надбання та навколишнього середовища, любов до України" .

1.2 Українська родинна педагогіка

В своїм оповіданні «В кузні» Іван Франка так описує той виховний вплив родини і батьківської кузні: «І певно, в ту пору ніхто з них не думав, то та кузня, і та компанія в ній, і той її дружній радісний настрій лишаться живими і незатертими в душі маленького рудоволосого хлопчини, що босий, в одній сорочці сидів в куті коло огнища, і якого дбайливий батько час від часу просив відступити від скакаючих іскор. На дні моїх споминів і досі горить той маленький, але міцний вогонь. Це вогонь у кузні мого батька. І мені здається, що запас його я взяв дитиною в свою душу на далеку мандрівку життя. І досі він не погас» .

Дуже прихильно ставилась до родинного виховання Леся Українка. Добре відомий її вислів, що гімназичне виховання «загнічує дитину з малих літ. лише сім'я, за належного психологічного клімату в ній і високого авторитету батьків може створити потрібний емоційний фон для навчання, а особливо виховання. Однак як розуміти належний психологічний клімат в родині, за яких умов можливо його забезпечити? Леся Українка відповідала так: лагідність, доброзичливість, вміння поступатися, визнання членами сім'ї прав дитини, взаємна щирість батьків і дітей — такі основні принципи родинного виховання.

Про навчальну потребу педагогічної підготовки батьків у родинному вихованні писав К. Ушинський: «Але батьки завжди є хоч почасти вихователями своїх дітей і кладуть перші зерна майбутніх успіхів чи неуспіхів виховання — зрозуміло, без пояснень, як важливо для них у цьому випадку набути педагогічних знань.

Відомий педагог не вважав родинне виховання особистою справою батьків. Він розглядав його як громадянський обов’язок кожного з них. Найпершим обов’язком громадянина і батька сім'ї є виховання громадян корисних для суспільства.

Ушинський висловив багато цікавих думок і з приводу того. як же саме треба виховувати дітей в сім'ї. Він вважав, що батьки обов’язково повинні добре знати, своїх дітей, їхні можливості і нахили. В цьому питанні батькам може допомогти педагогічна література.

Чим же повинні керуватися батьки у вихованні власних дітей? На це запитання Ушинський відповідає дуже чітко. Тільки поєднуючи розумове, моральне, трудове та естетичне виховання, можна виховати справжню людину.

Ушинський вважав, що батькам необхідно виховувати в своїх дітях з дитинства почуття любові до вітчизни, вірність своєму народові, правдивість, сміливість, щирість, скромність, відвертість, працьовитість, сильну волю.

Софія Русова наполягала, щоб виховання дитини розпочиналося з народження. Засобами колискової, забавок, народних казок, ігор, пісень, лічилок, загадок тощо має здійснюватися прилучення дітей до національної культури та етнізація особистості. Вона стверджує: «Нація народжується коло дитячої колиски. лише на рідному ґрунті, серед рідного слова, пісні, здатна вирости національно свідома дитина. Найдієвішим засобом виховання в родині Русова визнає рідне слово. Саме через слово дитина сприймає духовні цінності народу, його світобачення, засвоюється нею мораль, історичний досвід народу тощо.

Провідним методом родинного виховання Русова вважає гідний для наслідування приклад батьків, родичів, дорослих і всіх тих, з ким спілкується дитина. Через те, вважає вона, треба, щоб діти в своєму оточенні бачили як найбільше добра і краси.

В родинному вихованні, на думку Русової, великого значення треба надавати розвитку таких видів діяльності як гра, праця, малювання ліплення, співи, танці - адже в них найбільше може виявитися самостійність дитини. Але, підкреслювала вона, в родинному вихованні метою є «не вчити дитину, не давати їй готове знання, а більш усього збудити в дитині її духовні сили, розворушити її цікавість, виховати її почуття, — щоб очі дитини вміли бачити, вуха дослухатися до всього, рученята вміли заходжуватися й коло олівців, і коло ножиць, і коло глини і коло паперу» .

Відомий педагог сучасності М. Г. Стельмахович, один із теоретиків українського родинного виховання, серед усіх напрямів виховання наголошував саме на колосальний потенціал родинного. У підручнику «Українська родинна педагогіка» та в ряді статей він зазначає: «Традиційна українське родинне виховання — це історично сформована, відшліфована через безперервне застосування впродовж багатьох віків у середовищі українців педагогічна система поглядів, ідеалів та засобів батьківсько-материнського й родичівсько-свояцького впливів на дітей та молодь, спрямованих на формування життєдіяльних особистостей, забезпечення розвитку духовної єдності, наступності, спадкоємності поколінь і безсмертя нації. Особлива його виховна цінність полягає в тому, що воно базується на ґрунті рідної мови й звичаєвої родинно-побутової культури, своїм змістом і духом підпорядковується самобутній природі української дитини, потребам забезпечення II належного тілесного, духовно-морального й інтелектуального розвитку, певністю відповідає прагненням й корінним інтересам батьків та народу в цілому, а також ідеалам української педагогіки у формуванні довершеної особистості українця» .

В. Сухомлинський вважав, то найблагороднішою роботою кожної сім'ї і родини є творення людини. Характерною рисою цієї роботи е те, що людина знаходить у ній ні з чим незрівнянне щастя. Адже, продовжуючи рід людський, батько та мати повторюють у дитині самих себе, і від того наскільки свідоме не повторення, залежить моральна відповідальність за людину, за її майбутнє.

Звертаючись до батьків, Сухомлинський нагадував: «Якщо ви хочете стати неповторною, особистістю, якщо мрієте залишити після себе глибокий слід на землі - необов’язково бути видатним письменником чи вченим, творцем космічного корабля або відкривачем нового елемента періодичної системи. Ви можете утвердити себе в суспільстві, засяяти красивою зіркою неповторної індивідуальності, виховавши хороших дітей, хороших громадян, хороших трудівників, хорошого сина, хорошу дочку, хороших батьків для їхніх дітей. Творення людини — найвище напруження всіх ваших сил. Це і життєва мудрість, і майстерність, і мистецтво. Діти — не тільки і нестільки джерело радості. Діти — це щастя, створене вашою працею» .

Погоджуючись з такими міркуваннями, можна зауважити: створити щастя власними руками, власним інтелектом — це відчути себе людиною. І щоб оволодіти мистецтвом — виховання дітей, зрозуміти секрети виховної практики, слід звернутися до ідеї родинної педагогіки, до народознавчих джерел. Саме українознавство допомагає збагнути, що наш народ, зокрема українська родина, у виховній роботі керувалися тим ідеалом, у якому таїться дух нації, сила національної ідеї - віковічної боротьби за своє існування, право бути вільними на своїй землі.

Українська родина розуміла — виховати дітей на ідеалах вільнолюбства не можна без формування національної свідомості і самосвідомості, любові до рідного народу, відданості Україні. Здавна батьків і дітей об'єднували віра, книжка, пісня, почуття обов’язку перед Вітчизною.

Українську родину характеризували такі чесноти /а вона їх передавала своїм спадкоємцям з покоління в покоління/, як товариськість, побратимство, лицарство, спільна праця, піклування про цивілізоване буття кожної особистості, взаємодопомога, спільний обробіток землі, піклування про довкілля. Кожна родина вважала за честь виховати патріота рідкої землі, який усвідомлено захищав би Вітчизну від ворога.

Здавна прославляють митців за їх чудові витвори мистецтва, а батьків за добре виховання дітей. Бо безсмертя народу — в дітях. Не випадково кажуть: «Три нещастя є в людини: старість, смерть і погані діти. Старість неминуча, смерть невблаганна, а від поганих дітей, як і від пожежі в будинку, можна вберегтися, не допустивши помилки у їх вихованні» .

Як дбайливо хлібороб готує ниву до нового врожаю, так і батьки повинні сіяти зерна добра і любові в душах і серцях своїх дітей.

1.3 Мета, завдання, зміст та основні напрями родинного виховання

Серед усіх надбань людини найбільшу цінність має добре виховання, одержане в дитинстві та юності від батьків, у родинному колі. Без нього навіть найкращі здібності, найбільші достатки, найвище родове походження нічого не варті. Добре вихована людина у духовно-моральному відношенні завжди стоїть значно вище від будь-якого, навіть найбагатшого, невігласа. У зв’язку з цим постає питання: яка мета, провідні завдання та зміст родинного виховання, хто його проводить і як краще його реалізувати.

Головна мета українського родинного виховання — формувати в дітей та молоді духовність рідного народу, виховувати високосвідомих представників, патріотів українського народу, надії, поетів і творців національної та загальнолюдської культури, вільних громадян незалежної України.

Визначення провідних завдань родинного виховання має принципово важливе значення, оскільки, по-перше, робить виховний педагогічний вплив на дітей у сім'ї чітким і цілеспрямованим. Без них воно буде б розпливчатим і незрозумілим. Конкретне визначення виховним завдань батьків, по-друге, потрібне для усунення плутанини у цій важливій галузі родинно-побутової культури, зумовленої проповідуванням надуманих догм. І по-третє, цим позбудемось кон’юнктурності у родинній педагогіці, що постійно переслідувала II протягом цілого ряду десятиліть, тобто стабілізується і реалізується розвиток батьківської педагогіки.

Якщо коротко говорити, то завдання домашньої педагогіки можна визначити так: виховання повинно зробити людину здатною до осягнення II призначення. Природа та суспільна призначення людини — ось основа її доброго виховання. У функціональному відношенні цю мудру заповідь народної педагогіки можна уявити собі як олюднення особистості та підготовки II до життя, реалізацію її особистісного виявлення. Підставою для такого висновку служить те, що традиційна батьківська педагогіка є не що інше як педагогіка життя.

Розмаїтість перелитій людського життя зумовлює багатоукладність завдань підготовки до нього. Через це основними завданнями родинного виховання можуть бути:

піклування про фізичне і психічне здоров’я дітей, виховання фізично й морально здорової дитини (забезпечення необхідних умов для реалізації можливостей дитини;

виховання в дітей глибоких патріотичних почуттів, створення сприятливих;

умов для оволодіння дітьми рідною мовою, знаннями про рідний край, природу, Батьківщину;

виховання в дітей любові до добра, правди, справедливості, моральних цінностей, ідеалів, культурних традицій, етичних норм взаємин між близькими людьми і в суспільному оточенні, гідності, честі, людяності, здатності виявляти турботу про молодших, милосердя до слабших і людей похилого віху;

організація з найбільш раннього візу посильної праці, різних видів трудової діяльності дітей на благо сім'ї, родичів, інших людей і по самообслуговування, виховання їх цивілізованими господарями землі та підготовка їх до життя в умовах ринкових відносин;

цілеспрямоване і систематичне нормування в дітей української національної психології, характеру, світогляду, ідеалів, наукових поглядів та переконань;

формування естетичних смаків та почуттів, уміння розрізняти красиве й потворне в житті, і в мистецтві, і в побуті, поважати прекрасне у вчинках людей, забезпечити умови для їхньої творчої практичної діяльності;

забезпечення духовної єдності поколінь, збереження родинних традицій, сімейних реліквій, вивчення родоводу, прилучення дітей до них традицій, звичаїв, обрядів;

сприяння родини навчально-виховним закладам у вихованні дитини, II становленні як особистості.

На думку академіка Стельмаховича, провідні завдання родинного виховання передбачають забезпечення реалізації: 1/ натуралізму; 2/ раціоналізму; З/ гуманізму; 4/ евдемонізму; 5/ соціалізації та етнізації; 6/ духовності.

Натуралізм вимагає розглядати людину як частину природи й неухильне дбати про гармонійний розвиток природних сил дитини, яка розвивається наче та рослина. Батькам слід всіляко оберігати природний /натуральний/ перебіг цього процесу від шкідливих сторонніх впливів. Згаданий принцип натуралізму проповідується багатьма народними висловлюваннями /" Діти, як квіти: поливай — рости будуть", «Гни дерево поки молоде, вчи дітей поки малі» /.

Раціоналізм націлює на плекання розуму дитини через засвоєння рідної мови, фольклору, родинно-побутової культури, народних мистецтв /" Розуму не купують, а набувають", «Розумний всьому дає лад» /.

Гуманізм передбачає людяне, доброзичливе ставлення до дитини і намагання формування «досконалої людськості», щирих стосунків між батьками та дітьми, братами й сестрами, членами родини, чуйного ставлення до людини взагалі, утвердження добра на Землі /" Добре роби, то й добре усім буде" /.

Евдемонізм — /від грецького «евдемонус» — щастя/ мету виховання вбачає в земному благополуччі та щасті. За визначенням української етнопедагогіки, щастя — це стан цілковитого задоволення життям, відчуття глибокого вдоволення та безмежної радості, які хто-небудь переживає. У народні педагогіці щастя, як правило, репрезентується у нерозривній єдності з долею. В українській родинній педагогіці зумовлене щастя пов’язується із здоров’ям /" Найбільше щастя в житті - здоров’я" /, добрим розумом /" Кого щастя згубити хоче, тому перше розум відбере"/, відвагою /" За відважним щастя біжить" /, дітьми /" Нема смерті без причини, а щастя без дитини"/, домівкою /"Казала Феся, що щастя і в дома знайдеться"/. Отже, щасливий той, кому щастить, хто має радість, окрилений життєвими успіхами, здачами, благополуччям.

Соціалізація в її загальному розумінні - це процес перетворення людської істоти на суспільний індивід, утвердження її як особистості, включення в суспільне життя, як активної та дійової сили. Інакше кажучи, суть соціалізації полягає в біологічній та психологічній адаптації людини до навколишнього середовища.

У поняття — етнізації вкладається поняття соціалізації особи на основі родинного, економічного, духовно-культурного життя й історичного досвіду свого народу, нації. До основних засобів етнізації відносять рідну /материнську/ мову, національну, родинно-побутову та громадську культуру, посильну участь у трудовій діяльності, зокрема у сфері народних ремесел і промислів, національні звичаї, традиції, свята, обряди, символи.

Фундамент етнізації закладається в сім'ї. Дитина з’являється на світ і робить парні кроки через спілкування з людьми, перед усім з батьками, рідними, спочатку засобами дитячої, а згодом материнської мови. З ростом дитини коло її спілкування та трудових обов’язків поступове розширюється — з ровесниками і старшими у дворі чи дитячому садку переважно через дитячі ігри та забави, участь у посильній праці. Наступна фаза етнізації, що пов’язана з оволодінням основами знань і суспільним досвідом, набуттям професії все більше виходить за межі сім'ї, однак користується її підтримкою.

Тому завдання родинного виховання полягає в тому, щоб всебічно сприяти етнізації дітей і підлітків, забезпечуючи надійність її фундаменту. Це означає, що батьки в українській родині повинні подбати, аби їхні діти сформувалися як високо свідомі українці, оскільки етнізація є національною цивілізацією та національною освітою.

Нарешті, у завдання родинного виховання входить плекання духовності, тобто світоглядно-морально-етичного внутрішнього світу дитини. То й педагогічна сутність духовності полягає у вихованні дітей на засадах народної моралі, обізнаності з релігійною культурою, шанобливого ставлення до неї.

Суть родинного виховання визначається його змістом, який включає такі основні напрями:

тілесне виховання — діяльність батьків, спрямована на зміцнення здоров’я, сили та досягнення правильного фізичного розвитку дітей. Мета тілесного виховання диктується реальними потребами кожної людний бути здоровою, сильною, загартованою, спритною та витривалою для повноцінного власного життя, праці, переборення різних труднощів, оборони рідної землі. Реалізації тілесного виховання сприяє організація батьками здорових умов життя дитини в родині - забезпечення раціонального режиму дня, організація посильної праці, активного дозвілля і відпочинку, рухливих дитячих ігор, виховання навичок особистої гігієни. Родинна педагогіка виділяє дві групи засобів тілесного виховання дитини в родині: 1 — природні - сонце, повітря, вода, харчування, рух і відпочинок, одяг, чистота й охайність; 2 — штучні (спеціальні) — гімнастика, фізкультура та спорт, гартування тіла. Система тілесного виховання передбачає також знання і неухильне дотримання основ домашньої санітарії та особистої гігієни. Застосування народної медицини, зокрема народної педіатрії;

розумове виховання — цілеспрямований вплив батьків на розвиток розумових сил та мислення дітей, на вироблення культури розумової праці. Розумове виховання — процес тривалий та складний. Успіх його забезпечується багатьма чинниками. Провідне місце серед них займає живе спілкування з людьми. Саме такий обмін думками дуже потрібний у спілкуванні з малими дітьми, коли вони формуються у дітей у формі уявлень про навколишнє життя. По-справжньому піклуються про розумове виховання своїх дітей ті батьки, які з ними багато говорять, чітко й у доступній формі відповідають на численні запитання малят, всіляко підтримують їхню природну допитливість, пробуджують увагу. Ніколи не треба забувати й щедро використовувати такі чудові, перевірені багаторічним досвідом поколінь засоби розумового виховання, як пісні, загадки, перекази, казки, легенди, оповідання, байки тощо. Головне призначення розумового виховання родинна педагогіка вбачає в тому, щоб розвивати в дітей цікавість, допитливість розуму й формувати на їх основі пізнавальні інтереси. Розумове виховання в родині передбачає також підготовку дітей до школи, допомогу їм в організації домашньої навчальної діяльності, залучення їх до позашкільної навчальної роботи. Чи не головним в розумовому вихованні є пробудження в дитини інтересу до знань;

духовно-моральне передбачає формування в дитини високої духовності та чистої моралі і включає в себе формування внутрішнього психічного розвитку дитини — свідомості, почуттів, волі, поведінки. В основі традиційної системи духовно-морального виховання дітей в сім'ї лежить антитеза: добро-зло, правда-брехня, милосердя-жорстокість, честь-ганьба, щедрість-скупість, любов-ненависть, мужність-боягутство, радість-горе тощо. Правильно формують моральну свідомість ті батьки які дбають, щоб їхні діти знали народну етику, тобто узвичаєні серед нашого народу норми поведінки, моральні заповіді, релігійні заповіді, мовленнєвий етикет. Морально-духовне виховання в родині здійснюється через формування загальнолюдських та національних вартостей: виховання в дитини гуманізму, милосердя, доброзичливості, правдивості, чесності, високої культури поведінки; через засвоєння народної моралі, в основі якої лежать народно-педагогічні традиції народно-родинного виховання: вшанування новонародженої дитини, її батьків, бабусів, хрещених батьків, святкування в сім'ї, родинних свят, вшанування пам’яті загиблих чи померлих родичів, відзначення календарних та обрядових свят тощо. Традиційна українська родинна педагогіка об'єднує у системі духовно-морального розвитку особистості також релігійне виховання, побудоване на основі віри в Бога і сповідування християнської моралі;

трудове виховання передбачає використання в родині трудових традицій українського народу через залучення дітей до посильної праці, визначення обов’язків дитини в сім'ї: самообслуговування, догляд за молодшими дітьми, приготування простих страв, виховання уміння накрити на стіл, допомога батькам до свят, спільна праця дітей і батьків, робота в домі, на городі тощо.

естетичне виховання передбачає формування в дітей естетичних смаків та почуттів через екскурсію в природу, саджання дерев, догляд за квітами, спільний перегляд телепередач, відвідування родиною музеїв, розвиток дитячої фантазії та творчості, залучення до народно-обрядового мистецтва, художньої самодіяльності, організація і проведення з дітьми всіх традиційних родинних свят;

моральна підготовка дітей та молоді до подружнього життя в поєднанні із статевим вихованням. Народна мудрість вчить, що моральна підготовка, молоді до родинного життя найкраща така, що протікає в контексті повсякденного життя самої сім'ї, шляхом безпосереднього прикладу батьків, їх взаємин. Готовити до сімейного життя — значить допомагати підростаючій особистості усвідомити, що люди створені одне для одного. Це має принципове значення, особливо для підліткового десяти-дванадцятирічного віку, коли в хлопців і дівчат починає проявлятися усвідомлений інтерес до протилежної статі. Дошлюбна підготовка в українському родинознавстві зводиться до створення міцної, здорової, щасливої сім'ї, що не знає чвар і розбрату, а тим більше розлучень. На думку академіка Стельмаховича, якщо в домі панує висока моральна атмосфера, то й відпадає потреба в якомусь спеціальному статевому вихованні. Бо непорушною основою нормування правильних стосунків між статями виступає добре поставлене моральне виховання дітей у сім'ї. На його ж думку, не сторонній лікар-сексолог, а рідний батько повинен передати синові, а мати — дочці знання про особливості чоловічого й жіночого організму, їх гармонії в сімейному, саме в сімейному житті. Статева близькість у взаємному коханні і в рамках сім'ї, шлюб чоловіка та жінки в ім'я спільного щастя, радості мати дітей і виховувати їх посилюють прагнення мати сім'ю, відкидають «статеву несумісність», пронизують подружнє життя духом життєвого оптимізму, утверджують переконаність в тому, що справжню радість і щастя людини, насолоду статевим життям можна знайти лише у сім'ї.

Зміст, завдання та мета родинного виховання реалізуються в органічній єдності під дією відповідних педагогічних факторів. Хто ці фактори? Хто належить до провідних вихователів дитини?

Пріоритет родинного виховання, порівняно з усіма іншими ланками виховання, незаперечний. Суть його полягає в тому, що сім'я першою бере під свою опіку дитину з моменту її народження, в ранньому дитинстві, у час її найбільшої безпомічності, у віці найінтенсивнішого вихованні її характеру, не полишає своєї уваги й тоді, коли вона стане дорослою людиною. Відвідуючи дитячий садок, а потім навчаючись у школі, дитина все одно більшість свого часу проводить в сім'ї, не перестає вона бути її членом і після закінчення школи. Отже, родина належить до перших і найвпливовіших вихователів особистості, особливо якщо сім'я повна, тобто з дітьми, яких, разом живучи, виховують батько і мати.

Одну з головних ролей у становленні дитини як особистості відіграє рідне материнське слово. Дитина почуває себе щасливою, коли росте в колі своїх сестер та батьків, вбирає ласку дідусів і бабусь, доброзичливу увагу родичів, свояків, сусідів. На допомогу батькам у вихованні дітей нерідко приходять в сім'ю няні. А в прикрих випадках, у разі втрати батьків, їх місце займають опікун, вітчим, мачуха, названі батьки. Ефективно виливають на розум, серце, тіло й душу дитини навколишня природа та домашній побут, держава, церква. Кожен з цих вихователів діє по-своєму і заслуговує пильної уваги, але найбільшої уваги заслуговують батьки, адже саме вони становлять основне ядро виховного впливу на дітей у сім'ї. З нього приводу.О. Сухомлинський писав: Виховує, звичайно, сім'я в цілому — її загальний дух, культура людських стосунків. Але хто творить цей дух, цю культуру? Звичайно ж, батьки. Без батьківської мудрості немає виховної сили сім'ї. Батьківська мудрість стає духовним надбанням дітей; сімейні стосунки, побудовані на громадському обов’язку, відповідальності, мудрій любові й вимогливій мудрості батька й матері, самі стають величезною виховною силою. Але ця сила йде від батьків, у них — її коріння і джерело" .

1.4 Особливості роботи куратора з питання родинного виховання

Сім'я не є єдиною структурою, де відбувається процес виховання дитини. На погляди дитини, її поведінку, розумовий, духовний розвиток — тобто на виховання — впливає все, що її оточує. А це й соціальне середовище на вулиці, друзі. Дитсадок, школа, виступаючи як соціальні структури, теж мають неабиякий вплив на виховання дитини. Важливою ланкою у побудові виховної роботи в школі є взаємодія класного керівника з батьками школяра.

Як вже було зазначено вище, характер сімейних відносин, сімейні цінності, сама структура сім'ї останнім часом зазнали значних змін. Відповідно в складних сучасних умовах сім'ї необхідна кваліфікована допомога зі сторони школи. Лише в процесі взаємодії педагогів і батьків можна успішно вирішувати проблему розвитку особистості.

Координуючи суб'єктом роботи ВНЗ з батьками є куратор, статус якого значно підвищився.

У Положенні про наставника навчального закладу системи ВНЗ записано:

Класний керівник — це педагогічний працівник, який здійснює педагогічну діяльність з колективом, окремими студентами, їх батьками, організацією і проведення позаурочної та культурно-масової роботи, сприяє взаємодії учасників навчально-виховного процесу в створенні належних умов для виконання завдань навчання та виховання, самореалізації та розвитку студентів, їх соціального захисту.

Головне у роботі куратора з батьками міститься в тому, щоб забезпечити єдність вимог до виховання молоді з боку родини і університету, створити нормальні умови для їх домашнього вчення та направляти виховальну діяльність сім'ї.

Робота куратора з родиною передбачає:

ь здійснення колективного, диференційованого та індивідуального підходу

ь педагогічного впливу на батьків на основі ретельного аналізу;

ь допомогу батькам у підвищенні їхньої педагогічної культури, організації

ь родинного життя як джерела самовиховання особистості;

ь залучення батьків до організації позашкільної виховної роботи;

ь поширення досвіду роботи з батьками, підготовка передач, інтерв'ю, бесід з питань сімейного виховання під рубрикою «Сім'я, традиції, проблеми» ;

ь проведення круглих столів, конференцій та семінарів за темою «Виховна функція сім'ї в умовах соціально-економічної розбудови України;

ь створення банків науково-методичної інформації з проблем сім'ї, роботи з батьками та сімейного виховання.

Важливою умовою успіху діяльності куратора є кваліфіковане, якісне планування, яке базується на загально педагогічних принципах. Структура плану роботи куратора може бути різноманітною, але вона повинна включати в себе і розділ Робота з батьками, який і реалізує завдання.

Напрями роботи педагога з батьками студентів:

ознайомлення з умовами життя сім'ї, її психологічним кліматом, особливостями поведінки дитини в сім'ї;

визначення рівня педагогічної культури батьків. Виявлення труднощів, які відчувають батьки;

виявлення позитивного досвіду сімейного виховання з метою його поширення.

Значне місце у роботі куратора займає психолого-педагогічна просвіта батьків. Накопичення психолого-педагогічних знань батьків повинно пов’язуватися з розвитком їх педагогічного мислення, практичних умінь і навичок у галузі виховання. Необхідно, щоб інформація носила попереджувальний характер, ґрунтувалася на практичній доцільності, демонструвала досвід, конкретні факти. Це зумовлює відбір змісту, а також форм організації педагогічної просвіти. У роботі варто практикувати наступні форми роботи:

Університет педагогічних знань — це форма психолого-педагогічної просвіти батьків. Він озброює їх необхідними знаннями, основами педагогічної культури, знайомить з актуальними питаннями виховання з урахуванням віку і запитів батьків у виховній роботі. Програма університету складається педагогом з урахуванням контингенту учнів, класу і їх батьків. Форми організації занять в університеті педагогічних знань досить різноманітні: лекції, бесіди, практикуми, конференції для батьків і т.д.

Лекція — це форма психолого-педагогічної просвіти, яка розкриває суть тієї чи іншої проблеми виховання. Найкраще, коли лекцію читає сам вчитель, оскільки він добре знає проблеми і турботи батьків. Головне в лекції - науковий аналіз виховних явищ, ситуацій. Тому у лекції необхідно врахувати причини явищ. Умови їх протікання, механізм поведінки дитини, закономірності розвитку їх психіки, правила сімейного виховання.

При підготовці лекції варто враховувати її структуру, логіку, скласти план зі вказівкою основних ідей, думок, фактів і цифр. Одна із необхідних умов лекції - опора на досвід сімейного виховання. Метод спілкування під час лекції - невимушена розмова, діалог зацікавлених однодумців! Тематика лекцій повинна бути різноманітна, цікава та актуальна для батьків.

Конференція — форма педагогічної просвіти, яка передбачає розширення, поглиблення і закріплення знань про виховання дітей. Конференції мають бути науково-практичними, теоретичними, читальними з обміну досвідом, конференціями матерів, батьків. Конференції проводяться раз на рік. Вони вимагають дбайливої підготовки і передбачають активну участь батьків. До них звичайно готують виставки робіт учнів, книг для батьків, концерти художньої самодіяльності. Теми конференцій повинні бути конкретними, наприклад: «Гра в житті дитини», «Моральне виховання підлітків у сім'ї, щоб зібрати матеріал і привернути увагу батьків на заняттях в університеті педагогічних знань, конференцій. Іноді передбачається заповнення короткої анкети. Конференції, як правило, відкриваються вступним словом директора чи класного керівника з коротким заздалегідь підготовленими повідомленнями про свій досвід сімейного виховання. Таких повідомлень може бути три-чотири. Потім слово надається всім бажаючим. Підсумки підводяться ведучим конференції.

Практикум — це форма вироблення у батьків педагогічних знань з виховання дітей. Ефективному вирішенню педагогічних ситуацій, які виникають, своєрідне тренування педагогічного мислення батьків-вихователів.

У ході педагогічного практикуму вчитель пропонує знайти вихід з будь-якої конфліктної ситуації, яка може скластися у взаємовідношеннях батьків і дітей, батьків і школи і т.д., пояснити свою позицію в тій чи іншій ситуації.

Відкриті заняття, як правило, організуються з метою ознайомлення батьків з новими програмами з предмету, методикою викладання, вимогами вчителя.

Педагогічна дискусія (диспут) — одна з найбільш цікавих форм підвищення педагогічної культури. Диспут дозволяє залучити всіх присутніх до обговорення поставлених проблем, сприяє виробленню уміння всебічно аналізувати факти і явища спираючись на отримані навички і досвід. Успіх диспуту залежить від підготовки. Приблизно за місяць учасники повинні ознайомитися з темою майбутнього диспуту, основними питанням та літературою. Відповідальна частина диспуту — ведення суперечки. Багато чого тут визначається поведінкою ведучого. Головний принцип диспуту — повага до позиції і думки будь-якого учасника.

Рольові ігри — форма колективної творчої діяльності з вивчення рівня сформованості педагогічних умінь учасників. Приблизними темами рольових ігор з батьками можуть бути «Ранок у вашому домі», «Дитина прийшла зі школи», «Сімейна рада» .

Методика рольової гри передбачає певний поділ складу учасників, розподіл ролей між ними, попереднє обговорення можливих позицій і варіантів поведінки учасників гри. При цьому важливо програти декілька варіантів (позитивних і негативних) поведінки учасників гри і шляхом спільного обговорення вибрати оптимальний для даної ситуації спосіб дії.

Індивідуальні тематичні консультації. Часто при вирішенні тієї чи іншої складної проблеми педагог може отримати допомогу безпосередньо від батьків учнів і цим не варто нехтувати. Консультації з батьками корисні не лише для них самих, але і для вчителя. Батьки отримують реальну уяву про шкільні справи і поведінку дитини, вчитель — необхідні відомості для більш глибокого розуміння проблем конкретного учня.

У спілкуванні з батьками педагог повинен проявляти максимум тактовності. Недопустимо соромити батьків, натякати на невиконання ними свого обов’язку по відношенню до сина чи доньки. Підхід учителя повинен бути таким: «Перед нами спільна проблема. Що ми можемо використати для її розв’язання?». Тактичність особливо важлива з тими батьками, які впевнені, що їх діти не здатні па погані вчинки. Не знаходячи до них правильного підходу, педагог стикається з їх обуренням і відмовою від подальшого співробітництва. Принципи успішного консультування довірливі відносини, взаємоповага, зацікавленість, компетентність.

Листування з батьками — письмова форма повідомлення батьків про успіхи їх дітей. Допускається повідомлення батьків про спільну діяльність в школі, поздоровлення зі святами, поради і побажання у вихованні дітей. Головна умова листування — добрий тон, радість повідомлення.

Класний керівник допомагає родині не лише у випадках, коли батьки відчувають труднощі і потребують кваліфікованих порад.

Розділ 2. Реалізація ідеї родинної педагогіки в вищих навчальних закладах України

2.1 Емпіричне дослідження важливості реалізації ідеї родинної педагогіки в ВНЗ України

Серед усіх геніальних винаходів людства одне з провідних місць посідає сім'я, родина — група людей, що складається з чоловіка, жінки, дітей та інших близьких родичів, які живуть разом. Саме вона є тим могутнім соціальним феноменом, який найчастіше об'єднує людей у родинне гніздо на основі шлюбних і кровних взаємозв'язків. Тож недарма кажуть: коли міцна сім'я, то й сильна держава. Тобто, сім'я — це святий вузол в суспільстві. Тому й виховний вплив родини на формування і етнізацію особистості, на щоденне наше буття переоцінити неможливо.

Українська родинна педагогіка — заповіт і заповідник українського духу. Відданість її українству аж ніяк не означає зневагу до інших народів і націй. Досить згадати, що за всю свою багатовікову історію український народ ніколи нікого не завойовував і не поневолював. Народ осуджує тих, хто не виконує батьківських обов’язків і застерігає від помилок, що виникають через їх нехтування. Народна педагогіка наголошує, що чим вищий авторитет батьків в очах дитини, тим сильніше вони впливають на формування її поведінки, почуттів, різноманітної діяльності. Діти поважають батьків вимогливих і справедливих, чуйних і уважних до дитячих потреб і запитів, тактовних і витриманих, ініціативних в організації різних корисних справ — як дитячих, так і родинних та громадських.

Дослідженнями встановлено, що 90−97% неповнолітніх правопорушників — вихідці із неблагополучних сімей. Кожна п’ята дитина, хвора на невроз, перенесла розлуку з батьками. 60% відстаючих учнів ростуть у сім'ях без батька, 80% - у сім'ях з нездоровою моральною атмосферою. Шлюби, що розпалися, не тільки особисте нещастя двох, це діти, позбавлені одного із батьків, уваги, ласки, тепла батька або матері.

Тому, нам потрібно задуматися над тим чи реалізуються ідеї родинної педагогіки в освітній системі України. Для цього ми провели дослідження в Національно Університеті Біоресурсів і Природокористування України і розробили анкету для визначення потрібності реалізації ідеї родинної педагогіки та введення самої дисципліни для студентів даного вузу. (ДОДАТОК А). У дослідження взяли участь 50 студентів з різних факультетів та різних курсів навчання. Кожен з них мав відповісти на 5 запитань. Специфіка тестування полягала в тому, що студенти відповідали на запитання, по черзі. Відповідаючи на перше запитання, вони не бачили інших. І тільки тоді коли давали відповіді на перше запитання з’являлося друге. І так до кінця.

У ході проведення дослідження ми, перш за все, поцікавились, чи знайомі студенти з таким поняттям, як «родинна педагогіка». На що більшість студентів відповіли, що ні. З 50 опитуваних всього лиш 13 студентів це 25% могли сказати що таке родинна педагогіка, 7 студентів 15% не знали відповіді, 30 студентів це 60%, тільки частково знали відповідь на це питання.

Мал. 1. Розподіл відповідей на питання «Чи розумієте ви сутність поняття «родинна педагогіка» ?

На запитання: чи важлива родинна педагогіка у освітній системі України, більшість студентів не змогли точно відповісти. На нашу думку, студенти не дали відповідь на це запитання, тільки тому що не розуміють, що таке родинна педагогіка, через це і не розуміють її важливості. Всього лиш 10 студентів 20%сказали, що важлива, 7 студентів 13%, що ні, а інші це 33 студенти 67% не могли дати відповідь на це питання.

Мал. 2. Розподіл відповідей на питання «чи важлива родинна педагогіка у освітній системі України?»

Проаналізувавши ці дані ми вирішили запитати, чи реалізуються ідеї родинної педагогіки у вашому навчальному закладі? Після цього ми отримали наступні результати: всього лиш 82% це 42 студенти сказали, що так, інші 8 студентів 18% що ні.

Мал. 3. Розподіл відповідей на питання " чи реалізуються ідеї родинної педагогіки у вашому навчальному закладі?"

На запитання, чи потрібна викладання такої дисципліни, як родинна педагогіки у вашому ВНЗ, студенти відповіли, що так — це 62% тобто 31 студент і 38% тобто 19 студентів, що викладанні такої дисципліни їм не потрібне.

Мал. 4. Розподіл відповідей на питання " чи потрібна викладання такої дисципліни, як родинна педагогіки у вашому ВНЗ?"

Після цього ми вирішили, що доцільно буде запитати, на якому саме курсі має викладатися ця дисципліна і чи це взагалі важливо, на що студенти дали однозначну відповідь, що це немає ніякого значення. Для 87% тобто 41 студенту, не важливо на якому курсі буде викладатися така дисципліна як родинна педагогіка, 4%, тобто 3 студенти вважають що це буде доцільно на 1 курсі, 2%, тобто 1 студент вважає що на 2 курсі, 4% тобто 3 студенти що на 3 курсі і 3% тобто 2 студенти, що на 4 курсі.

Мал. 5. Розподіл відповідей на питання " на якому курсі потрібно запроваджувати дисципліну родинна педагогіка?"

І останнім нашим запитання було, для чого викладання родинної педагогіки у вашому ВНЗ? Відповіді були різними і неоднозначними. З 50 опитуваних на це запитання відповіли тільки 10 студентів. Проаналізувавши відповіді, можна сказати, що студенти не в повній мірі розуміли для чого саме введення такої дисципліни як родинна педагогіка.

Таблиця. Відповідей на питання " для чого викладання родинної педагогіки у вашому ВНЗ?"

Отже, за результатами проведеного дослідження, можна сказати, що студенти хочуть щоб у їхньому начальному закладі була така дисципліна, як народна педагогіка. Вони, звісно не можуть точно сказати для чого їм це потрібно, але на мою думку, це тому що не в повній мірі володіють знаннями з цього питання.

2.2 Рекомендації щодо проведення у ВНЗ України заходів щодо підтримки сім" ї, підготовки молоді до подружнього життя"

Успішність реалізації родинної педагогіки досягається за наявністю наступних умов: знання батьками своїх дітей; особистого прикладу батьків, їх авторитету, відповідного характеру стосунків у сім'ї та високої педагогічної культури батьків, складовими частинами якої є оволодіння майстерністю виховання в сім'ї, культура спілкування, духовне багатство, етика, любов до дітей. Найкращих педагогічних успіхів досягають у сім'ї ті батьки, які чітко знають виховну мету своїх дій, кінцевий ідеал, до якого прагнуть довести своїх дітей. Завжди домагаються втішних результатів ті батьки, які вміють своєчасно мобілізувати необхідні виховні засоби і вдало та доречно застосувати відповідні виховні методи.

Як показали дослідження, робота педагогів з батьками здійснюється в двох напрямках: з колективом батьків та індивідуально. В арсеналі педагогів багато традиційних форм роботи: загальні та класні збори батьків; колективні та групові консультації, бесіди, лекції, конференції, відвідування сімей учнів, батьківський всеобуч.

Заходи щодо підтримки сім" ї, підготовки молоді до подружнього життя

2.3 Розроблення лекції на тему «Сутність української народної педагогіка, та важливість її впровадження в освіту України»

Родинне виховання є серцевиною виховного процесу. В Україні воно має достатній потенціал, оскільки його досвід накопичувався з давніх давен і тому має глибоке історичне коріння. Сучасні науковці відзначають факт, що «виникнення і розвиток української сім'ї досліжені ще недостатньо». Окремі з них, розкриваючи суть проблеми за існуючими джерелами, закцентували увагу на наступному: «У період матріархату та екзогамії дітей до п’яти-шести років виховувала мати. Після утвердження патріархату створилась моногамна сім'я, а разом з нею і так звані будинки молоді, куди батьки віддавали дітей на виховання». Аналізуючи процес розвитку сім'ї вони стверджують про поширення у східних слов’ян у V-VI століттях великої патріархальної родини. Із впровадженням християнства на Русі та відкриттям шкіл відбувалася ізоляція дітей (які навчались) від впливу їх батьків. До того ж, найбагатших родинах (у період феодальної роздробленості Київської Русі) матері не годували своїх дітей молоком, а віддавали їх найманим мамкам.

З плином часу у межах великої сім'ї стали утворюватись пари, що призвело до укладання шлюбів. Організація парного шлюбу пройшла свої стадії розвитку. У період виникненням шкіл зросла потреба участі батьків у вихованні сина чи доньки. Моногамний шлюб набув поширення. За звичаями українців хлопці одружувалися після служби в армії чи досягнення 21 року. Дівчата мали право вступати в шлюб з 16−18 років. У народі схвально ставилися до ранніх шлюбів. У науковому обґрунтуванні". шлюб — це дозволена і регульована суспільством форма взаємин між чоловіком і жінкою, що визначає їх права і обов’язки по відношенню один до одного і до дітей" .

В українських родинах існували традиції обрання майбутнього чоловіка чи жінки: у шлюб вступали рівні за походженням люди, здебільшого однієї національності. Вони мали отримати батьківське благословення. У випадку порушення цих норм молодята позбавлялись приданого. Обов’язковою вимогою до них булла відсутність будь-якого родинного зв’язку. Шлюби укладались між молодими людьми за взаємною згодою, хоча серед мотивів вибору наречених в українців часто існувало врахування економічної вигоди. Серед народу побутують прислів'я і приказки, які стосуються шлюбного питання: «Сухар з водою, аби, серце, з тобою», «Коли любиш — так женись, а не любиш — відступись», «Не поможуть і чари, як хто кому не до пари» й інші.

Важливим є той факт, що". церковне вінчання в Україні до кінця XIX стоіття не було дозволом на спільне сімейне життя. Якщо шлюб у церкві та весілля відбувалися не в один день, то повінчані молоді жили окремо — кожний у своїх батьків — до весілля". Він підтверджує усвідомлення і сприйняття українцями значення моральності вчинків і взаємостосунків. До того ж". церковне вінчання в Україні тривалий час було притаманне лише пануючому класові" .

Виховання у кожній конкретній родині включає реалізацію досвіду багатьох поколінь близьких по крові людей. Поняття «родина» трактується як". природний осередок найглибших людських почуттів: тут народжується і поглиблюється любов до матері і батька, бабусі і дідуся, роду і народу, пошана до рідної мови, історії, культури". Для кожної родини важливим було і є питання помешкання чи рідної домівки (оселі). Житло в Україні називали господою, а подружжя — господарями. Господа мала не абияке значення у виховному процесі. Про неї відгуку валися з повагою і гордістю: «У своїй хаті своя правда, і сила, і воля», «Своя стріха — своя втіха», «Своя мазанка ліпша любої світлиці» і т.п.

Найвпливовішими вихователями у родині вважалися батьки. Народ шанує тих батьків, які поряд з вимогливістю і справедливістю проявляють чуйність до синів та дочок і, водночас, засуджує ухиляння від батьківських обов’язків. Про батьківство і материнство поширено багато народних висловів: «Мати однією рукою б'є, а другою гладить», «Умієш дітей родить — умій же їх і вчить», «Гни дерево, поки молоде, учи дітей, поки малі», «Не той батько, що зродив, а той, що до ума довів», «Учи сина, як годуєш, бо тоді вже не навчиш, як тебе годуватиме» .

Діти були і є бажаними: про них мріяли, їх пестили, за ними тужили, ними пишалися. В українській педагогіці здавна побутують істини, закладені у змісті народних прислів'їв та приказок: «Де діти, там радість», «Діти — окраса дому», «Без гілок не дерево, без дітей — не сім'я», «Діти — основа щастя» тощо.

На наш погляд, справедливо зазначено: «Правильне виховання — це наша щаслива старість, погане виховання — це наше майбутнє горе, це — наші сльози, це — наша провина перед іншими людьми, перед усією країною» .

Українська родинна педагогіка сьогодні розглядається як окрема галузь педагогічного знання, яка містить у собі узагальнений досвід вітчизняного виховання і досліджує його актуальні аспекти, які є суттєвими для нинішніх і наступних поколінь. Вона тлумачиться як". національний варіант загальнолюдської педагогічної культури, яка в своєрідній формі виражає навчально-виховний досвід, інтереси й прагнення мас". У її науково-термінологічному апараті багато понять, напрацьованих самим народом. Вона сприяє насищенню наукової педагогіки гуманістичними ідеями, вимогами до особистості, спроможними впливати на її становлення в сучасному світі.

Родинна педагогіка впливає на якість виховання дітей у сім'ї, посилює його національну спрямованість. Вона сприяє розвитку позитивної реакції на перевірені часом засоби виховного впливу, які через спілкування передаються від пращурів до правнуків.

Розглядаючи проблему втілення народних ідей у практику сучасного родинного виховання маємо зазначити, що українська родина як". компонент системи соціального формування особистості" втілює у собі її духовні, моральні, фізичні, матеріальні надбання, а батьківське виховання з його традиціями є джерелом сімейних цінностей.

Апробовані часом функції сім'ї потребують збереження в умовах сьогодення, оскільки серед молоді бувають суперечки щодо життєвих цінностей, які стосуються, перш за все, здоров’я, матеріальної забезпеченості, високого заробітку, а, загалом, благополуччя. В цих умовах важливо не втратити духовності, відчуття міри. І тому українці виділили серед функцій сім'ї найважливіші: економічну, виховну, етнічного відтворення, природного відтворення, сексуально-емоційну і експресивно-рекреаційну.

Економічна функція". забезпечувала матеріальні засади її (сім'ї) існування, організацію домашньої праці та споживання". Забезпечуючи її чоловік, здебільшого, виступав організатором виробництва, а дружина — домашніх справ. Одночасно вона була його помічником. Діти у за — лежності від віку виконували посильні роботи в господарстві.

Виховна функція спрямована на трансформацію родинного досвіду і впливу на формування у дітей ціннісних орієнтацій. Важливим її аспектом вважалось вироблення у підростаючого покоління пошани до праці. Не дивно, що факт народження дитини у сім'ї сприймався з радістю як поява на світ ще одного помічника.

Необхідним було також забезпечення розумового розвитку дитини. В народі говорили: «Не краса людину красить, а розум», «Без розуму ні сокирою рубати, ні личака зв’язати» .

Функція етнічного відтворення полягала у формуванні". у членів сім'ї національної свідомості", сприянні «нагромадженню та передачі національно-культурних цінностей». Завдяки їй у часи військових, політичних, економічних і інших негараздів в Україні було збережено етнотрадиції, рідну мову, ставлення до духовно-моральних цінностей.

Функція природного відтворення покликана підтримувати біологічну неперервність суспільства. Народження дітей українці розцінювали як особливий «дар Божий». Відтворення себе в дітях було мрією кожного з них. Про нащадків говорили: «Діти — найбільша радість у світі», «Діти як рожеві квіти», «Хата з дітьми — базар, а без дітей — пустка» .

Сексуально емоційна функція задовольняла потреби подружжя в спільному інтимному житті і". була тісно пов’язана з функцією дітонародження". В українців інтимне життя до шлюбу і поза ним не підтримувалось церквою і людьми. В багатьох родинах і посьогодні існує переконаність у такому підході до організації сім'ї.

Експресивно-рекреаційна функція". формує емоційно-психологічний мікроклімат сім'ї, сприяє зняттю напруження у внутрісімейних відносинах, стресових станів у членів сім'ї". Вона є регулює відносини членів родини і сприяє їх збереженню. Ця функція підтверджена у народі відомим афоризмом «» Нащо клад, коли в сім'ї лад". Представлені нами в змісті лекції функції сім'ї не є остаточно дослідженими. Вони теж підлягають корекції у зв’язку із змінами в політичному та суспільному житті країни.

На наше переконання, не можна залишити поза увагою тих негативних впливів, які мають місце у сучасному родинному житті. До них відносимо зниження матеріального рівня, руйнування моральних устоїв, послаблення інтересу до походження національних святинь, нехтування їх значенням в історії власного народу.

" Наркотична залежність, алкоголізм, самогубство, аборти, розумові відхилення, девіантна поведінка, хворі та занедбані діти, сироти при живих батьках, кількість розлучень та одиноких серед дорослих постійно зростає, що вказує на невирішеність проблеми та невміння ефективно будувати стосунки". Значущим є той факт, що до сфери важливих цінностей молодь відносить стосунки з друзями та керівництвом за місцем зайнятості, інтимне життя, тощо. За цих умов важливим стає відродження традиційного статусу української родини, в якій панує вірність, любов до дітей, відповідальність за їх долі, піклування про дідусів і бабусь, дотримання найсуттєвіших норм християнської моралі.

Визначний український вчений Іван Огієнко писав:". виховувати своїх дітей треба у повній батьківській любові, з повним терпінням. Світ іде вперед, а з ним і діти наші потребують поступу". Він доводив про важливу роль рідної мови, історії, народного мистецтва, народних ігор, національних традицій, звичаїв і обрядів як основних засобів родинного виховання. В його баченні родинне виховання має базуватись на вітчизняному фольклорі, літературних і мистецьких засадах. Це сприяє формуванню основних складових духовності особистості: національного мислення, естетичних смаків, етичних навиків, правосвідомості тощо.

В українській родині у дітей завжди виховувалась любов до віри, повага до церкви, яка у всі віки регламентувала доброзичливі стосунки між людьми, розвивала у них патріотичні почуття, милосердя, розуміння свого оточення, підтримку народних обранців.

Неможливо не погодитись з думкою про те, що «Актуалізований сучасною релігійною свідомістю імператив вірності стимулює і підтримує відповідну моральну активність у різноманітних галузях світовідношення, допомагає людині наших часів, не впадаючи в гріховне самоствердження, боронити неповторність власного покликання, відстоювати унікальні цінності своєї культури, прерогативи людини як такої» .

У родинах постійно дотримувались таких моральних заповідей: «Шануй батька твого і матір твою, щоб тобі було добре і щоб ти довго прожив на землі», «Люби ближнього як самого себе»; шанували моральні чесноти — мудрість, справедливість, мужність, стриманість; поважали «дев'ять плодів Святого Духа»: любов, радість, мир, терпеливість, добротливість, милосердя, віру, лагідність, поміркованість.

Батько і мати прагнули з наймолодшого віку формувати у синів і доньок національну свідомість, задовольняти духовні потреби, впливати на стан морального і фізичного здоров’я та загартування, психологічний і інтелектуальний розвиток тощо.

У дітей з розвиненою національною свідомістю виробляються стійкі мотиви приналежності до нації, держави, але водночас, вони здатні й до розуміння проблем інших етносів, допомоги їм у разі необхідності. Результатом батьківського виховання є і сформована у дитини система поглядів, переконань, ідеалів, покликаних впливати на її цілісну орієнтацію.

Виховання в українській родині спрямоване на вироблення у молоді шанобливого ставлення до матері, дівчини, жінки, бабусі; готовність допомагати найменшим, хворим, потерпілим від всілякого лиха; здатність співчувати, жаліти, остерігати тощо. «Сучасна ситуація у сфері сімейних стосунків (зростання кількості одиноких людей як наслідок зменшення народжуваності та значної кількості розлучень, неповні сім'ї, діти, залишені власними батьками та ін.) свідчить про те, що потенційні можливості сім'ї у вихованні в дитини потреби гуманного ставлення до близьких людей значною мірою залишаються не використаними» , — стверджують сучасні вчені. Духовний світ особистості та її інтелектуальна сфера є наслідком виховання в родині.

У наш час, коли багатьом сім'ям варто виправити допущені у вихованні дітей помилки, до основних завдань родинного виховання належать:

створення у сім'ї атмосфери доброзичливості;

турбота про всебічний розвиток дітей (інтелектуальний, духовний, фізичний тощо);

формування у нащадків високих духовних і моральних якостей;

піклування про розвиток трудових навичок і здібностей, творче ставлення до праці;

залучення їх до активного громадсько-політичного життя.

Реалізація цих завдань потребує застосування засобів родинного виховання, серед яких на першому місці рідна мова, традиції, звичаї, обряди, символи, природа рідного краю і його історія, приклади героїчного минулого представників свого родоводу та гідності, просвітницької та освітньої самодостатності вітчизняного духовенства. Батькам потрібні особливі знання, розуміння деталей і подробиць життя для правильної реалізації вказаних нами засобів.

На наш погляд, у процесі родинного виховання важливо дотримуватись конкретних принципів, реалізація яких уможливлює отримання позитивних результатів. Загальновизнаними принципами виховання в родині були і залишаються гуманізм, природовідповідність, культуровідповідність, врахування вікових та індивідуальних особливостей, вимогливість, самостійність, ініціативність.

Пріоритетами сім'ї у вихованні зростаючих поколінь залишаються визнання її як духовного центру формування особистості, усвідомлення беззаперечного впливу батьківської мудрості, забезпечення реалізації набутого від попередників життєвого досвіду, поширення знань про моральні цінності свого народу та сприяння їх засвоєнню, попередній розвиток релігійних почуттів молоді тощо.

Виконання основних завдань, дотримання провідних принципів, використання засобів, розуміння суті пріоритетів родинного виховання сприяють утвердженню гуманістичних стосунків у процесі виховного впливу.

Висновки

Отже, ми ще раз переконались, що на даному етапі ідеї родинного виховання в освіті України реалізуються не в повному обсязі.

Українська родинна педагогіка сьогодні розглядається як окрема галузь педагогічного знання, яка містить у собі узагальнений досвід вітчизняного виховання і досліджує його актуальні аспекти, які є суттєвими для нинішніх і наступних поколінь. Вона тлумачиться як". національний варіант загальнолюдської педагогічної культури, яка в своєрідній формі виражає навчально-виховний досвід, інтереси й прагнення мас". У її науково-термінологічному апараті багато понять, напрацьованих самим народом. Вона сприяє насищенню наукової педагогіки гуманістичними ідеями, вимогами до особистості, спроможними впливати на її становлення в сучасному світі.

Родинна педагогіка впливає на якість виховання дітей у сім'ї, посилює його національну спрямованість. Вона сприяє розвитку позитивної реакції на перевірені часом засоби виховного впливу, які через спілкування передаються від пращурів до правнуків.

Відповідно до поставлених завдань ми:

1) Дослідили виникнення та розвиток ідеї родинної педагогіки та дійшли висновку, що багато педагогів внесли свій неоціненний вклад у розвиток та вдосконалення родинної педагогіки. Зокрема цим питання займалися такі видатні педагоги як: М. Стельмахович, О. Духнович, Г. Сковорода, Т. Шевченко, Я. Чепіга, І. Огієнко та інші. З цієї теми написано багато книжок, наукових та дослідницьких робіт. Але, не дивлячись на це, в сучасній українській родині існує багато запитань з приводу того, як же найкраще виховувати дитину, все ще існує багато проблем і непорозумінь між батьками.

2) Охарактеризували українську родинну педагогіку, найбільше свою увагу сконцентрували на таких відомих педагогах як: С. Русова, К. Д. Ушинський, В. Сухомлинський, М. Г. Стельмах. Проаналізувавши їхні праці можна сказати, що саме, українознавство допомагає збагнути, що наш народ, зокрема українська родина, у виховній роботі керувалися тим ідеалом, у якому таїться дух нації, сила національної ідеї - віковічної боротьби за своє існування, право бути вільними на своїй землі.

3) Проаналізували мету, завдання, зміст та основні напрями родинного виховання, і визначили, що головною метою українського родинного виховання — формувати в дітей та молоді духовність рідного народу, виховувати високосвідомих представників, патріотів українського народу, вільних громадян незалежної України. Також ми визначили такі основні завдання Через це основними завданнями родинного виховання можуть бути: — піклування про фізичне і психічне здоров’я дітей

— виховання в дітей глибоких патріотичних почуттів;

— умов для оволодіння дітьми рідною мовою;

— виховання в дітей любові до добра, правди, справедливості, моральних цінностей, ідеалів, культурних традицій, етичних норм взаємин між близькими людьми і в суспільному оточенні, гідності, честі, людяності, здатності виявляти турботу про молодших, милосердя до слабших і людей похилого віху.

4) визнали важливість реалізації ідеї родинної педагогіки в ВНЗ України і після проведення емпіричного дослідження дійшли висновку, що родинна педагогіка має важливе фундаментальне значення у становленні та формуванні в студентів розуміння важливості сім'ї, родинного комфорту, затишку. Опитуванні нами студенти дали зрозуміти що народна педагогіка є невід'ємною складовою освітньої системи України і має бути впровадження у всіх ВНЗ країни.

5) після опрацювання усіх матеріалів, як емпіричного так і теоретичного характеру ми розробили рекомендації щодо проведення у ВНЗ України заходів підтримки сім" ї, підготовки молоді до подружнього життя. Адже, на нашу думку, студентам не вистачає знань та впевненості як потрібно створювати сім'ю, як правильно вести себе у тих чи інших ситуація. На нашу думку у ВНЗ нашої країни, не вистачає заходів які спрямованні на підтримку молодого подружжя, також одиноких матерів та малозабезпечених сімей.

Список використаної літератури

1. Алєксєєнко Т. Ф. Книга для батьків: посібник до тренінгового курсу «Виховання в родині // Педагогіка і психологія «, част. 1/Т.Ф. Алєксєєнко — К.: Держсоцслужба, 2007. — 184с.

2. Бабенко Н. Б. Інтеграція родинних традицій, свят і обрядів у форми культурогенної життєдіяльності сучасної сім'ї // Український соціум. — 2005. — № 1 (6). — C.73−83

3. Бабій В. Сімейні традиції та їх виховне значення // Позакласний час, 2004, — № 7−8, С.27−31.

4. Безпалько О. В. Соціальна педагогіка в схемах і таблицях: навчальний посібник — К.: Логос, 2003. — 134 с.

5. Гончаренко С. Український педагогічний словник. — К.: Либідь, 1997. — 374 с.

6. Єрохіна І. Традиційне родинне виховання в українській сім'ї // Рідна школа, 1998. — № 7−8, С. 31.

7. Мойсеюк Н. Е. Педагогіка: Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти, — К., 1999. — 350 с.

8. Педагогічні ідеї К. Д. Ушинського / Ред. колегія: В.І. Войтко та ін. — К., 1974.

9. Семеног О. Використання родинних виховних традицій у навчальних закладах України // Шлях освіти, 1998. — № 2, С.21−23.

10. Стельмахович М. Г., Червінська І. Етнопедагогічні основи української національної школи-родини // Рідна школа, 1998. — № 7−8, С.37−39.

11. Сухомлинський В. О. Батьківська педагогіка Вибр. Твори. В 5-ти томах. — Т-5. — К., 1977.

12. Фіцула М.М. Педагогіка. Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти. — К.: Академія. 2000. — 542 с.

13. Хіміч Н. Родинне виховання в сучасних умовах // Рідна школа. ;

14. 1999, — № 10.

15. Чечет В. В. Педагогіка семейного воспитания: Учебно-методическое пособие. — Мн., 1998. — 256 с.

16. Янів В. Українська вдача і наш виховний ідеал. — Тернопіль: Діалог, 1992. — 29 с.

17. Яценко Т. О. Історичне коріння українського народного виховання // Українська література в загальноосвітній школі, 2001. — № 3, С.148−155.

18. Яценко Т. О. Родинне виховання на засадах народної педагогіки // Педагогіка і психологія, 1997. — № 2, С.88−94.

Додаток А

АНКЕТА

Родинна педагогіка в освіті

Дайте відповідь на наступні запитання!!!

1. Чи розумієте ви сутність поняття «родинна педагогіка» ?

· Так

· Ні

· Частково

2. На вашу думку, чи важлива родинна педагогіка у освітній системі України?

· Так

· Ні

3. На вашу думку, чи реалізуються ідеї родинної педагогіки у вашому навчальному закладі?

· Так

· Ні

4. На вашу думку, чи потрібна викладання такої дисципліни, як родинна педагогіки у вашому ВНЗ?

· Так

· Ні

5. Якщо потрібно то на якому курсі і чому?

· 1 курсі

· 2 курсі

· 3 курсі

· 4 курсі

6. Для чого, на вашу думку, викладання родинної педагогіки у вашому ВНЗ?