Заохочення і покарання. 
Хочу, можна, не можна, потрібно

Реферат на тему:

Заохочення і покарання. Хочу, можна, не можна, потрібно.

Вчитель: Боднарук О.П.

Мета. З’ясувати причини, які спричиняють появі в дітей неуважності, байдужості, черствості, егоїзму.

Обладнання. Виставка літератури з даної теми. Вислов­лювання видатних людей на дану тему.

«Змарнована» дитина у більшості випадків результат не вродженої розумової або моральної тупості, а педагогічних помилок вихователів.

П.Ф. Лесгафт

Дитяча натура дуже здатна до копіювання, і, будучи за­лишена сама собі, вона в короткий час може придбати та­кий розумовий і моральний напрям, що потім найсильніші, найкращі настанови і вимоги честі та обов’язку не в силі вже будуть вигнати дурні навички, які вкоренилися.

M.A. Добролюбов

Форма проведення. Круглий стіл.

Вчитель. Добро виховується добром, а зло — злом: це одна з важливих закономірностей педагогіки, педагогіки щоденного життя, щоденних взаємовідносин між членами наших сімей. Але іноді в житті зустрічаються факти, ситу­ації, які, на перший погляд, неможливо пояснити ніякими закономірностями.

Для прикладу розглянемо таку ситуацію.

У четвертому класі навчається 24 учні. З них декілька хлопчиків і дівчаток дуже швидко і безпомилково розв’язу­вали задачі. Гордістю вчительки був Михайлик Н. — тала­новитий хлопчик. Йому не потрібно було навіть записувати умову задачі: прослухавши, він швидко її розв’язував, усно виконуючи всі розрахунки. Безумовно, Михайлик отриму­вав тільки відмінні оцінки. Похвалу, захоплення товаришів і вчительки за блискуче розв’язування задач — все це Ми­хайлик сприймав як обов’язкове.

Був у класі й інший учень — Миколка П. Він добре розв’язував задачі, але працював повільно. Іноді отриму­вав четвірки, але в більшості випадків вчителька ставила хлопчику трійки — дуже вже він повільно працював.

Але одного разу трапилось несподіване. Вчителька продиктувала умову складної задачі. До дошки викликала Миколку. Хлопчик, не поспішаючи, з глибоким розумінням пояснив умову задачі і розв’язав її, виконавши всі розра­хунки усно. Клас слухав, затамувавши подих. Вперше за чотири роки навчання вчителька поставила Миколці п’ятірку.

Раптом у класі почувся плач. Учні були дуже здивовані: схилившись на парту, плакав Михайлик. Вчителька зро­зуміла, що коїлося в цей час в дитячій душі - її розривала, мучила заздрість. Хлопчик не міг змиритися з тим, що тепер не тільки він відмінник з математики.

Питання для обговорення

1. Як ви вважаєте, звідки «заповзло» це страшне зло в дитяче серце?

2. Де ж ховається небезпека, від якої необхідно оберіга­ти дитячу душу?

(Думки, виступи батьків).

Вчитель. Дійсно, якщо на плодоносній землі не культи­вується виноград, якщо земля не зрошена потом, то на ній виростає чортополох, хоча чортополох ніхто і не сіє. Так і з людською душею: в роки дитинства її необхідно оберігати від зла утвердженням добра. Тому ви, шановні батьки, повинні дотримуватись одного принципу: постійно оберігати чистоту душі дитини, щоб на плодоносний грунт не потра­пило жодне насіння зла.

Звідки ж потрапляє зло в душу дитини? Від чого її потрібно берегти?

(Думки, виступи батьків).

Вчитель. Так, душу дитини потрібно берегти від душев­ної порожнечі, від такого стану, коли у людини немає нічо­го за душею, нічого святого. Порожнеча душі - це найстрашніше зло. Людина з порожньою душею позбав­лена дорогоцінного щастя — творити добро і протиставля­ти сили своєї душі злу. Шановні батьки! Берегти душу ди­тини — це значить піклуватися про те, щоб в душі її міцно утвердились ті святині, які були б для дитини такі ж дорогі, як власне життя, як честь і совість, щастя і ласка сім'ї. Свя­тинями, які потрібно стверджувати в душі дитини, щоб бе­регти її чистоту, являються:

— віра в добро, віра в те, що людина — творець добра не тільки для себе особисто, а й для інших людей;

— віра у велику, чудодійну силу праці, в те, що працею людина створює свою власну красу;

— віра в самого себе, уміння бачити в собі добро і розум, здатність переживати почуття гордості за самого себе;

— здатність відчувати себе не маленькою пилиною в круговерті долі, а великою творчою силою.

Запам’ятайте! Щоб у дитячій душі не поселилося зло, дитина повинна стверджувати добро — своєю поведінкою, вчинками.

Розглянемо таку ситуацію.

Першокласниця Марійка прийшла із школи додому і по­бачила: підлога в кімнаті чиста, аж блищить.

— Як в нашому класі після уроків, — сказала Марійка.

— Як це, після уроків? — здивувалася мама. — А під час уроків?

— Ми прибираємо після уроків. Адже комісія приходить після занять і ставить оцінку за чистоту. Навіщо витирати підлогу під час занять?

— Мудрі у вас порядки, — уміхнулась мама.

Але раптом хтось постукав. Мама відчинила двері. У ха­ту увійшла сусідка — стара бабуся Христина. Бабусі дев’яносто дев’ять років, У неї сім синів, три дочки, сорок внуків, сто три правнуки.

Мама низько вклонилась бабусі, взяла її під руку і пове­ла за стіл.

Злякалась Марійка: на вулиці дощ, взуття у бабусі бруд­не.

Довго сиділа за столом бабуся Христина. Мама приго­щала її чаєм.

Коли бабуся пішла додому, Марійка сказала:

— А ми в клас у таких брудних черевиках не пустили б… Підлога ж повинна бути чиста…

— Підлога буде чистою, доню… А душа? — тихо сказала мама.

(Обговорення ситуації з батьками).

Вчитель. Слід відзначити, що душу дитини потрібно бе­регти також від безсердечного, бездушного ставлення до людини, від тої тупості, з якої виростає ядовитий плід егоїзму: «мені все дозволенороблю те, що мені подобаєтьсятільки б мені було добре, а до інших мені немає діла».

Ви, як батьки, вже в молодшому шкільному віці дитини повинні закріпити в її свідомості думку про те, що кожна людина — і найменша дитина, і людина зрілого віку, і дідусь на схилі років — мають право на щастя… Але найбільше зло, яке може влаштуватися у дитячій душі - егоїзм.

Як же вберегти дитячу душу від егоїзму?

(Думки, виступи батьків).

Вчитель. Основні ліки від егоїзму — навчити дитину ке­рувати своїми бажаннями. Виховна робота в цьому на­прямку повинна початися в сім'ї з того часу, як тільки дити­на зрозуміє, що вона живе серед людей і що у кожної людини є свої бажання, які вона прагне вдовольнити. Тому, дорогі батьки, ви повинні засвоїти одну істину: щоб діти по­важали людей, необхідна перш за все повага людських бажань, інтересів, прагнень.

Ось життєва ситуація. Біля школи ростуть квіти. Десятки раз кожен з дітей проходив біля цих квітів. Хочеться зірва­ти, щоб помилуватися ними і отримати насолоду. Але що було б, якби кожен робив так, як йому хочеться? Тому вар­то запам’ятати, що бажання дитини — це швидкий птах на ім'я «хочу», який, літаючи в блакитному небі, обов’язково зустрінеться з іншим: «не можна». І в більшості випадків буває так, що птах, якого дитина випускає, повинен повер­нутися назад, у гніздо.

Орієнтуватися в цій складній системі - хочу, не можна, можна, потрібно — це уміння вимагати від дитини великої сердечної чутливості до духовного світу інших людей, до гармонії узгодженого життя. А дитина повинна бути сама в певній мірі творцем цієї гармонії - ось так потрібно вводи­ти дитину у світ пізнання розумом і серцем.

У тісному зв’язку з попередженням егоїзму знаходиться охорона чистоти дитячої душі від зла, ім'я якому — бай­дужість. Це одна з граней егоїзму. Виростає паросток бай­дужості з того маленького зернятка, в зародку якого лежить повчання матері - батька: «Думай і піклуйся про себе, а до інших тобі діла немає».

Байдужість — це ягідки, які визрівають на квітах егоїзму. У байдужої людини в душі немає ніяких ідеалів. Вона може стати зрадником, сьогодні вона буде топтати в болото те, перед чим вчора схиляла голову. Байдужість — рідна сестра безсердечності, бездушності. Тому слід пригадати таку бувальщину. Вузькою стежкою йшли два подорожніх. З однієї сторони стежки було синє море, з іншої - стояли сиві гори.

Йшли подорожні довго. Вони шукали Красу. Один з них був Людиною з Гарячим Серцем, а інший — Людиною з Хо­лодним Серцем.

Людина з Гарячим Серцем поглянула на море і очі її ста­ли лагідними. Вона сказала:

— Яке воно сильне, могутнє і вічне — море. А Людина з Холодним Серцем сказала:

— Так багато води.

Підійшли подорожні до сірого каменю. У Людини з Гаря­чим Серцем радісно стало на серці.

— Дивись, яка прекрасна квітка. Так це ж і є та Краса, яку ми шукаємо!

— Де ти бачиш квітку? — здивувалась Людина з Холод­ним Серцем. — Це ж сірий камінь. Ось і тріщина в ньому, ось і пилюкою вкритий він, камінь…

— Так, камінь, але там, всередині, квітка троянди, — за­протестувала Людина з Гарячим Серцем. — Потрібно тільки добратися, звільнити її з кам’яного полону.

Людина з Гарячим Серцем багато днів різала сірий камінь. А Людина з Холодним Серцем сиділа на березі і з сумом дивилась на море.

Нарешті із середини каменю з’явилась квітка дивовиж­ної краси. Здавалось, цілий світ раптом притих, вдивляю­чись у Красу, яку звільнила людина з кам’яного полону.

Навіть гори піднялися вище. Навіть хвилі морські при­тихли, і безмежне море стало як дзеркало.

Тільки Людина з Холодним Серцем була байдужа. Вона торкнулась пальцем чудової квітки, спробувала нігтем і сказала:

— Так, міцний камінчик…

Отже, дорогі батьки ви повинні добитися одного: щоб дитина бачила світ не тільки очима, а й серцем.

Поведінка дитини повинна оцінюватися також вами, шановні батьки. Завдяки вашій оцінці діти краще усвідо­млюють правила поведінки та їх виконання. Позитивна оцінка викликає задоволення, що сприяє закріпленню навичок і вмінь дисциплінованості. Діти добре усвідомлюють результати своїх вчинків.

Оцінка дорослих допомагає дитині правильно усвідоми­ти свою поведінку. Адже діти перших класів завжди шука­ють підтримку своїх дій у дорослих, прагнуть одержувати позитивні оцінки від близьких їм людей, думку яких вони особливо цінують. Одержати похвалу від батьків за свої вчинки стає потребою-дитини, яку вона завжди нама­гається задовольнити.

Позитивна й негативна оцінки дій дитини уже в перші роки життя допомагають їй правильно орієнтуватися в то­му, що погано і чого не слід робити. Позитивна оцінка закріплює хорошу поведінку, робить її звичною, такої по­ведінки дитина починає прагнути. Ось чому значення за­охочення набагато більше порівняно з покараннями. Ви часто оцінюєте тільки погану поведінку дітей, а добру ніяк не відзначаєте. А тим часом діти молодшого шкільного віку нерідко добре поводять себе тільки заради того, щоб їх похвалили.

Заохочення позитивних вчинків дитини особливо потрібне в тих випадках, коли помітні її зусилля краще по­водитися, хоч може це й не зовсім їй вдається.

Проте при вихованні в дітей моральної поведінки нерідко доводиться застосовувати покарання. Наша система виховання допускає такі міри покарання: заува­ження, обурення, висловлення незадоволення, позбавлен­ня дитини цікавого для неї, фізичного покарання дітей, яке не тільки не сприяє формуванню моральної поведінки, а навпаки, виховує в дітей небажані риси: брехливість, бо­язкість, озлобленість тощо.

А потрібно, щоб покарання супроводжувалося почуттям сорому, вини, тоді воно дає виховний ефект. Покаранням, як і заохоченням, слід користуватися вдумливо, залежно від вчинку дитини та умов, за яких стався прикрий випадок.

(Обговорення батьками застосування заохочень і пока­рань для дітей молодшого шкільного віку).

Вчитель. А закінчити наше засідання за круглим столом хотілося б словами В. О. Сухомлинського. Він писав:

«Не йдіть легким шляхом. Йдіть найважчим! Перебо­рення труднощів возвеличує людину. Знання людей — це особлива людська мудрість, до її досягнення немає уроків у розкладі. Мудрість ця досягається тільки тим, якщо батьки зуміли в дитячій душі поєднати «потрібно» і «важко».