Вплив фізичного виховання на розвиток підлітка

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імени М. П. ДРАГОМАНОВА Кримський гуманітарний факультет Кафедра гуманітарних і соціально-економічних дисциплін КУРСОВА РОБОТА З дисципліни «Загальна педагогіка»

на тему: «Вплив фізичного виховання на розвиток підлітка»

Студентки 2 курсу групи ФВПП Напрямок підготовки

0102 Фізичне виховання, спорт и здоров’я людини спеціальності 6.10 201 фізичне виховання Шаповаленко Єлизавета Олексіївна Керівник: к.пед.н., доцент Трофімюк Антон Григорович Гурзуф — 2014

ВСТУП

Актуальність теми полягає в тому, що на сучасному етапі розвитку суспільства, фізичне виховання є головним напрямом впровадження фізичної культури і становить органічну частину загального виховання, покликану забезпечувати розвиток фізичних, морально-вольових, розумових здібностей та професійно-прикладних навичок людини. Фізична культура — це самостійна і особлива галузь загальної культури, яка спрямована, головним чином, на зміцнення здоров’я людини, продовження її творчої активності та життя, а також на зростання і вдосконалення її всебічного і гармонійного розвитку та використання набутих якостей в суспільній, трудовій та інших видах діяльності. Головними чинниками всебічного розвитку, перш за все, є розвиток усіх видів діяльності людини та вміння використовувати їх у повсякденному житті. Ступінь їх вираженості визначається багатьма чинниками, головними з яких є прояв різноманітності змісту, форм, методів і засобів діяльності людини та їх оптимальне поєднання.

Залежно від того, в якій сфері діяльності використовується фізична культура, вона отримує відповідну назву: «дошкільна фізична культура», «шкільна фізична культура», «фізична культура в професійно-технічних училищах та спеціальних середніх навчальних закладах», «фізична культура у вузах», «лікувальна фізична культура», «виробнича фізична культура», «особиста фізична культура» тощо.

Таким чином, можна вважати, що фізична культура — це сукупність досягнень суспільства у створенні та раціональному використанні спеціальних засобів, методів і умов цілеспрямованого вдосконалення людини. Фізичне виховання, як і виховання в цілому, є процесом вирішення певних освітньо-виховних завдань, який характеризується всіма загальними ознаками педагогічного процесу, або здійснюється в умовах самовиховання.

Об'єкт дослідження: підлітки та вплив фізичного виховання на них Предмет дослідження: розвиток підлітків Ціль дослідження: обгрунтувати необхідність занять фізичною культурою і спортом як життєво необхідної потреби підлітків Задачі дослідження:

— зробити аналіз психолого-педагогічної літератури по данній темі

— визначити роль фізичного виховання в житті людини

— розглянути вікові особливості розвитку підлітків

— визначити вплив фізичного виховання на організм підлітків

РОЗДІЛ 1. РОЗВИТОК фІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ В ПЕДАГОГІЧНІЙ ЛІТЕРАТУРІ

1.1 Розвиток поняття фізичного виховання в педагогічній літературі

«Метою виховання, на думку Сократа, повинно бути пізнання самого себе. Хоча найважливішим завданням виховання Арістотель вважав розвиток розуму, але рекомендував починати з виховання фізичного.

Однією з характерних рис педагогіки другої половини XIX століття Дістервег вважає спрямування уваги учнів на зміцнення фізичних і духовних задатків, на розвиток почуттів, мислення і волі дитини.

Таким чином, вона займається гімнастикою тіла і духу та вважає своєю вищою метою розвиток енергійного характеру вихованців.

Принцип гармонійної освіти вимагає повного розвитку тіла і духу (здоровий дух у здоровому тілі!). Ніякий вид, ніяка сторона розвитку не повинні здійснюватись на шкоду іншій. Здоров’я, фізичний розвиток, зміцнення, формування тіла так само важливі, як ті ж властивості, що стосуються душі, тому що одне неможливе без другого. Не лише розвиток пізнавальної діяльності, але й розвиток емоційної і вольової схеми, свіжість і жвавість почуттів, сили духу, твердість рішень, одним словом, все утворення характеру значною мірою залежить від фізичних властивостей індивідуума.

Виховання, за Дістервегом, є одночасно і постійною категорією і історичним явищем. В першому випадку воно підпорядковується спільному для всіх часів і народів началу, яким він вважає природовідповідність; в другому — воно різне в різні епохи у різних народів і визначається принципом культуровідповідності. Вищим началом, на думку Дістервега, є принцип природовідповідності. Принцип культуровідповідності в навчанні і вихованні передбачає слідування за ідеалом (освітнім і виховним) певного часу. Адже мета здійснюється в процесі руху" [18, 221].

«З точки зору специфічних функцій у фізичному вихованні розрізняють дві нерозривно пов’язані сторони: фізичну освіту та сприяння розвитку фізичних якостей.

Фізична освіта, на думку П. Ф. Лесгафта, полягає в тому, щоб навчитись ізолювати окремі рухи і порівнювати їх між собою, свідомо керувати ними і пристосовувати до різноманітних перешкод, долаючи їх спритно і наполегливо, іншими словами, привчитись з найменшим зусиллям і в найкоротший проміжок часу свідомо здійснювати найбільшу фізичну роботу.

Задовго до Лесгафта, розробляючи теорію елементарної освіти, Песталоцці вважав, що в людській природі закладені розумові, фізичні і моральні сили, і, відповідно, поділяв елементарну освіту на інтелектуальну, моральну та фізичну. Метою фізичної елементарної освіти є правильний гармонійний розвиток фізичних задатків людини, що дає їй спокій та фізичну самостійність, прищеплює їй хороші фізичні навички. При цьому Песталоцці постійно підкреслював, що всі три складові необхідно здійснювати в тісному зв’язку і взаємодії" [9, 240].

Правильна фізична освіта повинна підготувати кожну людину так, щоб вона не боялась жодної роботи, напруження сил, що сприятимуть набуттю фізичної самостійності. Вона повинна сприяти засвоєнню кожною окремою особою тих навичок, які виявляться для неї найкориснішими.

Таким чином, фізична освіта являє собою засвоєння людиною в процесі спеціального навчання системи раціональних способів керування своїми рухами, необхідного в житті фонду рухових умінь, навичок і пов’язаних з ними знань. Ця сторона фізичного виховання має першорядне значення для раціонального використання людиною своїх рухових можливостей у життєдіяльності.

Другою стороною фізичного виховання є цілеспрямований вплив на комплекс природних властивостей організму, що належить до фізичних якостей людини. З допомогою фізичних вправ і інших засобів фізичного виховання можна в певному діапазоні змінювати функціональний стан організму, що веде до прогресивних адаптаційних змін у ньому. Впливаючи таким чином на фізичні якості, при певних умовах досягають суттєвої зміни рівня і спрямованості їх розвитку. Це виражається в прогресуванні тих або інших рухових здібностей (силових, швидкісних та ін.), підвищенні загального рівня працездатності, зміцненні здоров’я, поліпшенні будови тіла[19].

«Велику увагу фізичному вихованню приділяв Х.А.Гельвецій. Його основними завданнями він вважав: зміцнити тіло і дух, зробити людину сильнішою, міцнішою, здоровішою, а, отже, щасливішою. Учні щоденно декілька годин повинні приділяти таким фізичним вправам, як біг, боротьба, стрибки, плавання, заняття гирями, їзда верхи тощо.

Багато цінного для сучасної практики фізичного виховання можна почерпнути з методики Д. Локка. Метою виховання він вважав підготовку джентльмена, який уміє розумно і прибуткове вести свої справи, має здоровий дух у здоровому тілі і вміє поводитись у товаристві. Джентльмен — це людина фізично сильна і загартована. Звідси три завдання: виховання тіла, характеру, розуму і комплексний підхід до їх розв’язання — єдність фізичного, психічного і розумового.

Отже, фізичне виховання здійснюється з допомогою фізичного вправляння для одержання бажаних адаптаційних змін у стані учнів. Але якщо розглядати у цьому процесі лише ті зміни, що відбуваються в організмі, а не в особистості загалом, то це може призвести до викривленого, надто вузького розуміння фізичного виховання" [4, 240].

1.2 Педагогічна спадщина Я. А Коменського та П.Ф. Лесгафта

«Я. А. Коменський — фундатор педагогіки як окремої науки. Він першим у світі теоретично обґрунтував весь комплекс основних питань, які в сукупності визначають педагогіку як науку, зібравши і переробивши у своїх творах весь досвід попереднього розвитку теорії і практики навчання і виховання підростаючого покоління. У працях видатного педагога знайшли відображення народна чеська педагогіка, антична педагогічна спадщина, ідеї багатьох передових педагогів, особистий досвід Каменського.

Ідея створення цілісної педагогічної теорії виступає у системі поглядів Коменського як частка загального плану удосконалення людства. У його багатющій педагогічній спадщині, і передусім у «Великій дидактиці», вперше у світі педагогічна теорія набула якості науки. Тут розглянуті всі найважливіші питання педагогічної науки. Коменський прямо не дає дефініцій головних понять педагогіки, але аналіз праць Каменського з питань виховання і навчання, особливо «Великої дидактики», робить очевидною його точку зору. Так, наприклад, Коменський ніде не дає визначення педагогіки як науки, але зі змісту його праць ясно, що педагогіку він розуміє як науку про виховання дитини; Коменський ніде не дає визначення уроку, але з його творів ми вільно можемо вивести розуміння уроку як форми організації навчання.

Класична праця Коменського «Велика дидактика» (1632) послідовно і систематично висвітлює майже всі основні проблеми навчання і виховання. Довга назва книги в урочистому стилі тієї епохи сповіщає про її головні цілі: «Велика дидактика, яка містить універсальну теорію вчити всіх усього або вірний і ретельно обдуманий спосіб створювати по всіх общинах, містах і селах кожної держави такі школи, в яких би все юнацтво обох статей, без будь-якого де б то не було винятку, могло навчатися наук, вдосконалюватись в норовах, набиратись благочестя і, таким чином, в роки юності навчитись всього, що потрібно для справжнього і майбутнього життя» [23, 30].

«Світоглядні та наукові концепції П. Ф. Лесгафта, ідеї психофізіологічної єдності людської природи й ролі фізичного виховання у всебічному розвитку та формуванні особистості ґрунтуються на здобутках педагогічної науки ХIХ століття та даних його власних анатомо-фізіологічних досліджень.

За свідченням дослідників П. Ф. Лесгафт заявив про себе у багатьох галузях наукових знань: в біології, антропології, анатомії, фізіології, патології, психології, педагогіці.

Необхідність саме такого підходу до вирішення проблем фізичного виховання визнавав ще К. Д. Ушинський: «…правила фізичного виховання необхідно повинні бути виведені з глибокого й обширного знання анатомії, фізіології, патології, інакше вони будуть безбарвними, некорисними…».

В історії розвитку педагогічної теорії П. Ф. Лесгафту належить особливе місце засновника науки про фізичне виховання. У праці «Руководство по физическому образованию детей школьного возраста» вчений вперше вводить поняття «фізична освіта». Фізичну освіту він розглядає як системне засвоєння людиною раціональних способів управління своїми рухами та набуття таким чином необхідного у житті фонду рухових навичок. Творчо розвиваючи думку І.М.Сеченова про значення «м'язового відчуття» у пізнанні, П. Ф. Лесгафт розглядає рух як засіб розвитку пізнавальних сил учнів. Аналізуючи розвиток рухів дитини, він показує, як поступово із сполучення м’язових, зорових та дотикових відчуттів створюються просторові уявлення.

Поступово поширюючись, коло уявлень та понять, що набуваються у зв’язку з фізичним вихованням, зливається із загальною системою знань та відіграє значну роль у формуванні наукового світосприйняття людини у майбутньому.

Провідна ідея праці полягає у тому, що головним завданням школи «слід вважати з’ясування значення особистості людини у той період, коли розвивається абстрактне мислення й поняття про істину, коли формується людина» [15, 100].

«За традицією, що склалася у другій половині ХIХ століття, терміном «освіта» П. Ф. Лесгафт позначає весь процес розвитку й формування людини як особистості. В його працях з анатомії і фізіології, гігієни, психології й педагогіки людина постає як цілісний організм і особистість одночасно.

Звідси випливають найсуттєвіші питання взаємозв'язку психічного, морального й фізичного розвитку, взаємообумовленості та взаємовпливу відповідних їм напрямів виховання.

Тому застосоване П. Ф. Лесгафтом поняття «фізична освіта» має на увазі процес формування організму й особистості під впливом спеціально організованого діяння, що містить систему фізичних вправ, інші специфічні засоби тощо.

Система засобів, що пропонує вчений, класифікована ним відповідно до педагогічних завдань: «привчити до наполегливої та тривалої діяльності й здатності керувати собою в роботі, що потребує великого напруження й тривалості, до більшої самостійності в діях та до вольових проявів».

Наголошуючи на необхідності фізичного виховання, П. Ф. Лесгафт розглядав його як необхідну складову всебічного розвитку особистості: «історичний досвід свідчить, що школа не може існувати без фізичної освіти; фізичні вправи повинні бути неодмінно щоденними, у повній відповідності до розумових занять», тому що «будь-яка одноманітна діяльність втомлює, пригнічує молоду людину та вбиває в неї будь-яку самостійність». На думку вченого, «є необхідним, щоб розумове й фізичне виховання йшли паралельно, інакше ми порушимо правильний хід розвитку у тих органах, які залишаться без вправ» [11, 301].

З позицій єдності розумового й фізичного виховання вирішується П. Ф. Лесгафтом питання про єдність їх методів: аналіз, синтез, порівняння, що є притаманними розумовому вихованню, є за П. Ф. Лесгафтом, основними при оволодінні руховими діями.

Розглядаючи людину у єдності усіх її проявів, П. Ф. Лесгафт вважає «єдиним неподільним завданням школи» фізичний, інтелектуальний, моральний та естетичний вплив".

Слід зауважити, що П. Ф. Лесгафтом було закладено підґрунтя у вирішенні таких методичних питань теорії фізичного виховання, як використання загальних педагогічних положень з урахуванням особливостей конкретного виду діяльності.

З огляду на викладене цілком правомірною є думка про те, що педагогічна спадщина П. Ф. Лесгафта виходить за рамки суто історичного значення та містить ідеї, багатство яких не є вичерпаним, тому може розглядатися сьогодні як одне з джерел подальшого розвитку педагогічної науки.

1.3 Розвиток фізичного виховання в радянський період

«В основу радянського фізичного виховання була покладена науково-методична та практична діяльність великого російського вченого Петра Францевича Лесгафта, якому належить вчення про суспільне значення фізичної культури.

П.Ф. Лесгафт на особисті заощадження та пожертви, зібрані учнями, відкрив перше в Царській Росії спеціальний вищий навчальний заклад — «Курси виховательок і керівниць фізичного виховання» (1896 р.).

У 1905 р. курси були перетворені у Вільну Вищу Школу (ВВШ). До П. Ф. Лесгафту приїздили вчитися з усіх куточків російської імперії: Україна, Кавказу, Білорусі, Фінляндії, Середньої Азії, Польщі. Навчальний заклад був громадським і демократичним, в ньому навчалися люди різного віросповідання, майнового цензу, соціального становища. Все життя самого педагога-вченого, його погляди та вчинки, були сформульовані в життєвому кредо Лесгафта — «ніколи і ні в чому не допускати насильства».

Пізніше, радянський фізіолог Л.А. Орбелі назве систему фізичного виховання П. Ф. Лесгафта «олюдненої гімнастикою», а за визначні заслуги вченого перший радянський спеціальний вуз буде носити його ім'я.

Свою теорію фізичного виховання П. Ф. Лесгафт виклав у праці «Керівництво з фізичного виховання та освіти дітей шкільного віку» (1888 р.). У цій книзі він розкрив принцип наукової обгрунтованості фізичного виховання на базі використовуваних обов’язково педагогічних, психологічних, медико-біологічних методів дослідження; розробив принципи і підходи професійної підготовки фахівців; обгрунтував вікові підходи; представив класифікацію фізичних вправ. А також встановив і обгрунтував зв’язок фізичного та розумового розвитку; показав важливу роль рухових дій у всіх сферах життєдіяльності людини (трудової, побутової, культурної)".

Становлення радянського фізичного виховання відбувалося на базі того, що вже було досягнуто в цій області діяльності людей. Проте в рамках нового державного устрою принципи радянської фізичної культури повинні були бути іншими, ніж у західноєвропейських країнах. Тому стали пропонуватися різні шляхи та напрямки за змістом радянської системи фізичного виховання. «Соціалістичний напрямок» зводився до використання тільки «сприятливою і корисною ігрової діяльності». Прихильники «медичного спрямування» відкидали заняття боксом, футболом, важкою атлетикою, гімнастикою і т.д., тому що вважали їх шкідливими для ослабленого здоров’я трудящих. Їх кредо були гігієнічні вправи і лікувальна фізична культура, піший туризм.

Специфічну форму радянської системи фізичного виховання пропонували прихильники «Пролеткульту» — фізична культура у них була представлена наслідувальними діями робочих рухів (загрібання вугілля, стругання, пиляння і т.п.) і називалася «трудовий гімнастикою».

«Скаутський напрямок» будувалося на основі вже існуючого в Англії. У 1922 р. була змінена ідеологічна основа скаутського виховання і створено «піонерський рух», що включає й фізичну підготовку учнів шкіл.

В обстановці існування різних концепцій радянського фізичного виховання 1917;1923 рр. було необхідне прийняття фундаментальної єдиної основи розвитку та змісту фізичної культури. Вона була викладена у Постанові ЦК РКП (б) «Про завдання партії в галузі фізичної культури» (1925 р.). У ньому були сформульовані: а) визначення соціалістичної системи фізичного виховання; б) визначено її завдання, в) зміст; г) організаційна структура; д) основні напрямки. Всі подальші положення та рішення комуністичної партії та радянського уряду про фізичну культуру і спорт розвивалися на цьому керівному документі [24; 31].

«У період з 1917 по 1940 рр. успішно розвивалися науково-методичні основи радянської системи фізичного виховання. Вже в перші роки радянської влади почала вирішуватися проблема підготовки науково-педагогічних кадрів. У 1919;1920 рр. приступили до роботи два перших вищих навчальних заклади: інститут фізичної освіти ім. П. Ф. Лесгафта в Петрограді і Центральний інститут фізичної культури в Москві. У цих вузах в 20-і роки почалися серйозні наукові дослідження в галузі фізичного виховання. Заслуга в розробці медико-біологічних, психологічних і педагогічних проблем фізичної культури і спорту належала великим ученим Гориневской В. В., Орбелі Л.А., Крестовнікову О.М., Рудику П. А., Бернштейн Н. А., Іваницькому М. Ф.

Величезне значення, в плані розвитку науково-методичних основ радянської системи фізичного виховання, мало відкриття видавництва «Фізкультура і спорт» (1923 р.). Видавництво стало випускати збірники наукових статей, а з 1925 р. щомісячний науково-теоретичний журнал «Теорія і практика фізичної культури». Тому в березні 1931 р. ВСФК при ЦВК СРСР затвердив фізкультурний комплекс ГТО I ступеня, що включає нормативи з бігу, стрибків і метань, підтягування на перекладині та перенесенні патронного ящика (чоловіки), лазіння по канату (жінки), плавання, їзду на велосипеді, лижним переходах, веслування, пересування у протигазі. До вимоги відносилося вміння надати першу допомогу (санмінімуму), знання основ самоконтролю, знайомство з основами фізкультурного руху СРСР, ударну працю на виробництві. У зв’язку з цим був введений в практику роботи комплекс ГТО II ступеня (1933 р.), що складався з 22 норм і 3 вимог. У ньому більш широко були представлені види спорту і военнопрікладние вправи: стрибки на лижах з трампліну (чоловіки), стрибки у воду, фехтування на багнетах, подолання смуги перешкод та ін. У 1934 р. увійшов в практику роботи з дітьми комплекс «Будь готовий до праці і оборони СРСР «[13, 290].

ВИСНОВКИ ПО — ПЕРШОМУ РОЗДІЛУ

1. Роблячи висновки по першому розділу, можна сказати, що правильна фізична освіта повинна підготувати кожну людину так, щоб вона не боялась жодної роботи, напруження сил, що сприятимуть набуттю фізичної самостійності. Вона повинна сприяти засвоєнню кожною окремою особою тих навичок, які виявляться для неї найкориснішими.

2. Фізичному вихованню завжди придавалося багато значення, це ми можемо зустріти в роботах Я. А. Коменського та П. Ф. Лесгафта, які говорять про розвиток дитини взагалом. У «Великій дидактиці» Коменський не тільки розробив чітку систему навчання і виховання, але приділив значну увагу фізичному вихованню. Кажучи про П. Ф. Лесгафта, то в історії розвитку педагогічної теорії йому належить особливе місце засновника науки про фізичне виховання. Фізичну освіту він розглядає як системне засвоєння людиною раціональних способів управління своїми рухами та набуття таким чином необхідного у житті фонду рухових навичок.

3. В Радянський період фізичне виховання розвивалося достатньо успішно, про це свідчить те, що, відкривалися навчальні заклади такі, як спеціальний вищий навчальний заклад — «Курси виховательок і керівниць фізичного виховання». Згодом, приступили до роботи два перших вищих навчальних заклади: інститут фізичної освіти ім. П. Ф. Лесгафта в Петрограді і Центральний інститут фізичної культури в Москві. У цих вузах в 20-і роки почалися серйозні наукові дослідження в галузі фізичного виховання. Заслуга в розробці медико-біологічних, психологічних і педагогічних проблем фізичної культури і спорту належала великим ученим Горинівськый В.В., Орбелі Л.А., Крестовнікову О.М., Рудику П. А., Бернштейн Н. А., Іваницькому М. Ф.

РОЗДІЛ 2. ФІЗИЧНЕ ВИХОВАННЯ І ЙОГО ВПЛИВ НА ОРГАНІЗМ ПІДЛІТКА

2.1 Фізичне виховання в житті людини Фізична культура повинна входити в життя людини з раннього віку і не залишати її до старості. При цьому дуже важливим є момент вибору ступеня навантажень на організм, тут потрібен індивідуальний підхід. Адже надмірні навантаження на організм людини як здорового, так і з яким-небудь захворюванням, можуть завдати йому шкоди.

Історія фізичної культури дає нам знання про причини виникнення і розвитку фізичного виховання, про ті українські національні традиції і звичаї, які пов’язані з використанням засобів фізичної культури у процесі фізичного виховання. Звернемо увагу лише на те, що виникнення фізичного виховання це процес об'єктивний, і вже в первіснообщинному суспільстві воно є обов’язковим. Система первіснообщинного виховання була добре адаптована до життєвих потреб людини, умов, в яких доводилося жити і діяти молоді. Зона виховувала фізичну силу, витривалість, мужність, характер, почуття, здатність до боротьби з небезпекою, що підстерігала людину на кожному кроці, її вчили битися врукопашну і з засідки.

Уже в первісному суспільстві громадське виховання залишало значне місце самостійності дитини, її майже ніколи не били. Тому з раннього віку, як свідчать історико-педагогічні дослідження, діти, особливо хлопчики, стають значною мірою самостійними: з 3−4 років починають ставити капкани на птахів, вміють керувати човном, в 6−8 — ловлять рибу, полюють, проявляючи при цьому чудову витримку і винахідливість (лежачи на спині, на долоні руки тримають годинами кілька зерен, доки не прилетить птах, аби в цей момент затиснути його в руці). Велике значення в той час мають ігри. Хлопчики граються у війну, влаштовують змагання. Дітей вчили кидати в ціль, ховатись уміло і непомітно, підкрадатись, міняти місце, добре бігати і стрибати. Дорослих юнаків ставили на відкритому місці й одночасно з чотирьох сторін метали у них тупі стріли, від яких вони повинні були ухилятися. З малих літ дітей привчали і до лука. До 13−14 років більшість юнаків ставали самостійними мисливцями, які не боялися виступити навіть проти великого звіра [2; 30].

«Процес фізичного виховання характеризується, такими особливостями:

* по-перше, це добре продуманий, спроектований, завчасно підготовлений процес, який передбачає активну діяльність вчителя, засоби, методи і форми навчання, адекватні поставленим завданням;

* по-друге, це процес свідомої й активної участі учнів у вирішенні поставлених завдань шляхом виконання фізичних вправ, формування навичок, удосконалення фізичних якостей, придбання знань. При цьому цей процес базується на фізіологічних, психологічних, загально-педагогічних закономірностях. Більше того, на певному рівні цей процес стає творчим, торкається інтелектуальної сфери учнів;

* по-третє, фізичне виховання пов’язане з подоланням труднощів, що вимагають і сприяють розвитку моральних і вольових якостей.

Тому до учнів у процесі фізичного виховання треба підходити як до особистостей, що прагнуть до самовдосконалення, а сам процес не може здійснюватися з позицій тільки однієї науки (наприклад, фізіології чи психології). Необхідне поєднання багатьох наук, передбачених навчальними планами закладів освіти, що готують фахівців даного профілю.

Поряд з терміном «фізичне виховання» використовують термін «фізична підготовка». Ним користуються, коли хочуть підкреслити прикладну спрямованість фізичного виховання стосовно певної діяльності, яка вимагає «фізичної підготовленості». Це стосується, наприклад, фізичного виховання військовослужбовців, яке здійснюється у формі спеціальної фізичної підготовки.

Викладене дозволяє визначити фізичне виховання як педагогічний процес, спрямований на фізичне і духовне вдосконалення людини, оволодіння нею систематизованими знаннями, фізичними вправами та способами їх самостійного використання протягом усього життя" [3, 70].

2.2 Особливості вікового розвитку підлітків

«Підлітковим прийнято вважати період розвитку дітей від 11−12 до 15−17 років; він знаменується бурхливим розвитком і перебудовою організму дитини. Насамперед, — це фізіологічне дозрівання, яке не можливо ізолювати від соціального ряду, тобто процесів соціалізації.

В фізіології цей процес умовно поділяється на три фази:

1. передпубертатний, підготовчий період;

2. власне пубертатний період, протягом якого здійснюються основні процеси статевого дозрівання;

3. постпубертатний період, коли організм досягає повної біологічної зрілості.

Якщо співставити цей поділ зі звичними віковими категоріями, передпубертатний період відповідає молодшому підлітковому, пубертатний — підлітковому, постпубертатний — юнацькому віку. У підлітковому віці відбуваються кардинальні зміни організму дитини на шляху до біологічної зрілості. Ці зміни зумовлюються насамперед статевим дозріванням. Статеве дозрівання впливає на появу почуття власної дорослості, появу інтересу до представників протилежної статі, пробудження нових романтичних почуттів і переживань" [6, 250].

«Активізація діяльності гіпофізу спричиняє інтенсивний фізичний і фізіологічний розвиток. Прискорюється ріст тіла в довжину. У дівчаток цей процес розпочинається з 11 років, що на 2 роки раніше, ніж у хлопчиків. У зв’язку з бажанням подобатися представникам протилежної статі, така різниця призводить до появи цілого комплексу переживань, особливо у хлопчиків.

Зміцнюється м’язово-скелетна система, зростає фізична сила. Але ріст хребта відстає від темпу росту тіла в довжину. Можна відмітити порушення пропорцій тіла. Простежується невідповідність розвитку серця, маси тіла і судинної системи. Тому часто порушується робота серця, спостерігається швидка втомлюваність. Здійснюється перебудова моторного апарату. Часто втрачається гармонія в рухах, вміння володіти власним тілом. У підлітків може з’являтися протест проти таких змін зовнішності та формуватися гіпертрофований образ фізичного «Я» .

Настання підліткового віку проявляється в різкому змужнінні організму, раптовому збільшенні зросту і розвитку вторинних сексуальних ознак. У дівчат цей процес починається приблизно на 2 роки раніше і триває протягом коротшого часу (3−4 роки), ніж у хлопців (4−5 років). Цей вік вважається періодом вираженого збільшення сексуальних бажань і сексуальної енергії, особливо у хлопчиків.

Однак всі процеси дозрівання протікають вкрай нерівномірно і неодночасно, при чому це виявляється як на міжіндивідуальному (один хлопчик 14−15 років може бути постпубертатним, інший — пубертатним, а третій — передпубертатним), так і на внутрішньо індивідуальному рівні (різні біологічні системи однієї і тієї самої людини дозрівають неодночасно)".

«Основні аспекти фізичного дозрівання — скелетна зрілість, поява вторинних статевих ознак і період стрибка в рості - тісно пов’язані один з одним, як у чоловіків, так і в жінок. Підлітковий вік характеризується швидким, нерівномірним ростом і розвитком організму. Відбувається ствердіння скелета, вдосконалюється м’язова система. Однак, нерівномірність розвитку серця і кровоносних судин, а також посилена діяльність залоз внутрішньої секреції часто є причиною тимчасових розладів кровообігу, підвищення тиску, напруження серцевої діяльності, посилення збудливості дітей, що виражається у нервозності, швидкій втомі, запамороченнях і підвищеному серцебитті» [17, 350].

«Ж. Піаже виявив, що в період між 12 і 13 роками моральний розвиток особистості набуває нового сенсу, коли значущими стають цінності та ідеали, що виходять за рамки його конкретного життя (соціальна справедливість, свобода, дружба, любов, щирість — всі ці поняття для підлітків емоційно забарвлені, особистісно значущі).В підлітковому віці виникають і оформлюються моральні переконання, які стають специфічними мотивами поведінки і діяльності підлітка. В переконанні знаходить свій вияв ширший життєвий досвід школяра, проаналізований і узагальнений з точки зору моральних норм. Вирішальне значення для морального розвитку підлітка має інтимно-особисте спілкування з однолітками: підліток оволодіває нормами стосунків дорослих людей, у нього складаються власні переконання, він починає оцінювати себе та іншу людину з нових дорослих позицій» [14, 260].

У підлітків дуже яскраво виражене прагнення підбирати аргументи на користь емоційно більш привабливої поведінки за рахунок поведінки необхідної. Інакше кажучи, у підлітків сильні емоції частіше, ніж у дорослих, блокують розумне рішення. Крім того, підлітки ще погано вміють враховувати наслідки здійснених вчинків. Не тільки у молодших, але навіть у старших підлітків коло передбачуваних ними наслідків дуже обмежене. Різноманітні труднощі переслідують підлітка також і при створенні і виконанні наміру. Успішній регуляції своєї поведінки тут заважає низка особливостей їхньої особистості. Пізніше, коли ситуативна емоція послаблюється, слабшає і намір підлітка виконати прийняте рішення.

Всі ці труднощі пояснюються тим, що підлітки проявляють «слабкість волі», здавалося б, більшу, ніж молодші школярі. Останні досягають довільності поведінки або в результаті афективного прагнення зберегти свою позицію школяра, або під впливом також дуже афективного прагнення заслужити схвалення дорослих [20; 29].

2.3 Вплив фізичного виховання на організм підлітків Фізичне виховання відіграє важливу роль у підготовці всебічно розвиненої молодої людини, здатної успішно працювати в різних галузях народного господарства. Фізичне виховання спрямовано на зміцнення здоров’я, на оволодіння життєво важливими руховими навичками та вміннями, на досягнення високої працездатності. Воно має велике значення в підготовці людини до продуктивної праці. Крім фізичних якостей (швидкість, сила, витривалість, спритність), при цьому розвиваються цінні психічні якості (наполегливість, воля, цілеспрямованість, рішучість, самовладання). Засобами фізичного виховання є різноманітні фізичні вправи, спорт. Ним займаються в домашніх умовах (ранкова гімнастика — зарядка), у школі - уроки фізичної культури, в спортивних і туристичних секціях у дитячих та юнацьких спортивних школах.

«Регулярне вправляння різних груп м’язів, суглобів і зв’язок посилено розвиває їхні функції та координацію. Фізичне навантаження тренує органи і системи організму (серцево-судинну, дихальну), забезпечує нормальну діяльність рухового апарату, процеси обміну речовин. Щоденне виконання певної кількості різноманітних вправ, прагнення розвити їх правильно і в заздалегідь наміченому обсязі без будь-яких послаблень формує звичку, а потім і потребує твердо додержуватись правил поведінки. цьому зростає дисциплінованість людини, зміцнюється її воля» [1, 89].

Фізичне виховання розвиває, удосконалює і виправляє (коригує) організм. Воно дає змогу усунути дефекти постави — викривлення хребта, сутулість; за допомогою фізичних вправ можна виправити такі недоліки фігури, як замалі груди, вузькі плечі, слаборозвинуті м’язи.

«Під час спокою більша частина легень не бере участь у акті дихання, що спричиняє застій слизу. Тоді є більше шансів захворіти на бронхіт та пневмонію. Тому висновки однозначні - при малорухомому способі життя терплять всі органи і системи, у тому числі серцево-судинна, щодо якої Україна посідає одне з перших місць у світі.

Мала рухливість призводить до збільшення навантаження на серцевий м’яз. Коли людина ходить, біжить чи займається фізичними вправами, м’язи, натискуючи на судини допомагають серцю перекачувати кров на периферію, а венами — до серця. Коли людина не рухається, цього не відбувається, серце видко зношується виконуючи важку роботу. Під час роботи м’язів утворюються речовини, відбувається «згоряння» тієї енергії, що надходить з їжею. При малорухомому способі життя, незбалансованому харчуванні запаси енергії відкладаються у вигляді жирів, холестерину в судинах (стенокардія, інфаркт, інсульт), а відкладання солей веде до остеохондрозу.

Існують спеціальні комплекси вправ для чоловічої і жіночої статі, у яких враховано особливості вимоги до чоловічої і жіночої фігур. Крім того, фізичні вправи поліпшують психічний стан, зовнішній вигляд і настрій людини, підвищується загальний життєвий тонус.

У різноманітному віці фізичне виховання має різні завдання. Юнаки удосконалюють м’язове відчуття — здатність розрізняти темп і розмах рухів, ступінь напруження і розслаблення м’язів. Вони оволодівають правильною технікою рухів, ступінь напруження і розслаблення м’язів.Вони оволодівають правильною технікою рухів, тобто вчаться виконувати вправи в потрібних напрямах, ритмі і темпі, з відповідним напруженням м’язів. Якщо діти не вміють правильно виконувати довести рухи до кінця, по-перше вони ніколи не досягнуть добрих результатів, по-друге, в них розвиваються дисциплінованість і самоконтроль. Удосконалення техніки рухів пов’язане з формуванням особистості людини" [22, 76].

Підлітки, крім закріплення досягнутого оволодівають основними видами рухів, що виконуються у різних за складністю умовах і спортивною технікою (лижі, ковзани, плавання, легка атлетика, ігри з м’ячем). У цьому віці формується і закріплюється звичка систематично займатися фізичними вправами. В цілому фізичне навантаження підлітків може бути більшим, але сильні вправи можуть бути обмеженими оскільки велике силове навантаження в цьому віці може перешкодити нормальному розвитку організму. Не випадково, наприклад, у групах початкової спортивної підготовки займатися спортивною гімнастикою, плаванням, фігурним катанням, тенісом починають з семи років, футболом, хокеєм, сучасним п’ятиборством, ковзанами, боротьбою, боксом. Учні середнього віку нерідко схильні переоцінювати свої фізичні можливості. Ось тоді невдачі, зриви, низькі результати в різних видах фізичних вправ можуть викликати в них невпевненість і водночас негативне ставлення до занять фізичними вправами.

Юнаки удосконалюють основні види рухів, засвоєні раніше, розвивають силову, статичну і швидкісну витривалість, оволодівають знаннями з основ спортивного тренування, методикою самостійних занять фізичними вправами, формують вміння добиратися і виконувати фізичні вправи, виробляють здатність вести самоспостереження за якістю рухів, аналізувати їх. У цьому віці можна збільшити силове навантаження, але треба пам’ятати важливу особливість організму юнаків: їхня витривалість відстає від сили. Крім того можливості опорно-рухової системи в цьому віці перевищують можливості органів, насамперед серцево-судинної системи. Зарядка має також і виховне значення. Оскільки регулярне її виконання вимагає певного вольового зусилля, особливо спочатку. Завдяки зарядці людина звикає точно розраховувати час, що також дуже корисно.

Робити зарядку слід щодня через 10−15 хвилин після вставання в добре провітреному приміщенні. Тривалість зарядки звичайна не перевищує 10−12 хвилин, а починають її з легких вправ (для розминки), ходіння, потім поступово збільшують навантаження стежачи за рівномірністю вдиху і видиху. Після зарядки не повинно бути однак утоми й значного підвищення пульсу.

Отже як висновок можна сказати, що фізичне виховання, але обережне і без великих навантажень, має на організм дитини тільки позитивний вплив.

ВИСНОВКИ ПО ДРУГОМУ РОЗДІЛУ

1. Роблячи висновки по данному розділу, можна сказати, що викладене дозволяє визначити фізичне виховання як педагогічний процес, спрямований на фізичне і духовне вдосконалення людини, оволодіння нею систематизованими знаннями, фізичними вправами та способами їх самостійного використання протягом усього життя.

2. Підлітковий вік характеризується інтенсивним зростанням всього організму. Характерним для середнього шкільного віку є загальна перебудова органів і систем, значна інтенсифікація росту і розвитку організму. Перебудова організму спричинює збільшену загальну чутливість, змінюється динамічна рівновага між першою і другою сигнальними системами, відбувається ослаблення вищого функціонального рівня кіркової діяльності другої сигнальної системи.

3. У підлітковому віці формується і закріплюється звичка систематично займатися фізичними вправами. В цілому фізичне навантаження підлітків може бути більшим, але сильні вправи можуть бути обмеженими оскільки велике силове навантаження в цьому віці може перешкодити нормальному розвитку організму.

фізичний педагогічний організм підліток

ЗАКЛЮЧЕННЯ Працюючи над курсовою роботою, потрібно зазначити, що створення умов для забезпечення оптимального фізичного розвитку особистості та збереження її здоров’я, неможливе без фізичного вдосконалення і розвитку. Реалізація цих завдань покладена на систему фізичного виховання учнів.

Фізичне виховання забезпечує набуття кожною дитиною знань про здоров’я і засоби його зміцнення, шляхи й методи протидії хворобам, методики досягнення високої працездатності і тривалої творчої активності, сприяє збереженню здоров’я учасників навчально-виховного процесу, залученню їх до занять фізичною культурою і спортом, пропаганді здорового способу життя, вихованню культури поведінки.

Великий педагог К. Ушинський вважав, що велике значення у фізичному вихованні дітей має, вивчення природознавства, зокрема анатомії і фізіології людини. У своїй книзі «Дитячий світ», педагог дуже цікаво розповідає про будову організму дитини на цікавих прикладах показує роль фізичного загартування. Отже під гармонійно розвинутою особистістю К. Ушинський розумів дитину, в якій поєднані моральна зрілість і фізична розвиненість.

Працюючи над курсовою роботою, яка розглядає багато сторін успішності занять фізичною підготовкою, ми пришли до висновку, що добре сплановані заняття спортом, допомагає підліткам розвиватися фізично, вести здоровий спосіб життя і в майбутньому допоможе підліткам вибрати правильно професію, вищий навчальний заклад та бути гідним громадянином своєї держави.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Васильева В. В. Физиология человека / М.: Физкультура и спорт, 1984. — 319 с.

2. Вілмор Дж.Х., Костілл Д. Фізіологія спорту. М. Культура и спорт.-2003. — 656 с.

3. Волков Л. В. Теория и методика детского и юношеского спорта. — К.: Олимпийская литература, 2002. — 256 с.

4. Голощапов Б. Р. Історія фізичної культури і спорту. — М: Академія, 2001.-220с.

5. Еразм Роттердамський. О воспитании детей // Образ человека в зеркале гуманизма: мыслители и педагоги эпохи Возрождения о формировании личности (XIV —XVII вв.). — М.: Изд-во УРАО, 1999. — С. 246−296.

6. Жуков В. Л., Єжова О.О. Вікова фізіологія. — Суми.: СумДПУ ім. А. С. Макаренка, 2004.

7. Збереження репродуктивного здоров’я неповнолітніх. Навчальний посібник./ В. М. Оржеховська, Л.І. Табора. — К.: ТОВ «Хік», 2004. — 124 с.

8. Куліновіч К. А. Розвиток фізичної культури і спорту в УРСР, — Мн, Білорусь, 1969.-250 с.

9. Кун Л. Загальна історія фізичної культури і спорту. — М: Веселка, 1982.-320с.

10. Лесгафт П. Ф. Собр. пед. соч. -Т.1. -М., 1951.-520с.

11. Лесгафт П. Ф. Собр. пед. соч. -Т.2. -М., 1951.-480с.

12. Лесгафт П. Ф. Собр. пед. соч. -Т.4. -М., 1951.-390с.

13. Пермяков А. А. Внешкольное физическое воспитание подростков. — К.: Радянська школа, 1989. -152 с.

14. Плахтій П.Д. Фізіологічні основи фізичного виховання школярів. Вид. Кам'янець — Подільського державного педагогічного університету, 2001.-233 с.

15. Прокопова Л.І. Курс лекцій з теорії і методики фізичного виховання. — Суми.: СумДПУ ім. А. С. Макаренка, 2001 — 206 с.

16. Сальникова Г. П. Физическое развитие школьников. — М., 1986. — 157 с.

17. Сологуб Е. Б. Солодков А.С. Физиология человека. — М.: учебник для ВНЗ, 2001. — 386с.

18. Стовпів В.В. Історія фізичної культури та спорту — М: Фізкультура і спорт, 1983.-55 с.

19. Стовпів В.В., Фіногенова Л.А., Мельникова Н. Ю. Історія фізичної культури і спорту: М. Физкультура і спорт-1990.-125 с.

20. Уейнберг Р. С., Гоулд Д. Основи психології спорту та фізичної культури. Олімпійська література 1998.-320с.

21. Физиология человека / Под ред. В. В. Васильевой. — М.: Физкультура и спорт, 1984. — 319 с.

22. Фомин Н. А. Филин В.П. Основы юношеского спорта. — М.: Изд. «Физкультура и спорт», 1980 — 255 .с

23. Холодов Ж. К., Кузнецов В. С. Теория и методика физического воспитания и спорта. — М.: Академия, 2002. — 480 с.

24. Шацький С. Т. Вибрані педагогічні твори в 2 т. — Т.1. — М., 1980.-500 с.

25.Шиян Б. М. Теорія і методика фізичного виховання школярів. Частина 1. — Тернопіль: Навчальна книга — Богдан, 2001. — 272 с.

26. Яковлєв Б.П., Багина В. А. Психічна загрузка спортивної діяльності. 1996.-264с.

.ur