Розділ 2. Теоретичні аспекти вивчення стратегічного планування та кадрової політики на підприємствах промислово розвинених країн

Зміст стратегічного планування на підприємствах промислово розвинених країн

Стратегічне планування є інструментом, за допомогою якого формується система цілей функціонування підприємства, об'єднуються зусилля всього колективу для їх досягнення [8, 5].

Стратегічне планування являє собою набір процедур і рішень, за допомогою яких розробляють стратегію підприємства, яка забезпечує досягнення цілей функціонування підприємства [53, с. 41].

Основним завданням стратегічного планування є забезпечення нововведень, організаційні зміни у складі структури управління, необхідних для забезпечення життєдіяльності підприємства.

Функціональна структура стратегічного планування включає чотири види діяльності:

• — адаптацію до зовнішнього середовища;
• — розподіл ресурсів;
• — координацію та регулювання;
• — організаційні зміни [22, с. 41].

Адаптацію до зовнішнього середовища слід розуміти як пристосування підприємства до зміни ринкових умов господарювання. Ринкове середовище по відношенню до суб'єктів господарювання завжди несе в собі як можливості росту, так і загрозу руйнування, банкрутства, нездатність підприємства відповідати за зобов’язанням. Завдання даної функції полягає у пристосуванні господарського механізму підприємства до ринкових умов, використанні наявних переваг підприємств у конкурентній боротьбі.

Розподіл ресурсів. Стратегія функціонування підприємства будується на розширенні масштабів підприємницької діяльності та задоволенні ринкового попиту, на ефективному використанні матеріальних, енергетичних, фінансових, трудових, інформаційних ресурсів, їх розподілі, постійному зниженні витрат виробництва. Тому ефективний розподіл ресурсів між різними сферами діяльності, пошук оптимальних комбінацій їх раціонального використання є важливою функцією стратегічного планування.

Координація та регулювання. Дана функція погоджує зусилля всіх структурних підрозділів підприємства в досягненні мети, поставленої стратегічним планом. Тому всі розділи стратегічного плану повинні бути узгоджені по ресурсах, структурних підрозділах, виконавцях і функціональних процесах. Таке узгодження забезпечується формуванням системи показників, а також наявністю в апараті управління; відповідного підрозділу, який відповідає за координацію зусиль працівників підприємства усіх рівнів.

Організаційні зміни — функція передбачає проведення різних організаційних перетворень на підприємстві, спрямованих на вдосконалення системи управління: формування нової структури управління; перерозподіл, уточнення функцій окремих виконавців; залучення до управління підприємством кваліфікованих фахівців; впровадження ефективної системи стимулювання тощо.

Вигоди стратегічного планування можна виразити в такий спосіб:

• — планування заохочує керівників мислити перспективно;
• — воно веде до більш чіткої координації зусиль, що починаються фірмою;
• — стратегічне планування веде до встановлення показників для наступного контролю;
• — воно змушує фірму чіткіше визначати свої завдання і політичні установки;
• — воно робить фірму більш підготовленою до раптових змін;
• — воно більш наочно демонструє взаємозв'язки керування й обов’язку всіх посадових осіб.

Стратегічне планування дає також основу для ухвалення рішення. Знання того, чого організація хоче досягти, допомагає уточнити найбільш придатні шляхи дій. Формальне планування сприяє зниженню ризику при ухвалення рішення. Приймаючи обґрунтовані і систематизовані планові рішення, керівництво знижує ризик прийняття неправильного вибору через помилкову чи недостовірну інформацію про можливості організації чи про зовнішню ситуацію.

Серед типових компаній Західної Європи і США прийнята наступна ієрархія у стратегічному плануванні:

• · місія — корпоративне гасло, що переглядається рідко або взагалі не переглядається;
• · стратегія — комплекс програм, завдяки реалізаціям яких підприємство передбачає поліпшення своїх позицій на ринках;
• · стратегічний план на 3−5 років, що передбачає заходи для реалізації стратегії і може піддаватися щорічному коректуванню.

Американські фірми здійснюють стратегічне та річне фінансове планування. Стратегічним плануванням зазвичай займається група фахівців при висшому керівництві фірми. Через складність та відповідальність цього процесу підчас планування використовуються методи економіко-математичного моделювання. При цьому фахівці прагнуть дати обгрунтовану оцінку рентабельності фірми в майбутньому. Це стає підгрунтям для виріщення питань стосовно припинення певного виду діяльності або відкриття нового напрямку ділової активності [24, с. 68].

В японських фірмах розробкою стратегічних планів займається плановий відділ, при цьому характер планування залежить від структури фірми: спеціалізована або диверсифікована за номенклатурою продукції. В спеціалізованих фірмах з вузьким асортиментом основна увага приділяється розробці структури фірми та обгрунтуванню інвестиційних проектів, тому планування більш централізоване і відбувається «зверху вниз». В диверсифікованих фірмах основним завданням планування є координація діяльності виробничих підрозділів [7, с. 16].

Процес стратегічного планування забезпечує основу для управління усіма працівниками фірми.