Трактування поняття «редактор»

Міністерство освіти і науки України Київський університет імені Бориса Грінченка Університетський коледж Циклова комісія викладачів з видавничої справи, культури та української філології

Індивідуальне навчально-дослідне завдання з дисципліни «Типологія помилок»

на тему: «Редактор»

Студентки Піщаної Софії Олександрівни Викладач:

Ярошенко Роман Васильович Київ — 2014

Кожна професія зароджується, проходить період становлення, формується й існує в конкретних умовах розвитку суспільства. І якщо є професії, які знаходяться під особливим впливом життя суспільства, його політичного, економічного і соціального устрою, прогресу та культури і які, в свою чергу, суттєво впливають на суспільний розвиток, то до них варто обов’язково віднести редактора. Зародившись, як кажуть, ще в стародавні часи, ця професія пройшла різні етапи. І головне, в чому завжди полягало її призначення — просвітительський напрям, вплив через предмет своєї праці на гуманізацію людини, допомога в освіченні й прогресі людства.

Поняття «редактор» з’явилось вперше у II ст. до н.е. на основі слів redigere (впорядковувати) та похідного дієприкметника redactus (впорядкований). Дізнавшись тлумачення, одразу виникають асоціації з поняттям «порядок», отже стає зрозуміло, що вже з античних часів існувала потреба у книгах, що були грамотно складені та написані відповідно до певних чинних норм.

Редактор — це особа, яка редагує текст; є керівником видання.

Існуючі тлумачення, трактування поняття Хто такий редактор? В. Даль в своєму «Толковом словаре живаго великоруського языка» сказав, що це розпорядник видання, книги, газети або журналу; завідуючий викладом паперів, звітів, доповідей; видавець книги, розпорядник, завідуючий письмовою частиною.

В Енциклопедичному Словнику Ф. Брокгауза поняття «редактор» тлумачать так: відповідальний керівник періодичного видання; посада в комітеті міністерства внутрішніх справ і в департаментах міністерства юстиції.

Англійськомовна енциклопедія «Британіка» так трактує тлумачення поняття «редактор»: людина, яку часто називають спонсором видання і яка обирає книги, які будуть опубліковані, має справу з автором і несе відповідальність за критичне прочитання рукопису і його редагування в разі необхідності.

В наступних тлумаченнях даного поняття мало змінювалась суть, однак формулювання удосконалювалось, через зміни в суспільному ладі, отримувало нові характеристики, уточнювалось. В «Новому тлумачному словнику української мови», виданому в 2000 р., вказано, що редактор — це той, хто редагує текст, а також керівник якого-небудь періодичного видання, видавничого відділу або відділу в газеті чи журналі.

В словнику іншомовних слів, укладеному Л. Шевченком написано, що слово «редактор» походить від латинського «redactor», що означає, «той, хто впорядковує». В цьому словнику подано таке тлумачення: особа, яка виправляє, редагує текст під час його підготовки до друку для випуску в радіота телеефір; керівник видання, який затверджує його зміст.

В словнику іншомовних слів, укладачем якого є Л. Пустовіт, тлумачення є аналогічним попередньому, однак тут сферу роботи редактора тут звужено до виправлення якогось тексту чи рукопису.

Український вчений-видавець М. Тимошик подає таке тлумачення поняття «редактор»: основний творчий працівник у видавництві, який безпосередньо відповідає за редагований оригінал, його структурний, інформативний, науковий і мовностилістичний рівень; завданням його є професійно «провести» доручений йому оригінал всіма етапами редакційно-видавничого процесу — від редагування авторського оригіналу до перевтілення його в конкретний вид видавничої продукції та випуску в світ.

З. Партико у своєму «Загальному редагуванні» пише, що редактор — це працівник ЗМІ, який здійснює редагування повідомлення.

Отже, як бачимо, тлумачення є схожими: деякі більш повні, в інших інформація подана в більш стислому вигляді, одне визначення удосконалене часом, інше — початкове, але воно теж має право на існування.

Як слово «редактор» потрапило в нашу мову? В «Этимологическом словаре русского языка» М. Фасмера вказано, що слово «редактор» прийшло до нас з польської (redaktor) або німецької (Redaktor) мови, а вже туди це слово потрапило з латинської (redactor).

Однак в «Етимологічному словнику української мови», укладеному О. Мельничуком вказано, що слово «редактор» запозичене з французької мови, яке туди потрапило від латинського redactus «упорядкований» або ж від redigo «відганяю, направляю, обертаю».

Існують твердження, що слово «редактор» пішло від поєднання префікса re- (red-) та латинського дієслова ago «роблю, дію».

Що зумовило появу цього терміна? Різну ефективність впливу повідомлень люди відчували здавна, ще в дописемний період. Наприклад, в українському мовленні є таке повчання: «Говори не так, щоби тебе могли зрозуміти, а говори так, щоби тебе не могли не зрозуміти». З появою писемності стала актуальною й проблема редагування. Автори повинні були дбати про те, щоб їх твір був зрозумілим читачам як зараз, так і через сотню років. Таким чином виникло поняття «нормалізація». Автори почали користуватись одними й тими ж нормами, однаково позначали літери. Першими редакторами були хранителі Олександрійської бібліотеки, заснованої на початку ІІІ ст. до н. е. До їх обов’язків належало виправлення і коментування зібраних текстів. У ІІ ст. до н.е. в латинській мові виник термін «редагування», що означав «упорядкування». З того часу і з’явився термін «редактор».

Однак в Україні редакторів спочатку називали справниками. В їхні обов’язки входило звіряти переписані копії з оригіналами книг. У XVII ст. у друкарні Києво-Печерської лаври їх називали «столпоправителями», а у Львівскій братській школі - «дозорцями».

Протягом багатьох років, починаючи з перших кроків культурної революції, склалось враження про редактора як про помічника (чи навіть вихователя) автора, працівника ідеологічної сфери, який має контролювати авторську працю.

В кожну епоху в кожній країні в поняття «редактор» вкладався свій певний сенс. В даному дослідженні на прикладах доведено, що в усіх визначеннях є щось спільне та відмінне. Однак цілком очевидно, що вказане тлумачення завжди включало в себе комплексний характер і містило набір характеристик, які описували людину, яка займалась редакторською працею. Закономірно припустити, що ці характеристики, їх сукупність не залишались незмінними, адже кожна епоха по-своєму формувала редактора. Потреби суспільного розвитку, соціальні, політичні, економічні умови діяльності, зміни в процесі книговидання, в його техніці і технології накладали значний відбиток на характер, зміст та форму редакторської праці, що в свою чергу виявляло ті чи інші вимоги до редактора. Вони також постійно змінювались, удосконалювались, ускладнювались, і саме тому сучасний редактор відрізняється не тільки від редактора епохи перших друкованих книг, а й від редактора останніх десятиліть.

Змінювались обов’язки і роль редактора у редакційно-видавничому процесі, і так само змінювалось тлумачення поняття «редактор», адже воно має відображати суть редакторської діяльності.

Стосовно видавничої справи в нашій країні формування професійного амплуа редактора також проходило під дією багатьох факторів. На становлення професії редактора великий вплив справили багатий досвід і традиції дореволюційного книговидання. Ще одним суттєвим фактором формування професійного образу радянського редактора виявились ті соціально-політичні умови, та суспільно-моральна атмосфера, які довго господарювала в країні і були відмічені багатьма негативними явищами. Тоді одним з найголовніших обов’язків редактора був контроль за ідеологічним змістом видань, що підлягали випуску. Саме це й відображається в тлумаченнях, які подані в Великій радянській енциклопедії та Українській радянській енциклопедії.

В сучасному світі редактора називають і першим читачем книги, і провідною творчою фігурою видавництва, і першим помічником автора. «Вікіпедія» каже, що редактор — це особа, яка займається редагуванням тексту. Отже, в наш час редактор займається редагуванням видання, його удосконаленням. Виходячи з тлумачення терміна «редагування», можна сказати, що редактор — це особа, в обов’язки якої входить приводити текст у відповідність з нормами, чинними у певний час у певному суспільстві.

В наш час поняття «редактор» трактується ще й як комп’ютерна програма, яка дозволяє створювати, відкривати й змінювати існуючі в певному форматі документи. В цьому контексті поняття широко застосовується в поліграфії, видавничій справі, інформатиці, комп’ютерній діяльності, програмуванні.

Залежно від контексту поняття «редактор» може застосовуватись в музиці (нотний редактор), в дизайні (векторний редактор), в хімії (молекулярний редактор).

Якщо брати до уваги поняття «редактор», яке було розглянуте в цьому дослідженні, то воно широко застосовується у видавничій справі, поліграфії, ЗМК, маркетингу, бібліографії. В словнику термінів поліграфії та видавничої справи подається таке визначення поняття «редактор»: особа, яка відповідає за підготовлення документа до публікації з точки зору його змісту і форми.

Найбільша частота вживання поняття «редактор» у редакційно-видавничому процесі - сукупності обумовлених практикою книговидання послідовних дій видавничих працівників, спрямованих на підготовку і випуск того чи іншого виду видавничої продукції. В цьому процесі постать редактора займає провідну роль.

Часто плутають поняття «редактор» і «коректор». Однак ці поняття не є тотожними (лат. corrector — той, хто виправляє друкарські помилки при підготовці видання).

Іноді поняття «редактор» замінюють словом «виправляч», однак цей замінник стосується поняття «коректор», адже саме так у давні часи його називали.

Отже, поняття «редактор» має багато значень, але вони не суттєво відрізняються одне від одного. Пояснюються відмінності особливостями суспільного устрою в певний час в певній країні.

Найбільш оптимальним трактуванням цього поняття, на мою думку, є тлумачення З. Партико, де в стислій і влучній формі передано сутність роботи редактора на сучасному етапі.

редактор видавничий авторський

Список використаної літератури

1. Абдулин Р. Какой редактор нужен современному издательству? / Р. Абдулин // Редактор сегодня и завтра: збірник наукових статей. — М., 1991.

2. Большая Советская Энциклопедия: в 30 т. / За ред. А. Прохорова. — М.: Советская Энциклопедия, 1970.

3. Даль В. Толковый словарь живаго великорусского языка / В. Даль. М.: Русский язык, 1982. — 683 с.

4. Етимологічний словник української мови / За ред. О. Мельничука. — К.: Наукова думка, 1983. — 704 с.

5. Новий словник іншомовних слів / За ред. Л. Шевченка. — К.: Арій, 2008. — 672 с.

6. Новий тлумачний словник української мови / За ред. В. Яременка, О. Сліпушка. К.: Аконіт, 2000. — 927 с.

7. Партико З. Загальне редагування: навч. посіб. / З. Партико. — Львів: Афіша, 2006. — 416 с.

8. Поліграфія і видавнича справа. Російсько-український тлумачний словник / [уклад. Б. Дурняк, О. Мельников, О. Василишин]. — Львів: Афіша, 2002. — 456 с.

9. Словник іншомовних слів: 23 000 слів та термінологічних словосполучень / За ред. Л. Пустовіта. — К.: Довіра, 2000. — 1018 с.

10. Словник української мови: в 11 т. / За ред. О. Винника. — К.: Наукова думка, 1970;1980.

11. Соловьёв В. Редактор книги: слагаемые профессии и образования / В. Соловьёв // Редактор сегодня и завтра: збірник наукових статей. — М., 1991.

12. Тимошик М. Книга для автора, редактора, видавця / М. Тимошик. — К.: Наша культура і наука, 2006. — 560 с.

13. Фасмер М. Этимологический словарь русского языка / М. Фасмер. — М.: Прогресс, 1987. — 832 с.