Особистісні чинники реагування в конфліктних ситуаціях

[Введите текст]

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ КИЇВСЬКИЙ ІНСТИТУТ СУЧАСНОЇ ПСИХОЛОГІЇ ТА ПСИХОТЕРАПІЇ

КУРСОВА РОБОТА з навчальної дисципліни «Загальна психологія»

на тему: «Особистісні чинники реагування в конфліктних ситуаціях»

Київ — 2013

Вступ

Актуальність теми дослідження. Конфлікт відіграє важливу роль в житті суспільства і в життєдіяльності в цілому, тому не дивно, що вивчення конфліктів — тема, яка привертає увагу багатьох вчених. У психології є значні традиції у вивченні конфліктів. Великий теоретичний і емпіричний матеріал, накопичений за майже столітній період, відбивається в різноманітті підходів і теоретичних платформ.

Можливість виникнення конфлікту існує у всіх сферах. Конфлікти народжуються на ґрунті щоденних розбіжностей у поглядах, протиборстві різних суджень, потреб, бажань, стилів життя, надій, інтересів та особистісних особливостей.

У комплексних дослідженнях застосовується блок методик, які за непрямими показниками можуть виявити особистісні чинники поведінки в конфліктній ситуації. Невміння знаходити вихід із конфліктних ситуацій, переборювати повсякденні труднощі, що постають перед будь-якою людиною в процесі спілкування, призводять до емоційного стресу, який підриває фізичне і психічне здоров’я. Це невміння психологи називають бар'єрами міжособистісного спілкування. Бар'єри спілкування — це ті численні фактори, які є причиною конфліктів або спричиняють їх виникненню. Найчастіше доводиться стикатися з психічними (особистісними) бар'єрами. Однак слід пам’ятати, що ні один конфлікт не виникає з нічого і не зникає безрезультатно.

За будь-яким вчинком приховуються певні цілі, а за конфліктом — несумісність цілей і бажань учасників конфлікту. [3; 14; 20].

Таким чином, за будь-якими вчинками, конфліктами завжди приховуються певні причини. Зрозуміти їх — означає зрозуміти людину. Перш ніж досягти будь-якої мети, варто порівняти свої можливості і засоби, а головне, — наслідки власних дій.

Незважаючи на те, існує думка, що конфлікт — явище небажане і його необхідно, по можливості уникати, що його слід негайно вирішувати, деякі конфлікти можуть бути і бажані. Наслідки його не завжди погані, тому що при грамотному підході до конфліктних ситуацій можна виявити різноманітність точок зору, дізнатися додаткову інформацію, виявити більше число альтернатив, проблем і т.д. Але щоб ефективно управляти конфліктними ситуаціями, необхідно знати причини їх виникнення, одна з головних причин корениться в особистому своєрідності членів колективу, характер і психологічних особливостях конфліктуючих.

Так, для успішного прогнозування поведінки в конфліктній ситуації потрібно обов’язково враховувати особистісні якості індивіда, адже це потужний додатковий чинник досягнення успіху в спілкуванні.

Об'єкт: Стиль поведінки в конфліктних ситуаціях.

Предмет: Особистісні чинники стилю поведінки в конфліктних ситуаціях.

Мета: Вивчення особистісних особливостей індивіда з метою прогнозування стилю поведінки в конфліктних ситуаціях.

Для досягнення поставленої мети були сформульовані наступні задачі:

Дослідити теоретико-методологічні основи психології конфлікту.

Емпірично дослідити особистісні якості індивідів в конфліктних ситуаціях.

Виявити вплив особистісних особливостей на стиль поведінки в конфліктних ситуаціях.

Методики дослідження:

Для вирішення поставлених завдань на різних етапах дослідження застосовувались наступні методи.

Аналіз та систематизація наукових літературних джерел, порівняння та узагальнення даних теоретичних та експериментальних досліджень.

Опитування (анкетування) — отримання інформації про різні аспекти та факти життя:

— тест Томаса, діагностика стратегії поведінки особистості в конфлікті;

— опитувальник Г. Айзенка, виявлення типу темпераменту особистості за допомогою двох шкал: «екстраверсія-інтроверсія» та «нейротизм-стабільність».

— виявлення локусу контролю по методиці Дж. Роттера Емпіричні дані оброблялись методами математичної статистики. Інтерпретація даних проводилась на основі методів статистики та якісного аналізу.

Розділ 1. Феномен особистості та проблеми її поведінки в психологічній літературі

1.1 Стилі поведінки особистостей в конфліктних ситуаціях за Кеннетом У. Томасом

Існує п’ять основних стилів вирішення конфлікту. Вони описані і широко використовуються в програмах навчання управління справами, в основі яких лежить система, що називається методом Томаса-Кілмена (метод розроблений Кеннетом У. Томасом та Ральфом Х. Кілменом у 1972 році). Система дозволяє створити для кожної людини свій власний стиль вирішення конфлікту. Основні стилі поведінки в конфліктній ситуації пов’язані з загальним джерелом будь-якого конфлікту — неспівпаданням інтересів двох чи більше сторін.

Стиль поведінки в конкретному конфлікті визначається тою мірою, якою людина хоче задовільнити власні інтереси (діючи пасивно чи активно) та інтереси іншої сторони (діючи сумісно чи індивідуально).

Якщо представити це у графічній формі, можна отримати сітку Томаса-Кілмена, що дозволяє визначити місце та назву для кожного з п’яти основних стилів вирішення конфлікту [11; 16].

Рис. 1.1 — Графічна сітка Томаса-Кілмена Якщо почати зі сторони, на якій відмічені активні та пасивні дії, то, якщо реакція пасивна, людина буде старатися вийти з конфлікту; якщо вона активна, то людина намагатиметься вирішити його.

Верхня частина сітки розкриває сумісні дії. Якщо людина надає перевагу сумісним діям, то вона буде намагатися вирішити конфлікт разом з іншою людиною чи групою людей, які в ньому задіяні. Якщо ж надає перевагу індивідуальним діям, то вона буде шукати свій шлях вирішення проблеми, чи шлях уникнення її вирішення. [8; 16].

Коли скласти разом ці дві частини сітки, вийде матриця з п’яти стилів.

Для опису типів поведінки людей в конфліктних ситуаціях К. Томас вважає прийнятною двовимірну модель регулювання конфліктів, базовими вимірами якої є кооперація, що пов’язана з увагою до інтересів інших людей, що залучені до конфлікту, та наполегливість, для якої властивий акцент на особистих інтересах. Згідно цих вимірів К. Томас виділяє наступні способи регулювання конфліктів:

— конкуренція (змагання) — як прагнення домогтися задоволення своїх інтересів за рахунок інтересів іншого;

— пристосування;

— компроміс;

— ухилення;

— співробітництво.

Стиль конкуренції. Як показує сітка, людина, що використовує стиль конкуренції, досить активна і в переважній більшості йде до вирішення конфлікту своїм власним шляхом. Вона не дуже зацікавлена у співробітництві з іншими людьми, зате здатна на вольові рішення. Згідно опису динаміки процесу Томасом та Кілменом, людина намагається, в першу чергу, задовільнити власні інтереси, не враховуючи інтереси інших, спонукаючи їх приймати своє власне вирішення проблем. Для досягнення своєї мети, така людина використовує свої вольові якості, і якщо її воля досить сильна, то це їй вдається. [13; 16].

Стиль ухилення. Другий з п’яти основних підходів до вирішення конфліктної ситуації реалізується тоді, коли людина не відстоює свої права, не співпрацює ні з ким для знаходження рішення проблеми чи просто ухиляється від вирішення конфлікту. Цей стиль можна використовувати, коли проблема, якої торкаються, не дуже важлива для людини, коли вона не хоче тратити сили на її вирішення, чи коли вона відчуває, що, знаходиться в безнадійному положенні [4; 14].

В дійсності, відхід або відстрочка від вирішення конфлікту може бути досить вдалою та конструктивною реакцією на конфліктну ситуацію.

Стиль пристосування. Третім стилем є стиль пристосування. Він означає те, що людина діє сумісно з іншою, не намагаючись відстоювати власні інтереси. Томас і Кілмен говорять, що людина діє у такому стилі, коли «жертвує» своїми інтерсами на користь іншої людини, поступаючись їй чи її жаліючи.

Оскільки, використовуючи цей підхід, людина відсуває свої інтереси в сторону, то краще так чинити тоді, коли вклад в даному випадку не дуже великий, чи коли ставка на позитивне рішення проблеми не дуже велика.

Стиль пристосування може нагадувати ухилення. Однак, основна відмінність в тому, що людина діє разом з іншою, приймає участь в ситуації та погоджується робити те, чого хоче інша людина.

Стиль співробітництва. Четвертним є стиль співробітництва. Використовуючи цей стиль, людина бере активну участь у вирішенні конфлікту та відстоює свої інтереси, але при цьому намагається спіпрацювати з іншою людиною. Цей стиль потребує більш довгої роботи в порівнянні з іншими підходами до конфлікту, оскільки людина з початку «викладає на стіл» потреби та інтереси обох сторін, а потім обговорює їх. Цей стиль особливо ефективний коли сторони мають різні приховані потреби. В таких випадках буває важко визначити джерело незадоволення.

Для успішного використання стилю співробітництва необхідно затратити деякий час на пошук прихованих інтересів та потреб, для розробки способу задоволення справжніх бажань з обох сторін [6; 29].

Співробітництво є дружнім, мудрим підходом до вирішення завдання визначення та задоволення інтересів обох сторін. Однак, це потребує певних зусиль. Обидві сторони повинні затратити на це деякий час, вони повинні зуміти пояснити свої бажання, виразити свої потреби, вислухати одне одного, а потім напрацювати альтернативні варіанти вирішення проблеми.

Стиль компромісу. В середині сітки знаходиться стиль компромісу. Людина дещо поступається своїми інтересами, щоб задовільнити їх частково, і інша сторона робить те саме. Іншими словами, людина погоджується на часткове задоволення свого бажання і часткове виконання бажання іншої людини. Компроміс досягається на більш поверхневому рівні в порівнянні з співробітництвом.

Важливо зрозуміти, що кожен з цих стилів ефективний тільки в певних умовах і ні один з них не може бути виділений як найкращий. К. Томас вважає, що при ухиленні від конфлікту ні одна зі сторін не досягає бажаного успіху; при таких формах поведінки як конкуренція, пристосування та компроміс одна зі сторін обов’язково програє, або програються обидві, тому що йдуть на компромісні поступки. І лише в ситуації співробітництва обидві сторони виграють.

Спеціалісти в області соціології конфлікту стверджують, що необхідним є застосування всіх п’яти практик (стилів) — суперництва, співробітництва, компромісу, ухилення та пристосування — залежно від конкретних умов конфліктної ситуації [2; 21].

Отже, у складних ситуаціях, де розмаїтість підходів і точна інформація є істотними для ухвалення здорового рішення, появу конфліктуючих думок треба навіть заохочувати й управляти ситуацією, використовуючи стратегію вирішення проблеми. Інші стратегії теж можуть з успіхом обмежувати чи запобігати конфліктній ситуації, але вони не приведуть до оптимального вирішення питання, оскільки не всі точки зору були вивчені однаково ретельно. З досліджень відомо, що високоефективні компанії у конфліктних ситуаціях використовували стратегію рішення проблем більше, ніж малоефективні компанії. У цих високоефективних організаціях керівники відкрито обговорювали свої відмінності в поглядах, не підкреслюючи їх, але і не роблячи вигляду, що їх зовсім не існує. Вони шукали рішення, доки, нарешті, не знаходили його. Вони також намагалися запобігти чи зменшити назрівання конфлікту, концентруючи реальні повноваження приймати рішення в тих підрозділах і рівнях управлінської ієрархії, де зосереджені найбільші знання та інформація про чинники, що впливають на рішення.

1.2 Психологічний зміст факторів локусу контроля Роттера

Поява поняття локусу контроля в психологічній літературі в першу чергу пов’язано з роботами американського психолога Дж. Роттера, який запропонував розрізняти між собою людей у відповідно з тим, де вони локалізують контроль над значущими для себе подіями. Однією з важливих інтегральних характеристик самосвідомості, що зв’язують відчуття відповідальності, готовність до активності і переживання «Я», є якість особистості, що отримало назву локусу контролю. Існують два крайніх типи такої локалізації, або локусу контролю: інтернальний і екстернальний. У першому випадку людина вважає, що відбуваються з ним події насамперед залежать від його особистісних якостей, таких, як компетентність, прагнень, рівень здібностей, і є закономірним результатом його власної діяльності. У другому випадку чоло століття переконаний, що його успіхи чи невдачі є результатом таких зовнішніх сил, як везіння, випадковість, тиск оточення, інші люди і т. п. Будь-який індивід займає певну позицію на континуумі, що задається цими полярними типами локусу контролю [15; 28]. Введення в психологію поняття локусу контролю стимулювало величезну кількість досліджень цього феномена, потік яких продовжує наростати і в даний час. Виявилося, що в залежності до того чи іншого типу локалізації контролю надає вплив на різноманітні характеристики його психіки і поведінки.

Для вимірювання локусу контролю, або, як його іноді називають, рівня суб'єктивного контролю, використовується «Шкала інтернальності-екстернальності» Дж. Роттера. Локус контролю передбачає опис того, якою мірою особистість відчуває себе активним суб'єктом власної діяльності і свого життя, а в якій — пасивним об'єктом дій інших людей і обставин. Особистість здатна домогтися більшого у житті, якщо вона вірить, що її доля знаходиться в її руках. Екстернали набагато сильніше піддаються соціальному впливу, ніж інтернали. Інтернали не тільки чинять опір сторонньому впливу, але крім того, коли представляється можливість, намагаються контролювати поведінку інших. Інтернали більшою мірою впевнені у своїй здатності вирішувати проблеми, ніж екстернали, і тому незалежні від думки інших. Особистості з екстернальним локусом контролю вважають, що їх успіхи і невдачі регулюються зовнішніми факторами, такими як доля, удача, щасливий випадок, впливові люди і непередбачувані сили оточення. Особистості з інтервальним локусом контролю вірять в те, що удачі і невдачі визначаються їх власними діями і здібностями. Екстерналу притаманна конформна і залежна поведінка. Інтернали на відміну від екстерналів, не схильні до підкорення та придушення інших, і пручаються, коли ними маніпулюють і намагаються позбавити ступенів свободи. Екстернали не можуть існувати без спілкування, легше працюють під наглядом і контролем. Інтернали краще функціонують на самоті і при наявності необхідних ступенів свободи. [18; 45]. У екстерналів частіше виникають психологічні і психосоматичні проблеми, ніж у інтерналів. Їм властиві тривожність і депресивність, вони більш схильні до фрустрації і стресів, розвитку неврозів. Встановлено зв’язок високої інтернальності з позитивною самооцінкою, з більшою узгодженістю образів реального і ідеального «Я». Інтернали виявляють більш активну, ніж у екстерналів, позицію по відношенню до свого психічному і фізичного здоров’я. Екстернали і інтернали різняться також і за способами інтерпретації соціальних ситуацій, зокрема, за способами отримання інформації та щодо механізмів її каузального пояснення. Інтернали мають більшу обізнаність в проблемі і ситуації, більшу відповідальність, ніж екстернали, на відміну від екстерналів уникають ситуаційних і забарвлених емоціями пояснень поведінки. В цілому в теорії соціального навчання підкреслюється значення мотиваційних і когнітивних факторів для пояснення поведінки особистості в контексті соціальних ситуацій і робиться спроба пояснити, як навчаються поведінці шляхом взаємодії з іншими людьми і елементами оточення. Емпіричні висновки та методичний інструментарій, розроблений в теорії соціального навчання, активно і плідно використовується в експериментальних дослідженнях особистості [14; 16]. Локус контролю був визначений як схильність людини до проведення певних когнітивних дій над життєвими ситуаціями. Локус контролю це такий самий профіль особистості, що інтегрує багато особистісних характеристик, пов’язаних з приналежністю людини до екстернального чи інтернального локусу контролю. Найбільш важливими характеристиками особистості, пов’язаними з локусом контролю, бачиться стабільність / варіативність, перспективність / ретроспективність каузальної атрибуції. Багато людей вважають, що здатність керувати емоціями, бажаннями й безпосередніми спонуканнями є одним із найважливіших характеристик сильної особистості. Зазвичай, щоб домогтися відчуття контролю, у випадках вони вдаються до придушення спонтанних спонукань з допомогою м’язових зусиль. Тож точнішою оцінки сприйманого контролю на поведінка необхідно враховувати методи, з допомогою що їх встановлюється і підтримується. Часто суб'єктивно сприймалася контроль досягається з допомогою дій, небезпечні самого індивіда, з допомогою придушення інших людей відкритого протидії всім соціальним нормам. У цьому, що менше в людини можливостей реально управляти ситуацією, тим більша ймовірність такої поведінки. [27; 35].

Важливо розуміти, що у теорії Дж. Роттера, та інших подібних теоріях йдеться саме про сприйманому контролі. Проте оцінка людиною своїх здібностей то, можливо неточною. Є кілька причин, сприяють хибному сприйняттю контролю. Уміння управляти власним життям забезпечує індивідові певну ступінь незалежності він соціальної і біологічної реальності. Люди прагнуть відчувати сферу впливу на ситуації навіть, коли її закінчення вочевидь визначає випадок. Іноді задля збереження почуття контролю досить усвідомлювати своє вміння пророкувати поява події, що, у принципі, не може розглядатися як контроль з нього. Помилкова сприйняття суб'єктивного контролю, як високого сприяє зневазі можливої небезпекою, і навіть формуванню завищених очікувань щодо ефективності власних дій.

У результаті людина або не готовий до стресовій ситуації, або відчуває глибоке розчарування щодо своїх здібностей. [44; 49].

У екстерналів частіше виникають психологічні і психосоматичні проблеми, ніж в інтерналів. Їм властиві тривожність і депресивність, вони більше схильні до фрустрацій і стресів, розвитку неврозів. Встановлено зв’язок високої інтернальності з позитивною самооцінкою, з більшою узгодженістю образів реального і ідеального «Я». Інтернали виявляють активнішу, ніж екстернали, позицію стосовно до свого психічному й фізичного здоров’ю.

Экстернали іинтернали різняться ще й зі способів інтерпретації соціальних ситуацій, зокрема, зі способів отримання інформації і за механізмами їх каузального пояснення. Інтернали воліють бути більш проінформовані в проблемі чи ситуації, ніж екстернали, на відміну екстерналів уникають ситуаційних і забарвлених емоціями пояснень поведінки.

«Чистих» інтерналів чи екстерналів практично немає. У кожній людині є частка впевненості у своїх силах і здібностях.

Отже, спроби вивчення самоконтролю з’явилися давно, проте, найбільш розробленою є концепція Роттера, також він вперше створив опитувальник локусу контролю.

1.3 Психологічний зміст факторів екстраверсія, інтроверсія та невротизація в концепції теорії Айзенка

Англійський учений Ганс Айзенк увійшов до історії психології як творець чотирирівневої ієрархічної моделі людської особистості. Айзенк користувався для своєї теорії математичним апаратом факторного аналізу, він застосовував гіпотетико-дедуктивний метод обробки матеріалу, перед тим як використовувати факторний аналіз. Вчений вважав факторний аналіз лише одним із способів знаходження відповіді на найважливіші питання, які стосуються теорії особистості. Він виокремлював не риси, а лише три біполярних суперфактори: екстраверсія — інтроверсія, нейротизм — стабільність, психотизм — суперего. Екстраверсія характеризується товариськістю й імпульсивністю; інтроверсія — пасивністю і замисленістю; невротизм — тривожністю і звичками; стабільність — відсутністю таких; пенхотизм — антосоціальною поведінкою; а суперего — схильністю до співпереживання і співпраці. [25; 36].

Айзенк був глибоко переконаний у тому, що риси особистості й типи визначаються насамперед спадковістю. Відповідно до його теорії, вплив навколишнього середовища практично не важливий для формування особистості. На його думку, генетичні фактори набагато більше впливають на подальшу поведінку, ніж дитячі враження. Учений сформулював концепцію ієрархічної чотирирівневої моделі людської особистості. Нижній рівень — специфічні дії або думки, індивідуальний спосіб поведінки або думки, які можуть бути, а можуть і не бути характеристиками особистості. Другий рівень звичні дії або думки, які за певних умов повторюються. Третій рівень — риси особистості, а четвертий, вищий рівень організації поведінки, — це рівень типів, або суперфакторів. [27; 43].

Показник нейротизму характеризує людину з боку його емоційної стійкості (стабільності). Показник цей також біполярний і утворює шкалу, на одному полюсі якої знаходяться люди, характеризуються надзвичайною емоційною стійкістю, прекрасною адаптованістю (показник 0−11 за шкалою «нейротизм»), а на іншому — надзвичайно знервований, нестійкий і погано адаптований тип (показник 14 — 24 за шкалою «нейротизм»). Емоційно стійкі (стабільні) — люди, несхильні до неспокою, стійкі по відношенню до зовнішніх впливів, викликають довіру, схильні до лідерства. Емоційно нестабільні (невротичні) — чутливі, емоційні, тривожні, схильні болісно переживати невдачі і засмучуватися з дрібниць. [19; 22].

В основі кожного з чотирьох типів лежать особливі поєднання властивостей нервової системи. тбпаробпрпрбпбпбпбпнбпнербпбпернбьар У холерика сильна нервова система, він легко переключається з одного на інше, але неврівноваженість його нервової системи зменшує сумісність (уживчивість) з іншими людьми. Холерик схильний до різких змін в настрої, запальний, нетерплячий, схильний до емоційних зривів.

У сангвініка також сильна нервова система, а значить, і хороша працездатність, він легко переходить до іншої діяльності, до спілкування з іншими людьми. Сангвінік прагне до частої зміни вражень, легко і швидко відгукується на події, порівняно легко переживає невдачі. У флегматика сильна, працездатна нервова система, але він насилу включається в іншу роботу і пристосовується до нової обстановки. У флегматика переважає спокійний, рівний настрій. Почуття зазвичай відрізняються сталістю. Меланхолік характеризується низьким рівнем психічної активності, сповільненість рухів, стриманістю міміки й мови, швидкою стомлюваністю. Його відрізняють висока емоційна чутливість до всього, що відбувається навколо нього. Чуйність до інших робить меланхоліків універсально сумісний з іншими людьми, але сам меланхолік схильний переживати проблеми всередині себе і, отже, схильний до саморуйнування. [23; 26].

Айзенк провів детальне емпіричне дослідження психологічних особливостей екстравертів та інтровертів і в світлі його даних можна змалювати їх психологічні портрети.

Екстраверти відкриті, привітні, легко налагоджують контакти з людьми, мають багато знайомих і друзів. Екстраверти постійно прагнуть нових яскравих вражень і відчуттів, зазвичай проявляють безтурботність та легко відволікаються від життєвих проблем. Екстраверти активні, рішучі, говорять і діють швидко, не задумуючись. Екстраверти полюбляють зміни, вони безтурботні й оптимістичні. Для них властиво діяти, а не віддаватися роздумам, вони проявляють нестриманість, можуть поводитися агресивно.

Екстраверти зазвичай мають зовнішню чарівність, прямолінійні в судженнях, як правило, орієнтуються на зовнішню оцінку. Добре справляються з роботою, що вимагає швидкого прийняття рішень.

Інтроверти уникають надто сильних вражень, контролюють свої почуття, прагнуть спокійного впорядкованого життя. Вони прагнуть до ситуацій, які добре знають, уникають надто різких змін, несподіванок. Інтроверти люблять роботу, яка вимагає від них тривалої уваги та зосередженості, їм нелегко відволікатися від своїх занять та справ. Довго роздумують перед тим, як щось зробити, сказати. Рухаються неквапливо, рухи сповільнені. Обережні, ризик їм недовподоби. Інтровертам притаманні - нетовариськість, замкнутість, соціальна пасивність (при досить великій наполегливості), схильність до самоаналізу і труднощі до соціальної адаптації. Інтроверти краще справляються з монотонною роботою, вони більш обережні, акуратні і педантичні. [8; 26]. Амбівертам притаманні риси екстра — і інтроверсії. Іноді особам, для уточнення цього показника рекомендується додаткове обстеження з використанням інших тестів.

Айзенк доклав надзвичайно багато зусиль, щоб з’ясувати, які суттєві відмінності поведінки визначаються параметром екстраверсія-інтроверсія. Вчений визначив такі відмінності між екстравертами та інтровертами:

Екстраверти досягають рівня оптимального функціонування в збуджуючих ситуаціях. Інтроверти досягають рівня оптимального функціонування за відсутності сильної стимуляції. Екстраверти краще працюють у другій половині дня, а інтроверти — в першій. Інтроверти більш терплячі до болю, ніж екстраверти, вони швидше втомлюються, збудження перешкоджає їхній діяльності. Інтроверти в роботі більше орієнтовані на точність, а не на швидкість, на відміну від екстравертів. Екстраверти активніші у сфері статевих стосунків, розпочинають статеве життя в більш ранньому віці, мають більше партнерів і частіше міняють їх. Схильні порушувати правила руху, тому частішеє учасниками аварійних ситуацій, ніж інтроверти. Менш ощадливі та схильні щедро витрачати гроші. Екстраверти схильні до тих видів діяльності, які пов’язані: людьми (торгівля, соціальні служби). Інтроверти надають перевагу теоретичним та науковим видам діяльності (інженерна справа, хімія). Краще працюють на початку, а потім ефективність їхньої діяльності знижується. Інтроверти спочатку поступаються екстравертам в ефективності, однак згодом результативність їхньої роботи зростає. Діяльність екстравертів пожвавлюється, якщо вони очікують винагороди, а інтровертів — якщо їм загрожує покарання. [23; 27].

Найважливіший висновок, до якого привели дослідження Айзенка щодо параметрів екстраверсії та інтроверсії, можна коротко подати так: екстраверсія-інтроверсія є важливим виміром особистості й визначає багато варіантів її соціальної поведінки, у тому числі конфліктності.

За час, що минув з моменту створення, методика не втратила своєї актуальності і на сьогоднішній день є однією з найбільш популярних і затребуваних в області психології особистості.

Таким чином, численні дефініції конфлікту зводяться до розуміння конфлікту як зіткнення протилежно спрямованих, несумісних одна з одною тенденцій у свідомості окремо взятого індивіда, міжособистісних взаємодіях або міжособистісних стосунках індивідів або групи людей. За суттю конфлікт означає суперечність, розбіжність, неузгодженість, боротьбу між думками, інтересами, бажаннями, позиціями людей тощо.

За природою конфлікт — це соціальне явище. Суспільство не може існувати і розвиватися без конфліктів. Так само і наше, українське суспільство. Взаємодія особистостей завжди передбачає виникнення конфліктів як вияв суперечностей, розбіжності між соціальними групами, класами, ролями, державами тощо. У цьому значенні конфлікт є чинник соціального розвитку як позитивний (конструктивний), так і негативний (деконструктивний) і виявляє соціальні протиріччя, цінності, інтереси, потреби, рівень розвитку суспільства. З психологічної точки зору конфлікт — це загострення міжособистісних стосунків, внутрішньоособистісних суперечностей, зіткнення особистісних вірувань, позицій, потреб різних індивідів, їхніх амбіцій.

Знання особливостей стилів поведінки учасників конфліктної взаємодії дозволяє передбачити їхні можливі реакції на ситуацію та заздалегідь пом’якшувати небажані наслідки конфлікту. Оцінюючи ці стилі, можна зробити такі висновки: * деструктивний стиль небезпечний, у першу чергу, для того, хто ним користується, тому що цю людину нерідко починають вважати незлагідною. Ділові люди намагаються уникати таких партнерів; * прихильник коригувального стилю сам, як правило, конфлікт не починає. Будучи втягненим у нього, він виявляється до цього не готовим і зазвичай виходить із нього зі значними втратами; * прихильник прогностичного стилю рідко потрапляє в конфліктні ситуації й намагається будь-що не доводити справу до конфлікту. Але якщо конфлікт усе-таки розгорівся, то він виходить із нього з мінімальними втратами.

Знання психологічних основ спілкування, типів і особливостей осіб, які конфліктують, уміння контролювати власні емоції, сприяють раціональній поведінці людини у вирішенні складних, конфліктних проблем. Кожна конкретна ситуація вимагає використання відповідної стратегії й тактики, що відповідає поставленим цілям і задачам. Вибір оптимальної лінії поведінки учасників конфліктної взаємодії дозволить їм вийти із ситуації з найменшими втратами та з користю один для одного.

Невміння розрядити конфліктну ситуацію, зрозуміти та виправити помилки й прорахунки може стати причиною постійної напруженості. Потрібно пам’ятати, що конфліктом слід уміти управляти до того, як він стане настільки сильним, що набуде деструктивних властивостей.

У конфліктологічній літературі широко використовується «концепція Томаса Кіллмена», в якій подано п’ять основних стратегій людської поведінки в конфліктній ситуації, а саме: уникнення, суперництво, пристосування, компроміс, співробітництво.

При виникненні конфліктних ситуацій людина повинна вміти ефективно використовувати кожен з названих стилів поведінки і свідомо робити той чи інший вибір, враховуючи конкретні обставини. Найкращий підхід буде визначатися конкретною ситуацією, а також складом характеру. Надавати перевагу одному стилю перед іншим — природно, але жорстке дотримання одного з них може обмежити можливості. Тобто, оптимальною стратегією поведінки суб'єкта діяльності вважається така, що застосовує всі п’ять стилів.

Розділ 2. Емпіричне дослідження особистісних особливостей індивіда, як чинників стилю поведінки в конфліктних ситуаціях

2.1 Опис використаного інструментарію

Вивчаючи особистісні чинники поведінки в конфліктних ситуаціях ми зустрічаємось з різноманіттям методів, що неминуче породжує проблему вибору найбільш адекватних і перспективних для вирішення дослідницьких завдань і діагностики проблем.

Так, представлена в даній курсовій роботі методика діагностики схильності особистості до конфліктної поведінки К. Томаса. Містить 30 пар суджень про поведінку індивіда в конфліктній ситуації, в кожній з яких респонденту пропонується вибрати те судження, яке є найбільш типовим для характеристики його поведінки.

Для опису типів поведінки людей в конфліктних ситуаціях, К. Томас запропонував двовимірну модель регулювання конфліктів, основними вимірами в якій є кооперація (пов'язана з увагою людини до інтересів інших людей, залучених до конфлікту) і напористість (для якої характерний акцент на захисті власних інтересів). Відповідно цим двом вимірам, автор виділяє наступні способи регулювання конфліктів:

змагання (конкуренція) як прагнення досягти своїх інтересів на шкоду іншому;

пристосування — на противагу суперництву, принесення в жертву власних інтересів заради іншого;

компроміс;

уникнення — відсутність як прагнення до кооперації, так і тенденції до досягнення власних цілей;

співпраця, коли учасники ситуації приходять до альтернативи, що повністю задовольняє інтереси обох сторін.

У результаті обробки даних по ключу з’ясовується кількість балів за кожною шкалою, дає уявлення про вираженість у респондентів тенденції до прояву відповідних форм поведінки в конфліктній ситуації.

Шкала локусу контролю призначена для діагностики рівня суб'єктивного контролю, розроблена Дж. Роттером. Ця шкала заснована на положенні про те, що всі люди поділяються на два типи — інтерналів та екстерналів — у залежності від того, як вони оцінюють, що є причиною різних подій у їх житті і хто несе за них відповідальність.

Рівень суб'єктивного контролю є характеристикою, що визначає ступінь незалежності людини, його самостійності, відповідальності й активності в досягненні цілей. Методика нерідко застосовується в роботі кадрових служб із метою добору претендентів на посаду керівників.

Поняття «локус контролю», введене в психологію в середині 60-х рр. XX в., описує деяке узагальнене представлення людини про те, що є причиною подій його життя і хто несе за них відповідальність.

Локус контролю є двохполюсною характеристикою: на одному полюсі знаходяться інтернали, на іншому — екстернали. У кожної людини є своє місце на шкалі інтернальности — екстернальності. Інтернали мають внутрішній локус контролю, екстернали — зовнішній.

Інтернальна особистість оцінює всі значимі події, що відбуваються з нею, як результат її власної діяльності. Інтернал вважає, що може впливати на події свого життя, керувати ними і, отже, нести відповідальність за них і за своє життя в цілому.

Екстернальна особистість, навпаки, інтерпретує усі відбуваються в її житті події як залежні не від її, а від якихось інших сил (Бога, інших людей, долі і т.д.). Оскільки екстернал не почуває себе здатним або впливати на своє життя, контролювати розвиток подій. Він знімає із себе усяку відповідальність за все происходящее з ним.

Між інтернальними і екстернальними особистостями є й інші відмінності, що можуть виявитися істотними з погляду їхньої професійної діяльності. Так, приміром, екстернали характеризуються більшої конформностью, схильністю маніпуляціям, вони більш поступливі і чуттєві до думки й оцінок інших. У цілому, екстернальні особистості виявляються гарними виконавцями, що ефективно працюють під контролем інших людей.

Опитувальник Г. Айзенка, як методика виявлення визначення особистості дозволяє досліджувати особистість з кількох компонентів: рівень лабільності, екстраверсії і психотизма, емоційно-вольової стабільності і віднесення темпераменту по класичним типам. Використовується в пpофоpієнтаціі і розстановці кадрів, медичної психології та психодіагностики. Методика призначена для оцінки симптомокомплексу екстраверсії-інтроверсії й нейротизму (емоційної стабільності). В основу свого опитувальника Г. Айзенк поклав дві основні якості ВНД, котрі, як вважає більшість дослідників, визначають всю різноманітність типів особистості. Це екстраверсія-інтроверсія й емоційно-вольова нестабільність, або нейротизм. Автор пов’язує екстрата інтроверсію з вираженістю процесів збудження й гальмування в корі головного мозку. При цьому типових екстраверта та інтроверта він розглядає як полярно протилежні особистості.

Екстраверт впевнений у собі, ризикує, гарячкуватий, діє під впливом моменту, імпульсивний, безтурботний, оптимістичний, любить спілкуватись. Його емоції та почуття не контролюються.

Інтроверт — спокійний, стриманий й віддалений від усіх, крім самих близьких людей. Він завжди контролює свої почуття, рідко буває агресивним, любить порядок та серйозність прийняття рішень.

Нейротизм — емоційна збудженість, схильність до психопатології в емоційній сфері. Індивід з вираженим нейротизмом емоційно нестійкий і характеризується переважно не вольовою, а емоційною регуляцією. Фактори екстраверсія-інтроверсія й нестабільність-стабільність (нейротизм) вважають незалежними, і в сполученні вони можуть характеризувати той чи інший тип особистості.

Опитувальник Айзенка містить 57 запитань, з яких за 24 запитаннями оцінюються екстраверсія-інтроверсія, інші 24 запитання характеризують нестабільність-стабільність, а останні 9 — входять в шкалу відвертості і вірогідності результатів дослідження.

Сучасної теорії освітніх вимірювань неможливо уявити без відповідних математико-статистичних методів. Пакет SPSS для Windows є в даний час одним з лідерів серед універсальних статистичних пакетів. Програмне забезпечення SPSS дозволило ефективно здійснити збір і введення даних; організувати простий доступ до даних; ефективно управляти даними; використовувати різні статистичні процедури для аналізу даних і будувати точні моделі.

SPSS для Windows має низку графічних можливостей, що дозволяють нам візуально оцінити отримані числові результати аналізу і прогнозу даних. В даній роботі будуть представлені гістограми і діаграми, дослідницькі графіки та таблиці.

2.2 Опис досліджуваних груп

Учасниками досліджування виступили респонденти з найближчого сімейного і професійного кола знайомих. Діапазон віку опитаних коливається від 23 до 28 років, різної статі, з вищою та не повною вищою освітою. Можна відмітити, що жіноча частина учасників, проявляли більше цікавості до дослідження, ніж чоловіча.

2.3 Хід дослідження та отримані результати

Підготовлені бланки для відповідей і тести було роздано в руки або відправлено по електронній почті. Дослідження проводилось індивідуально з належними рекомендаціями проходження тестів, а саме:

звернути увагу на самопочуття, щоб не було сильної втоми або ознак захворювання;

бути уважними при виконанні даної роботи і в той самий час довго не роздумувати над варіантами.

В Табл. 1 (Додаток 2) розглянемо статистичні дані по розподілу досліджуваних параметрів. Середній показник конкурентної поведінки 3,9, а показник компромісу 7,3. Тобто в даній групі переважна кількість досліджуваних схильні до компромісу в конфліктних ситуаціях.

Середній показник інтернальності 11,7, а екстернальності 11,2, тобто в даній групі переважна кількість особистості з інтернальним локусом контролю. Особливості їхнього суб'єктивного контролю можуть дещо змінюватися залежно від того, чи здається людині ситуація складною або простою, приємною або неприємною тощо. Хоча їхня поведінка і психологічне почуття відповідальності за неї залежать від конкретних соціальних ситуацій, усе ж можна і в них встановити перевагу того чи іншого локусу контролю, а саме — інтернального, оскільки тут мода має більше значення (12 балів порівняно з 11). Було проведено кореляційний та факторний аналіз отриманого матеріалу.

Рис. 2.1 — Кореляція конкурентного стилю із пристосуванням, як стилі поведінки в конфліктних ситуаціях Згідно кореляційного аналізу за Пірсоном, був виявлений зворотній значимий зв’язок між стилем конкурентної поведінки в конфліктній ситуації та пристосуванням, коефіцієнт кореляції - 0,67 на рівні значимості 0,001 (рис. 2.3.).

Тобто, особистості, які схильні до вибору конкурентного стилю поведінки, не схильні до пристосування.

Рис. 2.2 — Кореляція конкурентного стилю із показниками уникнення, як стилі поведінки в конфліктних ситуаціях конфліктний ситуація уникнення співпраця Зворотній значимий зв’язок між стилем конкурентної поведінки в конфліктній ситуації та уникненням, відповідно коефіцієнт кореляції - 0,55 на рівні значимості 0, 001. (рис. 2.4.)

Тобто, особистості, які схильні до вибору конкурентного стилю поведінки, не схильні до уникнення.

Рис. 2.3 — Кореляція конкурентного стилю із показниками інтроверсії та екстраверсії

Позитивний значимий зв’язок між стилем конкурентної поведінки в конфліктній ситуації та екстраверсією, коефіцієнт кореляції 0,501 на рівні значимості 0,004. (рис. 2.5.)

Тобто, досліджувані з екстравертивним типом особистості більш схильні до конкурентного стилю поведінки в конфліктних ситуаціях, ніж особистості інтровертивного типу.

Виявлений зворотній значимий зв’язок між стилем співпраці в конфліктній ситуації та уникненням, коефіцієнт кореляції - 0,32 на рівні значимості 0,02. Зворотній значимий зв’язок між компромісом та уникненням, коефіцієнт кореляції - 0,37 на рівні значимості 0,03. Та позитивний (прямий) зв’язок між компромісом та екстернальністю, коефіцієнт кореляції 0,37 на рівні значимості 0,03 та зворотній зв’язок з інтернальністю, — 0,39 на рівні значимості 0,02. (Див. додаток 2)

Тобто, особистості які схильні до прояву співпраці або компромісу в конфліктній ситуації не схильні до уникнення.

Використовуючи стиль співпарці, людина бере активну участь у вирішенні конфлікту та відстоює свої інтереси, але при цьому намагається спіпрацювати з іншою людиною. Цей стиль потребує більш довгої роботи в порівнянні з іншими підходами до конфлікту, оскільки людина з початку «викладає на стіл» потреби та інтереси обох сторін, а потім обговорює їх. Компроміс часто є вдалим відступом чи навіть останньою можливістю прийти до будь-якого вирішення. Тому, досліджувані не схильні обирати уникнення, так як цей стиль реалізується тоді, коли людина не відстоює свої права, не співпрацює ні з ким для знаходження рішення проблеми чи просто ухиляється від вирішення конфлікту. Особистості з екстернальним локусом контролю схильні до компромісу, а інтернали не схильні обирати такий стиль поведінки при конфлікті.

Рис. 2.4 — Конкуренція як спосіб поведінки в конфліктних ситуаціях В даній вибірці низькі значення конкуренції (змагання), як стилю поведінки в конфліктних ситуаціях, зустрічаються частіше порівняно з нормальним розподілом. (Рис. 2.6.)

Середнє значення показника конкуренція 3,9.

Тобто, в даній групі переважна більшість досліджуваних не схильні обирати конкуренцію, як стиль поведінки при конфлікті.

Рис. 2.5 — Співпраця, як спосіб поведінки в конфліктних ситуаціях Значення показника співпраці вище середнього порівняно з нормальним розподілом. (Рис. 2.7)

Середнє значення показника співпраця 6,5.

Тобто, в даній досліджуваній групі переважна більшість особистостей ті, які в конфліктних ситуаціях схильні до вибору такого стилю поведінки, як співпраця.

Рис. 2.6 — Компроміс, як спосіб поведінки в конфліктних ситуаціях Середнє значення компромісу здвинуто до більших значень порівняно з нормальним розподілом. (Рис. 2.8) Має показник 7,3.

В даній вибірці більшість досліджуваних обирають компроміс. Стиль компромісу знаходиться в середині сітки Томаса. Коли, людина дещо поступається своїми інтересами, щоб задовільнити їх частково, і інша сторона робить те саме. Іншими словами, людина погоджується на часткове задоволення свого бажання і часткове виконання бажання іншої людини. Компроміс досягається на більш поверхневому рівні в порівнянні з співробитництвом.

Рис. 2.7 — Уникнення, як спосіб поведінки в конфліктних ситуаціях В даній вибірці значення уникнення зустрічаються частіше порівняно з нормальним розподілом (Рис. 2.7).

Середнє значення показника уникнення 6,7.

В досліджуваній групі більшість особистостей намагається уникнути конфлікту, тобто не потрапляти в ситуації, що провокують виникнення суперечностей.

Рис. 2.8 — Пристосування, як спосіб поведінки в конфліктних ситуаціях В даній вибірці значення пристосування зустрічаються частіше порівняно з нормальним розподілом (Рис. 2.7).

Середнє значення показника пристосування 5,5. Обираючи даний стиль поведінки людина відсуває свої інтереси в сторону, то краще так чинити тоді, коли вклад в даному випадку не дуже великий, чи коли ставка на позитивне рішення проблеми не дуже велика.

Рис. 2.9 — Показники екстернальності

Розподіл значень екстернальності отримане в даному дослідженні зміщено в сторону більших значень порівняно з нормальним розподілом. Для більшості досліджуваних властивий середній рівень локусу контролю: середне арифметичне показника екстернальності 11,22. (Рис. 2.7)

Рис. 2.10 — Показники інтернальності

В даній вибірці розподіл значень інтернальності отримане в даному дослідженні зміщено в сторону меньших значень порівняно з нормальним розподілом. Для більшості досліджуваних властивий середній рівень локусу контролю: середнє арифметичне показника інтернальності 11,72. (Рис. 2.7)

Рис. 2.11 — Показники інтроверсії та екстраверсії

В даній вибірці значення екстраверсії переважає порівняно з нормальним розподілом. (Рис. 2.7)

Середнє значення показника екстраверсії 11,7.

В досліджуваній групі переважна кількість осіб відносяться до екстверсивного типу особистості.

Рис. 2.12 — Показник невротизації

Розподіл значень невротизації отримане в даному дослідженні зміщено в сторону більших значень порівняно з нормальним розподілом. (Рис. 2.7)

Середнє значення показника невротизації 13,6.

Тобто, в даній вибіці переважна кількість — особистості з підвищеним показником невротизації, за методикою Айзенка.

Таблиця 2.1 — Компоненти факторного аналізу

Як наведено в таблиці перший фактор конструктивна агресія обумовлює наступні змінні конкуренція, уникнення, пристосування, екстраверсію. Другий фактор екстернальність обумовлює такі змінні як інтернальність та схильність до компромісу. Третій фактор невротизація обумовлює змінні співпрацю та невротизацію.

Тобто особам, що схильні до конструктивної агресії властивий вибір конкурентного стилю поведінки в конфліктних ситуаціях, та екстравертивного типу особистості не схильні до уникнення та пристосування.

Досліджуючи особистісні особливості індивідів та можливий звязок з вибором стилю поведінки в конфліктних ситуаціях, ми використали методику Айзенка, для визначення показників екстраверсії - інтроверсії, нейротизму. Екстраверсія характеризується товариськістю й імпульсивністю; інтроверсія — пасивністю і замисленістю; невротизм — тривожністю.

Для вимірювання локусу контролю, або рівня суб'єктивного контролю ми обрали «Шкалу інтернальності-екстернальності» Дж. Роттера. Локус контролю визначається типом — екстернальним або інтернальним. Людей із зовнішнім локусом контролю, схильних пояснювати наслідки своїх вчинків впливом обставин, прийнято називати екстернал, оскільки відповідальність за свою діяльність вони приписують виключно зовнішніх умов. Протилежний тип — інтернали. Люди цього типу вважають відповідальними за результати своєї діяльності тільки самих себе. Навіть якщо обставини несприятливі, інтернал не стане виправдовувати себе за помилки чи невдачі.

Та опитувальник Томаса (методика визначення типових способів реагування на конфліктну ситуацію). К. Томас виділяє наступні способи регулювання конфліктів: конкуренція (змагання) — як прагнення домогтися задоволення своїх інтересів за рахунок інтересів іншого; пристосування; компроміс; ухилення; співробітництво. Учасниками досліджування виступили респонденти з найближчого сімейного і професійного кола знайомих. Діапазон віку опитаних коливається від 23 до 28 років, різної статі, з вищою та не повною вищою освітою. На основі отриманих результатів можемо зробити висновок, що існує прямий значимий зв’язок між вибором конкурентної поведінки та екстравесривним типом особистості, також зв’язок з підвищеними показниками невротизації. Тобто, можемо зробити висновок що індивіди, які належать до такого типу темпераменту як холерики більш схильні до конкурентної поведінки, флегматики навпаки. Особистості із внутрішнім локусом контролю, тобто, інтернали, більш схильні до вибору таких стилів поведінки, як пристосування та уникнення. А ектернали до конкурентної поведінки в конфліктних ситуаціях.

Висновки

В результаті проведених в курсовій роботі досліджень були зроблені наступні висновки.

1. Узагальнивши наявні наукові розробки з психології конфлікту, можна зробити висновок, що конфлікт — це соціальне явище і суспільство не може існувати і розвиватися без конфліктів. Взаємодія особистостей завжди передбачає виникнення конфліктів як вияв суперечностей, розбіжності між соціальними групами, класами, ролями, державами тощо.

У цьому значенні конфлікт є чинник соціального розвитку як позитивний (конструктивний), так і негативний (деконструктивний) і виявляє соціальні протиріччя, цінності, інтереси, потреби, рівень розвитку суспільства. Знання особистісних якостей індивідів дозволяє передбачити їхні можливі реакції на конфліктну ситуацію та заздалегідь пом’якшувати небажані наслідки.

2. Для дослідження впливу особистісних якостей індивідів на стиль поведінки в конфліктній ситуації проведено емпіричне дослідження.

Були використані наступні психодіагностичні методики: опитувальник Томаса (методика визначення типових способі реагування на конфліктну ситуацію), методику Айзенка, для визначення показників екстраверсії - інтроверсії, нейротизму та виявлення локусу контролю по методиці Дж. Роттера.

3. В підсумку можемо зазначити, що вдалося виявити вплив особистісних особливостей на стиль поведінки в конфліктних ситуаціях.

За допомогою кореляційного аналізу ми виявили значимі зв’язки між вибором стилю поведінки в конфліктних ситуаціях та особистісними особливостями індивідів.

Досліджувані з екстернальним локусом контролю схильні до конкурентної поведінки, а інтернали схильні обирати стиль пристосування та уникнення.

Досліджувані з екстравертивним типом особистості та підвищеним показником невротизації схильні до вибору конкурентного стилю поведінки в конфліктних ситуаціях, більше ніж особистості інтровертивного типу.

Список використаних джерел

1. Гришина Н. В. Психологія конфлікту — СПб.: Видавництво «Пітер», 2000 — 464 с.

2. Андрєєв В.І. Конфликтология. Мистецтво суперечок, ведення переговорів, дозвіл конфліктів/ В.І. Андрєєв/. М.: Просвітництво. — 1995. -138с.

3. Андрєєв В.І. Основи педагогічної конфліктології/ В.І. Андрєєв/. М.: Просвітництво. — 1995. -67 с.

4. Андрєєва Г. М. Соціальна психологія/Г.М. Андрєєва/. М.: Просвітництво. — 1990. -196 с.

5. Анцупов А. Я., Шипилов, А.І. Конфликтология: Підручник для вузів/ А. Я. Анцупов, А.І.Шипилов/. М.:ЮНИТИ. — 1999. -551 с.

6. Афонькова В. М. До питання конфліктах у процесі спілкування у колективі // Спілкування як педагогічна проблема/ В.М. Афонькова/. М.: Просвітництво. — 1974. -231с.

7. Бодалев А. А. Особливості міжособистісного спілкування як чинника можливого виникнення конфліктів // Конфлікти в шкільному віці: шляху їхнього подолання і попередження/ А.А. Бодалев/. М.:Аграф. — 1986. -18−26c.

8. Васильєв Ю.В. Педагогічна управління школі/ Ю.В. Васильєв/. М.: Омега. — 1990. -201 с.

9. Воробйова Л. И. Несвідомі причини конфліктного поведінки // Конфлікти в шкільному віці: шляху їхнього подолання і попередження/Л.И.Воробьева/. М.: Просвітництво. — 1986. -104−111c.

10. Донцов А.І., Полозова Т. А. Проблеми конфлікту західній соціальній психології // Психологічний журнал, 3980/. -т.1 № 6. -119−133c.

11. Єршов А.А. Внутригруппові конфлікти // Спілкування як теоретичних іпрекладних досліджень/ А.А. Єршов/. Л.:Магма. — 1973. -59−60c.

12. Зеркин Д. П. Основи конфліктології.: Курс лекцій. (Серія «Підручники і навчальні посібники»)/ Д. П. Зеркин — Ростов-н/Д.: Фенікс. — 1998. -480с.

13. Потанін Г. М., Сахаров А.І. Конфлікти в шкільному віці: шляху їхнього попередження й подолання/Г.М. Потанин, А.И. Сахаров/. М.: Просвітництво. — 1986. -114 с.

14. Потанін Г. М., Сахаров А.І. Конфлікти: суть і подолання/ Г. М. Потанин, А. И. Сахаров. М.: Просвітництво. — 1990. -211 с.