Неврозы дітей. 
Причини і следствия

РОСІЙСЬКИЙ ВІДКРИТИЙ УНИВЕРСИТЕТ.

РЕФЕРАТ.

за курсом КЛІНІЧНА ПСИХОЛОГИЯ.

на задану тему: «НЕВРОЗИ ДІТЕЙ, ПРИЧИНИ І СЛЕДСТВИЯ».

1997 рік, Москва.

РОСІЙСЬКА АКАДЕМІЯ ОБРАЗОВАНИЯ.

1.

Введение

.

2. Думка проблему дитячих неврозів: А. И. Захаров.

3. Висновки: невроз дітей — чи можна избежать?

4. Библиография.

1.

ВВЕДЕНИЕ

.

Ця тема за своєю актуальністю заслуговує на увагу як спеціалістів у галузі дитячої невропатології, а й, передусім, батьків, вихователів дитсадків, вчителів. Рік у рік зростає кількість дітей, котрим поставлений діагноз будь-якого нервового захворювання. За даними досліджень А. И. Захарова до закінчення молодшої школи здорових малюків менше половини. Причини такої явища криються у складної соціальної обстановці, але багато глубже.

Небезпека цього захворювання криється в його тяжкості чи невиліковність (невроз — виліковний), а ставлення до цього захворювання. Більшість батьків просто більше не привертають до себе перші ознаки неврозів чи нервових розладів своїх дітей, друга частина — як і звертає увагу, то належить досить поверхово («саме пройде»), і тільки незначна частина робить реальні дії для виправлення становища. На думку шкільних педагогів та психологів до середнім класам діагноз нервового розлади можна поставити більшості дітей, а фактично здоровими можна лише одиниці. Коли ж врахувати, що невроз з’являється над шкільному віці, а набагато швидше, і до шкільного віку частина дітей приходять із стійкими нервовими порушеннями, можна зробити сумні выводы.

Прислів'я кажуть: «Посієш звичку — пожнеш характер, посієш характер — пожнеш долю», «Звичка — друга натура». Народна мудрість тонко помітила зв’язок між способом життя, який закладається ще дитинстві, й рівнішими стосунками людини з оточуючими його людьми, у тому числі справді складається його доля. Якщо дитині у дитинстві батьки постійно переконували, що він:" матрац, нехлюй, телепень", то рано чи пізно до цього починає вірити. Але спочатку всередині дитини відбувається конфлікт, оскільки він знає, що не такий і поганий, що він намагається порадувати своїх, що цього помічають, намагаючись підігнати дитини під свої мірки. На цьому конфлікту «випливає» нервову напругу, з яким дитина під годину справитися не може. Можливо два варіанти рішення дитиною цієї проблеми: або він пристосуватися під непомірні вимоги дорослих і сховає свої особисті якості, буде змушений шукати механізмом захисту власного «Я» доступними йому способами, або він опиратися, що породить безліч конфліктів з батьками. І те й інше неминуче призведе до підвищеному нервового напрузі, і якщо батьки змінять свою «виховну політику», те в дитини виникне нервове розлад, невроз, який підростаючий людина понесе з собою у доросле життя. Напрошується закономірне запитання: виростуть ці діти повноцінними особистостями, будуть вони щасливі і щасливі? Напрошується відповідний відповідь. У вашій книзі В. Леві «Нестандартний дитина"* описується випадок, коли батьки звернулися до психолога стосовно свого дитини: хлопчик перестав прибирати своє ліжко. Скільки років вашому хлопчику? — запитав психолог. 25 — відповіли батьки — вона вже 3 року як одружений. Причина виявилася лежала лежить на поверхні - батьки виховували своїх дітей оскільки хотілося їм, примусили вступити до інституту з їхньої вибору. Ось «дитинка» і взбунтовался.

Судячи з масштабу поширення цієї проблеми — у майбутньому нам загрожує «повна невротизація населення». Суспільство яке у основному з невротиків зможе гармонійно існувати в подальшому. Чим може призвести до проблема дитячих неврозів надалі, годі й казати. Вл. Леви «нестандартний дитина» М., 1989 год.

Може скластися враження, що згущаю барви і малюю апокаліпсичний майбутнє. Так, проблема важлива, дуже. Але всі більше батьків надає значення здоров’ю своїх дітей і «своїх родин у цілому. На жаль, більшості їх діяти методом спроб і помилок, але саме головне — хочуть виростити здорових малюків. Думають профілактику дитячих нервових захворювань, і намагаються допускати їх. Ніхто не сперечається — сучасна життя стало складної, позбавленої стабільності й багата стресів. У умовах жити і ростити нове покоління буде легше лише здоровому людини й фізично, й дуже, та першої чергу психически.

Сучасна сім'я «є не застиглу соціальну організацію, а динамічну микросистему, постійно розташовану за діалектичному розвитку. Загальновідомі певні зміни щодо, що відбулися структурі сім'ї: зменшення розмірів сім'ї та кількості дітей, зменшення ролі старшому братові і «сестри, зникнення різкій диференціації між членами сім'ї у цілому» — пише А. И. Захаров у книзі «Неврози дітей"*. Сюди ж можна й ті змішання статевих ролей у суспільстві: стає дедалі помітна фемінізація чоловіків, і, назад, мускулюнизация жінок. Чоловіки дедалі більше відстороняються виховання власних дітей (хоча варто було відзначити, ця тенденція панувала і раніше), намагаються скласти із себе як і більше відповідальності цей процес. Жінки пропонують своїх дітей стереотип моделей поведінки (відповідно до статевої диференціації у суспільстві), не відповідний дійсності: для хлопчиків — зразок суміші «прекрасного принца» і «Шварценегера», не підкріплений прикладом батька, дівчат досі діє стереотип поведінки скромною, домовитої жінки, хоча поперед очі щодня приклад власної матері, який відповідає реальної жінці в сучасному обществе.

Сучасні соціальні психологи відзначають зміни що відбулися нинішньої сім'ї. Намічається тенденція до формування нових типів сім'ї. Стосунки між батьками спочатку у ній будуються скоріш за принципами товариства, аніж принципах верховенства тієї чи іншої членів сім'ї (по патріархальному чи матриархальному укладу). Але процес становлення нової сім'ї важкий і хворобливий, оскільки нові позиції ще не освоєно: чоловіків у ній ще тягне стукнути кулаком на столі і зрозуміло сказати: «Хто у домі господар?», жінки, виховані старшим поколінням іншому ключі, змушені пристосуватися до умов та поводитися активніше, теж претендують в ролі глави сім'ї. Безліч сімей розпадається, не перейшовши 5- літній кордон існування. Та оскільки переважно сімей вже сьогодні існують діти, то передусім вони розплачуються за помилки дорослих. Що, своєю чергою, сприяє формуванню неврозів та інших нервових захворювань детей.

На погляд, причини складних відносин між батьками та дітьми, а своє чергу в більшості випадків, причини підвищеної знервованості дітей, криються у неспроможності батьків, не здібності виконувати материнські і батькові обов’язки через інфантилізму людей, створюють сім'ю. Сучасні батьки за інерцією хто продовжує жити своїми проблемами, не замислюючись про долю своїх дітей. Сучасні батьки, по визначенню Дж. Пирса, «рассоединенные», існують поруч, але з разом. Кожен із членів сім'ї займається свої проблеми, забуваючи, що дитина потребує постійному любові, увазі й турботі, розумінні своїх проблем, яких в нього багато. Натомість сучасних батьків намагаються якомога швидше перекласти виховання власну дитину на дитячі установи, займаючись тим часом власної кар'єрою і власної життям. Що у своє чергу не сприяє здоров’ю дитини у всех.

* А. И. Захаров «Неврози в дітей віком» Вид-во Дельта, СПб, 1996 р, стр. 18 відносинах. Припускаю заперечення, сучасна життя змушує приймати рішення, які відповідають власним прагненням. Для чого можу відповісти: компроміс можна знайти завжди, було бажання. Термін «Возз'єднання в родительстве», запропонований, Дж. Пирсом*, насправді - актуальне вимогу до сучасну сім'ю, реально здійсненний у сучасних умовах. Воно допоможе запобігти більшість випадків нервових захворювань дітей, що у своє чергу забезпечить здоров’я підростаючого поколения.

Діти несуть у доросле життя той стереотип відносин, який закладається у дитинстві. Якщо малюк часто бачить сварки батьків, то згодом приймає за норму життя, виробляє звичку до таких відносинам. Ставши, своєю чергою батьком, підсвідомо реалізує закладений у дитинстві подання до власної сім'ї. На погляд, в сучасну шкільної програми треба включити предмет «Родительство», навчаючи, що називається «з дитинства» премудрощів цим складним науки. Оскільки поки що рідкісну нинішню сім'ю можна взяти за приклад для наслідування — гармонія сімейних відносин найімовірніше створить сприятливий грунт для виховання гармонійної особистості (звісно, ні хто застрахований від ошибок).

______________________.

Дж.Пірс «Чарівний дитина виростає» Самиздат.

2. ДУМКА Про ПРОБЛЕМІ ДИТЯЧИХ НЕВРОЗІВ: А.И.ЗАХАРОВ.

На думку А. И. Захарова є кілька видів неврозів. У своїй книзі «Неврози в дітей віком» він перераховує їх у чому порядке:

1. Невроз страху *. Приклад дівчинки шести років описує даний вид невроза.

«Ми знаємо, що, коли виникають такі стану, найчастіше йдеться страх смерті. Він виявляється у тому чи іншою мірою в усіх дітей у віці 5−6 років. … Зазвичай, діти самі виходить із подібними переживаннями; але у тому випадку, тоді як сім'ї існує життєрадісна емоційна атмосфера… Якщо ж дитина й раніше був неспокійним, подібна занепокоєння різко посилює вікової страх смерті, і вже вам набір невротичних страхів, як в цієї дівчинки (страх ліфта, пожежі, вогню, хвороби, машин тощо.). Всі ці страхи мотивовані, сутнісно, одним: боязню, що Росія може щось статися. У його максимальному вираженні це „щось“ означає смерть: від пожежі, хвороби та т.д. …Джерелом подібних страхів була мати, тривожна характером, і від цього боявшаяся в детстве».

А.И.Захаров бачить причину передачі материнських страхів доньки такий особливості психологічного розвитку, як «феномен рольової ідентифікації «- у віці 4−5 років дівчинки хочуть у іграх зображати себе мамою, хлопчики 5−8 років — отца.

Ось і у разі дівчинка підсвідомо, непомітно засвоїла материнський спосіб поведения.

2. Неврастенія *.

«Хворобливе перенапруження психофізіологічних можливостей дитини. Він може відповідати завищеним вимогам навколишніх лісів і заздалегідь вважає не здатним справитися з будь-якими майбутніми трудностями».

Найчастіше це походить від нездатності батьків сприйняти дитину таким, який вона є насправді. Дитина, своєю чергою неспроможна зрозуміти, чому батьки так суворими нього, адже він намагається робити те, що вони вимагають. Суперечності самих батьків наводять дитину до нервового перенапруги, неврастенії. Говорити про здорової психіці дитини не доводиться — конфлікт батьків із дитиною, сприймається останнім, як власна неповноцінність. Насправді, доводиться дивуватися терпінню дітей у таких ситуаціях. За словами Захарова, батьки на його прохання підрахували скільки зауважень щодня вони своєї дитини: близько суперечливих вимог (не прохань, звернень, а вимог, і приказов).

Інший причиною подібного неврозу то, можливо переключення уваги батьків іншим дитини, що у сім'ї, нездатність самих батьків рівномірно розподіляти увагу між всіма дітьми у сім'ї. Часто, закиди на адресу старшого (такій ситуації рідше буває навпаки) дитини бувають будете несправедливі й мотивовані тим, що «старший, у ньому більше відповідальності, вона сама повинен розуміти». Зазвичай обертається що ситуація нервовими зривами, на тик, а гірших випадках неприкритої агресією до молодшого братові чи сестрі. Так страждальців син розуміє причину зниження свого рейтингу в родителей.

А.И.Захаров «Неврози в дітей віком». Невроз страхустр.61 неврастенія — стр. 66.

3. Істеричний невроз*.

«Його зовнішні прояви, певне, знайомі всім: дитина надмірно примхливий, раз у раз влаштовує істерики, вихоплює підлогу, б'ється. Але такий невроз треба відрізняти від патології характеру, що буває на більш старшому віці». Можна додати: треба відрізняти від педагогічної занедбаності, але причина — той самий. Батьки до певного моменту потурали зростаючим вимогам чада, а згодом запровадили обмеження, вступивши непослідовно — адже не розуміє зміну логіки батьків. «Головна відмінність: дитина гребує бути такою; він влаштовує сцени, хоч і страждають від цього. Але з собою неспроможна зробити, це відбувається крім його воли».

Причини появи такої поведінки Захаров бачить у вищевказаної причини: непослідовність вчених батьків і найближчого оточення — бабусь та дідусів. По приклади далеко звертатися зайве, його перейдено з життя. Приїхала свекруха, яка бачить свого онука на рік, вирішила проявити «педагогічну чуйність. «Дитині не можна говорити немає» — сказала вона мені. Дитина вимагав дістати спеціально заховані від цього солодощі перед обідом. Малюк відчув, що він не отримає опору, змусив бабусю підняти його за потрібну висоту і саме дістав дані. Перед цим влаштувавши невелику істерику для відлякування. Гірше було, коли бабуся поїхала — не можна було пояснити, чому йому забороняють те, що вчора разрешили.

Іншу причину істеричного неврозу Захаров називає зворотний бік цій ситуації: не підвищену увагу до дитини, а навпаки, повне відсутність такого. Діти, позбавлені емоційного уваги, принаймні накопичення дефіциту уваги влаштовують демонстрації. Але, зазвичай, наштовхується на стіну нерозуміння — завжди тихий і непомітний дитина перетворюється на некерованого бешкетника. «Ти нам такий не подобаєшся» — хіба що кажуть батьки. Таких дітей називають «невостребованными».

Насправді проблема «незатребуваних дітей» й у покоління 60−80х років, коли молоді батьки були задіяні пристроєм особистому житті і кар'єри, тільки в малої кількості батьків можна було займатися домашнім виховання, інші позбавили такий можливості, змушені були віддавати своїх дітей у дитячі ясла і ботанічні сади. Можна сміливо сказати — віяння времени.

4. Невроз нав’язливих состояний*.

Останній невроз, описаний Захаровим. «…Зазвичай проявляється у більш старшому шкільному віці». Стану, у яких дитина відчуває потреба здійснювати будь-які дії, оскільки, на його думку, це містить у собі захисні елементи. Насправді, це і є механізмами захисту, як тики, одноманітні руху, чи респіраторні явища (по думці В.И.Гарбузова).

Коріння цього неврозу — самі, їхні стосунки, вірніше, їхня порушення. Підвищена вимогливість батьків, вимогливість — заради вимог, принциповість — всупереч здоровому глузду. Батьки вимагають беззаперечного підпорядкування від дитини, виховання нагадує муштру. У дітей у таких сім'ях виникає помисливість, страх порушити вимоги батьків (про дорослих, що виросли такі умови кажуть: «Пуганная ворона куща боится»).

*А.И.Захаров «Неврози в дітей віком» Істеричний невроз — стр. 69.

Невроз настирливих станів — стр. 70.

3. ВИСНОВКИ: НЕВРОЗ ДІТЕЙ — ЧИ МОЖНА ИЗБЕЖАТЬ?

А.И.Захаров бачить причини дитячих неврозів у недосконалості сімейних відносин. Але, в такий спосіб, проблема стає справляє враження замкнуте коло: батьки несуть зі свого дитинства свої страхи проблеми, перекладаючи їх у плечі порастающих дітей, ті, у своє чергу — на плечі своїх дітей. І можна продовжувати довго, поки хтось із цього ланцюжка не зупиниться і замислиться, як виправити це положення. Свідоме родительство, тобто повне усвідомлення звий відповідальності як батька і вихователя багатьом матусям та татам допомогло вирішити проблеми своєї сім'ї та ростити своїх дітей щодо здоровими. Діти, відчуваючи в батьків, передусім любов, знаходячи опору й розуміння більш безболісно проходять кризові моменти своєї жизни.

Дуже важлива річ, якому Захаров надає велике значення — період до народження дитини. Наскільки дитина буде бажаним у ній, в якому стані перебуває сама сім'я на даний момент появи дитини на семье.

Стародавня притча каже: коли до древньому мудрецю прийшли молоді батьки, дитині яких неможливо було 10 днів, й запитали: «Коли нам починати виховувати своїх дітей?» Для чого мудрець їм відповів: «Ви спізнилися на 9 місяців, і 10 дней».

Насправді, хто б вимагає досконалості від своїх батьків, всі мають декларація про помилки, але багатьох з яких можна було б уникнути. Спочатку вирішити власні ж проблеми і проблеми стосунків у сім'ї. Ясна розуміння цього рішення у майбутньому гарантує і здоров’я дитини на сім'ї, а як і гарантія, більшість ваших проблем я не перейдуть непотрібним багажем у життя наших внуков.

Так само важливо розуміння чуття міри — «Ніщо не отрута, ніщо не ліки — головне міра». Надлишок невиправданого уваги, таке «всевидюче око», батьків може викликати у дитини невпевненість у власних силах, різні комплекси, як і можуть призвести до виникненню неврозу. Адекватне ставлення до віку дитини (до речі, більшість батьків неспроможна спокійно прийняти темпи дорослішання власних дітей — можливі полярні думки, то їм, що дитина ще занадто маленький, то пред’являються вимоги, не що відповідають віку дитини) — складність, що її багато хто може подолати спокійно. Порозуміння спікера і на повагу до особистому житті дитини дотримується далеко ще не усіма батьками, але ці належить вже безпосередньо до поділу етики самих родителей.

Багато батьків сприймають власну дитину, як іще одна шанс втілення власних амбіцій і нереалізованих можливостей. Як можна і ніж розплачуються діти таких батьків, по-моєму, непотрібен рассказывать.

Справді, перераховувати причини дитячих неврозів можна довго. Головне зрозуміти, що економічні причини нервових захворювань дітей криються над недосконалість дитячої природи, а помилках виховання. Деякі батьки, водячи своїх дітей з лікарям, довідуючись, чому в дитини тик, енурез, заїкуватість, страхи, говорять про сторонніх причинах захворювання. Але вступаючи так, валять «із хворою голови на здорову» — якщо тут є такий каламбур. Першопричина у яких самих. Не спроможність як родителей.

Звісно, не слід забувати, що спровокувати вихід неврозу «на поверхню» може навіть дуже напружений момент — обгавкав собака, різко просигналила машина, несправедливість вчителя, але пам’ятати, що основа закладається в ранньому детстве.

Складнощі сімейних відносин нічого не винні послужити приводом виправдання власної неуважності до свого ж детям.

У кабінеті ж мій батько має висів плакат: «Хто хоче працювати — працює, хто хоче — шукає виправдання власної бездіяльності». Перефразовуючи, можна сказати: «Хто хоче виростити гармонійного дитини — докладає зусилля задля досягнення своєї мети, хто не хоче займатися лише собою — шукає виправдання власної бездеятельности».

Ведучи мову про дитячих неврозах, треба постійно пам’ятати, що спричинити цю недугу одержують у вигляді спадщини від власних батьків. А. И. Захаров постійно підкреслює, що неврози в дітей віком — захворювання не генетичні, але обумовлені станом батьків на даний момент народження малыша.

БИБЛИОГРАФИЯ:

1. А.И.ЗАХАРОВ «НЕВРОЗИ У ДІТЕЙ», вид-во «Дельта», СПб, 1996 год.

2. В.И.ГАРБУЗОВ «НЕРВОВІ ДІТИ» Ленінград 1990 рік (?).

3. В. ЛЕВИ «НЕСТАНДАРТНИЙ ДИТИНА» Москва 1989 год.

4 Дж. ПИРС «ЧАРІВНИЙ ДИТИНА ПІДРОСТАЄ», Самиздат.