Підручник народознавства (повість Івана Нечуя-Левицького «Кайдашева сім» я`)

Пiдручник народознавства (повiсть Iвана Нечуя-Левицького «Кайдашева сiм’я»).

Все своє життя Iван Семенович Нечуй-Левицький «кров'ю i нервами» був зв’язаний з простим народом: глибоко знав його життя, проймався його болями та думками, завжди прагнув допомогти скривдженим. Письменник уважно «наглядав» за життям землякiв, його спостережливе око вбирало всi барви — вiд трагiчно-чорних до яскраво-комiчних. Тому такими рiзними були i його твори: сумнi i зворушливi повiстi «Микола Джеря», «Бурлачка», «Двi московки», твори про життя iнтелiгенцiї - «Хмари», «Над чорним морем», iсторична проза — романи «Князь Єремiя Вишневецький» та «Гетьман Iван Виговський» .

Серед них особливе мiсце посiдає неперевершена повiсть «Кайдашева сiм’я» — твiр, не схожий на будь-який iнший нi в спадщинi самого автора, нi в усiй українськiй лiтературi. «Жодна лiтература свiту не має такого правдивого, дотепного, людяного, сонячного, хоч дещо затьмареного тугою за кращим життям, твору про трудяще село за умов капiта-лiзму, як „Кайдашева сiм’я“ Нечуя» , — писав Максим Рильський.

Нечуй-Левицький — великий майстер художньої прози, тонкий знавець народного життя. Картини селянського побуту вiн вiдтворює з такою переконливою виразнiстю, що «Кайдашеву сiм’ю» читаєш, наче гортаєш пiдручник з українського народознавства. Перш за все, в цьому пересвiдчуєшся, коли ознайомлюєшся з образами повiстi, такими колоритними, типово українськими. Письменник змальовує їх з великою любов’ю i гумором, бо, незважаючи на всi труднощi життя, український народ завжди виявляв оптимiзм, смiявся, сипав дотепами, глузував з ворогiв. Гумор у повiстi виступає як споконвiчна риса народного характеру, українського народного менталiтету. Недарма «Кайдашева сiм’я» є вершиною гумористичного таланту митця.

Нечуй-Левицький вклав у характери своїх героїв тi риси народного характеру, якi вважав притаманнiшими українцям. Ось перед нами Омелько Кайдаш — чоловiк працьовитий, майстер, людина з багатим життєвим досвiдом, але якого губить пристрасть до чарки. Автор в'їдливо насмiхається з п’яного Кайдаша, що стає враз сварливим, бо пияцтво завжди засуджувалося в українськiй родинi та суспiльствi.

Маруся Кайдашиха має в характерi чимало вад: пихатiсть, манiрнiсть, безпiдставний гонор. Але, висмiюючи їх, письменник водночас висвiтлює в образi жiнки i добрi риси, властивi українкам: охайнiсть, хист гарної куховарки i господинi. Українську впертiсть вклав автор в образ Карпа. Але саме за неї та за рiшучiсть i непiдкупнiсть обирає громада Карпа десяцьким. Його характер доповнюється рисами черствостi i грубуватостi, за якими криється наполегливiсть i працелюбнiсть. Зате Лаврiн мав по-українськи лiричну вдачу i м’яке серце, але чомусь саме пiсля розмови з ним Кайдаш зробив висновок: «Заженуть мене синки швидко на пiч». I справдi, згодом Лаврiн з українською дбайливiстю «загарбав хазяйство у свої руки» .

Працьовитiсть i моторнiсть українських молодиць змальовує письменник у образах невiсток — Мотрi та Мелашки. Але кожна з них має свою особисту вдачу, бо походять вони з рiзних соцiальних прошаркiв. I цю деталь автор використовує, щоб краще висвiтлити риси характе ру, якi з дитинства закладалися в них: самолюбива та егоїстична Мотря протиставляється добрiй i лагiднiй Мелашцi.

Прочитавши повiсть, дуже не хочеться залишати її героїв, бо вiд неї вiє такий подих любовi i тепла, що починаєш iз гордiстю вiдчувати свою причетнiсть до великої української родини.