Розвиток спритності у футболістів

Курсова робота з фізичної культури Розвиток спритності у футболістів

Зміст

• Вступ
• Розділ 1. Структура спеціальної підготовленості і розвиток фізичних якостей кваліфікованих футболістів
• Розділ 2. Особливості методики розвитку спритності футболістів
• 2.1 Розвиток спритності футболістів
• 2.2 Вправи на розвиток спритності
• Розділ 3. Методи вимірювання і вдосконалення спритності
• Висновки
• Список використаної літератури

Вступ

Розвиток специфічної футболісту спритності гравцям команди слід приділяти більше уваги в учбово-тренувальному процесі. Футбол — один з тих видів спорту, який вимагає координованого прояву всіх рухових здібностей в постійно змінних ситуаціях. Відомо, що число рухових локомоцій у футболістів велике. Йдеться про складні структури і їх творчі комбінації з виключно великою варіативністю. Цим пояснюється необхідність розвитку координаційних здібностей як одного з найважливіших аспектів фізичної підготовки.

Основна вимога полягає в тому, щоб багато разів пропонувати спортсмену ситуації з різним руховим рішенням, в яких він сам повинен швидко знайти оптимальний вихід. Безумовно, це веде до розширення так званого рухового досвіду. У міру успішного рішення ситуативних задач, слід прагнути до нової, оригінальнішої рухової структури, що виконується в ускладнених ситуаціях, які пред’являються в мінливих умовах, а також обмежених для виконання тимчасових відрізках. Все це безперервно пропоноване в учбовому процесі, викликає позитивні зрушення функціональних можливостей (як рухової, так і управляючої системи) і, отже, є основною базою спеціальної спритності.

Враховуючи те, що вимоги до індивідуальних дій, як в обороні, так і в атаці підвищуються (простір, час виконання і протидія суперника), нові схеми і комбінації неодмінно повинні наситити зміст тренувального процесу.

Варіативність використовуваних завдань не обмежена. Одночасно не можна використовувати і для розвитку як загальних, так і спеціальних рухових здібностей, а також при освоєнні і вдосконаленні ігрових дій футболістів в тренуваннях техніко-тактичної спрямованості.

На початку 80-х років такі дослідники як В. Б. Пагієв, В. В. Корольов, Г. М. Римашевський обґрунтували підходи до вимірювання і розвитку швидкості, витривалості і сили. Спритність же залишалася маловивченою, не дивлячись на те, що саме від неї, на думку багатьох фахівців, в значній мірі залежить ефективність ігрових дій футболістів, тобто якість рішення більшості техніко-тактичних завдань гри у футбол. Головною причиною маловивченості спритності очевидно є трудність її вимірювання.

Що ж є спритність? Н. А. Бернштейн (1935; 1947; 1960); А.Д. Новіков (1949); Н.Г. Озолін (1949); В. С. Фарфель (1959); Л.П. Матвєєв (1959) вважали, що спритність — це всякий довільний рух, направлений на рішення якої-небудь конкретної задачі (стрибнути якомога вище, зловити м’яч, підняти штангу і т.п.). Складність рухового завдання визначається багатьма причинами, зокрема вимогами до узгодженості одночасно і послідовно виконуваних рухів. В.М.Заціорський (1970) вважає, що першим мірилом спритності є координаційна складність рухових дій. В.М. Заціорський, М.А. Годік (1980) указують, що вимірниками спритності є:

координаційна складність завдання;

точність його виконання (або час, необхідний для оволодіння належним рівнем точності, або мінімальний час від моменту зміни обстановки до початку руху у відповідь, коли детальна характеристика руху наперед невідома).

Ми бачимо, що спритність — це складна, комплексна якість, що не має єдиного критерію для оцінки. У кожному окремому випадку (залежно від умов) необхідно вибирати того або іншого вимірника. Напевно саме ці умови вимірювання «відлякували» дослідників від пізнання суті спритності, без якої дії футболіста на полі стають непередбачуваними.

Таким чином, викладене вище зумовлює актуальність теми дослідження.

Об'єктом дослідження курсової роботи є теоретичні засади підготовки футболістів.

Предмет дослідження — методика розвитку спритності у футболістів.

Метою курсової роботи є дослідження методики розвитку спритності у футболістів.

Мета роботи передбачає виконання таких завдань:

дослідити структуру спеціальної підготовленості і розвиток фізичних якостей кваліфікованих футболістів;

виявити особливості методики розвитку спритності футболістів;

охарактеризувати методи вимірювання і вдосконалення спритності.

Методи дослідження: для розв’язування поставлених завдань використано такі методи наукового дослідження: теоретичний аналіз наукових літературних джерел, синтез, узагальнення, порівняння, абстрагування, конкретизація, моделювання, спостереження, бесіда.

Практичне значення. Результати роботи можуть бути використані у підготовці до семінарських та практичних занять, а також для розробки матеріалів конференцій, спецкурсів.

Структура роботи. Курсове дослідження складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури. Бібліографія налічує 31 джерело.

Розділ 1. Структура спеціальної підготовленості і розвиток фізичних якостей кваліфікованих футболістів

Спортивне тренування включає в тій чи іншій мірі всі основні або відносно самостійні сторони: технічну, фізичну, тактичну, психічну і інтегральну. Така структура упорядковує уявлення про складові спортивної майстерності, дозволяє до певної міри систематизувати засоби і методи їх вдосконалення, систему контролю і управління процесом спортивного вдосконалення (Заціорський В.М., 1970 р.; Матвєєв Л.П., 1997 р.; Платонов В. Н., 1997 р.; Зеленцев А. М.; Лобановський В. В., 1989 р.; Лисенчук Г. А.; 2003 р. та ін.)

При цьому слід враховувати, що кожна із сторін підготовленості залежить від ступеня досконалості інших її сторін, визначається ними і, своєю чергою, визначає їх рівень (Платонов В.Н., 1987 р.; Коц Я., 1986 р.; Дж. Уїлмор Д.Л., 1997 р. та ін.)

Кількість різних проявів окремих рухових якостей у футболі вельми велика, тому розвиток і ефективне вдосконалення кожного з них вимагає належного наукового обґрунтування. В процесі гри у футбол постійно виникає проблема швидкого реагування на несподівані дії суперників, прояв високих швидкісних і силових якостей при виконанні окремих технічних прийомів гри, швидкості орієнтування, здійснення переміщень, атакуючих і захисних дій в умовах строгого дефіциту часу, складної взаємодії з партнерами по команді.

Останніми роками гра у футбол значно інтенсифікувалася, що, зрештою, ускладнює процес спеціальної фізичної підготовки і викликає необхідність реалізації такої методики, яка дозволила б спортсмену не тільки мати достатньо високі показники розвитку профільних фізичних якостей, але й забезпечувати здатність до їх реалізації у взаємозв'язку з технікою і тактикою гри і між окремими гравцями команди (Качалін Г. Д., 1986 р.; Зеленцов А. М., Лобановський В. В., 1989 р.; Лисенчук Г. А., 1987 р.; Пшибильський В., Лисенчук Р., 1999 р., 2003 г; Шамардін В.Н.; Савченко В. Г., 1997 г.; Лисенчук Г. А., 2003 р. та ін.)

Дослідженню різних сторін спеціальної фізичної підготовленості футболістів присвячений ряд робіт (А.М. У. Кардосо, 1985 р.; Бойченко В. Ф., 1986 р.; Бутов Е. С.; Сухачов С. Г., 1989 р., та ін.)

Проте наявні наукові дослідження в цій області були направлені, як правило, на вивчення окремих сторін підготовленості або рухових здібностей в різній мірі впливаючих на рівень спортивних досягнень у футболі. Так, деякими з наведених авторів досліджувалися показники швидкості, стрибучості, різних видів витривалості. Проте систематизувати і використовувати наявні відомості їх різноплановості практично неможливо. Крім того, більшість досліджень відносяться до 70−80 років і проводилися із залученням контингенту дорослих спортсменів високої кваліфікації або дітей шкільного віку. При цьому, як показує аналіз методичних матеріалів і досвіду практики фізична підготовка юних футболістів, в основному, спирається на рішення оздоровчих і загальноосвітніх задач, часто без урахування специфіки змагальної діяльності, і раціонального співвідношення в розвитку рухових якостей.

У зв’язку з викладеним, дослідження структури фізичної підготовленості кваліфікованих футболістів (1 спортивний розряд — кандидати в майстри спорту) і формування на цій основі шляхів оптимізації тренувального процесу по розвитку фізичних якостей, що визначають рівень спортивних результатів у футболі, є актуальним.

Аналіз науково-методичної літератури, узагальнення практичного досвіду підготовки спортсменів свідчать про значну роль фізичної підготовленості в досягненні вищих спортивних результатів у футболі і, зокрема, футболістами, що доводить необхідність подальшого вивчення її структури, змісту і методології вдосконалення.

Підводячи підсумки, необхідно відзначити, що питання структури підготовленості спортсменів висвітлені у фундаментальних наукових працях (Платонов В.Н., Лисенчук Г. А.). Одночасно необхідно відзначити, що ряд питань проблеми юнацького футболу, що вивчається, практично не знайшли свого вирішення. Зокрема, не освітлені питання рівня розвитку фізичних якостей юних футболістів, взаємозв'язку фізичних якостей, взаємозв'язку фізичних якостей і рухових умінь.

В цілому можна говорити про те, що серед багатьох чинників, що обумовлюють можливість досягнення високих спортивних результатів в різних видах спорту (у тому числі і у футболі), одним з основних є високий рівень фізичної і технічної підготовленості; процес формування спортивних рухів (технічна підготовка) і виховання фізичних якостей (фізична підготовка) хоча вони і є різними специфічними сторонами рухової діяльності спортсмена, але нерозривно зв’язані і зумовлюють один одного: спортивна техніка сприяє прояву фізичних можливостей спортсмена, а відповідний рівень розвитку фізичних якостей підвищує ефективність використання спортивної техніки; технічне вдосконалення спортсмена і розвиток його фізичних якостей повинні здійснюватися не ізольовано, а у взаємозв'язку один з одним. Причому питання про оптимальні співвідношення цих сторін рухової діяльності спортсмена і, зокрема, про те, як поєднувати технічну, фізичну і інші сторони підготовленості футболіста, з’ясований недостатньо повно і вимагає подальшого наукового обґрунтування і практичного рішення. При цьому витікає, що постановка мети і завдань тренувального процесу на конкретному етапі вдосконалення футболіста можливо на основі чіткого (бажано кількісного) представлення того, які якості, здібності і який рівень їх розвитку необхідні кожному конкретному спортсмену для досягнення відповідних спортивних результатів.

Аналіз спеціальної літератури дозволяє говорити про те, що рівень досягнень в спорті і, зокрема, у футболі, залежить від технічної, фізичної, психологічної і тактичної підготовленості. При цьому для демонстрації заданого результату важливо не тільки досягнення певного рівня розвитку вказаних сторін підготовленості, але і забезпечення їх інтегрального прояву в конкретному виді м’язової діяльності, спортивної спеціалізації, що є предметом. Таке розуміння підготовленості допомагає створенню відносно чітких уявлень про основні складові частини спортивних досягнень, сприяє визначенню провідних напрямів спортивного вдосконалення, систематизації методів і засобів дії на організм спортсмена.

Разом з тим на даному етапі розвитку спорту для визначення структури підготовленості спортсменів вже далеко не достатньо одних логічних висновків і описових уявлень. Необхідне точне встановлення основних якостей і властивостей, що визначають рівень спортивних досягнень, виявлення їх ролі залежно від спеціалізації спортсмена, а також від його вікових і кваліфікаційних особливостей, розробка методики кількісної оцінки ступеня розвитку цих якостей і властивостей у кожного конкретного спортсмена.

Проте ці завдання не можуть бути вирішені повною мірою до тих пір, поки структура підготовленості в різних видах спорту аналізуватиметься тільки на основі таких понять, як технічна, тактична, фізична підготовленість. Річ у тому, що жодна з цих сторін підготовленості не виявляється і не може бути виміряна і врахована в чистому вигляді.

У експериментальних дослідженнях багато разів доведено, що оволодіння раціональною технікою того або іншого виду спорту неможливе без відповідного розвитку основних рухових якостей: сили, швидкості, гнучкості, спритності і витривалості. Рівень розвитку вказаних якостей визначає раціональну форму рухів, адекватний їй ступінь додатку зусиль в різних їх фазах, координацію рухів, швидкість. Оволодіння технічним навиком, його стійкість і пристосовність до умов, що змінюються. З іншого боку, рівень розвитку сили, швидкості, можливості найважливіших функціональних систем самі по собі не забезпечать спортсмену ні прояву швидкісних можливостей, ні витривалості, якщо вони не базуються на міцній технічній основі: раціональної формою і координаційній структурі, економній техніці.

Разом з тим, в структурі підготовленості найважливішою стороною є фізична підготовка, яка направлена на розвиток рухових якостей — сили, швидкості, витривалості, гнучкості, координаційних здібностей.

Фізична підготовка спортсменів підрозділяється на загальну і спеціальну. Деякі фахівці рекомендують також виділяти допоміжну підготовку.

Раціонально організований процес загальної фізичної підготовки направлені на різностороннє і одночасно пропорційний розвиток різних рухових якостей. Високі показники фізичної підготовленості служать функціональним фундаментом для розвитку спеціальних фізичних якостей, для ефективної роботи над вдосконаленням інших сторін підготовленості технічної, тактичної, психічної.

Функціональний потенціал, набутий спортсменом в результаті загальної фізичної підготовки, є лише необхідною передумовою для успішного вдосконалення в тому або іншому виді спорту, але сам по собі не може забезпечить досягнення високих спортивних результатів без подальшої цілеспрямованої спеціальної фізичної підготовки.

Допоміжна фізична підготовка будується на базі загальної фізичної підготовленості і створює спеціальну основу, необхідну для ефективного виконання спортсменом великих об'ємів роботи, направленої на розвиток спеціальних рухових якостей. Така підготовка сприяє підвищенню функціональних можливостей різних органів і систем організму. При цьому поліпшується нервово-м'язова координація, удосконалюються здатності спортсменів переносити великі навантаження і ефективно відновлюватися після них.

Спеціальна фізична підготовка направлена на розвиток рухових якостей строго відповідно до вимог, що пред’являються специфікою конкретного виду спорту, особливостями передбачуваної діяльності змагання. Такі специфічні вимоги необхідно постійно тримати в полі зору при організації процесу спеціальної фізичної підготовки спортсменів. Зокрема, переважній дії повинні бити піддані ті м’язові груп і їх антагоністи, які несуть основне навантаження в діяльності, змагання.

Проте при цьому справа не повинна обмежуватися тільки дією на відповідні м’язові групи. При розвитку фізичних якостей необхідно підбирати вправи, які по динамічних і кінематичних характеристиках в більшій або меншій мірі відповідають основним елементам діяльності, змагання.

Таким чином, оскільки кількість різних проявів окремих рухових якостей дуже велика, то і вдосконалення кожного з них вимагає диференційованої методики. У спортивних іграх виникає проблема швидкого реагування на несподівані дії суперників, прояви високих швидкісних якостей при виконанні окремих технічних прийомів, швидкості орієнтування, прийняття рішень, переміщень, атакуючих і захисних дій в умовах гострого дефіциту часу, перешкод з боку суперників, складної групової взаємодії з партнерами і суперниками.

Диференційований підхід до методики фізичної підготовки необхідний по відношенню і до різних видів спорту, і до різних рухових якостей — швидкісним і силовим здібностям, витривалості, координаційним здібностям, гнучкості.

Подальші дослідження передбачається провести у напрямі вивчення інших проблем спеціальної підготовленості і розвиток фізичних якостей кваліфікованих футболістів.

Розділ 2. Особливості методики розвитку спритності футболістів

Різноманітність змісту ігрової діяльності у футболі вимагає комплексного розвитку основних фізичних якостей і функціонального вдосконалення всіх систем організму того, що займається. А це можливо лише в процесі різносторонньої фізичної підготовки, коли, разом з розвитком основних фізичних якостей, приділяється увага і розвитку спеціальних якостей для футболу.

Розвиток у футболістів-початківців фізичних якостей і оволодіння різноманітними руховими навиками роблять безпосередній вплив на всі сторони їх підготовки, але понад усе сприяють підвищенню рівня технічної і тактичної підготовленості. Фізично підготовлені майбутні спортсмени, як правило, володіють і стійкішою психікою і здібністю до подолання психічних напружень. У них спостерігається більша упевненість в своїх силах, наполегливість у діях. Високі функціональні можливості дозволяє їм легше справлятися із стомленням, зберігати ефективність діяльності ефектних систем і на цій основі добиватися переваги в тактичній діяльності. Фізична підготовка розділяється на загальну і спеціальну.

Загальна фізична підготовка забезпечує повноцінний фізичний розвиток і всебічну фізичну підготовленість футболістів-початківців. Вона є процесом, направленим на розвиток основних фізичних якостей і вдосконалення життєво необхідних рухових навиків.

Мета загальної фізичної підготовки — створення у футболістів рухової підготовленості, фундаменту спеціальної підготовки. Як засоби розвитку фізичної підготовленості рекомендується використовувати фізичні вправи загальної дії, вправи з інших видів спорту. Така різноманітність вправ направлена на розширення у футболістів-початківців рухових можливостей. При цьому потрібно враховувати закономірності перенесення і взаємодії різних якостей і навиків. Вони можуть бути позитивними, негативними або нейтральними. Наприклад, із збільшенням сили у тих, що займаються, збільшується швидкість, поліпшується координація рухів, точність ударів. Позитивне перенесення забезпечують близькі по структурі основним ігровим прийомам навики, які співпадають з ігровим режимом м’язової роботи. Загальна фізична підготовка досягне своїх цілей тільки тоді, коли в роботі тих, що тренуються, дотримується постійність і безперервність. Вона вимагається як обов’язкова складова частина учбово-тренувальних занять на всіх етапах і у всі періоди підготовки футболістів. Звичайно, найбільшу питому вагу загальна фізична підготовка займає на початкових етапах процесу багаторічної підготовки. З віком і підвищенням рівня спортивної майстерності її частка зменшується і, навпаки, частка спеціальної підготовки збільшується.

Спеціальна фізична підготовка — це процес цілеспрямованого розвитку фізичних якостей і функціональних можливостей тих, що займаються, який здійснюється відповідно до специфіки футболу і забезпечує досягнення високих спортивних результатів.

Спеціальна фізична підготовка сприяє оволодінню технічними прийомами гри, підвищенню тактичної майстерності тих, що займаються, досягненню ними спортивної форми, а також вдосконаленню психічної підготовленості. Її основна мета — максимальний розвиток сили, швидкості, спритності, витривалості, гнучкості у взаємозв'язку і єдності. Для вирішення цих завдань рекомендуються спеціальні підготовчі вправи з характерами для гри у футбол напруженням, координацією, темпом і ритмом руху. Для цього понад усе підходять вправи техніко-тактичного характеру, спортивні і рухливі ігри, вправи з інших видів спорту і, звичайно, сама гра у футбол.

Спеціальна фізична підготовка базується на загальній руховій підготовленості. До рішення її задач рекомендується переходити тільки після досягнення що займаються певного рівня загального розвитку.

2.1 Розвиток спритності футболістів

У зв’язку із збільшенням інтенсивності спортивної діяльності зростає роль вивчення рівнів фізичних якостей окремих футболістів, а також визначаються шляхи їх можливого прогресування (вдосконалення). Аналіз використаної літератури дає право укласти, що дослідження цієї проблеми носять одиничний характер [1, 2]. Крім того, результати робіт у цьому напрямі іноді носять навіть спірний характер. В основному це пов’язано з тим, що часто не враховується спеціалізація спортсменів, рівень їх підготовленості на момент контролю, а також можлива дія індивідуальних особливостей на характер адаптації організму до чинників зовнішнього і внутрішнього стану.

Аналіз чемпіонатів світу свідчить про те, що як у атакуючих, так і в оборонних діях беруть участь, найчастіше, групи гравців, що виконують в конкретному епізоді строго визначені функції. Це положення піднімає проблему сучасної вимоги до футболістів, мається на увазі їх відносна універсалізація. Тобто, в сучасному футболі універсальним гравцем вважають такого виконавця, який на своєму ігровому місці здатний зіграти «відмінно», а на будь-якій іншій ігровій позиції, як правило — «добре» .

Надійний гравець, що вміє при необхідності ефективно діяти на будь-якій ділянці поля і в будь-якій ігровій ситуації - украй потрібен команді, що ставить перспективні турнірні або змагання цілі.

Об'єм і зміст природознавства виросли так безмірно, що дослідники витрачають тепер все своє життя на оволодіння матеріалом однієї своєї основної вузької спеціальності і мало хто з них в змозі виділити у себе досить часу для того, щоб, не відстаючи від вимог розвитку спорту, стежити за потоком цієї спеціальності. Безумовно, це обідняє роботу відносно свіжих ідей і великої перспективи. В науково-популярній літературі панує неясність і навіть хаос. Разом з тим, такі фізичні якості як сила, швидкість і витривалість досліджені в спорті детальніше. Структура гри справедливо пред’являє до них підвищені якості, але не слід забувати і про спритність, від якої залежить уміння миттєво ухвалювати рішення (часто єдино правильне в конкретній ігровій ситуації) і точно їх виконувати, або перебудовувати свої дії (атакуючі акценти команди) у зв’язку із змінною обстановкою. На думку фахівців-практиків саме спритність гравця, коаліцій гравців, в значній мірі визначає ефективність їх техніко-тактичної майстерності.

Можливо тому, що дана якість відносно погано поки вивчена, наприклад, відсутні науково обґрунтовані дані про структуру спритності в тренувальних заняттях футболістів досить рідко можна зустріти спеціальні вправи для її розвитку.

У зв’язку з цим, глибше дослідження структури спритності футболіста, виявлення її взаємозв'язку з ефективністю техніко-тактичних дій в умовах спортивних змагань, а також внесення рекомендацій в тренувальні програми команд, представляються такими, які вимагають свого рішення.

Тренувальні програми будуть ефективними, якщо вони будуть направлені на одночасний розвиток спритності і техніки тактичної майстерності. Разом з тим ми не повинні не забувати про те, що оцінка ступеня спритності будь-якого обґрунтованого рухового завдання не полягає в елементах даного завдання, а визначається виключно по ступеню відповідності їх з навколишнім оточенням, оскільки від її ефективності залежить ступінь успішності рішення реалізовуваної командної задачі.

Аналіз результатів, одержаних при тестуванні футболістів як у неспецифічних, так і в специфічних проявах показав, що у відносно простих рухах міжіндивідуальна мінливість результатів мало залежить від підготовленості спортсмена. Але із збільшенням складності і із зменшенням часу на рішення рухової задачі, міжіндивідуальна варіативність різко збільшується.

Таблиця 2.1

Приклад тестових завдань [6]

Зіставлення досягнень в тестах показує, що гравці команд майстрів мають перевагу в рухових завданнях перед новачками.

Відмінність в індивідуальних показниках мають місце тільки в деяких складних тестових програмах.

Але міжгрупових відмінностей не спостерігається в результатах виконання гладкого бігу на 40, тут (t = 0). Проте в завданні на точність виконання передачі м’яча в умовах дефіциту часу відмінності статистично істотні (t > 2).

Видно, що підготовленіші в техніко-тактичному відношенні футболісти мають переваги в основному в специфічних тестах, що визначають спритність; у завданнях, що вимагають максимального (але не специфічного) прояву цієї якості, спортивна кваліфікація позначається мало.

У роботі спеціальну спритність футболістів визначали також за допомогою експертних оцінок. Тренери-експерти в цій ситуації давали оцінку гравцям по критеріях, що відображають основні чинники, що впливають на неї:

тактичне мислення;

швидкість орієнтування;

точність передач і ударів по воротах;

координаційні здібності.

Слід відмітити, що всі вони виявилися достатньо інформаційними.

Найбільший коефіцієнт кореляції з сумарною оцінкою гравця виявився з рівнем тактичного мислення; мінімальний — координаційними здібностями (таблиця 2.2).

Таблиця 2.2

Коректувальні залежності між критеріями ігрової спритності футболістів [5]

Аналізуючи також значення коефіцієнтів кореляції можна судити про достатньо об'єктивну оцінку кожного гравця, що дає підставу в практиці футболу використовувати критерії, наведені в таблиці (тактичне мислення; швидкість орієнтування; точність передачі і ударів). Четвертий показник — координаційні здібності, ймовірно, необхідно досліджувати більш глибоко. Спритність в роботі оцінювалась за допомогою експертних оцінок, після результатів тестування і по коефіцієнту ефективності виконання ігрових прийомів. Безумовно, у всіх трьох варіантах досліджувана якість (спритність) вимірювалася різними способами. Але необхідні тільки об'єктивні показники, тобто такі коли їх оцінки про конкретного виконавця співпадають. Для визначення об'єктивності одержаних оцінок в результаті використання різних тестових методик використовувався метод визначення коефіцієнта узгодженості оцінок, запропонований В. М. Заціорським (1977).

Результати цієї роботи наведені в таблиці 2.3.

Таблиця 2.3

Значення коефіцієнтів кореляції між експертною оцінкою і показниками спритності в тестах [5]

З узагальненої таблиці видно, що коефіцієнти узгодженості (за наслідками тестування основного і молодіжного складів) близькі до середніх значень.

Виняток становить залежність результатів оцінок (експертної і ефективності виконання ігрових прийомів) — 0,35. Низький коефіцієнт кореляції має місце з тієї причини, що експерти поставили гравця П-а дванадцятим, тоді як за наслідками оцінок ігрових тестів він був другим. Якщо ж з пред’явленої статистики опустити цей факт, то величина коефіцієнта узгодженості зросте до 0,66.

В цілому ж, для всієї введеної в аналіз популяції спортсменів-футболістів, оцінка узгодженості різних методів атестації спритності представляється достатньо високою. Все це дає право укласти, що використані в роботі методи оцінки спритності достатньо інформативні.

Разом з тим слід відмітити, що інформативність показників спритності в значній мірі залежить від співвідношення внутрішньої і міжіндивідуальної мінливості. Практика підказує, що на мінливість значний вплив роблять як складність виконуваного рухового завдання, так і рівень кваліфікації футболіста. Вплив значень цього (останнього) чинника на прояв спритності особливо зростає, якщо рухова діяльність здійснюється в умовах специфічних футболу.

На підставі вищевикладеного, мабуть, можна стверджувати, що достатньо доцільнішою є наступна схема розвитку і подальшого вдосконалення спритності:

визначення рівня розвитку цієї якості;

встановлення структури спритності кожного гравця команди;

підбір вправ (рухових завдань), що впливають на провідні форми прояву даної якості;

оцінка ефективності використовуваних тренувальних засобів по темпах приросту показників спритності;

вибір і використання в тренувальному процесі тих засобів (можливий також урахування індивідуальної схильності) які відтворюють найбільшу дію.

Таким чином, в простих і звичних рухових завданнях показники спритності (особливо внутрішньогрупові) змінюються трохи. Із збільшенням складності рухових завдань, ці зміни збільшуються.

Спортивна класифікація актуальна і гравці, що відносяться до високої групи цієї класифікації, мають в специфічних грі у футбол завданнях безперечний пріоритет.

Використані в роботі тести визначення спритності виявилися достатньо надійними і об'єктивними.

В процесі тренувальних дій одержані неоднакові прирости результатів. Можливо, що ці показники залежать від ігрових амплуа футболістів.

Виявлено, що початковий рівень розвитку спритності, в складних по координації рухах, у всіх без виключення гравців недостатній.

Подальші дослідження передбачається провести у напрямі вивчення інших проблем розвитку спритності футболістів.

2.2 Вправи на розвиток спритності

Спритність футболіста виявляється в здатності швидко і красиво виконувати рухові дії в ігрових умовах, що змінюються. По-справжньому спритний гравець може виконувати цілий каскад хитрощів або якийсь трюк, забити гол з важкої ситуації. Саме спритність є відмінною рисою високої спортивної майстерності. Над розвитком спритності треба працювати з дитинства. Адже ця якість розвивається досить повільно.

Головний принцип підбору вправ для розвитку спритності - якомога більше різноманітності. На тренуваннях потрібно більше використовувати добре розучені гімнастичні і акробатичні вправи, чергування ходьби і бігу в різних поєднаннях, рухомі ігри з несподівано змінними ситуаціями, вправи по техніці і тактиці гри. Виконувати їх рекомендується на початку заняття.

Без м’яча

1. Перекиди вперед і назад з упору сівши.

2. Серії перекидів: один вперед, один назад.

3. Перекиди вперед і назад через плече.

4. Опорні стрибки: ноги нарізно і зігнувши ноги через «козла» .

5. Стрибки між стійками (каменями, прапорцями).

6. Стрибки через набивні м’ячі і інші перешкоди.

7. Біг між деревами (стійками, м’ячами, прапорцями, каменями).

8. Стрибки вгору — вперед після розгону і поштовху з містка (трампліну) і лов тенісного (футбольного) м’яча під час польоту — м’яч накидається партнером.

З футбольним м’ячем

1. Перекиди вперед і назад з м’ячем в руках.

2. Підкинути м’яч руками вгору, зробити перекид вперед, зловити м’яч, що опускається.

3. Те ж, але після перекиду швидко встати, стрибнути вгору і зловити м’яч.

4. Жонглювання м’ячем ногами, стегном, головою.

5. Ведення м’яча між деревами (прапорцями, цеглою і т.п.) на різній швидкості.

6. Підкинути м’яч руками вперед — вгору, зробити перекид вперед (на траві, маті) встати і після того, як м’яч торкнеться землі, здійснювати ведення, змінюючи напрям руху.

7. З відстані 7−8 кроків руками із-за голови направити м’яч в стінку, зробити перекид вперед і зловити м’яч, що відскочив від стінки.

8. Встати з партнером в 3 м один від одного і жонглювати м’ячем ногами. По сигналу третього гравця легкими ударами направляти м’яч один одному. Прийнявши м’яч, продовжити жонглювати їм і т.д.

9. Жонглювання тенісним м’ячем.

10. Стрибок — перекид через перешкоду або в отвір накоченої автомобільної камери з подальшим м’яким приземленням в угрупування.

11. Стрибок вгору з розгону поштовхом однієї ноги з перестрибуванням натягнутої на висоті 30−40 см мотузки з подальшим виконанням удару головою по м’ячу, що накидається партнером.

Для того, щоб у тих, що займаються, вдосконалювати спритність, необхідно послідовно опановувати все більш якісно новими вправами, ускладнюючи вже освоєні. На розвиток спритності направлені вправи по оволодінню технічними прийомами гри.

Сукупність способів виконання футболістами різноманітних рухів, вживаних в грі, складає поняття техніки. Техніка гри у футбол включає пересування, зупинки, повороти і стрибки, удари по м’ячу, зупинки м’яча, ведення, хитрощі, вкидання, відбір м’яча, а також специфічні технічні прийоми, вживані в грі воротарем. Технічна майстерність гравця у футболі характеризується як кількістю прийомів, які він використовує на полі, так і варіативністю їх виконання, умінням виконувати технічні прийоми при активному опорі суперників. Для сучасного футболу характерний універсалізм в технічному оснащенні гравців. Це в першу чергу виявляється в умінні добре володіти всіма технічними прийомами і на високому рівні виконувати ті, які характерні для конкретного амплуа. Щоб підготувати гравця високого класу, необхідне освоєння всього технічного арсеналу футболу починати з дитинства. При цьому методика навчання хлопчиків і дівчаток не має відмінностей.

Послідовність навчання технічним прийомам в практиці склалася наступна. Спочатку слід ознайомитися з ударами по м’ячу ногами і зупинками м’яча. Після освоєння цих прийомів можна брати участь в іграх 3Ч3, 4Ч4, 5Ч5, 6Ч6. Надалі, на основі вивчених прийомів, рекомендується приступити до вивчення різноманітності технічних прийомів, тобто після ударів ногами по м’ячу і зупинок м’яча слід приступити до навчання його ведення, виконання хитрощів, потім — до розучування техніки ударів по м’ячу головою, вкидання і, нарешті, відбору м’яча. Природно, така послідовність зовсім не означає, що ті, що займаються, не освоївши того або іншого прийому, не повинні грати у футбол. Пропонована послідовність в навчанні технічним прийомам передбачає освоєння футболістами-початківцями всього технічного арсеналу поступово на основі вже освоєного матеріалу. Звичайно, навчання окремим технічним прийомам не повинно бути самоціллю. Процес навчання повинен будуватися творчо, а вже освоєні прийоми потрібно пов’язувати з протидією суперника.

Спочатку не слід виконувати той або інший прийом в повну силу. Так, розучуючи зупинки і удари головою, можна використовувати слабко накачаний м’яч. В цілому ж процес навчання технічним прийомам складається із загального ознайомлення того, що займається, з прийомом, розучування прийому в спрощених умовах, розучування прийому в ускладненій обстановці і закріплення прийому. Здійснюючи таку послідовність в навчанні, підбираючи відповідні вправи, використовуючи раціональні методи тренування, можна успішно вирішити завдання по підготовці високотехнічних молодих гравців.

Щоб добитися правильного уявлення про структуру прийому, що вивчається, необхідно зосередити увагу лише на основному, опускаючи всю тонкість і деталі даного руху. Так, при ознайомленні з ударом внутрішньою стороною стопи основну увагу треба зосередити на головному, тобто положенні стопи ноги, що б'є, яка повинна бути сильно розвернута назовні. Удар внутрішньою стороною стопи може з успіхом застосовуватися для коротких і середніх передач, ударів по воротах зблизька. Такі удари не дуже сильні, та зате відрізняються точністю. Загальне ознайомлення з прийомом закінчується завжди його практичним випробуванням.

Розучування технічних прийомів здійснюється за допомогою цілісного і розчленованого методів. Цілісний метод буде головним при розучуванні більшості прийомів. При розучуванні ж таких складних прийомів, як удар ногою по м’ячу в падінні через себе, удар головою по м’ячу в кидку, ловіння і відбиття м’яча, що летить, в падінні, і ряду інших важко обійтися без застосування розчленованого методу. Це пояснюється тим, що, не володіючи необхідним руховим досвідом, футболісти-початківці, природно, не зможуть справитися зі складним руховим завданням. Використання в цьому випадку розчленованого методу допоможе у міру оволодіння основними елементами прийому, що займаються, поступово звести їх в загальну структуру руху і після цього перейти до його розучування вже в цілісному вигляді.

До застосування розчленованого методу необхідно вдаватися і в тих випадках, коли при вивченні прийому в цілісному вигляді припускається грубої помилки. В цьому випадку рекомендується вичленувати спотворюваний елемент руху і вправлятися над його правильним виконанням. Наприклад, виконуючи удар по м’ячу серединою підйому, гравці-початківці, часто припускаються типової помилки, ставлячи опорну ногу не на одній лінії з м’ячем, а ближче або далі. Для виправлення помилки можна запропонувати їм імітувати удар з розгону, ставлячи ногу спеціально позначену на одній лінії з м’ячем відмітку. Нерідко спотворення при виконанні гравцями технічних прийомів пов’язане з їх недостатньою фізичною підготовленістю. У цих випадках треба правильно підібрати і використати при розучуванні прийомів відповідні підготовчі вправи, які б сприяли ефективному освоєнню руху, що вивчається, що підводять.

Вивчення технічних прийомів в ускладненій обстановці в першу чергу передбачає виховання у футболістів-початківців умінь виконувати прийоми в різних умовах, що змінюються, наближених до ігрової обстановки. Такий підхід повинен забезпечити формування у гнучких рухових навиків, що займаються, вдосконалення техніки.

Ускладнення виконання технічних прийомів рекомендується будувати в такій послідовності: спочатку на місці, потім у русі, при пасивному опорі суперника, при активному опорі суперника і, нарешті, в рухомих іграх, ігрових вправах і учбових іграх. При цьому виконання технічних прийомів на місці не повинно затягуватися в часі, оскільки такі вправи проводяться в основному з метою створення у початківців первинного уявлення про структуру прийому, що вивчається. Після випробування прийому на місці слід перейти до його виконання в русі. Проте на даному етапі не потрібно прагнути до досягнення високого рівня оволодіння технікою.

Зусилля на тренуваннях корисно зосередити на відпрацюванні «своїх» прийомів з урахуванням індивідуальних особливостей тіла, рухової обдарованості. Слід зазначити, що в процесі вивчення технічних прийомів в ускладненій обстановці у того, що займається, одночасно формуються тактичні уміння. Причому спостерігається наступна залежність: чим різноманітніша технічна оснащеність гравця, тим більший тактичний потенціал він має в своєму розпорядженні.

Закріплення технічних прийомів здійснюється за допомогою багаторазового виконання вправ у рухливих іграх. У зв’язку з цим в період закріплення технічних прийомів необхідно більше уваги приділяти відпрацьовуванню індивідуальних специфічних прийомів, направлених на виконання в грі конкретних ігрових функцій. Важливою особливістю процесу закріплення технічних прийомів є їх злиття в часі з процесом розвитку у того, що займається, фізичних якостей. Наприклад, багаторазове виконання конкретного технічного прийому у відносно невеликий відрізок часу виступатиме разом з вдосконаленням техніки і як засіб розвитку фізичних якостей, а багаторазове повторення удару головою в стрибку сприяє також розвитку стрибучості.

Розділ 3. Методи вимірювання і вдосконалення спритності

Сучасний футбол має тенденції до відносної універсалізації гравців, до їх уміння (при необхідності) ефективно діяти на будь-якій ділянці поля, як в обороні, так і в атаці. Структура гри, у зв’язку з цим, пред’являє підвищені вимоги до таких фізичних якостей як швидкість, спритність, силова — витривалість. Це, у своєю чергою, вимагає від тренерів усвідомленого застосування в учбово-тренувальному процесі найбільш ефективних засобів і методів розвитку рухових можливостей гравців. Успіх в рішенні даного питання перебуває в прямій залежності від розуміння тренером важливості даної проблеми, а також від наявності тестових методик, що дозволяють вимірювати (контролювати) розвиток даних якостей на тренуваннях і ступінь реалізації в змагальних умовах.

Таким чином, основними вимірниками спритності виступають — координаційна складність, точність і час виконання достатнього завдання. Стосовно футболу вимірником спритності також може бути здатність розподіляти і перемикати увагу, що залежить від зорового аналізатора.

Також розроблені методи вимірювання спритності у футболістів. Під час роботи над цією проблемою ми прагнули, щоб запропоновані нами методи максимально моделювали обстановку, змагання. Наприклад:

біг по периметру квадрата із стороною 10 м. У другій спробі випробовуваному необхідно оббігти чотири стійки, встановлені на другій і четвертій стороні (їх дві на кожній з відстанню між ними, рівною двом метрам).

Футболістів також досліджували в бігу на 40 м по прямій.

Різниця в часі пробіжки складних завдань і час подолання відрізка 40 м по прямій вважалася критерієм оцінки спритності;

здатність гравців перебудовувати рухову діяльність залежно від зміни ситуації при діях з м’ячем оцінювали за допомогою пристрою, що моделював виникаючі в грі ситуації. Реєстрували час і точність виконання завдання;

здатність диференціювати м’язові зусилля оцінювали за допомогою контактної платформи і цифрового мілісекундоміра. Футболісту давали завдання вистрибнути вгору спочатку в повну силу, а потім в половину зусилля.

Відхилення від «належного» (очікуваного) результату ставало показником досліджуваної здатності.

По коефіцієнту ефективності ряду ігрових прийомів (наприклад, прийом м’яча в русі, передача м’яча, відбір м’яча, обведення супротивника, удари по воротах) експертним методом визначали спритність футболістів.

Крім того група тренерів оцінювала дії гравців по чотирьох критеріях, що характеризують компоненти спеціальної спритності, це:

тактичне мислення;

швидкість орієнтування;

точність передач і ударів у ворота;

координаційні здібності.

Таблиця 3.1

Результати досліджень [5]

Аналіз результатів, наведених у таблиці 3.1, показує, що найбільш однорідні результати одержані в узагальненому тесті з подоланням 40 м відрізка, у юних футболістів варіативність у цьому тесті 8−10%, що дещо вище в порівнянні з дорослими гравцями.

Помірну варіативність має показник часу складної реакції при передачах м’яча і точність передач. Значний розкид виявлений в показниках м’язового диференціювання (127%).

Видно, що у відносно простих і звичних завданнях міжіндивідуальна мінливість результатів невелика. У завданнях, що вимагають максимального прояву спритності, відмінності помітніші.

Разом з тим, результати тестування футболістів в польових умовах (наприклад, біг з рішенням специфічних грі, але раптово виникаючих завдань; швидкість (своєчасність) і точність виконання передачі м’яча) мають істотні коефіцієнти з показниками ефективності техніко-тактичних дій.

Об'єктивність показників в тестах з визначенням спритності знаходимо по коефіцієнту узгодженості оцінок.

Оскільки коефіцієнти узгодженості виявилися достатньо високими (0,80; 0,82 і 0,87) — використані методи оцінки спритності слід вважати інформативними, надійними і об'єктивними.

Як бачимо, труднощі оцінки і множинність вимірюваних компонентів складових спритність, значно утрудняють контроль цієї важливої для футболу якості, але все-таки не роблять такий контроль неможливим.

Слід зазначити, що з квітня по вересень (тобто весь експериментальний період) футболісти виконували рекомендовані спеціальні вправи, що зв’язано впливають як на розвиток спритності, так і на зростання техніко-тактичної майстерності.

Наведемо вправи характерні для певних періодів підготовки футболістів.

Загальнопідготовчий період.

1. Два гравці біжать в 3−4 м один за одним. Ведучий раптово змінює напрям і швидкість бігу.

Завдання веденого — повторити всі рухи ведучого.

2. Гравці в колоні поодинці в 30 метрах від тренера.

Футболісти виконують прискорення у бік тренера.

Якщо тренер підняв праву руку — гравець починає бігти протиходом (до лінії старту).

Спеціально-підготовчий період.

1. З положення «лежачи на спині» гравець виштовхує м’яч обома руками від грудей і, схопившись (не давши м’ячу торкнутися землі (підлоги), приймає його на ногу і починає ним жонглювати.

2. Гравець розміщується лицем до стіни на відстані 4 м від неї.

Асистент з відстані 8−10 м рукою посилає м’яч (то справа, то зліва) в стіну.

Завдання: зупинити відскакуючий м’яч.

Після 10−12 кидків — зміна ролей.

3. Ігрове поле (майданчик) розділені на три зони. У ближній гравці мають право торкатися м’яча один раз, в середній три, в дальній — число торкань не обмежене.

Вправа дозволяє вдосконалювати швидкість переходу гравців від оборони до атаки і навпаки.

Важливою особливістю цих завдань є те, що футболістам надається можливість оволодіти великим запасом раніше невідомих рухових навиків. Це сприяє тому, що в процесі гри футболісти мобільніші до рішення техніко-тактичних задач. Крім того, накопичений об'єм різноманітних рухових навиків надає можливість гравцям імпровізувати в процесі реалізації ситуативних завдань.

Таким чином, спеціальна спритність є лімітуючим чинником в досягненні високих спортивних результатів у футболі.

Підвищення ефективності ігрових прийомів футболістами, що брали участь у експерименті, слід розцінювати як наслідок доцільного використання тренерами вправ, що надали зв’язану дію як на підвищення точності виконання ігрових прийомів, так і на техніко-тактичну майстерність, пов’язану з різними проявами спритності в складних моментах гри. Подальші дослідження передбачається провести у напрямі вивчення інших проблем вимірювання і вдосконалення спритності.

Висновки

Отже, спортивне тренування включає в тій чи іншій мірі всі основні або відносно самостійні сторони: технічну, фізичну, тактичну, психічну і інтегральну. Така структура упорядковує уявлення про складові спортивної майстерності, дозволяє до певної міри систематизувати засоби і методи їх вдосконалення, систему контролю і управління процесом спортивного вдосконалення (Заціорський В.М., 1970 р.; Матвєєв Л.П., 1997 р.; Платонов В. Н., 1997 р.; Зеленцев А. М.; Лобановський В. В., 1989 р.; Лисенчук Г. А.; 2003 р. та ін.)

Кількість різних проявів окремих рухових якостей у футболі вельми велика, тому розвиток і ефективне вдосконалення кожного з них вимагає належного наукового обґрунтування. В процесі гри у футбол постійно виникає проблема швидкого реагування на несподівані дії суперників, прояв високих швидкісних і силових якостей при виконанні окремих технічних прийомів гри, швидкості орієнтування, здійснення переміщень, атакуючих і захисних дій в умовах строгого дефіциту часу, складної взаємодії з партнерами по команді.

Різноманітність змісту ігрової діяльності у футболі вимагає комплексного розвитку основних фізичних якостей і функціонального вдосконалення всіх систем організму того, що займається. А це можливо лише в процесі різносторонньої фізичної підготовки, коли, разом з розвитком основних фізичних якостей, приділяється увага і розвитку спеціальних якостей для футболу.

Тренувальні програми будуть ефективними, якщо вони будуть направлені на одночасний розвиток спритності і техніки тактичної майстерності. Разом з тим ми не повинні не забувати про те, що оцінка ступеня спритності будь-якого обґрунтованого рухового завдання не полягає в елементах даного завдання, а визначається виключно по ступеню відповідності їх з навколишнім оточенням, оскільки від її ефективності залежить ступінь успішності рішення реалізовуваної командної задачі.

Аналіз результатів, одержаних при тестуванні футболістів як у неспецифічних, так і в специфічних проявах показав, що у відносно простих рухах міжіндивідуальна мінливість результатів мало залежить від підготовленості спортсмена. Але із збільшенням складності і із зменшенням часу на рішення рухової задачі, міжіндивідуальна варіативність різко збільшується.

Можна стверджувати, що достатньо доцільнішою є наступна схема розвитку і подальшого вдосконалення спритності:

визначення рівня розвитку цієї якості;

встановлення структури спритності кожного гравця команди;

підбір вправ (рухових завдань), що впливають на провідні форми прояву даної якості;

оцінка ефективності використовуваних тренувальних засобів по темпах приросту показників спритності;

вибір і використання в тренувальному процесі тих засобів (можливий також урахування індивідуальної схильності) які відтворюють найбільшу дію.

Головний принцип підбору вправ для розвитку спритності - якомога більше різноманітності. На тренуваннях потрібно більше використовувати добре розучені гімнастичні і акробатичні вправи, чергування ходьби і бігу в різних поєднаннях, рухомі ігри з несподівано змінними ситуаціями, вправи по техніці і тактиці гри. Виконувати їх рекомендується на початку заняття.

Список використаної літератури

1. Алексеев Г. А. Физиологические аспекты футбола. — М.: ГЦОЛИФК. 1986. — 34 с.

2. Арестов Ю. М., Годик М. А. Подготовка футболистов высших разрядов. — М., ГЦОЛИФК, 1980 — 127 с.

3. Ашмарин Б. А. Теория и методика физического воспитания. — М.: Просвещение, 1990. — 311 с.

4. Бернштейн Н. А. О ловкости и ее развитии // Легкая атлетика. — 1990. — № 3−5.

5. Бойченко С. В., Лисенчук Г. А. Методы измерения и совершенствования ловкости // http://lib.sportedu.ru

6. Бойченко С. В., Терещенко В. И. Развитие ловкости футболистов // http://lib.sportedu.ru

7. Васильчук А. Г., Тий Ю. В., Останович М. В. Педагогічний контроль за швидкістю та спритністю висококваліфікованих футболістів. Практикум з футболу. — Київ, 2001. — С.24−26.

8. Вихров К. Физическая подготовка юных футболистов. — Киев: Федерация футбола Украины, 2000.

9. Годик М. А. Спортивная метрология: Учебник для ин-тов физ. культуры. — М.: Физкультура и спорт, 1988. — 192 с.