Фізичне виховання студентів вищих навчальних закладів

Курсова робота на тему

«Фізичне виховання студентів вищих навчальних закладів»

Луцьк — 2015

ВСТУП

Тема даної курсової роботи є досить актуальною, адже сучасна українська педагогіка розглядає фізичне виховання як невід'ємну складову частину всебічного розвитку особистості та важливого засобу спонукання молодої людини до здорового способу життя. Тому, однією із провідних сторін розвитку особистості є фізичний розвиток, який безпосередньо пов’язаний зі здоров’ям людини.

Фізична культура є частиною передової культури, набутком всього народу. Це потужний засіб не тільки фізичного вдосконалення та оздоровлення, але також і виховання соціальної, трудової, творчої активності громадян. Фізична культура не вичерпується вправами, спортом, гімнастикою, іграми та туризмом: вона включає громадську та особисту гігієну праці, побуту, використання природних сил для загартування, правильний режим праці, відпочинку та харчування. Систематично вживані фізкультура та спорт — це молодість, що не залежить від паспортного віку, це старість без хвороб, оживлена оптимізмом, довголіття, і нарешті - здоров’я.

Актуальною роботу ми вважаємо тому, що у сучасному суспільстві проблема фізпідготовки, фізичного стану загалом виступає однією з ключових.

Дана курсова робота розкриває нам основні поняття, методи, принципи і завдання теорії і методики фізичного виховання студентів і показує фундаментальність теорії і методики фізичного виховання як науки, яка формувалася і розвивалася досить довго.

Виходячи з цього об'єктом дослідження є фізичне виховання студентів вищого навчального закладу.

Предметом — позитивні зміни стану студентів вищого навчального закладу під впливом фізичного виховання.

Мета дослідження: висвітлити роль фізичного виховання для покращення здоров’я студентів вузів.

Для вирішення поставленої мети в роботі ставляться наступні завдання:

1) проаналізувати наукову і методичну літературу з проблеми адаптації в університеті засобами фізичного виховання, вивчити програми фізичного виховання навчання студентів;

2) вивчити і охарактеризувати процес навчання, виховання та розвитку студента в системі фізичного виховання;

3) розглянути особливості організації різних видів занять з фізичної культури в юнацькому віці.

Методологічною основою курсової роботи є сучасні методи наукового пізнання, застосування яких обумовлене змістом і метою поставлених завдань.

Структура курсової роботи та послідовність її частин обумовлені об'єктом, метою та завданнями дослідження. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ ВИВЧЕННЯ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ ЯК НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ

1.1 Поняття фізичного виховання Слід зазначити, що найважливіше місце в науковій організації праці студента займає фізичне виховання, функції якого у вищий школі багатогранні та істотно впливають на навчально-пізнавальну, професійну та соціальну діяльність студента. Фізичне виховання впливає на формування духовної культури, естетичних смаків, моральних норм, покращує настрій, загальний та психоемоційний стан організму, підвищує пам’ять та увагу.

На думку М. С. Абразова, сучасний фахівець повинний відзначатися не тільки високим рівнем професійної підготовки, але і гарним здоров’ям.

У світлі сучасних представлень про здоров’я людини зростає значення раціонального організованого фізичного виховання у вузах, що стає найважливішим фактором забезпечення високого функціонального стану організму й оптимальної розумової працездатності студентів.

Процес навчання вимагає напруги пам’яті, стійкості і концентрації уваги, часто супроводжується виникненням стресових ситуацій (іспити, заліки), на що вказують багато науковців.

Поєднання зниження м’язової навантаження з наростанням інтенсивності нервово-психічної діяльності сприяє погіршення працездатності, зниження стійкості до простудних захворювань, передчасному старінню та збільшенню рівня захворюваності. Зниження рухової активності в першу чергу позначається на прояві порушень з боку нервової, серцево-судинної систем, органів дихання, системи травлення.

По відношенню до терміну «фізичне виховання» існує безліч визначень. Головною причиною такого положення є широта і багатогранність цього поняття. Узагальнення різних поглядів дозволяє зробити висновок про доцільність формулювання визначення цьому поняттю в широкому і вузькому значеннях слова.

Відповідно до такого підходу фізичне виховання (в широкому значенні слона) — це вид виховної діяльності, специфічною особливістю якої є управління процесом використовування засобів фізичної культури з метою сприяння гармонійному розвитку людини. Фізичне виховання (у вузькому значенні слова) — це педагогічний процес, змістом якого є розвиток і вдосконалення рухових можливостей людини.

М.С. Герцик, О. М. Вацеба визначають термін «фізичне виховання», як спеціально організований процес всебічного розвитку фізичних і морально-вольових здібностей, формування і розвитку життєво важливих рухових навичок, умінь людини [7, с. 23].

Дослідник Т. Ю. Демонський, вказує, що фізичне виховання — це процес передачі і результат оволодіння населенням, духовними і матеріальними цінностями, накопиченими у сфері фізичної культури [9, с. 26].

На думку Т. Ю. Круцевич, фізичне виховання — це спеціалізований педагогічний процес цілеспрямованого систематичного впливу на людину фізичними вправами, силами природи, гігієнічними факторами з метою зміцнення здоров’я, розвитку фізичних якостей, удосконалення морфологічних і функціональних можливостей, формування і поліпшення основних життєво важливих рухових навичок, умінь і зв’язаних з ними знань, забезпечення готовності людини до активної участі б суспільній, виробничій діяльності і культурному житті [12, с. 65].

Багато вчених вважають, що фізичне виховання розглядається як педагогічна категорія, що передбачає педагогічно цілеспрямовану організацію діяльності, спілкування людини, які сприяють формуванню у вихованців певного ставлення до оточуючого світу, до самого себе, моральних норм і правил поведінки.

Метою фізичного виховання у вищих навчальних закладах є сприяння підготовці гармонійно розвинених, висококваліфікованих фахівців і послідовне формування фізичної, культури особистості фахівця відповідного рівня освіти («бакалавр», «спеціаліст», «магістр»).

У процесі навчання у вузі за курсом фізичного виховання передбачається вирішення наступних завдань:

— виховання у студентів високих моральних, вольових і фізичних якостей;

— готовності до високопродуктивної праці;

— збереження і зміцнення здоров’я студентів;

— сприяння правильному формуванню і всебічному розвитку організму;

— підтримка високої працездатності протягом усього періоду навчання;

— всебічна фізична підготовка студентів;

— професійно — прикладна фізична підготовка студентів з урахуванням особливостей їх майбутньої трудової діяльності;

— набуття студентами необхідних знань з основ теорії, методики і організації фізичного виховання і спортивного тренування, підготовка до роботи в якості громадських інструкторів, тренерів і суддів;

— вдосконалення спортивної майстерності студентів — спортсменів;

— виховання в студентів переконаності в необхідності регулярно займатися фізичною культурою і спортом [23, с. 54].

Фізичне виховання у вузі проводиться протягом усього періоду навчання студентів і здійснюється в різноманітних формах, які взаємопов'язані, доповнюють один одного і являють собою єдиний процес фізичного виховання студентів. Рекомендації Базової навчальної програми з фізичного виховання для вищих навчальних закладів України (незалежно від форм власності) мають законодавчий характер і визначають загальну стратегію формування високої особистої фізичної культури студента. Її зміст орієнтує педагогічний процес не на посереднього студента й дозволяє диференційований підхід до виховання кожної конкретної особистості. На всіх чотирьох ступенях вищої освіти пріоритетною є концепція здоров’я студентів, їхньої оптимальної рухової активності. Здоров’я студентів розглядається як абсолютна життєва цінність, основа їхньої духовної зрілості. Програмою виділяється три основні форми фізкультурної діяльності студентів.

Перша форма, що реалізовується на академічних заняттях у навчальний час, передбачає комплексне розв’язання трьох груп педагогічних завдань: освітніх, виховних та оздоровчих з переважною освітньою спрямованістю.

Друга форма передбачає активні заняття спортом у позаурочний час. Максимальний розвиток рухових здібностей, що забезпечують досягнення високих рівнів спортивно-технічної майстерності студентів, є пріоритетним напрямом при спільній реалізації виховних й освітніх завдань.

Третя форма — активне дозвілля студентів — передбачає організацію самостійних занять у позаурочний час (у тому числі і в комерційних оздоровчих групах з пріоритетною оздоровчою спрямованістю), використання різних форм і засобів фізичної культури [23, с. 49−50, 52].

Учбові заняття є основною формою фізичного виховання в вищих навчальних закладах. Вони плануються в навчальних планах з усіх спеціальностей, їх проведення забезпечується викладачами кафедр фізичного виховання.

У сукупності з навчальними заняттями правильно організовані самостійні заняття забезпечують оптимальну безперервність і ефективність фізичного виховання. Самостійні заняття сприяють кращому засвоєнню навчального матеріалу, дозволяють збільшити загальний час занять фізичними вправами, прискорюють процес фізичного вдосконалення, та є одним із шляхів впровадження фізичної культури і спорту в побут і відпочинок студентів. Ці заняття можуть проводитися у поза навчальний час за завданням викладачів або в секціях.

Фізичні вправи в режимі дня спрямовані на зміцнення здоров’я, підвищення розумової і фізичної працездатності, оздоровлення в умовах навчальної праці, побуту і відпочинку студентів. Масові оздоровчі, фізкультурні і спортивні заходи спрямовані на широке залучення студентської молоді до регулярних занять фізичною культурою і спортом, на зміцнення здоров’я, вдосконалення фізичної і спортивної підготовленості студентів. Вони організуються у вільний від навчальних занять час, у вихідні та святкові дні, в оздоровчо-спортивних таборах, під час навчальних практик, табірних зборів, у студентських будівельних загонах. Ці заходи проводяться спортивним клубом вищого навчального закладу на основі широкої ініціативи і самодіяльності студентів, при методичному керівництві кафедри фізичного виховання і активної участі профспілкової організації вузу.

З огляду на вищевказане, можна зробити висновок, що фізичне виховання — це спеціалізований педагогічний процес цілеспрямованого систематичного впливу на людину фізичними вправами, силами природи, гігієнічними факторами з метою зміцнення здоров’я, розвитку фізичних якостей, удосконалення морфологічних і функціональних можливостей, формування і поліпшення основних життєво важливих рухових навичок, умінь і зв’язаних з ними знань, забезпечення готовності людини до активної участі б суспільній, виробничій діяльності і культурному житті.

1.2 Мета фізичного виховання студентів Очевидно, що наша система фізичного виховання студентів включає в себе наступні ланки:

· зміцнення здоров’я та загартовування, сприяння правильному фізичному розвитку та підвищенню працездатності організму;

· формування та вдосконалення рухових навичок і вмінь, навчання новим видів рухів і повідомлення пов’язаних з цим знань;

· розвиток основних рухових якостей (сили, витривалості, швидкості та спритності);

· виховання волі, сміливості, наполегливості, дисциплінованості, колективізму, почуття дружби і товариства, навичок культурної поведінки, якісного відношення до праці і суспільної власності;

· формування звички і виховання стійкого інтересу до систематичних занять фізичними вправами;

· прищеплення гігієнічних навичок, повідомлення знань з гігієни фізичних вправ і загартовування;

· прищеплення організаторських навичок, підготовка фізкультурного активу.

Здійснення цієї системи може вважатися задовільним, якщо у студента сформована потреба і він опановує необхідними вміннями власного фізичного удосконалення, використовує ці вміння у організації свого життя.

Заняття із фізичної культури полягають, як правило, з трьох частин: підготовчої, основної та заключної. Початок заняття використовується для створення у студентів бадьорого настрою, бажання займатися фізкультурою і для підготовки молоді до виконання складних фізичних вправ в основній частині заняття. Тому на початку заняття переважають загально розвиваючі вправи, такі як пробіжка, ходьба з додатковими рухами, розминка тощо.

В основну частину включаються види фізичних вправ, передбачені програмою відповідного навантаження для кожного курсу. Вправи, а також різноманітні ігри, що входять у програму занять, приводять студентів у збуджений стан. Зняти це збудження і підготувати молодь до наступних пар, адже переважно фізкультура, розпочинає навчальний день — мета третьої, заключної частини заняття. На цьому етапі використовуються ходьба, різноманітні дихальні вправи. [16, с. 194]

У процесі заняття фізичного виховання вирішуються освітні, виховні та оздоровчі завдання. Ця система визначена збігається із Положенням про фізичне виховання студентів ВНЗ, що є базисною основою комплексної програми «Фізичне виховання — здоров’я нації», котра включає заняття з фізичної культури, позанавчальну спортивно-масову роботу в ВНЗ (гуртки фізичної культури, спортивні секції, спортивні змагання), а також фізкультурно-оздоровчі заходи в режимі навчального дня (за місцем проживання студентів, зокрема в гуртожитках в юнацьких спортивних школах, спортивних товариствах, самостійні заняття студентів спортом на приуніверситетських і дворових майданчиках, стадіонах тощо.)

Освітні завдання полягають у навчанні студентів виконання фізичних вправ, передбачених програмою, у розвитку умінь і навичок застосовувати ці вправи в житті.

Виховні завдання уроку полягають у вихованні у молоді уваги, дисциплінованості, акуратності, дбайливого ставлення до майна, почуття дружби і товариства, сили волі, цілеспрямованості, самостійності, наполегливості в подоланні труднощів.

Важливе виховне завдання заняття з фізичної культури — прищепити студентам зацікавлення і любов до систематичних занять спортом. Кращі викладачі розробляють заняття для студентів молодших та старших курсів згідно розподілу сили, застосовуючи практику зацікавлення молоді, що створює ділове відношення до предмету вивчення.

Вирішенню оздоровчих завдань сприяють правильне проведення заняття і виконання санітарно-гігієнічних норм. Вже з I курсу викладач ознайомлює студентів із вимогами поведінки і зовнішнього вигляду на заняттях із фізвиховання з метою послідовного перетворювати засвоєне знання у навички і звички поведінки. Цим забезпечується виховання студентів у дусі свідомої дисципліни, організованості, підтягнутості.

Таким чином, підводячи підсумки, зазначимо, що в межах навчання у вузі фізичне виховання вирішує такі завдання:

— виховання у студентів високих моральних, вольових і фізичних якостей;

— готовності до високопродуктивної праці;

— збереження і зміцнення здоров’я студентів;

— сприяння правильному формуванню і всебічному розвитку організму;

— підтримка високої працездатності протягом усього періоду навчання;

— всебічна фізична підготовка студентів;

— професійно-прикладна фізична підготовка студентів з урахуванням особливостей їх майбутньої трудової діяльності;

— набуття студентами необхідних знань з основ теорії, методики і організації фізичного виховання і спортивного тренування, підготовка до роботи в якості громадських інструкторів, тренерів і суддів;

— вдосконалення спортивної майстерності студентів — спортсменів;

— виховання в студентів переконаності в необхідності регулярно займатися фізичною культурою і спортом.

фізичний гімнастика студент мотивація

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ТА ЗНАЧЕННЯ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ У ВИЩОМУ НАВЧАЛЬНОМУ ЗАКЛАДІ

2.1 Організація та методичні основи фізичного виховання студентів Зазначимо, що фізичне виховання у вищих навчальних закладах проводиться протягом усього періоду навчання студентів у режимі навчальної діяльності та у позанавчальний час.

Фізичне виховання студентів у режимі навчальної роботи здійснюється в наступних формах.

По перше, навчальні заняття, передбачені навчальним планом і розкладом вузу. Виділяють теоретичні та практичні заняття.

Теоретичні - лекції, методичні практикуми, консультації, співбесіди.

Практичні - практикуми, консультації, залікові змагання, контрольні тестування, змагання з загально фізичної підготовки та обраного виду спорту.

По друге, факультативні заняття, які є продовженням і додаванням до навчальних занять, які є основною формою. На факультативних заняттях вдосконалюється фізична підготовка студентів в обсязі вимог програмних норм, поглиблюється професійна фізична підготовка, розширюються знання з теорії і методики фізичного виховання, продовжується підготовка студентів до громадської фізкультурно-спортивної діяльності.

Фізичне виховання студентів у позанавчальний час (тобто поза обов’язкових занять) проводиться в наступних формах.

— Фізичні вправи в режимі навчального дня: ранкова гімнастика, вступна гімнастика, фізкультурні паузи, додаткові заняття та ін.

Фізкультпаузи проводяться після перших 4-х аудиторних чи практичних занять. Їх тривалість — 8−10 хвилин.

Додаткові заняття (індивідуальні або групові) проводяться викладачем з метою підготовки слабо підготованих студентів до здачі залікових норм і вимог навчальної програми з фізичного виховання.

Фізичні вправи в режимі навчального дня виконують функцію активного відпочинку.

— Організовані заняття студентів у позанавчальний час у спортивних секціях, в групах ЗФП, аеробіки, шейпінгу та ін. проводяться під керівництвом педагога з фізичної культури і спорту.

— Самостійні заняття студентів фізичними вправами у вільний від навчання час: а) на основі повної добровільності і ініціативи (за бажанням), б) за завданням викладача (домашні завдання).

-. Масові фізкультурно-спортивні заходи, що проводяться у вихідні дні протягом навчального року та в канікулярний час. До них відносяться турпоходи, спортивні свята, дні здоров’я, спартакіади, змагання з календарем міжвузівських та в нутрі вузівських заходів.

Таким чином, крім вирішення виховних і освітніх завдань фізичне виховання у позанавчальний час покликане підвищити рухову активність студентів: поліпшити професійно-прикладну готовність і оптимізувати навчальну працездатність шляхом зняття нервово-емоційної напруги; продовжити формування знань, умінь і навичок, пов’язаних з проведенням самостійних фізкультурно-спортивних занять.

Численними дослідженнями встановлено, що динаміка розумової працездатності у студентів протягом усього періоду навчання у вузі залежить від обсягу фізичних навантажень у режимі дня і навчального тижня. Спостерігається тісний зв’язок між фізичною та розумовою працездатністю. Підвищення фізичної працездатності при систематичних заняттях з фізичного виховання супроводжується поліпшенням функціонального стану ЦНС, що сприятливо позначається на розумовій працездатності студентів. Для її підтримання та підвищення найбільш ефективний руховий режим в обсязі 6−8 ч. занять на тиждень. Поєднання рухових навантажень з розумовою діяльністю здійснюється ефективно, якщо враховуються наступні принципові положення.

1. Заняття фізичними вправами (обов'язкові та самостійні), як правило, повинні містити в першій половині кожного семестру 70−75% вправ, спрямованих на розвиток швидкісних здібностей, швидкісно-силових якостей і швидкісної витривалості. Інтенсивність навантаження у студентів по ЧСС може доходити до 160−170 уд / хв.

У другій половині кожного семестру приблизно 70−75% застосовуваних засобів необхідно використовувати для виховання сили, загальної та силової витривалості. Причому інтенсивність у цей період дещо знижується (ЧСС доходить до 150 уд / хв.). Така побудова навчальних та самостійних занять має стимулюючий вплив на розумову працездатність студентів.

2. На заняттях фізичного виховання, що проводяться на першій парі, доцільно використовувати навантаження малої інтенсивності (ЧСС — 110−150 уд / хв.) або середньої інтенсивності (ЧСС в діапазоні 130−150 уд / хв.). Оптимальна моторна щільність знаходиться в межах 50−60%. Основне призначення таких занять — забезпечення скорочення періоду впрацьовування в розумову діяльність, що в кінцевому рахунку стимулює і подовжує період високої працездатності і забезпечує краще засвоєння навчального матеріалу. Заняття з такими навантаженнями дозволяють зберегти хорошу розумову активність до кінця навчального дня, включаючи самопідготовку.

У випадку, коли урок проводиться на 3−4-й парі, ЧСС не повинна перевищувати 150−160 уд / хв. Великі навантаження для груп з невисокою фізичною підготовленістю планувати недоцільно.

3. Проведення фізичних занять 2 рази на тиждень з мало тренованими студентами і навантаженнями великої інтенсивності істотно знижує розумову діяльність протягом навчального тижня. Тому важливо враховувати рівень фізичної підготовленості при плануванні фізичних навантажень, щоб не призвести до зниження розумової активності.

4. Заняття різними видами спорту по-різному впливають на розумову працездатність. Так, з одного боку, ігрові види і єдиноборства висувають високі вимоги до психіки, що зумовлено підвищеним функціонуванням емоційно-психічних механізмів. Наслідком таких занять є зниження розумової активності. З іншого боку, нетривалі ігрові емоційні навантаження стимулюють навчальну діяльність. Найкращий ефект досягається тоді, коли зміст фізкультурних занять досить різноманітно, а не монотонно.

5. У період екзаменаційної сесії заняття бажано проводити не більше 2-х разів на тиждень на свіжому повітрі з інтенсивністю, зниженої до 60−70% від звичайного рівня. Доцільно використовувати вправи циклічного характеру (плавання, лижі, біг).

Таким чином, спрямованість занять фізичними вправами під час сесії може бути за своїм характером як оздоровчо-профілактичної (в основному для не спортсменів), так і підтримуючої (переважно для спортсменів).

У рамках навчального тижня з метою забезпечення стійкої розумової працездатності рекомендується наступна початково-орієнтовна схема планування занять з фізичного виховання:

— Понеділок: заняття фізичними вправами з метою активізації психофізичного стану організму студента;

— Середа: заняття фізичними вправами для підтримки працездатності;

— П'ятниця (або субота): заняття фізичними вправами з метою зняття тижневого кумулятивного стомлення.

Необхідно підкреслити, що лише систематичне використання різноманітних засобів фізичного виховання створює об'єктивні умови для оптимального прояву розумової працездатності.

2.2 Особливості та основні напрямки занять фізичного виховання у вищих навчальних закладах У фізичному вихованні студентів можна виділити наступні основні напрямки: Загально-підготовчі, спортивні, професійно-прикладні, гігієнічні, оздоровчо-рекреативні, лікувальні.

Загально-підготовчий напрям забезпечує всебічну фізичну підготовку студентів і підтримка її на рівні вимог державної програми фізичного виховання. Засоби: загально-розвиваючі вправи без предметів і з предметами, легка атлетика, плавання та інших Спортивний напрямок забезпечує спеціалізовані систематичні заняття одним з видів спорту у відділеннях спортивного вдосконалення, а також участь у спортивних змаганнях з метою підвищення рівня спортивної майстерності.

Професійно-прикладний напрямок сприяє використанню засобів фізичного виховання в системі наукової організації праці. Останнє відноситься, насамперед, до тих спеціальностях, професійна діяльність у межах яких вимагає специфічної фізичної підготовленості (геологів, фахівців повітряного і водного транспорту, представників акторських спеціальностей, військових професій тощо).

Гігієнічний напрямок передбачає використання засобів фізичного виховання для відновлення працездатності і зміцнення здоров’я. Засоби: ранкова гігієнічна гімнастика, загартовування, раціональний режим навчання і відпочинку, харчування у відповідності до вимог гігієни, оздоровчі прогулянки та ін.

Оздоровчо-рекреативний напрямок передбачає використання засобів фізичного виховання при організації відпочинку та культурного дозвілля у вихідні дні й у період канікул для зміцнення здоров’я. Засоби: туристичні походи, екскурсії, рухливі ігри та ін.

Лікувальний напрям забезпечує відновлення здоров’я в цілому або окремих функцій організму, знижених або втрачених в результаті захворювань, травм.

Для проведення занять з фізичного виховання всі студенти в кожному вузі розподіляються по навчальним відділенням: основне, спеціальне і спортивне. Розподіл проводиться на початку навчального року з урахуванням статі, стану здоров’я, фізичного розвитку та спортивно-технічної підготовленості, інтересів студентів. На основі цих показників кожен студент потрапляє в одне з трьох відділень для проходження обов’язкового курсу фізичного виховання. Кожне відділення має певний зміст і цільову спрямованість занять.

В основному навчальному відділенні займаються студенти, віднесені за результатами медичного обстеження до основної і підготовчої медичних груп, тобто не мають відхилень у стані здоров’я, але фізично слабо підготовлені.

Заняття в основному навчальному відділенні характеризуються спрямованістю на всебічний фізичний розвиток студентів, підвищення рівня їх загальної фізичної, професійно-прикладної підготовленості, а також формування активного ставлення та інтересу до занять фізичною культурою і спортом.

Вони мають помітно виражену комплексну спрямованість з акцентом на виховання аеробної витривалості, так як саме вона забезпечує підвищення загальної фізичної працездатності та діяльності серцево-судинної та дихальної систем. Належна увага приділяється вихованню силових і координаційних здібностей, навчання техніці рухів у рамках як загальної, так і професійно-прикладної спрямованості. Методика занять носить переважно навчально-тренувальний характер. Моторна щільність не опускається нижче 50%, інтенсивність навантаження по ЧСС коливається в межах 130−160 уд / хв.

Спеціальна навчальне відділення. У відділення зараховуються за показниками лікарського огляду студенти, які мають певні відхилення у стані здоров’я постійного або тимчасового характеру.

Заняття в спеціальному навчальному відділенні характеризуються оздоровчо-реабілітаційної спрямованістю. Разом з тим у міру можливостей студентів вирішуються спільні завдання курсу фізичного виховання. В якості основних засобів використовується загально-підготовча гімнастика і суворо дозована ходьба, біг, пересування на лижах, плавання. Залежно від характеру обмежень включаються волейбол, баскетбол, їзда на велосипеді, туризм та інші засоби.

Студенти спеціального відділення в розширеному обсязі освоюють програмний матеріал щодо використання засобів фізичного виховання в оздоровчо-гігієнічних аспектах, з теоретичного розділу та розділу організаційної підготовки, а також набувають знання та навички самоконтролю.

Беручи до уваги порівняно невисокий рівень загальної фізичної працездатності студентів спеціального навчального відділення, для них доцільно збільшувати число занять за курсом фізичного виховання, скорочуючи їх тривалість. Разом з тим необхідно особливо ретельно дозувати навантаження у вправах, що вимагають прояву витривалості, виключати вправи, пов’язані з тривалою затримкою дихання, гострої кисневою недостатністю.

Методика регулювання навантажень повинна відрізнятися ретельної індивідуалізацією, особливо суворої домірністю їх з функціональними можливостями організму, повним виключенням моментів форсування. Це виражається в подовженні підготовчої та заключної частин заняття, виключення методів вправи з жорсткими інтервалами відпочинку, відносно невисокою моторної щільності занять. Змагання в цьому відділення проводяться із значними обмеженнями і з установкою, головним чином, на технічно правильне виконання вправ.

Значна частина студентів спеціального відділення зазвичай потребує постановки правильного дихання і спрямованому впливі на функції серцево-судинної системи, для чого використовуються комплекси спеціальних дихальних вправ і вправи, що розширюють аеробні можливості організму. Необхідно також приділити особливу увагу відновленню або формуванню і закріпленню досвіду раціональної постави.

Контингент спеціального відділення знаходиться під поглибленим лікарсько-педагогічним контролем. Обстеження стану здоров’я студентів рекомендується проводити тричі на рік (вересні, листопаді, квітні). Важливим доповненням до поточного контролю можуть служити щоденники щоденного самоконтролю.

Спортивне навчальне відділення. У це відділення зараховуються студенти, які отримали до вступу до вузу спортивну кваліфікацію або достатньо добре підготовлені для початку спортивної спеціалізації. Заняття у відділенні спрямовані на досягнення результатів в обраному виді спорту.

Система занять у спортивному навчальному відділенні будується відповідно з основними закономірностями процесу спортивного тренування. При цьому конкретні риси структури і змісту підготовки спортсменів-студентів відображають особливості періодики навчального процесу (розподіл навчального року на семестри, сесійні і канікулярні періоди) та інші умови роботи у вищій школі. Так, у багатьох випадках, доцільно будувати тренувальний процес у формі піврічних або «здвоєних» циклів, приурочивши їх до навчальних семестрах так, щоб етапи тренування з підвищеними навантаженнями і етапи основних змагань не збігалися з періодами сесій, а передували їм або припадали на канікулярний час. Це правило необхідно намагатися дотримуватися і в тих випадках, коли тренувальний процес будується у формі річних циклів. Підготовчий період тренування тоді нерідко поєднують з першим семестром, а змагальний — із зимовими канікулами, не сесійного частиною другого семестру і початком літнього академічної відпустки. Враховуючи, що кумуляція фізичних та інтелектуальних навантажень може несприятливо позначатися на психічної працездатності студентів, треба на сесійне час планувати зниження напруженості тренувальних занять. Рекомендується, зокрема, використовувати вправи, що відрізняються помірною інтенсивністю, що дозволяє, з одного боку, уникнути надмірної кумуляції тренувальних і академічних навантажень, а з іншого — не знижувати рівня фізичної підготовленості.

2.3 Гімнастика як вид фізичного виховання та її вплив на стан студентів вищих навчальних закладів У практиці фізичного виховання фізичні вправи застосовуються у вигляді гімнастики, різних видів спорту, ігор і туризму [2, с. 13].

Гімнастика має велике оздоровчо-гігієнічне значення. Корифеї світової науки велике значення придавали фізичним вправам, особливо гімнастичним, і вважали їх за найкращий засіб підвищення життєдіяльності та працездатності, а також оздоровлення та активного відпочинку [21, с. 234].

Першою особливістю гімнастики є те, що її види служать вирішенню конкретних виховно-освітніх завдань і. як правило, включаються в організований педагогічний процес. Цим, зокрема, гімнастика відрізняється від ігор, які широко розповсюджені поза організованого педагогічного процесу, а якщо і включаються до нього (наприклад, рухливі ігри), то мають потребу в спеціальній обробці й організації.

Друга характерна риса гімнастики — її спрямованість на диференційоване оволодіння основами руху та створення передумов для успішного практичного застосування рухів в умовах, що змінюються відповідно до завдань. У порівнянні з грою, туризмом і різними видами спорту для гімнастики характерний більш вибірковий підхід до оволодіння основами всіх рухів. Диференційоване оволодіння основами рухів в гімнастиці полягає в тому, що студенти займаються послідовно, по можливості роздільно і вибірково, вивчають всі сторони і основні складові частини рухів, як найбільш загальні (що виявляються у всіх рухах), так і приватні (характерні лише для певних груп рухів). При цьому вони знайомляться з напрямком, амплітудою, швидкістю, силою, темпом і ритмом як загальними характеристиками рухів; з основними способами їх поєднання; з впливом на рухи ваги і інерції власного тіла або переміщуються предметів; із загальними закономірностями і роллю основних фаз рухів (наприклад, відштовхування, польоту і приземлення в стрибках). На цій основі формується уміння свідомо керувати своїм руховим апаратом, крім того, засвоюється велика кількість простих технічних прийомів виконання різного роду необхідних в житті рухів. Так розвивається загальна координація рухів і створюються реальні передумови швидкого опанування новими формами рухів і досягнення найбільшого досконалості в них. Тим самим забезпечується загальна рухова підготовка, що сприяє кращому оволодінню будь-якими спеціальними руховими діями, що зустрічаються у трудовій діяльності [17, с. 128].

Третьою відмітною особливістю гімнастики є диференційований, по можливості виборчий вплив на настрій і функції організму. На відміну від ігор та інших фізичних вправ гімнастика впливає не тільки на кожну групу м’язів (наприклад, м’язи рук, черевного преса), але навіть на окремі сторони їх діяльності та стану (наприклад, головним чином на прояв сили, стан розслаблення, на розтягання). Це дозволяє точно і відносно швидко усувати недоліки в загальному розвитку рухового апарату, а також забезпечувати його спеціальну підготовку стосовно до особливостей окремих видів рухової діяльності.

Четвертою і дуже важливою характерною рисою гімнастики є те, що в якості фізичних вправ в ній застосовуються в основному різні абстрактні форми рухів, спеціально створені в педагогічних цілях. Це — велика частина загально розвиваючих вправ; безмежна, по суті, маса вільних вправ; вправи на снарядах; спеціальні вправи в рівновазі; спеціальні дихальні вправи; численні аналітичні форми основних природних рухів (наприклад, ходьба на носках, з носка, приставним кроком, хресним кроком, в певному темпі, з певною довжиною кроку); спеціальні вправи у швидкості й точності реакцій. Всі ці вправи створені і застосовуються головним чином для оволодіння основами рухів, а також для виборчого впливу на організм та психоемоційний стан [11, с. 156].

Перераховані особливості гімнастики істотно позначаються на умовах і характері навчально-виховної роботи. Те, що майже кожен рух заздалегідь обумовлений точним завданням та виконується під безпосереднім наглядом педагога, часто по команді і навіть під рахунок або музику, значно полегшує роботу тих, хто займається і педагога. На заняттях гімнастикою з великою поступовістю і послідовністю забезпечується засвоєння основних дисциплінарних вимог педагога, виховуються наполегливість, старанність, вдумливість і ретельність в роботі.

Основна гімнастика є найбільш багатою і різноманітною. Головне значення основної гімнастики — забезпечення загального фізичного розвитку та зміцненні здоров’я.

Гігієнічна гімнастика є різновидом основної. Вона практикується в різних формах індивідуальних і групових занять.

Гігієнічна гімнастика відіграє дуже велику роль у фізичному вихованні самих широких верств населення. Вона значно доповнює основну гімнастику, особливо в поєднанні з прогулянками або будь-якими іншими видами активного відпочинку. За змістом, навантаження і тривалість заняття гігієнічною гімнастикою повинні відповідати індивідуальним особливостям і можливостям тих, хто займається.

Спортивна гімнастика відрізняється від інших видів гімнастики своєю спрямованістю на досягнення майстерності у виконанні певних фізичних вправ.

Реалізація такої установки пов’язана з тривалою наполегливою спеціалізацією в цих вправах і регулярним виступом у змаганнях.

Художня гімнастика відрізняється своєрідними вправами з предметами (обручем, м’ячем, стрічкою, шарфом, скакалкою) і без них, а також акробатичними вправами. Всі вправи побудовані на основі природних рухів (ходьби, бігу, стрибків і метань), поєднаних з поворотами, моментами рівноваги, специфічними хвилеподібними і маховими рухами, елементами народного та бального танців. Найбільш характерною рисою художньої гімнастики є виконання вправ під музику.

Акробатика характеризується спеціалізацією в складних переворотах, сальто, стійках, шпагатах (виконуються індивідуально, удвох, групою) і в аналогічних вправах на батуті.

Допоміжна гімнастика вирішує прикладні задачі:

— забезпечення загальної фізичної підготовки;

— підвищення продуктивності основної діяльності.

До неї відносяться:

— шкільна допоміжна гімнастика — гімнастика перед уроками, фізкультури;

— виробнича гімнастика;

— спортивно-допоміжна гімнастика [19, с. 145].

Протягом дня у студента відбувається тривала і напружена робота центральної нервової системи (далі ЦНС), яка поєднується з впливом фактора гіподинамії і гіпокінезії, які сприяють формуванню специфічного морфо-функціонального статусу організму, що характеризується зниженням активності функціональних систем, погіршенням психоемоційного стану. Наслідками розумової перевтоми можуть бути різні хвороби, перш за все нервової і серцево-судинної систем.

До кінця дня у студентів було виявлено підвищену стомлюваність у зв’язку з напруженими навчальними навантаженнями при недостатньому сні і неповноцінному харчуванні [8, с. 24].

Незручна поза студентів призводить до статичної напруги м’язів, яка тягне за собою функціональні порушення ряду систем організму [20, с. 345].

Такі негативні прояви можна зменшуються, або взагалі усунути за допомогою такого виду фізичного виховання, як гімнастика.

Сприятливий вплив гімнастичних вправ на фізичну і розумову працездатність відзначали багато дослідників.

Повсякденне життя висуває до організму студентів дуже великі вимоги. Для того, щоб система регуляції функцій адекватно відповідала на всі пропоновані життєвими умовами вимоги, необхідно розширювати діапазон компенсаторних можливостей організму. Для цього дозованими фізичними навантаженнями різноспрямованого характеру слід домогтися вдосконалення всіх фізичних якостей, для нормального функціонування всіх систем організму.

Гімнастичні вправи, які правильно використовуються, сприяють нормалізації енергетики організму і його психоемоційного та фізичного стану за рахунок зміцнення м’язової системи, а також кістково-зв'язкового апарату та підвищення функціональних можливостей всіх систем організму. Це означає, що необхідно підбирати такий руховий режим і таке фізичне навантаження, щоб вони були адекватні фізіологічним і психоемоційним параметрам і рівню здоров’я кожного студента [15, с. 98].

Для досягнення позитивного результату слід індивідуально для кожного студента визначати оптимальні можливості і відповідно до них рекомендувати рухову активність.

Отже, велике значення в науковій організації праці студента займає фізичне виховання, функції якого у вищому навчальному закладі істотно впливають на навчально-пізнавальну, професійну та соціальну діяльність студента. Фізичне виховання покращує настрій, загальний та психоемоційний стан організму, підвищує пам’ять та увагу Засоби фізичної культури, які правильно використовуються, сприяють нормалізації енергетики організму і його психоемоційного та фізичного стану за рахунок зміцнення м’язової системи, а також кістково-зв'язкового апарату та підвищення функціональних можливостей всіх систем організму. Це означає, що необхідно підбирати такий руховий режим, який буде адекватним фізіологічним, психоемоційним параметрам і рівню здоров’я кожного студента.

2.4 Формування мотивації до занять фізичною культурою студентів вищих навчальних закладів Відновлення й поглиблення змісту в сфері фізичної культури перш за все пов’язано з найбільш повною реалізацією його культурно-утворюючої та гуманізуючої функцій. Його соціокультурна сутність — у формуванні нового образу світу й нової, вписаної в цей образ системи культурної діяльності особистості [5, с.2−5].

З одного боку, освітній процес співвідноситься зі своїм соціально значимим змістом, а з іншого боку — обумовлений досвідом студента як суб'єкта освітнього процесу й носія власної культури. У цій ситуації студент реалізує волю вибору, своєрідність свого освітнього шляху, у результаті якого здобуває свою культурну ідентичність. Лише в цьому випадку особистість сприймає освіту в сфері фізичної культури як складову власного стилю життя, може утворити себе сама, підкоряти освітнім цілям особистісного росту. Одночасно освіта стає фактором психічної активності особистості, формою її культурного буття. Разом з тим освіта значною мірою детермінована логікою процесу розвитку особистості, усвідомлення нею своїх потреб, цілей. А для цього повинні бути створені умови, у яких відбуваються процеси розвитку й саморозвитку, виховання й самовиховання, навчання й самоосвіти [6, с.2−5].

Сучасна система фізичного виховання студентської молоді не фізкультурних вищих навчальних закладів є пріоритетною у формуванні фізичної культури як виду загальної культури молодої людини, здорового образу й спортивного стилю життєдіяльності майбутніх філологів.

Формування соціально активної особистості в гармонії з фізичним розвитком — важлива умова підготування випускника ВНЗ до професійної діяльності в суспільстві.

Традиційний шлях освоєння цінностей фізичної культури із пріоритетом фізичної підготовки, спрямований на виконання уніфікованих програмних залікових нормативів, — це лише базис для формування всієї системи цінностей фізичної культури, які далеко не вичерпуються тільки фізичними кондиціями молодої людини і являють собою єдність у розвитку духовної й фізичної сфер.

Однак такий підхід до фізичного виховання частіше декларується. На ділі, як доводить практика, фізичне виховання замкнено на руховій діяльності, фізична культура розглядається лише як спрямованість фізичного виховання на формування рухових навичок і розвиток фізичних якостей людини, тим самим істотно збіднюючи його можливості, що в остаточному підсумку приводить до розриву освіти і культури. Сам процес фізичного виховання втрачає культурний та моральний зміст. Емоційно-ціннісне відношення до фізкультурно-спортивної діяльності не формується спонтанно й не успадковується. Воно набувається особистістю в процесі самої діяльності й ефективно розвивається при освоєнні знань і нагромадження творчого досвіду, пов’язаного із проявом ініціативи й активності в істинно педагогічному процесі. Свідчення цього — гострі концептуальні дискусії на сторінках центральної преси з питань формування фізичної культури студентської молоді ВНЗ не фізкультурного профілю.

Успіх роботи з фізичного виховання студентів у ВНЗ багато в чому залежить від того, наскільки ефективно будуть організовані заняття починаючи з 1-го курсу.

Великий збиток фізичному вихованню, на думку Л.І. Лубишевої [13], наносить пріоритет нормативного підходу, коли навчальний процес і діяльність кафедр спрямовані не на особистість студента, а на зовнішні показники, які характеризуються контрольними нормативами чергової навчальної програми. Далі треба відмітити примусове приписування особистості під усереднені нормативи, що явно суперечить ідеї свободи й аж ніяк не сприяє прилученню студентів до сфери фізичної культури. При такому підході процес фізичного виховання втрачає суб'єктивне начало — людську особистість.

Одним із пріоритетних завдань підвищення інтересу до виховання тілесної культури є включення студента в простір фізичної культури не тільки як користувача, але й як суб'єкта, здібного творити в цій сфері діяльності.

Аналіз теоретичних аспектів фізичної культури дозволяє визначити основні шляхи формування потреб, цілей, мотивів сучасної молоді у виборі нею різних видів фізичної культури.

Основу концепції професора Видрина В. М. [4, с.2−4] становить положення, що фізична культура — один з найважливіших видів загальної культури людини. Її основні компоненти: неспеціальна фізкультурна освіта, спорт, фізична рекреація й рухова реабілітація. Вони задовольняють потреби у фізкультурній діяльності кожної молодої людини, а глибоке розуміння фізичної культури особистості студента як суспільної й індивідуальної цінності може стати реальністю для розвитку різних видів фізичної культури в гуманітарних вузах країни й сприяти формуванню прогресивних напрямків у розвитку думки й особистісних мотивів і потреб в освоєнні цінностей фізичної культури. У зв’язку із цим необхідна реалізація нової стратегії фізкультурного виховання.

На думку Виленського М. Я. та ін., головним у структурі фізичної культури студента є мотиваційний компонент. Виникаючи на основі потреб мотиви визначають спрямованість особистості, стимулюють і мобілізують її на прояв активності.

Потреба у фізичній культурі — головна спонукальна, спрямовуюча й регулююча сила поведінки особистості, що має широкий спектр: потреба в рухах і фізичних навантаженнях, у спілкуванні, а також при проведенні вільного часу в дружньому колі, в іграх, розвагах, відпочинку, емоційній розрядці, у самоствердженні, зміцненні позицій свого «Я», у пізнанні, в поліпшенні якості фізкультурно-спортивних занять, у комфорті та ін.

Задоволення потреб супроводжується позитивними емоціями, незадоволенням — негативними. Саме тому людина звичайно вибирає той вид діяльності, що більшою мірою дозволяє задовольнити потребу, яка виникла, й одержати позитивні емоції.

Виникаючи на основі потреб система мотивів визначає спрямованість особистості в області фізичного виховання, стимулює й мобілізує її на прояв рухової активності. В.І. Іллінич й ін. виділяють наступні мотиви: фізичного вдосконалення; дружньої солідарності; відвідування занять; суперництва; наслідування; спортивний; процесуальний; ігровий; комфортності.

Щоб визначити, якими мотивами керуються студенти (зовнішніми чи внутрішніми), потрібно надати їм реальну можливість займатися фізичними вправами за власною ініціативою, і якщо вони продовжують заняття — це значить, що в основі даної рухової діяльності лежать внутрішні мотиви, для педагогічної практики найбільш важливим є визначення засобів, методів і методик виховання мотивації студентів з метою виховання в них особистої фізичної культури.

ВИСНОВКИ Підводячи підсумки розглянутої курсової роботи, слід зупинитися на наступному:

Роль фізичного виховання та інших форм спрямованого використання фізичної культури у ВНЗ багатогранна. Технічний прогрес, стрімкий розвиток науки і дедалі зростаючу кількість нової інформації, необхідної сучасного фахівця, роблять навчальний процес студента все більш інтенсивним, напруженим. Відповідно зростає значення фізичної культури як засобу оптимізації режиму життя, активного відпочинку, збереження і підвищення працездатності студентів протягом усього періоду навчання у вузі. Поряд з цим засобами фізичної культури забезпечується загальна і спеціальна фізична підготовка стосовно до умов майбутньої професії.

Вирішуючи специфічні завдання, фізичне виховання студентства грає в той же час суттєву роль в моральному, вольовому та естетичному розвитку, вносить значний внесок у підготовку широко освічених і всебічно розвинених фахівців.

У процесі фізичного виховання студентів вирішуються такі основні завдання:

— Зміцнення здоров’я засобами фізичної культури, формування потреби в підтримці високого рівня фізичної і розумової працездатності, самоорганізації здорового способу життя;

— Освоєння студентами теоретичних знань, спортивно-прикладних умінь і навичок;

— Підвищення рівня фізичної підготовленості;

— Вдосконалення психомоторних здібностей, що забезпечують високу продуктивність професійно-технічних дій;

— Створення у студентів системного комплексу знань, теоретичних основ і практичних навичок для реалізації їх потреби в руховій активності і фізичному вдосконаленні на виробництві, у побуті, сім'ї і раціональної організації вільного часу з творчим освоєнням всіх цінностей фізичної культури;

— Створення умов для повної реалізації творчих здібностей студента;

— Моральне, естетичне, духовний та фізичний розвиток студентів у ході навчального процесу, організованого на основі сучасних загальнонаукових і спеціальних технологій у галузі теорії, методики і практики фізичної культури і спорту.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Брикін Т.А. Гімнастика / Т.А. Брикін. — М.: Наука, 2006. — 278 с.

2. Брусов В. А. Методические основы физической культуры / В. А. Брусов. М.: Просвещение, 2007. — 36 с.

3. Вареников Ю. Т. Методи й засоби керування фізичної підготовкою студентів ВНЗ: Автореф. канд. дис. / Вареников Ю. Т. — М., 1995. — 24 с.

4. Видрін В.М. Неспеціальне (непрофесійне) фізкультурне утворення / Видрін В.М. // Теор. і практ. фіз. культ. — К., 1989. — № 23.

5. Виленський М. Я. Мотиваційно-ціннісне відношення студентів до фізичного виховання й шляху його спрямованого формування / Виленський М. Я., Карповський Г. К. // Теор. і практ. фіз. культ. — К., 1989. — № 21.

6. Виленський М. Я. Студент як суб'єкт фізичної культури / Виленський М. Я. // Теор. і практ. фіз. культ. — К., 1999. — № 2 (10).

7. Герцик М. С. Вступ до спеціальностей галузі фізичного виховання і спорту / М. С. Герцик. — Львів: ВНТЛ, 2005. — 186 с.

8. Делікатний К. Г. Становлення студента: Питання адаптації випускника школи у вузі / К.Г. Делікатний. — К.: Знання, 2006. — 48 с.

9. Демонський Т. Ю. Методичні основи оздоровчої фізкультури / Т. Ю. Демонський. — К.: Медицина, 2006. — 65с.

10. Іллінич В.І. Професійно-прикладна фізична підготовка студентів вузів / Іллінич В.І. — М.: Вища школа, 1978. — 161 с.

11. Крестовников А. Н. Очерки по физиологии физических упражнений / А. Н. Крестовников. — М.: ФиС, 2006. — 276 с.

12. Круцевич Т. Ю. Научное исследование в массовой физической культуре Т. Ю. Круцевич. — К.: Здоровье, 2007. — 120 с.

13. Лотоненко А. В. Фізична культура студентської молоді: досвід, проблеми, перспективи / Лотоненко А. В., Стеблецов Б. А. // Фізична культура: виховання, утворення, тренування. — К., 1996. — № 23. — С. 5.

14. Матвеєв Л.П. Теорія фізичного виховання / Л.П. Матвеєв. — М.: ФиС, 2007. — 546 с.

15. Муратов И. В. Оздоровительные эффекты физической культуры и спорта / И. В. Муратов. — К.: Здоровье, 2008. — 272 с.,

16. Наукові основи фізичного виховання і спорту. Реферативний збірник дисертацій. Вип. 1−5. ФиС, 1958, 1962, 1963, 1968, 1971. — 135−211c.

17. Палига В. Д. Гімнастика / В. Д. Палига. — М.: Просвіта, 2007. — 260 с.

18. Пилипович В.І. Теорія і методика гімнастики / В.І. Пилипович. — М.: Просвіта, 2007. — 438 с.

19. Покровский А. Е. Игры и гимнастика в отношении здоровья / А. Е. Покровский. — М.: Книга, 2006. — 234 с.

20. Покровский А. Е. Физическое воспитание / А. Е. Покровский. — М.: Книга, 2006. — 453 с.

21. Саркизов — Серазини И. Н. Путь к здоровью, силе и долгой жизни / И.Н. Саркизов-Серазини. — М.: ФиС, 2007. — 435 с.

22. Чиж Ю. А. Фізична культура — джерело здоров’я / Ю. А. Чиж. — К.: Здоров’я, 2006. — 265 с.

23. Язловецький В. С. Спортивно-масова та фізкультурно-оздоровча робота у вищій школі / В. С. Язловецький. — Кіровоград: РВВКДПУ ім. В. Винниченка, 2006. — 284 с.

.ur