Особиста гігієна. 
Запобігання шкідливим звичкам

Реферат з гігієни

На тему:

Особиста гігієна. Запобігання шкідливим звичкам.

Особиста гігієна. Запобігання шкідливим звичкам

Обов’язковою умовою здорового способу життя є відмова від шкідливих звичок (куріння, споживання алкогольних напоїв, нар­котичних засобів).

Несприятливі наслідки впливу куріння на здоров’я пов’язані насамперед з хімічним складом тютюнового диму, що вдихається, і його високою температурою. З димом в організм надходять нікотин, синильна кислота, оксид вуглецю (II), аміак, миш’як, радіоактив­ний полоній — 219 І свинець — 210, інсектициди, які мають канцеро­генні властивості, смолисті та багато Інших шкідливих речовин, що утворюються під час сухої перегонки тютюну і паперу при темпера­турі 250−300 °С. При спалюванні, наприклад, однієї цигарки в організм надходить від 3 до 8 мг нікотину. Одноразова смертельна доза ніко­тину для людини становить 60−80 мг. Приблизно така ж кількість нікотину надходить після куріння 20−25 цигарок. Припускають, що у людини, яка щодоби викурює пачку цигарок, протягом 20 років у дихальних шляхах осідає близько 6 кг шкідливих для здоров’я речовин.

Дослідження, проведені у багатьох країнах світу, свідчать про несприятливі наслідки куріння для здоров’я. У СІЛА, наприклад, при обстеженні 200 тис. чоловік установлено, що при курінні 0,5 пачки цигарок за день смертність на 100 тис. чоловік становить 95,2, при курінні 1−2 пачок — 229, більше двох пачок — 264,2, у тих, хто не курить — 12,8. За даними ВООЗ, куріння — пряма або опосе­редкована причина 20% усіх випадків смерті. Куріння — є одним з провідних факторів ризику ішемічної хвороби серця, злоякісних новоутворень легень. Доведено пряму залежність між ризиком смерті від раку легенів І кількістю викурених цигарок.

Середня тривалість життя для тих, хто курить, на 5−7 років менша, ніж тих, хто не курить. Куріння посилює гіпоксію тканин, підвищує вміст у крові карбоксигемоглобіну, негативно впливає на функції шлунка, ендокринних залоз, кровоносні судини, зуби, по­рожнину рота, погіршує пам’ять та увагу, знижує розумову праце­здатність. Велику небезпеку (особливо для дітей, вагітних жінок) становить вимушене пасивне куріння під час перебування у при­міщенні, що забруднене тютюновим димом.

Незважаючи на несприятливі наслідки куріння, кількість курців дуже велика — близько 35−40% населення земної кулі (60% чо­ловіків і 10−15% жінок). За даними 1988 р., у республіках колиш­нього СРСР курили близько 70 млн. чоловік. Серед чоловіків ку­рять 67−69%, серед жінок — 2−5%.

Однією з найбільш актуальних соціальних проблем є проблема алкоголізму. Джек Лондон охарактеризував цю шкідливу звичку як «породження варварства, що мертвою хваткою тримає людство з ча­сів сивої і дикої давнини». Ще в давні часи стали усвідомлювати небезпеку зловживання алкогольними напоями. Розуміння цієї небез­пеки сприяло створенню ряду обмежень і законодавчих актів, які пе­редбачали суворі (навіть до смертної кари) покарання. Однак, як пока­зав досвід різних країн, заборонні заходи виявились не досить ефектив­ними. Можливо, що провідне значення в боротьбі з побутовим пияцтвом повинно належати роз’яснювально-виховній роботі, покращенню жит­лово-побутових та інших соціальних умов життя населення.

Алкоголізм негативно впливає на організм на всіх етапах його розвитку, починаючи з внутрішньоутробного. Під впливом алкого­лю можуть проходити передчасні пологи, збільшується перинаталь-на смертність, кількість випадків уроджених вад і порушень розвит­ку дітей, алкогольного синдрому плода, енцефалопатії. Описано кілька тисяч випадків черепномозкових уроджених вад і дефектів розвитку внутрішніх органів, для яких характерними є мікрооф-тальмія, низький лоб, косоокість, уроджені вади серця, аномалії кінцівок.

Алкоголь негативно впливає на всі органи і системи організ­му: ушкоджує центральну нервову систему (ЦНС), печінку, травний канал, нирки, серце і судини, посилює гіпоксію, інактивує фермен­ти, спотворює дію лікарських засобів, порушує обмінні процеси. Алкоголь як сильна наркотична отрута особливо згубно діє на ЦНС. При вживанні алкоголю його вміст у головному мозку на 75% більший, ніж у крові, у спинномозковій рідині, печінці - на 50%.

Наркоманія — це важке захворювання, яке викликане постій­ним вживанням наркотиків І супроводжується значною залежністю від препарату.

Наркотики знайомі людям уже декілька тисяч років, їх вжива­ли люди різних культур І з різною метою: під час релігійних об­рядів, для відновлення сил, зміни свідомості, зняття болю і неприє­мних відчуттів.

Близько 2700 років до н. е. у Китаї вже використовували ко­ноплі (у вигляді настою як чай): імператор Шен Нунг наказав своїм підданим вживали їх як ліки від подагри і розсіяності. Люди кам’я­ного віку знали про опіум, гашиш І кокаїн та використовували ці наркотики для зміни свідомості (в ході релігійних обрядів) і при підготовці до бою. На стінах похоронних комплексів індіанців Цен­тральної і Південної Америки є зображення людей, які жують лис­тки коки (один із засобів вживання кокаїну), що датуються середи­ною III тисячоліття до нашої ери.

Вживання кокаїну як стимулятора одержало достатньо помітне поширення лише в першому десятилітті XX століття, коли він з’я­вився на ринках США та Європи. Різкому підйому вживання цього наркотика сприяла також друга світова війна.

Проте кокаїн — це не єдиний наркотик, що має багату історію. Під час археологічних розкопок у Європі в поселеннях людей кам’я­ного віку серед харчових відходів знайдено насіння опійного маку (слово «ориз» у перекладі з давньогрецької мови означає «сік»). У різних народів він має різну назву. Наприклад, в Японії опійний мак символічно називали «квіткою самурая», він вважався ще й мірилом соціального статусу людини.

У 30-х роках XX століття випадково знайшли ще один наркотик природного походження. Лізергінову кислоту виділили із цвіле­вого грибка, що уражає злакові культури й за певних умов зберіган­ня може накопичувати алкалоїд, який має наркотичні властивості.

Зловживання наркотиками часто супроводжується різноманіт­ними відхиленнями в психічній сфері: схильністю до афективних коливань, розмитістю морально-етичних критеріїв, втратою моти­вації до досягнення мети і до повноцінного життя. Основна мета наркомана — досягнути ейфорії.

Хвороба розвивається за стадіями. Швидкість, з якою людина стає наркоманом, залежить від біологічних особливостей організ­му, способу введення, частоти вживання та виду наркотика (на­приклад, героїн викликає залежність після 2−3 внутрішньовенних введень). На першій стадії наркоманії хворому ще вдається прихо­вувати факт зловживання наркотиками. Основним симптомом є індивідуальна психічна залежність, яка проявляється бажанням регулярно отримувати наркотик. При цьому відмічається зниження апетиту, яке через 2−3 години після введення змінюється на потребу у висококалорійній їжі (солодкій, жирній). З’являються закрепи. Починає наростати толерантність, що зумовлює потребу в підвищенні дози. Метою життя стає вживання наркотика. На його придбання потрібні гроші, з’являється кримінальна форма поведінки (вкрасти, пограбувати тощо). У кінці першої стадії доза наркотика зростає у 2−3 рази, порівняно з початковою, вживання стає щоденним.

Друга стадія наркоманії характеризується розвитком фізичної залежності, проявляється зростанням толерантності й вираженим абстинентним синдромом при неможливості регулярного одержан­ня наркотика. Змінюється клінічна картина наркотичного сп’янін­ня. Виникає потреба вводити наркотик двічі на день, при його відсутності починається «ломка», яка характеризується психічни­ми, вегетативно-соматичними і неврологічними розладами. Маса тіла хворого зменшується, м’язи атрофуються, шкіра стає зморшку­ватою, сухою, лущиться.

Третя стадія характеризується втратою інтелекту, деградацією особи, змінами у внутрішніх органах, постійною потребою в нарко­тику, збільшенням його дози.

Чи можливо вилікуватись від наркоманії? Це питання надзви­чайно складне. Від фізичної залежності медики можуть вилікувати, але позбавити людину психічної залежності дуже важко. Завжди є ймовірність, що наркоман знову «сяде на голку». Медики вважа­ють, що перерва у прийманні наркотиків на 6-Ю місяців — прекрас­ний результат лікування. Але повне вилікування від цієї страшної недуги практично неможливе, більше половини наркоманів знову починають вживати наркотики.'.

Наркотики — це не тільки задоволення, залежність, злочинність, але і небезпека зараження СНІДом або іншими парентеральними Інфекційними хворобами (вірусними гепатами В, С, О). На сьогодні в Україні з усіх ВІЛ-інфікованих понад 80% є ін'єкційними нарко­манами. З вищенаведеного стає зрозумілим, чому середня тривалість життя наркомана від першої ін'єкції складає близько 5 років.

Не треба вважати, що вживання «легких» наркотиків (маріху-ани, екстазі, ЛСД) пройде безслідно. Психологи довели, що ці нар­котики є «вхідними воротами» для більш важких, понад 90% тих, хто почав їх приймами, згодом перейшли на ін'єкційні форми і ста­ли заручниками цієї важкої хвороби — наркоманії.

Поширення наркотиків зараз досягло загрозливих розмірів, їх пропонують мало не на кожному розі вулиці. Тому кожна людина повинна зробити вибір: бути нормальною, повноцінною людиною або заради декількох хвилин кайфу назавжди залишитися рабом бездушного порошку і людей, які будуть тебе найжорстокішим чи­ном експлуатувати.

Профілактика. У 1997 році кількість злочинів, пов’язаних із наркотиками, збільшилася майже у два рази (на 91%), у зв’язку з чим загострилася проблема боротьби з наркоманією. Крім того, вважають, що на одного зареєстрованого наркомана припадає ще 5-Ю незареєстрованих. Краща методика вирішення цієї проблемипрофілактика. Адже, як показує світова практика, вилікувати від наркоманії вдається не більше 2−3% тих, хто захворів. І тут співробіт­ництво медиків з громадськими організаціями і владою здатне зробити вирішальний внесок у локалізацію осередків наркотичної епідемії.

Антипропаганду наркотиків необхідно проводити у засобах масової інформації, молодіжних часописах, на радіо, у школах. Потрібно ознайомлювати молодь (категорію підвищеного ризику) із проблемами наркоманії, друкувати матеріали, вести передачі, при­свячені шкоді наркотиків.

Легалізація «м'яких» наркотиків, як свідчать дані, одержані в Голландії, не дала позитивного результату, а зумовила різке збільшен­ня кількості злочинів, Голландія стала наркоцентром Європи. Оче­видно, що це Україні не потрібно. Крім того, саме слово «легаліза­ція» призведе до того, що зникне заборона на наркотики, і мільйони людей, які раніше не відважувалися спробувати навіть «легкі» нар­котики, тепер із задоволенням це зроблять.

Цікавий ще і той факт, що в Голландії наркомафія не стоїть на місці: постійно виводяться нові сорти анаші (споконвічного «легко­го», а тому легалізованого наркотика), а деякі з них за своєю дією сильніші (!!!) від героїну і кокаїну.

Основні наркотики, що існують у нас, є наркотиками рослин­ного походження, які вирощують селяни в Середній Азії, на Дале­кому Сході, в Сибіру й інших регіонах. У даному випадку держава повинна проводити патронаж над цією галуззю І ввести це у свої аграрні програми, тоді залишаться тільки привізні наркотики, з якими було б легше боротися шляхом перекривання каналів доставки. Взагалі в боротьбі з наркоманією найбільшого успіху, як не дивно, домоглися Сингапур і Малайзія, де всіх, хто пов’язаний з наркоти­ками, страчують.

В Україні, незважаючи на нестачу засобів, у міліції, на мит­ниці, у СБ створено спеціальні відділи боротьби з наркотиками, але цих заходів недостатньо.

Наявна в Україні система наркологічної допомоги орієнтуєть­ся, насамперед, на допомогу особам із хронічною залежністю. Профілактичні програми, спрямовані на запобігання зловживанню наркотиками і токсикантами, не одержали належного поши­рення в нашій країні.

Спроби вирішити проблему шляхом активізації діяльності нар­кологічної служби країни не приносять належного результату, що зумовлено відсутністю реального постійного контакту наркологів із колективами неповнолітніх (які є основним середовищем для залу­чення до наркотиків), важкістю первинного виявлення початкових етапів алкоголізму і наркоманії, слабкою матеріально-технічною базою наркологічних закладів.

Реальним виходом із ситуації, що склалася, є залучення до профілактичної роботи педагогів і психологів середніх шкіл та інших закладів системи освіти. Очевидно, максимальною можливістю при проведенні профілактики володіють люди, які постійно контакту­ють із дітьми та підлітками і можуть вловити ті нюанси стану і поведінки, яких найчастіше не помічають батьки і наркологи.

Будь-яка профілактична програма повинна містити в собі певні види діяльності в кожному з таких напрямків: 1) поширення інформа­ції про причини, форми і наслідки зловживання наркотичними засо­бами- 2) формування в підлітків навичок аналізу і критичної оцінки інформації про наркотики й уміння приймати правильні рішення- 3) надання альтернатив наркотизації. Мета роботи в даному випад­ку — корекція соціально-психологічних особливостей особистості.

Цільову роботу необхідно проводити з групами ризику, для цьо­го потрібно визначити їх І надати адекватну допомогу в подоланні проблем, що призводять до появи тяги до наркотиків. Організації і структури, що займаються профілактичною роботою, повинні гуман­но ставитись до тих, хто зловживає наркотиками. Проте необхідно припиняти будь-які спроби поширення ідей про легалізацію нарко­тиків, не можна дозволити вживати їх і полегшувати доступ до них. Це загальні принципи проведення профілактичної роботи.

Унікальні можливості для її успішної реалізації має школа. Вона повинна в процесі навчання прищеплювати дітям навички здорового способу життя і контролювати їх засвоєннявпливати на рівень домагань і самооцінкумати вільний доступ до сім'ї підлітка для аналізу і контролю ситуаціїзалучати фахівців із профілактикиформулювати ряд правил побудови профілактичних програм у школі.

Будь-яку роботу в галузі антинаркотичного просвітництва по­винен проводити тільки спеціально навчений персонал із числа працівників школи в межах комплексних програм на базі затверд­женої концепції профілактичної роботи.

Просвітницьку роботу необхідно проводити протягом усього періоду навчання дитини в школі, починаючи з молодших класів і закінчуючи випускними. Потрібно надавати точну і достатню інфор­мацію про наркотики та їхній вплив на психічний, психологічний, соціальний і економічний добробут людини.

Доступною повинна бути інформація про наслідки зловживан­ня наркотиками для суспільства. Необхідно наголошувати на важ­ливості здорового способу життя, формувати життєві навички, обо­в'язкові для того, щоб протистояти бажанню спробувати наркотики або «наблизитися» до них у моменти стресу, ізоляції або життєвих невдач. Інформацію потрібно надавати з урахуванням особливостей аудиторії (статі, віку і переконань). До розробки стратегії антинар­котичного просвітництва необхідно залучати батьків та інших до­рослих, які відіграють важливу роль у житті дитини.

Для оцінки ефективності будь-якої профілактичної програми потрібні регулярні соціологічні дослідження, проведені незалежни­ми експертами.

Не варто допускати, працюючи в галузі антинаркотичного про­світництва, використання тактики залякування, перекручування і перебільшення негативних наслідків зловживання наркотиками. Такий підхід не дає можливості підліткам розвивати навички про­тистояння наркотикам.

За даними німецьких дослідників, ефективність профілактич­ної діяльності складає 20%, медикаментозного лікування — лише 1%. ЦІ цифри підтверджують, що хворобі легше запобігти, ніж витрачати сили і засоби на її лікування.

Фізіологічні основи відпочинку Фізіологічні основи життєдіяльності людини визначають потре­бу суворого дотримання режиму дня, розумного чергування актив­ної діяльності та відпочинку, бадьорості та сну. Для більшої частини людей доба ділиться приблизно на три рівні (по 8 год) частини: трудова діяльність (навчання), особистий час, сон. Основними вида­ми відпочинку є щорічний, щотижневий, щоденний, короткочасний відпочинок. Нехтування щоденним, особливо щотижневим відпочин­ком від професійної діяльності є небезпечним для здоров’я, праце­здатності людини. Такий відпочинок є фізіологічною потребою орга­нізму, ефективним засобом відпочинку є зміна видів діяльності.

Великого поширення набуло телебачення. На перегляд теле­передач у середньому щоденно витрачається 1,5−2 год. Значна час­тина населення, в тому числі і діти шкільного віку, проводить біля телевізора по 3−4 год і більше. Щоб послабити і запобігти негатив­ним наслідкам цього, потрібно додержуватись певних гігієнічних рекомендацій. Час перегляду телепрограм слід обмежити в серед­ньому не більше ніж двома годинами щоденно. Відстань від екрана телевізора повинна становити 2,5−5,0 м. Чорно-бІлІ та кольорові передачі треба дивитися при потужності освітлення приміщення 7−11 Вт/м2. Кут зони перегляду передач повинен бути в межах 60″ стосовно центру екрана.

Обов’язковим елементом щоденного відпочинку є 7−8 годин­ний сон. Його повноцінність забезпечується дотриманням таких вимог: останнє приймання їжі не пізніше ніж за 2 години до снуперед сном 20−30 хвилинна прогулянка на свіжому повітрізаняття, які вимагають сильного розумового та емоційного напруження, при­пиняють за 1,5−2,0 години до снулягати спати в один і той же час в добре провітреній кімнаті, взимку — при відкритій кватирціза­безпечити відсутність чи максимально можливе зниження шумо­вих впливів. Застосування транквілізаторів і снодійних засобів до­пускають лише епізодично з дозволу лікаря.

Гігієна одягу Важливою фізіологічною функцією одягу є забезпечення теп­лового комфорту в різних клімато-географічних, побутових і про­фесійних умовах.

З’явившись на різних стадіях зародження людського суспіль­ства, одяг пройшов значну еволюцію. Тепер у поняття «пакет одя­гу» входять такі основні компоненти: білизна (перший шар), костю­ми і плаття (другий шар), верхній одяг (третій шар).

За призначенням і характером використання розрізняють одяг побутовий (у тому числі дитячий), професійний (спецодяг), спортив­ний, військовий, лікарняний, обрядовий тощо.

До повсякденного одягу ставляться такі основні гігієнічні вимоги:

1. Забезпечити оптимальний підодяговий мікроклімат і сприя­ти тепловому комфорту людини.

2. Не утруднювати дихання, кровообіг і рух людини, не зміщу­вати І не стискати внутрішні органи, частини опорно-рухового апарату.

3. Бути достатньо міцним, легко чиститись від зовнішніх і внутрішніх забруднень.

4. Не мати токсичних хімічних домішок, що виділяються в зовнішнє середовище і негативно впливають на шкіру й організм людини.

5. Вага одягу повинна становити не більше 8−10% маси тіла людини.

Важливим показником якості одягу і його гігієнічних власти­востей є підодяговий мікроклімат. При температурі навколишнього середовища 18−22 °С рекомендуються такі параметри підодягового мікроклімату: температура повітря — 32,5−34,5 °С, відносна воло­гість — 55−60%, концентрація оксиду вуглецю (IV) — до 1,0−1,5%.

Гігієнічні властивості одягу залежать від виду тканини, характе­ру її пошиття, розкрою одягу. Для виготовлення тканин викорис­товують текстильні волокна різного походження (натуральні, синтетичні). Натуральні волокна можуть бути органічними (рослин­ними, тваринними) і неорганічними. До рослинних (целюлозних) органічних волокон належать бавовна, льон, сизаль, джут, конопля тощо. До органічних волокон тваринного походження (білкових) -вовна і шовк.

Останнім часом все більшого значення І поширення набуває друга група текстильних волокон — хімічні. Вони, як і натуральні, можуть бути органічними і неорганічними (останні застосовують тільки при пошитті спеціальних видів одягу). Основну групу воло­кон хімічного походження становлять органічні. Вони можуть бути штучними та синтетичними. До штучних волокон належать: віскозні, ацетатні, казеїнові тощо.

Гігієнічні переваги або недоліки тих чи інших тканин насампе­ред залежать від фізико-хімічних властивостей вихідних волокон, а саме: повітро-, паропроникності, вологоємкості, гігроскопічності, теплопровідності, теплоємкості тощо.

Повітропроникність характеризує здатність тканин пропус­кати через свої пори повітря, від чого залежать вентиляція підодя-гового простору і конвекційна віддача тепла з поверхні тіла, теп­лоі вологозахисні властивості тканини. Чим більший об'єм пор у тканині та їх кількість, тим більша її повітропроникність. Чим швидше заповнюються пори тканини вологою, тим менше вона стає повітропроникною. Повітропроникність тканини характери­зується кількістю повітря, що проходить при неповному тиску за одиницю часу через одиницю поверхні. При визначенні повітро­проникності стандартним вважаються тиск 49 Па (5 мм вод. ст.) І залежить він в основному від структури тканини, пористості, тов­щини і ступеня зволоження. За ступенем повітропроникності роз­різняють матеріли вітрозахисні, з малою, середньою, високою та дуже високою повітропроникністю.

Паропроникність характеризує здатність пропускати водяну пару через пори тканин. Розрізняють абсолютну і відносну паропроникність. Абсолютна паропроникність — це кількість водяної пари (мг), що може проходити протягом однієї години через 2 см тканини при температурі 20 °C і відносній вологості 60%. Відносна паропроник­ність — це відсоткове відношення кількості водяної пари, яка пройшла через тканину, до кількості води, що випарувалась з відкритої посу­дини. Для різних тканин цей показник коливається від 15 до 60%.

Випаровування вологи (поту) з поверхні тіла — один з голов­них шляхів тепловіддачі. В умовах теплового комфорту з поверхні шкіри протягом однієї години випаровується не більше 40−50 мл вологи, виділення поту понад 150 мл/год, виникає тепловий дис­комфорт. Тому добра паропроникність тканини — це один із чин­ників забезпечення теплового комфорту.

Однією з найбільш важливих в гігієнічному відношенні влас­тивостей тканини є її гігроскопічність, яка характеризує властивість волокон тканини поглинати водяну пару з повітря і поверхні тіла й утримувати її за певних умов. Гігроскопічність насамперед залежить від природи волокон, на неї впливають також характер їх перепле­тення і товщина тканини. Найбільшу гігроскопічність мають вов­няні тканини, що дозволяє їм зберегти високі теплозахисні власти­вості навіть при зволоженні. Мінімальну гігроскопічність мають син­тетичні тканини. Теплозахисні властивості тканини визначаються її теплопровідністю, яка, у свою чергу, залежить від таких чин­ників, як пористість тканини, ЇЇ товщина, характер переплетення волокон тощо.

Для виготовлення лікувальної трикотажної білизни раніше широко застосовували хлоринове штапельне волокно. Хлоринова білизна має добрі теплозахисні властивості й завдяки так званому трибоелектричному ефекту (накопичення електростатичних зарядів на поверхні матеріалу внаслідок його тертя об шкіру людини) спри­ятливо впливає на хворих на ревматизм, радикуліт і деякі інші захворювання. Гігієнічною перевагою цієї білизни є те, що вона, маючи малу гігроскопічність, добре повітрота паропроникна. Не­долік — її нестійкість до прання при високій температурі. Тому перевагу надають лікувальній білизні з полівінілхлориду (ПВХ).

На сьогодні широко застосовують антимікробну (бактерицид­ну) білизну. Як бактерицидні засоби в антимікробній білизні мож­на використовувати препарати нітрофуранового ряду, гексахлоро­фен, Іони міді, срібла тощо.

На виставці «Матеріали», яка відбулася у Франції, було пред­ставлено тканини нового покоління: сяючі, рельєфні, з поверхнею, що відбиває світло, люмінесцентні, перламутрові, ті що мерехтять усіма барвами веселки, лаковані. Техноволокна вже давно заціка­вили модельєрів своїми властивостями. Є тканина, «що пам’ятає надану їй форму», сукня-хамелеон, що змінює свій колір під впли­вом тепла, освітлення чи вологи.

Вражаючи уяву своїми можливостями, тканини майбутнього поступово з’являються у нашому побуті. Створені на основі найлег­ших мікрофібрів, тканини, що пропускають піт, але не пропускають дощ, вже знайшли застосування у виробництві спортивного одягу, який облягає.

Зараз в лабораторіях світу працюють над створенням тканин на основі волокон цирконію, що зігрівають, «ловлять» світло і призначені для пошиття зимового одягуохолоджувальними тканинамидля мешканців спекотних пустельантиультрафІолетових тканиндля пляжного одягу з волокон, що насичені оксидами металіванти­бактеріальних тканин — для медичних потребспецифічних тканиндля нижньої білизниантипилових — для робочого одягу тощо.

Гігієна взуття Основним функціональним призначенням численних різновидів побутового і спеціального взуття є захист ніг від механічних по­шкоджень, охолодження або перегрівання, забруднення, укусів ко­мах, впливу несприятливих фізичних, хімічних, біологічних чин­ників. За призначенням розрізняють взуття побутове, спортивне, спеціальне робоче, дитяче, військове, лікувальне (ортопедичне) тощо. У поєднанні з одягом взуття є важливою частиною туалету, воно має велике естетичне значення, відображаючи культуру, вихован­ня, формує зовнішній вигляд людини.

Взуття повинно відповідати таким вимогам:

1. Мати малу теплопровідність, забезпечувати оптимальний мікроклімат взуттєвого простору, його вентиляцію.

2. Бути зручним у користуванні, не порушувати кровопоста­чання, ріст І формування кістково-м'язових елементів ступні, не утруднювати рухів під час ходьби, занять фізичною культурою і трудових процесів.

3. Забезпечувати захист ступні від несприятливих фізичних, хімічних і біологічних впливів.

4. Не виділяти у взуттєвий простір хімічні речовини в концен­траціях, які здатні в реальних умовах експлуатації несприятливо впливати (шкірно-подразнююча, резорбтивна, алергічна дія) на шкіру ступні та організм у цілому.

5. Відповідати віковим та Іншим фізіологічним властивостям організму.

6. Легко чиститись і висушуватись, тривалий час зберігати початкову конфігурацію та гігієнічні властивості.

Тісне взуття погіршує кровообіг, негативно впливає на мікро­клімат взуттєвого простору, сприяючи охолодженню чи перегріван­ню ступні й ускладнюючи її рух. Носіння такого взуття сприяє вростанню нігтів, може призвести до деформації ступні. Різні пору­шення і патологічні зміни може викликати взуття, розмір якого значно більший, ніж розмір ступні.

Слід знати, що до кінця дня звичайно відбуваються фізіологічне видовження і розширення ступні, тому доцільно нове взуття купува­ти на 1−1,5 см довше ступні, примірку робити у положенні стоячи.

Щоб визначити оп­тимальну висоту каблука, виходять з того, що найбільш фізіологічним є розміщення ступні і гомілки, при якому вони утворюють кут, рівний 120−125° (рис. 11.2). Для цього потрібно, щоб.

4О кг 40 кг 10 кг 70 кг Рис.. 7. Розподіл навантаження на стопу.

висота каблука станови­ла приблизно 1/14 довжини ступні, тобто 1−3 см: при такій висоті каблука забезпечується оптимальний розподіл механічного наван­таження на кістки ступні, збільшується їх пружна сила, полегшується ходьба,.

ЛІТЕРАТУРА.

1. Беляков В. Д., Жук Е. Г. Воєнная гигиена й зпидемиология. — М.: Меди­цина, 1988. — 320 с.

2. Вода питна, гігієнічні вимоги до якості води централізованого госпо­дарсько-питного водопостачання. ДСанПіН. Затв. МОЗ України 23.12.1996р. № 383.

3. Габович Р. Д., Познанский С. С., Шахбазян Г. Х. Гигиена. — К.: Вища школа, 1983. — 320с.

4. Гигиена детей й подростков / Под ред. Г. Н. Сердкжовской. — М.: Медицина, 1989. — 320с.

5. Гігієна харчування з основами нутриціології / В.І.Ципріян та ін. Навч. посібник — К: Здоров’я, 1999. — 568 с.

6. Голяченко О. М., Сердюк А. М., Приходський О. О. Соціальна медицина, організація та економіка охорони здоров’я. — Тернопіль-Київ-Вінниця: Лілея, 1997. — 328 с.

7. Даценко І.І., Габович Р. Д. Профілактична медицина. Загальна гігієна з основами екологіїНавчальний посібник. — К.: Здоров’я, 1999. — 694 с.

8. Загальна гігієна: Посібник до практичних занять / За ред. 1.1. Дацен­ко. — Львів: Світ, 2001. — 471 с.

9. Катернога М. Т. Українська криниця. — К.: Техніка, 1996. — П2 с.

10. Никберг Й. Й. Гигиена больниц. — К.: Здоров’я, 1993. — 260 с.

11. Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населен­ня // Закон України № 4004-ХІІ від 24.02.94.