Сугестивна технологія та її зміст

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України Чернігівський національний педагогічний університет

імені Т. Г. Шевченка Філологічний факультет Кафедра педагогіки та методики викладання іноземних мов Реферат на тему:

Сугестивна технологія та її зміст Студента 41 групи

Іванченко С.В.

Перевірила: ст. викладач

Гергуль С.М.

Чернігів — 2011

Зміст Вступ

1. Поняття сугестивної технології та історія її виникнення

2. Зміст технології

Висновки Список використаної літератури

Вступ На сьогоднішній день, творчі пошуки вчених як вітчизняних, так і зарубіжних, педагогів-новаторів спрямовані на різні напрями педагогіки та педагогічних технологій: дидактичний, філософський, кібернетичний. Характерні вони і для сугестопедагогіки, яка започатковує абсолютно новий — психотерапевтичний напрям у педагогіці.

Сугестивна технологія — це навчання на основі емоційного навіювання в стані неспання, що спричиняє надзапам’ятовування. Вона передбачає комплексне використання всіх вербальних і невербальних, зовнішніх і внутрішніх засобів сугестії. Реалізація цієї концепції передбачає створення особливих психолого-педагогічних умов навчання людини.

Сугестопедагогіка, використовуючи приховані резерви людини, дозволяє значно розширити і поглибити навчальний процес, зробити його ефективнішим. Не все напрацьоване в різних напрямах сугестопедагогіки витримало випробування часом. Але такі напрями, як сугестопедія та релаксопедія знаходять усе більше прибічників у вітчизняній педагогічній практиці, у тому числі і у вищій школі.

Основоположником сугестивної технології навчання став болгарський учений, лікар-психотерапевт Г. Лозанов, який у 1966 році створив болгарський науково-дослідний інститут сугестопедії, та очолив дослідження різного роду сугестивних технологій.

За кордоном, окрім Болгарії, сугестивні технології навчання застосовують в США, Франції, Канаді, Угорщині. Трапляються поодинокі випадки використання згаданих напрямів і в Україні (Одеса, Львів, Полтава, Рівне).

1. Поняття сугестивної технології та історія її виникнення

Сугестопедагогіка (від лат. suggesio — навіювання) — це психотерапевтичний напрям у педагогіці, який цілеспрямовано з навчально-виховною метою використовує засоби навіювання і, в свою чергу, поділяється на гіпнопедію, релаксопедію та сугестопедію.

Сугестопедагогіка, використовуючи приховані резерви людини, дозволяє значно розширити і поглибити навчальний процес, зробити його ефективнішим. Не все напрацьоване в різних напрямах сугестопедагогіки витримало випробування часом. Але такі напрями, як сугестопедія та релаксопедія знаходять усе більше прибічників у вітчизняній педагогічній практиці, у тому числі і у вищій школі.

Історично склалося так, що пошуки прихованих резервів людської психіки і використання їх в навчальному процесі призвели до виникнення в першій половині ХХ століття гіпнопедії, яка передбачала засвоєння навчальної інформації в стані природного сну. Упродовж численних експериментів були напрацьовані форми, методи і засоби гіпнопедичного навчання, однак час довів нежиттєвість цього напряму сугестопедагогіки.

Проте історія розвитку сугестивної технології сягає своїм корінням у глибоку давнину. Саме тому слід звернути увагу на деякі історичні віхи її становлення та розвитку.

Існують свідчення про те, що ще понад тисячу років тому буддійські священики в Китаї нашіптували сплячим учням на вухо священні тексти. У йогів одним із способів тренування пам’яті вважається запам’ятовування уві сні складних текстів. Стародавні індуські факіри усипляли своїх учнів і під час сну навчали їх складним фокусам, що вимагали посиленої уваги, спостережливості та виняткової пам’яті.

У другій половині ХХ століття отримали розвиток інші напрями — релаксопедія та сугестопедія. В основу релаксопедії була покладена прогресивна м’язова релаксація та аутогенне тренування. В основу сугестопедії покладено впливи засобами неспецифічної психічної реактивності: інтонацією голосу, жестом, мімікою, виразом очей, поставою, джерелом слова — тобто всім, що пов’язане з моментом вимови слова. Упродовж майже трьох десятиліть релаксопедія та сугестопедія на пострадянських просторах продовжують залишатися новітніми навчально-дидактичними системами. Однак вони використовувалися і продовжують використовуватися переважно для вивчення іноземних мов. Життя ж вимагає широкого їх застосування при вивченні і інших навчальних дисциплін як у середній, так і у вищій школі.

Безпосередньо з навчальною метою уперше в 1965 році Є.Г. Рейдер та С.С. Лібіх використали м’язову релаксацію й аутогенне тренування і прийшли до висновку, що існує вплив фазових станів, викликаних аутогенним тренуванням або релаксацією, на процеси запам’ятовування словесної інформації.

У 1966 році в Пермському педагогічному інституті розпочала роботу лабораторія з вивчення проблем навіювання в педагогічному процесі під керівництвом І.Є. Шварца.

У продовж досліджень були проведені експерименти з метою виявлення впливу музичного фонду на засвоєння навчальної інформації. Висновки виявились однозначними — музика сприятливо впливає на засвоєння навчального матеріалу Основоположником сугестивної технології навчання став болгарський учений, лікар-психотерапевт Г. Лозанов. На жаль, основні його праці не перекладені ні українською, ні російською мовами. Сам основоположник сугестопедії трактував її як метод навчання, нову навчальну систему.

У 1966 році в Болгарії був створений науково-дослідний інституту сугестопедії, який очолив учений-психотерапевт Г. К. Лозанов. Болгарським дослідникам вдалося створити методику прискореного вивчення різноманітних навчальних дисциплін і дійти висновку, що сугестопедія не лише новий метод навчання, а значно глибше явище — нова дидактично-психологічна система, здатна на перенесення на будь-яку навчальну дисципліну. Г. К. Лозанову вдалося довести, що для ефекту гіпермнезії (надзапам'ятовування — С.Г.) необов’язковим є гіпнотичний стан або стан м’язового розслаблення.

За кордоном, окрім Болгарії, сугестивні технології навчання застосовують в США, Франції, Канаді, Угорщині. Трапляються поодинокі випадки використання згаданих напрямів і в Україні (Одеса, Львів, Полтава, Рівне).

2. Зміст технології

Основою сугестопедичного методу стала гіпотеза про неусвідомлювану психічну активність, яка, на думку Г. Лозанова, в безпосередньому зв’язку з усвідомлюваною активністю особистості є носієм не тільки найтемніших інтенсивних тенденцій, а й вторинно-автоматизованої діяльності, що зумовлює будь-яке навчання та будь-який розвиток людини. Отже, неусвідомлювана психічна активність є важливим носієм видової та індивідуальної пам’яті. Сугестивні засоби — авторитет, інфантилізація, двоплановість, інтонація, ритм і концертна псевдопасивність — спрямовані на розкриття резервних можливостей особистості, основу якої становить неусвідомлювана психічна активність. Застосування сугестивних засобів у педагогічній практиці може бути спрямоване на гри етапи педагогічного процесу: підготовчий етап, етап засвоєння навчального матеріалу, етап активного відтворення засвоєних знань.

Проблема працездатності останнім часом привертає дедалі більшу увагу дослідників. З кожним роком зростає практичний і теоретичний обсяг знань, набутих у цій галузі. Дослідження показали виражене підвищення працездатності і зниження втоми під впливом сугестивних засобів у процесі сугестопедичного навчання іноземної мови. Отже, розробка методів і способів сугестивного управління процесом працездатності - втоми є актуальним завданням сугестології та сугестопедії. Під час зниження рівня засвоєння навчального матеріалу має значення не тільки ступінь втомлюваності кожного окремого учня, а й інтенсивність нервових процесів, які визначаються енергетичними можливостями організму. Сугестивне управління працездатністю та енергетичними (психо-енерго-сугестивними) процесами є основним застосуванням сугестії на етапі засвоєння навчального матеріалу. На підготовчому етапі він засвоюється у формі техніки активного сугестивного самоврядування (аутосугестії та психосаморегуляції - ПСР), на двох наступних етапах він досліджується для активізації процесів засвоєння і репродукції.

У технології сугестопедії підготовчий етап — так само як етап сугестивно-психологічної підготовки, етап засвоєння навчального матеріалу, і активного відтворення засвоєних знань, та етап активізації, мають кожен своє самостійне значення, тобто можна визначити найбільш можливі сфери застосування в педагогічній практиці.

1. Психологічні бар'єри засвоєння навчального матеріалу й активізації засвоєних знань. Формування позитивних настанов на навчання.

Процес працездатності - втоми, релаксації.

Енергетична активність мозку.

Психофізіологічні механізми насичення та активізації. Формування надпам’яті - гіпермнезії.

Усі зазначені процеси значно змінюють структуру і методичні принципи традиційного педагогічного процесу, і це є особливістю технології сугестопедії як психопедагогічного напряму. Висока ефективність навчання поєднується з яскраво вираженими психотерапевтичними, психогігієнічним і психо-профілактичними ефектами, якими не володіє жоден з існуючих педагогічних напрямів. Однією з умов інтенсифікації навчання іноземних мов є застосування розробленого методу релаксопедії. Практика підготовки викладачів релаксопедичного навчання показує, що опанування техніки психічної саморегуляції не викликає особливих труднощів, її може опанувати кожен (як учитель, так і учень). Провідна роль учителя виявляється лише на початковій стадії, тобто тоді, коли учні під його керівництвом опановують прийоми АТ (аутотренінгу). У міру оволодіння методикою і технікою ПСР (психічної саморегуляції) відбувається зниження ролі викладача, підвищення ролі прийомів самонавіювання (аутосугестії) учнів (перехід від гетеросугестії до аутосугестії).

Навіюванм переходить в цілеспрямоване активне самонавіювання. Тобто роль викладача поступово змінюється і зводиться до подачі навіювальних настанов. Учитель стає «диригентом», який керує медитативним тренінгом і процесом засвоєння знань своїми вихованцями.

Сучасні дослідження сугестивної технології дають змогу розкрити основні сторони цього методу релаксації.

Релаксація — один з методів інтенсифікації навчального процесу, в якому стан релаксації слугує активізації резервних психічних можливостей, закладених в неусвідомлюваній сфері психіки учнів, і є основою для навіювального впливу з дидактичною і виховною метою. Основним в релаксопедичній системі є психічна саморегуляція, спрямована на досягнення в учнів релаксації (стан фізичного розслаблення та психічного спокою). Релаксація, викликана за допомогою спеціальних формул навіювання і при активному самонавіюванні самих учнів, дає змогу значно розширити межі й можливості людської пам’яті. Ефект надзапам’ятовування, якого досягли при цьому, сприяє міцному засвоєнню більшого обсягу навчальної інформації. Дослідження останніх років переконливо свідчать про зростання значення психічної саморегуляції в повсякденній та професійній діяльності людини. Важливу роль відіграють питання активізації психічної діяльності шляхом саморегулювання, самоврядування в процесі релаксопедичного навчання. Основою ПСР є самонавіювання (аутосугестія). У релаксопедичному навчанні активна роль належить учневі, який сам, шляхом вольових зусиль, забезпечує цілеспрямоване формування певної психічної готовності до діяльності. У психологічних дослідженнях з аутогенного тренування (АТ) (В.А. Алексєєв, Г. С. Бєляєв, А.Д. Гісен, П. С. Ромен, А. М. Свядощ та інші) підкреслюється активний характер управління психічною діяльністю в процесі саморегуляції. Проте, незважаючи на це, в літературі трапляються висловлювання про ПСР як про пасивний метод. Як зазначалось, основою релаксопедичного навчання є чотирьохелементна психічна саморегуляція (ПСР), яка має на меті виробити в учнів шляхом спеціально розроблених словесних навіювальних формулювань і пов’язаних з ними образних уявлень певний психофізичний стан спокою і розслаблення.

Релаксація — стан, який характеризується деяким зниженням якості свідомості, викликається за допомогою навмисного вольового зусилля (концентрації) учнів, щоб впливати на сферу неусвідомлювального навіювання. Як правило, в релаксопедичному сеансі учню належить активна роль в саморегулюванні та управлінні своїм психічним станом. Проте заняття проводяться при безпосередній участі викладача, який керує процесом саморегуляції. «Занурення» в релаксацію — цілеспрямований вплив і активізація усвідомлювальних і неусвідомлювальних компонентів психічної діяльності учнів у процесі ПСР. Викладач підбирає формули навіювального впливу стосовно контингенту учнів, їх віку, мети ПСР. Завдання вчителя — індивідуально і диференційовано підходити до учнів, правильно користуватися інтонаційним оформленням формул навіювання й інформацією, що подається, стимулювати роботу учнів. Учень налаштовується на сеанс ПСР, мобілізує свої психічні процеси в певному напрямі, волю, уявлення, емоції, пам’ять тощо. Учень повинен сидіти на стільці чи в кріслі з підголівником в нерухомій позі («кучер на дрожках»), очі заплющити, що створює враження «відчуженості», заглиблення в себе й активності внутрішніх психічних процесів, усвідомлювальних і неусвідомлювальних. Вирішальним фактором у процесі саморегуляції є самоспостереження, самоаналіз і самооцінка викликаних відчуттів — «пропустити через себе» .

Тут вирішальне значення має активність усвідомлення особистості, його концентрації та спрямованості. На різних стадіях саморегуляції змінюються функції свідомості, але на будь-якому етапі вона має превалювати, контролювати і керувати. Так, на початку ПСР на основі переконання і навіювання в учнів формується почуття усвідомленої потреби керувати власною психікою. У процесі самонавіювання певних відчуттів (спокою, розслаблення, тяжкості, тепла) учень шляхом самоаналізу дає оцінку викликаним станам. Для цього необхідна внутрішня самоорганізація і мобілізація психічних можливостей, певних інтелектуальних і емоційно-вольових зусиль.

На наступному етапі активність учня сконцентрована на підтримці певного рівня аутогенного занурення, який є оптимальним для продуктивного засвоєння інформації.

Заключна частина психосаморегуляції спрямована на активне сприйняття і засвоєння навчальної інформації та формування готовності до її відтворення в умовах комунікації. Заняття мають бути спрямовані на усвідомлення мети, її постановку і формування готовності до її досягнення. Сеанси ПСР починаються із ввідної бесіди, в якій у посильній формі описується методика, демонструється низка психологічних дослідів, спрямованих на переконання школярів чи студентів у широких можливостях занять ПСР, підкреслюються доцільність і висока ефективність релаксопедичного навчання. Також зазначаються деякі особливості техніки ПСР, розкриваються умови тренування, даються завдання тощо. Основне завдання початкового етапу — переконати в посильності й ефективності занять ПСР для кожного без винятку учня.

Щоб домогтися релаксації, учень має сконцентрувати свою увагу на формулах навіювання, які подає викладач. Тільки в такому разі можливе досягнення необхідної глибини аутогенного занурення. Концентрація уваги, таким чином, є однією з необхідних умов досягнення розслаблення і спокою в наступній реалізації внутрішніх установок. Важливе значення має увага і при засвоєнні навчальної інформації в релаксації. Увага, як відомо, характеризується обсягом і стійкістю, стимулює діяльність уяви. Далі уява розвивається більше, ніж в процесі опанування техніки ПСР, так при регулярних заняттях із застосуванням релаксації при розв’язанні дидактичних і виховних завдань. Від здатності до уявлення, її яскравості залежить успішність введення релаксації, швидкість і глибина аутогенного занурення. Відомо, що яскравість уявлення залежить від віку й типу мисленнєвої діяльності учнів («мисленнєвий тип» чи «художній тип» за І.П. Павловим).

Критика. Її елементи в релаксації повністю не зникають, критичність зберігається.

Емоції. Показують повну відсутність негативних проявів (страху, тривоги, напруження).

Пам’ять. Застосування ПСР слугує основою для засвоєння значного обсягу навчальної інформації. Ефект надзапам’ятовування досягається при впливі ПСР на усвідомлювальні та неусвідомлювальні процеси, їх синергічні взаємозв'язки. Активізація резервних можливостей пам’яті за допомогою ПСР сприяє успішному вирішенню низки навчальних і виховних завдань. При дотриманні принципів і методичних вимог досягається ефект 92−95% програми, яка подається.

Мотивація. Позитивні зрушення на формування настанов поведінки і діяльності, розкриваються шляхи ефективного впливу на мотиваційні процеси і спрямування особистості. При цьому відбувається вплив на усвідомлювальні і неусвідомлювальні компоненти мотивації.

Інтелектуальна діяльність. В осіб, які займалися саморегуляцією, статистично значно поліпшились деякі психофізіологічні показники: поліпшився настрій, самопочуття, психогігієнічна і профілактична роль — це виявляється в підвищенні працездатності учнів, знятті втоми, активізації процесів відновлення, що дає можливість уникнути процесів перенапруження і повніше використовувати потенційні резервні можливості організму.

Навіювання. Для релаксації і ПСР однією з основних умов г самонавіювання. Навіювання як гіпноз відоме давно. Розрізняють навіювання в стані спання, неспання, гіпнозу, а також вербальне, невербальне, пряме, непряме, контактне, безконтактне, дистанційне тощо. За фізіологічним механізмом впливу сугестія суттєво відрізняється від гіпнозу. При сугестивному впливі сон і амнезія відсутні, творчість реципієнта не імітується, а виявляється фактично, активізується діяльність підсвідомих процесів. Механізм впливу сугестії полягає в умінні сугестолога встановити контакт — відкрити «шлюз» із свідомості в підсвідомість для введення інформації" і її реалізації на некритичному рівні.

Раніше існувала думка, що неможливо навіяти людині якусь думку чи занурити її в гіпнотичний сон, якщо вона цього не бажає. З точки зору А.В. Ігнатенка, ця концепція виникла через недостатнє знання сфери підсвідомого і відсутності професійно підготовлених спеціалістів у галузі сугестології та біоенергетики.

На нинішньому етапі еволюційного витка розвитку нашого суспільства працювати на вербальному (словесному) рівні дуже складно. Як показали дані експериментів, лише 17−30% людей піддаються вербальному навіюванню (за І.П. Павловим — рівень другої сигнальної системи). До кожного слова, сказаного сугестологом, освічена інформована людина ставиться критично, подумки аналізуючи його. Наприклад, при перевірці навіюваності досліджуваному дають настанову: «Ви падаєте назад». А реципієнт думає: «З якої речі падатиму назад?» Починається уявна боротьба двох індивідуальностей. Якщо спеціаліст неавторитетний, то результат часто буває нульовим.

Досліджуючи цю проблему впродовж багатьох років, А.В. Ігнатенко дійшов висновку, що потрібні такі експрес-прийоми, які дозволять миттєво відкрити сугестивний «шлюз», не залишаючи піддослідному часу на роздуми. Такий прийом, що забезпечує вступ у контакт з сугестологом у 96−99% людей, було знайдено. Народився новий напрям у психологічній світовій практиці, названий психоенергосугестією. Розробкою цього напряму А.В. їгнатенко вперше займався спільно з кафедрою психології Миколаївського державного педагогічного інституту з 1971 року. Його наукове тлумачення зафіксовано в матеріалах І Всесоюзної конференції з проблем енергоінформаційного обміну в природі - «Біоенерго-89» .

Отже, що ж таке психоенергосугестологія? Це безсловесна форма впливу використанням біополів на психіку, на кожну клітину як автономно мислячий механізм і на біоенергосистему людини.

Механізм впливу психоенергосугестії включає накопичення великої кількості психоенергії в ділянці біоенергетичних центрів (чакр).

Існує велика кількість варіантів психоенергетичного впливу. Один з них — відкриття сугестивного шлюзу із свідомості в підсвідомість, коли свідомість ніби збоку спостерігає на некритичному рівні за процесом навіювання як на словесному, так і на несловесному рівні. І якщо формула навіювання буде суперечити морально-естетичним установкам людини, автоматично вмикаються «охоронні центри» і «шлюз» закривається. Тому психоенергетичний вплив — одна з найгуманніших і найкоректніших форм впливу, при якій відбувається розширення сфери свідомості, виникає стан творчого екстазу.

Психоенергосугестія, як складова частина сугестивної технології, пропонує й таку форму впливу на підсвідому сферу. Вхід у підсвідомість і введення інформації на свідомий рівень відбувається ніби з середини.

При психоенергетичному впливі введення інформації проходить в більш глибокі структури мозку, відбувається більш чітка реалізація. Якщо при гіпнозі, наприклад, проходить вплив на свідомість, відбувається його гальмування, гальмування вольових проявів особистості й управління психікою здійснюються через рапорт (канал зв’язку з гіпнологом), то при психоенергосугестивному впливі картина зовсім інша. Тут відбувається, як показали дослідження, локальне гальмування чи активізація центрів підсвідомості, розкриваються загальмовані зв’язки підкірки і кори, виявляються зовсім неочікувані психологічні ефекти. І, що особливо важливо, свідомість і критичність особистості залишаються незагальмованими, розкритими для саморегуляції. Виникає психологічна співдружність.

Таким чином, завдання викладача полягає у стимулюванні цієї продуктивної співпраці (синергізма).

Психолого-педагогічні дослідження сугестивної технології, проведені в нашій країні і за кордоном, дають змогу судити про навіювання як якість, властиву будь-якій людині" Виділяють чотири ступені навіювання: «1ч» — надчуттєвість, «1» — високий ступінь чуттєвості, «2» — середній, «З» — низький. Людей, які не піддаються навіюванню, практично немає, винятком є ті пацієнти, які перебувають у психдиспансерах на лікуванні.

Інфантилізація. Під цим терміном Г. Лозанов розуміє звільнення особистості від критичності в ставленні до особи педагога (авторитету) і педагогічного процесу, зняття соціальних сугестивних норм, які сковують можливості особистості у засвоєнні та репродукції навчального матеріалу, що в цілому призводить до «відпущення» внутрішніх інстинктивних акти візуальних факторів, повертає дитяче безпосереднє сприйняття і поведінку.

Інфантилізація — процес розкутості, відпущення особистості від норм, закріплених вихователем, суспільного життєвого досвіду. Йде повернення до дитячої безпосередності, до гри, до ігрового сприйняття, що приводить до вивільнення неусвідомлювальної психічної активності особистості, яку необхідно сугестивно спрямувати на активне засвоєння і репродукцію навчального матеріалу. За Г. Лозановим, процес інфантилізації та надбудови — це процес десугестивно-сугестивного впливу на особистість, який готує ґрунт для успішного засвоєння великих обсягів навчального матеріалу. Таким чином, активна інфантилізація особистості — це діючий сугестивно-педагогічний засіб, який розкриває внутрішні можливості людини.

Враховуючи все сказане вище, психологічні можливості психічної саморегуляції і релаксації, можна запропонувати таку структуру релаксопедичного заняття (тренінгу). Він передбачає три етапи:

1. Створення необхідного психічного настрою і ознайомлення з теоретичним матеріалом (коротко — від 3 до 5 хв).

2. А. «Введення», чи «занурення» в релаксацію. Для цього потрібно зручно сісти, прибравши позу «кучера на дрожках», розслабитися, ні про що стороннє не думати, сконцентрувати свою увагу на словах викладача (звучить тиха, спокійна музика, очі заплющені). Вводяться формули навіювання: «Ви зовсім спокійні, вам добре і приємно… жодних переживань і неприємних думок немає» .

Б. Подається необхідна психотерапевтична інформація, в навчанні - лексичний матеріал (від 8 до 15 хв).

3. Заключна стадія релаксопедичного тренінгу — виведення з релаксації. Важливого значення набувають формули навіювання (сугестії), спрямовані на формування впевненості в своїх силах, закріплення матеріалу в пам’яті та активізацію психічних процесів (від 3 до 5 хв). Наприклад: «Думки, образи, почуття ясні, яскраві… голова світла, чиста… пам’ять чудова… Ваше тіло наповнюється бадьорістю, здоров’ям, впевненістю в своїх силах… Розумова працездатність відновлюється і зростає. Вся програма залишається в пам’яті, розплющіть очі… підведіться, струсніть руками… Настрій бадьорий, чудовий…»

Таким чином, релаксаційні психотренінги стимулюють працездатність, знімають втому, мобілізують усі психічні резерви.

сугестопедагогіка психологічний позитивний активізація

Висновки Таким чином, проаналізувавши лише основні моменти історичного розвитку та становлення різних напрямів сугестопедагогіки можна зробити висновок, що сугестопедагогіка — не випадкове і не тимчасове явище у світовій педагогіці. ХХІ століття, яке називають століттям біоенергетики, висуває все складніші завдання перед людством, їх стає дедалі важче розв’язувати засобами традиційної системи навчання. Тому цікавість до нетрадиційних методів, форм та засобів навчання постійно зростає.

Враховуючи вищенаведені факти, дивитися однобоко на роль навіювання та самонавіювання в системі соціального спілкування, особливо в педагогічному процесі, аж ніяк не можна. Адже більшість інформації надходить у наш мозок через канали підсвідомості. Свідоме і підсвідоме синергетично поєднуються.

Більш того, в навчанні та вихованні просто неможливо обійтися без процесів навіювання та самонавіювання. Інша справа — мета цих процесів, їх характер, інтенсивність. Навіювання і самонавіювання — могутня зброя в арсеналі педагога вищої школи. Таким чином, сугестивні технології - невід'ємний компонент не лише процесу спілкування між людьми, а й навчального процесу.

Список використаних джерел

1. Гончаров С. М. Сугестивні технології навчання в кредитно-модульній системі організації навчального процесу: Навчально-методичний посібник. — Рівне: НУВГП, 2008. — 118 с.

2. Лозанов Г. Основы сугестологии. — София, 1973. — 225с.

3. Освітні технології: Навч.-метод. посіб. / О.М. Пєхота та ін.; за ред. О.М. Пєхоти. — К.: А.С.К., 2004. — 256 с.

4. Пальчевський С. С. Сугестопедагогіка: новітні освітні технології: Навч. посібник. — К.: Кондор, 2005. — 351с.

5. http://nuwm.rv.ua/pages/goncharov/documents/m26.html