Аналіз ефективності використання електронних платіжних карток

ЗМІСТ

ВСТУП РОЗДІЛ 1. ЕЛЕКТРОННІ ПЛАТІЖНІ КАРТИ І ЇХ ВИКОРИСТАННЯ В БЕЗГОТІВКОВИХ РОЗРАХУНКАХ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ

1.1 Історія розвитку і сутність електронних платіжних карток

1.2. Банківська платіжна картка, як інструмент розрахунків і кредитування

1.3 Переваги і недоліки використання платіжних карток РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЯ ПРОВЕДЕННЯ РОЗРАХУНКІВ З ВИКОРИСТАННЯМ ПЛАТІЖНИХ КАРТОК РАДОМИШЛЬСЬКОГО АППБ «АВАЛЬ»

2.1 Основні принципи й операційні процедури застосування платіжних карток у банку

2.2 Емісійні операції Радомишльського АППБ «Аваль»

2.3 Організація роботи банку по проведенню еквайрингових операцій РОЗДІЛ 3. АНАЛІЗ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ЕЛЕКТРОННИХ ПЛАТІЖНИХ КАРТОК РАДОМИШЛЬСЬКОГО АППБ «АВАЛЬ»

3.1 Аналіз емісійної і еквайрингової діяльності банку

3.2 Оцінка ефективності впровадження зарплатних проектів і використання банкоматів

3.3 Перспективи розвитку системи розрахунків електронними платіжними картками Радомишльського АППБ «Аваль»

РОЗДІЛ 4. ОХОРОНА ПРАЦІ

РОЗДІЛ 5. ЦИВІЛЬНА ОБОРОНА ВИСНОВКИ СПИСОК ВИКОРИСТАННИХ ДЖЕРЕЛ ДОДАТКИ

ВСТУП

електронна платіжна картка Актуальність теми. Сьогодні ринок платіжних систем з використанням банківських платіжних карток є одним із самих динамічних напрямків банківської діяльності.

По оцінках фахівців, на руках у населення нашої країни знаходяться мільярди наявних гривень і доларів, що просто вилучені зі звертання. Для будь-якого комерційного банку становить великий інтерес залучення деякої частини цих засобів у свої інвестиційні і кредитні потоки. Один з можливих шляхів — це впровадження банком електронних платіжних карт. Грамотна побудова платіжної схеми є найважливішим чинником ефективності карткової програми.

Виходячи з цього проведення аналізу ефективності використання платіжних карт Радомишльський АППБ «Аваль» є важливим у забезпеченні прибутковості роботи банку.

Теоретичне і практичне значення теми. Тема дослідження має важливе теоретичне значення. Питання методології й інструментарію проведення аналізу ефективності використання електронних платіжних карток є недостатньо проробленими в нашій фінансовій науці в зв’язку з відносною новизною даного виду банківських послуг. Разом з тим, практика вимагає використання різних ефективних засобів аналізу ефективності карткового бізнесу з метою підвищення прибутковості банку.

У цілому, організація роботи банку з платіжними картками, у достатній мері забезпечує керівництво зведеннями, необхідними для прийняття управлінських рішень, зв’язаних із проведенням програми по впровадженню системи пластикових карт. При цьому схема розрахунків завжди відкрита для будь-яких змін і доповнень методичного і технічного характеру.

Запропоновані в дипломі підходи і деякі практичні рекомендації з проведення економічних розрахунків ефективності системи пластикових карт приведені на прикладі Радомишльський АППБ «Аваль».

Однак, автоматизованої системи, що дозволяє розраховувати ефективність усієї системи пластикових карт банку у всім її різноманітті, у даний час ще не мається, хоча практична можливість цілком реальна.

Мета і задачі роботи. Метою дипломної роботи з’явилося проведення аналізу ефективності використання електронних платіжних карток у системі безготівкових розрахунків Радомишльський АППБ «Аваль» на основі використання відповідних методів дослідження з урахуванням досвіду розвитку вітчизняних і закордонних банків. Дослідження проводиться з метою розробки рекомендацій і пропозицій, спрямованих на підвищення прибутковості банку.

До основних задач дослідження відносяться:

1. розширений опис економічної суті електронних грошей — пластикових карт;

2. порядок організації роботи з платіжними картками в Радомишльському АППБ «Аваль»;

3. проведення аналізу ефективності використання електронних платіжних карток у комерційному банку.

Методи дослідження. До основних методів аналізу, використовуваного в дипломній роботі, відноситься внутрішній і зовнішній аналіз. При цьому використовується аналіз прямих і непрямих результатів використання пластикових карток об'єкта дослідження. Розроблено систему показників, що відбивають ефективність використання карт і вплив окремо узятого фактора на загальний показник.

Структура роботи. Виходячи з цілей і задач дослідження структура роботи включає три розділи. У першому розділі розглядаються електронні платіжні картки і їхнє використання в безготівкових розрахунках комерційних банків. Другий розділ присвячений організації проведення розрахунків з використанням платіжних карток Радомишльський АППБ «Аваль», розглядаються питання по організації емісійних і еквайрингових операцій. Третій розділ присвячений аналізу ефективності використання електронних платіжних карток у Радомишльський АППБ «Аваль», досліджуються питання прибутковості застосування міжнародних пластикових карт систем VISA, EUROPAY International, зарплатних проектів і банкоматів. Окремо виділене питання перспективи розвитку електронних платіжних карт у банку.

Характеристика об'єкта дослідження. Радомишльський АППБ «Аваль» був зареєстрований у 1995 році як комерційний банк з обмеженою відповідальністю. У 2009 він був реорганізований у закрите акціонерне товариство. Основна діяльність Банку включає надання банківських послуг юридичним і фізичним особам на території України.

АППБ «Аваль» — найбільший український універсальний комерційний банк, орієнтований на комплексне обслуговування корпоративних клієнтів усіх форм власності і фізичних осіб, що входить до складу восьми системних банків України.

За період свого існування банк домігся лідируючих позицій на ринку банківських послуг України по чистих активах, кредитно-інвестиційному портфелю, обсягу емітованих пластикових карт і величині депозитів фізичних осіб.

Огляд джерел, що використані в роботі. У роботі використані нормативні документи України, наукові розробки і навчальні посібники, періодична література, а також матеріал, що відображає фінансову діяльність банку. У роботі використовуються наукові розробки таких авторів: Жукова Е. Ф., Кириченко О. А., Лаврушина О. И., Липис А., Маршалл Т., Мороз А. М., Панова Г. Р., Специвцева А. В., Спицин И. О., Усоскин В. М. і інших.

РОЗДІЛ 1. ЕЛЕКТРОННІ ПЛАТІЖНІ КАРТИ І ЇХ ВИКОРИСТАННЯ В БЕЗГОТІВКОВИХ РОЗРАХУНКАХ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ

1.1 Історія розвитку і сутність електронних платіжних карток

Час появи банківських пластикових карток є деякою мірою спірним питанням. Усі залежить від того, про які картки мова йде. В Україні навіть багато банківських співробітників, міркуючи про картки, плутають різні поняття. Деякі говорять про кредитні картки, деякі називають їх банківськими, деякі - пластиковими. Поняття ці хоч і пересічні, але явно не співпадаючі - вони різні. Справді, говорячи про пластикові картки, ми маємо на увазі лише матеріал, з якого вони виготовлені. Називаючи їх банківськими, ми уточнюємо, хто їх емітує (випускає). Ведучи ж мову про кредитні карти, ми маємо на увазі схему розрахунків між власником картки й емітентом, що може бути не банком, а, наприклад, чи магазином страховою компанією.

Як це ні покажеться дивним, першими виникли саме кредитні картки, що не були ще ні банківськими, ні пластиковими. Зміст їх полягав у тому, щоб підтверджувати кредитоспроможність власника поза його банком. Природно, що такий витончений засіб кредитування міг виникнути тільки в Сполучених Штатах, де споживчий кредит приватних осіб бурхливо розвивався ще з кінця XIX століття. Ідею кредитної картки першим висунув Едуард Беллами (Edward Bellamy) у книзі «Погляд у минуле: 2009—1887» (Looking Backwards: 2009—1887).

Пластикові картки, точніше їхній прообраз з’явилися в США, традиційній країні споживчого кредиту. Вже в 1914 році деякі магазини почали видавати своїм найбільш багатим постійним клієнтам спеціальні картки, щоб «прив'язати» цих клієнтів до себе. У 1928 році Бостонської компанією Farrington Manufacturing були випущені перші металеві пластинки, на яких видавлювався (ембосіровался) адресу і які видавалися кредитоспроможним клієнтам. Продавець вкладав таку пластинку в спеціальну машинку, називану импринтером, і букви, видавлені на ній, друкувалися на торговому чеку. В наступні роки були придумані такі елементи фінансової кредитної схеми, як мінімальне щомісячне погашення боргу, період відстрочки, тобто безпроцентного кредитування, і багато інші.

У 1936 році з’явилося першої об'єднання підприємств, согласившихся кредитувати загальних клієнтів. Особливий успіх випав на частку ресторанної кредитної картки «Diners Club» («Обідній клуб»). Постійні відвідувачі ресторанів, що мають гарну репутацію, могли одержати картку «DC» і пред’являти її в багатьох ресторанах Нью-Йорка замість готівки. Ресторани передавали копії рахунків у «DC», що щомісяця виставляв клієнту загальний рахунок. Клієнт розплачувався з «DC», а тої - з ресторанами. Ряд великих американських банків, оцінивши успіх першовідкривачів, випустили свої кредитні картки, користатися якими можна було не тільки в ресторанах, але й в інших місцях. Так, почали утворюватися платіжні системи: банк випускав картку і відкривав рахунок клієнту; на території країни і за рубежем створювалася ціла мережа магазинів, барів, ресторанів, готелів і т.д., де приймали до оплати картки, випущені банком-емітентом, обладнався центр, що займався обслуговуванням (процесінгом) пластикових карток.

Більшість фахівців вважає, що початок банківських кредитних карток, було покладено Джоном С. Биггинсом, фахівцем зі споживчого кредиту з Національного банку Флетбуш у нью-йоркському районі Бруклин. У 1946 році Биггинс організував роботу з кредитної схеми за назвою «Charge-it». Ця схема передбачала собою розписки, що приймалися від клієнтів місцевими магазинами за дрібні покупки. Після того, як покупка відбулася, магазин здавав розписки в банк, і банк оплачував їх з рахунків покупців. В Флетбуше був уперше випробуваний класичний ланцюжок розрахунків, використовувана зараз у банківському картковому бізнесі повсюдно.

Однак такий авторитетний дослідник банківської справи, як Льюис Менделл, вважає, що першою масовою платіжною картковою системою стала Дайнерс клаб (Diners Club), створена в 1949 році. Одним з головних відмінностей від попередніх систем було те, що між клієнтами і комерційними компаніями, що пропонують не тільки товари, але і послуги, існує посередницька організація, що бере на себе проведення розрахунків. Саме ця особливість дозволила стати «Дайнерс клаб» першої масової універсальний (на відміну від магазинних, «бензинових» і т.п.) картою.

На початку комерційні і сервісні підприємства не дуже дарували карти «Дайнерс клаб», оскільки, по-перше, це підривало позиції їх власних фірмових карт, по-друге, через необхідність платити комісію компанії.

Однак головні труднощі почалися, коли на ринок почали виходити конкуренти. Самим знаменної для універсальних карток у цьому відношенні, безсумнівно, став 1958 рік.

Цього року була створена система Карт Бланш, що спочатку була приватною карткою корпорації готелів «Хилтон». У 1965 році Карт Бланш була продана Фест Нешнл Сіті Бенк (згодом Ситибенк).

1 жовтня 1958 року була випущена перша карта Америкен Експрес. Уже через рік ця компанія нараховувала 32 тисячі підприємств і більш 475 тисяч власників карток. Такий успіх Америкен Експрес порозумівається, по-перше, тим, що компанія придбала Юниверсал Тревел Кард, що випускалася Асоціацією американських готелів. Але головною причиною була вже існувала розгалужена міжнародна мережа обслуговування дорожніх чеків «Америкен Експрес» і величезні фінансові засоби, що дозволили кредитувати клієнтів.

У 50-і роки понад 100 американські банки почали свої програми кредитних карток. Але, мабуть, принципово новий період у розвитку карткового бізнесу почався, коли в нього вступили перший і другий по величині американські банки: Бенк оф Америка і Чейз Манхеттен Бенк. Це відбулося також у 1958 році.

Чейз Манхеттен Бенк до кінця першого року карткової програми мав 350 тисяч власників карток і залучив 5300 підприємств роздрібної торгівлі. ДО 1960 року обсяг карткових операцій виріс до 25 мільйонів доларів. Але одночасне число власників карток зменшилося до 160 тисяч, операційні витрати і не повернення кредитів збільшувалися, і програма в цілому стала збиткової. У січні 1962 року банк продав її за 9 мільйонів доларів компанії Юни-Серв, що початку випускати на її основі картку «Юни-Кард». Дивна і драматична доля цієї програми: на якийсь час вона стала частиною Америкен Експрес, потім у 1969 році її знову викупив уже за 50 мільйонів доларів її ініціатор — Чейз Манхеттен Бенк. Але і друга спроба цього банку виявилася невдалою: програма приносила щорічний збиток у 1 мільйон доларів і в січні 1972 року знову була продана асоціації Нешнл Бенкамерикард.

З аналогічними труднощями зіштовхувалися й інші банки, але, проте, ріс успіх «Бенкамерикард», що випускається Бенк оф Америка. Головна перевага цього банку полягало у великій мережі відділень у штаті Каліфорнія із се багатою клієнтурою.

В міру росту карткових програм більшість банків зштовхнулося з головною перешкодою — локальністю мережі обслуговування своїх карток. І от у 1966 році Бенк оф Америка почав видавати ліцензії на випуск карток Бенкамерикард іншим банкам. У відповідь на це кілька великих банків-конкурентів Бенк оф Америка створили свою Міжбанківську карткову асоціацію — МКА (Interbank Card Association). У 1969 році ця асоціація купила права на карти «Майстер Чадж» («Master Charge»), що випускалися картковою асоціацією банків західних штатів, і більшість банків-членів МКА перейшли на випуск «Майстер Чадж». У свою чергу банки, що випускали «Бенкамерикард», настояли, щоб карткова програма була виведена з-під контролю Бенк оф Америка. Так у липні 1970 р. була створена Нешнл Бенкамерикард Инкорпорейтед (НБИ).

Таким чином, до початку сімдесятих років у Сполучених Штатах сформувалися два основних конкуренти на ринку універсальних банківських карток: НБИ і МКА. Серед небанківських універсальних карток виділявся «Америкен експрес».

Слід зазначити, що споконвічно в закордонній класифікації універсальні картки розділялися на картки для «подорожей і розваг» (Travel and Entertainment — Т&Е) і чисто банківські. Перші випускалися компаніями Дайнерс клаб, Америкен Експрес, Карт Бланш і призначалися головним чином для оплати готелів, ресторанів, тобто переважно для подорожуючих бізнесменів. Картки ж, що випускаються банками, мали більш «споживчий» характер і призначалися для «звичайних клієнтів». До дійсного часу ці розходження в значній мірі зникли, і такий поділ є дуже умовним.

Спочатку банки, що починали випуск карток, приєднувалися або до НБИ, або до МКА. Але в 1971 році Worthen Bank and Trust Company of Little Rock став членом обох систем. З боку НБИ пішли санкції у виді заборони на випуск карток «Майстер Чадж» членами НБИ. Справа дійшла до суду, і в 1972 році окружний суд, що розглядав це питання, виніс 26-сторінковий висновок, що заборона НБИ є порушенням антитрестовського законодавства, перешкоджає розвитку вільної конкуренції й обмежує права споживачів. НБИ намагалася апелювати, але протягом 5 років, поки тягся цей процес, багато банків почали випускати обох карток, і, зрештою, у 1976 році НБИ здалася. Питання остаточно було знято з порядку денного, коли кілька великих банків-членів НБИ, включаючи Бенк оф Америка і Чейз Манхеттен, у жовтні того ж року подали заявку на членство в Міжбанківській картковій асоціації і, відповідно, на випуск карток «Майстер Чадж».

Паралельно з розвитком американського ринку йшла й інтернаціоналізація карткових операцій. Вона почалася ще в 1951 році, коли Дайнерс клаб видала першу ліцензію на використання свого імені і схеми у Великобританії.

Приблизно в цей же час Британська асоціація готелів і ресторанів початку випускати кредитну карту BHR, що, не будучи банківської, була все-таки універсальною карткою. У 1965 році ця система, об'єднавши зі своїм шведським конкурентом Rikskort, власником якої була родина Валлен-бсргов, заснувала компанію Еврокард Інтернешнл (Eurocard International) зі штаб-квартирою у Швеції.

Продовжувалася конкуренція американських карткових асоціацій і в Європі. У 1974 році МКА зробила значний ривок у конкурентній гонці з Бенк Америкард, підписавши угоду з британською системою Аксесскард, що входила в Асоціацію Еврокард. Так почалося співробітництво Еврокард і американської Міжбанківської карткової асоціації, що випускає «Майстер Чадж». Це стало однієї з причин, по якій у 1976 році НБИ перейменувала свою картку «Бенкамерикард» на відому тепер усьому «Візу». Аналогічний крок почала в 1980 році і МКА, давши своїй картці більш «міжнародне» назва «Мастеркард».

Еврокард також не стояла на місці. Розширюючи своє співробітництво з Мастеркард, ця асоціація в міру появи нових технологій уклала угоди з компаніями Циррус і Маестро (Cirrus/Maestro), що дозволило розширити асортимент пропонованих клієнтам видів послуг за рахунок карток для одержання наявних у банкоматах. Наприкінці 1992 року відбулося злиття Еврокард Інтернешнл із платіжною системою Єврочек. Нова організація стала називатися Европей Інтернешнл (Europay International).

Конкурентна боротьба між платіжними системами розверталася й у Європі. Карти міжнародних систем з’явилися в СРСР ще в1969 році. Але це були карти, емітовані закордонними компаніями і банками. У Радянському Союзі початку створюватися мережа підприємств, що приймають ці карти як платіжний засіб. Угода такого роду бути підписано з компанією Diners Club. У1974 році на ринку з’явилася «American Express», а в 1975 році - «VISA» (тоді ще «BankAmericard») і Eurocard, у 1976 році - японська «JCB». З радянської сторони ці угоди підписувалися ВАО «Інтурист», що і організовувало розрахунки по пластикових картках у валютних магазинах «Берізка» і готелях. Зараз робота з комерційною мережею міжнародних платіжних систем (крім American Express) практично цілком зосереджена в руках UCS (United Card Service).

Першим Радянським емітентом міжнародних кредитних карток був Внешекономбанк. У 1989 році він випустив «золоті» картки «Eurocard». Однак дотепер точно не відомо, кому вони були потрібні. Нарешті, у вересні 1991 року була випущена перша радянська картка «Віза».

Інтерес, що проявився з боку українських банків до закордонних карткових систем у середині 90-х років порозумівався можливістю інтегруватися у світову банківську систему, завоювати ринок і залучити клієнтуру. Участь у міжнародній картковій системі надавало можливість опанувати новітніми банківськими технологіями, використовувати гігантську інфраструктуру для здійснення розрахунків у глобальних масштабах.

Домінуючим носієм інформації в цих системах була і залишається пластикова картка з магнітною смугою. Карти з магнітною смугою звичайно використовуються для оплати тільки дорогих придбань, оскільки тривала процедура авторизації карт значно знижує їхню привабливість при здійсненні щоденних покупок.

Першопрохідниками в освоєнні українського ринку пластикових грошей були відомі усьому світу Bank of America, MasterCard, American Express, VISA International.

Механізм функціонування системи електронних розрахунків заснований на застосуванні пластикових карток і містить у собі операції, здійснювані за допомогою банкоматів, електронні системи розрахунків населення в торгових організаціях, системи банківського обслуговування клієнтів вдома і на робочому місці.

Банківська пластикова картка (БПК) — це інструмент безготівкових розрахунків і засіб одержання кредиту. Пластикова картка — це персоніфікований платіжний інструмент, що надає обличчю, що користається карткою, можливість безготівкової оплати товарів і/чи послуг, а також одержання наявних засобів у відділеннях (філіях) банків і банківських автоматів (банкоматах). Приймаючі картку підприємства торгівлі/сервісу і відділення банків утворять мережа крапок обслуговування картки (чи приймальню мережа).

Найважливіша особливість усіх пластикових карток незалежно від ступеня їхньої досконалості полягає в тому, що на них зберігається визначений набір інформації, використовуваний у різних прикладних програмах. Картка може служити пропуском у будинок, засобом доступу до комп’ютера, водійським посвідченням, використовуватися для оплати телефонних переговорів і т.д. У сфері грошового обігу пластикові картки є одним із прогресивних засобів організації безготівкових розрахунків.

Особливістю продажів і видач, наявних по картках є те, що ці операції здійснюються магазинами і, відповідно, банками «у борг» — товари і наявні надаються клієнтам відразу, а засобу в їхнє відшкодування надходять на рахунки обслуговуючих підприємств найчастіше через якийсь час (не більш декількох днів). Гарантом виконання платіжних зобов’язань, що виникають у процесі обслуговування пластикових карток, є їхній банк-емітент, що випустив. Тому картки протягом усього терміну дії залишаються власністю банку, а клієнти (власники карток) одержують їхній лише в користування. Характер гарантій банку-емітента залежить від платіжних повноважень, наданих клієнту і фиксируемих класом картки.

Операції з пластиковими картками відкрили нові перспективи фінансового обслуговування клієнтів і, відповідно, розширили можливості одержання банківського прибутку.

Для проведення розрахунків за допомогою електронних карток у міжнародному масштабі потрібні сучасні розвиті платіжні системи, однак, у різних країнах вони істотно відрізняються друг від друга. Але в платіжних системах усіх країн-учасниць міжнародних асоціацій пластикових карток закладені єдині умови: спростити, полегшити і прискорити платежі і розрахунки між учасниками економічного обороту.

Сформоване положення на ринку пластикових карт у нашій країні відрізняється від ситуації, що склалася в розвитих країнах. Безготівкові розрахунки для таких країн — це норма. В Україні ж людин довіряє тільки наявним. Але, не дивлячись на проблеми, у країні розвертаються і набирають обороти різні пластикові системи й усе більше число людей здобувають картки. В даний час більш 200 країн світу використовують пластикові карти в платіжному обороті, що дозволяє зробити висновок про те, що пластикові карти є найважливішим елементом так називаної «технологічної революції» у банківській справі. Саме платіжні картки в ряді випадків виступають ключовим елементом електронних банківських (і інших) систем.

1.2 Банківська платіжна картка як інструмент розрахунків і кредитування

Пластикові карти, що випускаються емітентами, розрізняються по цілям випуску, за технологією виготовлення і за технологією розрахунків. Коли компанія приймає рішення почати випуск карт, необхідно із самого початку визначити, для чого це потрібно і які це будуть карти. З іншого боку, коли людин хоче одержати картку, він повинний розуміти для чого вона йому потрібна, і, відповідно вибрати придатний вид картки. Це є причиною множинної класифікації пластикових карток, що знаходяться в звертанні,.

Існує багато основ для класифікації карт.

По матеріалі, з якого вони виготовлені:

паперові (картонні);

пластикові;

металеві.

В даний час практично повсюдне поширення одержали пластикові картки. Однак для ідентифікації власника (власника) картки часто використовуються паперові (картонні) картки, запаяні чи запресовані в пластикову плівку. Якщо картка використовується для розрахунків, то з метою підвищення захищеності від підробки застосовують більш зроблену і складну технологію виготовлення карт із пластику.

На відміну від металевих карт пластик легко піддається термічній обробці і тиску (ембосірованию), що дуже важливо для персонализации карти перед видачею її клієнту.

По способі запису інформації на карту:

графічний запис;

ембосірование;

штрих-кодування;

кодування на магнітній смузі;

чип (убудований мікропроцесор).

Самою ранньою і простою формою запису інформації на картку було і залишається графічне зображення. Воно дотепер використовується у всіх картах, включаючи самі технологічно зроблені карти. Спочатку на карту наносилися тільки прізвище, ім'я власника карти й інформація про її емітент. Пізніше на універсальних банківських картках був передбачений зразок підпису, а прізвище й ім'я стали ембосіроваться (механічно видавлюватися).

Ембосірование дозволило значно швидше оформляти операцію оплати карткою, роблячи відбиток на сліпі. Інформація, ембосірована на карті, моментально переноситься через копіювальний папір на сліп. З метою боротьби із шахрайством можуть використовуватися сліпи і без копіювального шару, але спосіб переносу ембосірованої на карті інформації, по суті, залишився колишнім — механічний тиск.

Ембосірування не витиснуло цілком графічне зображення. Більш того, з появою систем, заснованих на безпаперовій технології, номер карти й ім'я власника знову стали наноситися на картку графічним способом за допомогою персоналізаторів. Сучасне персонализаційне устаткування протягом декількох хвилин дозволяє також перенести на пластик кольорове фотографічне зображення власника картки і лазерний зразок його підпису.

Штрих-кодування. Запис інформації на картку за допомогою штрихкодування застосовувалася до винаходу магнітної смуги й у платіжних системах поширення не одержало. Однак картки зі штрихами-кодами, подібними тим, що наносяться на товари, досить популярні в спеціальних карткових програмах, де не вимагаються розрахунки. Це зв’язано з відносно низькою вартістю таких карток і устаткування, що зчитує. При цьому для кращого захисту штрихи-коди покриваються непрозорим для неозброєного ока шаром і зчитуються в інфрачервоному світлі.

Винахід наприкінці 60-х років автоматичних апаратів видачі готівки зробили революцію й у картковому бізнесі. Для того щоб такими апаратами могли користатися власники карток, на зворотну сторону картки стали наклеювати смужку з магнітної плівки.

На магнітній смузі банківських карток звичайно в закодованому виді записується номер картки, термін її дії і персональний ідентифікаційний номер (ПИН) власника картки. У деяких системах на магнітній смузі може записуватися також яка-небудь інша інформація. Магнітний запис є одним із самих розповсюджених на сьогоднішній день способів нанесення інформації на пластикові карти. Особливо популярна вона в платіжних системах. Але по прошествии 15−20 років з’ясувалося, що магнітна смуга вже не забезпечує необхідного рівня захисту інформації від шахрайства і підробок. Оскільки це є критичним моментом у платіжних і банківських системах, заснованих на картках, сталі вишукуватися більш надійні способи запису інформації. Їм виявився чип (від англ. chip — кристал з інтегральною схемою) чи мікросхема.

Мікропроцесорні картки відомі за назвою «smart card». Розміри її аналогічні розмірам інших пластикових карток. Особливістю же мікропроцесорної картки є її здатність надійно зберігати і використовувати великі обсяги інформації. Всі електронні картки мають убудований мікропроцесор і по потужності лише небагато уступають персональним комп’ютерам.

В даний час мікропроцесорна картка являє собою картку розміром зі звичайну кредитну чи платіжну картку, у яку убудовані так називані микрочипи — мікропроцесори (звідси і назва картки — мікропроцесорна). Збільшений у такий спосіб б'ємо пам’яті картки дозволяє зберігати і використовувати інформацію про її власника, банківському рахунку клієнта, а також про близько 200 останніх операціях, зроблених з використанням картки. Мікропроцесорну картку можна використовувати для одержання готівки з рахунка власника картки через банкомат, для оплати товарів і послуг в організаціях роздрібної торгівлі і побутового обслуговування, для одержання позички. Причому ліміт кредитування заздалегідь запрограмований у мікропроцесорі картки, і при кожній новій операції використана сума віднімається з загальної суми «купівельної сили» картки. Картки з чипом також дуже часто називають смарт-картами чи інтелектуальними картами.

По емітентах:

банківські (універсальні) картки, що випускаються банками і фінансовими компаніями;

приватні карти, що випускаються комерційними компаніями для розрахунків у торговій і сервісній мережі даної компанії.

Може показатися, що компанія з метою збільшення обсягу і розмаїтості операцій зі своїми картами повинні прагнути зробити їхній більш універсальними, поєднуючи в емитировании з іншими компаніями, а ще краще — з банками. Це справедливо лише почасти. Значна частина карток випускається, і буде випускатися компаніями самостійно.

По категорії клієнтури, на яку орієнтується емітент (у міжнародних платіжних системах це називається видами чи карт продуктами):

звичайна картка;

срібна картка (бізнес-карта);

золота картка;

електронна картка.

Для простоти і стислості можна сказати, що звичайна картка призначена для рядового клієнта. Це VISA Classic і Eurocard/MasterCard Mass (Standard). VISA Classic — найбільш розповсюджена у світі карта, розрахована на широкі шари користувачів для здійснення особистих платежів. Власник даної картки може одержати наявні в будь-якому банку, де є символіка VISA, чи через банкомати. Eurocard/MasterCard Mass — одна з найбільш розповсюджених у європейських країнах картка для приватних осіб. Власник даної картки може оплачувати товари і послуги в магазинах, ресторанах, готелях і будь-яких торгово-сервісних крапках, де є емблема цієї картки.

Срібна картка називається бізнесом-картою (BusinessCard) і призначена для юридичних осіб і випускається на уповноважених співробітників організації (компанії), що витрачають кошти підприємства в межах установленого ліміту. До них відносяться: VISA Business і Eurocard / MasterCard Corporate.

Золота картка призначена для найбільш заможних, багатих клієнтів. Це VISA Gold і Eurocard/MasterCard Gold. Власникам золотих карт надаються додаткові послуги: безкоштовна заміна карт і термінова видача наявних у надзвичайній ситуації, довідкова служба по медичних і юридичних питаннях і т.д. Золота карта — це виняткова фінансова гнучкість і вагомі привілеї.

Крім того, є картки, що можуть бути використані тільки в банкоматах для одержання готівки й у спеціальних електронних терміналах. Це VISA Electron, Cirrus/Maestro. Вони діють у межах залишку на рахунку, по них, як правило, власнику карти кредит не надається, і тому вони можуть бути видані будь-якому клієнту незалежно від рівня його забезпеченості.

Основними видами пластикових карт є кредитні і дебетові (рис. 1.1).

Кредитна картка розміром з візитку містить інформацію про платоспроможність клієнта, ім'я власника, номер його банківського рахунка, шифр відділення банку, найменування банку, символи електронної системи платежів, у якій використовуються картки даного виду, голограму, термін дії картки і на зворотній стороні - підпис клієнта. До операцій, які можна здійснити за допомогою кредитних карток, відносяться: покупка товарів, оплата послуг, одержання наявних коштів у виді чи позички авансу від будь-якого банку — члена системи, у якій функціонують картки даного виду.

Кредитні картки випускаються для платоспроможних споживачів. Їхнє використання дозволяє їм мати автоматично поновлюваний кредит без спеціального забезпечення для покупок. Вони можуть також застосовуватися для одержання кредиту у формі готівки в тих фінансових установах, що є членами відповідної системи. До потенційних власників пред’являються досить тверді вимоги у відношенні їхньої кредитоспроможності. При ухваленні рішення про видачу тому чи іншому обличчю кредитної картки банк ретельно перевіряє й аналізує такі дані, як середній річний доход, кредитна історія, житлові умови, рід занять, родинний стан, наявність банківського рахунка і т.д.

Різновидом кредитних карток є:

банківські кредитні картки;

картки туризму і розваг.

Банківські кредитні картки призначені для покупки товарів з використанням банківського кредиту, а також для одержання авансів у готівково-грошовій формі. Особливістю цієї картки є відкриття банком кредитної лінії, що використовується автоматично щораз, коли купується чи товар береться кредит у грошовій формі. Вона діє в межах установленого банком ліміту. У деяких платіжних системах банківська кредитна картка може застосовуватися для оплати деяких видів послуг, а також для одержання грошей у банківських автоматах. Картками можуть користатися обличчя, що досягли 18 років, і при цьому не потрібно, щоб на їхнє ім'я був відкритий поточний рахунок у банку. Тому користатися кредитною карткою можуть на рівних правах клієнти, що мають поточні рахунки і заощадження в банках. Перед тим як видати кредитну картку, банк пропонує клієнту заповнити спеціальну форму, що включає ряд питань, що стосуються самого клієнта і його фінансового положення, у тому числі деталі попередніх кредитних операцій. Потім на підставі цих даних банк визначає сальдо коштів на рахунку клієнта і суми можливих надходжень і списань з рахунка. Якщо фінансове положення клієнта задовольнить банк, то йому видається кредитна картка і встановлюється ліміт кредитування.

У свою чергу банківські кредитні картки розділяються на:

індивідуальні

корпоративні.

Окремим клієнтам банку видаються індивідуальні картки, що можуть бути стандартними чи золотими. Золоті — призначені для облич з високою кредитоспроможністю і передбачають безліч пільг для користувачів. ДО «золотих карток» відносять VISA Gold, Eurocard/MasterCard Gold свидетельствующие про приналежність до елітних, найбільш заможним шарам суспільства.

Корпоративні картки видаються організаціям (фірмам), що на основі цієї картки можуть видати індивідуальні картки обраним обличчям (коштовним співробітникам). Відповідальність перед банком по корпоративному рахунку несе організація. До корпоративних карток відносять корпоративні карти «срібного класу». Це VISA Business і Eurocard/MasterCard Corporate. Вони оформляються за заявою підприємства і служать для оплати командировочних і представницьких витрат співробітників фірм, а також господарських витрат фірми.

Власник корпоративної карти має право:.

мати карту в гривні і використовувати її при розрахунках у будь-якій країні світу;

знімати наявні для господарських витрат;

заощадити час при оформленні відряджень;

безпечно переміщати кошти по Україні і за рубіж;

одержати цілодобовий доступ до карткового рахунка підприємства і не залежати від роботи банку;

робити контроль витрати засобів співробітників по виписках, наданим банком;

«прив'язати» до одного рахунка необмежене число корпоративних карт. Картки туризму і розваг випускаються компаніями, що спеціалізуються на обслуговуванні туризму і розваг. Вони приймаються сотнями тисяч торгових і сервісних підприємств в усьому світі для оплати товарів і послуг, надають власникам пільги по бронюванню авіаквитків, номерів у готелях, страхуванню життя й ін. Відмінність цих карток від банківських кредитних полягає в тім, що немає разового ліміту на покупки, а в обов’язок власника картки входить погашення заборгованості протягом місяця без права пролонгації кредиту. У випадку прострочення платежу з власника картки стягується підвищений відсоток.

Дебетова картка найбільш поширена в нашій країні в силу ряду об'єктивних економічних причин. Її іменують також карткою наявних чи засобів карткою активів. Дебетові картки являють собою потенційну електронну альтернативу готівки, чеків, кредитних карток в установах роздрібної торгівлі.

Дебетові картки використовуються для оплати товарів і послуг шляхом прямого списання сум з банківського рахунка платника. Вони є найпростішим і універсальним замінником готівки. Вони не дозволяють оплачувати покупки при відсутності засобів на рахунку клієнта. Дебетова картка, як і кредитна, має на магнітній смузі прізвище й ім'я власника як клієнта визначеної фінансової установи. На відміну від кредитної, дебетова картка є для її власника зручним засобом проведення платіжних операцій шляхом прямого зменшення розмірів його фінансових активів.

У свою чергу дебетові картки мають свій різновид. Картки, призначені для електронних банківських автоматів (Electronic Banking Machines — EBM чи Automated Teller Machines — ATM), за допомогою яких можна одержати наявні кошти в межах наявних на рахунку клієнта засобів, внести готівка на рахунок, виконати деякі інші операції.

Картки для банківських автоматів дають можливість власнику рахунка одержувати в банку готівка в межах залишку засобів на рахунку через автоматичні пристрої, встановлені в банках, торгових залах, на вокзалах і ін. При наявності картки гроші можна одержати в будь-який час доби й у вихідні дні. В останні роки в багатьох країнах автомати, що належать різним банкам, поєднуються в мережі спільного користування, що охоплюють визначений чи район носять загальнонаціональний характер. Деякі типи автоматів, крім простого зняття грошей з рахунка, виконують більш широке коло операцій. Вони дозволяють, наприклад, вносити гроші на внесок, робити внесок у погашення позички, одержувати виписку про стан банківського рахунка, переказувати гроші з одного рахунка на іншій. Такі картки зв’язані не з кредитною лінією, а з поточним чи ощадним рахунком власника картки в банку, тому в більшості банків система розрахунків по цих картках функціонально відділена від системи банківських карток.

Картки для покупки через термінали в торгових крапках «прив'язані» до чекового чи ощадного рахунка власника карток і не передбачають автоматичного надання кредиту. Фактично картка виконує функції чека, однак, більш надійно, оскільки ідентифікація власника виробляється в момент здійснення операції і гроші перелічуються на банківський рахунок торгового підприємства негайно. Це не вигідно покупцю, тому що тут він не одержує відстрочки платежу.

Чекова гарантійна картка. Ця картка видається власнику поточного рахунка в банку для ідентифікації чекодавця і гарантії платежу по чеку. Перша чекова гарантійна картка була випущена в 1964 р. Картки, використовувані для гарантії чекових платежів (Check Guarantee Cards) видаються банком, де відкритий рахунок клієнта і застосовуються для того, щоб уникнути одержання від несумлінного клієнта незабезпеченого чи чека з підробленим підписом. Картка базується на кредитній лінії, що дозволяє власнику рахунка користатися кредитом по овердрафті, є, виникнення дебетового сальдо при оплаті чека на суму, що перевищує залишок на поточному рахунку клієнта банку. При цьому банк гарантує торговцю одержання грошей по чеку в межах установленого ліміту в тому випадку, якщо на рахунку чекодавця відсутня необхідна сума. Зазначена система дуже приваблива своїми можливостями розширення сфери застосування чекових платежів. На гарантійних картках звичайно мається ідентифікаційний номер, термін їхньої дії і підпис клієнта.

Основні правила користування чекової гарантійної картки зводяться до наступного:

підпису на чеку і на картці повинні бути ідентичні;

сума чека не повинна перевищувати ліміт, зазначений на картці;

якщо сума виплати по чеку перевищить суму засобів на рахунку, із власника стягується комісія за користування кредитної лінії і відсоток по овердрафті.

Розрізняють також пластикові карти по технологічних характеристиках.

Пластикові ідентифікаційні карти. Будучи найпростіші, пластикові картки звичайно містять ім'я виготовлювача і його фірмовий знак, а також ім'я власника і його ідентифікаційний код. Ці дані надруковані чи рельєфне підняті на передній стороні карти. Зворотна сторона карти може мати місце для підпису власника. Такі пластикові картки звичайно використовуються для постійних авіапасажирів і так далі.

Магнітні карти виглядають також, але мають на зворотному боці магнітну смугу, здатну зберігати близько 100 символів (байтів) інформації. Інформація на магнітній смузі збігається з записами на передній стороні карти (ім'я, номер рахунка власника, дата закінчення дії) і може зчитуватися спеціальним пристроєм, що зчитує, на обробних машинах (пристрій може також роздрукувати чек). Магнітні картки з’явилися більш 30 років тому, спочатку для обслуговування подорожуючих бізнесменів. Магнітні карти звичайно використовуються як кредитні картки (типу VISA, MasterCard, Eurocard, American Express і т. д), як банківські дебетові картки, картки для банкоматів.

Карти пам’яті - це найпростіші електронні картки, що володіють лише пам’яттю. Пам’ять мікропроцесорних карт у багато разів більше, ніж магнітних. При цьому її можна зчитувати і перезаписувати багаторазово. Мікросхема карти містить також запам’ятовуючий пристрій. Усі «інтелектуальні» можливості карти підтримуються пристроєм, що зчитує. Хоча карти пам’яті захищені краще, ніж магнітні, але рівень їхнього захисту не дуже високий, тому вони використовуються в прикладних системах, що не вимагають значного рівня захисту інформації, наприклад для оплати телефонних розмов.

Карти оптичної пам’яті. Мають велику ємність, чим карти пам’яті, але дані на них можуть бути записані тільки один раз. Такі карти звичайно використовуються в додатках, де необхідно зберігати великі обсяги даних, не підметів зміні, наприклад, медичні записи.

Смарт-картки зовні схожі на карти пам’яті, однак, мікросхема смарт-картки містить «логіку» (мікропроцесор), що і виділяє ці карти в окрему групу інтелектуальних карт (від англ. smart). Мікросхема смарт-картки являє собою мікрокомп'ютер, здатний виконати розрахунки подібно персональному комп’ютеру. Смарт-карта має більш високу вартість, однак у неї є ряд принципових достоїнств:

картка гарантированно захищена від підробок, а значить від фінансових утрат для її власника і банку;

уся необхідна інформація про стан рахунка власника картки записана на ній, а виходить, при здійсненні покупки по картці немає необхідності звертатися в банк для підтвердження залишку засобів на рахунку;

при обслуговуванні по картці від власника не потрібно посвідчення особи.

Сьогодні клієнти банків, як правило, мають набір карток, що вони можуть використати за призначенням [6, с. 32.].

Таблиця 1.1

Класифікація і механізм використання банківських платіжних карток

1.3 Переваги і недоліки використання платіжних карток

Швидке поширення банківських платіжних карток, їхнє перетворення в масовий інструмент розрахунків, неухильний ріст їхньої популярності серед широких груп населення служить наочним свідченням того, що ця форма розрахунків вигідна основним категоріям учасників системи.

З погляду клієнтів привабливість карток полягає в наступному:.

— з одного боку, зниження ризику (можна не носити із собою великі суми грошей), з іншого боку — можливість моментально оплатити покупку;

— не потрібно піклуватися про конвертування валюти. Це зробить банк, причому так, що клієнт виграє на різниці між курсом обміну в магазині і курсом, по якому конвертацію здійснить банк;

— суворіше стають контроль і планування бюджету;

— при втраті картки досить лише повідомити в банк, щоб усі розрахунки по ній були негайно заблоковані;

— на внесені в банк кошти (як правило, на середній залишок вище якоїсь обговореної суми) можна одержувати відсотки;

— престижність (особливо в тих країнах, де картки поки не стали загальновживаними), що свідчить до того ж про уміння звертатися із сучасними технічними засобами, використовуваними у фінансовій сфері;

— автоматичне надання банківського кредиту;

— можливість відстрочити погашення боргу;

— регулярне одержання повної інформації про зроблені операції.

Зручність карткової системи розрахунків для користувача полягає, насамперед, у тім, що йому не потрібно мати при собі великих грошових сум при відвідуванні магазинів і підприємств сервісу. Крім того, наявність карток дозволяє уникнути формальностей, зв’язаних з видачею банківських чеків. Це перші і найбільш очевидні достоїнства системи платіжних карток.

Разом з тим зручність застосування картки лише тоді може бути реалізовано повною мірою, якщо існує широка мережа торгових і сервісних підприємств, що приймають картку в оплату за товари і послуги. Без такої мережі впровадження карток в оборот розтяглося б на багато років.

Придбання товарів у кредит — традиційна і невід'ємна риса платіжних систем у ринковій економіці. У картковій системі розрахунків кредит надається покупцю автоматично, без спеціального звертання в банк. У момент покупки використовується кредитна лінія, причому ліміт її відновлюється в міру погашення боргу.

Отже, користувачів залучає в картковій системі розрахунків зручність здійснення операції завдяки наявності широкої мережі торгових підприємств, що приймають картки при покупці товару, автоматичне одержання кредиту, чіткість оформлення і можливість перевірки операцій, відновлення загублених чи украдених карток і т.д.

Однак крім достоїнств використання платіжних карт існують і їхні мінуси. Мінуси платіжних карток для клієнта зв’язані насамперед з витратами, що він змушений нести:

— за зручності, що дає застосування карток, приходиться платити;

— картки приймають не у всіх магазинах і інших організаціях торгівлі і сфери обслуговування (особливо в країнах, що тільки вступають на цей шлях).

Виграш магазина від використання платіжних карт полягає в наступному:

— можна залучити більше клієнтів, причому заможних, і значно збільшити товарообіг;

— не потрібно піклуватися про конвертування грошей і інкасації виторгу;

— набагато простіше вирішувати проблеми безпеки (чеки — «сліпи» з підписами власників карток, що залишаються в магазині й означають надходження грошей на його рахунок, не представляють інтересу для грабіжників);

— людина з карткою на руках більш схильний зробити покупку, чим власник наявних;

— підвищується престиж, рейтинг магазина.

Розрахунки торговців про збільшення обсягу продажів при введенні карток цілком виправдують себе. Практика показує, що реклама карток дозволяє залучати нових покупців і, крім того, сприяє росту середніх розмірів покупок за рахунок використання банківського кредиту.

Нарешті, банківська картка дозволяє усунути незручності, зв’язані з використанням чеків як знаряддя платежу. Отже, торгові підприємства також одержують істотні вигоди від участі в картковому бізнесі: залучення покупців і збільшення обороту, можливість надавати клієнтам кредит, зниження ризиків, зв’язаних з чековим звертанням.

У тої же час магазину прийдеться піти і на деякі додаткові витрати:

— потрібні початкові витрати на чи закупівлю оренду відповідного устаткування і наступні поточні витрати на підтримку його в робочому стані, обслуговування;

— визначену складність можуть представляти процес авторизації карток, узагалі відносини з процесінговим центром, що обслуговує картки даного емітента.

З погляду банків привабливість карток полягає в наступному:

— вони дозволяють збільшувати обсяги притягнутих ресурсів: по-перше, ті суми, що власники карток повинні покласти на свої спецрахунку в банку, по-друге, це можуть бути страхові депозити, до яких банки прибігають для забезпечення більшої надійності «карткових» операцій;

— за всі операції з картками (покупка, обналичивание, конвертування) банк, як правило, стягує комісійні; крім того, клієнт платить за одержання самої картки;

— підвищується конкурентний потенціал банку з урахуванням загальносвітової тенденції витиснення з платіжного обороту не тільки готівки, але і чеків, росте авторитет банку як учасника інноваційних процесів.

Банки використовували форму карткового фінансування для швидкого збільшення портфеля споживчих позичок.

Уведення карток дозволило банкам перебороти просторові обмеження по залученню й обслуговуванню клієнтури. Картка дозволяє клієнту робити операції удалині від банківських філій — розраховуватися за товари, одержувати гроші в системі автоматів і т.д.

Операції з картками — прибутковий бізнес для банків. Вони стягують комісійні збори і відсотки, як із власників карток, так і з торговців.

Що стосується менш приємної сторони «карткового» бізнесу, то для банку вона зв’язана з дуже високими витратами, особливо на початку роботи з картками.

Розглядаючи негативні сторони застосування карток, звертають на себе увага дві проблеми: по-перше, обсяг паперового документообігу істотно не знижується і, по-друге, високий рівень неправомочного користування картками, підробок, шахрайства.

Розглянувши всі переваги і недоліки пластикових карт, можна з упевненістю сказати, що пластикові карти мають значно більше переваг, ніж недоліків.

РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЯ ПРОВЕДЕННЯ РОЗРАХУНКІВ З ВИКОРИСТАННЯМ ПЛАТІЖНИХ КАРТОК РАДОМИШЛЬСЬКОГО АППБ «АВАЛЬ»

2.1 Основні принципи й операційні процедури застосування платіжних карток у банку

Радомишльський АППБ «Аваль» був зареєстрований у 1995 році. Банк зареєстрований з метою здійснення банківських і валютних операцій в Україні і діє відповідно до ліцензії Національного банку України з березня 1995 року. Основна діяльність банку включає надання банківських послуг юридичним і фізичним особам на території України.

АППБ «Аваль» — один з лідерів банківської системи України. На сьогоднішній день АППБ «Аваль» — комерційний банк України, що упевнено входить у число ведучих фінансово-кредитних інститутів країни. У 2010 році діяльність Радомишльський АППБ «Аваль» відрізняли висока динаміка росту, послідовне зміцнення фінансової стабільності, орієнтація на впровадження передових технологій банківського бізнесу.