Індивідуальні форми виховної роботи. 
Структура загально шкільного колективу. 
Ефективні умови і шляхи формування колективу

ПЛАН.

1. 1.Дайте характеристику індивідуальним формам виховної роботи.

2. 2.Проаналізуйте структуру загально шкільного колективу. Визначити ефективні умови і шляхи його формування.

3. 3.Задача № 63.

1. Індивідуальні форми виховної роботи.

Потреба індивідуального підходу зумовлена тим, то будь-який вплив на дитину переломлюється через її інди­відуальні особливості, через «внутрішні умови». Необхід­ною умовою успішної Індивідуальної роботи є вивчення індивідуальних особливостей учнів. Щоб впливати на осо­бистість, треба її знати. Передусім важливо встановити до­вірливі, доброзичливі стосунки між педагогами і вихован­цями, Зробити це часом нелегко, оскільки учні, які най­більше потребують індивідуальної виховної роботи, нерід­ко підозріло ставляться до педагогів. Велике значення при цьому має авторитет вихователя, знання ним вихованців, уміння швидко зорієнтуватися у ситуації, передбачити на­слідки своїх дій.

Така робота повинна бути систематичною, спрямову­ватися не лише на проведення бесід з конкретного приво­ду, а й наперед продуманих профілактичних розмов та ін­ших заходів з вихованцями.

В індивідуальній виховній роботі осмислюють і визна­чають термін педагогічного впливу: розрахований він на отримання очікуваних результатів негайно чи внаслідок тривалого впливу на особистість. В одних випадках реагу­ють на вчинок одразу, в інших — детально аналізують йо­го і лише тоді вирішують, яких заходів виховного впли­ву вжити.

Методика індивідуального виховного впливу залежить від індивідуальних особливостей учня і його психологіч­ного стану, темпераменту. В кожному конкретному випад­ку слід створити педагогічну ситуацію, яка б сприяла формуванню позитивних якостей чи усуненню негатив­них. Індивідуальний виховний вплив здійснюють через безпосередній вплив педагога на особистість учня або че­рез колектив. Ці способи взаємопов'язані, взаємодоповню­ють один одного. Безпосередній виховний вплив на вихо­ванця педагог здійснює наодинці з ним або в присутності учнів, батьків, педагогів (що посилює виховний вплив, проте зловживати цим не слід, оскільки страждає почуття гідності дитини). В опосередкованому впливі на вихованця між ним і педагогом з’являється нова ланка — колектив. Вплив колективу може бути відкритий (вихователь явно ставить перед ним завдання впливу на конкретного учня), або прихований (завдання ставиться з таким розрахунком, що його виконання колективом само по собі позитивно вплине на учня). У першому випадку вихованець знає, що виховний вплив спрямований на нього, у другому — і він, і колектив можуть лише здогадуватися про це.

В індивідуальній виховній роботі необхідно передбачи­ти координування впливів на учня педагогів, батьків і ко­лективу. Така координація здійснюється за умови щоден­ного аналізу результатів виховного впливу, обміну думка­ми з питань життя і діяльності вихованців.

Для успішного ведення цієї роботи потрібне її плану­вання, що враховує характеристики особистості й передба­чувані результати виховного впливу (проект особистості). Це дає змогу управляти процесом виховання, координува­ти всі виховні впливи, поглиблювати й розширювати ці­лі та завдання виховання. Наявність проекту на кожного (чи хоча б на педагогічно занедбаного) вихованця робить індивідуальну роботу педагогічно доцільною, цілеспрямо­ваною.

В індивідуальній виховній роботі використовують позакласне читання, колекціонування, гру на музичних інструментах, вишивання, малювання тощо. Індивідуальні форми роботи нерідко пов’язують з груповими і фронталь­ними.

Позакласне читання має на меті формування в учнів здорових читацьких інтересів, вироблення культури чи­тання. Педагог повинен пояснити дітям та їх батькам, що І як слід читати, скільки відводити часу на позакласне чи­тання залежно від вікових та індивідуальних особливо­стей. Важливо, щоб читання літератури було системним. Складаючи індивідуальний план читача, слід враховува­ти вимоги до читання в конкретному класі. На матеріалі прочитаних книг доцільно проводити бесіди, під час яких учні матимуть можливість обмінятися думками про улюб­лені твори.

Корисно привчити дітей складати відгуки на прочитані книги.

Бажана в класі й бібліотечка. Вона може складатися з книг шкільної бібліотеки і особистих книг учнів. Психо­логічний аспект значення такої бібліотеки полягає в тому, Що книги постійно в полі зору учнів.

Особливої уваги потребують учні, які мало читають, і ті, хто читає, безсистемне. Для них слід цілеспрямовано підбирати книги.

Колекціонування позитивно впливає на загальний роз­виток учнів, навчальну діяльність і поведінку, розширює кругозір і пізнавальні інтереси, формує дослідницькі на­вички, виховує цілеспрямованість і наполегливість. Найчастіше школярі захоплюються колекціонуванням марок (філателія), монет (нумізматика), художніх листівок, пла­катів, репродукцій, рідше збиранням колекцій мінералів плодів і насіння. Педагог повинен насамперед з’ясувати кого і який вид колекціонування приваблює, яку мету ста­вить кожен колекціонер, які має досягнення, з якими труднощами-стикається, якої допомоги потребує, і на під­ставі цих спостережень планувати роботу з учнівського ко­лекціонування. В одному випадку потрібно роз’яснити ме­ту і значення колекціонування, в другому — дати пра­вильне спрямування, в третьому — допомогти практично щодо збирання, оформлення і збереження матеріалів. Ко­рисно організувати в класі виставки і огляди учнівських колекцій, повідомляючи про це заздалегідь. Всі експона­ти попередньо переглядає актив класу за участю педаго­га, відтак складають план проведення виставки. Вчитель чи хтось із школярів готує вступне й підсумкове слово. Учасники виставки мають коментувати експонати.

Ефективність масових, групових та індивідуальних форм виховання зростає за умови, що вони приведені у пев­ну систему, пов’язані між собою і доповнюють одна одну.

Виховні заходи з учнями 1−4 класів у школах доцільно організовувати до 19 години, з учнями 5−9 класів — не пізніше 20 години, з учнями 10−12 класів загальноосвіт­ніх шкіл, ПТУ — не пізніше 21 години. Учням та їх бать­кам слід систематично нагадувати про недоцільність пере­бування неповнолітніх на вулицях після 20−21 години.

2. Структура загально шкільного колективу. Ефективні умови і шляхи формування колективу.

Дитячий колектив, за вченням А. Макаренка, у своєму розвитку проходить декілька стадій.

На першій стадії (після організаційного оформлення колективу) важливо сформулювати вихованцям систему педагогічних вимог, рішучих за формою, зрозумілих За змістом, з певними елементами навіювання. Здійснюють також інтенсивний вплив на учнів, формують ядро акти­ву з учнів, які добре вчаться, виконують вимоги шкільно­го режиму і правила для учнів, вимогливі до себе й до ін­ших, мають організаторські здібності. Цю стадію розвит­ку колективу не слід затягувати. Якщо учні довго залежать лише від педагогічного колективу, вони звикають до цього і згодом їх важко змусити підкорятися органам уч­нівського самоврядування.

На другій стадії вимоги педагога підтримує частина ви­хованців, актив ставить вимоги до товаришів і до самих се­бе. Ця стадія починається створенням органів самовряду­вання. В колективі триває процес вивчення один одного, пошуки товаришів і друзів. Оскільки ядро активу ще не має досвіду роботи, педагоги висувають до учнів категорич­ні вимоги, спираючись на ядро активу. Невиконання учнем вимог шкільного режиму відтепер слід розглядати як сві­дому протидію і вживати певних заходів впливу.

Особливу увагу приділяють засвоєнню органами само­врядування своїх прав і обов’язків, методів роботи. Розши­рюється актив. Іноді на цій стадії може утворитися і не­офіційна група, яка протиставляє себе активу. Проте на­явність органів самоврядування допомагає вчителеві справлятися з нею.

На третій стадії вимоги висуває колектив. Цього до­сягають, згуртувавши вихованців у єдиній діяльності. Педагог працює з активом, допомагає йому завоювати ав­торитет серед учнів, контролює його діяльність, прагну­чи залучити до нього найбільше учнів з метою посилен­ня його виховних можливостей. Вимоги педагогів і акти­ву учнів стають лінією поведінки всього учнівського ко­лективу.

На четвертій стадії кожен учень сприймає колектив­ні, загальноприйняті вимоги як вимоги до себе. Створю­ють умови для нових, складніших вимог, які висувають ся в процесі розвитку колективу, розширюються права обов’язки активу, ускладнюються види діяльності колективу.

На всіх стадіях розвитку учнівського колективу Педагоги цілеспрямовано працюють над його згуртуванням. Важливою у цій роботі є система — низка послідовно по­ставлених перед колективом цілей, досягнення яких зу­мовлює перехід від простого задоволення до глибокого по­чуття обов’язку.

Важливо продумати таку систему для колективу зага­лом і для кожного учня зокрема.

Засобом згуртування учнівського колективу є й фор­мування в ньому традицій, бо ніщо так не цементує йо­го, як традиція. Особливо важливі так звані «традиції що­денного вжитку» — дотримання певних правил поведін­ки у повсякденному житті {наприклад, «у нашому класі не запізнюються», «у нашому класі допомагають один од­ному» та ін.). Шкільні традиції виховують в учнів почут­тя обов’язку, честі, гордості за колектив, його успіхи в навчанні та праці.

Сприяє згуртуванню учнівського колективу обґрунто­ваний і використовуваний А. Макаренком принцип пара­лельної дії - вимога до вихованця ставиться не прямо, а через колектив, коли відповідальність за кожного члена покладається на колектив і його самоврядування. Цю ме­тодику можна використовувати вже на другій стадії роз­витку колективу. Такій же меті підпорядкована організа­ція колективної діяльності. Різноманітна спільна діяль­ність робить життя дитячого колективу цікавим, сприяє налагодженню стосунків між первинними колективами, загальношкільним і первинними колективами, що згурто­вує і первинні колективи, і загальношкільний. Об'єднують колектив цікаві конкретні справи, що потребують узгод­жених дій Його членів. Якщо учні, наприклад, самі знайшли предмет праці, вони розподілять обов’язки між собою, охоче займатимуться конкретною ділянкою робо­ти, переживатимуть радість від досягнутих успіхів.

Особлива роль у згуртуванні учнівського колективу на­лежить громадській думці, що формується переважно на третій стадії його розвитку. Формою її вияву є загальні збори колективу, на яких вирішуються всі важливі спра­ви, проблеми, порушення норм поведінки (зловживати таким обговоренням не слід).

Позитивно впливає на колектив і учнівське самовря­дування. Педагоги повинні зміцнювати його авторитет се­ред школярів, частіше звертатися по допомогу до членів Учнівського самоврядування, радитися з ними. За таких Умов учні починають прислухатися до них. Проте не слід обмежуватися тільки роботою членів самоврядування. Важливо, щоб кожен учень виконував конкретну, хоча б невелику роботу для загального блага, виявляючи себе при цьому як член колективу.

Продумана організація дозвілля учнів — колективні відвідування кіно, театру, організація екскурсій, турпохо­дів, підготовка та проведення шкільних свят і вечорів від. починку, участь у художній самодіяльності й інших захо­дах — допомагає об'єднати учнів у повноцінний колектив.

На згуртованості учнівського колективу позитивно по­значається і згуртованість у діяльності педагогів, єдність вимог з їхнього боку до нього. А. Макаренко вважав, що у згуртованому педагогічному колективі кожен педагог на­самперед дбає про згуртованість загальношкільного колек­тиву, відтак — про справи свого класу й лише потім — про власний успіх.

Про рівень розвитку учнівського колективу свідчать: мобільність при виконанні колективних справ і доручень, прагнення до вирішення складніших завдань, активна участь кожного в їх розв’язаннітовариські взаємини, уважність один до одного, готовність допомогти слабшо­му, поважання гідності однокласників, здатність до поро­зуміння без сварок і образбажання дітей бути разом, за­доволення від спілкування, життєрадісність, бадьорість, зібраність, відсутність нашіптування, почуття гумору, вміння належним чином вирішувати конфліктні ситуації, готовність долати труднощі, виконувати відповідальні до­ручення: відповідальність за колективну справусамостій­не висунення суспільно значущих цілей і досягнення їх на основі самоврядування.

У школах, де порівняно слабкі учнівські колективи, час­то утворюються невеликі групи негативного спрямування. Дослідження свідчать, що більшість педагогічне занедбаних учнів (70%) належать до таких груп. У стосунках між їх чле­нами немає рівності, кожен прагне бути лідером. Більшість цих груп мають прихований характер, їх учасники, як пра­вило, ігнорують шкільний режим, традиції педагогічного й учнівського колективу, завжди чимось незадоволені, але яв­но не висловлюють своєї позиції, діють обережно, іноді відверто порушують дисципліну. Навіть після того як було зафіксовано порушення ними дисципліни, вони намагаються викрутитися, щоб зменшити свою провину.

Поведінка кожного учасника групи визначається й ре­гулюється поведінкою самої групи, і навпаки, досить одно­му з членів групи стати на шлях порушень шкільного ре­жиму, як з почуття солідарності так само діє уся група.

Одна з важливих умов запобігання появі негативно спрямованих мікрогруп — комплектування класів або ін­ших колективів з урахуванням індивідуальних особливос­тей педагогічне занедбаних учнів з таким розрахунком, щоб до одного класу чи гуртка не потрапило їх кілька. Звісно, новачок, який прибув з іншої школи, швидше ста­не на шлях виправлення, якщо з перших днів потрапить під вплив групи вихованців позитивного спрямування.

Нерідко негативні угруповання з’являються в школі через неправильну поведінку активу. Привілеї, якими іно­ді користуються його члени, відсутність контролю за йо­го діяльністю призводять до непорозумінь, з’являється не­задоволення діями активу, педагогічне занедбані підлітки об'єднуються, щоб протистояти йому.

Досвідчені педагоги «розкладають» негативно спрямо­вану групу: роз'єднують її членів, створюють групи вза­ємодопомоги у навчанні тощо. Іноді достатньо відокреми­ти лідера від негативної групи й звести його вплив на гру­пу до мінімуму. Членів такої групи вводять у колективи позитивного спрямування, переконавши їх, що в нових умовах у них буде більше можливостей стати іншими. Важливо, щоб цілі вихованця збігалися з цілями нового колективу. Чим більше можливостей для досягнення своїх цілей у новій групі він побачить, тим швидше сприйме традиції, вимоги, погляди. З цією метою створюють спе­ціальні групи, які б задовольняли особисті інтереси вихо­ванців (гуртки, спортивні секції, вокальні та інструмен­тальні ансамблі тощо).

Педагогічне занедбані учні по-різному ставляться до нових колективів або груп: одні швидко звикають, другі ще довго намагаються підтримувати контакти з поперед­ньою групою, треті конфліктують з членами нового колек­тиву. Тому слід попередньо зорієнтуватися, які стосунки можуть скластися у них з новим оточенням. Це допомо­же обрати відповідні виховні заходи, запобігти стихійно­му впливу самої групи, що може призвести до негативних наслідків.

У негативній мікрогрупі, як уже зазначалося, багато Що залежить від її лідера. Тому для її переорієнтації ве­лике значення має виховна робота з ним. Можна зміни­ти становище лідера мікрогрупи в колективі класу, залучивши його до діяльності, корисної для колективу. Участь у ній позитивно впливатиме на нього, а через нього — і на всю групу. Якщо ж він глибоко педагогічне занедбаний його ізолюють від групи, а в групі проводять відповідну виховну роботу. До такої групи без лідера можна ввести учнів, на яких вихователь спиратиметься у своїй виховній роботі з педагогічне занедбаними дітьми.

Ще один метод виховної роботи з групами негативно­го спрямування — розвінчання лідерів, поглиблення су­перечностей в самій групі. Для розкладу такої групи не­обхідно переконати її членів у аморальності й незаконності норм, що їх об'єднують, навести яскраві приклади, У ре­зультаті в декого з членів групи може з’явитися бажання порвати з нею.

На всіх стадіях розвитку учнівського колективу педа­гоги повинні надавати йому допомогу у виробленні єдиних установок, що виражається у правилах, законах життя навчального закладуу створенні системи єдиних вимогу впливі на тон і стиль стосунків у колективіу підборі, навчанні та координації діяльності органів самоврядуван­няу плануванні, підготовці та проведенні запланованих заходіву координуванні міжособистісних і ділових сто­сунків у колективі.

3. Задача № 63.

У своїх діях вихователь використовував колективну форму роботи. Передусім він хотів звернути увагу учнів на свої вчинки над іншими членами колективу. Одним словом, він залучив колектив для вирішення цієї проблеми. На думку В. Сухомлинського, висока виховна ефективність взаємовідносин між особистістю і колективом досягається, якщо «це гуманні, людські взаємини між учнями, між вихователями і вихованцями, і на цій основі єдині поняття про добро і зло». Для гуманних стосунків між членами колективу характерний постійний дружелюбний тон, увага один до одного, готовність допомогти товаришеві.

Олексій став відчувати себе частиною цілого. Він перестав відчувати себе «ізольованим», відкинутим від колективу. Олексій став для колективу хорошим товаришем і другом. Згуртований колектив одразу ж вживає необхідних заходів: схвалює або засуджує діяльність учня. Успіхи кращих стають прикладом для наслідування.