Поняття мети виховання

Реферат на тему:

Поняття мети виховання

Мета виховання — сукупність властивостей особистості, до вихо­вання яких прагне суспільство.

Мета виховання має об'єктивний характер і виражає ідеал людини в узагальненій формі. Вона об'єктивно відо­бражає вимоги конкретного суспільства, що визначають­ся рівнем розвитку продуктивних сил і виробничих відно­син. Зі зміною продуктивних сил і виробничих відносин змінюється і мета виховання. Наголошуючи на важливо­сті визначення мети і завдань виховання, К. Ушинський писав: «Що сказали б ви про архітектора, який, закладаю­чи нову будівлю, не зумів би відповісти вам на запитання, що він хоче будувати? Те саме повинні ви сказати й про вихователя, який не зуміє чітко й точно визначити вам мету своєї виховної діяльності… Ось чому, ввіряючи ви­хованню чисті й вразливі душі дітей, ввіряючи для того, щоб воно провело в них перші, а тому й найглибші риси, ми маємо цілковите право спитати вихователя, якої мети він добиватиметься в своїй діяльності, і вимагати на це пи­тання ясної й категоричної відповіді».

«Я під цілями виховання, — зазначав А. Макаренко, — розумію програму людської особи, проблему людського характеру, причому в поняття характеру я вкладаю весь зміст особистості, тобто і характер зовнішніх проявів, і внутрішньої переконаності, і політичне виховання, і знання, і геть усю картину людської особия вважаю, що ми, педагоги, повинні мати таку програму людської осо­би, до якої ми повинні прагнути».

Загальною метою виховання є всебічний і гармонійний розвиток дитини. Такий Ідеал цивілізованого суспільства діє впродовж століть, починаючи з афінської системи ви­ховання, де й народилося розуміння гармонійності людини (калокагатія — ідеал фізичної та моральної досконалості). В епоху Відродження ідея всебічного розвитку особисто­сті знайшла відображення в педагогічних поглядах педагогів-гуманістів Ф. Рабле і М. Монтеня. Рабле пропагував гуманістичне виховання людини, в якому б гармонійно поєднувалися фізичний і духовний розвиток. На його дум­ку, з цією метою в школі повинні вивчатися мови, мате­матика, астрономія, природознавство, історія, право. Важ­ливою складовою всебічного розвитку він вважав мислен­ня. М. Монтень передусім позитивно оцінював в антично­му вихованні його різнобічність. Серед складників всебічного розвитку особистості він виділяв розумовий роз­виток, моральне і фізичне виховання.

Ідеї всебічного розвитку особистості предметніше висвіт­люються у працях соціалістів-утопістів Т. Мора (1478- 1535), Т. Кампанелли (1568−1639), Р. Оуена (1771−1858), К.-А. Сен-Сімона (1760−1825), Ф.-М.-Ш. Фур'є (1772- 1837). Вони уявляли всебічний розвиток як процес поєд­нання навчання з працею, в якому беруть участь усі чле­ни суспільства.

Своєрідне бачення всебічного розвитку особистості у Й.-Ф, Гербарта. Метою виховання він проголошував роз­виток різнобічних інтересів, спрямованих на гармонійний розвиток усіх здібностей людини. За Гербартом, створюва­на у процесі виховання гармонія здібностей особистості підпорядкована вищому ідеалу — підготовці «доброчес­ної» людини. Ідеал доброчесності як мета виховання був ідеалом «доброчесного» німецького бюргера, який уміє пристосуватися до існуючого суспільно-політичного ладу і підкорятися йому.

«Педагогічна система кожної історичної епохи, — пи­ше академік М. Стельмахович, — висуває свій оригінальний чи актуальний уже знаний образ людини. Кардиналь­ні зміни в житті суспільства вносять відповідні коректи­ви у виховний ідеал. То ж цілком закономірно виникає питання про сучасний педагогічний ідеал національного родинно-громадсько-шкільного виховання в Українській державі».

В Україні, як і в інших країнах світу, історично скла­лася система виховання, що ґрунтувалася на національних рисах і самобутності українського народу, але тривалий час вона нехтувалась і заборонялася. Нині, спираючись на глибинні національно-виховні традиції народу, поступово відроджується національна система виховання, яка врахо­вує такі особливості сьогодення, як перехід України до ринкових відносин, відродження всіх сфер життя укра­їнського суспільства і процес розбудови незалежної держа­ви. В її основі - український виховний ідеал.

Поняття «національне виховання» охоплює всі зазна­чені особливості. По-перше, воно рівнозначне державному, хоча останнє є вужчим, одиничним щодо виховання як за­гального поняття. По-друге, в жодній країні світу не існує виховання «взагалі». Воно завжди має конкретно-історич­ну національно-державну форму і спрямоване на форму­вання громадянина конкретної держави, яка не може бу­ти безнаціональною. І нарешті, національне виховання найбільше відповідає потребам відродження України. Воно однаково стосується як українців, так і інших народів, що проживають в Україні. Саме принцип етнізації виховно­го процесу і передбачає надання широких можливостей представникам усіх етносів для пізнання своєї історії, тра­дицій, звичаїв, мови, культури, формування власної гід­ності й" через пізнання власної історико-культурної спад­щини допомагає пізнати глибинність взаємозв'язків кож­ного з них з українською нацією, її державою, перекона­тися, що саме українська суверенна держава охороняє національні права всіх громадян України.

Головна мета національного виховання на сучасному етапі - передання молодому поколінню соціального дос­віду, багатства духовної культури народу, його націо­нальної ментальності, своєрідності світогляду й на основі цього формування особистісних рис громадянина України (національної самосвідомості, розвиненої духовності, мо­ральної, художньо-естетичної, правової, трудової, фі­зичної, екологічної культури), розвиток індивідуальних здібностей і талантів.

«Перебудова життя, — пише О. Вишневський, — а в царині освіти — навчально-виховного процесу — це пере­дусім перехід до віри в інші ідеали, а відтак і до життя, зорієнтованого на них. Ідеал — це вічний, досконалий, але недосяжний взірець. Він є стимулом для особистої і грома­дянської діяльності, він живить наше буття, зміцнює мо­ральні устої, підтримує сумління. Сила ідеалу — нездолан­на, а тому „ідеалісти“ легко переносять труднощі буден­ного життя».

Ідеал — уявлення про взірець людської поведінки і стосунки між людьми, що виходять із розуміння мети життя.

Його формування залежить від виховання, умов жит­тя і діяльності людини, від особливостей власного досві­ду. Ідеали школярів різного віку різняться як змістом, так і структурою й дієвістю. Зміст ідеалу — те, яких людей, літературних героїв, які якості особистості учень вважає ідеальними. Структура ідеалу — рівень його узагальне­ності, тобто чи ідеалом є конкретна людина, чи сукупність рис окремих людей, узагальнених в одному образі. Ді­євість ідеалу — ступінь впливу на поведінку та особи­стість учня.

Ідеал національного виховання найглибше розкрито у працях українського педагога Г. Ващенка («Виховний іде­ал», «Виховна роль мистецтва», «Тіловиховання як засіб виховання волі й характеру» та ін.). В основі ідеалу націо­нального виховання, яким його бачить автор, — загально­людські та національні цінності, що е духовним надбан­ням народу. До загальнолюдських цінностей належить мо­ральний закон творення добра та боротьби зі злом, пошук правди, справедливості, сповідування ідеалів любові та краси. Водночас людина народжується і живе в конкрет­ному національному середовищі, що вирізняється з-поміж інших мовою, культурою, звичаями. Саме звідси, з поход­ження людини, починається усвідомлення особливостей свого народу, нації, етносу. Отже, на думку Г. Ващенка, ідеал національного виховання ґрунтується на двох голов­них цілях: служіння Богові та своїй нації. Бог — це абсолютна Правда, Любов, Справедливість, Краса. Нація — ре­альна земна спільнота, в житті якої повинні реалізуватися абсолютні загальнолюдські цінності. В педагогічному зна­ченні виховний ідеал — людина, яка служить Богові й Україні. Така орієнтація зумовлює категоричне протистав­лення Г. Ващенком українського національного вихован­ня, з одного боку, більшовицькій моделі, що ґрунтується на матеріалізмі й атеїзмі, а з іншого — націонал-соціалістичній ідеології фашизму з її культом сили і зневаги до людини.

Г. Ващенко вважав, що ідеал не може бути постійним, він має вдосконалюватися. «Розв'язуючи питання про цілі виховання сучасної української молоді, ми мусимо раху­ватися не лише з нашими традиціями, а й з тими завдан­нями, що ставить перед нами сучасне і майбутнє, а також прийняти до уваги психічні властивості нашого народу, як позитивні, так і негативні. Перші треба розвивати, другі усувати або принаймні ослаблювати.

Процес державотворення в Україні, загальна демокра­тизація і гуманізація суспільства потребують виховання підростаючого покоління на перспективу. «Але одне оче­видно, — зазначає О. Вишневський, — через десять років життя ставитиме до українця зовсім інші вимоги, ніж ті, які ставило донедавна і до яких наша виховна традиція пристосувалась. Незалежно від історично сформованих ви­ховних поглядів у найближчому майбутньому нам потрі­бен буде не мрійник, не емоційна та самозосереджена іс­тота, а практичний ініціативний діяч, господар з міцним характером, вольовий, цілеспрямований, з глибокою вірою у вартості, яким служить. Не все в цій характеристиці уз­годжується з українською виховною традицією. А це оз­начає, що вона повинна зазнати уточнень».

Кінцевою метою виховання особистості є її підготовка до виконання комплексу ролей, необхідних для суспільно­го життя: громадянина, трудівника, громадського діяча, сім'янина, товариша. Підготовка до ролі громадянина пе­редбачає формування людини з активною громадянською позицією, почуттям обов’язку й відповідальності перед суспільством. Роль трудівника охоплює вміння і бажання активно працювати, створювати нові матеріальні та духов­ні цінності. Виконання ролі громадського діяча означає активну участь особистості в громадському житті. Уже в стінах школи особистість слід готувати й до ролі сім'я­нина, майбутнього батька, чоловіка, матері, дружини. Ко­жен учень як товариш повинен уміти розуміти іншу лю­дину, співчувати, жаліти, поступитися, поділитися та ін.

Народна педагогіка про мету виховання

Добрі діти — спокійна старість, лихі діти — старість стає пеклом.

Життя прожити — не поле перейти.

Життя як стерниста нива: не пройдеш, ноги не вколовши.