Стати нового лідера мас (за оповіданням Володимира Винниченка «Солдатики!»)

Постать нового лiдера мас (за оповiданням Володимира Винниченка «Солдатики!»).

Початок XX столiття увiйшов в iсторiю України як «смутний час», коли починалися селянськi бунти, пiдпали й погроми панських маєткiв, нових форм набирало полiтичне життя. Об'єктивним i уважним лiтописцем цього часу став Володимир Винниченко — активний полiтичний дiяч i видатний письменник. Зi сторiнок його ранньої прози постала цiла панорама українського «низового» життя: сiльський тiк, панськi будинки, солдатськi казарми, гурти заробiтчан, студентськi товариства. Читаючи цi твори, ми пересвiдчуємося, що в центрi уваги письменника — натовп, людськi маси як цiлiсний органiзм iз притаманними йому законами. I тут же Винниченко ставить наступну проблему: показати взаємини вождя i цього натовпу, роль i мiсце кожного в суспiльствi.

В оповiданнi «Солдатики!» (1903) письменник-полiтик показав, як з простого й непримiтного селянина народжується ватажок, розкриває психологiю його лiдерства. Як же сталося, що Явтух, «якого мало навiть i примiчали в селi», став у вiдповiдальну для односельцiв хвилину ватажком? Винниченко поволi, поступово змальовує перед нами шлях цього перетворення. I так же поступово, але впевнено ми переконуємо ся, що перетворення таке зумовлене самим часом.

Ситуацiя, яка сталася у селi пiсля появи прокламацiй, порушила його звичайне життя: воно захвилювалося, покотилися чутки: «скрiзь встають мужики на панiв i одбирають собi їхню землю». А для селян земля — це можливiсть зажити по-людськи, у них зароджується слабка надiя змiнити на краще своє iснування. Том-то вони, поки ще неорганiзованi, потребують ватажка. На селi є староста, та вiн — iз минулого, «старого» життя, яке вони хочуть змiнити. З’являється неформальний лiдер, i люди швидко це вiдчули.

У Винниченка, на мiй погляд, непросте завдання: переконати нас, читачiв, що саме Явтух заслуговує на мiсце лiдера селянського гурту. Для цього письменник, змальовуючи його портрет, наголошує на одних i тих самих деталях: у Явтуха твердий погляд, яснi очi, тихий, спокiйний голос. Явтух весь час серед людей, його твердо-спокiйний голос дiє на них заспокiйливо. Так, за розгубленою людиною не пiдутьлюди потягнуться за тим, хто спроможний з найменшими втратами вивести їх з важкої ситуацiї. Крiм того, Явтух передав людям вiру у правоту своїх дiй, переконав, що вони праведнi. Це, менi здається, дуже важливо, коли, глибоко збагнувши ситуацiю, ватажок залучає до своєї вiри однодумцiв, що будуть пiдтримувати його.

Дуже показовим є заклик Явтуха на сiльському сходi, що вiдбувся з його ж iнiцiативи, «убити неправду». Вiн нагадує односельцям про християнську свiдомiсть, говорить те, що вони хочуть чути: одiбрати панське добро — то Божа справа. Так виступ на сходi остаточно утверджує за ним роль ватажка.

У своєму завданнi змалювати нового лiдера мас Винниченко йде далi, подаючи словесний i моральний поєдинок двох лiдерiв: неформального (Явтуха) i формального (офiцера). Моральна перемога — на боцi Явтуха, який знову використовує свiй аргумент: «грiх». Стрiляти у невинних — це грiх! I ми бачимо, що вже й солдати йдуть за цим новим, неформальним, лiдером, моральна сила якого — в правотi. Розлючений офiцер зарубує Явтуха шаблею (за що тут же розплачується власним життям!). Таким фiналом Винниченко пiдкреслює: хто веде за собою iнших, перестає належати собi. У цьому — особливiсть взаємин лiдера i маси.

…Менi здається, що лiдерам сучасностi, якi прагнуть влади, не завадило б перечитати Винниченкове оповiдання «Солдатики!» .