Розвиток інтересу до читання казок у молодших школярів

ЗМІСТ

І. ВСТУП

ІІ. ОСНОВНА ЧАСТИНА

1. ЖАНРОВА Й СЮЖЕТНО — КОМПОЗИЦІЙНА СВОЄРІДНІСТЬ ФОЛЬКЛОРНОЇ ТА ЛІТЕРАТУРНОЇ КАЗКИ В ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ

1.1 Поняття казки у фольклористиці та літературознавстві

1.2 Класифікація казок: історичний аспект

2. МЕТОДИЧНИЙ АСПЕКТ ВИВЧЕННЯ ФОЛЬКЛОРНОЇ ТА ЛІТЕРАТУРНОЇ КАЗКИ В ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ

2.1 Значення казки у становленні дитячої особистості

2.2 Аналіз текстів, представлених у програмах та підручниках із читання

в початковій школі

2.3 Методика роботи над казкою на уроках читання в початковій школі

3. ОРГАНІЗАЦІЯ ТА ЗМІСТ ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

І. ВСТУП Читання — це віконце, через яке дитина бачить світ.

В. О. Сухомлинський

У наш час проблема відсутності інтересу до читання у дітей молодшого шкільного віку є найбільш актуальною.

Причини втрати інтересу до книги криються в одноманітності уроків читання в початковій школі і в недостатній увазі батьків до своїх дітей.

Якими ж методами, прийомами можна сприяти відродженню втраченого інтересу до читання? Як побудувати роботу вчителя, щоб у душі дитини запалився вогник допитливості, щоб бажання звернутися до книги супроводжувало його все життя? Ці питання і буде порушено у курсовій роботі.

Першими літературними творами, з якими знайомиться молодший школяр, є казки. Світ казок прекрасний і захоплюючий для початківців. Їх захоплює гострий, цікавий сюжет казок, незвичайність обстановки, в якій розгортаються події, герої.

Для дітей становить інтерес і сама форма оповіді, прийнята в казках пісенність, яскравість образотворчих засобів, барвистість мови.

Зустріч дітей з героями казок не залишить їх байдужими. Бажання допомогти герою, який потрапив у біду, розібратися в казковій ситуації - все це стимулює розумову діяльність дитини, розвиває інтерес до предмета, спостережливість, здатність до співпереживання, емоції та образну пам’ять, почуття гумору, формує вміння опанувати термінологією, бачити в звичайному незвичайне.

І працювати в цьому напрямку сьогодні просто необхідно і вчителю, і батькам. Тому об'єктом дослідження є розвиток інтересу до читання казок у молодших школярів.

Предметом дослідження є процес вивчення казок трьох типів — це казки про тварин, чарівні казки, побутові казки.

Науковою проблемою дослідження є обґрунтування і розробка деяких методичних прийомів, що сприяють розвитку інтересу до читання.

Метою курсової роботи є методичне та літературознавче обґрунтування підходів у роботі над казками на уроках класного читання в початковій школі. казка сюжетна школа читання Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновку, списку використаної літератури.

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми, визначено об'єкт, мету, предмет дослідження.

У першому розділі «Жанрова й сюжетно — композиційна своєрідність фольклорної та літературної казки» з’ясовано поняття казки у фольклористиці та літературознавстві, класифікація казок: історичний аспект.

У другому розділі «Методичний аспект вивчення фольклорної та літературної казки в початковій школі» викладено значення казки у становленні дитячої особистості, проведено аналіз текстів, представлених у програмах та підручниках із читання в початковій школі, представлено методику роботи над казкою на уроках читання в початковій школі.

У третьому розділі «Організація й зміст експериментального дослідження» подано результати учнівського анкетування, наголошено на ролі казки в житті дитини.

У «Висновках» з’ясовано, що моральне виховання на основі казки завжди було одним із найважливіших завдань освітньої системи.

Практичне значення роботи зумовлене тим, що її результати можуть бути використані під час проведення уроків читання в ЗОШ.

ІІ. ОСНОВНА ЧАСТИНА

1. ЖАНРОВА Й СЮЖЕТНО — КОМПОЗИЦІЙНА СВОЄРІДНІСТЬ ФОЛЬКЛОРНОЇ ТА ЛІТЕРАТУРНОЇ КАЗКИ.

1.1 Поняття казки у фольклористиці та літературознавстві

Слово «казка» у його сучасному розумінні з’явилося лише у 17 столітті. До цього говорили «байка» чи «байок» (від слова «баять» — розповідати).

Безперечно, казка — найбільше диво ще й тому, що має можливість оперувати великим виховним потенціалом у моральному спрямуванні юного слухача або читача. У казці, як правило, закладено певну моральну ідею — засудження зла, перемогу добра, возвеличення праці, справедливості, подвигу. До того ж утвердження моральних законів життя — її головна ідея. У казці яскраво відтворено моральні норми і принципи, етичні та естетичні ідеали народу. Свого часу О. Афанасьєв називав казку «простодушною фантазією» [20, с. 12], перегукуючись із поглядами І.Франка, який радив, щоб «діти в інтересах здорового й морального розвитку як можна більше витали фантазією в тому світі простих характерів і простих відносин… Звідси вони винесуть міцні основи захоплення і чесності, правдивості, справедливості…» [20, с. 12].

Помітне місце в моральному вихованні молодших школярів, засвоєнні моральних норм і їх перетворенні в регулятор поведінки відводиться урокам класного читання, особливо тим, на яких опрацьовують казки з морально — виховним стимулом, закладеним українським народом.

У доробках А. Богуш і О. Кузнецевої казка розглядається як спосіб морального виховання. Запропоновані підходи щодо вивчення казки є ефективними для впровадження на уроках позакласного читання, оскільки спрямовані на поглиблення дитячого сприймання та розуміння казок, зокрема, опрацьованих на уроках класного читання. До того ж вони містять засоби, що суттєво впливають на формування в учнів моральних знань, почуттів, переконань та через поетапне введення учнів у казковий світ вправляють у виборі моральної дії.

За словами Л. Бріцина, «казка — вельми популярний жанр усної народної творчості, жанр епічний, прозовий, сюжетний. Вона не співається, як пісня, а розповідається» [15, с. 27]. Предметом розповіді в ній служать незвичайні, дивні, а нерідко таємничі і дивні події: дія ж має пригодницький характер. Сюжет відрізняється багатою епізодичністю, закінченістю, драматичною напруженістю, чіткістю і динамічністю розвитку дії. Казка відрізняється строгою формою, обов’язковістю певних моментів та структурою. Зачин веде слухачів у світ казки з дійсності, а кінцівка повертає їх назад. Вона жартівливо підкреслює, що казка — вигадка.

Від інших прозових жанрів казка відрізняється розвиненішою естетичною стороною. Естетичний початок виявляється в ідеалізації позитивних героїв в яскравому зображенні «казкового світу».

Казки на Русі відомі з давніх часів. У древній писемності є сюжети, мотиви і образи, що нагадують казкові. Розповідання казок — старий слов’янський звичай. Ще в давні часи виконання казок було доступно кожному: і чоловікам, і жінкам, і дітям, і дорослим. Були такі люди, які берегли і розвивали свою казкову спадщину. Вони завжди користувалися повагою в народі.

У першій половині XVII століття були записані 10 казок для англійського мандрівника Коллінга.

У XVIII столітті з’явилося кілька збірок казок, до яких включено твори з характерними композиційними та стилістичними казковими особливостями: «Казка про циган»; «Казка про злодія Тімашке».

У казці впливають й інші моральні цінності народу: доброта, як жалість до слабкого, яка торжествує над егоїзмом і виявляється в здатності віддати іншому останнє і віддати за іншого життя; страждання як мотив добродійних вчинків і подвигів; перемога сили духовної над силою фізичної. Втілення цих цінностей робить сенс казки найглибшою на противагу наївності її призначення. Затвердження перемоги добра над злом, порядку над хаосом визначає сенс життєвого циклу сущого живого. Життєвий сенс важко виразити в словах, його можна відчувати в собі чи ні, і тоді він дуже простий.

Таким чином, мудрість і цінність казки в тому, що вона відображає, відкриває і дозволяє пережити сенс найважливіших загальнолюдських цінностей і життєвого сенсу в цілому. З точки зору життєвого сенсу казка наївна, з точки зору життєвого глузду — глибока й невичерпна.

Справжнє дослідження акцентує увагу на психологічний механізм смислопожертвування в процесі сприйняття і переживання казки дитиною. З цього приводу не існує єдності думок фахівців.

В. А. Бахтіна стверджує, що «дитину може займати тільки зовнішнє: розповідь, пов’язане з героєм — радість, переживання, страх. Але сама така можливість співпереживання при зіткненні з умовним світом казки має місце тому, що казка переносить найнеймовірніші події так, як ніби вони постійно мають місце в дійсності. І дитина охоче вірить казці, довірливо слідує за нею. Але при такому співпереживанні неминуче і більш поглиблене розуміння казки, витяг з неї своєї дитячої мудрості, що сприяє чіткому емоційного розбіжності доброго і злого начал» [22, с. 46].

Цікава думка німецького психолога Е. М. Гренеліус з приводу закономірності формування понять у дитини: образ — бажання — почуття — думка / поняття /. Автор вказувала, що «форма, яка передає для дорослих поняття добра і зла, не є подібною. Думки в такій формі не можуть існувати у дитини, їх необхідно формувати образно. Якщо спробувати це зробити, то вийдуть ті самі образи, які відображені в казках» [11, с. 216].

Механізм смислопізнання в процесі сприйняття і переживання казки дитиною досліджуються А. В. Запорожцем. Він писав про існування особливого виду емоційного пізнання, при якому людина відображає дійсність у формі емоційних образів. «У дітей породження образів цього емоційного пізнання часто відбувається в процесі сприйняття художнього твору» [15, с. 35].

Таким чином, казка для дитини є не просто фантазією, але особливою реальністю, що допомагає встановити для себе світ людських почуттів, стосунків, найважливіших моральних категорій, надалі - світ життєвих сенсів. Казка виводить дитину за рамки повсякденного життя і допомагає подолати відстань між життєвими смислами.

Цей внутрішній перехід можливий тільки тоді, коли зміст казки пройшов через співпереживання іншій особі. У процесі цього співпереживання формується механізм емоційного передбачення, який допомагає не тільки уявити, але й пережити віддалені наслідки людських дій, відчути їхній зміст для різних людей. Тут необхідно зазначити, що будь — яка казка розповідає про стосунки, причому ці відносини мають чітку моральну орієнтацію. Це дуже важливо для осмислення понять добра і зла, для впорядкування складних почуттів дитини. Форма зображення тут казкова, доступна дитині, але саме вона дозволяє дитині осягнути висоту прояву почуттів, їх моральний сенс. Однак, без допомоги дорослих у тлумаченні та освоєнні останнього моральний сенс казкових образів залишається «дорослим», недоступним дитині.

Усна творчість нашого народу багата й різноманітна. Найпопулярнішим жанром серед дітей є казка. У ній гармонійно поєднуються реальне й фантастичне, зачаровуючи малих красою українського слова — мудрого, доброго, оптимістичного. Споконвіку старші покоління передавали в казках своїм нащадкам власний світогляд, морально — етичні та естетичні принципи, мрії про нездоланність добра і правди, про щасливе життя.

Значення казок у вихованні дітей важко переоцінити. Це не лише скарбниця народної мудрості, а й невичерпне джерело розвитку емоційної сфери і творчого потенціалу дитини. Казка збагачує соціальний і предметний досвід, живить комбінаторну здатність розуму, показує способи розв’язання моральних суперечностей, і, до того ж, у ній завжди перемагає добро.

1.2 Класифікація казок: історичний аспект Казка як своєрідний жанр літературознавчої науки здавна посідала важливе місце у літературі всіх народів світу. Згадки про казку (як і її зразки) знаходимо в різноманітних писемних пам’ятках, що дійшли до нашого часу крізь віки і тисячоліття. Так, в Китаї ще у XXII ст. до н. є. був відомий збірник казок «Шан — Хої - Кінг». Ряд казок Стародавнього Єгипту було зафіксовано у XIV ст. до н. є. За багато століть до нашої ери активно побутували казки в Індії. Чимало з них увійшло потім до славнозвісного збірника «Панчатантра». Широкого розголосу набули стародавні казки Арабського Сходу, що склали цілий збірник «Тисяча і одна ніч» й були потім перекладені на мови багатьох народів.

Мабуть, жоден з жанрів літератури не відзначається таким багатством нашарувань, як казка. На ній позначився вплив різних історичних епох, починаючи від первісного суспільства і до наших днів. Усе це свідчить про важливе місце казок у культурно побутовій практиці людства уже на ранніх шаблях його історичного розвитку і про тісний зв’язок їх з життям народу. «Історія казки, — справедливо відзначає російська дослідниця Е. Померанцева, — є насамперед історія її співвідношення з дійсністю» [12, с. 124].

Звичайно, кожна казка засвоювала певний елемент нової дійсності не механічно, не прямолінійно, а в своєрідному, передусім художньо естетичному аспекті. Тим-то нове в казці тієї або іншої історичної доби щоразу й неминуче зливається із старим в органічне ціле.

За своєю природою казка є досить характерним жанром: вона щільно примикає до інших різновидів оповідальної творчості, насамперед до легенди, переказу, оповіді, які, як відомо, особливо тісно пов’язані з конкретною історією, реальним життям і побутом. Художні образи казок, психологія характерів, ситуації, художні деталі казкового епосу в своїй основі завжди глибоко самобутні й історично конкретні, бо ж вони у специфічній художній формі відбивають життя, погляди, смаки та сподівання певного народу у певний час його історії.

Проте казка має й чимало відмінного від суміжних з нею жанрів оповідального письменства. Це, зокрема, притаманна їй своєрідна внутрішня установка на вимисел. Якщо в легенді або, скажімо, переказі основним є підкреслення «достовірності» чи «ймовірності» того, про що йдеться у творі, то казка завжди розповідає явну «вигадку», яка цікава не сама по собі, а передусім своїм більш або менш прозорим натяком на якесь конкретне життєве явище, захоплює своєю алегоричністю, і це завжди усвідомлюється як самим творцем казки, так і її виконавцем, слухачем.

Казка певною мірою зв’язана з міфами, різними соціальними інститутами, ритуальними відправами, обрядами та всілякими забобонами, відзначалася своїми жанровими особливостями, функціональними рисами і в цілому була не такою, як вона відома нам нині.

Народи світу в своєму розвитку загалом пройшли більш або менш аналогічні історичні стадії. Це відбилося і на казці, про що свідчать однотипні в казковому епосі різних народів нашарування, глибока спорідненість, часом вражаюча подібність багатьох сюжетів, мотивів та образів, хоч безсумнівна при цьому й величезна, особливо в пізніші часи, роль культурного взаємообміну між народами. До того ж казка як характерна форма художньої розповіді за своєю природою здавна забезпечувала широкий простір для участі в процесі її творення та поширення індивідуального творчого начала. Імпровізаційний елемент у творах цього жанру завжди посідав досить важливе місце, хоч знаходив і не настільки широкий вияв, як, скажімо, в легенді, переказі або оповіді. У казці він більшою мірою, аніж в інших видах оповідальної творчості, стримувався різноманітними чинниками формального порядку (більш або менш усталеною фабулою, внутрішньою цілісністю сюжетів та мотивів, законами композиції, системою так званих «загальних місць» тощо), щоразу сполучався з певною (казковою) традицією.

Усе це й склало той специфічний ґрунт, на якому літературна казка в міру культурного поступу людства дедалі більше зростала вшир і вглиб, у кожну історичну епоху своєрідно оновлювалась, переосмислювалась, видозмінювалась, постійно збагачувалась і розвивалась як з погляду генетичного, так і типологічного, щедрим потоком вливалась у культурну скарбницю кожного народу як її неоціненне надбання і водночас активно запліднювала казкову традицію інших народів, проте й сама часто — густо зазнавала при цьому неабияких впливів.

Одним з найважливіших завдань літературознавства як науки є здійснення наукової класифікації казкового епосу, що має передусім пізнавальне значення. Класифікація такого типу повинна глибоко розкрити особливості жанрової системи казки на кожному історичному етапі, а також якомога повніше відбити історію виникнення, складання та дальшого поступування жанру, повинна сприяти з’ясуванню закономірностей його розвитку й характеру зв’язку з тим конкретним соціальним і етнокультурним середовищем, в якому він виникав і потреби якого був покликаний задовольняти; повинна допомогти збагнути характер взаємодій того або іншого жанру з різноманітними видами та формами художньої й історично-побутової практики мас тощо.

Казка як жанр — це певного роду абстракція, що об'єднує масив текстів зі спільними типологічними особливостями. Проте казки різняться між собою сюжетами, героями, проблематикою, ґенезою, сферою побутування, адресатною спрямованістю тощо. На основі цих відмінностей і виокремлюються конкретні жанрові різновиди казки.

Найважливіші ідеї, основна проблематика, сюжетні стрижні, і головне — розстановка сил, що здійснюють добро і зло, по суті, єдині у казках різних народів. У цьому сенсі будь — яка казка не знає кордонів, вона для всього людства.

Фольклористика присвятила казці безліч досліджень, але визначення її як одного з жанрів української народної творчості до цих пір залишається відкритою проблемою. Неоднорідність казок, великий тематичний діапазон, різноманіття мотивів та персонажів, у них ув’язнених, незліченну кількість способів вирішення конфліктів дійсно роблять завдання жанрового визначення казки дуже складною.

І все — таки розходження в поглядах на казку пов’язане з тим, що розцінюється в ній як основне: установка на вигадку чи прагнення відобразити дійсність за допомогою вимислу.

Одні вважають, що казки — це епічні, переважно художні прозові твори чарівного, авантюрного характеру з установкою на вигадку …

На думку інших, не установка на вигадку є головною рисою казки, а установка на розкриття життєвої правди за допомогою підносить або знижує реальність умовно — поетичного вимислу.

Однак, як це часто буває в науці, відсутність класичного визначення абсолютно не відображається на самому явищі і дуже мало впливає на життя в суспільній свідомості. Німецький фольклорист К. Ю. Обенауер, наприклад, побічно стверджував принципову нерозв’язність проблеми визначення казки і, не вбачаючи в цьому трагедії, зауважив: «Діти знають, що таке казки» [9, с. 11].

Суть і життєздатність казки, таємниця її чарівного буття в постійному поєднанні двох елементів сенсу: фантазії і правди.

На цій основі виникає класифікація видів казок, хоча і не цілком однакова. Так, при проблемно — тематичному підході виділяються казки, присвячені тваринам, чарівні казки, пригодницькі, соціально-побутові та інші.

Різко окреслених кордонів групи казок не мають, але незважаючи на хиткість розмежування, така класифікація дозволяє почати з дитиною предметну розмову про казки в рамках умовної «системи» — що, безумовно, полегшує роботу батьків, вихователя або вчителя.

Казки про тварин Народна поезія обіймала цілий світ, її об'єктом стала не тільки людина, але також і все живе на планеті. Зображуючи тварин, казка надає їм людські риси, але в той же час фіксує і характеризує повадки, «спосіб життя» і т.д. Звідси живий, напружений текст казок.

Людина здавна відчувала спорідненість з природою, вона дійсно була її часткою, борючись з нею, шукала у неї захисту, співчуваючи і розуміючи.

Чарівні казки Казки чарівного типу містять у собі чарівні, пригодницькі, героїчні. В основі таких казок лежить чудовий світ. Чудовий світ — це предметний, фантастичний, необмежений світ. Завдяки необмеженій фантастиці і чудовому принципу організації матеріалу в казках із дивовижним світом можливе «перетворення», що вражає своєю швидкістю (діти ростуть не по днях, а по годинах, з кожним днем?? все сильніше або краще стають). Не тільки швидкість процесу ірреальна, але і сам його характер (з казки «Снігуронька». «Зирк, у Снігуроньки губи порожевіли, очі відкрилися. Потім посипався сніг і вийшла із замету жива дівчинка». «Звернення» в казках чудесного типу, як правило, відбуваються з допомогою чарівних істот або предметів. Так, у казці О. С. Пушкіна, князь Гвідон звертається за допомогою до своєї помічниці, і та перетворює його то в комара, то в муху, то в джмеля.

Побутові казки Характерною прикметою побутових казок стає відтворення в них повсякденного життя. Конфлікт побутової казки часто полягає в тому, що порядність, чесність, благородство під маскою простакуватості і наївності протистоїть тим якостям особистості, які завжди викликали у народу різке неприйняття (жадібність, злість, заздрість).

На відміну від чарівних казок, побутова казка містить більш значущий елемент соціальної і моральної критики, вона виразніше у своїх громадських перевагах. Похвала і засудження в побутових казках звучать сильніше.

Казка в різних формах і масштабах прагне до втілення ідеалу людського існування.

Віра казки в самоцінність благородних людських якостей, безкомпромісну перевагу добра, засновані так само і на заклику до мудрості, активності, до справжньої людяності.

Казки нашої планети розширюють кругозір, пробуджують інтерес до життя і творчості інших народів, виховують почуття довіри до всіх мешканців нашої Землі, зайнятих чесною працею.

2. МЕТОДИЧНИЙ АСПЕКТ ВИВЧЕННЯ ФОЛЬКЛОРНОЇ ТА ЛІТЕРАТУРНОЇ КАЗКИ В ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ

2.1 Значення казки у становленні дитячої особистості

Говорячи про вплив різних видів усної народної творчості на життя людини в цілому, не можна не відзначити їхню особливу роль, яку вони відіграють в дитинстві. Особливо хочеться сказати про вплив казки.

Щоб зрозуміти складну і впливову роль казок в естетичному розвитку дітей, необхідно зрозуміти ту своєрідність дитячого світорозуміння, які ми можемо охарактеризувати, як дитячий міфологізм, який зближує дітей із первісною людиною і художниками. Для дітей, для первісної людини, для справжнього художника вся природа жива, сповнена внутрішньої багатого життя, — і це відчуття життя в природі не має в собі, звичайно, нічого надуманого, теоретичного, а є безпосередньо інтуїцією, живим, переконливим вихованням. Це почуття життя в природі все більше потребує інтелектуального оформлення — і казки якраз і відповідають цій потребі дитини. Є ще інший корінь казок — це робота дитячої фантазії: будучи органом емоційної сфери, фантазія шукає образів, щоб виразити в них дитячі почуття, тобто через вивчення дитячих фантазій ми можемо проникати в закритий світ дитячих почуттів.

Казки відіграють велику роль в плані гармонійного розвитку особистості. Сильні сторони особистості дитини якби підтягують слабкі, піднімаючи їх на більш високі рівні, змушуючи всю складну систему — людську особистість — функціонувати більш гармонійно і цілісно. Моральні уявлення і думки людей не завжди відповідають їхнім моральним почуттям і вчинкам. Тому недостатньо тільки знати, розуміти «головою», що таке бути моральним, а також лише висловлюватися на користь моральних вчинків, треба виховувати себе і свою дитину так, щоб хотіти і вміти ним бути, а це вже галузь почуттів, переживань, емоцій.

Казки допомагають розвинути в дитині чуйність, доброту, роблять контрольованим і цілеспрямованим емоційно — моральний розвиток дитини. Чому саме казки? Та тому, що мистецтво, література — багатюще джерело і стимул почуттів, переживань і саме вищих почуттів, специфічно людських (моральних, інтелектуальних, естетичних). Казка для дитини — це не просто вигадка, фантазія, це особлива реальність, реальність світу почуттів. Казка розсовує для дитини рамки звичайного життя, тільки в казковій формі учні початкових класів стикаються з такими складними явищами і почуттями, як життя і смерть, любов і ненависть, гнів і співчуття, зрада і підступність тощо. Форма зображення цих явищ особлива, казкова, доступна розумінню дитини, а висота проявів, моральний сенс, залишаються справжніми, «дорослими».

Тому ті уроки, які дає казка, — це уроки на все життя і для маленьких, і для дорослих. Для дітей це ні з чим не порівняні уроки моральності, для дорослих це уроки, в яких казка виявляє своє, часом несподіване — вплив на дитину.

Слухаючи казки, діти глибоко співчувають персонажам, у них з’являється внутрішній імпульс до сприяння, до допомоги, до захисту, але ці емоції швидко гаснуть, бо немає умов для їх реалізації. Дуже важливо створити умови, поле активної діяльності, в якому знайшли б своє застосування почуття дитини, випробувані їм під час читання художньої літератури, щоб малюк міг сприяти, співчувати реально.

Дитина, вихована на народній казці, відчуває міру, яку уяву не повинно переходити в мистецтві, і разом з тим у дітей починає складатися реалістичні критерії естетичних оцінок.

У казці, особливо в чарівній, багато дозволено. Дійові особи можуть потрапляти у надзвичайні положення, тварини і навіть неживі предмети говорять і діють, як люди, роблять всілякі витівки. Але всі ці уявні обставини потрібні лише для того, щоб предмети виявили свої справжні, характерні для них властивості. Якщо типові властивості предметів і характер наданих з ними дій порушуються, дитина заявляє, що казка неправильна, що так не буває. Тут відкривається та сторона естетичного сприйняття, яка має важливе значення для розвитку пізнавальної діяльності дитини, оскільки художній твір не тільки знайомить його з новими явищами, розширює коло його уявлень, але і дозволяє йому виділити істотне, характерне в предметі.

Свого часу С. Я. Маршак писав: «Якщо в книзі є чітка незакінчена фабула, якщо автор не байдужий реєстратор подій, а прихильник одних своїх героїв і противник інших, якщо в книзі є ритмічний рух, а не суха, розумова послідовність, якщо висновок з книги не безкоштовний додаток, а природний наслідок усього ходу фактів, та ще до всього цього книгу можна розіграти, як п'єсу, або перетворити в нескінченну епопею, придумуючи до неї нові й нові продовження, то це значить, що книга написана на справжньому дитячому мовою» [19, с. 205].

Що приваблює дитину у казці?

Як справедливо вказує О.М. Леонтьєв (1972), «для правильного розуміння тих чи інших приватних психічних процесів необхідно враховувати характер мотивів, які спонукають дитину діяти, то, заради чого він робить дану операцію» [22, с. 46]. Ці питання дуже мало висвітлені в традиційній психології. З точки зору, наприклад, психоаналітиків, інтерес дитини до казки обумовлений темними, асоціальними потягами, які через заборону дорослих не можуть виявитися в реальному житті і тому шукають собі задоволення в світі фантастичних побудов. К. Бюлер вважає, «що в казці дитину приваблює спрага незвичайного, неприродного, примітивне прагнення до сенсації і диву». [21, с. 22]

Такого роду теорії знаходяться в протиріччі з дійсністю. Величезний вплив правильно організованого естетичного сприйняття на духовний розвиток дитини полягає в тому, що це сприйняття не тільки приводить до придбання окремих знань і вмінь, до формування окремих психічних процесів, але й змінює загальне ставлення до дійсності, сприяє виникненню нових, більш високих мотивів діяльності дитини .

Нові мотиви діяльності, що формуються в загальному ході розвитку дитини в результаті його виховання, вперше роблять можливим справжнє розуміння художніх творів, проникнення в їх ідейний зміст. У свою чергу, сприйняття художнього твору впливає на подальший розвиток цих мотивів. Звичайно, маленьку дитину захоплює барвистість описів або забавності зовнішніх положень, в які потрапляють дійові особи, але вже дуже рано його починає займати також внутрішня, змістова, сторона розповіді.

Художній твір захоплює молодшого школяра не тільки зовнішньою стороною, а й внутрішнім, смисловим, змістом.

Якщо молодші діти недостатньо усвідомлюють мотиви свого ставлення до персонажа і просто заявляють, що той добрий, а цей поганий, то старші діти вже аргументують свої оцінки, вказуючи і на суспільне значення того чи іншого вчинку.

Тут вже свідома оцінка не тільки зовнішніх вчинків, але і внутрішніх якостей людини, оцінка, яка виходить із високих соціально значущих мотивів.

Для усвідомлення чого — небудь дитині необхідно діяти у відношенні пізнаваного предмета. Для того, щоб познайомитися з предметом, маленька дитина має взяти його в руки, повозитися з ним, засунути його в рот.

Гра і слухання казки створюють сприятливі умови для виникнення і розвитку внутрішньої діяльності уяви дитини. Тут є як би перехідні форми від реального, фактичної роботи з предметом для роздумів про нього. Коли дитина починає опановувати цією формою діяльності, перед його пізнанням відкриваються нові можливості. Він може осмислити й пережити ряд подій, в яких не брав безпосередньої участі, але за якими стежив за художнім розповіді. Інші положення, які не доходять до свідомості дитини, будучи піднесені йому в сухій і розумової формі, розуміються їм і глибоко його чіпають, коли вони втілюються в художній образ. Моральний сенс вчинку, якщо він виражений не у формі абстрактного міркування, а у формі реальних, конкретних дій, стає дуже рано доступним дитині. «Виховне значення творів мистецтва, — як справедливо відзначає Б. М. Теплов, — у тому перш за все і полягає, що вони дають можливість увійти «всередину життя», пережити шматок життя, відображеної в світі певного світогляду. І найважливіше, що в процесі цього переживання створюються певні відносини і моральні оцінки, мають незрівнянно велику примусову силу, ніж оцінки, просто повідомляються та засвоюються [11, с. 14] .

2.2 Аналіз текстів, представлених у програмах та підручниках із читання в початковій школі

Аналіз чинних програм для читання у школі засвідчує досить обмежену кількість українських народних казок. Так, учні 1 — 2 класів ознайомлюються з казками про тварин, у 3 — му класі - із героїко — фантастичними (чарівними) казками, у 4 — му класі - із — соціально — побутовими казками. Варто зауважити, що кожній переліченій групі казок властиві певні жанрові особливості й виховні функції.

2 клас Українські народні казки:

«Вовк та козенята».

«Рукавичка».

«Лисичка та Їжак».

«Лисичка та Журавель».

«Колосок».

«Дрізд і Голуб».

Казки українських письменників

Іван Франко «Лисичка і Журавель».

Марійка Підгірянка «Безкінечні казочки».

Микола Трублаїні «Про дівчинку Наталочку і сріблясту рибку».

Валентина Каменчук «Як Лиска голосок собі кувала».

Ліна Костенко «Бузиновий цар».

Юрій Ярмиш «Зайчаткова казочка».

Казки народів світу:

Російська народна казка «Лисичка».

Білоруська народна казка «Легкий хліб».

Болгарська народна казка «Виноград і Змія».

Чеська народна казка «Собаки, коти та миші».

Англійська народна казка «Сорочаче гніздо».

Німецька народна казка «Бременські музиканти».

3 клас Чарівні казки:

«Казка — вигадка…».

«Кирило Кожум’яка».

«Кривенька качечка».

«Кобиляча голова».

Літературні казки:

Тамара Коломієць «Кажу, кажу казку…».

Анатолій Дімаров «Для чого людині серце».

За Олександром Зимою «Закляття золота й вогню».

Ігор Калинець «Про що розповіли Незабудки».

Всеволод Нестайко «В Палаці Чарівних Казок».

П'єси — казки:

Олександр Олесь «Бабусина пригода».

Ніна Куфко «Гуси — лебеді».

Із скарбниці казкарів світу:

Шарль Перро «Кіт у чоботях».

Брати Грімм «Зачарована красуня».

Петро Єршов «Горбоконик».

Карло Коллоді «Пригоди Піноккіо».

Астрід Ліндгрен «Про Карлсона, що живе на даху».

4 клас Побутові казки:

«Мудра дівчина».

Літературні казки:

Валентин Бичко «Казка, друзі, — не на сміх…».

Іван — Франко «Лисичка — кума».

Леся Українка «Біда навчить».

Михайло Слобошпицький «Хлопчик Валь».

Всеволод Нестайко «Жевжик».

Юрій Ярмаш «Якось Солов’ятко вскочило у біду».

Твори зарубіжних письменників:

Олександр Пушкін «Казка про царя Салтана…».

Ганс Крістіан Андерсен «Гидке каченя».

Божена Нємцова «Сіль дорожча за золото».

Марк Твен «Чудовий маляр».

З програми видно, що казки займають почесне місце серед інших літературних жанрів. Їх виховне значення величезне. Вони вчать скромності, безкорисливості, ввічливості, висміюють вади… Із часом дещо змінюється, доповнюється, але головними завжди залишаються людська доброта, порядність, почуття гідності, любов до рідної землі та її народу, працелюбність, піклування про малих та старих, протистояння злу тощо.

2.3 Методика роботи над казкою на уроках читання в початковій школі

Інтенсивний розвиток початкової освіти висуває на перший план проблему якісної зміни педагога. Сьогодні школі потрібен творчий учитель, який володіє методами науково-дослідницької, експериментальної роботи, глибокими знаннями щодо навчання, розвитку особистості учнів, організації спілкування в навчальній діяльності, уміннями застосовувати інноваційні технології.

Без сумніву, провести сучасний урок читання нелегко навіть досвідченому вчителю, а вчорашньому студентові — тим більше. Для цього потрібна ґрунтовна підготовка з методики читання, літературознавства, психології сприймання художнього твору, причому саме проблемно-дослідницького характеру.

Зупинимося на улюбленому жанрі дітей і вчителя — казці. На перший погляд здається, що організувати роботу з казкою легко. Але це лише на перший погляд…

Казковий світ багатоаспектний, різноманітний, мудрий. Зрозуміти його учням початкових класів нелегко. Зміст казки діти засвоюють і запам’ятовують швидко. Важко їм осягнути метафоричність жанру, його емоційний підтекст. Саме на це має бути спрямована допомога дорослого. Вона буде дієвою, якщо дорослі, представляючи дитині казку, відчувають її мелодію, особливу інтонацію, забарвлення; співпереживають героям, уявляють просторову і часову організацію казкових подій, вдихають аромат слова, передають це дитині за допомогою жестів, міміки, інтонації; пам’ятають багато казок і вміють виразно передавати їх зміст.

Учителеві треба знати казку на вищому рівні — вміти орієнтуватися в складному казковому якісно неоднорідному світі, від якого залежить тип казки, і вибирати прийоми роботи, щоб допомогти дітям сприйняти своєрідність цього світу.

Перше знайомство із казкою повинно бути яскравим, щоб діти уявили персонажів, почули, про що вони говорять, зрозуміли їхні думки, жваво реагували на події, які трапляються з героями.

Прийоми первинного ознайомлення можуть бути різні: вчитель читає частину казки, якийсь епізод учні (заздалегідь підготовлені) інсценізують або розігрують як ляльковий спектакль. Після ознайомлення із казкою висловлюють своє ставлення до її персонажів, їх поведінки.

Перед повторним читанням казки учнями необхідно подумати, з якою інтонацією промовляти назви персонажів (з докором, незадоволенням поведінкою чи ніжно, з захопленням), дати можливість потренуватись у читанні з вибраною інтонацією. Наприклад, казка «Лисичка — сестричка». Лисичка хитрувала, забирала в тих, хто їй давав притулок на ніч, то качку, то гуску. Діти після ознайомлення з казкою відзначають, що негарно робила Лисичка, вони засуджують її поведінку, тому й слово «лисичка» промовляють з осудом. Учитель пропонує поміркувати над тим, що Лисичці спочатку було добре — мала смачний сніданок. Може, можна з нею порадіти, вона ж така винахідлива. Тобто, необхідно сформулювати проблемне завдання, щоб із пошуку відповіді на нього почати повторне читання казки і міркування над її змістом: чому хочеться захоплюватись одними персонажами і не хочеться іншими. Необхідно знайти в тексті той описаний момент, який вирішує ставлення читача до персонажів (наприклад, у казці «Лисичка — сестричка» це, можливо, той епізод, де Лисичка сама з'їла курочку, а звинуватила в пропажі гостинних діда й бабу).

Читання тексту казки спрямовується на пошук слів — характеристик поведінки персонажів, які допомагають дітям усвідомити своє ставлення до них. Уявити описані картини може допомогти прийом використання рухомих ілюстрацій, на яких художник виразно передав внутрішній стан персонажів. Якщо в тексті є оцінка ситуацій, в які потрапляють персонажі, то необхідно обговорити, чи вона збігається з оцінкою художника. Слід запропонувати учням провести спостереження за зміною поведінки, стану персонажів, виявити причину, вибудувати ланцюжок зі слів, вибраних із тексту, які характеризують стан персонажа. Перечитування ланцюжка слів допоможе «побачити», чи задумувався персонаж над своїми вчинками, чи прагнув зробити якісь висновки для себе, до чого це призвело. Якщо герой казки покараний, то за що, які його риси засуджуються, яка основна думка казки.

Аналіз казки супроводжується пошуком висловлених думок. Діти вчитуються в кожне слово. Зрозумівши казку, знайшовши ключ до її таємниць, можуть її виразно прочитати, переказати зміст.

Особливості опрацювання казки на уроках читання.

1. Зазвичай перед читанням казки проводиться невелика підготовча бесіда (можна запитати, які казки бувають, які читали; організувати виставку казок). Перед читанням казок про тварин можна нагадати про звички тварин, показати ілюстрацію цих тварин.

2. Казку читає зазвичай вчитель, але бажано її розповідати.

3. Роботу над казкою вести як над реалістичною розповіддю, не пояснюючи, що «так у житті не буває», що це вигадка.

4. Казку можна використовувати для складання характеристик і оцінок, так як персонажі казок зазвичай є виразниками однієї - двох характерних рис, яскраво розкриваються у їхніх вчинках.

5. Не переводити мораль казки в область людських характерів і взаємин. Дидактизм казки настільки сильний, яскравий, що діти самі роблять висновки: «Заслужено жабі - не треба хвалитися» (казка «Жаба — мандрівниця»). Якщо діти прийдуть до подібних висновків, то можна вважати, що читання казки досягло мети.

6. Специфіка фольклорної казки в тому, що вона створювалася для розповідання. Тому прозові казки переказуються якомога ближче до тексту. Розповідання повинно бути виразним. Хорошим прийомом підготовки до нього є читання казки в особах. Інсценування казок в позакласний час допомагає висловлювати казковий характер, розвиває мову та творчі здібності у дітей.

7. Казка використовується і для навчальних робіт зі складання планів, так як вона чітко членується на сцени — частини плану, заголовки легко відшукуються в тексті казки. Учні I — II класів охоче малюють картинний план.

8. Зазвичай читання казки про тварин не вимагає ніякої підготовки, але іноді слід нагадати в бесіді про вдачі і звички тварин. Якщо читається казка про природу, близькою дітям, то використовується матеріал екскурсії, записи в календарях природи, тобто спостереження і досвід.

9. У зв’язку з читанням казки можливе виготовлення ляльок, декорацій для лялькового театру, фігурок звірів і людей для тіньового театру.

10. Слід вести елементарні спостереження над особливостями композиції казки, тому що ці спостереження підвищують свідомість сприйняття казки дітьми. Уже в I — II класах діти зустрічаються з казковими прийомами триразового повтору і зауважують, що це допомагає запам’ятати казку.

Методика роботи над казкою Попередня бесіда.

Переказ (розповідь) казки вчителем (у грамзапису).

Читання казки учнями (за частинами і словникова робота).

Самостійне читання (завдання — на дошці).

Розбір змісту казки за запитаннями вчителя, робота над виразами.

Читання в особах.

Складання плану.

Переказ змісту прочитаного.

Узагальнююча бесіда.

Творчі роботи у зв’язку з читанням.

3. ОРГАНІЗАЦІЯ ТА ЗМІСТ ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ Мета експериментального дослідження полягала у тому, щоб визначити роль казок у житті дітей. Експеримент проводився у січні - лютому 2013 року в 4 — Б класі КЗНЗ «Гімназія № 15».

Із метою визначення ролі казок у житті дітей учням було запропоновано такий перелік запитань для анкетування:

На кого з героїв українських народних казок хотів би бути схожим? Чому?

Кого із перелічених казкових героїв ти вважаєш добрими: Котигорошка, Мудру дівчину, двох півників, Лисичку та Журавля, Кирила Кожум’яку. Чому саме їх?

Для чого людині потрібна казка?

Аналіз анкет показав, що в якості героїв для наслідування переважають Кирило Кожум’яка, Котигорошко (у хлопчиків), Мудра дівчина (у дівчаток). Мотивом вибору цих героїв є такі риси, як добро, мудрість, краса, сміливість, відвага. Із усіх названих казкових героїв позитивними вважали Кирило Кожум’яку: «тому, що він усім допоміг», «тому, що він сміливий і відважний».

В усіх відповідях учнів на третє запитання про значення казки в житті людини простежувалися такі аспекти:

для розумового розвитку;

для організації дозвілля;

для морального розвитку.

Провівши теоретико — експериментальне дослідження можна побачити, що опитування учнів, їх відповіді на уроках, особисте спілкування з ними дали певні результати. Учні звернули увагу на таке значення вивчення казок:

31% вважали, що твори усної народної творчості важливі для розумового розвитку («для того, щоб ми вчилися читати і розвивати розум»);

46% - для організації дозвілля («для того, щоб ми її читали»);

23% - для морального розвитку («казка вчить нас добру»).

Отже, запропоновані підходи до роботи над казкою допомагають посилити увагу учнів до проблеми морального виховання. Наведені вище дані досить показові й мають принципове значення. Можна навіть стверджувати, що вони були дещо несподіваними, бо з’ясувалося, що майже 2/3 учнів відчули, що опрацьовані казки мали для них важливе значення в плані морального вдосконалення.

Якісні показники відповідей школярів, наприклад, «казка вчить нас, як треба правильно чинити», «не треба нікого обманювати, брехати, бо це до добра не приведе», «казка вчить допомагати тим, хто потрапив у біду» і тощо дали змогу виявити розуміння учнями значення казки в їхньому житті як засобу, що якнайбільше сприятиме їх моральному становленню.

ВИСНОВОК Дієвими засобами у вихованні моральних рис особистості молодшого школяра є казка.

Казка незмінний, ніби й звичайний супутник дитинства, давно привертала увагу психологів, педагогів, методистів, вчителів початкових класів.

Проведене наукове дослідження показало, що:

правильно організоване естетичне сприйняття має великий вплив на духовний розвиток дитини;

казка може впливати як на свідомі, так і на несвідомі сторони особистості, формуючи певні зразки поведінки;

казки — не лише виховний чи освітній матеріал, а й ефективний педагогічний засіб;

незважаючи на велику кількість досліджень, присвячених проблемі вивчення казки, методичні питання, пов’язані з механізмами її впливу на особистість і ряд теоретичних питань, в даний час розроблені недостатньо.

Все це говорить про актуальність вивчення казок. І з плином часу ці літературні жанри не втратять своєї цінності й привабливості, оскільки в них майстерно змальовано духовні орієнтири становлення особистості, гідні наслідування.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ Навчальна програма для загальноосвітніх навчальних закладів із навчанням українською мовою. 1 — 4 класи. — К.: Освіта, 2012. — 390 с.

Савченко О. Я. Читання. 2 клас. Частина І. — К.: Освіта, 2006. — 114 с.

Савченко О. Я. Читання. 2 клас. Частина ІІ. — К.: Освіта, 2006. — 137 с.

Савченко О. Я. Читання 3 клас частина І. — К.: Освіта, 2003. — 139 с.

Савченко О. Я. Читання 3 клас частина ІІ. — К.: Освіта, 2003. — 140 с.

Савченко О. Я. Читання 4 клас частина І. — К.: Освіта, 2004. — 153 с.

Савченко О. Я. Читання 4 клас частина ІІ. — К.: Освіта, 2004. — 172 с.

Березовський І. Українські народні казки про тварин. — К.: Веселка, 2009. — 224 с.

Бойко В.Г. Українські народні казки. — К.: Веселка, 1977. — 216 с.

Бріцина О. Соціально — побутова казка. — К.: Веселка, 2007. — 254 с.

Дорошенко С.І., Вашуленко М. С., Мельничайко О.І. та ін. Методика викладання української мови: навч. посібник — К.: Вища школа, 1992. — 464 с.

Дунаєвська Л.Ф. Українська народна казка. — К.: Веселка, 2010. — 216 с.

Заброцька С. Г. Уроки читання. 2 клас: посібник для вчителя. — Т.: Богдан, 2004. — 288 с.

Заброцька С. Г. Уроки читання. 3 клас: посібник для вчителя. — Т.: Богдан, 2004. — 288 с.

Кіліченко. Л. І. Українська дитяча література — К.: Веселка, 2011 — 230 с.

Куріпта В.І. Нестандартні уроки читання. 1 — 2 клас. — Х.: Основа, 2008. — 208 с.

Куріпта В.І. Нестандартні уроки читання. 3 — 4 клас. — Х.: Основа, 2009. — 160 с.

Сухомлинський В. О. Серце віддаю дітям. — К.: Радянська школа, 1980. — 269 с.

Чуйко Г. А., Білецька М.А., Школьна А. Ф. Методика викладання української мови в початкових класах. — К.: Вища школа, 1975. — 379 с.

Бурім В. Образи природи в казках та легендах // Початкова освіта. — 2011. — № 43. — С. 12.

Яковлєва В. І. Шляхи вдосконалення уроків читання. // Початкова школа. — 2006 р. — № 6 — С. 22

Яшина Н. П. Вчити дітей важко, але цікаво. // Початкова школа. — 2010 — № 6 — С. 46