Методи навіювання

Зміст

• Вступ
• Гіпноз. Факти та дефініції
• Метод навіювання Марлатта (алкоголь)
• Методи навіювання — наркотики
• Висновок
• Список літератури

Вступ

НАВIЮВАННЯ — метод психологiчного впливу на людину, розрахований на некритичне сприйняття нею слiв, думок iнших, що приводить або до вияву у людини, навiть опрiч її волi i свiдомостi, певного стану, почуттiв, вiдношення, або до здiйснення людиною вчинкiв, що можуть безпосередньо не вiдповiдати її принципам дiяльностi, поведiнки

Навiювання — вплив на людину з метою створення у неї певного стану. або спонукання до певних дiй, що розрахованi на недостатньо усвiдомлюване, некритичне сприймання

Серед методів навіювання, що найчастіше використовуються в умовах соціальної ізоляції, виділяються такі.

По-перше, навіювання за допомогою посилання на авторитет. Тут ефект заснований на усвідомленні переваги лідерів і довіри до них та їхньої думки.

По-друге, навіювання через попередження, коли змальовується образ негативних наслідків у разі іншого вибору.

По-третє, навіювання через ідентифікацію. За його допомогою людина ототожнюється з певною групою або особою, щодо якої у неї склалося позитивне ставлення.

Необхідно відзначити, що сила навіювання прямо залежить від стану свідомості людини. В умовах місць позбавлення волі людині стає притаманною невпевненість, у неї занижується самооцінка, її пригнічують постійні страхи, негативні очікування, виявляється слабкість логічного аналізу, в діях втрачається здоровий глузд — все це стає сприятливим грунтом для здійснення вселяючого впливу.

З цією ж метою адміністрація місць позбавлення волі влаштовує «поголовні обшуки», проводить влаштовує «поголовні обшуки», проводить профілактичні бесіди з «неблагонадійними засудженими», створює умови для підвищення «благонадійності свідомості засуджених» .

Звичайно, профілактичні і превентивні режимні заходи, які проводяться напередодні чергових виборів, необхідні, щоб уникнути різних протиправних дій з боку спецконтингенту, проте залишається фактом те, що такі заходи стають одночасно і своєрідним стимульним матеріалом «нестерпних умов відбування покарання» .

Гіпноз. Факти та дефініції

Факти про гіпнабельність:

— Чоловіки і жінки однаковою мірою гіпнабельні;

— Яких-небудь відмінностей в гіпнабельності у людей різного зросту та статури не виявлено;

— Маленькі діти надзвичайно гіпнабельні;

— Алкоголіки, енуретики та хворі на ожиріння мають вищу середньої гіпнабельність

— Не встановлено якому-небудь зв’язку між коефіцієнтом інтелекту і гіпнабельністю;

— Люди творчих професій гіпнабельніші від людей математичного складу розуму;

— Талановиті психотерапевти гіпнабельніші ніж їх менш обдаровані колеги;

— Що вищий рівень тривоги, то вища гіпнабельність;

— Релігійні люди гіпнабельніші атеїстів та байдужих до віри.

Гіпнотерапія та Творчість:

Психотерапевт Райков розробив метод стимуляції творчих здібностей за допомогою гіпнотичного трансу. Суть методу полягає в тому, що учаснику експерименту навіювалась ідея про те, що він є видатним художником, музикантом, шахістом чи письменником. Твори та здобутки, що створювалися людьми, які перебували під дією цієї установки відзначалися вищими в творчому та спортивному плані здобутками. Після такого гіпнотичного тренінгу креативності загальний креативний потенціал особистості за звичай зростає.

Сугестологія та Спорт:

Широкого застосування набули методи психологічного налаштування на досягнення високих спортивних результатів в командних та індивідуальних видах спорту. Особливо слід зазначити спортивний аутотренінг, якому навчають спортсменів і в основі якого лежить ауто сугестія по-Шульцу. Але використання гіпнотичного трансу для досягнення тих чи інших спортивних досягнень заборонене на рівні з допінґом.

Гіпнотерапія надає ефективну допомогу при багатьох захворюваннях, що входять в компетенцію клінічної психотерапії, особливо при розладах нервової системи та в клініці психічних захворювань. В терапії хвороб внутрішніх органів, особливо, якщо вони пов’язані з психосоматичними розладами гіпнотерапія показала свою ефективність. Ось перелік хвороб, які лікуються з використанням гіпнотерапії:

— Кардіоневроз;

— Виразкова хвороба шлунку та дванадцятипалої кишки;

— Гіпертонія;

— Коліт;

— Дуоденіт,

— Функціональний діабет;

— Цілий ряд гінекологічних захворювань;

— Порушення ерекції у чоловіків;

— Фригідність у жінок,

— Нейродерміт;

— Алкоголізм;

— Ожиріння,

— Булемія;

— Анорексія

Гіпнотерапія Енурезу та Заїкання:

Оскільки хворі на енурез та заїкання за звичай високогіпнабельні, гіпнотерапія показала свою високу ефективність в лікуванні цих розладів. Особливої уваги та поширення набув метод лікування логоневрозів (заїкання) Вадима Шкловського.

Анестезія та Гіпноз:

Торкаючись анестезії і аналгезії, яких вдається досягти навіюванням і гіпнозом з метою знеболення під час хірургічних операцій, не можна не сказати про усунення за допомогою гіпнозу перманентних болісних відчуттів, які виникають при неоперабельних пухлинах (часто непіддатливих наркотикам), при так званих «фантомних» болях, які виникають після операцій на кінцівках. Велике значення метод гіпнотичної анестезії має при таких болісних процедурах, як спинномозкова пункція, при роботі з бормашиною, а порожнині рота, плевральна пункція, катетеризація і так далі. Відомо, що ще в 1843 році Еліот провів більше 300 операцій, використовуючи гіпнотичний сон замість наркозу, який був у той час украй примітивним та небезпечним своєю побічною дією.

Гіпнотерапія Шкідливих Звичок

Під шкідливою звичкою можна розуміти всяку девіантну поведінку, яка повторюється та не контролюється людиною. Клінічний гіпноз як частина терапевтичної стратегії ефективно використовується при лікуванні таких шкідливих звичок, як:

— зловживання алкоголем і тютюном,

— неконтрольований прийом їжі, що призводить до зайвої ваги,

— відкушування нігтів, — висмикування волосся,

— захоплення азартними іграми

— наркотизація

Метод навіювання Марлатта (алкоголь)

У сліпих тестах алкоголь подається у концентраціях і дозах на межі, яку люди можуть виявити. Тому умови проведення експерименту набувають критичної важливості.

Найліпша процедура була розроблена групою дослідників на чолі з Аланом Марлаттом — професором психології Вашінгтонського університету у Сіетлі. Група опублікувала свої перші дані у 1973;1974 роках і з того часу удосконалювала свою методику.

Учасники розбиваються на 4 групи:

Напій кожного учасника визначався підкиданням монети. Але монета була фальшивою — обидві сторони були однакові! Учасники спостерігали за тим, як змішувались напої. Смирновську горілку і тонік наливали з справжніх пляшок. Для тих, хто отримував чистий тонік, але кому було сказано, що вони отримують алкоголь, у пляшці з під горілки був дегазований тонік.

Коли горілка і тонік змішуються у пропорції 1:5, ризик, що учасники визначать алкоголь за смаком, малий. Але для впевненості учасники перед дегустацією отримували у рот дозу прискання.

Рівень алкоголю у крові як би вимірювався по видиху у електронний алкометр. Але алкометр був підробленим і тільки підтверджував те, що було сказане про вміст напою.

Оскільки алкоголь подавався у дозах, які можуть бути помічені по внутрішнім зв’язкам, Марлатт і його співробітники хотіли уникнути штучної ситуації, коли учасники переривають звичайну діяльність, щоб зосередитися на внутрішніх зв’язках. Уникаючи листків опитування, учасникам пропонувалося прийняти участь у соціальному спілкуванні, тоді як асистенти обережно спостерігають за поведінкою і вимірюють реакції.

По закінченню досліду успіх з маніпуляцією напоями перевірявся шляхом опитування кожного учасника про те, скільки алкоголю, на його думку, він випив.

Щоб зробити ситуацію як можна реалістичніше, Марлатт і його група зробили навіть «підроблений бар». По меншій мірі для відвідувача різницю між підробленим і справжнім баром було важко помітити.

Це найбільш переконливий метод для сліпих тестів з алкоголем. Але незважаючи на методику, що вводить в оману учасників досліду, джерела помилок все ж існують, оскільки учасники знайомі з випробовуваною речовиною. Учасники можуть впізнати смак або ефект алкоголю і подумати, що «Я знаю, що не одержував алкоголь, але мої відчуття точно такі самі». Навіяні ефекти можуть так само впливати на підсвідомому рівні через внутрішні зв’язки. От чому сліпі тести з знайомими з алкоголем учасниками не можуть у повній мірі виключити всі навіяні ефекти.

Багато з сліпих тестів, результати яких опубліковані, використовували далеко не такі переконливі, у порівнянні з описаною тут, методики. Окремі сліпі тести використовували метод «Стоп, сідай і зосереджуйся на внутрішніх зв’язках» (опитувальний лист). Це не відповідає реальній ситуації і зменшує цінність дослідів.

Багато досліджень не передбачали перевірку маніпуляцій з напоями. У інших дослідженнях перевірка показала, що маніпуляції були недостатніми.

На подальших сторінках наведений огляд більшості сліпих тестів, результати яких були опубліковані. З огляду виключені тільки експерименти з великими методологічними помилками.

Алкоголь і секс

Цитата з Шекспіра говорить, що алкоголь «збільшує збудження, але утруднює виконання». Деякі люди заявляють, що поміркована кількість алкоголю збільшує потенцію. Те ж саме говорять курці марихуани.

Для дослідження цієї проблеми були виконані численні сліпі тести. У більшості досліджень сексуальне збудження вимірювалось об'єктивними методами. На учасниках, що дивились фільми або слухали записи з сексуально-стимулюючим змістом, розташовувались невеликі пристрої, що вимірювали реакцію. У чоловіків це було маленьке гумове кільце, що вимірювало діаметр статевого органа, а у жінок — пристрій, що вимірював кров’яний тиск і об'єм вени у статевому органі.

Експерименти переконливо показали, що алкоголь сам по собі послаблює сексуальне збудження.

Два експерименти з жінками показали зменшення збудження після споживання алкоголю. У дослідах з чоловіками прийнята доза алкоголю послабила збудження у 4 експериментах і не показала змін у 5. В одному з дослідів чоловікам було запропоновано пригнічувати сексуальну реакцію. Дослід показав, що алкоголь зменшує здатність контролювати її.

Висновок з досліджень очевидний: алкоголь знижує сексуальне збудження і доз, які звичайно використовуються в експерименті (20−30 г алкоголю) достатньо, щоб продемонструвати це зниження.

Коли об'єктивні виміри не проводяться і учасникам замість цього пропонують зосередитися на внутрішніх зв’язках, відповідь може бути обґрунтована на тлумаченні цих зв’язків. Як можна сподіватися, цей метод дає більш суперечливі результати.

У двох дослідах учасники заявили, що, отримавши алкоголь, вони відчували більше сексуальне збудження, тоді як зроблені одночасно об'єктивні виміри показали, що насправді все є як раз навпаки.

У двох інших дослідах учасники заявили, що відчули більше сексуальне збудження, коли дійсно випили алкоголь. Неясно, однак, чи було це наслідком явно недостатніх маніпуляцій з напоями.

Алкоголь і гальмування

Ряд сліпих тестів був проведений для вивчення проблеми алкоголю і гальмування. Деякі дослідження по сексуальним реакціям пролили світло на цю проблему.

Дослідження показали, що у людей зростає сексуальне збудження, коли вони вірять, що пили спиртне, причому у найбільшій мірі, якщо еротична стимуляція має характер табу. Це служить ознакою того, що звичайно почуття самоповаги стримує збудження.

В одному дослідженні стимулюючим матеріалом були гомосексуальні малюнки, а також картини зґвалтування або інших сексуальних злочинів. Досвід показав, що найбільше збудження при цьому відчули ті, хто гадав, що прийняв алкоголь і дійсно випив його, трохи менше — ті, хто гадав, що прийняв алкоголь, а реально його не отримав, значно менше — ті, хто гадав, що не отримав алкоголь і дійсно був тверезий; менше всіх — ті, хто гадав, що не пив, а реально отримав алкоголь.

Дослідження дозволило пролити світло на те, чому багато сексуальних злочинів здійснюються людьми, що випили. Коли люди думають, що п’яні (і, як правило, є такими насправді), вони дають волю своїм таємним імпульсам. Звіт показав, що алкоголь сам по собі не знімає гальмування.

Група з університету Вісконсина використала інші методики, щоб вивчити дію алкоголю на сексуальне зацікавлення.

72 молодих чоловіки були розділені на 4 групи по методу Марлатта. Навколо були розкладені порнографічні малюнки і учасникам було запропоновано записувати, у якій мірі, на їх думку, малюнки є сексуально збудливі. Ті, хто вважав, що пив алкоголь, вирішили, що картинки явно більш стимулюючі, ніж ті, хто вважав, що не отримував алкоголь. Алкоголь сам по собі значення не мав. Дослідники приховано вимірювали, скільки часу учасники досліду тримали у себе малюнки, перш, ніж передати їх іншому. Ті, хто вважали себе напідпитку, тримали малюнки у середньому на 2, 4 секунди довше. Алкоголь сам по собі різниці не показав.

Два додаткових експерименти дійшли до висновку, що учасники виражали більше сексуальне зацікавлення, коли вони вірили, що пили алкоголь, безвідносно до фактичного вмісту алкоголю у склянках.

Ще одне дослідження, що ґрунтувалося на особистих повідомленнях, показало, що рівень розгальмування змінюється у залежності від сподівань і соціальної обстановки, але не від вмісту алкоголю у напої.

Одне дослідження також показало, що алкоголь послаблює гальмування:

Частота малювання на стінах була виміряна у сліпих тестах з малою дозою алкоголю (менше 10 г). Серед 29 учасників малювали на стінах 8, причому 7 з них пили алкоголь.

Недавній експеримент вивчав тенденцію до ризикованої поведінки у людей, схильних до ризику («шукачі гострих відчуттів») і більш обережних людей. Вони реагували по-різному, вважаючи, що прийняли алкоголь, хоч він сам не впливав на ризиковану поведінку.

Учасники займалися на тренажерах водія автомобіля. Любителі гострих відчуттів вели себе ще вільніше, коли вірили, що випили.

Обережні люди ставали ще обережнішими, коли думали, що п’яні.

Споживання алкоголю як такого не дало значного ефекту. Тоді як сліпі тести дають лише натяк про відношення між алкоголем і гальмуванням, вивчення вживання алкоголю у різних культурах дає для цього значно більше матеріалу.

Методи навіювання — наркотики

Ризиковані знання про інтоксикацію і релігія

Існують численні яскраві описи внутрішніх почуттів під час інтоксикації:

" …Дозволяє Вам стиснутись за секунду до розмірів атомного ядра або розтягнутися на відстань у світловий рік через галактики…" (Тімоті Лірі про ЛСД).

" Алкоголь… переносить свого шанувальника з холодної периферії речей у їх сяючу суть" (Вільям Джеймс про алкоголь).

" Що за воскресіння з самих глибин внутрішнього духу! Що за апокаліпсис світу всередині мене!" (Томас де Квінсі про опіум).

" Час від часу самосвідомість повністю залишає тіло, витікає і пов’язується з деякою іншою формою — деревом, хмарою, навіть піаніно". (Роберт де Ропп про гашиш).

" …Наповнює мене почуттям необмежених можливостей, які на мить роблять мене архангелом". (Венделл Холмс про ефір).

У більшості випадків подібні описи пов’язані з ЛСД, каннабісом або кокаїном. Іноді це алкоголь, амфетаміни або опіати. Відчуття асоціюються з такими концепціями як «кайф», «психоделія», «ейфорія» і «трансценденція» .

Сучасна хвиля споживання інтоксикантів почалася у інтелектуальних колах Америки у шістдесяті роки. «Психоделічні» або «трансцендентальні» відчуття були центральним елементом. Ідеологічні лідери, такі як Тімоті Лірі або Річард Альперт твердили, що хімічні речовини (особливо ЛСД) розширюють людську свідомість і пізнавальну здатність. Вони описували їх дії як райські відчуття.

Більшість відомих описів таких відчуттів були написані поетами і письменниками (Бодлер, де Квінсі, Хакслі). Це не збіг. Описи — це неясні, двозначні метафори, що відповідають метафорам, відомим у поезії. У вдалих випадках читач отримує почуття (напевне ілюзорне), що «я повністю розумію послання автора — я сам відчував себе так само». Чим більш абстрактна метафора, тим більше імовірність, що прихильний читач витлумачить метафору відповідним чином.

Схожість з релігійним трансом вельми помітна. Деякі колишні лідери психоделічної культури (такі як Річард Альперт) замінили наркотики йогою, медитацією або іншими нехімічними шляхами отримання подібних відчуттів.

Релігійні секти викликають екстаз або видиво без хімічних речовин. Інтелектуали часто дивились на це з поблажливим скептицизмом. Коли ж шанувальники наркотиків викликають подібні відчуття ритуальним введенням хімічних речовин, це здається більш привабливим. Віра у хімічний рай може сприйматися як більш інтелектуально респектабельна, ніж віра у релігійний рай.

Але чи розширюють наркотики людську свідомість? Автори цих захоплених описів стану інтоксикації тримали свій розум відкритим для почуттів і настроїв. Але більшість людей, що приймають опіати, алкоголь або ефір не відчувають нічого, що нагадувало б ці чудесні описи. Це справедливо і для ЛСД, і для каннабісу, при умові, що людина, яка їх вживала, не знала, що вони здатні викликати подібну дію. Без соціального навіяння і особливих сподівань більшість людей просто вважають їх дію неприємною (див. частину 5).

Метафоричне зображення фантастичних наркотичних станів мало подібне до фармакологічних ефектів. Які механізми викликають це явище?

Люди, сприйнятливі до навіювань, використовують інтоксикант як ритуал, щоб відчути суб'єктивні переживання, подібні тим, що отримують за допомогою мистецтва або релігії. Інтоксикант викликає почуття, що ти не такий, як звичайно. Той, хто приймає наркотики концентрується на своєму внутрішньому стані, викликає найширші асоціації і витлумачує свої почуття вельми вільно. Метафори — це відмінна риса таких переживань. Стверджують, що метафори викликають суб'єктивне почуття вдоволення, таким чином приємні почуття відсутні, поки стан не означений чаруючими метафорами. Привабливі оповідання діють як накази, що навчають новачка тлумаченню фізіологічних ефектів нар-котика. «Психоделічні» ефекти, напевно, частіше за все зустрічаються серед інтелектуалів, які не споживають наркотики щоденно. Такі відчуття мають відношення до світу мистецтва, релігії і парапсихології, але не до світу фармакології.

Фармакологічна основа «кайфу»

Всі інтоксиканти справляють численні ефекти на людський організм, включаючи дію на мозок. Згідно загальноприйнятим поглядам, приємні відчуття, такі як «кайф» і «балдьож» — цей наслідок фармакологічних властивостей інтоксиканта. Але дослідження дії наркотиків не підтвердило гіпотезу про те, що ті відчуття прямо відносяться до фармакологічних ефектів.

Інтоксиканти можуть, наприклад, знижувати кров’яний тиск, сповільнювати розумові процеси, погіршувати координацію рухів і т. і. Коли люди приймають ці препарати, не очікуючи «спіймати кайф», вони помічають тільки ці фізичні, фармакологічні ефекти. їх не називають «кайфом» і звичайно не сприймають як приємні.

Звичайно, люди споживають наркотики не для того, щоб погіршити координацію рухів або знизити кров’яний тиск.

Як же співвідносяться між собою об'єктивні, підтверджені дослідженнями властивості наркотиків і суб'єктивні відчуття, якими мотивується споживання алкоголю і наркотиків?

Дослідження показують, що фармакологічні ефекти інтоксикантів вельми неспецифічні і що ці ефекти в основному нейтральні або неприємні. Суб'єктивним відчуттям, певно, сприяє ряд різноманітних механізмів.

1. Важливу роль відіграють чисті ефекти сподівання. Декілька експериментів з алкоголем і каннабісом показали, що ефект плацебо — це потужний фактор у збудженні наступних почуттів. Споживачі часто приймають інтоксикант у помірних дозах і ефект сподівання сам по собі може викликати суб'єктивні відчуття.

2. Люди можуть навчитися відчувати хімічні ефекти. Соціальне навіювання і практика можуть примусити нас відчувати особливий смак (наприклад, кави, пива, тютюнового диму). Аналогічно люди можуть навчитися відчувати внутрішні зв’язки, що викликаються інтоксикантами. Це було ясно продемонстровано на прикладі експериментів Е. Вейла з марихуаною, а також встановлено для морфіну і героїну (див. частину 5).

3. Люди можуть навчитися витлумачувати хімічні ефекти як особливі почуття. Експерименти з епінефрином (див. частину 4) показали, що фізичні реакції як такі звичайно емоційно нейтральні. Наші позначення перетворюють реакції організму в особливі почуття. Таким же шляхом ми можемо навчитися асоціювати внутрішні зв’язки з особливими емоціями, наприклад, радістю або розслабленням.

4. Внутрішні зв’язки можуть бути позначені як «кайф». Багато людей приймають морфін, розчинники і інші інтоксиканти без позначення відчуттів «кайфом» і демонстрації нестриманої поведінки. Щоб «спіймати кайф» людям треба не тільки хімічний вплив, але також соціально навіяне тлумачення ефектів як приємних і «кайфових». Відоме дослідження Бекера (див. частину 4) демонструє процес навіяння. Новачок відчуває деякі фізичні ефекти, які з допомогою досвідчених наркоманів позначаються як «кайф» і вважаються приємними.

5. Якщо стан позначено як «кайф» або сп’яніння, виникають асоціації з відповідними переживаннями і поведінкою. Соціальна роль людини «під кайфом» або п’яного — це роль з визначеними привілеями і меншими обов’язками.

6. Коли внутрішні зв’язки визначають хімічну дію, людина використовує ці зв’язки, щоб виміряти ступінь «кайфу». Сила зв’язків впливає на відчуття, поведінку і, імовірно, подальше споживання інтоксиканту.

" Кайф" — це не ефект, а тлумачення

У деяких випадках з використовуваними на протязі довгого часу хімічними речовинами відбуваються зміни у їх сприйнятті людьми — речовини починають позначатися (підштовхуватись до того щоб стати?) наркотиками. Каннабіс з ліків перетворився у наркотик. Амфетамін з «енергетичних таблеток» був перетворений у наркотик. Випари розчинників, які маляри вважають гидотою, стали приємним інтоксикантом для груп підлітків.

Якщо хімічна речовина визнана інтоксикантом (наркотиком), суспільна думка вважає це відкриттям його внутрішніх властивостей, які були властиві препарату весь час. Але люди, споживаючи препарат і не знаючи, що він позначений як наркотик, реагують на нього відмінно від інших споживачів цього препарату. Визнання речовини наркотиком діє як самовиконувана підказка.

" Кайф", «балдьож», сп’яніння — це вельми важливі поняття у нашому осмисленні споживання алкоголю і наркотиків. Такі слова і поняття оформляють наші ідеї і направляють наше розуміння оточуючого світу.

" Кайф" реально існує у нашій мові і у наших думках. У об'єктивному світі навкруг нас існують фізичні реакції, концентрації препарату в крові і різноманітні суб'єктивні відчуття. Деякі з цих явищ класифікуються як «кайф», який, як вважалося, описує визначене біологічне явище.

Р. Вілмот, що вивчав відношення між наркотиками і «ейфорією», пише:

" …Схильність будь-якого наркотика викликати ейфорію проблематична. Вона проблематична до такого ступеню, що наркотик стає ейфоригенним через соціально і культурно навіяне споживання. Іншими словами: наркотики не ейфоричні самі по собі, але можуть стати такими шляхом соціалізації" .

Антрополог Мак-Маршалл старанно вивчив споживання алкоголю у різних культурах. Він робить висновок:

" …Фармакологічна дія алкоголю примушує людей відчувати себе інакше, ніж тоді, коли вони не п’ють. Дані цим відчуттям значення, саме як людина витлумачує ці почуття і направляє свої відчуття, обумовлюються культурою суспільства, де вона живе" .

У підручнику з інтоксикантів, опублікованому Е. Вейлом декілька років тому, він висловився наступним чином:

" Жодна речовина не примушує людей автоматично «ловити кайф». Людина повинна навчитися тлумачити фізичні ефекти наркотиків, як привід для «кайфу». Сподівання людей і суспільства примушують людей пов’язати внутрішні переживання з фізичними відчуттями, що викликаються наркотиками. Якщо ж цей зв’язок відсутній або переривається, люди можуть приймати величезні дози наркотика без «кайфу». Вони відчувають тільки притуплення почуттів" .

Короткий висновок можна зробити у наступному вигляді:

" Кайф" — це не фармакологічний ефект визначених хімічних речовин, а соціально навіяне тлумачення фармакологічного ефекту.

Висновок

Навіювання з лікувальною метою може проводитись у стані неспання (наяву), в гіпнотичному стані, а також у стані неглибокого природного і наркотичного сну. Навіювання буває контактним або дистанційним.

Навіювання, яке реалізується безпосередньо через слово лікаря, визначають як пряме. При непрямому, прихованому навіюванні, лікар використовує додатковий (проміжний) подразник, з дією якого хворий, як правило, і пов’язує отриманий лікувальний ефект.

При непрямому (прихованому) навіюванні лікар використовує додатковий (проміжний) подразник, з яким хворий, як правило, пов’язує отриманий лікувальний ефект. Часто приховане навіювання є більш ефективним, ніж пряме.

Список літератури

1. Лозова В.I., Троцко Г. В. Теоретичнi основи виховання i навчання: Навчальний посiбник. — Харкiв, 1997. — 338 с., с. 49.

2. Антонян Ю. М., Самовичев Е. Г. Неблагоприятные условия формирования личности в детстве. — М.: Юр. лит., 2003. — С. 31 — 87.

3. Гарькавець С. О. Психологічні особливості системи цінностей правопорушника. Дис. … канд. психол. наук. — Харків, 2001. — 17 с.

4. Политическая психология / Под ред. А. А. Деркача, В. И. Жукова, Л. Г. Лаптева. — М.: Академический Проект, 2001. — 858 с.

5. Поршнев Б. Ф. Социальная психология и история. — М.: Наука, 1966. — 368 с.

6. Франкл В. Человек в поисках смысла. — М.: Прогресс, 1999. — 368 с.

7. Хохряков Г. Ф., Саркисов Г. С. Преступления осужденных: причины и предупреждения. — Ереван: Айастан, 1988. — 280 с.