Фізична реабілітація дітей із затримкою психічного розвитку віком 6-8 років

Дипломна робота.

" Фізична реабілітація дітей із затримкою психічного розвитку віком 6−8 років" .

Вступ.

Актуальність дослідження. На сучасному етапі в Україні спостерігається тенденція до збільшення кількості дітей, які мають відхилення у психічному і фізичному розвитку. Значну частину серед їх займають діти із затримкою психічного розвитку. Науковцями [14; 19; 57] доведено, що у дітей даної категорії спостерігається порушення пізнавальної та емоційно-вольової сфер, недостатній рівень розвитку координаційних здібностей, гнучкості, загальної витривалості. За даними медичної статистики кількість здорових дітей із затримкою психічного розвитку складає лише 15%, що стає основною причиною труднощів їх адаптації до шкільного навантаження. У них спостерігається довготривала соматична недостатність різного походження, важкі соматичні захворювання (багато численні пневмонії, ангіни та ін.), що мають місце вже в перші роки життя.

Діяльність спеціальних дошкільних закладів у сучасних умовах неможлива без заснованої на результатах комплексної діагностики кваліфікованої і взаємопов'язаної корекційно-реабілітаційної допомоги дітям із затримкою психічного розвитку з урахуванням їх соматичних та психофізичних особливостей і можливостей. У зв’язку з цим важливим етапом удосконалення корекційно-реабілітаційного процесу в спеціальних дошкільних закладах для дітей даної категорії є використання в практиці роботи засобів фізичної реабілітації.

Вивчення досвіду роботи спеціальних дошкільних закладів, аналіз літературних джерел дав змогу зробити висновок про значні недоліки в організації і змісті фізреабілітаційного процесу, невизначеність доступних для дітей даної категорії засобів фізичної реабілітації і, взагалі, нерозробленість спеціальної комплексної програми фізичної реабілітації для дошкільників із затримкою психічного розвитку, заснованої на їх специфічних особливостях і можливостях.

Отже, актуальність обраної проблеми, її соціально-педагогічне значення і недостатня розробленість у галузі корекційної педагогіки та фізичної реабілітації зумовили вибір теми дипломної роботи і мотивували перебіг відповідного дослідження.

Об'єкт дослідження: процес фізичної реабілітації дітей дошкільного віку із затримкою психічного розвитку в умовах спеціальних дошкільних закладів.

Предмет дослідження: корекційно-реабілітаційна спрямованість засобів фізичної реабілітації.

Мета: розробити, науково обґрунтувати та експериментально апробувати комплексну програму фізичної реабілітації для дітей дошкільного віку із затримкою психічного розвитку з урахуванням їх соматичних та психофізичних особливостей і можливостей.

Гіпотеза дослідження. Розробка комплексної програми фізичної реабілітації, що включає визначення загальних та корекційних завдань і засоби фізичної реабілітації сприятиме покращенню стану здоров’я та корекції недоліків у психофізичному розвитку дітей із затримкою психічного розвитку віком 6−8 років.

Завдання дослідження:.

1. Проаналізувати спеціальну літературу з галузі корекційної педагогіки й психології, фізичної реабілітації з проблеми дослідження.

2. Виявити відхилення в стані здоров’я та психофізичному розвитку дітей із затримкою психічного розвитку віком 6−8 років.

3. Визначити засоби фізичної реабілітації, спрямовані на покращення соматичного стану та відновлення і корекцію вторинних недоліків у психофізичному розвитку дітей із ЗПР.

4. Експериментально апробувати комплексну програму фізичної реабілітації для дітей дошкільного віку (6−8 років) із затримкою психічного розвитку.

Методи дослідження: теоретичний аналіз спеціальної науково-методичної літератури з проблеми дослідження; аналіз документальних даних, педагогічне спостереження, медико-біологічні методи дослідження, тестування рівня психофізичного розвитку, педагогічний експеримент, методи математичної статистики.

Наукова новизна і теоретичне значення результатів дослідження полягають у тому, що:

— визначено і науково обґрунтуванні загальні і корекційні завдання фізичної реабілітації дошкільників із затримкою психічного розвитку;

— здобуто нові експериментальні дані щодо стану здоров’я та психофізичного розвитку дітей із затримкою психічного розвитку віком 6−8 років;

— доведено корекційно-реабілітаційний вплив засобів фізичної реабілітації на покращення здоров’я та корекцію вторинних недоліків у психофізичному розвитку дошкільників із ЗПР.

Практичне значення дослідження полягає в розробці та апробації комплексної програми фізичної реабілітації з урахуваннями соматичних та психофізичних особливостей і можливостей дошкільників із ЗПР. Матеріали роботи можуть бути використані для підвищення ефективності лікувально-реабілітаційної та корекційно-розвивальної роботи в спеціальних дошкільних закладах для дітей із затримкою психічного розвитку.

Експериментальна база дослідження — дошкільне відділення спеціального реабілітаційного навчально-виховного комплексу «Загальноосвітня школа I ступеня — дошкільний заклад № 34» м. Суми.

Структура і обсяг роботи. Дипломна робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (111 найменувань) та 5 додатків. У тексті містяться 7 таблиць, 3 малюнки. Основний зміст роботи викладено на 66 сторінках. Загальний обсяг дипломної роботи становить 93 сторінки.

1. Затримка психічного розвитку як загальнопедагогічна проблема.

1.1 Сутність і зміст поняття затримка психічного розвитку.

Проблема слабовираженних відхилень у психічному розвитку виникла і здобула особливе значення, як у закордонній, так і у вітчизняній науці лише в середині XX ст., коли внаслідок бурхливого розвитку різних галузей науки і техніки і ускладнення програм загальноосвітніх шкіл з’явилася велика кількість дітей, що зазнають труднощі в навчанні.

Комплексне клініко-психолого-педагогічне обстеження стійко невстигаючих учнів зі шкіл різних регіонів країни і теоретико-науковий аналіз стали засадою сформульованих уявлень про дітей із затримкою психічного розвитку (ЗПР).

За всіма досліджуваними показниками психосоціального розвитку діти даної категорії якісно відрізняються від інших дизонтогенетичних розладів, з одного боку, і від «нормального» розвитку — з іншого, займаючи за рівнем психічного розвитку проміжне положення між розумово відсталими і нормально розвинутими однолітками.

Діти із затримкою психічного розвитку описуються в літературі [9; 18] як особлива група відставанням у психічному розвитку, що мають такі особливості інтелекту і особистості, які не дозволяють їм вчасно і якісно опановувати елементарними знаннями.

Затримка психічного розвитку (ЗПР) — це вповільнення темпу розвитку психіки і виражається в нестачі загального запасу знань, обмеженості уявлень, незрілості мислення, перевазі ігрових інтересів і нездатності займатися інтелектуальною діяльністю [4; 19; 28; 55]. Поняття «затримка психічного розвитку» вживається стосовно до дітей зі слабко вираженою органічною або функціональною недостатністю центральної нервової системи. У них спостерігається поліморфна клінічна симптоматика: незрілість складних форм поведінки, цілеспрямованої діяльності на тлі швидкої виснажуваності, порушення працездатності. Такі діти відзначаються, як діти з недостатніми здатностями до навчання.

Для затримки психічного розвитку характерне вповільнення темпу формування пізнавальної і емоційної сфер з їхньою тимчасовою фіксацією на більш ранніх етапах. Характерна мозаїчність ураження, при якій поряд із дефіцитарними функціями є і збережені.

Патологічною сутністю ЗПР є вплив цілого ряду патологічних факторів перинатального, натального і постнатального періоду [16; 20; 23]. Аналіз электрофізіологічних даних свідчить про наявність органічних уражень мозку у майже всіх дітей із ЗПР. У більшості випадків при ЗПР виявляється сполучення органічних ушкоджень у вигляді енцефалопатичних розладів і недостатності окремих психічних функцій з ознаками загального психічного недорозвинення[38].

Дослідники [29; 30] вказують на варіабельність прояву затримки психічного розвитку. У літературі, присвяченої вивченню дітей із ЗПР, відзначається відставання в розвитку пізнавальних процесів, порушення функції активної уваги, загальна неорганізованість діяльності, перевага ігрових мотивів і малої здатності до вольового зусилля, недостатність загального запасу знань, обмеженість уявлень, слабка працездатність [37; 52; 53].

У роботі К.С. Лебединської узагальнено дані про різні причини виникнення ЗПР. Затримка може бути обумовлена генетичними факторами і екзогенними шкідливостями, що впливають на центральну нервову систему. Причинами ЗПР можуть бути патологія вагітності, асфіксія і травми при пологах, постнатальні нейроінфекції, тривалі токсико-дистрофіруючі захворювання в перші роки життя.

Серед різних класифікацій ЗПР найпоширеною є класифікація К.С. Лебединської [56], розроблена на основі етиопатогенетичного підходу, у відповідності, з яким розрізняють 4 основних варіанти ЗПР:

1. ЗПР конституційного походження. До цього варіанта відносяться діти із психічним і психофізичним інфантилізмом;

2. ЗПР соматогенного походження, при якому в дітей відзначається фізична й психічна астенія;

3. ЗПР психогенного генезу, при якому переважно порушується емоційно-вольова сфера;

4. ЗПР церебрально-органічного генеза з перевагою органічного інфантилізму з порушенням пізнавальної діяльності.

Для дошкільників із ЗПР типові такі особливості, як незрілість емоційно-вольової сфери, швидка стомлюваність, коливання працездатності, виснажуваність нервових процесів [11; 40]. Дітям із ЗПР, у порівнянні з їхніми однолітками, необхідний більш тривалий період для прийому і переробки сенсорної інформації. Крім того, у них виявляється зниження, як довгострокової, так і короткочасної пам’яті, довільного і мимовільного запам’ятовування. Також характерні низька продуктивність і стійкість пам’яті, слабкий розвиток опосередкованого запам’ятовування, зниження його при здійсненні інтелектуальної активності [84; 85]. Клінічні спостереження і психологічні дослідження свідчать про недостатній розвиток емоційно-вольової сфери. Затримка розвитку включає емоційний компонент, що робить значний вплив на емоційну діяльність.

Характеризуючи в цілому дітей із ЗПР, слід зазначити нерівномірність порушень різних психічних функцій. Функції, які інтенсивно розвиваються в більше ранні періоди, страждають сильніше, ніж функції, формування яких відбувається пізніше. Для дітей зі ЗПР одним із частих проявів є синдром дефіциту уваги з гіперактивністю.

Розглядаючи діяльність дітей із ЗПР в аспекті проблем варто зазначити дослідження, проведені під керівництвом В.І. Лубовского [62], у яких вказується, що діти із ЗПР зазнають труднощів у довільній організації діяльності, не вміють виконувати інструкції вихователя, переключатися з одного виду діяльності на іншій.

Дошкільники із ЗПР швидко стомлюються, працездатність їх знижується, а іноді вони взагалі відмовляються виконувати розпочату роботу. В.І. Лубовським [60; 62] відмічено, що недостатня працездатність і підвищена стомлюваність у сполученні з низьким рівнем пізнавальної активності призводять до того, що будь-який новий вид роботи, або необхідність зміни способу дії викликає утруднення. У стані стомлення працездатність і увага різко знижуються, виникають імпульсивні необдумані дії. Знижена працездатність дітей із ЗПР у процесі навчальної діяльності пов’язана із недостатнім рівнем активності симпатичного відділу вегетативної нервової системи.

Психоемоційна напруга в дітей із ЗПР на відміну від здорових однолітків перебуває на однаковому рівні, не підвищуючись у періоди стомлення. Діяльність дітей зі ЗПР характеризується загальною неорганізованістю, імпульсивністю, недостатньою цілеспрямованістю, слабким орієнтуванням у завданні, що приводить до численних помилкових дій. Такі діти допускають зайві, не завжди адекватні помилки, не роблять спроб знайти раціональні прийоми роботи.

Однією із істотних особливостей діяльності дітей із ЗПР є недостатня її регуляція за допомогою мовлення. Це виражається в тому, що діти даної категорії утрудняються в адекватному словесному позначенні дій і точному виконанні запропонованих мовних інструкцій.

психофізичний реабілітація соматичний затримка.

1.2 Причини виникнення затримки психічного розвитку.

Видатними вітчизняними і зарубіжними лініцистами-психіатрами [56; 65] розроблено ряд класифікацій затримки психічного розвитку дітей, прослідковано причини виникнення, виявлено її динаміку, а також прогноз і можливості її корекції.

На думку Є.М. Мастюкової причиною відхилення у розвитку є вплив на мозок дитини зовнішнього або внутрішнього несприятливого фактору, який обумовлює специфіку ураження або порушення розвитку психомоторних функцій.

Серед факторів, які призводять до ЗПР, виділяють біологічні і соціальні (психогенні, соціогенні).

Біологічні фактори дуже різноманітні. Науковці [16; 33] відмічають, що у даному випадку це генетично обумовлене уповільнене дозрівання різних систем дитячого організму, у тому числі і нервової системи. Такі діти, не виявляючи хворобливих ознак, і фізично, і психічно відстають від вікової норми, що виявляється під час обстеження їх на шкільну зрілість. Особливо відстає емоційно-вольова сфера: дитина може виявляти досить знань і кмітливості у грі, але дуже важко сприймає суто навчальні завдання, погано засвоює правила поведінки, обов’язки школяра. Адаптація до школи у таких дітей досить складна. Їм краще починати шкільне навчання пізніше, і при цьому вони потребують індивідуального підходу з боку сім'ї і педагога.

Затримка психічного розвитку у дітей зумовлена також різними тілесними захворюваннями, особливо такими, що починаються в ранньому віці, і, набуваючи хронічності, надовго позбавляють дитину життєрадісності і активності. Центральна нервова система в таких випадках безпосередньо не уражається хворобою, але страждає від загального виснаження дитячого організму. Хвороба знижує психічний тонус дитини, а тому складаються несприятливі умови і для розвитку її психічних функцій. Умовою подолання такої форми затримки психічного розвитку у дитини є лікування її хвороб та систематична педагогічна робота.

Церебрально-органічна форма затримки психічного розвитку пов’язана з хворобливим ураженням мозку. Прояви її стійкіші і яскравіше виражені. Щоб їх усунути чи пом’якшити, потрібні систематичні і тривалі лікарські та педагогічні заходи. Під час неврологічного обстеження таких дітей досить часто виявляються певні відхилення у функціонуванні їхньої нервової системи, що свідчить про шкідливий вплив на мозок чи плоду новонародженої дитини різних чинників, а саме: різні хвороби матері під час вагітності, токсичні речовини, якими забруднене навколишнє середовище, а також нікотин, алкоголь, деякі лікарські препарати [65; 66].

Затримку психічного розвитку зумовлюють різні запальні захворювання центральної нервової системи впродовж перших років життя, а також травми головного мозку.

Ознаки затримки психофізичного розвитку, пов’язані з ушкодженням мозку, у багатьох дітей виявляються вже в ранньому дитинстві: запізнілим початком ходіння, незграбністю в рухах, затримкою в розвитку мовлення, зниженою пізнавальною активністю. Залежно від того, які функціональні системи мозку зазнали ушкодження, можна спостерігати окремі особливо виражені порушення пізнавальної діяльності. У деяких дітей найбільш вираженими є недоліки розвитку мовлення, читання, в інших — лічби, просторової орієнтації, довільної регуляції поведінки [52; 86].

Причинами виникнення затримки психічного розвитку у дітей є умови її проживання в неблагонадійній сім'ї: алкоголізм батьків, їхня неуважність, жорстокість до дитини. Проведено чимало досліджень [93], які свідчать про негативний вплив на розвиток дитини ранньої ізоляції її від контактів з матір'ю. Так, втрата чи відсутність тісного контакту з матір'ю чи іншим дорослим, який виконує її функції, уже у двомісячному віці дитини призводить до серйозних розладів у її розвитку. Можливість виправити ці недоліки залежить від тривалості порушення зв’язків з матір'ю: чим вони триваліші, тім важче подолати їх наслідки.

1.3 Класифікація форм затримки психічного розвитку.

Важливим напрямком у дослідженні нашої проблеми є клініко-фізіологічне і психолого-педагогічне вивчення дітей із ЗПР. Існуюча в наш час класифікація типів ЗПР, яка розроблена К. С. Лебединською [56], відображає не тільки механізми порушення психічного розвитку, але і їх причинну обумовленість. Основні клінічні типи її диференціюються за етіопатогенетичними принципами: конституційного походження, соматогенного походження, церебрально-органічного походження, психогенного походження (при патологічному формуванні особистості).

Кожному з цих варіантів властиві як специфічні особливості інфантилізму, так і різний прогностично значущий характер недостатності пізнавальної діяльності. Вони можуть бути ускладнені багатьма хворобливими ознаками — соматичними, енцефалопатичними, неврологічними — і мати свою клініко-психологічну структуру, свої особливості емоційної незрілості і порушення пізнавальної діяльності, свою етіологію.

Затримка психічного розвитку конституціонального ґенеза. До даного типу ЗПР відноситься обумовлений психічний, психофізичний інфантилізм — гармонійний або дисгармонійний. В обох випадках у дітей переважають риси емоційно-особистісної незрілості, «дитячість» поведінки, жвавість міміки і поведінкових реакцій. Розлади поведінки при дисгармонійному інфантилізмі важче піддаються психолого-педагогічній корекції і вимагають більших зусиль з боку батьків і педагогів, тому таким дітям показана додаткова медикаментозна терапія.

При ЗПР конституціонального походження також розглядають спадково обумовлену парціальну недостатність окремих модально-специфічних функцій (праксис, гнозис, зорова і слуховая пам’ять, мовлення), які лежать в основі формування складних міжаналізаторних навичок, таких, як малювання, читання, письмо, рахунок і інших. Генетична обумовленість даних порушень зумовлена передачею у родинах дітей із ЗПР із покоління в покоління випадками ліворуцтва, дислексії, дисграфії, акалькулії, недостатності просторового гнозиса і праксиса. У плані корекції це один із самих сприятливих типів психічного розвитку при ЗПР.

Затримка психічного розвитку соматогенного ґенеза. Це тип затримки розвитку психіки обумовлений тривалою соматичною недостатністю різного походження: хронічними інфекціями і алергійними станами, уродженими і набутими вадами розвитку внутрішніх органів (серце, нирки, легені і ін.). Важливу роль відіграють важкі соматичні захворювання (численні пневмонії, ангіни і ін.), що мають місце в перші роки життя дитини.

Психічний розвиток цих дітей гальмується, в першу чергу, стійкою астенією, що різко знижує загальний психічний і фізичний тонус, затримує емоційний розвиток. Соматогенний інфантилізм обумовлений низкою невротичних нашарувань — невпевненістю, боязкістю, пов’язані з відчуттям своєї фізичної неповноцінності. Цей тип іноді викликаний режимом заборон і обмежень, у якому соматично ослаблена або хвора дитина. Такі діти рідко відвідують дитячий садок, вони, в основному, виховуються вдома, у результаті чого їхнє коло спілкування обмежене, порушені міжособистісні відносини. Ці діти вимагають санаторно-курортних умов, правильного режиму харчування, відпочинку, сну, їм необхідне медикаментозне лікування. Нерідко виникає вторинна інфантилізація, що призводить до зниження працездатності і більш стійкій затримці психічного розвитку. Урахування поєднання всіх цих факторів є засадою прогнозу перспектив подальшого розвитку дитини та визначення змісту лікувально-профілактичного, корекційно-педагогічного і виховного впливів на дитину [14; 50].

Затримка психічного розвитку церебрально-органічного походження відрізняється більшою стійкістю і виразністю порушень як в емоційно-вольовій сфері, так і в пізнавальній діяльності. Анамнез дітей з даним типом ЗПР у більшості випадків показує наявність негрубої органічної недостатності нервової системи залишкового характеру внаслідок патологій вагітності (важкі токсикози, інфекції, інтоксикації, травми, конфлікт за резус-фактором), асфіксії, родові травми, постнатальні нейроінфекції та ін.

Т.Д. Ілляшенко відмічає, що церебрально органічна форма ЗПР є найбільш важкою. Як свідчить її назва, вона пов’язана з хворобливими ураженнями головного мозку.

Виділяють два загальних клініко-психологічних варіанти ЗПР даної категорії. Перший варіант характеризується переважно незрілістю емоційної сфери за типом органічного інфантилізму. При іншому варіанті домінують симптоми ураження нервової системи і парціальні порушення вищих коркових функцій.

Затримка психічного розвитку психогенного ґенеза. Даний вид ЗПР пов’язується із несприятливими умовами виховання, що обмежують або спотворюють стимуляцію психічного розвитку дитини на ранніх етапах її розвитку. Відхилення в психофізичному розвитку дітей при даному варіанті виникають внаслідок психотравмуючого впливу середовища. Негативний вплив може позначитися на дитині ще в утробі матері, якщо жінка зазнає сильні, довгострокові переживання. ЗПР психогенного ґенеза може бути пов’язана із соціальним сирітством, культурною депривацією, при яких у дитини не виховується почуття обов’язку і відповідальності, не стимулюється розвиток пізнавальної діяльності, інтелектуальних інтересів і установ 29. Тому риси патологічної незрілості і імпульсивності у дітей часто поєднуються із недостатнім рівнем знань і уявлень про навколишній світ, що в майбутньому відображається на фрагментарному засвоєнні шкільних предметів.

Варіант аномального розвитку особистості за типом «кумир сім'ї» обумовлений, навпаки, гіперопікою — розпещеним вихованням, при якому дитині не прищеплюються риси самостійності, ініціативності, відповідальності. Для психогенного інфантилізму, поряд з недостатньою здатністю до вольового зусилля, характерні риси егоцентризму і егоїзму, нелюбові до праці.

Патологічний розвиток особистості за нервовим типом найчастіше спостерігається у дітей, батьки яких проявляють грубість, жорстокість, деспотичність, агресію до дитини та інших членів сім'ї. У таких умовах нерідко формується особистість несмілива, боязка, емоційна незрілість якої проявляється в недостатній самостійності, рішучості, активності і ініціативності.

Ефективність корекційних заходів при даному типі ЗПР пов’язана з можливістю перебудови несприятливого сімейного клімату і подолання розпещуючого або знехтуючого дитину типу сімейного виховання.

Поряд із визначенням типів психічного розвитку, виділені ступені її тяжкості [24]:

1. Легкий ступінь — як правило, не потребує систематичного лікування.

2. Середній ступінь — корекція відбувається в спеціальних умовах.

3. Тяжкий ступінь — уявляє собою діагностичні труднощі в плані відокремлення її від олігофренії в ступені дебільності.

Розподіл за ступенями тяжкості дає можливість більш цілеспрямовано проводити лікування, будувати корекційно-педагогічну роботу і визначати подальший прогноз у розвитку дитини даної нозоології.

1.4 Особливості психофізичного стану дітей зі ЗПР.

Найважливіше значення для побудови корекційно-реабілітаційної роботи має знання специфічних психофізичних особливостей дошкільників із затримкою психічного розвитку.

Розглядаючи особливості психофізичного стану в дітей із ЗПР, ми зупинилися на таких поняттях, як психічний і фізичний стан дитини.

Психічний стан — це цілісна характеристика психічної діяльності за певний проміжок часу, що відображає своєрідність проходження психічних процесів і виступає як система їхньої організації, а також як механізм оцінки відображеної діяльності. Виділяють пізнавальні і емоційно-вольові психічні процеси. У свою чергу, до пізнавальних процесів відносять відчуття, сприйняття, пам’ять, мислення і уява [16; 54].

Фізичний стан визначається, як здатність людини виконувати фізичну роботу і містить у собі, у першу чергу, показники фізичного розвитку і фізичної підготовки. Деякі вчені уважають, що провідним показником фізичного стану є розвиток дрібної і загальної моторики [16; 54].

Характерною ознакою затримки психічного розвитку є недорозвиток якостей уваги. Тією чи іншою мірою недоліки уваги притаманні дітям, що відносяться до різних клінічних форм затримки психічного розвитку. Американські психологи і клініцисти описують «синдром дефіциту уваги», що часто сполучається з гіперактивністю, як характерний для дітей з мінімальними мозковими дисфункціями та із труднощами в навчанні. Прояви недостатності уваги в дошкільників із затримкою психічного розвитку виявляються вже при спостереженні за особливостями сприйняття ними навколишніх предметів і явищ.

У психолого-педагогічних дослідженнях відзначаються наступні особливості уваги у дітей із ЗПР:

· нестійкість (коливання) уваги, що веде до зниження продуктивності, обумовлює труднощі виконання завдань. Дитина продуктивно працює протягом 5−15 хв., потім протягом 3−7 хв., «відпочиває», накопичує сили для наступного робочого циклу. У моменти «відпочинку» дитина як би «випадає» з діяльності, займаючись сторонніми справами. Після відновлення сил дитина знову здатна до продуктивної діяльності і т.д.;

· знижена концентрація. Виражається в труднощах зосередження на об'єкті діяльності і програмі її виконання, швидкої стомлюваності. Дана особливість уваги вказує на наявність органічних факторів соматичного або церебрально-органічного ґенеза;

· зниження обсягу уваги. Дитина утримує одночасно менший обсяг інформації, чим той, на основі якого можна ефективно вирішувати ігрові, навчальні і життєві завдання спостерігається утруднене сприйняття ситуації в цілому;

· знижена вибірковість уваги. Дитині важко виділити мету діяльності і умови її реалізації серед несуттєвих побічних деталей;

· знижений розподіл уваги. Дитина не може одночасно виконувати кілька дій, особливо якщо всі вони мають потребу у свідомому контролі, тобто перебувають у стадії засвоєння;

· «прилипання уваги». Виражається в труднощах переключання з одного виду або знайденого способу діяльності на інший, у відсутності гнучкого реагування на ситуацію, що змінюється;

· підвищена відволікаємість. Дитина тривалий час не може зосередитися на даній діяльності. Порівняльне експериментальне показало виражений негативний вплив на діяльність дітей із ЗПР будь-яких сторонніх подразників. Вони роблять численні помилки, темп їх діяльності внаслідок цього вповільнюється, результативність падає.

Вивчення процесів пам’яті дітей з даною патологією розвитку показало їхню недостатню продуктивність, малий обсяг, неточність і складності у відтворенні. Багато чого з того, що нормально розвинені діти, запам’ятовують легко, в їхніх відстаючих однолітків викликає значні зусилля і вимагає спеціально організованої роботи з ними. Однією з основних причин недостатньої продуктивності мимовільної пам’яті у дітей із ЗПР є зниження їхньої пізнавальної активності. У дослідженні Т.В. Егорової ця проблема була піддана спеціальному вивченню. Експериментальна методика, передбачала виконання завдання, мета якого було розкласти картинки із зображеннями предметів на групи відповідно до першої букви назви цих предметів. Виявлено, що діти із затримкою розвитку не тільки гірше відтворювали словесний матеріал, але і витрачали на це помітно більше часу, ніж їх нормально розвинені однолітки. Вони самостійно, майже, не могли підібрати потрібні слова і рідко застосовували для цього допоміжні прийоми. У тих випадках, коли це все-таки відбувалося, найчастіше спостерігалася підміна мети дії. Допоміжний спосіб використовувався не для потрібних слів, що починаються на певну букву, а для складання нових (сторонніх) слів на ту ж букву.

Н.Г. Піддубная відзначала, що наочний матеріал дітьми із ЗПР запам’ятовується значно краще вербального і у процесі відтворення є більше діючою опорою. Автор відмічала, що мимовільна пам’ять у дітей із ЗПР страждає не в такій мірі, як довільна, на що треба спиратися при навчанні.

Отже, необхідно спеціально активізувати пізнавальну діяльність дошкільників із ЗПР шляхом посилення мотивації, зосередження їхньої уваги дітей на завданні. Особливе значення для підвищення ефективності запам’ятовування є вміння використовувати спеціальні раціональні прийоми навчання (угруповання слів і картинок, установлення зв’язків) [37; 50].

Характеристика розумової діяльності дітей із затримкою психічного розвитку має особливе значення. У дошкільників даної категорії спостерігається відставання у розвитку всіх видів мислення (наочно-дійове, наочно-образного і словесно-логічного). У найменшій мірі воно має прояв у наочно-дійовому мисленні. Діти із ЗПР утрудняються діяти за наочним зразком через порушення операцій аналізу, порушення цілісності, цілеспрямованості, активності сприйняття — все це веде до того, що дитина не в змозі проаналізувати зразок, виділити головні частини, установити взаємозв'язок між частинами і відтворити дану структуру в процесі власної діяльності. Проте, дошкільники виявляються ближче за своїми результатами до нормально розвинених дітей, ніж до розумово відсталих. Розвиток словесно-логічного мислення в них також значно відстає в порівнянні з тим, що спостерігається у нормально розвинутих однолітків. Це пов’язано з порушенням найважливіших розумових операцій, які служать складовими логічного мислення: аналізу (захоплюються дрібними деталями, не може виділити головне, виділяють незначні ознаки); порівняння (порівнюють предмети за несуттєвими ознаками); класифікації (дитина здійснює класифікацію часто правильно, але не в змозі усвідомити її принцип, пояснити те, чому так зробив).

Дослідниками [52; 99] визначені такі загальні недоліки розумової діяльності дітей зі ЗПР:

1. Несформованість пізнавальної, пошукової мотивації (своєрідне відношення до будь-яких інтелектуальних завдань). Діти прагнуть уникнути будь-яких інтелектуальних зусиль. Для них непривабливий момент подолання труднощів (відмова виконувати важке завдання, підміна інтелектуального завдання більш близьким, ігровим). Така дитина виконує завдання не повністю, а її нескладну частину. Вони не зацікавлені кінцевим результатом у завданні, але виконують. Ця особливість мислення має прояв у школі, коли діти дуже швидко втрачають інтерес до нових предметів.

2. Відсутність вираженого орієнтовного етапу при рішенні розумових завдань. Діти із ЗПР починають діяти відразу. Це положення підтвердилося в експерименті Н.Г. Піддубної. При пред’явленні інструкції до завдання багато дітей не зрозумівши її, прагнули швидше одержати експериментальний матеріал і почати діяти. Варто помітити, що діти із ЗПР у більшій мірі були зацікавлені в тім, щоб швидше закінчити роботу, а не якісно виконати. Вони не спроможні були аналізувати умови, не розуміли значимості орієнтовного етапу, що призводило до появи безліч помилок.

3. Низька розумова активність, «бездумний» стиль роботи (діти, через поспішність, неорганізованість діють навмання, не враховуючи в повному обсязі заданої умови. У них відсутній спрямований пошук рішення, подолання труднощів). Діти вирішують завдання на інтуїтивному рівні, тобто інколи правильно відповідають, але пояснити відповідь не в змозі.

4. Стереотипність мислення, його шаблонність.

Також діти із ЗПР характеризуються зниженим рівнем пізнавальної активності, що проявляється в їхній недостатній допитливості. Якщо більшість нормальних дітей дошкільного віку звичайно задають багато питань про предмети і явища навколишнього світу, то діти із ЗПР щодо цього значно відрізняються від них: одні питання не задають взагалі, а інші задають тільки ті, що стосуються лише зовнішніх властивостей предметів і явищ.

Діти із затримкою психічного розвитку дошкільного віку відрізняються своєрідністю мовленнєвого розвитку. Це проявляється як у затримці темпу розвитку окремих сторін мовлення, так і в характері недоліків даного розвитку.

Імпресивна сторона мовлення характеризується недостатньою диференційованістю сприйняття мовних звуків, відтінків мовлення (в 75% спостерігаються труднощі в диференціації звуків).

Для експресивної сторони мовлення характерні бідний словниковий запас, порушення звуків мови, недостатня сформованість лексико-граматичної будови мовлення, наявність агроматизмів, дефекти артикуляційного апарату (в 55% відзначається недостатність мовної моторики: дітям важко втримувати артикуляційну позу, їхні м’язи язика напружені, також складно відбувається перехід з однієї пози на іншу, в 45% з них — дефекти будови зубного ряду).

До ознак своєрідної затримки мовленнєвого розвитку можна віднести процес вікового розвитку словоутворення при ЗПР. Звичайно, процес бурхливого словоутворення в нормально розвинених дітей, закінчується до старшого дошкільного віку. У дітей із ЗПР цей процес відбувається аж до кінця початкової школи. Діти нечутливі до норм уживання мовлення, використовують атипові граматичні форми, що мають характер неологізмів («стули», «пальти», «садашній» замість «садовий» і т.д.). У розумово відсталих дітей цей період зовсім відсутній [54; 76].

Серед помилок звуковимови у дітей із ЗПР переважають порушення свистячих (с, з) і сонорних звуків (м, н, л, р), тоді як у нормально розвинених дітей дошкільного віку частіше спостерігається порушення вимови звуків і шиплячих (ш, ж, ч, щ). Порушення вимови свистячих звуків зв’язують переважно з порушенням мовленнєвослухового аналізу.

Лексична сторона мовлення перебуває у тісній залежності від загального рівня пізнавального розвитку дитини. У зв’язку із зниженою пізнавальною активністю у дітей із ЗПР відзначається бідний словниковий запас, що відображає неточні уявлення про навколишній світ. Мовлення складається в основному з іменників і дієслів, прикметники використаються тільки для позначення деяких властивостей предметів. Зв’язок слова і позначуваного їм предмету нестійкий. За ступенем виразності можна виділити три групи мовленнєвих порушень, що спостерігаються у дітей із ЗПР:

· ізольований фонетичний дефект (неправильна вимова лише однієї групи звуків). Причина, як правило, у порушенні артикуляційного апарата і недорозвитку мовленнєвої моторики;

· комбінований дефект: дефекти вимови сполучаються з порушеннями фонематичного слуху. Є дефекти в оволодінні двома-трьома фонематичними групами;

· системне недорозвинення мовлення — порушення лексико-граматичної сторони мовлення на тлі занадто бідного словникового запасу, примітивної структури висловлень.

Складність мовленнєвого недорозвинення багато в чому залежить від характеру основного порушення. Так, при неускладненому інфантилізмі рівень мовленнєвого розвитку має характер деякої затримки або відповідає нормальному рівню розвитку. При ЗПР церебрально-органічного ґенеза спостерігається порушення мовленнєвої діяльності як системи.

У дошкільників із затримкою психічного розвитку спостерігається відставання в розвитку емоцій, найбільш вираженими проявами, яких є емоційна нестійкість, лабільність, легкість зміни настроїв і контрастних проявів емоцій. Вони легко і, з погляду спостерігача, часто немотивовано переходять від сміху до плачу і навпаки.

Недоліки розвитку моторики в дошкільників із ЗПР виявляються на різних рівнях нервової і нервово-психічної організації. Результатом функціональної недостатності, проявом слабко вираженої резидуальной органіки є рухова незручність і недостатня координація, що проявляються навіть у таких автоматизованих рухах, як ходьба, біг. У багатьох дітей поряд з недостатьньою координацією рухів спостерігаються гіперкінези — надмірна рухова активність у формі неадекватної, надмірної сили або амплітуди рухів. У деяких дітей спостерігаються хореєформні рухи (м'язові посмикування). У деяких випадках, але значно рідше, навпаки, рухова активність значно знижена.

У найбільшій мірі відставання в розвитку рухової сфери проявляється в психомоториці - довільних усвідомлених рухах, спрямованих на досягнення певної мети. Обстеження психомоторики старших дошкільників із затримкою психічного розвитку за допомогою тестів показало, що виконання багатьох із тестових завдань викликало певні труднощі у дітей. Всі завдання вони виконували повільніше, ніж нормально розвинені діти, виявлялися неточність і незручність рухів, труднощі у відтворенні поз руки і пальців. Особливі утруднення спостерігалися при виконанні поперемінних рухів, наприклад поперемінного згинання у кулак і розгинанні пальців рук або згинання великого пальця при одночасному розпрямленні інших пальців тієї ж руки. При виконанні довільних рухів часто проявлялася зайва напруга м’язів, а іноді і хореєформні посмикування.

Дефекти координації рухів, у яких беруть участь групи м’язів обох половин тіла, значною мірою можуть бути пов’язані з відставанням у латералізації функцій, тобто у виділенні провідної півкулі мозку. Доведено, що незавершеність латералізації відзначається в багатьох дошкільників із затримкою психічного розвитку.

Недоліки моторики несприятливо позначаються на розвитку образотворчої діяльності дітей, виявляючись у труднощах проведення простих ліній, виконанні дрібних деталей малюнка, а надалі - у труднощах оволодіння письмом. Отже, вищевикладене доводить про необхідність спеціальних занять з розвитку моторики цих дітей у дошкільному віці [45; 69].

Слід зазначити, що важливу роль у подальшому розвитку дитини відіграють сензитивні періоди, тобто періоди найбільш сприятливого, легкого і швидкого розвитку певних психічних процесів. У спеціальній літературі визначено, що більшість цих періодів припадає на дошкільний вік. Ці періоди нетривалі, і якщо за будь-яких причин упродовж їх не сформувалась певна структура, то в подальшому потрібно буде докласти чимало спеціальних зусиль, щоб її сформувати. А отже, розпочата у більш пізні терміни корекційно-реабілітаційна робота вже не буде такою ефективною [23; 71].

Таким чином, аналіз спеціальної літератури з даної проблеми дозволив з’ясувати основні напрями побудови фізреабілітаційної програми для дітей із ЗПР дошкільного віку з урахуванням особливостей їхнього психофізичного розвитку і визначить засоби корекційно-реабілітаційного впливу.

Основним засобом корекції і реабілітації дітей із ЗПР є фізичні вправи. Науковцями [48; 94] доведено, що фізичні вправи сприятливо діють на центральну нервову систему. Вони підвищують працездатність клітин кори головного мозку і їх стійкість до сильних подразників, покращують аналітико-синтетичну діяльність центральної нервової системи і взаємодію двох сигнальних систем, обумовлюють більш швидке формування позитивних умовних рефлексів, що супроводжується підвищенням інтенсивності і концентрації уваги, покращенням пам’яті тощо.

Деякі автори займалися дослідженням взаємозв'язку вправ координаційного характеру і рівнем розвитку психічних процесів у дітей. Так, позитивний вплив вправ та ігор координаційного характеру на підвищення рівня психічного розвитку у дошкільників і молодших школярів вказують у своїх дослідженнях І.Ю. Горська, Л. А. Суянгулова [27], А.М. Воропаєв [22], Н. П. Горбунов, Т.А. Хамадіярова [26], В. Решетилова та інші.

Наукові дослідження взаємозв'язку розвитку рухових якостей та психічних процесів, інтелекту та фізичної підготовленості, впливу рухового режиму на розумову працездатність, свідчить про те, що високому рівню моторного розвитку відповідає більш високий рівень психічного розвитку [45; 92], чим вищий інтелект, тим краща успішність у навчанні [34; 111]. У свою чергу, діти з достатнім рівнем розвитку психічних процесів частіше всього мають середні і високі показники фізичного розвитку, статичної витривалості, кращу рухомість нервових процесів [6; 48].

Так, у процесі тренування підлітків М. А. Матовою було встановлено, що чим вище розвинута зорово-моторна координація, тим вище інтелектуальні показники, показники успішності у навчанні.

В.Д. Чекалов у своїх дослідженнях спостерігав позитивний вплив вправ координаційного характеру на підвищення рівня перцептивних функцій і психічних процесів у нормально розвинутих першокласників. Був встановлений взаємозв'язок між руховою пам’яттю та ступенем засвоєння учбового матеріалу у дітей.

У свою чергу, А. В. Петров експериментально довів, що використання в шкільній практиці спеціальних ігор сприяє подоланню навчальних труднощів молодших школярів.

На думку А. Кузнєцова [51], умови життєдіяльності організму, його взаємодія з довкіллям, руховий режим, діяльність — є важливим індикатором багатьох психічних процесів, а також передумовою адаптації першокласника до навчання.

Деякі автори вивчали вплив засобів та методі фізичного виховання на психічну сферу дітей дошкільного віку із ЗПР.

Так, В.А. Ільїним була розроблена і впроваджена фізкультурно-оздоровча робота з вихованцями дошкільних груп дитячих будинків із ЗПР, яка значно підвищила показники психічного розвитку і розумової працездатності даної категорії дітей, а також позитивно вплинула на такі провідні фізіологічні функції нервових процесів, як сила, рухомість і урівноваженість.

А.М. Воропаєв у своєму дослідженні вивчав залежність між показниками моторики і «шкільної зрілості» у дітей дошкільного віку з її недостатнім рівнем. Важливе значення в своїх корекційних заняттях він надає вправам та іграм для розвитку координаційних здібностей та оволодіння просторовими характеристиками рухів, які, у результаті експериментальної перевірки, сприяло підвищенню показників «шкільної зрілості» та мали між собою високу кореляційну залежність.

Л.Є. Шевченко у своїй корекційній роботі зі старшими дошкільниками із ЗПР активно використовувала такі засоби фізичного виховання, як рухливі ігри, вправи на дрібну моторику, вправи та ігри з речитативом, що значно покращило їх психофізичний стан у процесі таких занять.

Деякими дослідниками був встановлений позитивний вплив рухової діяльності на психічний розвиток дітей молодшого шкільного віку із ЗПР.

Так, Г. М. Шамардіною, О.Г. Кузичкіним, Н. Г. Долбишевою були розроблині та впроваджені в навчальний процес спеціальні комплекси вправ коригуючої спрямованості для усунення психофізічних порушень у розвитку дітей молодшого шкільного віку із ЗПР. За допомогою розробленої методики був скоригований не тільки фізичний розвиток і рівень рухових здібностей, але й розумовий розвиток дітей даної категорії.

Г. А. Каменщиковою була розроблена оздоровча програма з фізичної культури, яка сприяла не тільки підвищенню рівня фізичного розвитку, але й зменшила захворюваність та підвищила пізнавальну активність у дітей молодшого шкільного віку з нормальним і затриманим психічним розвитком.

Н.П. Горбуновим та Т.А. Хамадіяровою були розроблені спеціальні валеологічні підходи до фізичного виховання, які були спрямовані на активізацію пропріорецепторів старшокласників із ЗПР, що позитивно вплинуло на їх динаміку вищих психічних функцій.

Але теоретичний аналіз показав недостатню розробленість даної проблеми в науково-методичній літературі, що і зумовило нас обратидану тему та провести дослідження.

В першому розділі було розкрито сутність поняття «затримка психічного розвитку», причини її виникнення; розглянута класифікація типів ЗПР та особливості психофізичного розвитку дітей даної категорії; проаналізовано стан розробленості досліджуваної проблеми в спеціальній літературі.

2. Організація, контингент і методи дослідження.

2.1 Організація дослідження.

Дослідження обраної проблеми проводилися протягом 9 місяців (вересень 2006 р. — травень 2007 р.) і охоплювало такі основні етапи:

На першому (інформаційно-пошуковому) етапі дослідження відбувалося визначення загального напрямку дослідження, аналіз літературних джерел з галузі корекційної педагогіки та психології, фізичної реабілітації; визначення мети, об'єкту, предмету і завдань дослідження, виявлення загальних відхилень у психофізичному розвитку дітей дошкільного віку із затримкою психічного розвитку, підбір методик дослідження.

На другому (дослідно-експериментальному) етапі дослідження розроблений експериментальний зміст комплексної програми фізичної реабілітації дітей дошкільного віку із затримкою психічного розвитку і проведений експеримент.

На третьому (узагальнюючому) етапі дослідження проводилася обробка експериментальних даних і перевірка ефективності розробленої програми шляхом порівняння вихідного та кінцевого результату соматичного та психофізичного стану дітей з експериментальної групи.

Дослідження проводилися на базі дошкільного відділення Сумського спеціального реабілітаційного НВК «Загальноосвітня школа I ступеня — дошкільний заклад № 34». У дослідженні брали участь 26 дітей із затримкою психічного розвитку віком від 6 до 8 років.

До й після експерименту було проведене обстеження дошкільників експериментальної й контрольної груп. Протягом 6 місяців був впроваджений експериментальний варіант комплексної програми фізичної реабілітації, яка включала 60 хвилин на тиждень занять з ЛФК, 90 хв./тиждень масажу, фітотерапію, 50 хв./тиждень аромотерапії та 150 хв./тиждень загартувальних заходів.

У процесі констатуючого дослідження ми дотримувалися такої спеціальної організації:

— передумовою проведення обстеження було встановлення контакту з дітьми із ЗПР. Знайомство з дітьми відбувалося у звичайних для них умовах під час самостійних ігор у груповій кімнаті та на прогулянці. Під час спільних ігор ми дізнавалися імена та прізвища дітей, де вони мешкають, хто їхні батьки;

— діагностичне заняття проводилося один раз на день, у першу половину дня, у залі для ЛФК (у знайомому навчальному середовищі);

— обстеження дитини тривало від 15 до 35 хвилин, залежно від індивідуальних особливостей її організму та з обов’язковим запобіганням стоми;

— діагностичне обстеження проводилося в індивідуальній та індивідуально-груповій формах, з використанням цікавих, веселих ігрових прийомів, бесід, нескладних для розуміння дитини тестових завдань, із використанням дидактично-ігрового матеріалу.

2.2 Методи дослідження.

У роботі були використані такі методи дослідження: аналіз науково-методичної літератури, аналіз документальних даних, педагогічне спостереження, медико-біологічні методи дослідження, тестування рівня психофізичного розвитку, педагогічний експеримент, методи математичної статистики.

Аналіз науково-методичної літератури. Аналізуючи літературні джерела, були розглянуті питання, пов’язані з визначенням поняття «затримка психічного розвитку», причинами виникнення даної патології в дітей, особливостями їхнього психофізичного розвитку.

Встановлено, що останнім часом в загальному комплексі заходів з метою реабілітації дітей із затримкою психічного розвитку щораз більшу увагу заслуговують засоби фізичного виховання, як елемент соціальної адаптації. Однак розроблену комплексну методику фізичної реабілітації дітей дошкільного віку із затримкою психічного розвитку з цього питання в літературі знайти не вдалося.

Аналіз документальних даних. Нами проаналізовані індивідуальні медичні картки, протоколи ПМПК, психолого-педагогічні характеристики дітей дошкільного віку із затримкою психічного розвитку. Збиралися анамнестичні дані шляхом бесід з вихователями, інструкторами з ЛФК, дефектологами, психологами. За допомогою цього проводився набір у групи, обиралися засоби фізичної реабілітації, розроблялася комплексна програма фізичної реабілітації з урахуванням індивідуальних психофізичних особливостей дітей даної категорії.

Педагогічне спостереження використовувалося з метою отримання візуальної інформації фізреабілітаційного процесу в даному дошкільному закладі.

Об'єктами педагогічного спостереження були:.

— заняття з лікувальної фізичної культури;

— масаж, що проводився різними методами;

— фітотерапія;

— аромотерапія.

Медико-біологічні методи дослідження були спрямовані на виявлення у дітей із затримкою психічного розвитку дошкільного віку порушення постави та стопи (плоскостопість).

Порушення постави пов’язано із м’язовим дисбалансом. Доведено, що неправильна поставу несприятливо позначається на функціях внутрішніх органів: ускладнює роботові серця, легенів, шлунково-кишкового тракту, у зв’язку з чим зменшується життєва ємність легень, знижується обмін речовин, з’являється головний біль, підвищується втомлюваність, знижується апетит, дитина стає млявою і апатичною. У зв’язку з цим у неї можуть виникнути проблеми, пов’язані з майбутнім навчанням у школі. Тому, саме в дошкільному віці профілактика й корекція порушеної постави є найбільш ефективнішими.

При виявленні початкових форм порушень постави нами використовувався метод соматоскопії за методикою В. С. Язловецького. Стан постави вимірювався в сагітальній та фронтальній площинах.

Стан постави в сагітальній площині визначався за допомогою вимірювання відстані між плечовими точками по задній та передній поверхні тулуба. Даний показник обчислювався за формулою (2.1) плечового індексу (П.І.):

П.І. = ширина плечей (см): плечову дугу (см) *100%.

Ширину плечей вимірювали спереду, а плечову дугу — по задній поверхні тулуба. Якщо плечовий індекс був менший за 90%, те це означало порушення постави.

Стан постави у фронтальній площині визначався шляхом вимірювання відстані від сьомого шийного хребця до верхнього кута правої та лівої лопаток. Якщо різниця між цими показниками складала більше 1 см, то у дитини фіксувалося порушення постави.

Далі визначався відсоток дітей, які мають порушення постави як у сагітальній, так і у фронтальній площині.

З метою виявлення порушень стопи у дошкільників із затримкою психічного розвитку нами були використані такі методи дослідження:

Візуальний метод. У початковому положенні дитина стояла босими ногами на стільці, її стопи були розташовані паралельно на відстані 10 — 15 см. Нами визначалося: 1) положення кістки п’ятки по відношенню до гомілки (вигляд ззаду); 2) стан подовжнього і поперечного зведення стопи. При нормальному подовжньому зовнішньому зведенні стопи буловидно ніша. При природженій плоскостопості подовжнє зведення стопи було притиснуто до опори, а п’ята пронирована назовні. При поперечній плоскостопості стопа різко сплощена в області голівок плеснових кісток з віялоподібними розставленими пальцями.