Честь і достоинство

смотреть на реферати схожі на «Шана і гідність «.

Будучи істотою громадським, розумним і свідомим, людина не може замислюватися з того, як ставляться до нього оточуючі, що вони наразі про ньому думають, які оцінки виносяться його вчинкам і всього життя. У той самий короткий час він неспроможна не думати наперед і своє місце серед іншим людям, не здійснювати акта самооцінки. Цей духовний зв’язок людини з і виявляється у поняттях Честі і Переваги. «Честь — життя моя, — писав Шекспір, — вони зрослися за одну, і честь втратити — мені одно втрати жизни».

Категорії «честь» і «гідність» відбивають моральну цінність особистості, вони є громадську і індивідуальну оцінку моральних чеснот і учинків людини. Виконання боргу, проходження велінь совісті надають особистості той моральний статус, що й відбито у поняттях «гідність» і «честь». Близькі за значенням" вони, тим часом, мають важливі смислові различия.

Честь як моральний феномен є, насамперед, зовнішнє громадське визнання учинків людини, його заслуг, що виявляється в шанування, авторитеті, слави. Тому почуття честі, внутрішньо властиве особистості, пов’язаний із прагненням домогтися високої оцінки з боку оточуючих, похвали, популярності. Гідність ж — це, передусім, внутрішня впевненість у власній цінності, почуття самоповаги, які у опір будь-яким спробам зазіхнути зважується на власну індивідуальність і встановлює певну незалежність. І потім, по-друге, гідність людини повинно отримати громадське визнання. Отже, механізм честі полягає у русі від зовнішнього визнання до внутрішнього бажанню цього визнання. Механізм функціонування гідності грунтується на русі зсередини духовного світу до суспільного признанию.

Громадське схвалення приходить до людини з боку його соціального оточення, тому честь відплачується йому локально, оцінці тут підлягають рис людини як представника тій чи іншій соціальної групи (класу, нації, стану, колективу). Тому зазвичай мова ведеться про військової, жіночої, професійної тощо. честі, тобто про якісь спеціалізованих моральних якостях, властивих представникам даної середовища. Поняття гідності більш універсально. Воно підкреслює значимість особистості як представника роду людського. Адже незалежно від соціального статусу людина має гідністю морального суб'єкта, які мають підтримуватися нею самою і бути присутній в громадської оцінці особи. Отже, честь — це оцінка з позиції соціальної групи, конкретного історичного співтовариства; гідність — це оцінка з погляду людства, його загального призначення. Не дивно, що почуття честі викликає бажання піднятися і бути першим у тому соціальної групи, від якої домагаєшся почестей. Відчуття ж власної гідності грунтується на визнання принципового морального рівності коїться з іншими людьми. Кожен індивід має гідністю хоча б тому, що він. Тому гідний член суспільства визнає гідність іншим людям і зазіхає на него.

Співвідношення честі й гідності трактується теоретично моралі дуже неоднозначно. У одних концепціях честь представляється невід'ємним властивістю явно шляхетної соціальної групи (лицарська честь, честь сім'ї). І тут завдання особистості — «не впустити», «не забруднити» цю отриманий прибуток у спадщину цінність. Гідність ж особистості такий моральної системі купується її власними силами у виконанні норм, запропонованих честю. За інших концепціях гідність сприймається як природне право особи на одне повагу своєю самості і властиво їй від народження, а честь, навпаки, видобувається під час життя шляхом скоєння вчинків, викликають схвалення социума.

Ці суперечливі інтерпретації честі й гідності мають історичне коріння. Дані поняття наповнювалися конкретним вмістом у залежність від типу особистості, властивого тій чи іншій моральної системі, і зажадав від характеру зв’язку особистості з «суспільною средой.

Зазираючи до історії «честі» і «гідності», можна зробити з крайнього заходу два виведення. По-перше, поняття честі й гідності розвивалися у єдності і відомства паралельно одна одній; по-друге, з-поміж них точно існують відмінності, які, можливо, і представляють найбільше зацікавлення для етичного аналізу. Справді, честь гідність — категорії комплементарные (як і, як обов’язок і пильнували совість, воля і відповідальність, страждання та співчуття), тобто вони взаимопредполагают і взаємодоповнюють одне одного. Саме тому вони відразу та єдині, і вирізняються друг від друга. Тож якщо честь, як зазначалось, — це зовнішнє визнання цінності чоловіки й внутрішнє прагнення нього, то гідність — об'єктивна цінність особистості, яка може бути пов’язана з її визнанням чи усвідомленням. Інакше кажучи, честь — те, що людина повинен завойовувати, то, що він повинен домагатися; гідність ж належить їй з права народження, оскільки він (людське гідність). Отже, поняття честі пов’язані з соціальним статусом особистості, її відповідністю вимогам, і очікуванням, які висуваються групі, до якої нормальна людина належить (честь офіцера, лікаря, дворянина), тоді як поняття гідності байдуже до них: людську гідність бомжа нітрохи незгірш від, ніж людську гідність представника вищих соціальних верств, хоч усвідомлення і відчуття гідності вони може бути разными.

Проте природне право особи на одне визнання його гідності зовсім значить, що його проявиться автоматично. Людина має «пред'явити» світові своє гідність, яке виявляється у порядності, чесності, принциповості, у справедливості решти і вимогливості себе, в скромності і простоті, із метою бути внутрішньо цільною особистістю, на що можна покластися, що має переконання і справи перебувають у органічному единстве.

Вище прояв людської гідності прийнято називати шляхетністю. Шляхетність — це моральне велич людської особистості. Вона може бути властиво кожній людині, здатному чесно і самовіддано виконувати свій обов’язок, жити за високим моральним мірками, не роняючи людського достоинства.

Показником гідності особистості виступає і його. Ставлення до гідності іншу людину. Той, хто поважає гідність іншого, тим самим ображає як чуже, а й свій власне достоинство.

Якщо декларація про гідність людина, як говорилося, знаходить з моменту появи світ, вже тільки оскільки він, то честь купується їм у процесі всього життя. Коли кажуть «Бережи честь змолоду», мають на увазі, що добре ім'я людина починає завойовувати з перших кроків свого життя, послідовно виявляючи відповідальність, принциповість, щирість, чесність, надійність. Проте честь — це буде непросто добра слава про людину, обладающем переліченими якостями. Заслужити її тільки стверджуючи власними діями своє відповідність еталонним уявленням про честь. Це може бути розглянуті і простий фізична праця, і науково-технічний творчість, і унікальне виконавське мистецтво. Важливо тут то, наскільки значущий для людей внесок кожного людей, наскільки у діях та вчинках кожен людей зумів проявити, самовиразитися. Ось і виникає суб'єктивне очікування визнання честі: відчуваю гордість, якщо враховувати те, що, я роблю краще за інших, якщо результат моїх справ помічений і з гідності оцінено іншими, якщо йдеться творчість — в інженерної діяльності, науці чи мистецтві. Отже, різні обставини і різноманітні сфери діяльності змушують казати про честі не абстрактно, а стосовно конкретної історичної ситуації. У зв’язку з цим правилом і постає проблема професійної, сімейної, фамільної чести.

Поруч із розглянутими відзнаками між честю і гідністю існує певна зв’язок і дуже непроста кореляція (взаємна узгодженість). Потреба честі, тобто визнання, повазі, авторитеті проявляється в тих, хто цінує свою гідність. Однак це залежність перестав бути прямо пропорційної. По-перше, не можна сказати, що вищий в людини відчуття власної гідності, тим більше в нього розвинене честолюбство. Людина горда, тобто у якого повною мірою відчуттям власної гідності, можливо, у той час настільки скромним, що зовнішнє визнання (пошана) його не не хвилює, і навіть відштовхує своєї суетностью.

Неоднозначність взаємозумовленості і взаимопротиворечивости честі і гідності коріниться у складності такого морально-психологічного явища, як самооценка.

По-друге, складність кореляції честі й гідності поводиться при «неправильному» (з погляду загальноприйнятих норм) розумінні сенсу честі і гідності. І тут можна говорити про утворення таких феноменів, як лжедостоинство і псевдочесть. Найчастіше пов’язані з особливий корпоративної мораллю, проповедующей особливі, які від загальноприйнятих норми і їхні коштовності. Через війну виникають іноді дуже жорсткі уявлення та вимоги, які організують життя й поведінка батьків у тому чи іншому локальному мире.

По-третє, кореляція ускладнюється і можливість відносної незалежності честі й гідності друг від друга, що дається взнаки, наприклад, в тому, що втрата честі не веде автоматично до втрати гідності. Іншими словами, у тих чи інших обставин збезчещений (оклеветанный, ображений, принижений) то вона може поводитися по-різному. Один у тому становищі й справді може почуватися «приниженим і оскорбленным».

Інший, попри приниження, і образи, здатний приймати безчестя із гідністю, тобто втрачаючи честь, зберігати гідність. При цьому можлива активна захист честі з урахуванням збереження власного достоинства.

Наприклад, в дореволюційної армії зірвати еполети з офіцера, тобто збезчестити його, ще означало позбавити її гідності. Саме збереження власної гідності допомагало і змушувало людини турбуватися про поверненні втраченої честі: доказом свою невинність чи дуэлью.

Ще шляхетним є вміння працювати з глибоким внутрішнім гідністю прийняти безчестя. Таких Людей зазвичай називають великомучениками, страстотерпцами: це, наприклад, багато християнські святые.

Розглянуті нами теоретичних проблем, котрі розкривають суть і стала взаємозв'язок честі й гідності особистості, дають нам можливість вільно використовувати знання про ці моральних цінностях у вирішенні конкретних життєвих питань. Однією з них питання жіночому і чоловічому гідність. Адже чимало наші життєві біди, зрештою, виникають від цього, що ми часом забуваємо: крім поділу людських особин на чоловіків і жінок по принципу біологічному і фізіологічного є що й соціальний, моральний, нарешті, естетичний принцип визначення людини. І за цим принципам, вироблених століттями, поняття «чоловік» передбачає обов’язкову проходження природному кодексу чоловічої гордості, що визначає як поведінка чоловіка на середовищі товаришів і друзів, але його ставлення до женщине.

Так само суперечливою є сьогодні й проблема жіночої й дівочої честі. Здавна у неї пов’язані з такими поняттями, як дівоче гордість, скромність, моральна чистота, цнотливість, — усім тим, що втілилося в образі «тургенєвській девушки».

У XX столітті пояснено багато, колись що здавалося незбагненним, вирішені багато проблем ядерної фізики, генної інженерії, астрофізики. Але що робити з моральними проблемами, з моральними засадами, до нових норм людської поведінки, які пояснити який завжди можливо? Напевно, їх треба тільки виконувати, їх можна не виконувати, оскільки всі ми, люди, пов’язані між собою набагато тісніші, чому це нам представляется.

1) Етика: Учеб. пособ./ И. Л. Зеленкова, Є.В. Бєляєва. Мн.: Тетра.

Системс, 1998.

2) Основи етики: Учеб. пособ./ И. Л. Зеленкова. Мн.: Тетра.

Системс, 1998.

3) Етика: Учеб. пособ./ Т. В. Мишаткина, З. В. Бражникова. Мн.:

Нове знання, 2002.