Розділ 1. Особливості емоційно-вольової сфери дошкільника

Класифікація емоцій

Класифікація емоцій Розвиток емоцій у дитини значною мірою залежить від її особистості та її сформованості. Особистість дитини — це жива і органічна єдність її індивідуальних особливостей, але крім цього, вона має багато сторін, які є типовими для всіх дітей. Герберт стверджував, що дитина це «хамелеон». Однією з характеристик рис дитячої особистості є її незавершеність, здатність швидко змінюватися. Друга риса — ніжність і тендітність дитячої особистості, що відзначається її легкою піддатливістю. Дитина легко вбирає різні переживання, не вміючи зрозуміти свої конфлікти і правильно їх вирішити. Панування емоцій, реального «Я», слабка влада інтелекту, відсутність звичок, певних стійких оцінок — усе це призводить до того, що в дитини немає нічого штучного, вона безпосередньо слідує своїм захопленням і почуттям, їй притаманна справжня духовна свобода. У цьому полягає неповторність становлення дитячої особистості, розвиток якої відбувається в напрямі збагачення її досвіду, волі та інтелекту.

Божович Л. І. вважає, що формування особистості не може характеризуватися незначним розвитком якої-небудь однієї її сторони — раціональної, вольової або емоційної. Особистість — це вища інтегрована система, а центром її розвитку є свідомість [18].

Емоції, почуття значною мірою визначають ефективність навчання, а також беруть участь у становленні будь-якої творчої діяльності дитини, розвитку її мислення. Групу емоцій, почуттів, що супроводжує пізнавальну діяльність і забезпечує ефективність процесу пізнання, називають інтелектуальною.

«Норми, що лежать в основі людських відносин, стають через гру джерелом розвитку моралі самої дитини. Гра є школою моралі, але не моралі в уявленні, а моралі у дії». [4,289] А. В. Запорожець і Я. З. Неверович показали також, що при переході від раннього до дошкільного віку, в міру виникнення простіших видів продуктивної діяльності (корисної як для дитини, так і для оточуючих) відбуваються зміни емоційних процесів, що здійснюють регуляцію цієї діяльності (вибірковості, ситуативності, предметності).

Істотні новоутворення характерні для емоційно-вольової сфери особистості дошкільника: потреба у соціальній відповідності («гарний — поганий», «добрий — злий», «вірний — невірний» тощо), здатність співпереживати, емоційна децентрація. Саме остання поява переживання майбутнього і проявів переживання минулого (наприклад, почуття провини), є важливим показником норм формування особистості в дошкільному віці.

На думку Немова, дошкільний вік (період від трьох до шести років) можна розділити на три етапи:

• 3−4 роки — зміщення емоційної саморегуляції;
• 4−5 років — моральна саморегуляція;
• 6 років — формування ділових особистісних якостей дитини [15,158−159].

Цікаво відзначити, що під впливом діяльності в дитини формується ставлення нетільки до людей, але й до речей.

Отже, внутрішнє емоційне ставлення до оточуючої дійсності немовби виростає з практичної взаємодії з цією діяльністю і, як наслідок, виникають нові емоції.

У дитини старшого дошкільного віку, крім підвищення стійкості (тривалості) емоційного процесу, легко простежується його вибірковості. Так, переключити увагу трирічного малюка досить просто, відвернути 5 -6 — річну дитину від актуального бажання вже складніше, а в підлітка — це здебільшого є вже неможливим.

Про потребу людини в позитивних емоціях пише Е.Фромм. Дійсно, людина робить багато речей заради одержання задоволення, насолоди: слухає музику, читає книгу, як подобається їй, і не раз вже прочитану, катається на американських гірках, щоб випробувати гострі відчуття тощо. Тому емоція постає у вигляді мети (людина робить щось заради одержання бажаного переживання).

Усвідомлювана ж мета є для людини цінністю або за Б.І. Додоновим, мотивом поведінки. Це особливо видно у дітей вони веселі і радісні коли навколо них є позитивні емоції, коли їх хвалять, дарують подарунки чи просто посміхаються.

А коли навпаки їх ображають, батьки між собою сваряться, вихователька «не має настрою» то і дитина ходить засмучена і має злий чи ображений настрій. Діти ще не вміють скривати свої емоції вони є безпосередні і емоційно вразливими на відміну від дорослих.

У дошкільному віці поступово розвивається вміння визначати емоційний стан інших людей. Це питання вивчалося А.М. Щетиніною на дітях 4−5 і 6−7 років. Нею були виявлені типи сприймання емоції за експресією, які можуть розглядатись і як рівні розвитку цього вміння.

Емоції інтересу і радості тісно пов’язані з пізнавальною діяльністю дитини. Інтелектуальний успіх неможливий, якщо дитина не переживає ці емоції.

Інтерес розглядається К. Ізардом як фундаментальна, вроджена емоція і вважається домінуючою серед інших. Саме він спонукає дитину до дослідження оточуючого світу. З інтересом тісно пов’язана емоція радості. їх взаємодія це своєрідна емоційна основа для творчої діяльності дитини. Радістьдозволяє дитині відчути більш тісний і багатогранний зв’язок із оточуючим світом [14, 281−289].

Таким чином, емоційна сфера старшого дошкільника характеризується: легким відгуком на події, що відбуваються, афективною забарвленістю сприймання, уяви; безпосередністю та відкритістю вираження своїх переживань — радості, суму, страху, задоволення чи незадоволення; готовністю до афекту страху; у процесі учбової діяльності страх дитина переживає як передчуття невдач, неприємностей, невпевненості у своїх силах, неможливість справитись із завданням; великою емоційною нестійкістю, частою зміною настрою (на загальному фоні життєрадісності, веселості, безтурботності), схильністю до короткочасних і бурхливих афектів; емоційними чинниками для дітей є не тільки ігри і спілкування з однолітками, але й успіхи у навчанні і оцінка цих успіхів вихователями і батьками; свої і чужі емоції і почуття погано усвідомлюють, розуміють; міміка інших сприймається часто невірно, так як і тлумачення виразу почуттів оточуючих, що призводить до неадекватних реакцій; виняток становлять базові емоції страху і радості, стосовно яких у дітей цього віку уже с чіткі уявлення, вони можуть виразити їх невербально, називаючи п’ять синонімічних слів, що позначають ці емоції [4].

Розвивається усвідомлення своїх почуттів і розуміння їх виявлення в інших людей. За даними спостережень (Н. С. Лейтес, П. М. Якобсон та ін.), дитина перед шкільного віку не завжди правильно сприймають зовнішні вияви страху й гніву, а також доброзичливого й недоброзичливого ставлення дорослих один до одного. Вже у старшій дошкільній групі здебільшого адекватно наслідують виявлення почуттів дорослих і переносять їх у взаємини з однолітками. Іноді вони переймають негативні способи виявлення почуттів, наприклад погані манери.

Для дітей старших дошкільних груп загалом характерним с життєрадісний, бадьорий настрій. Причиною афективних станів, які іноді бувають у них, є розходження між їх домаганнями і можливостями задо-вольнити їх, прагненням домогтися свого, відстоювання свої правоти (Л. С. Славіна).

У такій ситуації він може виявити грубість, запальність, забіякуватість та інші форми емоційної нестійкості. Якщо вихователь і батьки залишають такі випадки без належної уваги, то вони можуть призвести до ізоляції дитини в колективі, формування в неї негативних рис характеру. [6,167−168].

Отже, для дітей віком 5−6 років характерні такі особливості емоційної сфери як: підвищена чутливість, здатність глибоко і болісно переживати, емоційна нестабільність, відкритість вираження своїх переживань, поява рефлексії, схильність до афектів тощо.

Емоції значною мірою визначають ефективність навчання, беруть участь у становленні будь-якої творчої діяльності дитини, розвитку мислення, відіграють велику роль у формуванні в дитини способів і прийомів оволодіння діяльністю та її мотивів.