Єдність педагогічних вимог школи, сім'ї і громадськості

Єдність педагогічних вимог школи, сім'ї і громадсь­кості.

Повинна охоплювати всі сторони навчально-ви­ховної роботи школи, всі форми діяльності учнівського та педагогічного колективів, сім'ї, знаходити свій вияв у змісті, формах навчання та виховання, у правилах поведінки школярів, у стилі життя школи, її традиці­ях. Така єдність є однією з умов оптимізації виховного процесу. Школа як провідна ланка в системі виховання учнівської молоді повинна не лише залучати до цієї спра­ви сім'ю, громадські та інші організації, а й озброювати їх основами психолога-педагогічних знань, передовим досвідом виховання, дбати про підвищення педагогічної культури батьків.

Концепція національного виховання розглядає такі його принципи;

— народність — єдність загальнолюдського і націо­нального. Національна спрямованість виховання, ово­лодіння рідною мовою, формування національної сві­домості, любові до рідної землі та свого народуприще­плення шанобливого ставлення до культури, спадщи­ни, народних традицій і звичаїв, національно-етнічної обрядовості всіх народів, що населяють Україну;

— природовідповідпість — урахування багатогранної й цілісної природи людини, вікових та індивідуальних особливостей дітей, їх анатомічних, фізіологічних, пси­хологічних, національних та регіональних особливостей;

— культуровідповідність — органічний зв’язок з іс­торією народу, його мовою, культурними традиціями, з народним мистецтвом, ремеслами і промислами, за­безпечення духовної єдності поколінь;

— гуманізація — створення умов для формування кращих якостей і здібностей дитини, джерел її життє­вих силгуманізація взаємин вихователя і вихованціввиховання — центр навчально-виховного процесу, по­вага до особистості, розуміння її запитів," інтересів, гід­ності, довір'я до неївиховання гуманної особистості;

— демократизація — усунення авторитарного стилю виховання, сприйняття особистості вихованця як вищої соціальної цінності, визнання її права на свободу, на розвиток здібностей і вияв індивідуальності. Глибоке ус­відомлення взаємозв'язку між ідеалами свободи, права­ми людини і громадянською відповідальністю;

— етнізація — наповнення виховання національним змістом, що передбачає формування самосвідомості гро­мадянина. Забезпечення можливості всім дітям навча­тися у рідній школі, виховувати національну гідність, національну свідомість, почуття належності до свого народу. Відтворення в дітях менталітету народу, увіч­нення в підростаючих поколіннях специфічного, що є в кожній нації, виховання «їх як типових носіїв націо­нальної культури. Принцип етнізації - невід'ємна скла­дова соціалізації дітей, він однаковою мірою стосуєть­ся всіх народів, що живуть в Україні.

Лише сукупність цих принципів забезпечує успішне визначення завдань, підбір змісту, методів, засобів і форм виховання. Єдність принципів виховання потребує від пе­дагога вміння використовувати їх у взаємозв'язку, з урахуванням конкретних можливостей і умов.

2. Привчання як метод виховання ґрунтується на вимозі до учня виконати певні дії. Вирішальним чинником у привчанні є режим життя та діяльності школяра. Його виховна функція полягає в тому, що режим забезпечує постійність, неперервність зусиль, заощаджує енергію лю­дини, привчає вчасно виконувати будь-яку роботу, до сис­тематичного, неухильного дотримання встановлених ви­мог, А. Макаренко вважав, що шкільний режим викопує свою корисну функцію лише за умови, що він точний, педагогічно доцільний, загальний і визначений.

Метод привчання відіграє особливу роль у вихован­ні. Нерідко учень не усвідомлює важливості й значення пропонованого йому виду поведінки, У такому разі від ньо­го вимагають поводитися належним чином, керують ним у процесі діяльності, ускладнюючи методи роботи. На­приклад, у такий спосіб учня привчають бути ввічливим, дисциплінованим, читати книжки тощо. Якщо сьогодні, завтра, післязавтра від вихованця домагатися бажаного, з часом у нього сформуються відповідні навички поведін­ки, він усвідомить правильність, слушність, необхідність висунутих вимог, почне виконувати свої обов’язки.

Доручення як метод виховання також передбачає вправляння учня в позитивних діях і вчинках. З цією метою педагог, учнівське самоврядування ш учнівський колектив дають йому конкретне завдання, виконання якого потребує певних дій або вчинків. Застосовуючи цей метод, враховують індивідуальні особливості учнів. До­ручення підбирають з таким розрахунком, щоб його вико­нання сприяло розвиткові необхідних вихованцеві якос­тей. Наприклад, неорганізованим учням корисно дору­чити провести захід, у підготовці до якого треба вияви­ти самостійність, ініціативу, зібраність. Отримавши до­ручення, учень повинен усвідомити його важливість і значення для колективу й для себе. Доручення має бу­ти посильним для учня. Нескладне завдання виховує впевненість у власних силах, непосильне — підриває віру в свої можливості. Педагог повинен не лише дати дору­чення, а й навчити учня виконувати його, допомогти йо­му довести справу до кінця.

Доручення можуть бути постійними або епізодичними. Постійні доцільно давати учням, які вже мають пев­ний досвід їх виконання, а також розвинене почуття від­повідальності. Згодом доручення ускладнюють за змістом і методикою виконання.

Ефективність доручення як методу виховання знач­ною мірою залежить від організації контролю за його ви­конанням. Саме завдяки контролю запобігають забудь­куватості. Відсутність контролю призводить до безвід­повідальності. Існує контроль індивідуальний з боку пе­дагога або у формі звіту на зборах колективу чи засіданні, його активу. Виконання доручень потребує оцінювання.

3. На мою думку в 4 класі особистість учня як така ще не є сформована повністю. Тому застосовуючи метод порівняння вчителька робить цілком правильно. Якщо учень (в даній задачі Сергій Б.) буде рівняти себе до свого сусіда (Едика) і поставить його собі, як ідеал, то все може піти нормально. Він завжди буде підтягнутий, в ручці буде чорнило, зошити будуть акуратні. Можливий варіант, що однокласник не стане ідеалом, тоді в учня слід дізнатися хто є його ідеалом. Може бути такий варіант, що ідеал негативно впливає на формування особистості учня. Тоді слід заохотити його до самовиховання і взяти участь у перевихованні учня.

Що процес перевиховання був ефективним слід поєднувати переконання з примусу. Гуманно ставитись до учня, ніколи не принижувати його в очах класу. Якщо в учня є позитивні якості, слід якомога більше їх розвивати.

Для того щоб сформувати учня світогляд в школі перш за все треба тісно співпрацювати з сім'єю, церквою. Слід виховувати любов до прекрасного, тобто до мистецтва. Слід спрямовувати їх ні погляди на систему наукових, філософських, політичних, правових, моральних, етичних понять, які в подальшому визначають ставлення людини до оточуючої дійсності, самого себе.

Якщо вчитель візьме це все до уваги, то він може бути впевнений, що з його учня виросте в майбутньому справжня людина і справжній патріот, який буде любити свою Батьківщину.