Використання міжпредметних зв'язків у початковій школі

Кожний навчальний предмет, освітня область вносить свій внесок у розвиток особистості і індивідуальності школяра, формування його світогляду, поглядів, переконань. Якщо взяти математику та природничі дисципліни, вони покликані розкрити перед учнями сучасну наукову картину світу.

Але в природі і суспільстві немає ізольованих процесів. Не можна розуміти світ за окремим незалежним законами зв’язків, явищ. В реальному світі все взаємопов'язано, а в навчальних предметах вивчаються з різних сторін. Закономірно виникає проблема інтеграції, взаємних міжпредметних зв’язків в освіті. У чому сутність цієї категорії навчання. У науково-педагогічній літературі та дослідженнях поки поняття інтеграції аналізується неоднозначно.

Ці зв’язки розглядають «взаємну узгодженість навчальних програм, обумовлену системою наук і дидактичними цілями»). Такий зміст, на мій погляд, відображає три ознаки взаємної обумовленості:

• — виділення знань або їх елементів у навчальних предметах, по-різному характеризують реальні явища, об'єкти і процеси;
• — вказівка способів зв’язків, що мають методичний інструментарій, за допомогою якого виявляються можливі логічні конструкції і методичні прийоми їх реалізації;
• — спрямованість зв’язку на розвиваючі функції навчання.

Таким чином, існування міжпредметних зв’язків обумовлено наявністю трьох ознак: смисловим співвідношенням, наявністю способу реалізації і зазначенням спрямування цих зв’язків.

Педагогічний аспект міжпредметних зв’язків як цілісного явища вперше було досліджено Ст. Н. Максимової і отримав свій розвиток у дослідженнях І. Д. Звєрєва, Р. В. Суравегина, Т. К. Александрової, А. В. Усової та ін. Педагогічна ідея міжпредметних зв’язків виникла і розвивалася під впливом процесів інтеграції та диференціації наукових знань. Міжпредметні зв’язки позначають початковий рівень інтеграції.

Розвиток ідей міжпредметних зв’язків відображено в роботах Р. В. Батуріної, Ш. В. Ганелина, П. М. Іванова, П. Р. Кулагіна, які показали, що рішення даної проблеми в шкільному навчанні відбувалося в залежності від конкретно історичних умов його розвитку.

Вичленення в педагогічній теорії ідеї міжпредметних зв’язків та її трансформація у самостійну дидактичну проблему пов’язані з практичними та теоретичними пошуками прогресивних педагогів різних епох — Я. А. Коменського, В. Р. Песталоцці, А. Дистерверга, К. Д. Ушинського. Вони виділяли проблему міжпредметних зв’язків як забезпечення системи знань учнів про світ. Так, Я. А. Коменський у своїй «Великій дидактиці» писав: «Все, що знаходиться у взаємному зв’язку, повинно викладатися в такому ж зв’язку». К. Д. Ушинський дав психолого-педагогічне обґрунтування світоглядної ролі міжпредметних зв’язків. Актуальною і перспективною з’явилася його ідея про зв’язки між предметами на основі провідних ідей і загальних понять. Розглядаючи структуру науки, він зазначав, що, «крім спеціальних понять, що належать кожній науці в особливості, є поняття, загальні багатьом, а інші і всіх наук».

Ідею інтеграції в навчанні К. Д. Ушинський вважав однією з найважливіших у формуванні цілісних і системних знань. Його оцінка значущості міжпредметних зв’язків у навчанні справила великий вплив на педагогів другої половини XIX — початку XX століть.

Міжпредметні зв’язки були спрямовані на вироблення трудових і ділових умінь і навичок. Перші практичні спроби створення системи освіти на проблемно-комплексній, інтегрованій основі зроблені в 20-х рр. в Радянській Росії С. Т. Шацьким, С.Я. Рубінштейном та ін.

Цей напрямок одержав у нашій країні можливість практичної реалізації і увійшло в історію педагогіки під ім'ям «трудової школи». Основним принципом організації процесу навчання в трудовій школі був «метод життєвих комплексів».

Ідея синтезу навчального матеріалу навколо спільних об'єктів і явищ життя й діяльності людей розвивалася за принципом концентрації навчального матеріалу навколо педагогічно і життєво доцільних центрів.

Дидактична теорія міжпредметних зв’язків знайшла широке відображення у публікаціях, де визначено функції, види міжпредметних зв’язків, їх місце в сучасній школі, засоби їх реалізації, розроблена методика планування і проведення комплексних форм організації навчання і т.д.

Спільні дидактичні положення конкретизуються в методиках навчання окремих предметів. На сторінках методичних журналів все частіше з’являються статті, що висвітлюють досвід вчителів щодо реалізації міжпредметних зв’язків. Посилення уваги до проблеми міжпредметних зв’язків педагогів вчених і практиків сприяло включення в нові навчальні програми для школи з основних предметів спеціального розділу «Міжпредметні зв’язки», рекомендації якого активізували творчі пошуки вчителів, стимулювали вдосконалення їх педагогічної майстерності в плані оволодіння вміннями щодо здійснення зв’язків з іншими предметами на уроках і в позакласній роботі.

Міжпредметні зв’язки підвищують науковий рівень навчання, відображаючи природні взаємозв'язки процесів і явищ навколишнього світу, розкриваючи його матеріальну єдність. При цьому розвиваються діалектичне та системне мислення учнів, гнучкість розуму, вміння переносити й узагальнювати знання з різних предметів і наук. Без цих інтелектуальних здібностей неможливе і творче ставлення людини до праці, розв’язання на практиці сучасних складних завдань, що вимагають синтезу знань з різних предметних областей.

Таким чином, міжпредметні зв’язки становлять необхідну умову організації, вчено — виховного процесу, як комплексного підходу до навчання й посилення його єдності з вихованням. У навчальній діяльності учнів реалізація міжпредметних зв’язків служить дидактичною умовою її активізації, систематизації знань, формування самостійності мислення та пізнавального інтересу.