Роль крейдяного періоду у розвитку біосфери

РЕФЕРАТ

НА ТЕМУ:

РОЛЬ КРЕЙДЯНОГО ПЕРІОДУ У РОЗВИТКУ БІОСФЕРИ

Підготувала:

учениця 11-А класу Токар Олена

2009 р.

КРЕЙДЯНИЙ ПЕРІОД

Крейдяний період названо так тому, що з ним пов’язані потужні відклади крейди. Він поділяється на два відділи: нижній та верхній.

Горотворні процеси, що відбулися в кінці юрського періоду, значно змінили обриси материків і океанів. Північна Америка, яка була відділена від величезного азіатського материка широкою протокою, з'єдналася з Європою.

На сході Азія з'єдналася з Америкою. Південна Америка повністю відокремилась від Африки. Австралія була там, де й зараз, хоч і меншого розміру. Продовжують формуватися Анди і Кордільєри, а також окремі хребти Далекого Сходу.

У верхньокрейдяний період море залило великі площі північних материків. Під водою був Західний Сибір і Східна Європа, більша частина Канади та Аравія. Накопичуються потужні товщі крейди, пісків, мергелів.

Наприкінці крейдяного періоду знову активізуються горотворні процеси, завдяки яким сформувалися гірські хребти Сибіру, Анди, Кордільєри і гірські хребти Монголії.

Клімат змінився. У високих широтах на півночі в крейдяний період вже була справжня зима із снігом. У межах сучасної помірної зони частина порід дерев нічим не відрізнялася від сучасних (горіх, ясен, бук). Листя їх опадало на зиму. Проте, як і раніше, клімат у цілому був набагато тепліший, ніж сучасний. Все ще були поширені папороті, саговники, гінкгові, бенетити, хвойні, зокрема секвої, тиси, сосни, кипариси, ялини.

У середині крейдяного періоду буйно розвиваються рослини. Водночас вони витісняють представників давнішньої флори — спорові і голонасінні рослини. Вважають, що квіткові рослини виникли і розвинулися в північних районах, пізніше вони розселилися по всій планеті. Квіткові рослини набагато молодші від хвойних, відомих нам ще з карбонового періоду. Густі ліси з гігантських деревовидних папоротей і хвощів не мали квіток. Вони непогано пристосувалися до тодішніх умов життя. Однак поступово вологе повітря первісних лісів ставало сухішим. Дощів випадало зовсім мало, нестерпно палило сонце. Висихав грунт у районах первісних боліт. На південних материках виникли пустині. Рослини перемістилися в більш прохолодний і вологий клімат півночі. А потім знову пішли дощі, насичуючи вологий грунт. Клімат давньої Європи став тропічним, на її території виникли ліси, подібні до сучасних джунглів. Знову відступає море, і багато рослин, які росли на узбережжі у вологому кліматі, опинилися у більш сухому кліматі. Багато з них загинули, але деякі пристосувалися до нових умов життя, утворюючи плоди, які захищали насіння від висихання. Нащадки таких рослин поступово заселили всю планету.

Змінювався і грунт. Мул, рештки рослин і тварин збагачували його поживними речовинами.

У первісних лісах пилок рослий розносився лише вітром і водою. Однак з’явилися перші рослини, пилком яких живилися комахи. Частина пилку прилипала до крил і ніг комах, і вони переносили його з квітки на квітку, запилюючи рослини. У рослин, що були запилені, насіння достигало. Ті рослини, яких не відвідували комахи, не розмножувалися. Тому поширювалися лише рослини із запашними квітками найрізноманітніших форм і кольорів.

З появою квіток змінилися і комахи. Серед них з’являються такі, що взагалі не могли жити без квіток: метелики, бджоли. Із запилених квіток розвивалися плоди з насінням. Птахи й ссавці їли ці плоди і розносили насіння на великі відстані, поширюючи рослини на все нових ділянках материків. З’явилося багато трав’янистих рослин, які заселили степи і луки. Листя дерев восени осипалося, а в літню спеку згорталося.

Рослини поширилися по Гренландії й островах Льодовитого океану, де було порівняно тепло. В кіпці крейдяного періоду, коли клімат похолоднішав, з’явилося багато холодостійких рослин: верба, тополя, береза, дуб, калина, які властиві й для флори нашого часу.

З розвитком квіткових рослин під кінець крейдяного періоду вимерли бенетити, значно менше стало саговників, гінкгових, папоротей. Із зміною рослинності змінювалася й фауна.

Дуже поширилися форамініфери, черепашки яких утворили потужні відклади крейди. З’являються перші кумуліти. Корали утворювали рифи.

Амоніти крейдяних морів відрізняються за формою черепашок. Якщо у всіх амонітів, які існували до крейдяного періоду, черепашки закручувалися в одній площині, то крейдяні амоніти мали витягнуті черепашки, зігнуті у вигляді коліна, траплялися кулясті й прямі. Поверхню черепашок вкривали шипи.

На думку деяких дослідників, химерні форми крейдяних амонітів є ознакою старіння всієї групи. Хоч деякі представники амонітів ще продовжували розмножуватися з великою швидкістю, життєва енергія амонітів вже майже вичерпалася.

На думку інших учених, амонітів знищили численні риби, ракоподібні, рептилії, ссавці, а дивовижні форми крейдяних амонітів — не ознака старіння, а спроба якось уберегтися від чудових плавців, якими на той час стали костисті риби й акули. Зникненню амонітів сприяла також різка зміна фізико-географічних умов, що відбулася у крейдяному періоді.

Белемніти, які з’явилися набагато пізніше амонітів, у крейдяний період теж повністю вимирають. Серед двостулкових молюсків з’являються тварини, різні за розміром і формою, що з'єднували стулки за допомогою зубчиків і ямок. В устриць й інших молюсків, які прикріплювалися до морського дна, стулки стають неоднаковими. Нижня стулка має вигляд глибокої чаші, а верхня — кришки. У рудистів нижня стулка перетворилася на великий товстостінний бокал, всередині якого залишилася лише невеличка камера для самого молюска. Кругла, схожа на кришку верхня стулка охоплювала нижню міцними зубами, за допомогою яких вона могла підійматися і опускатися. Жили рудисти переважно в південних морях.

Поряд з двостулковими молюсками, які складалися з трьох шарів: зовнішнього рогового, призматичного і перламутрового, траплялися молюски, черепашка яких мала тільки призматичний шар. До них належать молюски роду іноцерамус, які широко розселилися в морях крейдяного періоду. Це були тварини до метра в діаметрі.

У крейдяний період з’являється багато нових видів черевоногих молюсків. Серед морських їжаків надзвичайно збільшується кількість неправильних серцевидних форм. А серед морських лілій з’являються такі, що не мали стебла і вільно плавали у воді за допомогою довгих перистих «рук».

Великі зміни відбулися і серед риб. У морях крейдяного періоду поступово вимирають ганоїдні риби. Збільшується кількість костистих риб (багато з них існують і в наш час). Акули поступово набирають сучасного вигляду.

У морі ще жили численні плазуни. Нащадки вимерлих на початку крейдяного періоду іхтіозаврів були завдовжки до 20 м і мали по дві пари коротких ластів.

З’являються нові форми плезіозаврів і пліозаври. Вони жили у відкритому морі. Крокодили і черепахи населяли прісноводні й солоноводні басейни. На території сучасної Європи жили великі ящірки з довгими шипами на спині й величезні пітони.

З наземних плазунів для крейдяного періоду особливо характерними були траходони й рогаті ящери. Траходони могли пересуватися як на двох, так і на чотирьох ногах. Між пальцями вони мали перетинки, які допомагали їм плавати. Щелепи траходонів нагадували качиний дзьоб. На них було до двох тисяч дрібних зубів.

Трицератопси мали три роги на голові і величезний костяний щит, який надійно захищав тварину від хижаків. Жили вони переважно у сухих місцях. Живилися рослинністю.

Стиракозаври мали носові вирости — роги і шість рогових шипів на задньому краї кістяного щита. їхні голови досягали двох метрів у довжину. Шипи і роги робили стиракозаврів небезпечними для будь-яких хижаків Найстрашнішим хижим ящером був тиранозавр. Він досягав у довжину 14 м. Череп його, завдовжки понад метр, мав великі гострі зуби. Пересувався тиранозавр на могутніх задніх ногах, підпираючись товстим хвостом. Передні по ноги його були маленькими й слабкими. Від тиранозаврів залишилися скам’янілі сліди, довжина яких становить 80 см, крок тиранозавра дорівнював 4 м.

Цератозавр був порівняно невеликим, але прудким хижаком. На голові він мав невеликий ріг, а на спині — кістяний гребінець. Пересувався цератозавр на задніх ногах, кожна з яких мала три пальці з великими кігтями. Торбозавр був досить неповоротким і полював, головним чином, на малорухливих сколозаврів, які зовнішнім виглядом нагадували сучасних броненосців. Завдяки могутнім щелепам і міцним зубам торбозаври легко розгризали товстий кістяний панцир сколозаврів.

Ще продовжують існувати літаючі ящери. Величезний птеранодон, розмах крил якого становив 10 м, мав великий череп з довгим кістяним гребінцем на потилиці і довгий беззубий дзьоб. Тіло птеранодона було відносно маленьким. Живився рибою. Як сучасні альбатроси, більшу частину свого життя птеранодони проводили у повітрі. Колонії їх знаходились біля моря. Нещодавно у крейдяних відкладах Америки знайдено залишки ще одного велетня. Розмах його крил досягав 18 м.

Серед птахів з’являються такі, які могли добре літати. Повністю вимерли археоптерикси. Але деякі з птахів мали зуби.

У гесперорніса — водоплавного птаха — довгий палець задніх кінцівок з'єднувався з трьома іншими короткою плавальною перетинкою. На всіх пальцях були кігті. Від передніх кінцівок залишилися тільки злегка зігнуті плечові кістки. Вони мали вигляд тонкої палички. Гесперорніс мав 96 зубів. Молоді зуби росли всередині старих і заміняли їх, як тільки ті випадали. Гесперорніс дуже схожий на сучасну гагару. Пересуватися по суші гесперернісу було дуже важко. Піднімаючи передню частину тіла і відштовхуючись від землі ногами, він рухався невеликими стрибками. Проте у воді він почував себе вільно. Добре пірнав і рибам було дуже важко втекти від його гострих зубів.

Іхтіорніси, сучасники гесперорнісів, за розміром були як голуб. Вони добре літали. Крила їх були добре розвинені, а грудна кістка мала високий кіль, до якого кріпилися потужні грудні м’язи. Дзьоб іхтіорніса був усаджений дрібними загнутими назад зубами. Невеликий мозок іхтіорнісів нагадував мозок плазунів.

У пізньокрейдяний період з’являються беззубі птахи, родичі яких — фламінго — існують і в нас час.

Земноводні вже нічим не відрізняються від сучасних. А ссавці представлені хижаками і рослиноїдними, сумчастими і плацентарними. Значної ролі в природі вони поки що не відіграють. Та наприкінці крейди — початку кайнозойської ери, коли вимерли гігантські рептилії, ссавці широко розселилися по Землі, зайнявши місце динозаврів.

Існує багато гіпотез щодо причини вимирання динозаврів. Деякі дослідники вважають, що основною причиною цього були ссавці, яких багато з’явилося наприкінці крейдяного періоду. Хижі ссавці знищували динозаврів, а травоїдні перехоплювали у них рослинну їжу. Велика група ссавців живилася яйцями динозаврів. На думку інших дослідників, основною причиною масової загибелі динозаврів була різка зміна фізико-географічних умов, яка відбулася наприкінці крейдяного періоду. Похолодання та засухи різко зменшили кількість рослинності на Землі. Отже, велетням-динозаврам почало не вистачати їжі. Вони гинули. А хижаки, для яких вони були поживою, теж гинули, бо їм було нічого їсти. Можливо, сонячного тепла було замало, щоб у яйцях динозаврів визрівали нащадки. Крім того, похолодання було згубним і для дорослих динозаврів. Не маючи сталої температури тіла, вони залежали від температури середовища. Як і сучасні ящірки і змії, в теплу погоду були активними й рухливими, а в холодну рухалися мляво і могли впадати у зимове заціпеніння, стаючи легкою здобиччю хижаків. Шкіра динозаврів не захищала їх від холоду. Та й про своє потомство вони по дуже дбали. їхні батьківські функції обмежувалися відкладанням яєць. На відміну від динозаврів ссавці мали сталу температуру тіла і тому менше страждали від похолодань. Крім того, їх захищала шерсть. А головне, вони вигодовували своїх малят молоком, турбувалися про них, виховуючи й оберігаючи. Отже, ссавці мали певні переваги порівняно з динозаврами.

Вижили й птахи, які мали сталу температуру тіла і були вкриті пір'ям. Вони насиджували яйця, годували пташенят аж до дорослого віку.

Вижили ті плазуни, які ховалися від холоду у нірки і ті, які жили там, де було тепло. Від них і походять сучасні ящірки, змії, черепахи і крокодили.

З відкладами крейдяного періоду пов’язані великі родовища крейди, кам’яного вугілля, нафти і газу, мергелів, пісковиків, бокситів.

Тривалість періоду — 70 мільйонів років.

ЛІТЕРАТУРА

1. П. А. Костецький — Крейдяний період у історії Землі. К., «Освіта», 2007.