Принципи розміщення продуктивних сил в Україні

1. Предмет вивчення дисципліни РПС

продуктивний економіка територіальний

Об'єкт вивчення РПС — це галузь економічної науки, що вивчає специфічні, просторові аспекти вияву економічних законів. Об'єктом вивчення є продуктивні сили, а предметом науки — їхній територіальний стан і розвиток.

Продуктивні сили суспільства — це органічна єдність минулої та живої праці, сукупність речовинних та особистих елементів господарства, необхідних для того, щоб перетворити природні блага у предмети, послуги та умови, що здатні задовольнити потреби людей та забезпечити процес розвитку суспільства. Є три основні ланки: природні ресурси, ТР та сфера господарства і науково-технічна сфера.

Природні ресурси — потенційні природні цінності, запаси та можливості, використання яких у господарській діяльності людини може принести певний соціально-економічний ефект. Виділяють 2 основних методи економічної оцінки природних ресурсів:витратний (полягає в оцінці суми витрат на освоєння даного виду ресурсів) та рентний (оцінка можливого економічного ефекту від використання даного виду ресурсів за винятком витрат)

Природно-ресурсний потенціал території — це сукупна продуктивність її природних ресурсів, як засобів виробництва і предметів споживання, яка виражається у їх суспільній споживчій вартості.

Рпс:

1. Це історичний процес зміни господарського обличчя території

2. Географічна картина взаєморозташування основних елементів господарства на певний момент часу

3. Регульований процес управління ринком і взаєморозміщення основних ланок господарства певної території

4. Наукова і навчальна дисципліна, яка вивчає як загальні закономірності розташування продуктивних сил, так і їх конкретний прояв у галузевому та територіальному аспектах на регіональному і міжрегіональному рівнях.

РПС вивчає економічний результат територіальної організації господарства для обгрунтування ефективної регіональної політики.

Одним із головних завдань РПС як науки є виділення найголовніших обставин, які зумовлюють саме таке, а не інше територіальне розташування об'єктів господарства.

Другим основним завданням є обґрунтування оптимального розміщення продуктивних сил. Поняття оптимальності передбачає отримання якомога більшого інтегрального ефекту від правильного розміщення підприємства, від найкращої територіальної організації регіону, країни.

2. Основні наукові засади, теорії, та моделі розміщення продуктивних сил

Найпоширеніші наукові засади РПС:

1. Географічний детермінізм (Гіппократ, Страбон, Реклю, Монтеск'є, Соловйов). Суть: визначальною силою у розвитку людства (виключно з РПС) оголошується природне середовище і географічне розташування тієї чи іншої країни чи регіону.

2. Енвайроменталізм (Симпл, Сміт, Тейлор) — міжнародний поділ праці визнач. відмінностями у природному середовищі

3. Марксистська теорія РПС виходила з настанови про те, що вона зумовлюється способом виробництва і їх територіальною організацією істотно залежить від соціального ладу

4. Хорологічна теорія Гетнера, грунтуєтьс на тому, що кожна місцевість на земній кулі є унікальною і неповторною, тому не можна визначати будь-які закономірності у розташуванні господарських об'єктів

5. Математичні моделі РПС:

1. Вебера та Тюнена, за якою окремі підприємства оптимально розташовувати так, щоб давали найбільший прибуток

2. Леша та Кристалера — теорія правильних шестикутників.

Останнім часом переважає погляд, що економічні закони і закономірності мають загальний характер, але проявляються вони неоднаково в країнах з різною соціально-політичною побудовою.

3. Оптимальне та раціональне РПС, основні відміни

Одним із головних завдань РПС як науки є виділення найголовніших обставин, які зумовлюють саме таке, а не інше територіальне розташування об'єктів господарства.

Другим основним завданням є обгрунтування оптимального розміщення продуктивних сил. Поняття оптимальності передбачає отримання якомога більшого інтегрального ефекту від правильного розміщення підприємства, від найкращ. територіальної організації регіону, країни. На рівні підприємства ефект виражається у прибутку, на рівні країни — у національному доході. Треба співвідносити розмір ефекту з витратами, тобто — розраховувати ефективність витрат. Необхідно також враховувати соціальний і демографічний фактори.

Отже, оптимальне розміщення прод. сил не завжди має на меті одержання найбільшого прибутку. Проте раціонально організовані продуктивні сили зводять до мінімуму втрати та об'єктивно сприяють посиленню економічного потенціалу країни.

Принцип раціональності реалізується завдяки комплексу певних законів: 1. відповідне наближення матеріаломістких, енергомістких, водомістких галузей до джерел палива, енергії і води; 2. наближення працемісткого виробництва до районів і центрів зосередження ТР; 3. наближення масового виробництва мало транспортабельної продукції до місць її споживання; 4. запобіганням зустрічним перевезенням одно питної продукції. Натомість у широкому розумінні поняття «раціональність» обіймає низку інших принципів, які забезпечують ефективне розміщення народного господарства.

4. Основні відміни між закономірностями та принципами РПС

Закономірність — це об'єктивно-дійсний, повторюваний історичний зв’язок явищ природи з громадським життям. Так, закономірності РПС виявляються у відношеннях між виробничою діяльністю людей і територією, на якій люди діють. Пізнання і практичне використання закономірностей допомагає щонайкраще розмістити виробництво, найефективніше організувати територію, провадити оптимальну регіональну політику. Свідома розробка і впровадження доцільних заходів з економічної організації території згідно з закономірностями розміщення наз. принципами РПС або принципами регіональної соціально-економічної політики.

Формування конкретного принципу РПС безпосередньо випливає зі змісту відповідних закономірностей. Так, закономірність «ефективне РПС» відповідає принципу їхнього раціонального розміщення. Але частіше принципи розміщення є результатом врахування кількох закономірностей. До принципів РПС належать свідома економічна політика, направлена на здійснення пізнаних закономірностей.

5. Закономірності ефективного РПС та територіального поділу праці.

Закономірність — це об'єктивно-дійсний, повторюваний історичний зв’язок явищ природи з громадським життям.

Закономірність ефективного РПС. За цією закономірністю відношення між економікою та територією такі, що найбільший можливий ефект забезпечується найменшими можливими витратами на розміщення об'єкта

Е=Еф: В, де Е-ефективність, Еф-ефект, В-витрати Ефект може виражатись через валовий обсяг товарів і послуг або через прибуток.

Ефективність РПС є найзагальнішою територіальною закономірністю, бо вона частково охоплює сферу впливу інших закономірностей (комплексності, територіального поділу праці тощо), які їй підпорядковані.

Закономірність територіального поділу праці виявляється у формуванні такої територіально-галузевої структури народного господарства, яка найбільше відповідає природним, економічним. Соціальним умовам регіону та проблемам міжрегіонального ринку. В основі територіального поділу праці лежать оптимальна спеціалізація народного господарства та ефективні внутрішньоі міжрегіональні економічні зв’язки.

6. Закономірності економічної цілісності регіону, регіональної інтеграції господарства та терит. комплексності продуктивних сил

Закономірність — це об'єктивно-дійсний, повторюваний історичний зв’язок явищ природи з громадським життям.

Закономірність економічної цілісності регіону полягає в органічній єдності природної, матеріальної та соціальної сфер (Поповкін). Усі три компоненти поєднуються не довільно, а під впливом певних закономірностей, факторів, передумов. Кожний регіон — унікальний.

Закономірність регіональної інтеграції господарства пов’язана з закономірністю територіального поділу праці: виокремлення регіонів через їхню спеціалізацію конче вимагає налагодження тісних економічних зв’язків поміж ними. Так виникає міжрегіональна інтеграція. Внутрішньорегіональна інтеграція випливає із закономірності географічної цілісності регіону. Вона означає збирання докупи елементів народного господарства, внаслідок чого утв цілісна система, регіональний економічний простір.

Закономірність територіальної комплексності продуктивних сил

Комплексність — взаємопов'язаність елементів регіонального господарства, що впорядковує їх у регіональну економічну систему. Якщо економічна інтеграція — це процес, то комплекс — наслідок цього процесу. Комплекс безперервно розвивається.

У комплексі існує взаємозв'язок між спеціалізуючими, допоміжними та обслуговуючими галузями, між природними ресурсами регіону і виробництвом, між виробництвом і розселенням.

Комплексність регіону відбиває його географічну цілісність, хоча регіональна цілісність і регіональна комплексність-поняття не тотожні. Комплексний розвиток озн. Пропорційність, зрівноваженість між природними й трудовими ресурсами та виробництвом, а також міжгалузеву й внутрішньогалузеву збалансованість виробництва.

7. Закономірності територіальної концентрації продуктивних сил та зближення рівнів соц.-економ. розвитку регіонів

Закономірність — це об'єктивно-дійсний, повторюваний історичний зв’язок явищ природи з громадським життям.

Закономірність територіальної концентрації продуктивних сил полягає у зосередженні виробництва й населення у найвигідніших місцях регіону, що забезпечує вищий (ніж середній у регіоні) рівень життя та ефективність виробництва. Перевага таких місць може зумовлюватись особливо сприятливими природними умовами, вигідним економіко-географічним розташуванням, загальною економічною ситуацією, історико-економічними особливостями розвитку.

Концентрація — це зосередження. Територіальна концентрація виявляється у формуванні промислових центрів, вузлів, агломерацій тощо. На кожному щаблі суспільного розвитку вона має свої межі, зумовлені розвитком продуктивних сил, зокрема технологією виробництва, досконалістю інфраструктури. Спроби обминути ці межі, форсувати концентрацію призводять до зниження ефективності суспільного виробництва та до появи і загстрення економічних, соціальних та екологічних проблем.

Закономірність зближення рівнів соц.-економ. розвитку регіонів пов’язана з процесами теритоіального поділу праці й регіональною інтеграцією. Вона полягає у подальшому узгадженні рівнів соц.-економ. розвитку через посилення зв’язків між регіонами.

8. Головні принципи РПС

Свідома розробка і впровадження доцільних заходів з економічної організації території згідно з закономірностями розміщення наз. принципами РПС або принципами регіональної соціально-економічної політики. Принцип раціональ-ного розміщення виробництва полягає у такому його розміщенні, яке забезпе-чило б високу ефективність господарства. Раціональність означає вибір найкра-щого варіанту з усіх наявних. Принцип випливає з закономірнос-тей. Оптимальність розміщення виробництва означає вибір найкращого варіанта не лише з наявних, а з усіх можливих. Оптимальність враховує необхідність не лише економічного ефекту, а й соціального та екологічного. Збалансованість та пропорційність виробництва означає таке розміщення виробництва, за якого витримувалася б рівновага між виробничіми потужностями, обсягами вироб-ництва, з одного боку, та наявністю сировинних, енергетичних, водних, земель-них, трудових, фінансових ресурсів регіону, з іншого боку. Пропорційність пе-редбачає також оптимальну пропорційність між галузями спеціалізації, а також між спеціалізуючими, допоміжними і обслуговуючими галузями (закон 3,4, 5) Принцип комплексного розміщення виробництва реалізується:1) У комплексному використанні природних ресурсів2) У раціональному ви-користанні ТР, шляхом створення у регіоні такої структури господарства, за якої надається праці усім розмаїтим контингентам робочої сили3) У створенні єдиної інфраструктури4) У налагодженні ефективних виробничіх зв’язків між підприємствами та регіонами. Принцип комплексності полягає у визначенні найвигіднішої спеціалізації регіону з урахуванням територіального поділу праці. Розміщення підприємств згідно з раціональними формами суспільної організації виробництва належать концентрація (зосередження виробництва на великих підприємствах), спеціалізація (вузька, широка), кооперування (коли для випуску 1 продукції беруть участь декілька підприємств — машинобуду-вання), й комбінування (випуск різнорідної продукції на 1 підприємстві). Сутність принципу полягає в тому, що спосіб розміщення виробництва повинен стимулювати ефективний розвиток національних форм його організації. Принцип урахування міжнародного ТПП. За цим принципом держава повинна розвивати такі галузі і різновиди виробництва, для яких вона має найкращі умови та продукція яких користується попитом на світовому ринку. Принцип збереження екологічної рівноваги. Якщо господарство регіону збалансоване за багатьма ознаками, але при цьому виникає екологічна напруженість, то вона не може визнаватися ефективною. Принципу екологічної рівноваги має підпорядковуватися решта вигод, що з’являється за різних варіантів РПС. Принцип обмеженого централізму. Полягає в органічному поєднанні стратегічних інтересів країни та інтересів регіонів, місцевих підприємців, населення. Держава не повинна втручатись в оперативну діяьність підприємств і місцевих органів влади. Вона створює за допомогою економічних важелів, систему пільг і оподаткувань таку територіально-галузеву структуру, котра сприяла б інтересам і загальнодержавним і регіональним, допомагаючи підвищити життєвий рівень населення. Дотримання принципів РПС є основою регіональної політики держави.

9. Територіальна організація та територіальна структура продуктивних сил, основні відміни понять

Територіальна організація ПС — це просторовий взаємозв'язок галузевих, міжгалузевих і територіально-виробничих комплексів, що спирається на раціональне використання природних, матеріальних і трудових ресурсів, заощадження витрат на подолання диспропорцій у взаєморозміщенні джерел сировини, палива, енергії, місць виробництва й споживання продукції.

Територіальна організація ПС передбачає зв’язки виробництва з природним середовищем та економічні зв’язки. Територіальна організація ПС включає характер зосередження окремих галузей господарства, їхній взаємозв'язок.

З розвитком продуктивних сил і поглибленням поділу праці територіальна організація ПС виявляється у нових формах, наповнюється новим змістом.

Територіальна структура відбиває РПС певними територіальними зосередженнями у вигляді промислових центрів, вузлів, с/г районів

Територіальна структура — це сукупність стійких зв’язків між елементами об'єкта. Причому обов’язковою умовою для їхньої реалізації є подолання геопростору. Це, власне, поділ географічного утворення (країни, району) на просторово виділені елементи, кожний з яких виконує певну функцію в розвитку даного утворення. Цими об'єктами можуть бути промислові вузли. Райони, ТВК, технополіси, зони спільного підприємництва, ТПК.

продуктивний економіка територіальний

10. Основні форми територіальної структури продуктивних сил

Форми територіальної структури продуктивних сил — стійкі територіально-економічні утворення, що характеризуються своєю різноманітністю, конфігурацією, складністю та взаєморозміщенням структурних елементів.

Центр — це точка, зв’язки якої з довколишньою територією функціональні.

Промисловий центр — це група промислових підприємств, взаємозв'язаних спільними допоміжними виробництвами, а у низці випадків — спільністю технологічного процесу, що мають єдину систему розселення і обслуговуються спільною інфраструктурою.

Вузол — це територіальне сполучення об'єктів, що відіграють певну роль у розвитку даної території.

Промисловий вузол-локальне виробничо-територіальне сполучення, де підприємства поєднуються тісними виробничими та виробничо-технологічними зв’язками, спільністю транспортно-географічного розміщення, загальними системами інфраструктури й поселень для найефективнішого використання природних, матеріальних та трудових ресурсів.

Виробничий комплекс — це поєднання підприємств, об'єднаних єдиної господарської функції та взаємопов'язаних тісними виробничіми стосунками таким чином, що вилучення якихось компонентів або порушення зв’язків знижує ефективність комплексу, обмежує або унеможливлює виконання господарських функцій.

Територіально-виробничій комплекс — це взаємозумовлене поєднання підприємств на певній території, за якого ефект досягається завдяки вдалому добору підприємств згідно з природними та економічними умовами. Район — це територія, що відрізняється від інших територій за сукупністю складових, які характеризуються єдністю, взаємозв'язком та цілісністю, котра є об'єктивною умовою, закономірністю раціонального розвитку даної території. Технополіс — це науково-технічний центр, що забезпечуэ створення та впровадження нових розробок. Портово-промисловий комплекс — це об'єднання на одній території морських портів, промислових підприємств, приморських поселень, соціально-виробничої інфраструктури, розміщення яких у прибережній зоні зумовлене експлуатацією природних ресурсів прилеглої території та акваторії, забезпеченням зовнішньоекономічної та інших різновидів діяльності.

11. Територіальний поділ праці та його різновиди

Територіальний поділ праці(ТПП) — процес виробничої спеціалізації території, зумовлений посиленням міжрегіональної кооперації, обміном спеціалізованою продукцією та послугами. Це просторовий вияв поділу суспільної праці взагалі, зумовлений економічними, соціальними, природними, національно-історичними особливостями різних територій та їхнім географічним положенням; один з факторів підвищення продуктивності праці. Ступінь ТПП залежить від рівня суспільного поділу праці у даній країні. Власне в основі ТПП лежать природні умови й ресурси, різноманітність територій, а також відмінності між народами, що там мешкають, та історично сформованими навичками праці. Внаслідок цього виготовлення одного й того самого продукту на одній території потребує менших витрат праці, а на іншій — більших. У межах однієї країни виокремлюють внутрішньорайонний поділ праці (спеціалізація окремих виробництв усередині економічного району) та міжнародний поділ праці (спеціалізацію районів та обмін товарами між ними). Природні умови є об'єктивними передумовами для появи й розвитку ТПП.Ю. Саушкін виділив 6 різновидів ТПП: 1. Генеральний — між країнами і великими економічними районами (між далекосхідним районом Росії та Японією) 2. Внутрішньорайонний — між промисловими вузлами і містами 3. Довкола економічного центру

4. Постадійний, за якого стадії виробничого процесу територіально розз'єднані

5. Фазовий одна й та сама продукція надходить до центрів з різних місць протягом року 6. Епізодичний — райони або країни обмінюються якимись товарами не постійно.

За науково-технічного поступу географічний поділ праці набуває низки специфічних рис: ускладнюється територіальна спеціалізація господарства, а також галузева, функціональна, розселенська та техногенна структури; прискорюється територіальна концентрація господарської діяльності, розвиваються нові форми територіальної організації виробництва. Задля оцінки ефективності спеціалізації конкретної території розраховують коефіцієнти спеціалізації, локалізації, міжрайонної товарності, душові показники.

12. Основні показники оцінки ефективності господарської спеціалізації регіону

Задля оцінки ефективності спеціалізації

конкретної території розраховують коефіцієнти 1) спеціалізації:

С=Рв/ Р*100%, де Р — сукупний суспільний продукт створений у районі (доход)

Галузі спеціалізації обчислюють за допомогою коефіцієнта локалізації, середньогалузевого відсотка, коефіцієнта виробництва продукції району на душу населення.

2) локалізації (Кл) Кл=Ппр: Ппк, де Ппр — питома вага окремої галузі р-ну у загальному виробництві району (%)

Ппк — питома вага даної галузі р-ну у заг. виробництві країни (%)

3) коефіцієнт виробничої продуктивності р-ну на душу населення:

Кд=Ппг: Пнр, де Ппг — питома вага галузей району у виробництві продукції даної галузі в країні

Пнр — питома вага населення р-ну в нас. країні

4) міжрайонної товарності дає можливість оцінити потенціал району й точніше визначити його місце в товарообміні

Кмт=Ввив.р: Ввир. р Ввив.р. — вартість продукції даної галузі р-ну, що вивозиться за його межі

Ввир.р. — загальна вартість продукції, що виробляється в р-ні

Якщо Кл або Кд >1, то дана галузь є галуззю спеціалізації р-ну.

13. Сутність концепції енерговиробничіх циклів

Енерговиробничій цикл (Колосовський) — типова існуюча сукупність виробничих підприємств, що виникають взаємозумовлено, співпорядковано, довкола основного процесу для даного різновиду енергії та сировини.

Властивості:

1) Співпорядкованість підприємств, їхнє базування на одному певному різновиді сировини або енергії

2) Територіальна стійкість виробничих процесів та зв’язків

3) Типовість для різних р-нів, що мають схожі природні та економічні передумови розвитку.

Сучасні системи ЕВЦ вкл. такі цикли:

1) пірометалургійний цикл чорних металів (основні р-ни: Донбас, Придніпров'я, Рур, Приозер’я (США))

2) пірометалургійний цикл кольорових металів (Казахстан (Східно-Казахстанська обл.), Росія (Урал, Східний Сибір), США (басейн р. Колумбія, штат Арізона))

3) хіміко-металургійний цикл рідких металів (видобуток титану й магнію в Червоноперекопську й Вірменську в Криму)

4) нафтоенергохімічний цикл (Передкарпаття, Закарпаття, Західний Сибір, Поволжя та ін.)

5) газоенергохімічний цикл (Зх. Сибір, Поволжя, Луїзіана, Придніпров'я, Передкарпаття, країни Перської затоки)

6) вуглеенергохімічний цикл (Донбас, Кузбас, Пн. Казахстан)

7) сланцеенергохімічний цикл (Естонія, Росія, США, Китай)

8) гірничо-хімічний цикл (Україна (Донбас, прикарпаття), Росія (Солікамськ, Березніки), Білорусь (Солігорськ), ФРН (Саксонія), Канада (Саскачеван)

9) лісоенергохімічний цикл (Сибір, Далекий Схід, Фінляндія, Швейцарія, Центральноукраїнський та Західноукраїнський р-ни в Україні)

10) теплоенергопромисловий цикл (Кузбас, Екібастуз)

11) атоменергопромисловий цикл (Запорізька АЕС, Білібінська АЕС)

12) гідроенергопромисло-вий цикл (Дніпровський каскад, каскад на р. Колумбія)

13) машинобудівний цикл (Донбас, Придніпров'я)

14) текстильно-промисло-вий цикл (Середня Азія)

15) рибопромисловий цикл (Примор'я, Україна — Іллічівськ, Севастополь, Керч)

16) індустріально-аграрний цикл

17) гідромеліоративний індустріально-аграрний цикл (Україна — Причорномор’я, Приазо-в'я, Північнокримська зрошувальна система, зона Кара-Кумського каналу)

18) індустріально-будівельний цикл.

14. Основні види ЕВЦ та їх представленість в Україні

Сучасні системи ЕВЦ вкл. такі цикли:

1) пірометалургійний цикл чорних металів характерний для р-нів, що мають значні ресурси залізних руд і коксівного вугілля (основні р-ни: Донбас, Придніпров'я). Цикл включає видобуток та збагачення сировини й палива, металургійний переділ (чавун-сталь-прокат), коксівання вугілля з одержанням бензолу, утилізацію коксового газу для виробництва аміаку та ацетилену та ін.

2) пірометалургійний цикл кольорових металів (Казахстан (Східно-Казахстанська обл.), Росія (Урал, Східний Сибір), США (басейн р. Колумбія, штат Арізона))

3) хіміко-металургійний цикл рідких металів (видобуток титану й магнію в Червоноперекопську й Вірменську в Криму)

4) нафтоенергохімічний цикл характерний для р-нів, що мають нафту та супутні гази (Передкарпаття, Закарпаття, Західний Сибір, Поволжя та ін.)

5) газоенергохімічний цикл (Зх. Сибір, Поволжя, Луїзіана, Придніпров'я, Перед-карпаття, країни Перської затоки) збігається з нафтохімічним циклом.

6) вуглеенергохімічний цикл для України один з найхарактерніший (Донбас, Кузбас, Пн. Казахстан)

7) сланцеенергохімічний цикл хар. для Естонії, Росії, США, Китаю та України, де є значні поклади сланців

8) гірничо-хімічний цикл формується у р-нах, що мають поклади мінеральної сировини для хімічної сировини, зокрема кухонної та калійної солі (Україна (Донбас, прикарпаття), Росія (Солікамськ, Березніки), Білорусь (Солігорськ), ФРН (Саксонія), Канада (Саскачеван)

9) лісоенергохімічний цикл (Сибір, Далекий Схід, Фінляндія, Швейцарія, Центральноук-раїнський та Західноукра-їнський р-ни в Україні)

10) теплоенергопромисловий цикл хар для регіонів, де є дешеве паливо — відкритий видобуток кам’яного та бурого вугілля (Кузбас, Екібастуз)

11) атоменергопромисловий цикл (Запорізька АЕС, Білібінська АЕС)

12) гідроенергопромисло-вий цикл (Дніпровський каскад, каскад на р. Колумбія

13) машинобудівний цикл хар для добреосвоєних регіонів, що мають кваліфіковану робочу силу (Донбас, Придніпров'я)

14) текстильно-промисловий цикл орієнтований на споживача, але іноді розташовується в р-нах вирощування сировини (льон, шовкові кокони) — Середня Азія

15) рибопромисловий цикл (Примор'я, Україна — Іллічівськ, Севастополь, Керч

16) індустріально-аграрний цикл становить ядро АПК

17) гідромеліоративний індустріально-аграрний цикл хар для р-нів зрошуваного землеробства (Україна — Причорномор’я, Приазо-в'я, Північнокримська зрошувальна система, зона Кара-Кумського каналу)

18) індустріально-будівельний цикл має підпорядкований характер.

15. Територіальні виробничі комплекси та їх типи. Основні ТВК в Україні

ТВК — це економічне (взаємозумовлене) сполучення підприємств в одному промисловому комплексі або в цілому р-ні, що забезпечує певний економічний ефект за рахунок вдалого добору підприємств, згідно з природними та економіч-ними умовами, з його транспортним та економі-когеографічним розташуванням.

Основні типи ТВК в залежності від ролі різних ЕВЦ:

1. ТВК переробної промисловості з переважанням машинобудівного та текстильно-промислового ЕВЦ.

2. ТВК гірничо-металургійної промисловості, що спирається на 3 ЕВЦ (1,2,3)

3. ТВК енергетичної промисловості з провідними паливоенергопромисловими ЕВЦ (10,11,12)

4. ТВК хімічної промисловості (4,5,8)

5. ТВК промисловості, що виробляє біологічну сировину.

Економічна сутність ТВК виявляється в тому, що його н/г ефективність вища за сумарну ефективність складових, які функціонували б ізольовано.

Типи ТВК (Рудашевський) залежно від набору функцій:

1. Монопродуктивні, що орієнтується на випуск 1 кінцевого виробу створе-ного в різних р-нах.

2. Субпродуктові, виробництво головної продукції супроводжується виробництвом супутної.

3. Поліпродуктові, що виробляють декілька самостійних видів продукції.

Основні ТВК України: Донецький, Придніпровський, Харківський, Волинський, Прикарпатський, Кримський, Україно-Чорноморський, Азовський.

16. Портово-промислові комплекси та їх типи. Головні ППК України і світу

ППК — це форма територіальної організації морського господарства і прилеглого примор’я, взаємопов'язане та взаємозумовлене, планомірно сформоване об'єднання морських портів в приморських, промислових підприємств, морських селищ, соціально-виробничої інфраструктури, розташування яких у береговій зоні викликано експлуатацією ресурсів суходолу й моря, забезпеченням зовнішньоекономічних та інших зв’язків.

Основні типи ППК:

1. Океанічний, орієнтований переважно на природно-ресурсний потенціал Світового океану та зовнішньоекономічні морські торговельні зв’язки.

2. Морський (прибережний) Пов’язаний з освоєнням природно-ресурсного потенціалу континентального шельфу.

3. Приморський, орієнтований переважно на освоєння нових територій морським шляхом.

Найбільшим у світі ППК є ППК на базі Європорту у Роттердамі (Голландія), Марсель, Фос (Франція), Сінгапур, Токіо, Йокогама, Кавасакі, Тіба (Японія), Нью-Йорк, Українсько-Чорноморський РППК.

17. Науково-технологічні зони та парки, технополіси. Світовий досвід організації та напрями розвитку в Україні

Науково-технологічна зона — це певна територія, на якій є вищий навчальний заклад (чи кілька), науково-дослідний центр міжнародного рівня та відповідна технологічна інфраструктура задля впровадження наукових розробок в практику.

Такі зони створюються в економічно розвинених країнах, неподалік від великого наукового чи культурного центру, зв’язані з ним швидкісною автострадою чи залізницею задля створення гідних умов науковцям.

Перша така зона була створена в США неподалік від Сан-Франціско і отримала назву «Силіконова долина»

Науково-технологічні парки (технопарки) — це менші за територією зони, де навколо технічного університету чи науково-дослідного центру розміщуються декілька фірм, що займаються впровадженням своїх розробок в галузі високих технологій чи науко-містких виробництв.

В США на базі Гарвард-ського універси-тету та Масачу-сетського техно-логічного інституту в м. Бостон ств науково-дослідний парк «Шоссе-128» з виробництва міні-комп'ютерів. Фрт-Уерт, Річфілд-Парк (США), «коридор М-4» (Англія), Іль-де-Франс (Франція), Ізар Веллі (ФРН), Новус Ортус (Італія)

Технополіс — центр впровадження досягнень науки і техніки.

Технополіс-це самодостатнє міське утворення з науково-дослідними установами, навчальними закладами, високотехнічними і науковими виробами, комфортними жил масивами, об'єктами обслуговування і відпочинку, комунікаціями.

На першому місті по технополісам виступає Японія (Цукуба), Франція (Тулуза), Софія-антиполіс біля Ніцци Створення ТППТ дає можливість:

1. максимально зблизити науку і виробництво, значно підвищуючи ефективність використання досягнень НТП;

2. сприяти прогресивній структурній перебудові економіки для підвищення її наукомісності;

3. більш рівномірно розташувати ПС, вирівнюючи диспропорції в економічному розвитку; 4. сприяти екологізації виробництва.

В нашій державі технополіси та технопарки можуть формуватися у р-ні Одеської агломерації, поблизу Києва, Харкова, Дніпропетровська, Донецька.

18. Сутність поняття факторів РПС

Фактори розміщення — вся сукупність аргументів стосовно яких роль функції відігріє вибір місця розміщення об'єктів. Y = F (X) де У — територія, а інше фактори. Фактор — це історичний чинник. Ступінь придатності певної території залежить від певної кількості факторів. Основні фактори РПС:сировинний, енергетичний, водний, трудовий, науково-технічного прогресу, ринкової кон'єктури, споживчий, транспортний, екологічний, економіко географічне положення.

19. Сировинний та паливно-енергетичний фактори РПС. Матеріало-, електро - та паливомісткі виробництва

Фактори розміщення — вся сукупність аргументів стосовно яких роль функції відігріє вибір місця розміщення об'єктів.

Сировинний фактор. Сутність матеріальміскості визначається: відношенням витрат на сировину до обсягу виробленої продукції.

М=Вс: П Водночас обидві величини можна виражати яку грошах, так і у натуральних показниках4 відношенням натуральних витрат сировини до обсягу виробленої продукції. Якщо відношення сировини до готової продукції лише трохи перевищує 1, то виробництво нематеріально містке, якщо це відношення 2 і більше, то матеріаломісткість вважається високою.

Виробництва з великими витратами сировини на одиницю готової продукції треба розташувати поблизу сировинної бази, щоб не робити витрат на транспорт. Чим вища матеріаломісткість виробництва тим більша його орієнтація на сировину.

Паливо-енергетичний фактор. Виробництва, які зазнають сильного впливу в паливо-енергетичному факторі наз. енергомісткими. Вони поділяються: матеріаломісткі, паливо місткі і електромісткі. Якщо частка витрат на паливо та енергію становить 30=45% усіх витрат на виробництво продукції, то вир. високоенергомістке. Якщо від 15−30% - середньо, <15% неенергомістке Туптон умовного палива На1т глинозему — 3 туп, випічка хліба-2 туп, віскозний шовк — 15 туп, виплавка нікелю — 50 туп, нафтопереробка — 184 Мккал/т, синтетичний каучук — 28 407 Мккал/т. боксит — сировина для глинозему Енергомістке виробництво повинне знаходитись поблизу великих джерел електроенергії, що дають дешеву електроенергію КВт год/т (домашні холодильники 600 кВтгод/т, цукор 550, мідь — 2400, титан — 60 000).Паливо місткі виробництва, що поглинають багато тепла, розташовуються поблизу паливних баз — Миколаїв (глинозем), Донбас (цинк) Найб. ГЕС — Прибайкалля, Норвегія, Перська Затока.

20. Порівняльна характеристика водного та трудового факторів РПС. Водомісткі та працемісткі виробництва

Фактори розміщення — вся сукупність аргументів стосовно яких роль функції відігріє вибір місця розміщення об'єктів.

Водний фактор основується на використанні природних ресурсів. Тобто прісна вода, що споживається у процесі виробництва. Водоспоживання виявляє схильність до зростання. Основна маса води використовується у промисловості і с/г виробництві, водопостачання залежить від розвитку зрошування у регіоні. Найбільшим водомісткім видом виробництва є вирощування с/г культур на зрошуваних землях.

У промисловості найбільш водомістким є вир. хімії органічного синтезу, а також очищення первинної текстильної сировини (1 т рису — 8 тис. м3 води. Віскозний шовк — 500).нестача води може завадити розвитку чорної металургії.

Щодо трудового фактора, то його діяльність пов’язана з демографічним потенціалом країни і залежить від чисельності трудових ресурсів, їхньої кваліфікації, статевовікової структури. Роль трудового фактора збільшується з розвитком науково-технічного прогресу. Вплив т. ф визначається обсягом витрат праці на виробництво одиниці продукції. Працемісткість можна визначити через розрахунок маси продукції, яка припадає на одного виробника. Витрати: зарплата, обсяг роб. часу, кільк. людей. Найбільш працемістким виявляються такі галузі: електроніка, приладобудування, оптико-механічне, інструментальне виробництво, автомобілебудування, легка промисловість. до фактора працеміскості наближений фактор наукоміскості виробництва. До наукомістких належать усі виробництва, які потребують, по-перше, висококваліфікованих працівників, по-друге великих вкладень у науково-дослідну базу.

Такі вир. розміщуються у містах з декількома науково-дослідними інститутами на навч. закладами.

Працемістські види вир. у промисловості розм. у містах, які мають вільні трудові ресурси. Працемісткі види вир. с/г розм. в регіонах з високою густотою сільського нас.

21. Споживчий і транспортний фактори РПС. Основні вир. для яких вони найважливіші

Фактори розміщення — вся сукупність аргументів стосовно яких роль функції відігріє вибір місця розміщення об'єктів.

Споживчий фактор. Дія цього фактора виявляється у наближенні виробництва до місць споживання готової продукції. Це виникає коли: 1. готовий продукт не можна перевозити на великі відстані, через властиві йому споживчі якості (хліб); 2. коли продукт істотно дешевий і перевезення на великі відстані може істотно збільшити його вартість (буд. матеріали, цегла, бетон); 3. коли масове споживання готової продукції локалізується у певних центрах., а сировина транспортується легко (бавовна, нафтопродукти, олія) Відповідно до споживчого фактора види виробництва розміщую-ться у місцях масового споживання. Для транспортування сірчастої кислоти потрібна особлива місткість, що зумовлює подорожчання перевезення. Транспортний фактор є одним із найважливіших, бо він посилює дію всіх останніх факторів. Його складова у структурі витрат нерідко дуже висока. Залежить від розмірів тр. витрат розм. вир. тяжіє або до сировини або до споживача. Частка транспортних витрат на одиницю вантажу залежить від його вартості й способу транспортування. Дешеві вантажі (пісок, щебінь) перевозити на великі відстані не вигідно: частка тр. витрат 25% і більше

Їх доцільно відправляти тими видами транспорту, які забезпечують нижчу вартість перевезення одиниці вантажу.

Тим часом у вартості дорогих вантажів частка тр. витрат становить 0,1−1,5% (цукор, вовна). Вплив тр. фактора дається взнаки не лише через вартість перевезення, але й через заб. Території тр. сполученням. Найб. з алізниць: Донецьк, Херсон, Львів.

22. Фактор науково-технічного прогресу та зміни його значенням з часом для розміщення підприємств окремих галузей

Зміни у технології і організації виробництва можуть істотно вплинути на РПС. На території деяких країн може виникнути виробництво, яке раніше тут було неефективним. Застосування у чорній металургії процесу підлігування дало змогу замість деревного вугілля використовувати кам’яне і розташовувати металургійні заводи у районах вуглевидобутку. У хімічній промисловості перші підприємства з виробництва синтетичного каучуку прив’язувалися до картопляних районів, але потім його почали виробляти із нафти. Сучасному етапу науково-технічної революції притаманні тенденція до зниження матеріаломісткості виробництва. Внаслідок цього послаблюється залежність машинобудування від розміщення металургійних баз, але зростає залежність від районів зосередження кваліфікованих ТР. Лисичанський і Краматорський — найб. нафтопереробні заводи в Укр. Розвиток України до світового рівня вплине на розміщення машинобудування. Оскільки понизиться частка матеріаломісткого виробництва машинобудування й збільшиться частка складного машино-будування. НТП зміниться співвідношенням значимості різних видів металів для народного господарства. Завдяки НТР у хімічній промисловості значне зрушення сталося і в РПС. Електронний транспорт послабив залежність виробництво від енергетичних баз, що є важливим для машинобудування, легкої промисловості і с/г. НТР у кожній своїй історичній фазі виводить наперед ті чи інші галузі економіки.

Зараз НТП репрезентує: енергетика (нетрадиційна-сонце), точне маш. буд., біотехнології, геноінженерія, фармацевтика.

23. Фактор ринкової кон’юнктури. Специфіка впливу на розміщення підприємств окремих галузей

Конкретні умови відтворення товарів, послуг, робочої сили становлять поняття ринкової кон’юнктури. Фактори кон’юнктури визначають рух цін, цінних паперів, розмірів виробництва, зайнятості. Кон’юнктура ринку — конкретні умови реалізації суспільного продукту, яка здійснюється у співвідношеннях між наявними на ринку матеріальними цінностями та послугами й потребою у них. Якщо попит перевищує пропозицію, то створюються умови для розвитку виробництва. Кон’юнктура залежить від місткості ринку, яка визначається обсягом виробництва та його спеціалізацією. Співвідношення попиту і пропозиції впливає на структуру і розміщення народного господарства. Якщо коливання кон’юнктур короткотермінові, вплив незначний, але якщо навпаки, то істотних зрушень у РСП не минути. Стійкий попит світового ринку на деякі с/т може протягом багатьох років визначати спеціалізацію с/г деяких країн. Спеціалізація на монокультурі - економічно ризикована справа. Водночас урахування фактора ринкової кон’юнктури й гнучка зміна структури господарства дозволяють досить певного економічного ефекту. Ринкова кон’юнктура тісно пов’язана з НТП, чутлива до його розвитку. Товари вищої якості, вищого ступеня складності, що зад. потреби і мають підвищений попит. У тих країнах, де своєчасно врахувалася тенденція кон., економіка витримує темп НТП. Країни експортери нафти: Венесуела, Алжир, Лівія, Нігерія, Габон, Індонезія, Іран, Ірак, Сауд. Аравія, Кувейт, ОАЕ, Катар.

24. Сутність фактору економіко-географічного положення території для РПС. Рівні економіко-географічного положення

Розташування кожного об'єкта народного господарства у просторі зумовлене впливом низки причин і закономірностей. ЕГП об'єкта — сукупність його відношень до інших економіко-географічних об'єктів, що лежать поза ним. Тобто об'єкт характеризується розташуванням на певній території та системою зв’язків з іншими об'єктами. Залежно від економічної природи об'єкта найважливішими вважаються його відношення до природних і ТР, ринку сбуту продукції, а також можливість виробничої кооперації з ін.об'єктами, транспортна забезпеченість, екологія. ЕГП — це категорія історична: якщо з часом зміниться економічний простір довкола об'єкта, це відбивається на економічному потенціалі самого об'єкта. Рівні ЕГП: макро, мезо і мікро. Макроположення відбивають економічні відносини об'єкта з великими регіонами чи міждержавний рівень відносин. Мезоположення характеризує об'єкта за відношенням до компактної та відносно невеликої за розміром території його оточення.

Мікроположення означає розташування об'єкта в межах локального територіального положення Академії на 3 рівнях. Мікроположення хар. об'єкт відносно найближчого положення. Це може бути розташування об'єкта у місті, положення с/г ферми відносно консервного заводу або найбл. ринку збуту.

Щоб оптимально розташувати об'єкт у місті треба визначити: відстань до центру міста, заселеність тр. мережі, потенціал роб. сили, ступінь впливу конкурентів у зоні розм. об'єкта. Вплив ЕГП виявляється в тому, що район отримує певні економічні переваги при оптимальній взаємодії економічних зв’язків з ін.об'єктами або районами ЕГП є найважливішим фактором для ств. вільних економічних зон.

25. Екологічний фактор та зміни його значення з часом для розміщення підприємств окремих галузей

З НТП все більше зростає значення екологічного фактора в РПС.Існує певна суперечність між розвитком виробництва і станом навколишнього середовища. Зменшення тиску та природу можна досягнути шляхом істотного скорочення світового виробництва, але практична його реалізація сьогодні малоймовірна. Фактори, що обумовлюють забруднення і деформацію природного навколишнього середовища: використання зростаючих обсягів природних ресурсів у виробництві; зростаючі обсяги викидів; радіоактивне забруднення; збільшення транспортних засобів; забруднення Світового океану; ерозія і засолення ґрунтів; знищення лісового покриву Землі. Основні шляхи вирішення екологічних проблем: 1. Істотне зниження матеріаломісткості вир., зменшення витрат сировини на одиницю прод. 2. Зниження електроміст-кості вир., зменшення витрат електричної та теплової енергії на од. продукції. 3. Зменшення питомої ваги традиційних галузей вир. (ч.м., маш. буд.), підв. нематеріало-, наукомістких вир. (електроніка).4. Впровадження технологій з повним циклом вир.

26. Вільні економічні зони у світі та проблеми їх ств. в Україні

Інтернаціоналізація господарського життя, потреба більш ефективного використання географічних і інших переваг визначених територій привели до створення в багатьох країнах особливих економічних зон. У різних варіантах вони існують у КНР, США, Франції, В'єтнаму, Болгарії, Угорщині, Мексиці, Ірландії, Південній Кореї й у ряді інших держав.

У світі було створено близько 600 зон, в основному в другій половині XX століття, хоча перша зона класичного типу — митна існувала в Гібралтарі вже в XIX столітті. У Західній Європі на початку 90-х років діяло близько 100 вільних економічних зон. Більше всього їх було створено у Швейцарії (26), Іспанії (22), Італії (II), у Франції (10), у Фінляндії (7), ФРН (6).

Відомо, що до революції в Одесі, існували «порти франко» — вільні митні зони. При всій розмаїтості в основному створені зони можна звести до декількох основних типів: митної, зони експортного виробництва і комплексної (найбільш успішний приклад останньої дає зона навколо ірландського аеропорту Шеннона, аналогічна зона була створена в Японії на острові Окінава). У КНР і в деяких інших країнах були створені технологічні зони. Світовий досвід свідчив про те, що для створення зони потрібно наявність ряду факторів. До їхнього числа наші економісти віднесли наступні:зв'язок з міжнародними ринками (транспортні і телекомунікаційні можливості); ступінь розвитку інфраструктури, у тому числі ділової інфраструктури (банківське і страхове обслуговування, експедиторські, інформаційні й інші служби, біржі і т. п.); Отже, вільна економічна зона — це територія, на якій встановлюються особливий режим і особливі пільгові умови господарської діяльності іноземних інвесторів і підприємств з іноземними інвестиціями, а також вітчизняних підприємств і громадян. До вільних економічних зон варто відносити і зони експортного виробництва, і вільні митні зони

27. Типи перспективних та наявних вільних економічних зон України

Вільна економічна зона — це територія, на якій встановлюються особливий режим і особливі пільгові умови господарської діяльності іноземних інвесторів і підприємств з іноземними інвестиціями, а також вітчизняних підприємств і громадян.

До вільних економічних зон варто відносити і зони експортного виробництва, і вільні митні зони.

Більше всього їх було створено у Швейцарії (26), Іспанії (22), Італії (II), у Франції (10), у Фінляндії (7), ФРН (6).

Відомо, що до революції в Одесі, існували «порти франко» — вільні митні зони. При всій розмаїтості в основному створені зони можна звести до декількох основних типів: митної, зони експортного виробництва і комплексної (найбільш успішний приклад останньої дає зона навколо ірландського аеропорту Шеннона, аналогічна зона була створена в Японії на острові Окінава). У КНР і в деяких інших країнах були створені технологічні зони. Світовий досвід свідчив про те, що для створення зони потрібно наявність ряду факторів. До їхнього числа наші економісти віднесли наступні:зв'язок з міжнародними ринками (транспортні і телекомунікаційні можливості); ступінь розвитку інфраструктури, у тому числі ділової інфраструктури (банківське і страхове обслуговування, експедиторські, інформаційні й інші служби, біржі і т. п.); У Республіці Крим проробляється проект створення в Керчі вільної економічної зони, а також можливість створення такої зони у всій Республіці, що буде тісно зв’язана не тільки з Україною, але і з Росією. Так, планувалося вільне звертання в зоні російської валюти. Парламент Республіки Крим проголосив створення в цій зоні загального відкритого режиму. Це підтверджено Указом Президента України від 23 червня 1993

28. Економічне та соціально-економічне районування як засіб просторової організації продуктивних сил

Економічне районування-науково обґрунтований поділ території країни на економічні райони, що склалися історично або у процесі розвитку ПС на основі суспільного поділу праці. Воно сприяє раціональній тери-ій орга-ії госп-ва. Разом з тим спеціалізація екон-их районів, як і спецалізація у ви-ві взагалі, сприяє економії сусп-ої праці. Система ек-го районування відображує тери-ий поділ праці, тому районоутворення є важливою умовою регіо-го управління госп-вом. Раціональна тери-на орга-ія ПС в ек-их районах сприяє більш повному використанню природних, труд-их і мате-их ресурсів, підвищенню ефективності ви-ва в усіх тери-их ланках країни. Завдання економічного районування на сучасному етапі зводиться до виявлення на тери-ії країни науково обґрунтованих госп-их комплексів.

29. Сучасна мережа економ. районів України та принципи їх виділення

Економ. район — це економ. цілісна частина території країни, якій властиві такі ознаки, як спеціалізація і комплексність г/п.

За принципом виділення екон райони є: однорідні і вузлові.

Економ. райони поділяють на галузеві та інтегральні. Галузеві райони характеризуються зосередженням на певній території підприємств окремих галузей (паливної, металургійної тощо). Інтегральні райони характеризуються загальність внутрішніх економ. зв’язків, територіальною адміністративною цілісністю. За своїм масштабом, розміром території, місцем у територіальному поділі праці виділяють мікрорайони, мезорайони (2−3 області), макрорайони (бл. 10 обл.).

Донецький (Донецька і Луганська); Придніпровський (Дніпропетровська і Запорізька); Північно-Східний (Харківська, Полтавська, Сумська); Столичний (Київська, Чернігівська, Житомирська); Причорноморський (Одеська, АРК, Херсонська, Миколаївська); Карпатський (Закарпатська, Львівська, Чернівецька); Подільський (Вінницька, Хмельницька, Тернопільська); Центральний (Кіровоградська, Черкаська); Північно-Західний (Волинська, Рівненська)

30. Депресивні регіони України та шляхи їх розвитку

Інформаційною основою проведеного дослідження стали дані статистичного збірника «Регіони України, 2005». Результати обрахунків представлені в табл. 1. Загалом інтегральний показник депресивності території варіює в досить широких межах — від — 4,041 для Тернопільської області до +12,639 для м. Києва. В одинадцяти регіонах він має позитивне значення, у шістнадцяти — негативне. Найгіршими показниками депресивності території вирізняються переважно західні та північні регіони України. Помітно краща ситуація на сході України та в столиці.

До першої групи увійшли адміністративні області заходу та півночі України, де пересічне для групи значення показника депресивності становить -3,213 од. Ці області формують суцільний ареал депресії в межах Північно-Західного та частково Подільського і Карпатського економічних районів.

Основними депресантами виступають низькі показники валової доданої вартості та промислового виробництва при низьких доходах і високому рівні безробіття. Власне кажучи ці райони важко назвати «промислово депресивними», оскільки це традиційно аграрні регіони.