Основи банківської справи

1. Економічна сутність поняття «банк» та «комерційний банк»

Банки є одними з найстаріших і найбільших за активами фінансових посередників. Вважають, що перші банки виросли з контор міняйлі з’явилися в епоху Відродження в італійських містах. Як правило, під банком розуміють кредитну організацію, яка має виключне право здійснювати в сукупності такі банківські операції: залучення до вкладів грошових коштів; розміщення зазначених коштів від свого імені, за свій рахунок і на власний ризик, на умовах поворотності, платності, строковості; відкриття та обслуговування банківських рахунків і здійснення розрахунків. Банківські установи, на відміну від так званих «негрошових» кредитних установ, постійно створюють фінансові активи та керують їх переміщенням. Розкриваючи зміст поняття «банк», необхідно звернути увагу на триваючий процес гармонізації банківського законодавства, оскільки міжнародне співробітництво в галузі банківського регулювання передбачає наявність щонайменше двох механізмів його здійснення — інституційного та нормативного.

Відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 р. банк — це юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб. Від банків слід відрізняти фінансові установи — юридичні особи, які проводять одну або кілька операцій, що можуть виконуватися банками, за винятком залучення вкладів.

У широкому розумінні, комерційний банк — це будь-який банк, що функціонує на другому рівні банківської системи. Таке трактування комерційного банку характерне для української практики, в якій усі банки, крім центрального, називаються комерційними.

У вузькому розумінні комерційний банк — це банк, який виконує повний набір базових банківських операцій та єдиною метою має одержання максимального прибутку. Так, він характеризується у банківській практиці Німеччини, США та інших країн, у яких, поряд з групою комерційних банків, діє велика група інших банків другого рівня, що не є комерційними.

2. Види банків, порядок їх створення та організаційна структура

Світова практика виробила два принципи побудови комерційних банків: а) принцип сегментування, коли банківська діяльність обмежена певним видом операцій чи сектором грошового ринку; б) принцип універсальності, коли будь-які обмеження щодо діяльності банків на грошовому ринку знімаються. У ринковій економіці функціонують різні види банків, які класифікуються за певними ознаками:

1. За формою власності:

· державні;

· приватні;

· кооперативні.

В Україні функціонують два державні банки: експортно-імпортний та ощадний. Решта банків є приватними і мають статус акціонерних товариств і товариств з обмеженою відповідальністю.

2. За масштабами операцій:

· роздрібні (акумулюють кошти численних клієнтів, невеликі за обсягом. При цьому потрібна розвинута інфраструктура); · оптові. Обслуговують незначну кількість великих клієнтів, а необхідні ресурси залучають на фінансовому ринку.

3. За територіальним охопленням:

· міжнародні;

· регіональні;

· банки, що ведуть діяльність у національному масштабі

(колишні спеціалізовані банки).

4. За колом виконуваних операцій:

· спеціалізовані;

· універсальні.

Спеціалізовані банки обмежують свою діяльність невеликим колом операцій або функціонують у вузькому секторі ринку, або обслуговують окремі галузі економіки (ощадні, іпотечні, банки споживчого кредиту, банки підтримки, гарантійні, розрахункові (клірингові) банки або палати). Універсальні банки виконують широкий спектр банківських операцій, охоплюють багато секторів грошового ринку та галузей економіки. В Україні більшість банків універсальні, їм заборонено здійснювати діяльність лише в сфері торгівлі, матеріального виробництва і страхування. Крім функціональної, виділяють галузеву і регіональну спеціалізації банків.

5. За порядком формування статутного фонду комерційні банки поділяються на акціонерні товариства відкритого і закритого типу та пайові банки. Характерні ознаки цих господарських товариств регламентуються Законом України «Про господарські товариства» від 16.12.93. 6. За наявністю мережі філій або безфілійні.

Власники істотної участі у банку повинні мати бездоганну ділову репутацію та задовільний фінансовий стан.

Вимоги щодо ділової репутації та задовільності фінансового стану засновників та акціонерів (пайовиків), які набувають істотної участі у банку, встановлюються Законом «Про банки і банківську діяльність» та нормативно-правовими актами Національного банку України.

Участниками банку не можуть бути юридичні особи, в яких банк має істотну участь, об'єднання громадян, релігійні та благодійні організації,

Банк мае повое і скорочене офіційні найменування українською та іноземними мовами. Найменування банку має містити слово «банк», а також вказівку на організаційно-правову форму банку.

Банк мае печатку зі своїм повним офіційним найменуванням.

Слово «банк» та похідні від нього дозволяється використовувати у назві лише тим юридичним особам, які зареєстровані Національним банком України як банк і мають банківську ліцензію. Виняток становлять міжнародні організації, що діють на території України відповідно до міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, та законодавства України.

Не дозволяється використовувати для найменування банку назву, яка повторює вже існуючу назву іншого банку або вводить в оману щодо видів діяльності, які здійснює банк. Вживання у найменуванні банку слів «Україна», «державний», «центральний», «національний» та похідних від них можливе лише за згодою Національного банку України.

Статут банку складається з урахуванням положень Законів України «Про банки і банківську діяльність», «Про господарські товариства» та інших законів України.

Статут банку обов’язково має містити інформацію про:

1) найменування банку;

2) його місцезнаходження;

3) організаційно-правову форму;

4) види діяльності, які має намір здійснювати банк;

5) розмір та порядок формування статутного капіталу банку, види акцій банку, їх номінальну вартість, форми випуску акцій (документарна або бездокументарна), кількість акцій, що купуються акціонерами;

6) структуру управління банком, органи управління, їх компетенцію та порядок прийняття рішень;

7) порядок реорганізації та ліквідації банку відповідно до глав 5 та 16 цього Закону;

8) порядок внесення змін та доповнень до статуту банку;

9) розмір та порядок утворення резервів та інших загальних фондів банку;

10) порядок розподілу прибутків та покриття збитків;

11) положення про аудиторську перевірку банку;

12) положення про органи внутрішнього аудиту банку. Державна реєстрація банків здійснюється Національним банком України відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Національного банку України.

Уповноважені засновниками банку особи подають Національному банку України для державної реєстрації такі документи:

1) заяву про реєстрацію банку;

2) установчий договір (крім державного банку);

3) статут банку;

4) рішення про створення банку (протокол установчих зборів) або Постанову Кабінету Міністрів України про створення державного банку;

5) бізнес-план, що визначає види діяльності, які банк планує здійснювати на найближчий рік, та стратегію діяльності банку на найближчі три роки згідно із встановленими Національним банком України вимогами;

6) інформацію про фінансовий стан учасників, які матимуть істотну участь у банку. У разі коли засновником банку є юридична особа, надається інформація про членів ради директорів і осіб, які мають істотну участь у цій юридичній особі;

7) бухгалтерську і фінансову звітність за останні чотири звітних періоди (квартали) — для учасників — юридичних осіб, які матимуть істотну участь у банку, довідку Державної податкової адміністрації України про доходи за останній звітний період (рік) — для учасників — фізичних осіб, які матимуть істотну участь у банку;

8) відомості про кількісний склад спостережної ради, правління (ради директорів), ревізійної комісії;

9) копію платіжного документа про внесення плати за реєстрацію банку, що встановлюється Національним банком України;

10) нотаріально завірені копії установчих документів учасників, які є юридичними особами та матимуть істотну участь у банку;

11) копії звіту про проведення відкритої підписки на акціїдля банку, який створюється у формі відкритого акціонерного товариства;

12) відомості про професійну придатність та ділову репутацію голови та членів правління (ради директорів) і головного бухгалтера банку.

Національний банк України у тижневий термін з дати подання документів для державної реєстрації банку відкриває тимчасовий рахунок для накопичення підписних внесків засновників та інших учасників банку.

Рішення про державну реєстрацію банку або про відмову в державній реєстрації банку приймається Національним банком України не пізніше тримісячного строку з моменту подання повного пакета документів, зазначених у цій статті.

Національний банк України може вимагати від заявника виправлення недоліків у поданих документах.

Реєстрація банків здійснюється шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру банків, після чого банк набуває статусу юридичної особи.

Національний банк України видає банку свідоцтво про його державну реєстрацію за встановленою ним формою.

Банк має право здійснювати банківську діяльність тільки після отримання банківської ліцензії.

Банківська ліцензія надається Національним банком України на підставі клопотання банку за наявності документів, що підтверджують:

наявність сплаченого та зареєстрованого підписного капіталу банку у розмірі, що встановлюється даним Законом;

забезпеченість банку належним банківським обладнанням, комп’ютерною технікою, програмним забезпеченням, приміщеннями відповідно до вимог Національного банку України;

наявність як мінімум трьох осіб, призначених членами правління (ради директорів) банку, які мають відповідну освіту та досвід, необхідний для управління банком.

Правова основа діяльності Національного банку України.

Організаційна структура банків відповідає загальноприйнятій схемі керування акціонерного товариства. Вищим органом банку є загальні збори акціонерів, що повинні проходити не рідше одного разу в рік. На ньому присутні представники всіх акціонерів банку на підставі доручення. Загальні збори правомочні вирішувати винесені на його розгляд питання, якщо в засіданні бере участь не менш трьох чвертей акціонерів банку. Загальний посібник діяльністю банку здійснює рада банку. На нього покладаються також спостереження і контроль за роботою правління банку. Склад ради, порядок і терміни виборів його членів визначає загальні напрямки діяльності банку, розглядає проекти кредитних і інших планів банку, затверджує плани доходів і витрат і прибутків банку, розглядає питання про відкриття і закриття філій банку й інших питань, пов’язаних з діяльністю банку, його взаєминами з клієнтами і перспективами розвитку. Безпосередньо діяльністю комерційного банку керує правління. Воно несе відповідальність перед загальними зборами акціонерів і радою банку. Правління складається з голови правління (президента), його заступників (віце-президентів) і інших членів. Засідання правління банку проводяться регулярно. Рішення приймаються більшістю голосів. При рівності голосів голос голови є вирішальним. Рішення правління проводяться в життя наказом голови правління банку. При правлінні банку звичайно створюються кредитний комітет і ревізійна комісія. У функції кредитного комітету входять: розробка кредитної політики банку, структури залучених засобів і їхнього розміщення; розробка висновків по наданню найбільш великих позик (тих, що перевищують установлені ліміти); розгляд питань, пов’язаних з інвестуванням, веденням трастових операцій. Ревізійна комісія обирається загальними зборами учасників і підзвітна раді банку. До складу ревізійної комісії не можуть бути обрані члени ради і правління банку. Правління банку надає в розпорядження ревізійної комісії всі необхідні для проведення ревізії матеріали. Результати проведених перевірок комісія направляє правлінню банку. З метою забезпечення гласності в роботі банків і доступності інформації про їхнє фінансове положення їхні річні баланси, затверджені загальними зборами акціонерів, а також звіт про прибутки і збитки повинні публікуватися в пресі (після підтвердження вірогідності представлених у них зведень аудиторською організацією). З метою оперативного кредитно-розрахункового обслуговування підприємств і організацій — клієнтів банку, територіально віддалених від місця розташування банку, він може організовувати філії і представництва. При цьому питання про відкриття філії чи представництва банку повинний бути погоджений з Управлінням НБУ по місцю відкриття філії чи представництва.

3. Економічні нормативи, що регулюють діяльність комерційних банків

І група — нормативи капіталу: 1. Норматив капіталу () комерційного банку. Розраховується як сума основного (капітал 1-го рівня) і додаткового капіталу (капітал 2-го рівня) за мінусом відвернень з урахуванням основних засобів. Такий капітал називають невідкоригованим. До основного капіталу включаються: статутний капітал; емісійні різниці (різниці між ціною первинного розміщення акцій та їх номінальною вартістю); резервні фонди, які створюються за рахунок прибутку банку; прибуток минулих років. До додаткового капіталу включаються: загальні резерви; результати переоцінки основних засобів; результат поточного року. До відвернень належать: цінні папери в портфелі банку на інвестиції та вкладення банку в в асоційовані компанії та дочірні установи. Загальна сума капіталу, невідкоригованого на основні засоби, визначається за формулою:, де: ОК — основний капітал, ДК — додатковий капітал, В — відвернення. При розрахунку сума додаткового капіталу не повинна перевищувати суму основного капіталу. Відкоригований капітал банку визначається як:, де: 03 — основні засоби, (03 — К1) — перевищення капітальних витрат над сумою капіталу банку. Якщо 03 > К1, то до розрахунку приймається позитивна різниця. Якщо 03 < К1, до розрахунку приймається 0. Отже, мінусування вартості основних засобів здійснюється тільки тоді, коли вони перевищують суму основного й додаткового капіталів за мінусом відвернень. Для діючих банків, які були зареєстровані до 01.01.97, мінімальні вимоги до розміру капіталу визначені у сумі: · еквівалентній 2 млн. євро на 01.01.2002 р.; · еквівалентній 4 млн. євро на 01.01.2006 р.; · еквівалентній 5 млн. євро на 01.01.2008 р. Для банків, які були зареєстровані після 01.01.97, та для новостворених банків норматив капіталу Н1 стає обов’язковим для виконання після одного календарного року з початку діяльності. 2. Мінімальний розмір статутного капіталу банку () повинен становити: · для банків з національним капіталом — у сумі, еквівалентній 1 млн євро; · для банків з іноземним капіталом, якщо частка іноземного капіталу становить до 50%, — не менше суми, еквівалентної 5 млн євро; · якщо частка іноземного капіталу в статутному капіталі банку становить 50% і більше, то мінімальний розмір статутного капіталу повинен бути не менше 10 млн євро. 3. Норматив платоспроможності (). Розраховується як співвідношення капіталу банку і активів, зважених щодо відповідних коефіцієнтів за ступенем ризику:

10 — кредити, надані центральним органам державного управління;

20 — кредити, надані місцевим органам влади, боргові цінні папери центральних органів державного управління та місцевих органів влади;

50 — кошти до запитання в інших банках, строкові депозити, які розміщені в інших банках;

100 — операції з цінними паперами, кредити, які надані клієнтам банку, пролонгована, прострочена та сумнівна заборгованість, дебітори, основні засоби та товарно-матеріальні цінності тощо.

Нормативне значення нормативу не може бути нижчим за 8%.

4. Норматив достатності капіталу ().

Розраховується як співвідношення капіталу банку і загальних активів банку, зменшених на створені відповідні резерви:

де: К — капітал банку, ЗА — загальні активи банку, ЗР — загальні резерви. Методика визначення чисельника у показниках і аналогічна визначенню показника. До загальних резервів відносяться: резерви під знецінення боргових цінних паперів, що рефінансуються НБУ, резерв під заборгованість інших банків, резерви під заборгованість за кредитами, які надані клієнтам, резерви на можливі втрати за сумнівною дебіторською заборгованістю за операціями з клінтами банку, резерв під знецінення цінних паперів у портфелі банку на продаж, резерв під знецінення цінних паперів у портфелі банку на інвестиції, резерви на можливі втрати за сумнівною дебіторською заборгованістю. Нормативне значення показника має бути не менше ніж 4%. II група — нормативи ліквідності. Ліквідність банку — це його здатність забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов’язань. Визначається збалансованістю між строками і сумами погашення активів та строками і сумами виконання зобов’язань банку. 5. Норматив миттєвої ліквідності (). Розраховується як співвідношення суми коштів на кореспондентському рахунку в НБУ та в касі банку до поточних зобов’язань:

Розраховується як співвідношення суми коштів на кореспондентському рахунку в НБУ та в касі банку до поточних зобов’язань:

о поточних зобов’язань відносяться: кошти НБУ в банку, кошти до запитання інших банків, строкові депозити інших банків, кошти бюджету та позабюджетних фондів України, кошти на поточних рахунках клієнтів банку.

Нормативне значення показника має бути не менше 20%.

6. Норматив загальної ліквідності ().

Розраховується як співвідношення загальних активів до загальних зобов’язань банку, помножене на 100%:

7. Норматив співвідношення високоліквідних активів до робочих активів банку ():

III група — нормативи ризику.

8. Максимальний розмір ризику на одного позичальника (). розраховується за формулою:

де: Зс — сукупна заборгованість за позичками, міжбанківськими кредитами та врахованими векселями одного позичальника плюс 100% суми позабалансових зобов’язань, наданих щодо цього позичальника; К — капітал банку.

Нормативне значення показника не повинно перевищувати 25%.

9. Норматив великих кредитних ризиків ():

де: Ск — сукупний розмір великих кредитів, наданих банком з урахуванням 100% позабалансових зобов’язань банку; Ккапітал банку.

Нормативне значення показника не повинно перевищувати восьмикратного розміру капіталу банку.

Великим кредитом вважається сукупний розмір кредитів з урахуванням облікованих векселів та 100% позабалансових вимог щодо одного позичальника, який перевищує 10% капіталу банку.

Рішення про надання великого кредиту має бути оформлено висновком кредитного комітету банку, затвердженим правлінням банку. Якщо сума всіх великих кредитів перевищує восьмикратний розмір капіталу не більше ніж на 50%, то вимоги до платоспроможності банку подвоюються (не менше 16%), а якщо перевищує 50%, — потроюються (не менше 24%).

10. Норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру ():

де Ркі - сукупний розмір наданих банком кредитів, поручительств, врахованих векселів та 100% суми позабалансових зобов’язань щодо одного інсайдера; К — капітал банку.

Максимальне значення не повинно перевищувати 5%. Розмір кредитів, наданих акціонеру (засновнику) банку без відповідного забезпечення, не може перевищувати 50% його внеску до статутного капіталу банку.

11. Норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам ():

де: Рк — сукупний розмір наданих банком кредитів, поручительств, врахованих векселів та 100% суми позабалансових зобов’язань щодо всіх інсайдерів банку; К — капітал банку.

Максимальне значення не повинно перевищувати 40%.

12. Норматив максимального розміру наданих міжбанківських кредитів ():

де: МБн — загальна сума наданих комерційним банком міжбанківських кредитів; Ккапітал банку.

Максимальне значення не повинно перевищувати 200%.

13. Норматив максимального розміру отриманих міжбанківських кредитів ():

де: МБо — загальна сума отриманих комерційним банком міжбанківських кредитів; ЦК — загальна сума залучених централізованих коштів; К — капітал банку.

Максимальне значення нормативу не повинно перевищувати 300%.

14. Норматив інвестування ():

де: Кін — кошти банку, які інвестуються на придбання часток (акцій, інших цінних паперів) акціонерних товариств, підприємств і недержавних боргових зобов’язань; К — капітал банку; ЦП — цінні папери у портфелі банку на інвестиції; Ва — вкладення в асоційовані компанії.

Максимальне значення не повинно перевищувати 50%.

15. Норматив загальної відкритої валютної позиції банку ():

де: Вп — загальна відкрита валютна позиція банку за балансовими і позабалансовими активами та зобов’язаннями банку за всіма іноземними валютами у гривневому еквіваленті (розрахунок здійснюється на звітну дату); К — капітал банку.

Нормативне значення з 15.01.99 не повинно перевищувати 35%.

У разі, якщо вартість активів та позабалансових вимог перевищує вартість пасивів і позабалансових зобов’язань, відкривається довга відкрита валютна позиція. Якщо вартість пасивів та позабалансових зобов’язань перевищує вартість активів і позабалансових вимог, відкривається коротка відкрита валютна позиція.

16. Норматив довгої (короткої) відкритої валютної позиції у вільно конвертованій валюті (ВКВ) ():

.

де: Він — довга (коротка) відкрита валютна позиція банку за балансовими і позабалансовими активами та зобов’язаннями банку за кожною вільно конвертованою валютою у гривневому еквіваленті (розрахунок здійснюється на звітну дату); Ккапітал банку.

Нормативне значення з 15.01.99 по довгій позиції у ВКВ не повинно перевищувати 30%, а по короткій позиції у ВКВ — 5%.

17. Норматив довгої (короткої) відкритої валютної позиції у неконвертованій валюті ():

.

де; Вп — довга (коротка) відкрита валютна позиція банку за балансовими і позабалансовими активами та зобов’язаннями банку за кожною неконвертованою валютою у гривневому еквіваленті; К — капітал банку.

Нормативне значення з 15.01.99 не повинно перевищувати 3%.

18. Норматив довгої (короткої) відкритої валютної позиції у всіх банківських металах ():

.

де Вм — довга (коротка) відкрита валютна позиція банку за балансовими і позабалансовими активами та зобов’язаннями банку по банківських металах у гривневому еквіваленті; К — капітал банку.

Нормативне значення з 15.01.99 не повинно перевищувати 2%.

4. Доходи, видатки та прибуток банку. Використання прибутку

Для оцінки доходів та видатків необхідно розрахувати загальну суму доходів банку, отриманої їм за період, із наступним поділом її на види доходів, що надійшли від проведення різноманітних видів банківських операцій.

Валові доходи банку прийнято розділяти на процентні і непроцентні.

До процентних доходів банку відносяться:

нараховані й отримані відсотки по позичках у гривневому виразі;

нараховані й отримані відсотки по позичках в іноземній валюті.

Структура процентних доходів банку може бути подана також у вигляді:

процентних доходів, отриманих по міжбанківських позичках;

процентних доходів, що надійшли по комерційних позичках.

Непроцентні доходи складають:

доходи від інвестиційної діяльності (дивіденди по цінних паперах, доходи від участі в спільній діяльності підприємств і організації й ін.);

доходи від валютних операцій;

доходи від отриманих комісій і штрафів;

інші доходи.

Також доходи можна розділити на банківські і небанківські.

Банківські доходи — це ті, що безпосередньо пов’язані з банківською діяльністю.

Небанківські - ті, які не відносяться до основної банківської діяльності, але забезпечують іі здійснення.

При оцінці доходів банку визначається питома вага кожного виду доходу в їхній загальній сумі або відповідній групі доходів. Динаміка дохідних статей може порівнюватися з попередніми періодами, у тому числі і по кварталах. Стабільний і ритмічний приріст доходів банку свідчить про його нормальну роботу і про кваліфіковане управління.

Після проведення оцінки структури доходів банку по укрупнених статтях варто більш детально вивчити структуру доходів, що формують укрупнену статтю, що займає найбільшу питома вагу в загальному обсязі доходів.)

Аналізуючи одночасно доходи конкретного банки і динаміку структури активу балансу, можемо зробити висновок, що не всі активи банку приносять йому адекватний прибуток. Це відноситься до активів, що звичайно не приносять доходу (наприклад, кошти в касі і на кореспондентському рахунку, резерви в НБУ і власні основні засоби), а також до таких активів, як цінні папери й інші права участі, придбані банком і нематеріальні активи. Це означає, що якість спільних проектів, придбаних цінних паперів і нематеріальних активів є вкрай невисокою.

Отже, доход комерційних банків залежить від норми прибутку по позичкових і інвестиційних операціях, розміру комісійних платежів, стягнутих банком за послуги, а також від суми і структури активів.

Доходність банка є результатом оптимальної структури його балансу як у частині активів, так і пасивів, цільової спрямованості в діяльності банківського персоналу в цьому напрямку. Іншими важливими умовами забезпечення доходності банка є раціоналізація структури видатків і доходів, розрахунки процентноЇ маржу і виявлення тенденцій у доходності позичкових операцій, планування мінімальної дохідної маржї для прогнозування орієнтованого рівня відсотків по активних і пасивних операціях. Умовою доходності банківської діяльності безумовно є підтримка ліквідності, управління банківськими ризиками, їхня мінімізація.

Оцінка витрат банка здійснюється по тієї ж схемі, що й оцінка його доходів. Валові витрати банку можна розділити на процентні і непроцентні.

Процентні витрати складають:

* нараховані і сплачені відсотки в гривнях;

* нараховані і сплачені відсотки у валюті.

До непроцентних витрат відносять:

операційні витрати:

сплачені комісійні по послугах і кореспондентських відносинах;

витрати по операціях із цінними паперами;

витрати по операціях на валютному ринку;

витрати по забезпеченню функціонування банку:

витрати на утримання апарата управління;

господарські витрати;

інші витрати:

штрафи, пені, неустойки сплачені;

відсотки і комісійні минулого років і т.д.

Найбільше значними статтями операційних витрат банку традиційно є витрати:

* по виплаті відсотків по поточних і строкових вкладах;

* пов’язані з виплатою комісійних іншим банкам і іншим фінансовокредитним заснуванням за надані послуги;

* по утриманню й експлуатації будинків і устаткування;

* на заробітну плату персоналу;

* на створення спеціальних резервів.

У останні роки спостерігається зріст питомої ваги видатків на виплату відсотків по вкладах клієнтів. Це пояснюється, по-перше, підвищенням рівня процентних ставок по депозитах у результаті посилення конкурентної боротьби і, по-друге, збільшенням питомої ваги депозитних рахунків у загальній сумі притягнутих коштів.

Банки, що виконують міжнародні розрахункові операції, сплачують комісійні банку, що виконує доручення на здійснення операцій (акредитивних, інкасових і ін.). Але кінцевим платником виступає клієнт банку, із доручення якого проведена операція. Банк у повному обсязі списує з його рахунку сплачену їм комісію.

Видатки банку на утримання й експлуатацію будинків і устаткування, оплату персоналу і соціальні посібники носять щодо постійний характер. Їхня питома вага в загальній сумі видатків банку дуже значний.

Визначена частина коштів банка витрачається на створення резервів. Інші видатки в рахунку прибутків і збитків банку показуються по статті «Інші операційні видатки». Це внески, видатки на рекламу, інвентар і матеріали, на оплату послуг аудиторських фірм, судові і транспортні витрати, а також деякі види податків.

Зріст операційних видатків не тільки відбиває несприятливий стан кон’юнктури ринку, на якому банк залучає ресурси, але і може свідчити про погіршення менеджменту. Особлива увага заслуговує оцінка двох груп статей: видатки, пов’язані з забезпеченням функціонування банку (особливо адміністративно-господарські) і видатки, пов’язані з підвищенням ризикованості банківської діяльності (створення обов’язкових і інших страхових резервів).

Одна з основних цілей комерційних банків — це одержання прибутку, що є джерелом виплати дивідендів акціонерам (пайовикам), створення фондів банку, базою підвищення добробуту робітників банку і т.д. Прибуток банку являє собою різницю між його валовими доходом і витратами, тобто це — фінансові результати діяльності комерційного банку, які відображаються в звіті про фінансові результати комерційного банку.

Відповідно до діючої методики, комерційні банки визначають прибуток або збитки від своєї діяльності раз в квартал, в останній операційний день кварталу. Протягом кварталу прибутки і витрати враховуються наростаючим підсумком. Розподіл прибутку банку здійснюється по підсумкам діяльності за рік відповідно до рішення загальних зборів акціонерів (пайовиків) банку.

Прибуток комерційних банків оподатковується згідно Закона «Про оподаткування прибутку підприємств» по ставці 30%.

Після сплати податків і штрафів, що накладаються податковою інспекцією, Національним банком України і іншими органами з прибутку банку проводяться відрахування в його резервний фонд в розмірі не менш ніж 5% прибутку, що залишається в розпорядженні банку. Потім здійснюються відрахування в фонди економічного стимулювання банку, на добродійні і спонсорські заходи, на виплату винагород керівництву банку. З суми, що залишилася виплачуються дивіденди акціонерам (пайовикам). Якщо і після цього залишається нерозподілений прибуток, він може бути направлений на індексацію акцій (паїв) або ж на приріст капіталу банку.

Збитки банку по підсумкам діяльності за рік покриваються за рахунок резервного фонду, а при його недостатності - за рахунок зменшення капіталу.

При збитковій діяльності банку акціонерами (пайовиками) або Національним банком України вирішується питання про доцільність його подальшого функціонування: збереження, реорганізація або ліквідація.

Прибуток є найважливішим показником оцінки діяльності комерційних банків. Він використовується аналітиками для визначення рейтингів банків на основі їх балансів.

5. Склад і структура ресурсів комерційних банків

Комерційні банки є насамперед підприємствами, що спеціалізуються на посередницькій діяльності, яка пов’язана, з одного боку, з купівлею вільних грошових коштів на ринку ресурсів, а з другого — їх продажем підприємствам, організаціям та населенню. За таких умов для банків є однаково важливими як операції із залучення коштів, так і з їх розміщення. Від операцій із залучення коштів залежить розмір банківських ресурсів і, отже, масштаби діяльності комерційних банків. В свою чергу, вигідне розміщення ресурсів сприяє підвищенню дохідності та ліквідності комерційних банків, забезпечує їх економічну самостійність та стабільність. Ресурси комерційного банку — це сукупність грошових коштів, які знаходяться у розпорядженні банку і використовуються ним для здійснення кредитних, інвестиційних та інших активних операцій. Банківські ресурси з точки зору джерел утворення поділяються на власні і залучені. До власних коштів банку належать статутний капітал, резервний та інші фонди, резерви на покриття різноманітних ризиків і нерозподілений прибуток. До залучених коштів відносяться кошти на депозитних рахунках банківських клієнтів, позики, отримані від інших банків, і кошти, отримані від інших кредиторів. Головним джерелом банківських ресурсів є залучені кошти, частка яких в середньому по банківській системі України складає 80% від загальної величини ресурсів, а решта (20%) припадає на власний капітал. Структура ресурсів окремих комерційних банків є індивідуальною і залежить від ступеня їх спеціалізації, особливостей їх діяльності, стану ринку кредитних ресурсів та інших факторів. Так, універсальні комерційні банки, які здійснюють переважно операції з короткострокового кредитування, як основний вид залучених ресурсів використовують короткотермінові депозити, а іпотечні банки, які займаються довгостроковим кредитуванням під заклад нерухомості, мобілізують кошти шляхом випуску та реалізації довгострокових зобов’язань (іпотечних облігацій). На рис. 3 подано класифікацію ресурсів комерційного банку залежно від джерел їх утворення.

Операції за допомогою яких комерційні банки формують свої ресурси, називаються пасивними. Пасивні операції забезпечують формування ресурсів банку, необхідних йому зверх власного капіталу для здійснення нормальної діяльності, забезпечення ліквідності та одержання доходу. Пасивні операції банку можуть здійснюватись у формі: · залучення коштів на депозитні рахунки — поточні, строкові, ощадні та інші; · недепозитного залучення коштів: одержання позичок на міжбанківському ринку, позичок НБУ, випуск банківських облігацій, векселів та інших зобов’язань. Основний вид пасивних операцій — залучення коштів на банківські рахунки всіх видів: поточні, строкові, ощадні, валютні та інші. Всі кошти, залучені на банківські рахунки, прийнято називати депозитами, а ці операції - депозитними. Депозити слугують важливим джерелом коштів, завдяки яким банки формують переважну частину своїх дохідних активів. Недепозитні кошти найчастіше залучаються для підтримання ліквідності банків.

6. Основний та додатковий капітал банку, резервний капітал

Структура капіталу банку Капітал банку включає:

1) основний капітал;

2) додатковий капітал.

Основний капітал банку включає сплачений і зареєстрований статутний капітал і розкриті резерви, які створені або збільшені за рахунок нерозподіленого прибутку, надбавок до курсу акцій і додаткових внесків акціонерів у капітал, загальний фонд покриття ризиків, що створюється під невизначений ризик при проведенні банківських операцій, за винятком збитків за поточний рік і нематеріальних активів. Розкриті резерви включають і інші фонди такої самої якості, які повинні відповідати таким критеріям:

1) відрахування до фондів мають здійснюватися з прибутку після оподаткування або з прибутку до оподаткування, скоригованого на всі

потенційні податкові зобов’язання;

2) фонди і рух коштів до них та з них повинні окремо розкриватись у опублікованих звітах банку;

3} фонди повинні бути у розпорядженні банку для покриття збитків з метою необмеженого і негайного використання у разі появи збитків;

4) збитки не можуть безпосередньо покриватися з фондів, а повинні проводитися через рахунок прибутків і збитків.

За умови затвердження Національним банком України додатковий капітал може включати:

1) нерозкриті резерви (крім того факту, що такі резерви не відображаються в опублікованому балансі .банку, вони повинні мати такі самі якість і природу, як і розкритий капітальний резерв);

2) резерви переоцінки (основні засоби та нереалізована вартість «прихованих» резервів переоцінки в результаті довгострокового перебування у власності цінних паперів, відображених у балансі за історичною вартістю їх придбання);

3) гібридні (борг/капітал) капітальні інструменти, які повинні відповідати таким критеріям: вони є незабезпеченими, субординованими і повністю сплаченими; вони не можуть бути погашені за ініціативою власника;, вони можуть вільно брати участь у покритті збитків без пред’явлення банку вимоги про припинення торгових операцій; вони дозволяють відстрочення обслуговування зобов’язань щодо сплати відсотків, якщо рівень прибутковості не дозволяє здійснити такі виплати;

4) субординований борг (звичайні незабезпечені боргові капітальні інструменти, які за умовою контракту не можуть бути забрані з банку раніше 5 років, а у випадку банкрутства чи ліквідації повертаються інвестору після погашення претензій всіх інших кредиторів).

Резервной каптал банку — Цее грошові ресурси, що резервуються банком для забезпечення непередбачених витрат, спеціальних потреб та покриття збитків. Резервний капітал на відміну від статутного капіталу, формується в процесі подальшої діяльності комерційного банку. Він призначений для: покриття збитків комерційного банку за операціями, які він проводить; виплати дивідендів за привілейованими акціями, коли для цього недостатньо прибутку. Наявність резервного капіталу забезпечує фінансову стійкість комерційного банку, що, у свою чергу, позитивно впливає на підвищення його платоспроможності і зменшення вірогідності банкрутства. Резервний капітал формується в порядку, установленому загальними зборами учасників, засновників (акціонерів). Мінімальний розмір резервного капіталу не може бути меншим 25% статутного капіталу, а розмір відрахувань — меншим 5% чистого прибутку. Коли резервний капітал досягає встановленого розміру, то відрахування до нього припиняються. У разі використання коштів з резервного капіталу відрахування від чистого прибутку на його формування поновлюються.

7. Субординований борг. Економічна характеристика власних і залучених ресурсів

Субординований борг — це звичайні незабезпечені боргові капітальні інструменти які відповідно до угоди не можуть бути взяті з банку раніше п’яти років, а у випадку банкрутства чи ліквідації повертаються інвестору після погашення претензій усіх інших кредиторів. При цьому сума субординованого боргу, включеного у капітал, щорічно зменшується на 20 відсотків її первинного протягом п’яти останніх років дії договору.

Кошти, залучені на умовах субординованого боргу, можуть включатися до капіталу банку після отримання дозволу Національного банку в разі їх відповідності таким критеріям:

— є незабезпеченими, субординованими і повністю сплаченими;

— не можуть бути погашені за ініціативою власника;

— можуть вільно брати участь у покритті збитків без пред’явлення банку вимоги щодо припинення торговельних операцій;

— дозволяють відстрочення обслуговування зобов’язань щодо сплати відсотків, якщо рівень прибутковості не дозволяє банку здійснити такі виплати.

Залучені та запозичені банківські ресурси складають переважну частину банківських ресурсів (85−90%). Тому їм притаманний широкий спектр форм і видів залучення, що характеризується їх класифікацією .

Залучені кошти банку — це сукупність коштів на поточних, депозитних та інших рахунках банківських клієнтів (юридичних та фізичних осіб), на рахунках громадських організацій, різноманітних суспільних фондів, які розміщуються в активі з метою отримання прибутку чи забезпечення ліквідності банку. Основну суму залучених коштів становлять тимчасово вільні грошові капітали, що виникають на основі кругообігу промислового і торгового капіталу, грошові накопичення держави, особисті грошові накопичення населення.

Залучені кошти формують переважну частину ресурсів, які використовуються для виконання активних операцій банків. Як основний елемент грошової маси залучені кошти банків відіграють важливу роль в економіці, тому вони є об'єктом державного регулювання, яке здійснюється у формах обмеження виплачуваної винагороди (відсотків), встановлення норм обов’язкового резервування і деяких нормативів регулювання банківської діяльності (платоспроможності, ліквідності тощо). Залучені кошти банків поділяються на депозитні й не депозитні.

Залучені ресурси банків існують у двох основних юридично-правових формах: у формі депозитів та формі короткострокових боргових цінних паперів.

8. Методи прогнозування банківських ресурсів

Планування ресурсів банків і планування кредитних та інших вкладів — це два взаємодоповнюючі, проте й відносно самостійні процеси. Планування кредитних та інших вкладів і планування ресурсів базується на визначенні потреби клієнтів у залучених коштах. Завершальним етапом планування є збалансування обсягів ресурсів і вкладів на конкретну дату або відповідний період.

Планування кредитних вкладів здійснюється за залишковим методом, тобто комерційний банк розраховує залишки заборгованості за позиками клієнтів та необхідних для створення даних залишків ресурсів на відповідну дату або період. Таке планування включає такі основні етапи:

1) збір від клієнтів кредитних заявок, де вказується обсяг запланованого користування кредитом, його термін і час використання: згідно з фінансовими планами клієнтів. Дані заявки заповнюються на початку відповідного періоду (місяць, квартал, рік).

2) обробка (згрупування) даних кредитних заявок за термінами кредитів, часом використання та величиною;

3) складання прогнозу кредитних вкладів банку з відповідною розбивкою періоду прогнозування на конкретні дати (до конкретного дня);

4) збалансування та коректування прогнозу кредитних вкладів із прогнозом залучення та наявності кредитних ресурсів.

Прогнозування вкладів у інвестиційну діяльність, цінні папери та інші активи здійснюється за методом обороту". Як правило, дані активи формуються за рахунок залишку величини кредитних ресурсів у разі їх перевищення над кредитними вкладаннями.

9. Депозитна політика банку

Депозитна політика — це комплекс заходів комерційного банку із формування портфеля депозитних послуг, різноманітних форм і методів здійснення цих заходів, визначення його конкурентних позицій на даному сегменті ринку та забезпечення стійкості й надійності ресурсної бази.

З метою ефективності здійснення депозитної політики комерційним банкам доцільно розробляти відповідний меморандум. На жаль, це питання не знайшло адекватного відображення як у теорії банківської справи, так і в практичній діяльності банків України. У західних банках розробці меморандуму депозитної політики, якою відають служби стратегічного планування, казначейства та маркетингу, приділяють особливу увагу.

Призначення меморандуму депозитної політики полягає у встановленні граничних розмірів депозитної бази, її місця в ресурсному потенціалі банку та засобах його реалізації. По суті, це визначення стратегії банку щодо цільових ринків та клієнтів, обсягів, структури депозитів кредитних і фізичних осіб, методів та пріоритетів депозитної діяльності.

Меморандум закріплює напрямки депозитної політики, виходячи з цілей, завдань комерційного банку, визначених у його статуті: отримання максимального прибутку при збереженні банківської ліквідності.

При розробці меморандуму депозитної політики необхідно врахувати такі принципи:

максимізація прибутку;

забезпечення стійкості ресурсної бази та рівня ліквідності;

гнучкість асортиментної і цінової політики та пристосування окремих параметрів збуту до вимог клієнтів.

Депозитна політика сприяє формуванню коштів для проведення активних операцій з метою отримання прибутку. Досягнення цієї мети залежить від обсягу та ціни залучення різноманітних видів депозитів від усіх категорій клієнтів.

Обов’язковою умовою проведення будь-яких банківських операцій, у тому числі депозитних, є принцип ліквідності. Гнучка депозитна політика, яка враховує терміни й умови залучення коштів, має грунтуватися на підтримці ліквідності. Зумовлено це тим, що розміри й структура пасивів банку визначають його можливості щодо проведення активних операцій як за ступенем ризику, так і за терміном укладення коштів. У свою чергу, характер активних операцій, попит на них із боку клієнтів банку потребують формування адекватної ресурсної підтримки. Очевидно, що при такому підході первинну роль відіграють структура й розміри ресурсів банку, у тому числі депозитних.

Принцип стійкості ресурсної бази потребує від банку більше уваги приділяти надійним ресурсним джерелам, до яких насамперед належать строкові депозити. Завдяки цим депозитам банки можуть вільно маневрувати залученими ресурсами у межах визначеного терміну за умови адекватного резервування. Світовий досвід переконує, що найстійкішим ресурсом для банку є депозити фізичних осіб, по яких спостерігається значно менший рух коштів, на відміну від депозитних юридичних осіб.

Звичайно, успіх будь-якого банківського продукту залежить від його корисних властивостей, спроможності задовольнити наявні потреби клієнтів банку. Якісно розроблена депозитна політика, що має максимально задовольняти різноманітні цільові потреби клієнтів шляхом розробки і впровадження модифікацій окремих депозитів, передбачає встановлення детально обміркованих параметрів депозитних продуктів. Це дасть змогу залучати більшу кількість клієнтів, завойовувати нові сегменти ринку й проводити успішну конкурентну боротьбу. У разі досягнення цієї мети можна зробити висновок про дотримання банком принципу гнучкої асортиментної політики.

Важливим чинником успішності депозитної політики банку цілком виправдано вважають процентну політику. Об'єктами цінової політики у сфері депозитної діяльності є:

розміри процентних ставок;

умови нарахування і сплати процентів;

мінімальна сума для відкриття депозитного рахунка;

можливості встановлення індивідуальних процентних ставок для окремих категорій клієнтів.

Від цінових параметрів депозитів конкурентне середовище потребує такої самої гнучкості, як і від асортименту послуг, тобто ціни на депозитні продукти мають постійно реагувати на ринкові зміни.

Розроблений із максимальним урахуванням ринкових вимог, депозитний продукт не може бути реалізований сам по собі. Для цього необхідно розробити зважену збутову політику, яка б передбачала можливості комплексного обслуговування клієнтури, пакетування банківських продуктів, спільний збут тощо.

У сучасних універсальних банках дедалі чіткіше простежується тенденція до комплексного обслуговування клієнтів. Такий підхід дає можливості витримувати цінову й нецінову конкуренції, надавати клієнтам максимальну кількість банківських послуг на високому сервісному рівні

10. Основи організації грошових розрахунків Україні

Основою взаємовідносин між суб'єктами господарювання є розрахунки і платежі, в процесі яких відбувається задоволення взаємних вимог і зобов’язань. Здійснення розрахунків можливе через грошовий обіг, що являє собою безперервний рух грошей в сфері обігу і виконання ними функцій засобу обігу та платежу.

Основну частину грошового обороту складає платіжний оборот, в якому гроші функціонують як засіб платежу, використовуються для погашення боргових зобов’язань. Він здійснюється як у готівковій, так і в безготівковій формі. Весь безготівковий оборот є платіжним, тому що є певний проміжок часу між одержанням товарів та їх оплатою.

Деякі науковці виділяють напівготівковий оборот, який передбачає наявність банківського рахунку або у платника, або у отримувача коштів. Прикладом напівготівкових платежів є використання розрахункового чеку фізичними особами. Схема використання останнього передбачає внесення готівки фізичною особою до каси банку в обмін на розрахунковий чек для одноразового розрахунку з підприємством. Іншим варіантом напівготівкових платежів є сплата фізичними особами комунальних платежів шляхом внесення готівки до каси банку з подальшим зарахуванням її на відповідні рахунки отримувачів коштів.

Безготівковий грошовий оборот — рух грошових коштів без використання готівкових грошей шляхом списання сум за рахунками в банках чи зарахування взаємних вимог.

У сфері готівкового грошового обороту рух грошей здійснюється у вигляді готівкових грошових знаків.

До особливостей обігу готівки можна віднести:

обіг готівки є дорожчим процесом порівняно з безготівковим обігом за рахунок здійснення великих витрат на друк, транспортування, організацію перерахунку, зберігання тощо; менші можливості контролю держави за грошовим обігом та законністю ведення бізнесу;

він дає змогу фізичним та юридичним особам приховувати від податкових органів реальні доходи і таким чином ухилятися від сплати податків.

Зазначені недоліки обумовили прийняття урядами багатьох країн законодавчих актів, що обмежують готівкові розрахунки і передбачають особливу систему їх здійснення.

У розвинутих країнах готівка становить незначну частину грошової маси: 5−7%. В нашій країні у зв’язку з початком ринкових перетворень в економіці готівковий оборот зараз займає близько 50% усього грошового обороту.

Загальні принципи організації системи безготівкових розрахунків в Україні визначені в Інструкції «Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті», що затверджена постановою Правління НБУ від 29 березня 2001 р.

11. Грошовий оборот і грошовий ринок

Грошовий оборот — явище макроекономічного порядку. Він обслуговує кругооборот усього сукупного капіталу суспільства на всіх стадіях суспільного відтворення: у виробництві, розподілі, обміні і споживанні. Тому нерідко його називають сукупним грошовим оборотом. Через авансування грошей на придбання засобів виробництва і оплату робочої сили капітал спрямовується у сферу виробництва і забезпечує виготовлення валового національного продукту. Через оплату виготовленої продукції та послуг гроші обслуговують реалізацію національного продукту і вивільнення суспільного капіталу в грошовій формі. У процесі використання грошової виручки від реалізації продукції та послуг здійснюється розподіл вартості національного продукту між власниками факторів виробництва (кредиторами, акціонерами, найманими працівниками) та державою, якій належать установлені податки. В усіх економічних суб'єктів формуються грошові доходи, за рахунок яких вони спрямовують капітал у сферу споживання — виробничого та особистого. Тим самим забезпечується новий цикл суспільного відтворення. Грошовий оборот як макроекономічне явище слід відрізняти від обороту грошей у межах кругообороту окремого індивідуального капіталу, тобто на мікрорівні. В останньому випадку гроші є однією з функціональних форм капіталу, його складовою та елементом багатства, яким володіє власник цього індивідуального капіталу.

Зовсім іншу роль відіграють гроші в сукупному грошовому обороті. Тут вони функціонують виключно як гроші і не є функціональною формою капіталу. Тому їх масу в обороті не можна вважати частиною багатства країни, тобто її зростання не збільшує сукупного капіталу суспільства подібно до капіталу окремого індивіда. Якби грошова маса, що перебуває в обороті, раптово збільшилася вдвічі, то загальний обсяг багатства країни не тільки не збільшився, а міг би навіть зменшитися у зв’язку зі зростанням витрат на виготовлення додаткових грошей чи провокуванням інфляції їх випуском в оборот.