Управління витратами на підприємстві ТОВ «Промінь»

ВСТУП

Актуальність теми курсової роботи полягає в тому, що тема економічної політики, що дає позитивні результати є дуже важливою для кожного підприємства, на сам перед в сфері обліку та управління витратами, тому проведення досліджень сучасного стану системи управління витратами та розробка переліку заходів з її удосконалення є доцільними та своєчасними, бо можуть сприяти поліпшенню існуючої ситуації та сприяти розвитку підприємства в подальшому.

Діяльність будь-якого підприємства пов’язана з використанням тих чи інших ресурсів: предметів праці, засобів виробництва, підприємницьких здібностей, інформації, що й призводить до виникнення витрат. Виробивши певний продукт або послугу, підприємство реалізує їх і, як правило, одержує прибуток. Чим більший розмір цього прибутку, тим, звичайно, краще. Саме на цьому етапі виникає потреба у зниженні рівня витрат з метою збільшення прибутку господарюючим суб'єктом. Тут на перший план виходить питання, пов’язане зі створенням ефективної системи управління витратами. Основним завданням управління витратами є пошук шляхів найефективнішого використання наявних обмежених ресурсів за допомогою планування, калькулювання, обліку і контролю витрат внутрішньовиробничої діяльності.

Ведення правильної економічної політики на підприємстві дозволяє максимізувати прибуток підприємства, та покращення інших його показників. Економічна політика дає змогу розробляти окремі заходи або систематизовану сукупність заходів що впроваджуються на підприємстві і дають змогу досягти поставлені цілі.

Одержання бажаного результату залежить від трьох складових: витрат на виробництво і реалізацію продукції, планової ціни одиниці продукції і обсягу реалізації продукції. Таким чином необхідно здійснювати постійний аналіз цих складових та визначати залежність між витратами, обсягом реалізації, ціною і прибутком підприємства, а також здійснювати пошук можливостей максимізації прибутку шляхом вибору найвигіднішого поєднання змінних та постійних витрат. Це входить до складу функцій процесу управління витратами.

Управління витратами — це процес цілеспрямованого формування витрат щодо їхніх видів, місць та носіїв за постійного контролю рівня витрат і стимулювання їхнього зниження. Воно є важливою функцією економічного механізму будь-якого підприємства.

Мета курсової роботи: розробити заходи щодо зменшення витрат на підприємстві.

Предмет роботи: управління витратами на підприємстві.

Об'єкт: витрати ТОВ «Промінь».

Завдання: розкрити теоретичні основи економічної політики та управління витратами на підприємстві, розробити пропозиції що до зниження витрат на підприємстві та розрахувати отриману економію.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ

1.1 Визначення поняття «економічна політика», та значення управління витратами на підприємстві

Економічна політика — система заходів, здійснюваних державою та її владними структурами або іншими особами, спрямованих на регулювання економічних процесів. Економічна політика включає постановку тих або інших цілей і визначення шляхів та методів їх досягнення. 11]

Економічна політика поділяється на дві галузі: констатуючу економічну політику та регулюючу економічну політику.

Сутність констатуючої економічної політики: становлення та закріплення на тривалий час типових умов господарювання.

Сутність регулівної економічної політики: поточне регулювання господарських процесів в межах існуючих типових умов господарювання.

Велику роль у формуванні економічної політики відіграє економічна теорія.

Економічна політика повинна базуватися на певних принципах:

принцип науковості, який передбачає, що ця політика повинна враховувати вимоги об'єктивних економічних законів;

принцип комплексності, який передбачає здійснення заходів у взаємозв'язку між собою;

принцип збалансованості, який полягає в оптимізації співвідношення цілей та засобів їх досягнення;

принцип конкретно-історичного підходу, адже економічна політика не може бути єдиною як для всіх народів, так і для окремих етапів розвитку суспільства принцип альтернативності, який передбачає врахування різних варіантів розвитку. 4, c. 72]

Економічна політика підприємства — це загальні, незалежні від часу орієнтири, які визначають напрями економічної діяльності підприємства. Економічні комерційні цілі допускають максимізацію прибутку і мінімізацію витрат. Економічну політику можна розглядати як сукупність таких політик — маркетингової, промислової і фінансової.

Основні види економічної політики:

Антициклічна політика — це політика спрямована на підтримку певних стабільних темпів економічного зростання, на недопущення падіння, виникнення криз.

Структурна політика — це політика спрямована на формування сучасної, прогресивної і ефективної структури національного господарства.

Монетарна політика — це політика, яка передбачає забезпечення економіки країни необхідною кількістю грошей, регулювання грошового та кредитного ринків.

Фіскальна політика — передбачає державне визначення джерел формування державних доходів, бюджету та основних напрямків його витрат.

Маркетингова політика підприємства включає товарну, цінову, збутову політику (політику розподілу), а також політику комунікацій.

Товарна політика підприємства — це комплекс заходів щодо планування асортименту товарів, які випускаються, та послуг, які надає підприємство, фірма.

Цінова політика — це комплекс економічно зважених заходів щодо встановлення оптимальної ціни на товари і послуги та їх регулювання залежно від пропозиції, регулюючих дій держави.

Регуляторна політика — напрям державної політики, спрямований на вдосконалення правового регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, недопущення прийняття економічно недоцільних та неефективних регуляторних актів, зменшення втручання держави у діяльність суб'єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності, що здійснюється в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами країни. Регуляторна політика включає політику держави у дозвільній сфері. [11]

Виходячи з вищесказаного можна відзначити, що економічна політика це не тільки система заходів що впроваджуються у державі, але й система заходів що можуть бути впроваджені в межах одного окремого підприємства. Так як економічна політика спрямована на контролювання економічних процесів, та спрямована на покращення результатів, а саме збільшення потужності виробництва, зниження витрат та максимізацію прибутку на підприємствах вона включає в себе розробку рекомендацій та заходів на основі проведених аналізів та досліджень, зібраних результатів. Так для зниження витрат підприємства насамперед для розробки заходів виконується облік, дослідження та аналіз витрат.

1.2 Поняття та необхідність обліку витрат

Процес праці - це поєднання трьох обов’язкових елементів: доцільної діяльності людей (живої праці), предметів та засобів праці. Два останніх елементи є матеріальними умовами праці - засобами виробництва, створеними раніше затраченою (уречевленою) працею. Сукупні витрати живої та уречевленої праці на виробництво продукції складають дійсні витрати виробництва. Вони вимірюються часом, необхідним для виробництва продукції в певних організаційно-технічних та економічних умовах. У такому найбільш абстрактному розумінні витрати виробництва однаково притаманні усім суспільно-економічним формаціям. [7,с.12]

П (С)БО 1 визначає витрати як зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов’язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення власного капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками).

Для управління менеджерам потрібні не просто дані про витрати, а інформація про об'єкт витрат — продукцію, роботи, послуги або вид діяльності підприємства, які потребують визначення пов’язаних з їх виробництвом (виконанням) витрат.

Важливою умовою успішної діяльності підприємств є досягнення оптимального рівня витрат на виробництво, внаслідок чого зросте конкурентноздатність продукції та стане реальним досягнення довгострокового економічного зростання підприємств.

При управлінні підприємством найбільш важливе значення має управління витратами, яке включає контроль і регулювання витрат.

Основними передумовами управління витратами є наступні напрями:

В управлінні витратами найбільш важливе значення має оперативно отримана інформація про витрати, що дозволяє втручатись у виробничий процес і оптимізувати його.

Основним принципом управління витратами є відповідність системи обліку цілям управління.

Критерієм точності при обчисленні собівартості продукції повинна бути не повнота включення витрат, а спосіб віднесення витрат на ту чи іншу продукцію.

Основна увага повинна приділятись розподілу непрямих витрат та визначенню точної фактичної собівартості та прогнозні розрахунки собівартості, складання обґрунтованих нормативних калькуляцій та організація контролю за їх дотриманням в процесі виробництва.

Виявлення відхилень до або під час здійснення виробничого процесу дозволяє менеджерам оперативно втручатись у хід виробництва і попереджувати виробничі витрати, що має велике значення у мобілізації резервів виробництва і підвищенні його ефективності.

Управління витратами може бути досягнуто, якщо встановити чіткий взаємозв'язок між величиною витрат і особами, які за них відповідають та їх контролюють. Досягнення цього завдання можливе в умовах обліку витрат за центрами відповідальності. 8, c.118]

Облік витрат відображає оцінку майбутнього стану витрат і фінансових результатів, дозволяє керівництву вносити коригування.

Для збереження і покращення загальної прибутковості підприємства керівництво повинне знати розміри специфічних витрат і прибутків на будь-який момент по окремих видах продукції, по кожному цеху та по інших структурних підрозділах підприємства. Облік витрат дає цю інформацію, допомагає контролювати витрати, встановлюючи критерії ефективності виробництва. Перевірка витрат за кожен тиждень або місяць надає керівництву інформацію про ефективність діяльності підприємства. Вона показує, на якій ділянці потрібно вжити заходів для того, щоб привести витрати у відповідність. Основні переваги обліку витрат полягають у тому, що він точно відображає, де були здійснені витрати і створює передумови для їх скорочення. Облік витрат допомагає керівництву виявляти ті підрозділи, які відповідальні за здійснені витрати.

Завданнями обліку витрат є:

Скорочення витрат шляхом порівняння фактичних витрат з витратами, передбаченими в кошторисі;

Збалансування виробництва по підрозділах, щоб підтримувати рівномірний потік матеріалів;

Забезпечення повних, точних даних про діяльність підприємства.

Розподіл накладних витрат [3, c. 51]

Якість облікових даних про витрати оцінюється адміністрацією підприємства з позиції їх придатності для прийняття управлінських рішень.

1.3 Класифікація витрат в управлінському обліку

Управлінський облік передбачає створення детальної класифікаційної схеми витрат. Керівник або власник підприємства повинен знати, скільки буде коштувати виробництво тієї чи іншої продукції, який прибуток від її реалізації у загальному обсязі прибутку, чи є можливість збільшити або зменшити ціну на цю продукцію і яка ефективність від прийняття управлінського рішення. Для цього необхідно використати економічно обґрунтовану класифікацію витрат. Класифікація витрат — поділ витрат на класи на основі певних загальних ознак об'єктів і закономірних зв’язків між ними. [9, c. 232]

Необхідність в різних класифікаціях витрат, використання різних методів їх збирання і розподілу зростає з ускладненням господарської діяльності підприємства. Вона є передумовою успішної організації планування, обліку, контролю, аналізу та ефективного управління витратами.

В основу наведеної нижче класифікації витрат покладено принцип: різні витрати для різних цілей.

Виділяють три напрями класифікації витрат:

Вичерпані (спожиті) витрати — збільшення зобов’язань або зменшення активів у процесі поточної діяльності для отримання доходу звітного періоду.

Невичерпані (неспожиті) витрати — збільшення зобов’язань або зменшення активів у процесі поточної діяльності для отримання доходу або іншої вигоди в майбутніх періодах.

Невичерпані витрати відображаються в активі балансу, а вичерпані витрати — у звіті про фінансові результати.

На практиці не всі витрати, що відносяться до звітного калькуляційного періоду (вичерпані витрати), безпосередньо пов’язані з виробництвом продукції. Тому для визначення собівартості продукції або товарів розрізняють витрати, які формують собівартість продукції (товарів), та витрати періоду.

Витрати на продукцію — витрати, безпосередньо пов’язані з виробництвом продукції або з придбанням товарів для реалізації.

У виробничій сфері до таких витрат належать витрати (сировина і матеріали, заробітна плата виробничих робітників з відрахуваннями від неї, амортизація верстатів), пов’язані з функцією виробництва продукції, що формують її історичну собівартість На торговельному підприємстві витратами на продукцію є чиста вартість придбання товарів для реалізації.

Витрати періоду — витрати, що не включаються до собівартості продукції та запасів і розглядаються як витрати того періоду, в якому вони були здійснені.

Підприємства, що виготовляють продукцію, до таких витрат відносять витрати на здійснення всіх інших своїх функцій (управління, маркетинг, дослідження, розробка) вартісного ланцюжка.

На торговельних підприємствах витратами періоду є витрати обігу.

У підприємствах виробничої сфери витрати, які відносяться на собівартість продукції, називають виробничими витратами, а витрати періоду — витратами діяльності.

Важливою ознакою витрат як у виробничій, так і у невиробничій сфері є характер їх зв’язку з певним об'єктом: продукцією, підрозділом, проектом. Залежно від характеру цього зв’язку витрати поділяють на прямі та непрямі.

Під прямими розуміють такі витрати, які пов’язані з виробництвом одного певного виду продукції. При цьому на підставі первинних документів вони можуть бути прямо віднесені на собівартість відповідної продукції.

Прямими витратами називають економічно однорідні витрати, що відносяться на собівартість конкретного виду продукції прямо, безпосередньо у відповідності з обґрунтованими нормами та нормативами. До них відносяться витрати на сировину та основні матеріали, заробітна плата робітників основного виробництва, відрахування на соціальні заходи від заробітної плати робітників тощо.

Непрямими витратами називають витрати, які неможливо розрахувати по окремих видах продукції за ознакою прямої приналежності, оскільки вони пов’язані з виготовленням декількох видів продукції або з різними стадіями її обробки. Їх включають до собівартості конкретних видів продукції шляхом розподілу пропорційно до будь-якої умовної бази. До непрямих відносяться витрати на утримання і експлуатацію машин та обладнання, на підготовку та освоєння виробництва, втрати від браку, загально-виробничі, адміністративні та інші виробничі витрати. [3, c. 98]

Отже, непрямі витрати — витрати, що не можуть бути віднесені до певного об'єкту витрат економічно можливим шляхом.

Основні витрати — витрати, безпосередньо пов’язані з технологічним процесом виготовлення продукції, та неминучі при будь-яких умовах та характері виробництва, незалежно від рівня та форм організації управління. Вони поділяються на три групи: прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці та інші прямі витрати.

До складу прямих матеріальних витрат відносять сировину і матеріали, купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, інші матеріальні витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкту витрат.

До складу прямих витрат на оплату праці включають заробітну плату та інші виплати робітникам, зайнятим на виробництві продукції, виконанням робіт або наданням послуг, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкту витрат.

Витрати на оплату праці інших категорій виробничого персоналу (майстри, допоміжний персонал) і на заробітну плату робітників, що не може бути прямо віднесена на продукцію (оплата часу простою, додаткові виплати), включають до складу виробничих накладних витрат.

До складу інших прямих витрат включають усі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкту витрат, зокрема відрахування на соціальні заходи, плата за оренду земельних і майнових паїв, амортизація. [1, c. 147]

Накладні витрати — витрати, не пов’язані безпосередньо з технологічним процесом виготовлення продукції, а утворюються під впливом певних умов роботи по організації, управлінню та обслуговуванню виробництва.

Прикладом цих витрат є допоміжні матеріали, заробітна плата обслуговуючого персоналу (непряма), витрати на утримання і ремонт будівель, приміщень, устаткування, амортизація та страхування основних засобів, орендна плата, оплата комунальних послуг.

Накладні витрати не можна точно розподілити між конкретною продукцією, так як вони поширюються на всю виробничу продукцію. Тому їх пов’язують з конкретною продукцією наближено, розподіляючи всю суму накладних витрат за період між продукцією на основі прийнятої бази (пропорційно до заробітної плати основних робітників, суми прямих витрат, трудомісткості, завантаження обладнання). [1, c. 148]

Накладні витрати можна поділити на виробничі та невиробничі. До виробничих накладних витрат відносяться загально-виробничі витрати, які розподіляються між продукцією пропорційно до обраної бази.

По відношенню до обсягу виробництва виробничі накладні витрати поділяються на змінні, постійні та умовно-змінні. Прикладами змінних виробничих накладних витрат є витрати на допоміжні матеріали, на дрібне оснащення та інструменти, на опалення, освітлення та споживання електроенергії. Розмір цих витрат зростає або зменшується прямо пропорційно до кількості виготовленої продукції. Частина виробничих накладних витрат, що називаються постійними, залишається практично незмінною протягом звітного періоду незалежно від коливань обсягу випуску продукції. Це, наприклад, страхові внески, орендна плата, заробітна плата майстрів, амортизаційні відрахування на обладнання. До умовно-змінних накладних виробничих витрат варто віднести плату за користуванням телефоном (основна плата плюс плата за міжміські розмови), за комунальні послуги.

До невиробничих витрат включають: адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати.

Для прийняття управлінських рішень вкрай необхідно розрізняти релевантні та нерелевантні витрати.

Релевантні витрати — витрати, величина яких може бути змінена внаслідок прийняття рішення.

Нерелевантні витрати — витрати, величина яких не залежить від прийняття рішення.

Поділ витрат на релевантні (які враховуються при розрахунку) та нерелевантні (які не враховуються при розрахунку) має не менш важливе значення для прийняття правильних управлінських рішень, ніж поділ витрат на постійні та змінні. Релевантні витрати дорівнюють нулю при відмові від існуючого варіанту використання засобів на користь альтернативного, а нерелевантні витрати залишаються незмінними. Отже, тільки релевантні витрати повинні враховуватись при прийнятті рішень. [1, c. 239]

Різницю між витратами, які виникають при прийняття альтернативних рішень, називають диференційними витратами.

Розглядаючи різні альтернативні варіанти рішень необхідно враховувати не лише дійсні (реальні), а й можливі витрати (втрати).

Дійсні витрати — витрати, які вимагають сплати грошей або витрачання інших активів. Ці витрати відображаються у бухгалтерських регістрах в міру їх виникнення.

Можливі витрати (втрати) — вигода, яка втрачається, коли вибір одного напрямку дії вимагає відмовитись від альтернативного рішення Можливі витрати не відображають в облікових регістрах і беруть до уваги тільки в разі використання обмежених ресурсів.

Маржинальні витрати — витрати на виробництво додаткової одиниці продукції.

Середні витрати — загальні витрати на виробництво додаткової групи продукції, поділені на загальну кількість одиниць продукції.

Середні витрати на продукцію (АТС) розраховуються наступним чином:

АТС = ТС/Q = FC/Q + VC/Q = AFC + AVC,[1]

де АТС — середні витрати на виробництво продукції

AFC — середні постійні витрати

AVC — середні змінні витрати

Q — обсяг виробництва [3, c. 78]

Щоб управляти витратами, важливо знати, як вони поводяться, тобто є вони змінними чи постійними щодо певної діяльності.

Класифікація витрат на постійні та змінні важлива для прийняття управлінського рішення щодо обсягу виробництва і ціноутворення.

Класифікація за типом «поведінки» витрат в залежності від змін обсягів виробництва (або рівня активності компанії) є найбільш важливою для цілей планування і контролю. Зростання або зниження обсягу виробництва викликає відповідне зростання або зниження рівня певних витрат. При цьому інші витрати залишаються незмінними.

Змінними (умовно-змінними) називають витрати, загальний розмір яких зростає або зменшується прямо пропорційно до зміни обсягу виробництва.

Основними прикладами таких витрат є: прямі витрати матеріалів, прямі витрати праці, частина виробничих накладних витрат, змінні витрати на продаж товарів та послуг. Один з цікавих аспектів поведінки змінних витрат полягає у тому, що змінні витрати залишаються постійними в розрахунку на одиницю продукції. [5, c. 177]

Практика свідчить, що не всі витрати змінюються прямо пропорційно до зміни обсягу діяльності.

Напівзмінні витрати — витрати, які змінюються, але не прямо пропорційно до зміни обсягу діяльності. Прикладом таких витрат є витрати на придбання матеріалів за умови отримання знижки у разі придбання великої партії та витрати часу на одиницю продукції, що поступово скорочуються в міру зростання кваліфікації робітників.

Значну частину напівзмінних витрат складають змішані витрати, тобто витрати, які містять елемент як змінних, так і постійних витрат. Типовим прикладом змішаних витрат є плата за телефон, яка включає постійні витрати у вигляді абонентської плати та змінні витрати — плату за тривалість проведених розмов.

Постійні (умовно-постійні) витрати — витрати, загальна величина яких залишається незмінною при зміні обсягу діяльності. [3, c. 84]

До них відносяться рентні платежі, амортизаційні відрахування.

Щодо поведінки постійних витрат, то постійні витрати на одиницю продукції змінюються обернено пропорційно до зміни обсягу діяльності.

Певна частина витрат поводиться як постійні витрати у визначених межах обсягу виробництва, але при перетині визначених точок його зростання також змінюється у бік збільшення. Прикладом є витрати на утримання адміністративно-управлінського персоналу і витрати на утримання та експлуатацію обладнання.

Постійні витрати є такими тільки в межах релевантного діапазону діяльності та певного часу.

Релевантний діапазон — діапазон діяльності, в межах якого зберігається взаємозв'язок між величиною витрат та їх фактором.

В багатьох випадках при досягненні певного рівня діяльності витрати змінюються різко, стрибками. Такі витрати називають напівпостійними або ступінчастими.

Напівпостійні витрати — витрати, які змінюються ступінчасто при зміні обсягу діяльності. Прикладом таких витрат є заробітна плата робітників-ремонтників, за умови, що для обслуговування на кожні 1000 машино-годин роботи обладнання потрібен 1 ремонтник. [3, c. 240]

Таким чином, за короткий період часу витрати можуть бути змінними (напівзмінними) і постійними (напівпостійними). Але за тривалий період усі витрати мають тенденцію до зміни, тобто постійні витрати стають напівпостійними і змінююються ступінчасто.

Для контролю діяльності окремих підрозділів та оцінки роботи їх керівників виділяють контрольовані та неконтрольовані витрати.

Контрольовані витрати — витрати, які менеджер може безпосередньо контролювати або чинити на них значний вплив.

Неконтрольовані витрати — витрати, які менеджер не може контролювати або впливати на них.

Класифікація витрат на контрольовані та неконтрольовані лежить в основі системи обліку за центрами відповідальності.

За положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку витрати за видами діяльності класифікуються на витрати від звичайної та надзвичайної діяльності.

Звичайна діяльність — будь-яка основна діяльність підприємства, а також операції, що її забезпечують або виникають внаслідок її проведення.

Надзвичайна діяльність відбувається нечасто або нерегулярно (стихійне лихо, пожежа, техногенні аварії). Втрати, внаслідок таких подій покриваються за рахунок страхового відшкодування та інших доходів від надзвичайної діяльності.

Існують також й інші класифікаційні ознаки:

Таблиця 1.1 — Визначення категорій витрат

1.4 Методи вивчення поведінки витрат

Витрати мають властивість поводитися по-різному. Під поведінкою витрат розуміють характер реагування витрат на зміни в діяльності підприємства. [3, c. 329]

Зміни у складі та величині витрат відбуваються під впливом певних подій та операцій, що мають місце в процесі господарської діяльності. Тому діяльність, що впливає на витрати, називають фактором витрат. (табл. 1.2)

Таблиця 1.2 — Приклади факторів витрат для різних функцій бізнесу

Розуміння взаємозв'язку між витратами та певними факторами дозволяє передбачити майбутні релевантні витрати, необхідні для прийняття управлінських рішень. Вивчення поведінки витрат дозволяє зробити оцінку витрат і побудувати їх функцію. [2, c. 51]

Оцінка витрат — процес обчислення поведінки витрат, тобто встановлення кількісного взаємозв'язку між витратами та різними чинниками на підставі дослідження минулої діяльності. [2, c. 52]

Функція витрат — математичний опис взаємозв'язку витрат та їх фактора.

У спрощеному вигляді функція витрат може бути описана так:

Y = a + bx,[2]

де Y — загальні витрати

a — загальні постійні витрати

b — змінні витрати на одиницю діяльності

x — значення фактора (чинника) витрат На практиці витрати, як правило, залежать від декількох факторів витрат, але для побудови функції витрат, здебільшого, обирають один чи два найвпливовіші фактори.

Функція витрат полегшує передбачення витрат, тобто прогнозування майбутніх витрат для різних рівнів (умов діяльності)

Технологічний аналіз — системний аналіз функцій діяльності задля визначення технологічного взаємозв'язку між витратами ресурсів та результатом діяльності.

Такий аналіз потребує детального вивчення всіх операцій, їх доцільності, визначення необхідних операцій, потреби ресурсів та оцінки адекватності їх використання. Це своєрідний функціонально-вартісний аналіз діяльності. [2, c. 55]

Перевагою такого аналізу є те, що він орієнтований на майбутні операції, а не на вивчення минулої діяльності. Проте він потребує значних витрат часу і коштів.

Метод аналізу облікових даних передбачає розподіл витрат на змінні та постійні щодо відповідного чинника на підставі даних з рахунків бухгалтерського обліку.

Метод аналізу облікових даних досить широко використовується в практиці. Але слід враховувати, що він значною мірою базується на досвіді та інтуїції менеджера і аналізі минулих подій. Через те його недоліком є певна суб'єктивність та можливість суттєвих відмінностей між минулими та майбутніми умовами діяльності. Уникнути зазначених недоліків можна за допомогою серії спостережень взаємозв'язку між фактором витрат та витратами. [ 10, c. 344]

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ДІЯЛЬНОСТІ ТОВ «ПРОМІНЬ»

2.1 Характеристика господарської діяльності ТОВ «Промінь»

Підприємство ТОВ «Промінь» здійснює свою діяльність згідно з Конституцією і законами України «Про власність», «Про підприємства», «Про систему оподаткування», постановою Ради Міністрів України від 22 вересня 1990 р. М 278 «Про заходи щодо створення і розвитку малих підприємств», діючих нормативних актів і статуту.

1.1. Підприємство є юридичною особою, має самостійний баланс, розрахунковий і інші рахунки в установі банків, печатку зі своєю назвою, кутовий штамп, бланки, товарний знак і інші реквізити.

1.2. Підприємство працює на принципах повного господарського розрахунку, самофінансування і самоврядування.

1.3. Держава, її органи, засновники (засновник) не несуть відповідальності за зобов’язаннями підприємства. Підприємство не відповідає за зобов’язаннями держави, її органів, засновників (засновника), а також інших підприємств, організацій, установ.

2. Завдання і функції підприємства

2.1. Головним завданням підприємства є виготовлення електричних пристроїв побутового призначення

2. Підприємство має право створювати (засновувати) у своєму складі філії, цехи, майстерні і інші структурні одиниці і підрозділи, у тому числі ті, що мають статус юридичної особи.

2. Підприємство має право здійснювати зовнішньоекономічну діяльність згідно з діючим законодавством у обсязі своїх завдань і функцій, за винятком деяких видів, перелік яких визначений Кабінетом Міністрів України.

3. Майно підприємства

3.1. Майно підприємства складають його основні фонди і обігові кошти, а також інші матеріальні цінності, вартість яких відображається у його незалежному балансі і належить йому за правом власності або повного господарського володіння, користування і розпорядження.

3.2. Джерелами формування майна підприємства є:

статутний фонд, що його передають підприємству засновники (засновник), у порядку і обсязі, визначених установчим договором;

доходи, отримані підприємством від господарської діяльності;

кредити банків і інших кредиторів;

пайові внески і вклади;

доходи від реалізації акцій і інших цінних паперів;

безвідплатні внески і пожертви організацій, установ, закордонних фірм, громадян;

інші джерела, не заборонені діючим законодавством.

Підприємство може повністю або частково викупити орендоване майно. Умови, порядок і термін викупу визначаються відповідним договором. Викуп орендованого майна може бути здійснено або у формі одноразової сплати, або у формі кількох внесків.

3.3. Кошти підприємства використовуються для:

організації, розвитку і розширення виробничої діяльності;

оплати труда працівників підприємства;

передання постійним членам трудового колективу частини чистого прибутку підприємства для створення їх особистих вкладів;

3.4. Норматив відрахувань підприємства до місцевого бюджету встановлюється у відповідності до діючого законодавства виконкомом районної Ради народних депутатів, яка зареєструвала підприємство.

4. Організація і оплата праці

4.1. Підприємство здійснює організацію праці, заходи із забезпечення трудової і виробничої дисципліни, охорони праці, дотримання правил санітарії і техніки безпеки згідно з діючим законодавством.

4.2. Підприємство самостійно визначає загальну кількість працівників, їх професійний і кваліфікаційний склад, необхідність залучення тимчасових працівників і сумісників.

4.3. Трудові доходи працівників підприємства визначаються відповідно до особистого трудового внеску кожного до кінцевого результату роботи підприємства, визначеними їм на підставі діючого законодавства формами оплати праці, регулюються податками і не обмежуються максимальними обсягами.

4.4. Частина чистого прибутку підприємства у розмірах і порядку, визначених його радою (правлінням), передається у власність членів трудового колективу, яка створює його внесок. На суму внеску членові трудового колективу можуть бути видані акції і інші цінні папери. Частина внеску (вартість акції), а також проценти (дивіденди) за акціями, облігаціями і іншими цінними паперами може виплачуватися членові трудового колективу щорічно після підведення підсумків фінансового року в обсязі, визначеному радою (правлінням) підприємства.

4.5. Підприємство гарантує своїм працівникам проведення заходів із соціального забезпечення відповідно до закону, створення сприятливих умов праці; прискорення розвитку матеріальної бази соціальної сфери (у тім числі житлового будівництва), створення умов для здорового побуту, відпочинку працівників і їх сімей, надання своїм працівникам додаткових соціальних пільг у межах зароблених коштів.

5. Звіт, звітність і контроль

5.1. Підприємство виконує оперативний і бухгалтерський облік результатів своєї роботи, веде усталену статистичну звітність.

5.2. Комплексна ревізія фінансово-господарської діяльності підприємства може відбуватися з ініціативи засновників (засновника) і не частіше одного разу на рік.

5.3. Фінансовий рік підприємства встановлюється з 1 січня до ЗІ грудня календарного року. Перший фінансовий рік закінчується ЗІ грудня року початку діяльності підприємства.

8. Реорганізація і припинення діяльності підприємства

8.1. Реорганізація або припинення діяльності підприємства виконується з ухвали засновників, які відповідно до діючого законодавства затверджують Статут малого підприємства, вносять до нього зміни і доповнення виконкому районної Ради народних депутатів, що зареєструвала підприємство, або за постановою суду або арбітражу.

8.2. Підприємство ліквідується у випадках:

визнання його банкрутом;

невиконання умов, передбачених законодавством і його Статутом;

з інших підстав, що передбачаються законодавчими актами.

Отже за статутом основним видом діяльності є виготовлення електроприладів побутового призначення, а саме електронагрівачів побутового споживання (кип'ятильників).

Прибуток товариства утворюється з надходжень від господарської діяльності, після відшкодування матеріальних та інших витрат, на оплату праці, а також податків та інших платежів у бюджет.

Товариство здійснює оперативний та бухгалтерський облік своєї діяльності, а також веде статистичний звіт та надає його в установленому порядку та обсязі органам державної статистики.

Загалом основні витрати підприємства на виробництво формуються з витрат на матеріали, що потрібні для виготовлення товарів, та на заробітну плату працівникам підприємства.

2.2 Аналіз основних техніко-економічних показників ТОВ «Промінь»

Техніко-економічний аналіз виконують для оцінки господарської діяльності, виявлення причинних взаємозв'язків і взаємодії різних факторів техніки та економіки, резервів виробництва, опрацювання заходів для раціоналізації використання ресурсів.

Використовуючи звітність підприємства побудуємо таблицю 2.1 в якій покажемо основні показники діяльності підприємства.

Таблиця 2.1 — Основні показники діяльності підприємства

Проаналізувавши данні в таблиці бачимо що показники мають тенденцію росту на протязі трьох останніх років. Також виходячи з показників про виконання плану бачимо що в 2010р. план по виробництву був виконаний на 99,4, що є найкращим результатом за останні 3 роки, та показує що план був виконаний майже повністю. Також за показниками кількості персоналу (плинності кадрів) ми спостерігаємо що загальна кількість працівників на підприємстві не є постійною, так видно що в 2008 р було 41 працівник, а в 2009 — 39, що до витрат на заробітну плату то незалежно від зменшення кількості працівників вони зросли, в 2010р. на підприємстві працювало 42 працівника, при цьому витрати на оплату праці також зросли.

Таблиця 2.2

По даним у таблиці бачимо що кількість працівників задіяних у виробництві є не змінною 32 чол.

2.3 Аналіз витрат ТОВ «Промінь»

Проведемо аналіз витрат на виробництво по елементам операційних витрат. Для цього побудуємо декілька таблиць у які зведемо данні по витратам за останні 3 роки діяльності підприємства (2008 — 2010 рр.)

Таблиця 2.3 — Аналіз витрат на виробництво ТОВ «Промінь» у 2008 р.

По даним таблиці ми бачимо, що загальні витрати на виробництво зменшилися протягом періоду на 176,2 тис. грн. за рахунок зменшення матеріальних витрат на 157,5 тис. грн.; амортизації основних засобів на 33 тис. грн.; витрат на оплату праці на 4,2 тис. грн. В той же час збільшилися відрахування на соціальні заходи на 1 тис. грн. та інші витрати на 17,5.

Таблиця 2.4 — Аналіз витрат на виробництво ТОВ «Промінь» у 2009 р.

По даним таблиці ми бачимо, що загальні витрати на виробництво збільшилися протягом періоду на 228,2 тис. грн. за рахунок зменшення матеріальних витрат на 141,5 тис. грн.; амортизації основних засобів на 0,5 тис. грн. В той же час збільшилися витрати на оплату праці на 119 тис. грн.; відрахування на соціальні заходи на 30,4 тис. грн. та інші витрати на 220,8 тис. грн.

Збільшення витрат виникло насамперед через різкий зріст інших операційних витрат та відрахувань на соціальні заходи.

Таблиця 2.5 — Аналіз витрат на виробництво ТОВ «Промінь» у 2010 р.

За даними таблиці бачимо невеликий ріст усіх витрат, в цілому на 11,8 тис. грн. В загалом спостерігається ріст загальних витрат, (Рис. 2.1). Також потрібно зазначити, що кількість виготовленої продукції та її ціна були незмінні впродовж останніх трьох років.

Таблиця 2.6 — Загальні витрати підприємства

Рис. 2.1 — Загальні витрати ТОВ «Промінь»

РОЗДІЛ 3. РОЗРОБКА ЗАХОДІВ ЩО ДО ЗНИЖЕННЯ ВИТРАТ НА ПІДПРИЄМСТВІ

3.1 Теоретичні відомості зниження витрат на підприємстві

На підприємствах повинен систематично здійснюватись попередній і поточний контроль за дотриманнями цехами, відділами і службами кошторисів витрат на утримання та експлуатацію обладнання, загально-виробничих та адміністративних витрат. Метою такого контролю є дотримання затверджених норм витрат і лімітів споживання матеріалів, палива, енергії, інструментів та інших засобів праці; лімітів споживання і вартості різного роду робіт та послуг (ремонт основних засобів, послуги транспорту), заробітної плати обслуговуючого персоналу. Для контролю за витратами на утримання та експлуатацію обладнання доцільно розробляти нормативи витрат на ремонт і експлуатацію найбільш важливих груп обладнання, і обліковувати їх фактичну величину з тим, щоб виявляти відхилення від встановлених нормативів.

Контроль за дотриманням кошторисів загально-виробничих витрат — одна з найважливіших функцій бухгалтерії підприємства. Такий контроль повинен забезпечити дотримання цехами норм та лімітів споживання матеріалів, палива, енергії, дотримання встановлених штатів і ставок заробітної плати цехового персоналу. Особлива увага приділяється витратам невиробничого характеру — оплата простою з вини цеху працівника, вартості матеріальних цінностей, зіпсованих при зберіганні в цехових коморах, нестачі матеріальних цінностей і незавершеного виробництва. При обліку цих витрат встановлюються причини, винуватці та розробляються заходи запобігання подібним випадкам у майбутньому.

Зниження витрат на виробництво продукції - складний процес, що вимагає від трудового колективу дотримання запланованих витрат трудових, матеріальних та енергетичних ресурсів, ефективного використання обладнання, пошуку резервів економії ресурсів.

Зниження витрат виробництва на підприємстві досягають в результаті:

застосування ресурсозберігаючої технології, що забезпечує економію матеріалів та енергії, вивільнення робітників;

чіткого дотримання технологічної дисципліни, що призводить до скорочення втрат від браку;

використання технологічного обладнання, особливо такого, що дорого коштує в економічно ефективних сферах та режимах;

збалансованої експлуатації виробничих потужностей, що призводить до скорочення вартості основних засобів, незавершеного виробництва та запасів продукції;

розробки оптимальної стратегії технічного розвитку підприємства, що забезпечує раціональний рівень витрат на створення технічного потенціалу підприємства;

підвищення організаційного рівня виробництва, що призводить до скорочення втрат робочого часу, тривалості виробничого циклу і, як наслідок, зниження собівартості продукції та величини оборотних засобів підприємства;

запровадження ефективних систем внутрішньовиробничих економічних відносин, що сприяють економії всіх видів ресурсів, підвищенню якості продукції;

раціоналізація організаційної структури системи управління виробництвом, а значить, скорочення витрат на управління, підвищення його ефективності.

3.2 Шляхи зниження витрат підприємства

витрата облік підприємство Так застосовуючи регуляторну економічну політику, спрямовану на виробництво, можемо скорегувати виробничий процес та витрати на виробництво.

Спираючись на задану мету цієї курсової роботи, одним з можливих шляхів можна запропонувати зменшення витрат на виробництво шляхом встановлення автоматичного обладнання, що використовуються безпосередньо для виготовлення електронагрівачів побутового використання.

Автоматизація виробництва — вищий рівень розвитку машинної техніки, під час якого виконується регулювання й управління виробничими процесами без участі людини, а лише під її контролем. Сучасний стан розвитку автоматизації виробництва привів до появи якісно нової системи технологічних машин з керуючими засобами, що базуються на застосуванні електронних обчислювальних машин, програмованих логічних контролерів, інтелектуальних засобів вимірювання і контролю, інформаційно об'єднаних промисловими мережами. Автоматизація виробництва — один з головних напрямів науково-технічного прогресу. [11]

Автоматизація може використовуватись не лише у сфері обліку продукції чи витрат на її виробництво, а й насамперед для виробництва продукції. В цьому випадку використовується встановлення верстатів, машин, станків, конвеєрів та іншого додаткового обладнання. В різних випадках введення автоматизації виробництва може розумітись як встановлення всього вище переліченого обладнання на виробничій лінії так і окремих об'єктів. Також використання автоматичних пристроїв на виробництві дозволяє знизити вплив людського фактору на результат виробництва, дефекти (браки) у кінцевих продуктах, виявити недоліки технології виробництва продукції, що можуть виникати при ручному виробництві. [4, c. 411]

Автоматизація виробництва та сам виробничий процес можуть бути різного виду, в залежності від ступеня втручання людини у процес виробництва. Так основними групами є:

автоматичні процеси з повним втручанням людини (напівавтоматичні);

автоматичні процеси з високим втручанням людини (напівавтоматичні);

автоматичні процеси з середнім рівнем втручання людини;

автоматичні процеси з низьким втручанням людини;

автоматичні процеси без втручання людини.

Отже перейдемо до розробки плану впровадження встановлення автоматичної лінії збірки побутових нагрівачів на підприємстві.

Використання автоматизованого конвеєра дозволить:

замінити одним конвеєром 12 робітників;

прискорити процес виготовлення продукції;

зменшити собівартість виготовлення продукції;

зменшити загальні витрати підприємства;

В подальшому збільшити об'єм виробництва продукції.

Встановлення автоматизованої конвеєрної лінії потребує:

придбання та встановлення верстатів та устаткування конвеєру;

навчання та підвищення кваліфікації працівників;

освоєння працівниками нового обладнання.

Щоб побачити, чи вигідним є встановлення автоматичного конвеєра, потрібно розрахувати витрати на вище перераховані потреби для впровадження його у виробництво:

вартість нового обладнання складає 98 500 грн.;

вартість доставки та встановлення обладнання в цехах підприємства: 32 000 грн.;

вартість навчання працівників: 9450 грн.;

інші витрати 2375 грн.;

Розрахуємо загальну вартість впровадження автоматизованого конвеєра на підприємстві, для цього просумуємо вище перераховані вартості:

98 500грн. + 32 000грн. + 9450грн. + 2375грн. = 142 325 грн.

Отже на впровадження нового обладнання на виробництві потрібно витратити 142,4 тис. грн.

Так як нове обладнання дозволяє зменшити витрати на з/п працівників то, по-перше, потрібно розрахувати кількість працівників, що замінить автоматизований конвеєр.

Так на підприємстві працює 32 людини, що задіяні у виробництві продукції. Середня заробітна платня в останньому звітному періоді склала:

452 000/32 = 14 125 (грн/рік), 14 125/12 = 1177,08 (грн/міс.).

Встановлення автоматизованої лінії дозволить зменшити кількість працівників. Так як встановлення одного конвеєра дозволяє замінити 12 робітників, а отже й знизяться витрати на оплату праці.

Виходячи з цих даних розрахуємо кількість працівників та розрахуємо нові витрати на заробітну плату після введення автоматизації виробництва:

32 — 12 = 20 (чол.)

20 * 1177,08 * 12 = 282 499,2(грн.)

Розрахуємо, на скільки зменшаться витрати на оплату праці:

452 000 — 282 499,2 = 169 500,8 (грн.)

Провівши розрахунки, ми бачимо, що введення автоматизованого конвеєра дозволить отримати економію на оплаті праці працівників у розмірі 169,5 тис. грн.

Тепер розрахуємо окупність встановленого нового обладнання. За розрахунками проведеними раніше ми знаємо, що для встановлення нового обладнання потрібно 124,4 тис. грн., а економія при експлуатації обладнання складає 169,5 тис. грн.

168,5 — 124,4 = 44.1 (тис. грн.),

Так як сума витрат на встановлення обладнання є меншою за суму, що збережеться у разі його введення протягом вже першого року, то встановлення цього обладнання є доцільним. Що стосується грошей витрачених на встановлення автоматизованого конвеєра, то вони покриються за рахунок економії вже у першому році роботи підприємства після введення в експлуатацію встановленого обладнання.

Після встановлення нового обладнання на підприємстві маємо 12 вільних працівників, з них 3 працівника потрібні для керування автоматичним конвеєром та наглядання за виробничим процесом. Так з 12 вільних працівників, трьох, після проходження додаткових курсів підвищення кваліфікації, для отримання знань та навиків в управлінні та обслуговування конвеєра переводимо на посаду машиніста конвеєра. Серед інших працівників 3 чоловік переведено до складу, для упаковки та погрузки товарів. Також 3 працівників були переведені на інше підприємство, 3 людини що досягли пенсійного віку було звільнено за власним бажанням по виходу на пенсію.

ВИСНОВКИ

В умовах ринкової економіки витрати на виробництво й реалізацію продукції є одними з головних витрат підприємства, що характеризують ступінь й якість використання трудових і матеріальних ресурсів, результати впровадження нової техніки, ритмічність виробництва, ощадливість у витраті засобів, якість керування. Ведення економічної політики дає змогу підприємствам оптимізувати виробництво і керувати підприємством та його показниками.

На практиці керування витратами для цілей планування, обліку й калькулювання витрат на виробництво продукції класифікуються по різних ознаках: по виду виробництва, виду продукції, місцю виникнення витрат, по складу й економічному змісті, і т.д.

В умовах ринкової економіки класифікація витрат у господарстві буде спрощуватися й наближатися до закордонної практики. У закордонній практиці широко прийнятий підрозділ витрат виробництва підприємства на постійні, змінні, валові й граничні. У розвинених країнах широко використається метод визначення витрат на виробництво продукції по обмеженій, скороченій номенклатурі калькуляційних статей. У витрати включаються тільки змінні витрати.

Зважаючи на мету даної курсової роботи було проведене розкриття теоретичної бази пов’язаної з економічною політикою та управлінням витрат на підприємстві. Також для зниження витрати на підприємстві що досліджувалось було розроблено план заходів по оптимізації виробництва та зменшенню витрат. Розробка даних заходів базується на представленій у курсовій роботі теорії, а також на аналізі основних витрат підприємства, шляхів їх виникнення. Був проведений аналіз можливих альтернативних шляхів ведення виробництва, та запропоновано розроблені заходи що дозволять досягти поставленої мети. У курсовій роботі були проведені розрахунки що довели доцільність використання розроблених заходів на підприємстві для зниження витрат.