Державне регулювання монопольної діяльності

ЗМІСТ Вступ3

Розділ 1. Теоретичні аспекти функціонування монопольного ринку

1.1 Економічна сутність монополії

1.2 Світовий досвід та вітчизняна практика антимонопольного регулювання

1.3 Короткострокова та довгострокова рівновага фірми монополіста Розділ 2. Особливості функціонування фірми-монополіста на прикладі підприємства «Хмельницьк-теплокомуненерго»

2.1 Аналіз рівня монополізації галузей економіки

2.2 Характеристика господарської діяльності «Хмельницьк-теплокомуненерго»

2.3 Аналіз політики ціноутворення і прибутковості «Хмельницьк-теплокомуненерго»

Розділ 3. Антимонопольне регулювання як засіб формування конкурентного середовища

3.1 Вплив держави на дискримінаційне ціноутворення монополіста

3.2 Шляхи вдосконалення державного регулювання діяльності фірм-монополістів Висновки Список використаних джерел

ВСТУП Функціонування економік більшості країн світу характеризується наявністю монополізованих секторів. До сфер природної монополії відноситься широкий перелік важливих видів господарської діяльності: транспортування речовин трубопроводами; передача та розподіл електричної енергії; користування залізничними коліями, централізоване водопостачання та водовідведення; централізоване постачання теплової енергії; спеціалізовані послуги транспортних терміналів, портів, аеропортів тощо. Продукція підприємств — природних монополістів використовується в усіх, без винятку, виробничих процесах, та задовольняє першочергові потреби населення. Підприємства-монополісти не схильні до запровадження інновацій, підвищення якості та збільшення обсягів продукції. Саме тому сфера функціонування монопольних ринків потребує детального вивчення та державного регулювання.

Можливі зловживання підприємств монопольним становищем становлять загрозу розвитку господарських стосунків між підприємствами, деформують попит на продукцію, що пов’язано зі встановленням монопольних цін та обмеженням постачання продукції на ринок, а також призводять до перерозподілу прибутків від реалізації продукції на ринку.

В Україні процес створення державного контролю по недопущенню несумлінної конкуренції фактично почався з нуля, тому що присутня ще зовсім нещодавно в керуванні економікою командно-адміністративна система по своїй суті виключала наявність вільної конкуренції в господарській діяльності.

Тому на даному етапі великої актуальності набуває створення і удосконалення законодавчої бази з приводу регулювання монополістичних процесів і конкуренції, розуміння населенням України необхідності економічних реформ у даній сфері.

Незважаючи на порівняно значну кількість наукових досліджень, які стосуються поняття монополії та державного регулювання діяльності монополій, на сьогоднішній день відсутні цілісні дослідження проблеми та опрацювання низки питань, правильне розв’язання яких є важливим для розуміння функціонування фірми-монополіста, що і послужило вибору даної теми курсової роботи.

Метою написання курсової роботи є визначення теоретичних положень та розробка практичних рекомендацій щодо ефективних параметрів державного регулювання монопольної діяльності.

Для досягнення зазначеної мети в роботі передбачається виконання ряду завдань:

— дослідження економічної сутності монополії та монопольного ринку;

— вивчення вітчизняного та світового досвіду антимонопольного регулювання;

— висвітлення особливостей функціонування фірми-монополіста на ринку;

— пошук шляхів вдосконалення державного регулювання діяльності монопольних підприємств.

Об'єкт курсової роботи — теоретичні засади та прикладні аспекти функціонування підприємства-монополіста.

Предметом курсової роботи є господарська діяльність МКП «Хмельницьктеплокомуненерго» як монополіста на ринку.

РОЗДІЛ І. Теоретичні аспекти функціонування монопольного ринку

1.1 Економічна сутність монополії

Ринок і ринкова економіка мають як позитивні, так і негативні властивості. Однією з негативних властивостей є те, що ринок породжує монополії та монополістичні тенденції в економічній системі.

Монополізм має окремі форми (ознаки) вияву навіть у тій економічній системі, де монополії не посідають панівного становища. Тому Арістотель згадував про монополії ще за рабовласницького ладу, англійський філософ Т. Гоббс — у сфері зовнішньої торгівлі за феодалізму. Обидва вчених появу монополій пов’язували з мотивами накопичення багатства, прибутків, засобом для якого вважалося панівне становище монополій на ринку [3, с. 9].

На сьогоднішній день існує велика кількість визначень терміну «монополія», адже це багатоаспектне поняття (табл. 1.1).

монополія антимонопольний ціноутворення прибутковість Таблиця 1.1

Наукові підходи до визначення сутності монополії

Таким чином, дослідивши наявні підходи до визначення сутності монополії у економічній літературі, можемо зазначити, що найбільш прийнятним, на нашу думку, є визначення, дане авторами відомого американського підручника з економічної теорії «Економікс» К. Макконнеллом та С. Брю. Вони підкреслюють, що монополія — це ситуація, за якої число продавців стає настільки малим, що кожний продавець уже в змозі впливати на загальний обсяг пропозиції, а отже, і на ціну продукту, що продається [15, с. 148]. На нашу думку, саме це визначення сутності монополії американськими вченими і є найбільш прийнятним.

З огляду на важливість дослідження монополії та монопольного ринку в світовій економічній теорії виділена навіть теорія монополії. В рамках даної теорії монополії прийнято розглядати через призму трьох аспектів:

— з точки зору ринкової структури;

— з точки зору ринкової поведінки;

— з точки зору ринкових підсумків.

Розглядаючи кожен з цих аспектів окремо слід уточнити, що, опираючись на ринкову структуру, можна дати визначення монополії як форми ринку, в умовах якої весь об'єм пропозиції доводиться лише на одного суб'єкта. При вивченні монополії через призму цього аспекту велика увага приділяється з’ясуванню просторових меж, в рамках яких визначається панування цього суб'єкта. Такий простір прийнято називати галуззю. В даному випадку монополія — це таке явище, коли в галузі панує лише одна фірма і коли межі фірми і галузі співпадають.

Даючи визначення монополії з точки зору ринкової поведінки, теорія монополії вивчає використання суб'єктом основних інструментів (таких як ціна, реклама). За монополії суб'єкт оперує цими інструментами, не враховуючи конкуренцію, а, значить, і інтереси конкурентів.

Приділяючи найбільшу увагу ринковим підсумкам, теорія монополії відмічає те, що за монополії підсумки пов’язані з наступними факторами [21, с. 14]:

— монопольно високими цінами;

— обмеженою готовністю монополії до інновацій.

Основними ознаками монополії є наступні [18, с. 39]:

а) монополістичний ринок представлений одним продавцем і великою кількістю покупців;

б) продукція, що виготовляється, являється унікальною (тобто відсутні товари-замінники);

в) входження нових фірм на ринок фактично неможливе через наявність ряду бар'єрів:

— великі розміри підприємств і економія від масштабів виробництва;

— система ліцензій на виконання окремих видів робіт;

— монопольне право власності на використання певних ресурсів, пов’язане з виробництвом рідкісного блага;

— нечесна конкуренція, тобто вплив на покупців нечесними по відношенню до конкурента способами за рахунок великого бюджету і масштабів підприємства в цілому;

— за природної монополії значення мають самі умови виробництва і характер блага.

г) труднощі в отриманні повної інформації про весь ринок.

Враховуючи ті обставини, в силу яких одна фірма може стати природним продавцем економічного блага на ринку, в економічній теорії виділяють такі види монополії [24, с. 263]:

— закрита;

— відкрита;

— природна;

— організаційна;

— проста.

Закрита монополія захищена від конкуренції за допомогою юридичних обмежень (патенти, державні ліцензії, дозволи інституту авторських прав. Так, у більшості країн держава володіє виключним правом на виробництво медицинських препаратів, продаж зброї.

Відкрита або випадкова монополія. В даному випадку фірма на деякий час стає єдиним постачальником якогось економічного блага, не володіючи спеціальним захистом від конкуренції. В такій ситуації часто виявляються фірми, котрі вперше виходять на ринок з новою продукцією.

Природна монополія — це галузь, в котрій довгострокові середні витрати досягають мінімуму лише тоді, коли одна фірма обслуговує повністю весь ринок. В такій галузі мінімальний ефективний масштаб виробництва близький (чи навіть переважає) ту кількість, на яку ринок виявляє попит за будь-якою ціною, достатньою для покриття витрат виробництва. В такому випадку розукрупнення фірми призведе до втрати ефективності і економії від ефекту масштабу. З природними монополіями, в основі яких лежить економія на масштабах виробництва, тісно пов’язані монополії, які базуються на володінні унікальними природними ресурсами [13, с. 87].

Проста монополія — монополія, котра продає в кожен конкретний момент часу свою продукцію за однією і тією ж ціною всім покупцям [13, с. 88].

Організаційна (рукотворна) монополія являє собою великі міжгалузеві об'єднання, створювані з метою підтримання якогось рівня цін чи поділу спільно отриманого прибутку. Такі об'єднання створюються спеціально шляхом концентрації в чиїхось руках певної господарсько-управлінської діяльності. При цьому, для отримання надприбутків і посилення ринкової влади сильні компанії можуть здійснювати наступні дії [13, с. 88]:

— подавляють своїх конкурентів (за допомогою демпінгу чи бойкоту);

— здійснюють так зване вороже поглинання суперників (скуповуючи їх акції, іноді анонімно);

— добровільно об'єднуються один з одним в різного роду союзи, щоб не конкурувати, а впорядковано і вигідно спільно володіти ринком;

— створюють так звані афільовані компанії, свої філіали.

Історично склались три головні форми монополістичних союзів:

— картелі;

— синдикати;

— трести.

Картель (італ. cartaпапір, документ) — об'єднання кількох підприємств однієї галузі виробництва, учасники якого зберігають власність на засоби виробництва і вироблений продукт, виробничу та комерційну самостійність, а домовляються про частку кожного в загальному обсязі виробництва, ціну, ринки збуту. На сучасному етапі картелі діють у формі патентних пулів, ліцензійних договорів, консорціумів з проведення науково-дослідних розробок тощо [23, с. 113].

Синдикат (франц. syndicat — захисник) — об'єднання низки підприємств однієї галузі промисловості, учасники якого зберігають власність на засоби виробництва, але втрачають власність на вироблений продукт, а отже, зберігають виробничу, але втрачають комерційну самостійність[19, с. 287].

У синдикатах збут товарів здійснює загальна збутова контора. Нині синдикати існують переважно у сфері торгівлі, деякі - у сфері виробництва.

Трест (англ. trast — довіра) — об'єднання низки підприємств однієї або кількох галузей промисловості, учасники якого втрачають власність на засоби виробництва і вироблений продукт, виробничу й комерційну самостійність, тобто об'єднують виробництво, збут, фінанси, управління, а на суму вкладеного капіталу власники окремих підприємств отримують акції тресту, які дають їм право брати участь в управлінні й привласнювати відповідну частку прибутку [19, с. 289].

На основі диверсифікації виникає сучасна основна форма монополістичних об'єднань — багатогалузевий концерн. Багатогалузевий концерн (англ. concern — об'єднання) — об'єднання десятків і сотень підприємств різних галузей промисловості, транспорту, торгівлі, учасники якого втрачають власність на засоби виробництва і вироблений продукт, а головна фірма здійснює за іншими учасниками об'єднання фінансовий контроль.

У 60-ті роки в США та деяких інших розвинутих країнах з’явилися й почали поширюватися конгломерати. Конгломерат (лат. congeomeratus — нагромадження) — монополістичне об'єднання, утворене внаслідок поглинання прибуткових різногалузевих підприємств, які не мали виробничої й технічної спільності [25, с. 344].

Існування монополій має і велику кількість негативних факторів [5, с. 64]:

— утворення монопольних цін;

— гальмування розвитку науково-технічного прогресу;

— деформація господарських відносин і процесів.

Таким чином, монополія обумовлює застій господарського механізму, гальмує конкуренцію, являється загрозою для нормального ринку і, в першу чергу, монополія приносить величезну шкоду виробництву, що пов’язане з особливостями встановлення рівноваги на монопольному ринку в довгостроковому та короткостроковому періодах.

1.2 Світовий досвід та вітчизняна практика антимонопольного регулювання З появою в економіці зарубіжних країн монополістичних утворень (підприємств) почалося і активне обговорення на науковому рівні необхідності державного регулювання їх діяльності.

Перший антитрестівський закон — закон Шермана — був прийнятий у США у 1890 р. не тому, що економістам вдалося довести Конгресу, що монополії спричиняють витрати для суспільства в цілому, а в якості міри у відповідь на зміни, які відбулись в економіці США.

Після громадянської війни (1862 — 1865) залізниці зв’язали між собою всі регіони країни, сприяючи створенню національних ринків. У відповідь на такі розширення ринків і з метою обмеження випуску створювалися корпорації, що за розмірами перевищували ті, що існували раніше, при чому багато з них утворились шляхом злиття конкуруючих фірм. Наприклад, «Стандарт Оіл Траст», заснований в 1882 р. контролював біля 90% нафтопереробних потужностей країни. Компанія «АмеріканТобакос», заснована в 1890 р., виробляла майже 100% сигарет у США. Фермери і дрібні бізнесмени відчували загрозу від цих нових гігантів і Закон Шермана був прийнятий головним чином під впливом цих антимонопольних настроїв. В той же час він не викликав до себе уваги населення і не спричинив серйозних дебатів [7, с. 137].

Розділ Ізакону Шермана стверджує, що будь-який контракт, об'єднання, таємна домовленість, направлена на обмеження торгівлі або комерції вважається протизаконним.

Розділ ІІ стверджує, що монополізація, спроба монополізації а також об'єднання або таємна згода з метою монополізації будь-якої частини торгівлі або комерції відносяться до незаконних дій.

Таким чином, конгрес надавав можливість судам вирішувати, якого роду дії вважати тими, що обмежують торгівлю, і що розуміти під «монополізацією ринку».

У період між 1897 — 1904 рр., коли картелі вважалися незаконними, а злиття, що приводили до утворення монополій виявлялися в рамках закону, економіка США зазнала значних змін внаслідок такого роду об'єднань. Так, в 1901 р. в результаті серії об'єднань утворилась «Юнайтед Стейтс стіл корпорейшн», яка контролювала біля 60% всіх потужностей по виробництву сталі в США. За однією з оцінок ця хвиля об'єднань, що охопила більше 10 великих галузей, що були перед тим конкурентними або принаймні олігополіями, практично перетворила їх на монополії. Два інших основних антимонопольних закони були прийняті в 1914 р.

Закон Клейтона заборонив певні види антиконкурентних дій, а на основі Закону про Федеральну торгову комісію була створена Федеральна торгова комісія (ФТК) в якості експертного органу, що допомагав Міністерству Юстиції вводити в життя антитрестівські закони [11, с. 310].

Головне завдання ФТК запобігати діяльності людей, товариств або корпорацій, які використовують нечесні методи конкуренції в торгівлі шляхом подання позову до них. Комісії надані певні повноваження:

— збирати та зберігати інформацію про дотримання законодавства про конкуренцію;

— у випадку подання позову від імені США проводити розслідування;

— за вказівкою президента або за заявою генерального прокурора проводити розслідування антиконкурентної діяльності;

— розробляти правила, необхідні для застосування Закону про ФТК.

На сьогоднішній день у Міністерстві юстиції США діє Управління з антитрестівської діяльності, що здійснює аналітичну роботу в галузі конкуренції та монополізму, облік інформації, подання позовів до порушників тощо.

Закон Шермана, Закон Клейтона та Закон про ФТК є засадовими у законодавстві США про конкуренцію та монополізм. На їх підставі органи виконавчої влади змогли створити в економіці атмосферу врівноваженої конкуренції, в якій одночасно функціонують суб'єкти господарської діяльності, які репрезентують надвеликий, великий, середній бізнес та сотні тисяч представників малого бізнесу.

Стосовно європейських країн, то вперше юридичні засоби у боротьбі з негативними проявами конкуренції почали використовувати у Франції. Тут раніше, ніж в інших країнах, концентрація капіталу досягла розмірів, що дозволили негативним проявам у господарській діяльності стати чинником, який гальмує розвиток економіки. Спеціальне законодавство у цій галузі було ще відсутнє. Французькі суди використовували для цієї мети статтю 1382 Цивільного кодексу Франції, згідно з якою всіляка навмисна дія, що заподіяла збиток іншому суб'єкту, зобов’язує виконавця до відшкодування завданого збитку. Оскільки у статті не йшлося про боротьбу з непорядною конкуренцією, французькій судовій практиці довелося стати на шлях власної правотворчості та розробити поняття «зловживання правом», що дозволило непорядні конкурентні дії вважати порушенням чужого суб'єктивного права.

Межа між правомірними і неправомірними діями перебуває там, де право на вільне проведення господарської діяльності одного суб'єкта переходить у зловживання та порушення аналогічного права іншого суб'єкта.

Наведеної теоретичної конструкції дотримується сучасне французьке законодавство про конкурентну та антимонопольну практику. Так, в Акті глави держави (ордонансі) № 86−1243 від 1 грудня 1986 року «Про свободу цін та конкуренції» є спеціальний розділ «Про антиконкурентну практику». Статті цього нормативного акту забороняють узгоджену діяльність, угоди, спілки або коаліції, якщо вони мають на меті або можуть стати перепоною, обмежити або порушити конкуренцію на ринку у разі, якщо вони [20, с. 304]:

— обмежують доступ інших підприємств або обмежують свободу їх конкуренції;

— стають перепоною встановленню вільних ринкових цін, штучно викликають їх зростання або падіння;

— обмежують або ставлять під контроль виробництво, ринки збуту, капіталовкладення або технічний прогрес;

— призводять до розподілу ринків збуту або постачання.

Французьке законодавство надає державним органам широкі повноваження щодо оперативного впливу на антиконкурентну діяльність на ринках будь-яких товарів.

Шляхом рецепції французького законодавства пішло законодавство більшості західноєвропейських країн (Італія, Бельгія, Голландія та ін.). Важливою ознакою, яка дозволяє кваліфікувати господарську діяльність як антиконкурентну, в європейських країнах вважається домінуюче становище на ринку певного товару. Так у Франції підприємство вважається монополістом, коли воно займає домінуюче становище на одній чверті ринку відповідного товару, у Німеччині - до третини ринку товару або не менше ніж дві третини загального обсягу обігу цього товару на ринку. В Англії для визначення монопольного становища використовується система так званих простих та складних часток. Проста частка використовується для визначення частки домінуючого становища однієї або груп компаній, що контролюють чверть якогось товару або послуг на ринку, а складною є та ж сама проста частка, але яка застосовується до непов’язаних між собою компаній.

Суб'єкти господарської діяльності, що займають домінуюче становище на ринку, зобов’язані надавати державним органам додаткові звітні відомості про свою діяльність, вони можуть притягатися до відповідальності (грошові штрафи, кримінальна відповідальність, повна або часткова заборона діяльності, повне відшкодування збитків та ін.).

Виключне становище у європейському антимонопольному законодавстві займає захист прав споживачів. Норми права, які захищають права споживачів являють собою третю ланку, що замикає відносини між виробниками та споживачами. Перші дві ланки — це конкурентне та антимонопольне законодавство.

Державний контроль за дотриманням законодавства про конкуренцію та монополізм в європейських країнах організований за двома схемами. В одних країнах передбачаються обов’язки суб'єктів господарської діяльності повідомляти відповідні державні органи про всі угоди, що містять обмеження конкуренції (нотифікації), а в окремих випадках і реєструвати їх у спеціальних реєстрах, щоб споживачі та конкуренти за необхідності мали змогу з ними ознайомитися. Це Німеччина, Голландія, Австрія, Англія, Швеція та деякі інші. В інших країнах (Франція, Бельгія, Швейцарія) законодавство передбачає обов’язкове сповіщення про угоди, що містять обмежувальну практику, лишень у випадках, коли справа торкається зацікавленої сторони або безпосередньо державного органу, який здійснює контроль за дотриманням законодавства про конкуренцію та монополізм.

У всіх європейський країнах діють спеціальні державні органи, до завдань яких входить забезпечення контролю за дотриманням законодавства у галузі конкуренції та монополізму. Наприклад, в Великобританіїце Відомство генерального директора з питань сумлінної торгівлі, у Франції - Міністерство у справах споживачів та Рада з конкуренції, в Австрії - Федеральна економічна палата.

Крім державних органів, які здійснюють державний контроль за дотриманням законодавства про конкуренцію та монополізм, у західних європейських країнах діють асоціації та кооперативи споживачів. Вони провадять освітню роботу серед населення, забезпечують його незалежною інформацією про якість товарів, умови торгівлі тощо.

В Україні антимонопольне законодавство визначає правові основи обмеження монополізму, недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності та здійснення державного контролю за його дотриманням. Монопольним вважається таке становище підприємця, коли його частка на ринку певного товару перевищує 35% і він має змогу самостійно або разом з іншими підприємцями обмежувати тут конкуренцію [31, с. 22]. Законом України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності"та Законом України «Про захист від недобросовісної конкуренції» від 07. 06. 1996 № 236/96 ВР караються всі дії підприємця, які спрямовані на створення перешкод доступу на ринок іншим та на встановлення дискримінаційних цін на свої товари. Щоб не допустити зловживання монопольним становищем на ринку, створюється компетентний державний орган — Антимонопольний комітет України — який повинен контролювати угоди, що укладаються між підприємцями, а також між підприємцями та органами влади й управління [32, с. 36]. До його функцій входить також контроль за веденням підприємцями конкуренції з метою запобігання недобросовісним її формам і методам.

1.3 Короткострокова та довгострокова рівновага фірми монополіста Поведінку монополіста на ринкухарактеризуює ряд основних особливостей[1, с. 25]:

— крива продажу монополії співпадає з кривою попиту ринку даного товару. Тому монополія може збільшити обсяг продажу, тільки знижуючи ціну не тільки останньої, але й усіх попередніх одиниць продукції. Це означає, що граничний доход є меншим, ніж ціна продажу (за винятком першої одиниці);

— оскільки кожен обсяг продажу пов’язаний з деякою ціною, монополіст, визначаючи кількість продукції, яка продається, водночас визначає і ціну. Далеко не завжди ценайвища ціна із можливих, що обов’язково відповідає невеликому обсягу реалізації товару і забезпечує максимум сукупного доходу;

— монополіст, намагаючись максимізувати прибуток, буде уникати нееластичної ділянки кривої попиту, оскільки, знижуючи ціну на нееластичній ділянці кривої, монополіст буде скорочувати валовий доход і необґрунтовано підвищувати витрати виробництва.

Намагаючись максимізувати прибуток, монополіст вироблятиме кожну наступну одиницю продукції доти, поки її реалізація забезпечує більший приріст загального доходу, ніж збільшення загальних витрат. Точніше, фірма нарощуватиме виробництво продукції до такого обсягу, при якому граничний дохід дорівнює граничним витратам [30, с. 204]:

(1.1)

Для розв’язання проблеми максимізації прибутку монополіст повинен прийняти рішення і щодо обсягу випуску і щодо ціни товару. Графічний розв’язок задачі максимізації прибутку фірмою-монополістом у короткостроковому періоді ілюструє рис. 1.1.

Рис. 1.1. Максимізація економічного прибутку (а) та мінімізація економічного збитку (б) [30, с. 204]

Як видно з рис. 1.1, точка, А відповідає умові MR = МС, а її координата на осі обсягів визначає монопольний обсяг Q_m. Потім знаходиться точка С на лінії попиту D, яка відповідає обсягу Q_m. Горизонтальна координата точки С на осі цін визначає монопольну ціну Р_m. Якби фірма обрала обсяг менший, ніж Q_m, а ціну вищу, ніж Р_m, то вона б недоотримала частину прибутку. Адже при обсязі виробництва до Q_m граничний дохід перевищує граничні витрати (MR>MC), тому слід розширювати випуск до Q_m. Якщо б підприємство вибрало обсяг виробництва більший, ніж Q_m, а ціну нижчу від Р_m, то кожна додаткова одиниця продукції приносила б йому збиток, бо на відрізку Q>Q_m граничні витрати перевищують граничний дохід (МС >MR).

У короткостроковому періоді монополіст може мати економічні збитки, якщо навіть при виконанні умови максимізації прибутку середні витрати перевищують ціну (АС_m> Р_m). Тоді фірма мінімізує лише свої збитки (рис. 1.1. б).

Для монополіста умови беззбитковості та закриття в короткостроковому періоді такі самі, як і для конкурентної фірми: беззбитковість (Р_m = min АС), закриття (Р_m

Точка С на рис. 1.1. а визначає стан короткострокової рівноваги монополіста, тому що при досягненні ціни Р_mта обсягу Q_m на монопольному ринку відсутня тенденція до їхньої зміни за інших незмінних умов. Слід відмітити, що за короткострокової рівноваги фірми-монополіста Р > МС.

На монопольному ринку кривої пропозиції не існує. Одному і тому самому обсягові пропозиції у випадку монополії можуть відповідати дві різних ціни, що суперечить умовам існування функціональної залежності Р = Р (Q). Тому концепція кривої пропозиції як залежності між цінами і обсягами випуску в теорії монополії, як і в теорії ринків недосконалої конкуренції в цілому, не використовується. Для аналізу поведінки монополіста та інших фірм, що діють на ринках недосконалої конкуренції, вирішальне значення має співвідношення попиту і витрат, а не попиту і пропозиції.

Аналізуючи поведінку монополіста у довгостроковому періоді, слід враховувати особливості монополії:

— відсутність суперників;

— існування вхідних бар'єрів для входження на ринок нових фірм.

Монополіст, на відміну від конкурентних фірм, може отримувати прибуток і в довгостроковому періоді. При цьому, даний прибуток не може бути від'ємним.

Якщо монополіст має збитки в короткостроковому періоді, то перед ним відкриті дві можливості. Перша полягає в тому, що він може замінити даний ринок і знайти за його межами інший спосіб використання своїх ресурсів, які забезпечували б йому хоча б нульовий прибуток.

Друга можливість полягає в тому, що розміри виробничої потужності монополії не оптимальні і тому вона може змінити їх так, щоб отримувати хоча б нульовий економічний прибуток.

В довгостроковому періоді монополіст максимізує прибуток, виробляючи і продаючи таку кількість продукції, при якій граничний дохід дорівнює граничним витратам довгострокового періоду. Отже, найкращий із короткострокових станів рівноваги є одночасно станом довгострокової рівноваги монополіста [30, с. 206]:

(1.2)

де MR — граничний дохід;

МС₁ — граничні витрати найкращого з короткострокових станів рівноваги монополії;

LMC — довгострокові граничні витрати.

Оптимальна потужність монополіста така, що криві середніх загальних витрат короткострокового і довгострокового періодів дотикаються одна до одної в точці, що відповідає оптимальному випуску довгострокового періоду.

Таким чином, у реальному житті монополізація економіки відбувається найрізноманітнішими методами (способами) і проявляється вбагаточисельних видах і формах діяльності. Однак, в якому б вигляді монополія не фігурувала, вона так чи інакше деструктивно впливає на ринок. Саме тому важливо на державному рівні контролювати та регулювати діяльність монополій, здійснюючи антимонопольне регулювання.

РОЗДІЛ ІІ. Особливості функціонування фірми-монополіста на прикладі підприємства «Хмельницьк-теплокомуненерго»

2.1 Аналіз рівня монополізації галузей економіки Результати організованих Антимонопольним комітетом України комплексних досліджень стану конкурентного середовища в Україні виявили, що на початок 2009 року структурні передумови конкуренції в національній економіці в цілому повторювали стан і тенденції, що спостерігаються протягом останніх двох-трьох років (табл. 2.1).

Таблиця 2.1

Сукупний рівень концентрації в промисловості України у 2005 — 2008 рр.

Аналіз сукупного рівня концентрації промисловості виявив у динаміці рівня концентрації в промисловості суперечливі тенденції. З одного боку, частка 10 та 20 найбільших підприємств у обсязі реалізованої продукції в 2008 році зменшилася порівняно з 2005, однак частка 50, 100, 150 та 200 помітно зросла.

Зростання частки 200 найбільших підприємств у основних показниках є ознакою недостатнього розвитку малого та середнього бізнесу у промисловості. Водночас, спостерігається послаблення позицій найбільших підприємств, що, з точки зору конкуренції, як правило, означає перехід від абсолютної (стовідсоткової) монополії або стану індивідуального домінування (на ринку діє декілька чи навіть багато операторів, але внаслідок того, що лише один із них має значні розміри та можливості, саме він визначає умови функціонування ринку) до більш сприятливої для елементів конкуренції олігопольної структури ринків (на ринку діє обмежена кількість приблизно однакових за розмірами операторів, які, залежно від ситуації, можуть або достатньо жорстко конкурувати між собою, або ж відмовлятися від конкуренції).

Оцінити структурні передумови конкуренції в національній економіці дозволяє визначення співвідношення сукупних часток підприємств, що діють на ринках різних типів, у загальному обсязі реалізованої продукції. Результати розрахунків щодо ринків України, здійснені на основі опрацювання даних щодо 422 загальнодержавних та 3441 регіональних укрупнених (агломерованих) ринків виявили, що на початок 2009 року більше половини продукції реалізовувалося суб'єктами господарювання, які діяли на ринках, де структурні обмеження конкуренції відсутні (рис. 2.1).

Рис. 2.1. Структурні передумови конкуренції в економіці України на початок 2009 р.

В той же час на олігопольні ринки припадало 16,6% загального обсягу реалізації, на ринки з ознаками індивідуального домінування — 22,6%, на ринки, де структурні передумови конкуренції відсутні (частка найбільшого підприємства перевищує 90%) — 6,5%.Порівняння зі становищем на початок 2008 року засвідчує певне зменшення секторів з конкурентною структурою та з ознаками індивідуального домінування з одночасним збільшенням частки ринків «чистої» монополії та олігопольних ринків (табл. 2.2).

Таблиця 2.2

Структурні передумови конкуренції в економіці України

Слід зазначити, що збільшення частки ринків «чистої» монополії багато в чому пояснюється зростанням цін на послуги залізничного транспорту (монополізований ринок), унаслідок чого обсяг реалізованої продукції у галузі суттєво збільшився. Збільшення частки олігопольних ринків за рахунок частки ринків з ознаками індивідуального домінування пояснюється насамперед зниженням рівня концентрації у нафтопереробці, у видобуванні металевих руд, а також зростанням частки відповідних ринків у хімічному виробництві.

Стримуючим фактором розвитку промислового виробництва виступають завищені тарифи на послуги природних монополій. Протягом останніх чотирьох років цей негативний вплив суттєво посилився: відсоток промислових підприємств, що його відчувають, згідно з даними проведених Держкомстатом опитувань, збільшився з 20% в середині 2005 р. до 30% у IV кварталі 2008 р. і 26−27% у 2009 році. Отже, у період кризових проявів суб'єкти природних монополій вочевидь намагалися підтримати і покращити своє фінансове становище за рахунок отримання додаткової монопольної ренти. Найбільш істотний негативний вплив високих тарифів на послуги природних монополій відчували металурги (45% опитаних у IV кварталі 2008 р. та 35% - у ІІ кварталі 2009 р.), виробники інших неметалевих мінеральних виробів (36−41%), текстильної промисловості (33−41% опитаних).

До негативних тенденцій у розвитку структурних передумов конкуренції, що виявилися станом на початок 2009 року, можна віднести зменшення інтенсивності вступу нових суб'єктів господарювання на товарні ринки, що знайшло відображення у скороченні темпів зростання кількості підприємств, організацій та установ, які здійснюють господарську діяльність.

Таким чином, провівши аналіз загального рівня монополізації економіки України, можемо відмітити, що в цілому ситуація не є загрозливою. Однак відсутність ефективного регулювання діяльності природних монополій з боку держави призводить до зловживання ними власним становищем на ринку.

2.2 Характеристика господарської діяльності «Хмельницьк-теплокомуненерго»

МКП «Хмельницьктеплокомуненерго» є одним із найбільших підприємств у місті Хмельницькому, колектив якого налічує більше тисячі чоловік. Основою сферою діяльності підприємства є забезпечення міста тепловою енергією та гарячим водопостачанням.

Хмельницьке підприємство було створено в 1967 році на основі 60 малопотужних котелень, більшість яких була розташована у підвалах житлових будинків. В 1976 році на базі підприємства було організовано обласне підприємство теплових мереж. В 1992 році обласне підприємство було розформовано і залишилось міське комунальне підприємство під назвою «Хмельницьктеплокомуненерго».

МКП «Хмельницьктеплокомуненерго» надає населенню наступні види послуг:

— виробництво теплової енергії на опалення та підігрів води;

— технічне обслуговування, ремонт та будівництво теплових мереж;

— хімічне очищення внутрішніх поверхонь котлів опалювання від накипу;

— ремонт теплотехнічних контрольно-вимірювальних приладів та регуляторів;

— проектування котелень та систем газопостачання;

— налагодження систем захисту водогрійних, парових котлів, систем регулювання температури та сигналізацій.

Головною метою діяльності підприємства є забезпечення міста Хмельницького необхідною кількістю теплової енергії на опалення та гаряче водопостачання для задоволення комунально-побутових, господарських та інших потреб всіх груп споживачів. Для ефективнішого обслуговування населення у місті Хмельницькому працює чотири філії МКП «Хмельницьктеплокомуненерго».

«Хмельницьктеплокомуненерго» має на своєму балансі 40 котелень, потужністю 648,5 Гкал/год, 67 центральних теплових пунктів, 8 когенераційних установок, загальною електричною потужністю 3,95 мВт і одну орендовану КГУ — потужністю 1 мВт. Підприємство надає свої послуги з теплопостачання у 734 житлові будинки, що складає 54 053 абонентів (фізичних осіб) та 1 355 юридичних осіб, тобто підприємств, організацій, управлінь та установ міста.

МКП «Хмельницьктеплокомуненерго» протягом останніх років постійно займає високі місця у всеукраїнському конкурсі серед теплопостачальних організацій України. У 2008 році підприємству присвоєне почесне звання Лауреата Знака Пошани «Краща компанія СНГ».

За участь у всеукраїнському конкурсі «Топ — енергоефективність» МКП «Хмельницьктеплокомуненерго» отримало свідоцтво у номінації «Найкраще впровадження енергоефективних технологій». Нагороджено Почесною грамотою за ІІІ місце в конкурсі на звання «Краще підприємство теплоенергетики України» за 12 місяців 2008 року, а також за 1 квартал 2009 р.

2.3 Аналіз політики ціноутворення і прибутковості «Хмельницьк-теплокомуненерго»

Стосовно до політики ціноутворення на комунальному підприємстві «Хмельницьктеплокомуненерго», то тарифи на послуги теплопостачання встановлює виконавчий комітет Хмельницької міської ради на підставі Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». На сьогоднішній день на послуги підприємства діють наступні тарифи (табл. 2.3).

Таблиця 2.3

Тарифи на послуги теплопостачання згідно рішення виконавчого комітету хмельницької міської ради від 12. 10. 2006 року № 725

Проаналізуємо основні показники діяльності МКП «Хмельницьктеплокомуненерго» у табл. 2.4.

Таблиця 2.4

Динаміка основних показників діяльності МКП «Хмельницьктеплокомуненерго» у 2008 — 2009 рр.

Прибутковість підприємства вимірюється двома показниками — прибутком і рентабельністю. Прибуток виражає абсолютний ефект без урахування використаних ресурсів, тому для аналізу його доповнюють показником рентабельності. Показники рентабельності визначаються в коефіцієнтах або у відсотках і показують частку прибутку в кожній грошовій одиниці витрат.

Аналізуючи основні показники діяльності підприємства варто відмітити, що протягом 2009 р. відбувся значний приріст як його доходів від реалізації продукції, так і собівартості реалізованої продукції. Однак, якщо приріст доходів склав 38,2%, то приріст собівартості - 25,4%, а, отже, зростання прибутковості відбувається швидшими темпами, ніж зростання собівартості продукції.

Зростання розміру валового прибутку підприємства у досліджуваному періоді склало 5,9%, а чистого — 5,2%. Однак, рентабельність діяльності підприємства є низькою і, при цьому, протягом досліджуваного періоду вона ще й погіршилася. Так, рентабельність доходу підприємства у 2009 р. скоротилася на 23,4% і становила лише4,7, тобто на 1 гривню витрат підприємства припадає лише 4,7 коп. прибутку.

Таким чином, можемо відмітити, що у даному випадку існує ефективне управління діяльністю підприємства як на рівні керівництва, так і на рівні державних органів, які встановлюють тарифи на послуги підприємства населенню. Саме таке ефективне управління забезпечує низькі ціни для населення і великі обсяги чистого прибутку для підприємства МКП «Хмельницьктеплокомуненерго».

РОЗДІЛ ІІІ. Антимонопольне регулювання як засіб формування конкурентного середовища

3.1 Вплив держави на дискримінаційне ціноутворення монополіста Втручання держави у сферу ціноутворення на монопольних ринках є об'єктивною необхідністю, що покликана підвищити соціально-економічну ефективність дії ринкового механізму. Державне регулювання цін не означає встановлення їх конкретного рівня. Йдеться про необхідність ефективної взаємодії механізмів ринкового ціноутворення та державних регуляторів. Насамперед це вплив держави з допомогою економічних методів на прийняття монопольними виробниками оптимальних рішень щодо цін, надання їм методологічної та методичної допомоги, розробка правових норм із ціноутворення. Тобто, регулююча роль держави у цій сфері має проявлятися, насамперед, у запобіганні неправомірним діям монополістів щодо визначення цінових і тарифних умов.

Адже монополісти з метою збільшення свого прибутку досить широко використовують цінову дискримінацію — принцип ціноутворення, коли той самий товар або послуга продається різним категоріям покупців за різними цінами. Для впровадження цінової дискримінації монополісту необхідне виконання двох умов:

— існування формальної ознаки, за якою можна розрізняти категорії споживачів;

— благо не можна перепродавати (інакше ті, хто мав би можливість купувати його за нижчими цінами перепродавали б іншим покупцям, а монополіст втрачав би вигоду).

За умовами, які забезпечують можливість встановлення різних цін на одне і те ж благо розрізняють такі види цінової дискримінації:

— просторова (продаж у містах і в селі);

— часова (квитки на денні і вечірні кіносеанси);

— за доходами покупців (послуги лікаря, юриста);

— за обсягом споживання блага;

— за соціальним статусом споживача (проїзні квитки для студентів і працюючих).

Абсолютна цінова дискримінація існує тоді, коли кожному споживачеві встановлюють індивідуальну ціну на рівні його готовності платити за благо, тобто найвищу із цін, за якою споживач погоджується на купівлю певної одиниці товару або послуги.

Таким чином, враховуючи особливу роль монопольних підприємств для існування економіки країни і для потреб населення, особливо в умовах системної економічної кризи, в якій знаходиться наша держава, регулювання діяльності монополій має бути спрямованим, перш за все, на зупинення чи стримання зростання цін на їх продукцію і послуги на внутрішньому ринку при одночасному збереженні цих цін і тарифів на рівні, достатньому для розширеного відтворення суб'єктів монополій.

Рішення про методи регулювання діяльності суб'єктів монополій повинні прийматися з урахуванням необхідності стимулювання при допомозі цін і тарифів якості продукції, що виробляється та послуг, що надаються, а також задоволення попиту на них.

Стосовно дискримінаційного ціноутворення монополій, то варто зазначити, що держава також може задіювати цей же механізм, намагаючись полегшити тягар, пов’язаний з монополією. Так, держава може встановлювати знижені тарифи для соціально незахищених груп населення — пенсіонерів, інвалідів, студентів.

Важливим тут являється джерело покриття даних пільг. Дуже часто в Україні воно або не визначається або ж без відповідних розрахунків безпідставно перекладається на плечі виробника. Найбільш поширеним прикладом є пільги за комунальні послуги. Кількість «пільговиків» уже спів ставна з кількістю людей, які таких пільг не мають. Однак, це не сприяє ані стабілізації соціального становища, ані нормальному відтворенню капіталу підприємства монополіста.

Практика використання цінової дискримінації може бути застосована державою не лише у випадку прямого державного регулювання природної монополії, але і у випадку торгів за право надання послуги. Таким чином, цінова дискримінація стає двосторонньою зброєю, котра з успіхом може бути використана як монополією, так і державою для досягнення власних цілей. В результаті виникає певний баланс інтересів і гострота проблеми з боку монополістів пом’якшується. На жаль, Указ Президента України «Про концепцію вдосконалення державного регулювання природних монополій» не передбачає нічого у напрямку регулювання дискримінаційного ціноутворення монополій, а ключовим у даному документі являється саме розподіл посад в керівництві регуляторів.

Відповідно до Положення «Про державне регулювання цін (тарифів) на продукцію виробничо-технічного призначення, товари народного споживання, роботи і послуги монопольних утворень» регулювання цін на продукцію суб'єктів монополій здійснюється шляхом встановлення фіксованих чи граничних рівнів цін, граничних рівнів торговельних і посередницько-збутових надбавок, граничних нормативів рентабельності або запровадження обов’язкового декларування зміни цін. Зокрема, тарифи на послуги МКП «Хмельницьктеплокомуненерго» встановлюються виконавчим комітетом Хмельницької міської ради на фіксованому рівні. Однак, при цьому не застосовуються елементи дискримінаційного ціноутворення. Тобто, для кожної категорії споживачів встановлюються тарифи на однаковому рівні без врахування соціального становища (для населення) чи інших чинників.

Держава може і повинна більш активно використовувати такі механізми впливу на економічну поведінку суб'єктів монополій, як встановлення правил обслуговування і правил вільного недискримінаційного доступу споживачів до послуг природних монополій. Необхідний контроль інвестиційної політики і майнових угод за участю суб'єктів монополій, здійснення контролю за дотриманням умов договорів, які укладаються монопольними суб'єктами монополій зі споживачами, раціоналізації збуту продукції і споживачами їх послуг.

Таким чином, держава має можливості активно впливати на політику цінової дискримінації монополії, однак, на сьогоднішній день, керівництво нашої країни такими можливостями не користується.

3.2 Шляхи вдосконалення державного регулювання діяльності фірм-монополістів З метою підвищення ефективності державного регулювання монопольних підприємств необхідно, насамперед, розробити механізм визначення монопольного ядра кожного монопольного суб'єкта господарювання (відокремлення немонопольних видів діяльності, що за своєю суттю є конкурентними від справді монопольних утворень), що унеможливить включення нехарактерних витрат у базу розрахунку монопольних цін. Крім цього, необхідно вирішити питання запровадження у повному обсязі сучасних механізмів регулювання діяльності суб'єктів природних монополій, передбачених Законом України «Про природні монополії».

Важливим завданням державних органів регулювання діяльності природних монополій залишається участь у забезпеченні захисту інтересів громадян від порушень антимонопольного законодавства на ринках житлово-комунальних послуг. Цей напрям передбачає вирішення разом з іншими державними органами, органами місцевого самоврядування великого комплексу проблем, основними з яких є:

— обґрунтованість розміру комунальних платежів, і забезпечення якості послуг, що надаються;

— своєчасність проведення перерахунків.

Першочерговими заходами з удосконалення регулювання діяльності суб'єктів природних монополій у найближчі роки має бути:

— удосконалення правил надання ними послуг, створення механізмів формування цін (тарифів), які стимулювали б скорочення витрат і втрат;

— удосконалення порядку ліцензування діяльності у сферах природних монополій та механізмів контролю за додержанням суб'єктами природних монополій ліцензійних умов;

— перегляд правил приєднання до мереж, які належать суб'єктам природних монополій, з тим, щоб виключити при цьому можливість нав’язування необґрунтованих вимог.

Таким чином, конкурентна політика загалом і антимонопольна політика зокрема повинні розроблятися і запроваджуватися в Україні відповідно до стратегічних цілей економічної політики, спрямованої на зростання конкурентоспроможності національної економіки, переходу на інвестиційно-інноваційну модель розвитку, підвищення добробуту громадян країни. Для цього конкурентна політика має розглядатися як структурний елемент державної економічної політики і узгоджуватися з промисловою, фінансово-кредитною, інвестиційною, інноваційною, структурною, зовнішньоекономічною, регуляторною, аграрною політикою, а також політикою стосовно приватизації.