Вексельне обслуговування комерційним банком та шляхи його удосконалення

Вексельне обслуговування комерційним банком та шляхи його удосконалення

Вступ

вексель банківський комісійний

Актуальність теми дипломної роботи полягає в тому, що в сучасних умовах дефіциту оборотного капіталу у суб'єктів господарювання України все більшого значення набуває відродження ринків вексельного обігу, які історично є фундаментом виникнення банківських кредитно-банкнотних систем безготівкових розрахунків.

Повернення векселя до економіки України має велике значення. Вексель є складним розрахунково-кредитним інструментом, який втілює, з одного боку, функцію засобу платежу і кредитних грошей, а з іншого — функцію цінного паперу, і як цінний папір може виступати об'єктом різних угод.

У міжнародному масштабі вексельний обіг за останні десятиріччя суттєво розширив сфери використання, світове співтовариство консолідувало зусилля з вдосконалення єдинообразного вексельного законодавства і у 1988 році Організація об'єднаних націй прийняла Конвенцію ООН «Про міжнародні переказні векселі і міжнародні прості векселі (Конвенція ЮНСІТРАЛ)», до якої приєдналась (в складі СРСР) Україна, яле досі не ратіфікувала її.

Проблемами вексельного обігу, в тому числі становлення вексельних від-носин, в різний час досліджували вчені-економісти такі як: А. Б. Аваков, О.І. Ба-рановський, М. О. Бурмака, П.Ю. Бородін, С. М. Бервено, С. О. Гуткевич, Ю. М. Лисенков, В. М. Малюк, М. О. Мозговий, С. З Мошенський, Т. А. Руденко, С. М. Румянцев, Н. М Фещенко, О. О. Фельдман, В. М Шелудько та ін. У своїх працях вони визначили економічну сутність векселя, розглядали його види та форми, систематизували законодавство щодо вексельного обігу, розглядали особливості вексельного обігу на різних етапах його розвитку.

Проте в нинішніх економічних умовах функціонування вексельних відносин вимагає нових підходів до використання векселя саме як інструменту вексельного обігу і удосконалення методів забезпечення інтересів суб'єктів таких відносин. У зв’язку з цим дуже загострилися проблеми найбільшого істотного недоліку векселів, що сприяє обмеженості вексельного обігу, — це відсутність гарантії у векселетримача отримати гроші від емітента боргового паперу. З цієї причини компанії-кредитори воліють приймати до оплати від компаній-боржників векселі, авальовані банками, виплати за якими гарантуються фінустановами, що перетворює вексель на ліквідний платіжний засіб, аналогічний гарантованій державою національній банкноті.

Об'єкт дослідження дипломної роботи — процеси обслуговування банками обігу векселів.

Предмет дослідження дипломної роботи — менеджмент операцій з векселями в ПАТ «ОТП банк».

Метою дипломного дослідження є аналіз практичних аспектів щодо операцій вексельного обслуговування клієнтів в ПАТ «ОТП банк» та розробка пропозицій щодо розширення обсягів банківських операцій з векселями не тільки як з борговими інструментами, але і з інструментами ринку цінних паперів.

Згідно з метою в дипломному дослідженні поставлені наступні завдання:

— аналіз використання векселя як боргового фінансового інструменту на ринку засобів розрахунків та ринку цінних паперів;

— проаналізувати роль та функції банків в обслуговуванні вексельного обігу в Україні;

— узагальнити досвід зарубіжних банків в обслуговуванні вексельного обігу;

— проаналізувати організацію та ефективність операцій з векселями в ПАТ «ОТП банк»;

— виявити основні показники ефективності вексельних операцій та їх динаміку в ПАТ «ОТП банк»;

— побудувати економіко-математичну модель розрахунку ефективності операцій з векселями в ПАТ «ОТП банк»;

— проаналізувати основні проблеми в банківському обслуговуванні вексельних операцій та напрямки їх вирішення;

— розробити та обґрунтувати пропозиції щодо шляхів активізації банківського обслуговування вексельних операцій;

— проаналізувати стан охорони праці та безпеки життєдіяльності в ПАТ «ОТП» банку та запропонувати заходи його покращення.

Методи дослідження — для досягнення поставленої мети та сформульованих завдань в дипломній роботі використані як специфічні методи дослідження (первинні спостереження за організацією та характеристиками вексельних операцій), так і загальнонаукові методи, які є засобами пізнання та мислення (статистичний аналіз первинних спостережень, індексний аналіз рядів динаміки, узагальнення, моделювання, прогнозування).

Інформаційна база дипломного дослідження — закони України та міжнародні конвенції щодо вексельного обігу між економічними суб'єктами, нормативні документи Національного банку України щодо порядку проведення банками операцій з векселями, звітні дані ПАТ «ОТП банк» щодо організації та результатів проведення операцій з обслуговування векселів клієнтів у 2011;2014 рр.

Практична цінність результатів дипломного дослідження полягає в обгрунтуванні доцільності розширення і удосконалення вексельного законодав-ства України та відповідного розширення номенклатури операцій банків з векселями за рахунок впровадження успішно функціонуючих в світі фінансо-вих банківських векселів, біржового обігу «електронних» документарних форм векселів та валютних міжнародних векселів транскордонного обслуговування експортно-імпортних операцій.

1. Теоретичні основи банківського обслуговування вексельних операцій

1.1 Сутність векселя як боргового фінансового інструмента

Вексель (нім. Wechsel — зміна, обмін, розмін) — це встановленого зразка абстрактний письмово оформлений борговий документ, за яким одна сторона угоди зобов’язується заплатити іншій певну суму грошей у зазначений термін. Основу векселя становить сукупність економічних і правових відносин комерційного кредиту.

Перші векселі виникли ще у XII ст. В епоху середньовіччя в Європі в обігу перебувало безліч монет різноманітного карбування, справжність яких важко було визначити. Щоб обмежити можливі втрати від фальшивих монет, італійські купці вже у XIV ст. придумали простий спосіб: зберігати реальні гроші (золоті і срібні монети) у міняльних лавках, куди вони здавалися за вартістю чистого срібла, що вимірювалося у марках, а взамін власники отримували векселі. У Англії в XVII ст. такі векселі стали вперше обмінюватися на банкноти, що використовувалися у торговельних взаєморозрахунках. Звідси бере початок система безготівкових розрахунків. Зокрема в Німеччині безготівковий обіг з’явився у м. Гамбурзі ще у 1691 р. коли було створено «Гамбург-банк». Надалі поширення векселів як засобу платежу і своєрідної форми кредитних грошей привело до формування цілої системи вексельного законодавства, що цілковито склалося у більшості європейських країн уже в XVII ст. [12]

До 1917 р. в Україні, як і в інших країнах з тогочасною ринковою економікою, векселі мали досить широке застосування. Формування ринкової економіки в роки НЕПу (1922;1927 рр.) покликало до життя і вексельний обіг, який функціонував аж до 30_х років і був ліквідований одночасно із скасуванням кредиту. У той час обіг векселів регулювався «Положенням про векселі» від 1922 р. Векселі переважно виписувалися у твердій валюті - золотих червінцях і мали силу лише після сплати державі гербового збору. Навіть у тих умовах вони стали важливим важелем відбудови економіки і стимулом динамічного її зростання.

Лише потреба підтримувати нормальні міжнародні стосунки змусили СРСР вдаватися до використання векселів. Їх правове регулювання здійснювалося за допомогою Постанови 1937 р., що була розроблена на основі положень Женевської конференції, до якої СРСР був змушений приєднатися у 1936 р. При цьому тогочасне «Положення про переказний і простий вексель» впроваджене Постановою ВЦВК і РНК СРСР № 104/1341 від 7.08.1937 р. було настільки добре відпрацьовано і враховувало основоположні засади Женевської вексельної конференції, що і у незалежній Україні Постанова Верховної Ради України від 17.06.1992 р. фактично підтвердила всі цивільно-правові відносини, що нині виникають у зв’язку з використанням векселів.

У кредитних операціях вексель виступає насамперед гарантією повноти і своєчасності оплати зобов’язання, фінансовим інструментом, який формалізує економічну взаємозалежність покупця й продавця та передбачає їхній взаємоконтроль. Зокрема, покупець (векселедавець) за допомогою векселя контролює споживчу вартість придбаного товару та умови його постачання, а постачальник (векселетримач) оцінює платоспроможність покупця як у процесі видачі векселя, так і на момент платежу.

Вексельний кредит тісно пов’язаний з банківським кредитом. Шляхом операцій урахування чи застави векселів він легко трансформується в останній. Ось чому вексель виступає не лише борговим документом, а й високоліквідним платіжним засобом.

Це робить вексель одночасно різновидом і кредитно-розрахункових документів, і цінних паперів, і кредитних грошей. Як і комерційному кредитові, вексельним відносинам властиві добровільність, свобода вибору партнерів, взаємодовіра і економічна взаємовигода, платність та строковість, обов’язковість повноцінного повернення кредитованих коштів. При цьому головне значення векселя як провідного фінансового документа ринкової економіки полягає у прискоренні укладання ділових угод і зменшенні ризиків неплатежу, скороченні потреб у коштах оборотних фондів та прискоренні їхнього руху, усуненні банківської монополії на кредитні ресурси тощо.

Вексель як борговий документ має істотні особливості, що відрізняють його від інших боргових зобов’язань в силу особливого, вексельного права. Вексельне право — це сукупність законодавчих норм, що регулюють відносини між особами, причетними до вексельного зобов’язання; частина цивільного права, особливий його інститут, що становить зміст особливої юридичної дисципліни, яка має самостійний характер.

Особливі характеристики векселя [11]:

1. Абстрактність вексельного зобов’язання полягає в тому, що до тексту векселя не включаються причини його виникнення, тобто його видача юридично не прив’язується до конкретного договору. Вексель містить лише просте нічим не обумовлене зобов’язання або пропозицію сплатити певну суму. Векселі (прості або переказні), що мають однаковий склад первинних учасників, одного номіналу, видані на однаковий строк і з однаковою відсотковою ставкою, укладені в результаті реалізації торговельної угоди або на виконання кредитного договору, або просто з добрих спонукань векселедавця стосовно векселедержателя, не мають жодних юридичних відмінностей.

З цього випливає, що з моменту видачі векселя припиняється зобов’язання, на погашення якого був виданий документ, і виникає зобов’язання абсолютно нового характеру — зобов’язання за векселем — борг, що цілком не залежить від підстав свого виникнення.

Отже, юридичними наслідками факту видачі векселя будуть погашення заборгованості, що раніше існувала, за придбані товари (виконані роботи, надані послуги), отриманий кредит і виникнення зовсім нового зобов’язання — боргу за векселем, так звана новація договору. Умови угоди не позначаються на обігу векселів і стягненні боргів за ними, У цьому полягають сутність і причина абстрактності векселя.

Для характеристики правової природи векселя варто звернути увагу на його договірний характер, безумовність, формальність та інші ознаки.

2. Договірний характер. Розглядаючи вексель як договірне зобов’язання, потрібно мати на увазі не ті договірні відносини, які спричинили появу векселя (наприклад, купівлю-продаж або кредит), а ті відносини, що створюються самим векселем. Договірний момент у векселі виявляється у тому, що векселедавець стає відповідальним перед векселедержателем внаслідок видачі йому векселя з наміром бути зобов’язаним за ним, а останній погоджується прийняти виписаний векселедавцем документ.

3. Безумовність. Випливає з його абстрактності і полягає в тому, що наказ у переказному і зобов’язання за векселем мають бути простими і не обтяженими будь-якими умовами, застереженнями або посиланнями на них. Боржник за векселем зобов’язаний платити лише тому, що він видав (або акцептував) век-сель, абсолютно незалежно від його очікувань, пов’язаних з прийняттям на себе вексельного зобов’язання, що виправдалися або не виправдалися. Крім цього, односторонність зобов’язання векселедавця у простому векселі має безумовний характер. У переказному векселі зобов’язання набуває більш складної форми. Тут зобов’язання векселедавця залежить від умови — платежу з боку трасата.

У переказному векселі векселедавець бере на себе зобов’язання заплатити вексельну суму з моменту видачі їм документа, але це зобов’язання є умовним, оскільки він зобов’язаний платити, якщо не заплатить трасат. Однак до моменту коли особа, зазначена у векселі як платник, не акцептує його, вона не має до вексельного зобов’язання жодного відношення. Отже, до акцепту векселя трасатом він є одностороннім безумовним зобов’язанням векселедавця. Водночас у переказному векселі є також одностороннє зобов’язання векселедавця, яке після акцепту векселя платником стає умовним. З прийняттям векселя до платежу виникає одностороннє безумовне зобов’язання трасата, яке є поряд з умовним зобов’язанням векселедавця.

4. Формальність. Полягає в тому, що вексель становить зобов’язання, яке повинне мати суворо встановлену законом письмову форму. Будь-яка умова, пов’язана з виникненням, зміною або припиненням вексельного зобов’язання, має силу лише тоді, коли зазначається безпосередньо на векселі або на додатковому листі до нього (алонжі). Реквізити векселя визначені в законі. Недотримання форми позбавляє документ сили вексельного зобов’язання.

5. Обіговість. Забезпечується тим, що особа, яка придбала вексель першою, має право передати його іншій особі. Таке право має і кожен з подальших векселедержателів. Передача векселя проводиться шляхом здійснення індосаменту. Передача векселя у власність іншій особі лежить в основі обіговості як однієї з основних властивостей векселя. При передачі векселя за індосаментом новий (добросовісний) держатель документа є самостійним кредитором, а тому щодо нього не допускаються заперечення, які могли б мати місце стосовно його попередника.

6. Грошове вираження. Вексель — грошове зобов’язання. Воно не може бути виражене в жодному іншому вигляді, крім грошових коштів.

7. Право зворотної вимоги (протесту). Векселедержатель, який не отримав платежу за векселем, отримує право на позов до особи, зобов’язаної за векселем (у переказному векселі), або тієї, що видала (у простому векселі), і - на регрес — позов до всіх осіб, які зобов’язалися за векселем раніше за нього самого. Для обґрунтування регресу векселедержателю достатньо пред’явити вексель з позначкою про протест неплатежу (женевська система права) або без неї (англо-американська система права). В Україні опротестований вексель вже є виконавчим документом. Протест у неплатежі за векселем, який підлягає оплаті на визначену дату або у визначений строк від дати складання чи пред’явлення, мас бути здійснений або в день, коли вексель підлягає оплаті, або в один із двох наступних робочих днів (ст. 44 Уніфікованого закону).

8. Солідарна відповідальність. Якщо протест було здійснено своєчасно, векселедержатель може подати позов на зобов’язаних за векселем осіб (переказний вексель). Всі особи, які видали, індосували або авалювали вексель, є солідарно зобов’язаними перед векселедержателем, тобто, векселедержатель має право подання позову проти всіх цих осіб або проти кожного окремо. Таке право належить і кожній особі, що підписала переказний вексель, після того, як вона сплатила за нього. Позов, поданий одному з боржників, не перешкоджає поданню позовів на інших осіб, навіть якщо вони зобов’язалися після первинного відповідача. Після закінчення строків, встановлених для пред’явлення векселя строком платежу по пред’явленні або після закінчення певного строку у визначений час від пред’явлення, для здійснення протесту в неакцепта або неплатежі, для пред’явлення до платежу у разі застереження «без протесту», векселедержатель втрачає права проти індосантів, проти векселедавця і проти інших зобов’язаних осіб, за винятком акцептанта в переказному векселі і векселедавця у простому.

9. Неемісійний характер. Вексель не є емісійним цінним папером. Отже, його видача не передбачає спеціальних процедур, пов’язаних з емісією ЦП. У зв’язку з цим істотного значення набуває питання векселеспроможності, під якою розуміють здатність якої-небудь особи бути учасником вексельного зобов’язання як кредитор або боржник.

10. Вексель є письмовим фінансовим документом. Жодна, навіть публічно проголошена, заява про прийняття вексельного зобов’язання не створює правового поля векселя. Усні заяви не породжують вексельних правовідносин в усіх операціях: видачі векселя, акцептуванні, індосуванні, протесті, авалі тощо. Лише письмова форма з відміткою на самому векселі у вигляді визначених написів набуває юридичної сили. Ось чому застосування непаперової форми у випуску векселів як записів на рахунках неможливе.

11. Вексель — строго формалізований фінансовий документ, що мас обов’язкові реквізити. Відсутність будь-якого з них означає, що цей документ не має сили вексельного права, а є звичайною борговою розпискою або наказом про оплату грошових коштів, що регулюється нормами цивільного права.

Можна зробити висновок, що вексель — це письмове, за встановленою законом формою, одностороннє, абстрактне і безумовне грошове зобов’язання, яке передається за відповідним порядком, у т. ч. по передавальному напису, перебуває під солідарною відповідальністю всіх причетних осіб, що підлягає платежу законному векселедержателю проти пред’явлення самого векселя.

У випадку неплатежу за векселем векселетримач у належний термін здійснює нотаріальний протест. Щоб вексельні зобов’язання мали дієздатність вексельного права, до них висуваються суворі вимоги.

По-перше, вексель має виписуватися за точно встановленими законом правилами. Вексель у класичному розумінні є, мабуть, найзаформалізованішим фінансовим документом. Лише у письмовому вигляді, складений з дотриманням усіх формальностей вексель має силу вексельного права.

По-друге, вексельні угоди, що оформлені згідно з законом, користуються правом спрощеного й прискореного способу стягнення боргу. При цьому таке стягнення може здійснюватися не лише з боржника, а й із поручителів та інших надписувачів, кожен з яких, поставивши свій підпис на векселі, стає гарантом платежу.

По-третє, вексель є найважливішим кредитно-розрахунковим ордерним документом, який містить безумовне зобов’язання сторони, шо його виписала, сплатити у встановлений термін і у визначеній сумі гроші пред’явникові векселя. Безумовність векселя не дозволяє векселедавцю вдаватися до будь-яких обмежень. Водночас абстрактність вексельних зобов’язань може надавати можливість навмисного відходу від вимог класичного векселя, в тому числі для використання векселів для легалізації доходів тіньового сектора економіки. Це зумовлює необхідність для учасників вексельного процесу додаткових витрат на вивчення фінансового стану і платоспроможності векселедавця та недопущення його недобросовісних дій.

По-четверте, вексель може виписуватися як платником, так і продавцем-постачальником. Постачальник, виписавши вексель, повідомляє платника або того, хто має прийняти вексель, шляхом надсилання йому копії векселя або поштово-електронного повідомлення про вчинену дію. Якщо ж ідеться про платника, то він, виписавши вексель на свого боржника, повинен повідомити його про це. А векселетримач, зі свого боку, надсилає йому вексель для акцепту. Така операція пред’явлення векселя платникові з пропозицією акцептувати його називається презентацією. Платник у ході презентації має обов’язково дати свою згоду на оплату векселя, лише після цього вексель стає повноцінним виконавським документом. Неакцептований вексель в обігу перебувати не може, і його повертають векселедавцеві.

По-п'яте, економічна суть векселя полягає в тому, що він не має власної вартості, а лише представляє товарну вартість тих угод, які оформлені згідно з ним. За відповідність тексту векселя характерові та масштабам укладених угод особисту відповідальність несе векселедавець.

По-шосте, операції з урахування і переврахування векселів у державних і комерційних банках дають змогу не тільки регулювати обсяги грошової маси, а й контролювати виконання зобов’язань суб'єктами господарських відносин. Продавці та виробники, отримавши у розрахунок вексель, можуть легко перетворити його на грошові кошти, а покупці - зробити вексель формою комерційного кредиту. Підприємства-суміжники шляхом складання векселів дістають можливість здійснювати прямі розрахунки, не вдаючись до послуг банків, що забезпечує загальне прискорення розрахунків, підвищення оборотності фондів і зменшення потреб в оборотних коштах.

По-сьоме, векселі, виникнувши з функції платежу, не мають примусового обігу, оскільки вони забезпечені товарами, поставку яких здійснено під ці векселі. А з іншого боку, як зазначалося, векселі самостійної вартості не мають, і їх не можна ототожнювати з грошима. На відміну від грошей векселі одночасно слугують і кредитними документами, які відображають реальні вартісні величини комерційних угод, що виникають у відносинах між кредиторами і боржниками, і виступають знаками золота, що безпосередньо пов’язані з товарними операціями і рухом товарних цінностей.

Операції з векселями можна поділити на дві групи [11]:

1) ті, що пов’язані з видачею і погашенням векселів. У них задіяні власні векселі, згідно з якими підприємство або інша юридична особа виступає платником у переказному векселі чи векселедавцем у простому;

2) ті, що пов’язані з обігом «чужих» векселів, які отримано у розрахунках. У них підприємство або особа виступає надписувачем, котрий не бере участі у складанні векселя, але в процесі вексельного обігу набуває відповідних прав і обов’язків.

До першої групи операцій відносяться:

видача простого векселя;

трасування:

а) на іншого платника наказу третій особі;

б) на іншого платника власному наказу;

в) на самого себе;

доміціляція векселя;

оплата векселя.

До другої групи операцій відносяться:

облікова операція (індосування);

ломбардна операція (кредит під заставу векселя);

комісіонна операція (інкасування векселів і супроводжуючих їх товарних документів);

депозитна операція (зберігання та управління векселями);

акцептна операція (акцептний кредит);

гарантійна операція (поручительство по векселям).

Кредитні й комісійні операції банків з векселями є значним джерелом їхнього прибутку. Аналогічні операції можуть здійснювати також страхові компанії, пенсійні фонди та інші фінансові структури. Немає обмежень і для придбання векселів іншими юридичними особами. Зокрема, значні нагромадження векселів зосереджуються у процесі виробничо-збутової діяльності тих підприємств, які широко використовують продаж своєї продукції у кредит. Отримавши за їх поставку векселі, вони в свою чергу можуть вільно й необмежено розраховуватися ними зі своїми постачальниками, а ті - зі своїми і т.д.

До настання терміну платежу постачальник товарів під векселі за необхідності може уступити своє право отримання платежу іншій юридичній особі шляхом обміну векселів на грошові кошти у банку або на інші товари чи послуги. Тобто позабанківські операції з векселями здатні набувати найрізноманітнішого характеру.

Одночасно з банківськими й позабанківськими структурами нині розширюють свої операції з векселями професійні торгівці цінними паперами. Брокерські контори роблять це з метою прибуткового розміщення капіталу. Формуючи значні пакети векселів, вони ведуть їх належну класифікацію, здійснюють управління пакетами векселів своїх клієнтів, надають послуги клірингу, консалтингу тощо. Таке розмаїття вексельних операцій підтверджує високу ліквідність векселів.

У сучасних умовах вексель придатний для здійснення багатьох операцій, серед яких:

— оплата товарів і послуг;

— надання короткострокових кредитів;

— повернення раніше отриманих позичок;

— оформлення боргових відносин між банками;

— купівля-продаж та короткострокове інвестування капіталу з метою отримання доходу;

— надання кредитів комерційними банками під заставу векселів.

Установи Національного банку України мають можливість перевраховувати (рефінансувати) дисконтовані комерційними банками векселі та надавати їм ломбардний кредит під заставу векселів. Виняток становлять векселі, які заповнені на користь комерційних банків і передбачають оформлення простроченої заборгованості та процентів за простроченими банківськими позиками.

Будучи провідним економічним інструментом та найбільш капіталізованим цінним папером, вексель як боргове зобов’язання наближається до всіх інших видів боргових цінних паперів, у тому числі до облігацій.

На сучасному етапі розбудови ринкової економіки в Україні за економічною природою і залежно від передбачуваного використання в обігу дозволені тільки товарні(комерційні) векселі, хоч у світовій фінансовій практиці застосовуються також і фінансові (казначейські та банківські векселі). В Україні для зменшення емісійного тиску на обсяги грошового обігу з 2001 року по теперішній час фінансові векселі було заборонено випускати банкам, а обіг фінансових казначейських векселів був заміненний разовими емісіями казначейських облігацій («облігації погашення державного боргу по відшкодуванню ПДВ»).

Товарний (комерційний) вексель — це гарантійне зобов’язання боржника здійснити платіж указаної суми в зазначений строк постачальникові за поставлену у кредит продукцію, товари, виконані роботи або надані послуги, що забезпечує повноту і своєчасність погашення дебіторської та кредиторської заборгованості. Випускаються товарні векселі, як правило, підприємствами та установами, тому їх ще називають корпоративними. Товарні векселі можуть бути знаряддям кредиту і розрахунковим засобом, багаторазово обслуговувати угоди купівлі-продажу, замінюючи грошові ресурси.

Банківський та казначейський фінансовий вексель — це короткострокове боргове зобов’язання банку чи казначейства, що надає його власникові право отримати зазначену у векселі суму після збігу терміну платежу. Він засвідчує, що підприємство чи інший клієнт внесли до банку або казначейства суму, вказану у векселі, а банк зобов’язується погасити його у певний строк (за ціною номіналу («дисконтний вексель») чи номіналу з визначеними відсотками («процентний вексель»)). Перевагою банківського векселя є те, що він може бути використаний у будь-який час як засіб платежу. Взагалі він є вигідним поміщенням капіталу: адже процент за банківським векселем дещо вищий, ніж за депозитними внесками або депозитними сертифікатами.

1.2 Нормативне регулювання банківських операцій обслуговування вексельного обігу в Україні

На сьогодні вексель в Україні віднесений до групи неемісійних цінних паперів, а його обіг регулюється спеціальним вексельним законодавством.

Класифікація цінних паперів, які є в господарському обігу в України, та відповідна класифікаційна термінологія узаконені статтею 3 Закону України «Про цінні папери та фондову біржу».

Так, цінним папером є документ установленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право, визначає взаємовідносини емітента цінного папера (особи, яка видала цінний папір) і особи, що має права на цінний папір, та передбачає виконання зобов’язань за таким цінним папером, а також можливість передачі прав на цінний папір та прав за цінним папером іншим особам.

Цінні папери за формою існування поділяються на бездокументарні цінні папери та документарні цінні папери.

Цінні папери за формою випуску можуть бути на пред’явника, іменні або ордерні. Відповідно, права на цінний папір та права за цінним папером, що існує в документарній формі, належать:

— пред'явникові цінного папера (цінний папір на пред’явника);

— особі, зазначеній в цінному папері (іменний цінний папір);

— особі, зазначеній в цінному папері, яка може сама реалізувати такі права або призначити своїм наказом іншу уповноважену особу (ордерний цінний папір), при цьому ордерні цінні папери можуть існувати виключно в документарній формі.

Цінні папери розподіляються на емісійні та неемісійні, при цьому неемісійні цінні папери можуть існувати виключно в документарній формі і за формою випуску можуть бути лише ордерними або на пред’явника.

Іменні емісійні цінні папери існують виключно в бездокументарній формі. Емісійні цінні папери на пред’явника можуть бути переведені в бездокументарну форму існування шляхом депонування таких цінних паперів на рахунках у цінних паперах у Центральному депозитарії цінних паперів або Національному банку України відповідно до компетенції, встановленої Законом України «Про депозитарну систему України».

В Україні у цивільному обороті можуть бути такі групи цінних паперів [67]:

1) пайові цінні папери — цінні папери, які посвідчують участь їх власника у статутному капіталі (крім інвестиційних сертифікатів та сертифікатів ФОН), надають власнику право на участь в управлінні емітентом і отримання частини прибутку, зокрема у вигляді дивідендів, та частини майна у разі ліквідації емітента/ До пайових цінних паперів відносяться:

а) акції;

б) інвестиційні сертифікати;

в) сертифікати ФОН;

г) акції корпоративного інвестиційного фонду.

2) боргові цінні папери — цінні папери, що посвідчують відносини позики і передбачають зобов’язання емітента або особи, яка видала неемісійний цінний папір, сплатити у визначений строк кошти, передати товари або надати послуги відповідно до зобов’язання. До боргових цінних паперів відносяться:

а) облігації підприємств;

б) державні облігації України;

в) облігації місцевих позик;

г) казначейські зобов’язання України;

ґ) ощадні (депозитні) сертифікати;

д) векселі;

е) облігації міжнародних фінансових організацій;

є) облігації Фонду гарантування вкладів фізичних осіб;

3) іпотечні цінні папери — цінні папери, випуск яких забезпечено іпотечним покриттям (іпотечним пулом) та які посвідчують право власників на отримання від емітента належних їм коштів. До іпотечних цінних паперів відносяться: а) іпотечні облігації; б) іпотечні сертифікати; в) заставні;

4) приватизаційні цінні папери — цінні папери, які посвідчують право власника на безоплатне одержання у процесі приватизації частки майна державних підприємств, державного житлофонду, земельного фонду;

5) похідні цінні папери — цінні папери, механізм випуску та обігу яких пов’язаний з правом на придбання чи продаж протягом строку, встановленого договором, цінних паперів, інших фінансових та/або товарних ресурсів;

6) товаророзпорядчі цінні папери — цінні папери, які надають їхньому держателю право розпоряджатися майном, вказаним у цих документах.

Згідно статті 14 Закону [67], вексель — це борговий цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов’язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю). Векселі можуть бути прості або переказні та існують виключно у документарній формі. Особливості видачі та обігу векселів, здійснення операцій з векселями, погашення вексельних зобов’язань та стягнення за векселями визначаються Законом України «Про обіг векселів в Україні».

Законодавство України про обіг векселів складається із Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі [31], з урахуванням застережень, обумовлених додатком II до цієї Конвенції, та із Женевської конвенції 1930 року про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі, Женевської конвенції 1930 року про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів, Закону України «Про цінні папери і фондову біржу» [67], Закону України «Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі» [64], Закону України «Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі», Закону України «Про приєднання України до Женевської конвенції

1930 року про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів", Закону України «Про обіг векселів в Україні» та інших прийнятих згідно з ними актів законодавства України. Згідно «Уніфікованого Закону про переказні векселі та прості векселі» [31]:

а) Переказний вексель містить (стаття 1):

1. Назву «переказний вексель», яка включена до тексту документа і висловлена тією мовою, якою цей документ складений;

2. Безумовний наказ сплатити визначену суму грошей;

3. Найменування особи, яка повинна платити (трасат);

4. Зазначення строку платежу;

5. Зазначення місця, в якому повинен бути здійснений платіж;

6. Найменування особи, якій або за наказом якої повинен бути здійснений платіж;

7. Зазначення дати і місця видачі векселя;

8. Підпис особи, яка видає вексель (трасант).

б) Простий вексель містить (стаття 75):

1. назву «простий вексель», яка включена в текст документа і висловлена тією мовою, якою цей документ складений;

2. безумовне зобов’язання сплатити визначену суму грошей;

3. зазначення строку платежу;

4. зазначення місця, в якому повинен бути здійснений платіж;

5. найменування особи, якій або за наказом якої повинен бути здійснений платіж;

6. зазначення дати і місця видачі простого векселя;

7. підпис особи, яка видає документ (векселедавець).

Згідно Закону України «Про обіг векселів в Україні» зобов’язуватися та набувати права за переказними і простими векселями на території України можуть юридичні та фізичні особи, при цьому:

— органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, а також установи та організації, які фінансуються за рахунок державного бюджету чи місцевих бюджетів, можуть виступати векселедавцем, трасантом, індосантом або індосатом лише у випадках і в порядку, визначених Кабінетом Міністрів України;

— використання векселів Національним банком України здійснюється відповідно до законодавства України про обіг векселів;

— використання векселів Фондом гарантування вкладів фізичних осіб здійснюється відповідно до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Згідно статті 4 Закону [65], видавати переказні і прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги, за виключенням фінансових банківських векселів, фінансових векселів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та фінансових казначейських векселів.

На момент видачі переказного векселя особа, зазначена у векселі як трасат, або векселедавець простого векселя повинні мати перед трасантом та/або особою, якій чи за наказом якої повинен бути здійснений платіж, зобов’язання, сума якого має бути не меншою, ніж сума платежу за векселем.

Умова щодо проведення розрахунків із застосуванням векселів обов’язково відображається у відповідному договорі, який укладається в письмовій формі. У разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов’язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов’язання щодо платежу за векселем.

Ведення реєстру фінансових векселів, виданих як електронний документ, та облік прав за ними, а також їх погашення забезпечується адміністратором системи електронного обігу фінансових векселів. Функції адміністратора системи електронного обігу фінансових векселів виконує юридична особа, право власності на корпоративні права якої належить Розрахунковому центру з обслуговування договорів на фінансових ринках, створеному відповідно до Закону України «Про депозитарну систему України».

Згідно статті 5 Закону [65], векселі (переказні і прості) складаються в документарній формі на бланках з відповідним ступенем захисту від підроблення, форма та порядок виготовлення яких затверджуються Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку за погодженням з Національним банком України з урахуванням норм Уніфікованого закону, і не можуть бути переведені в бездокументарну форму (знерухомлені).

Фінансовий банківський вексель видається в документарній формі як електронний документ. Фінансовий казначейський вексель видається в документарній формі як паперовий або як електронний документ.

Вексель підписується:

— від імені юридичних осіб — власноручно керівником та головним бухгалтером (якщо така посада передбачена штатним розписом юридичної особи) чи уповноваженими ними особами;

— від імені фізичних осіб — власноручно зазначеною фізичною особою або уповноваженою нею особою, із зазначенням індивідуального ідентифікаційного номера з Державного реєстру фізичних осіб — платників податків та інших обов’язкових платежів, наданого органом доходів і зборів, та даних паспорта громадянина України або паспортних документів іноземця векселедавця або трасанта;

Згідно статті 6 Закону [65], платіж за векселем на території України здійснюється тільки в безготівковій формі. Установи банків та органи, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, які проводять розрахунково-касове обслуговування векселедавців простих векселів, трасатів (акцептантів) за переказними векселями, виконують функції розрахункових палат згідно із статтею 38 Уніфікованого закону.

Резиденти можуть видавати та індосувати векселі, як переказні, так і прості, в іноземній та національній валюті для розрахунків з нерезидентами за зовнішньоекономічними договорами (контрактами) відповідно до валютного законодавства України. Умови проведення розрахунків між резидентом та нерезидентом із застосуванням векселів обов’язково відображаються у відповідному зовнішньоекономічному договорі (контракті). Придбання резидентом векселя в іноземній валюті та проведення розрахунків між резидентами за таким векселем здійснюються відповідно до валютного законодавства України.

Одним з наслідків податкової реформи 2013 року (введення обкладання операцій з векселями акцизним податком) стало практичне зникнення з організованого (біржового) фондового ринку такого інструменту, як векселі.

Згідно Податкового Кодексу України передача покупцем, юридичною особою, власного векселя у якості компенсації за товар не має для нього жодних податкових наслідків, тобто така операція не оподатковується.

Однак, у разі передачі векселя, виданого третіми особами, покупець повинен на дату переходу продавцеві права власності на такий вексель визначити в окремому обліку фінансовий результат (прибуток або збиток) від зазначеної операції, який розраховується як позитивна або від'ємна різниця між доходом від відчуження векселя у розрізі вартості товару, за який він передається, та сумою витрат, яка визнається у розмірі вартості товарів (робіт, послуг), в рахунок оплати яких було видано вексель третіми особами.

Окрім того, передача векселя, що був виданий третіми особами, буде підпадати під оподаткування акцизом. Згідно із пп. 213.1.7 п. 213.1 ст. 213 ПК України об'єктами оподаткування особливим податком є операції з продажу, обміну або інших способів відчуження цінних паперів, де відбувається перехід права власності на цінні папери, та операції з деривативами, крім операцій, що здійснюються на міжбанківському ринку деривативів. Не підлягають оподаткуванню операції за участю векселедавця, заставодавця та іншої особи, що видала або урахувала ордерний або борговий цінний папір з видачі, урахування та погашення цінних паперів (пп. 213.2.4 п. 213.2.4 ст. 213 ПК України). В силу приписів п 213.1.7 ПК України об'єктами оподаткування акцизним податком є операції з продажу, обміну або інших способів відчуження цінних паперів, де відбувається перехід права власності на цінні папери, та операції з деривативами, крім операцій, що здійснюються на міжбанківському ринку деривативів. Передача векселя, виданого третіми особами, на користь нового векселедержателя здійснюється за допомогою індосаменту (передавального напису). Але операція вчинення індосаменту (передача векселя) є об'єктом оподаткування особливим податком за ставкою 1,5% від суми операції з продажу цінних паперів поза фондовою біржею згідно підпункту 213.1.7 пункту 213.1 статті 213 ПК України, оскільки така операція передбачає перехід прав власності на цінний папір до іншої особи.

Зважаючи на неможливість біржового («електронного» депозитарного) обігу векселів в межах чинного законодавства (векселі існують у паперовій формі), операції з купівлі-продажу векселів почали оподатковуватися за ставкою 1,5%, що, звичайно, це не додало привабливості цьому інструменту. Якщо у 2012 році обсяг позабіржових договорів з векселями, укладених торговцями цінними паперами, сягав 412,1 млрд. грн., то за наслідками 2013 року цей показник скоротився у 120 разів — до 3,4 млрд. грн. (рис. 1.1).

Рисунок 1.1 — Обсяги позабіржових торгів векселями в Україні протягом 1999;2013 рр. [99]:

Протягом десятиріч роль векселів стабільно скорочувалася (з 68,7% у 1999 році до 0,2% у 2013 р. — рис. 1.1), бо ставлення до них з боку держави, принаймні в фіскальному аспекті, частіше за все було негативним. У «лихі дев’яності» вони значною мірою спростили рішення кризи неплатежів, однак після певної стабілізації ситуації в фінансовій системі важко було не помітити, що векселі використовувалися не тільки в якості засобів платежу. В 2001 році (фінансові) векселі було заборонено випускати банкам України; обіг векселів був заборонений на фондових біржах; векселі стали постійними учасниками типових схем відмивання доходів, отриманих злочинним шляхом, що розробляються Держфінмоніторингом, а операції з векселями (як найпопулярнішими ордерними цінними паперами) на відміну від бездокументарних цінних паперів, що обліковуються в депозитарії цінних паперів, віднесені законодавством до ризикованих.

Таким чином, документарна паперова форма існування векселя (на типовому бланку) та дійсно спрощений спосіб його випуску є основними причинами упередженого ставлення до векселя. Тобто всі вексельні операції, в тому числі за участю Держави, супроводжуються підвищеними ризиками підробки (фіктивності) векселя та фіктивності емітента (згідно законодавства — особи, що випускає вексель — але це термінологічні еквіваленти) векселя. І з цим насправді можна погодитись — дійсно видати / створити/матеріалізувати фіктивні векселя значно простіше, ніж емісійний цінний папір — непотрібна державна реєстрація, жодними чином не обмежений перелік емітентів та відсутні будь-які вимоги до них, природна відсутність процедур регулятивного адміністрування (в першу чергу, податкового) вексельних операцій. Все це зробило вексель улюбленим інструментом економічних маніпуляцій майже в усіх галузях народного господарства.

Тобто правові обставини в сучасній Україні склалися таким чином, що вексельному обігу притаманні численні пороки економічних відносин і намагання вийти із офіційної сфери грошових відносин в «тіньову» економіку, фіктивне підприємство, продукування «сміттєвих» цінних паперів тощо.

В 2013 році, паралельно із податковою демотивацією обігу звичайних векселів, було створено передумови до впровадження в Україні міжнародної практики — обігу електронних ордерних цінних паперів (відновлення фінансових векселів — казначейських та банківських). Насправді міжнародний досвід специфічний та обмежується використанням електронних простих векселів в США (винятково при операціях з нерухомістю — Закон «Про електронні підписи в глобальній та національній торгівлі», 5 U.S.C. §§ 7001−7031), електронних комерційних переказних векселів в Китаї (впроваджені з жовтня 2009 рокуНародним банком Китаю з метою зниження витрат на обробку даних та зменшення ризиків), електронних складських розписок в Індії (стаття 11 Закону «Про складську діяльність», прийнятого у 2007 році).

25.03.2014 за № 4548 було зареєстровано проект Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо подальшого удосконалення адміністрування податків і зборів (щодо операцій з векселями)» (http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4₁? pf3511=50 393). Проект пропонує виключити операції з векселями з переліку операцій з підакцизними товарами.

В даній ситуації, можливо, це позитивний крок з огляду на об'єктивне гальмування вексельного обігу та зменшення можливостей для розрахунків між підприємствами внаслідок оподаткування акцизом.

В липні 2013 року Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу та деяких інших законів України щодо фінансових векселів», якими в Україні запроваджено фінансові векселі. Законодавцем передбачено обіг фінансових (нетоварних) казначейських та фінансових банківських векселів, але станом на кінець 2014 року відсутні Постанови Кабінету Міністрів та Національного банку України про порядок обігу та обліку цих векселів, з врахуванням попередніх пропозицій щодо безпаперової технології випуску та «електронного» обігу цих векселів у порушення принципів Женевської конвенції УВЗ.

Контрольованість випуску, щільний облік у централізованому державному реєстрі, ті чи інші вимоги до параметрів випуску векселів найбільш значущими для економіки суб'єктами (насамперед, фінансовими інститутами), забезпечення технологічних зручностей для обігу рано чи пізно мають бути впроваджені, що однозначно покращить довіру до векселів як фінансових інструментів.

Сучасна редакція «Положення про порядок здійснення банками операцій з векселями в національній валюті на території України» встановлює наступні загальні правила, порядок проведення і здійснення банками операцій з векселями, що видані та підлягають оплаті на території України в національній валюті.

Банки можуть здійснювати такі операції з векселями [70]:

1) Кредитні - операції, що супроводжуються наданням або залучення грошових коштів проти векселів або під забезпечення векселями:

— активні: а) врахування векселів; б) надання кредитів під заставу векселів

— пасивні (рефінансування кредитних активних, гарантійних і розрахункових операцій): а) переврахування придбаних векселів; б) одержання кредитів під заставу векселів.

2) Торговельні - операції з вкладення або залучення грошових коштів під векселі:

— активні:а) купівля векселів;

— пасивні: а) продаж придбаних векселів.

3) Гарантійні - операції, що супроводжуються взяттям банку на себе зобов’язань платежу за векселями з умовою відкладення, тобто оплатити векселі при настанні певних обставин і в обумовлений строк:

а) авалювання векселів; б) видачу гарантій на забезпечення оплати векселів.

4) Розрахункові:

— операції з оформлення заборгованості векселями: а) акцептація переказних векселів банком, виданих на банк кредитором банку; б) видача простих векселів банком кредиторові банку; в) видача банком переказних векселів на боржника банку; г) видача банку простих векселів боржником банку;

— Операції з розрахунків з використанням векселів: вексельний платіж банку кредитору; б) вексельний платіж боржника банку.

5) Комісійні та довірчі:а) інкасування векселів; б) оплата векселів, у яких банк виступає особливим платником (доміциліатом); в) зберігання векселів (оригіналів, копій і примірників); г) купівля, продаж і обмін векселів за дорученням клієнтів.

Виступати суб'єктами вексельного права тобто переймати на себе всі права і обов’язки, що випливають із змісту векселя, мають право банки, які мають статус юридичної особи. Установи банку, які не мають статусу юридичної особи, можуть отримати від головного банку — юридичної особи повноваження на здійснення всіх або окремих операцій з векселями у порядку.

Затверджені в Положенні терміни відповідають Уніфікованому міжнародному Закону про вексельний обіг та мають наступне економічно-операційне значення:

1. аваль — це вексельне поручительство, за яким особа (аваліст), яка його здійснює, бере на себе відповідальність перед власником векселя за виконання векселедавцем, акцептантом або індосантом зобов’язань щодо оплати цього векселя. Аваль оформляється відповідним надписом на векселі або на алонжі до векселя та підписується авалістом;

2. акцепт векселя — напис платника на переказному векселі (тратті) про згоду на оплату;

3. банк інкасувальний — будь-який банк, крім банку-ремітента, який бере участь в операції з інкасування векселя;

4. банк-пред'явник — інкасувальний банк, який здійснює пред’явлення векселів і супровідних документів платнику;

5. банк-ремітент — банк, якому комітент доручив операцію з інкасування векселя;

6. векселедавець — юридична або фізична особа, яка видала простий або переказний вексель;

7. векселедержатель — юридична або фізична особа, яка володіє векселем, що виданий або індосований цій особі чи її наказу, або індосований на пред’явника, або шляхом бланкового індосаменту, чи на підставі інших законних прав;

8. вексель доміцильований — вексель, у якому зазначене місце оплати не збігається з місцем проживання векселедержателя;

9. вексель опротестований — вексель, щодо якого векселедержатель нотаріально засвідчив відмову боржника від оплати або акцепту цього векселя;

10. вексель переказний — вексель, який містить письмовий наказ однієї особи (юридичної або фізичної) іншій особі сплатити у зазначений строк визначену суму грошей третій особі;

11. вексель простий — вексель, який містить зобов’язання векселедавця сплатити у зазначений строк визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю);

12. врахування векселя — операція придбання банком векселя до настання строку платежу за ним у векселедержателя за грошові кошти з дисконтом;

13. доміциліант — платник за векселем, який уповноважує доміциліата здійснити платіж за векселем у місці доміциляції - місцезнаходженні доміциліата.

14. доміциляція векселя — призначення за векселем особливого місця платежу, що відрізняється від місцезнаходження особи, яка зазначена як платник за векселем, шляхом проставлення доміциляційної формули.

15. зберігання векселів — здійснення банком за дорученням, від імені та за рахунок векселедержателя операцій з векселями на підставі одержаних від векселедержателя інструкцій;

16. індосамент — особливий (спеціальний) передатний запис на звороті векселя або на додатковому аркуші (алонжі), що засвідчує перехід права за цим документом до іншої особи;

17. інкасування (інкасо) векселя — здійснення банком за дорученням векселедержателя операції з векселем з метою одержання платежу;

18. комітент — юридична або фізична особа, яка доручає банку здійснити операцію з векселем на підставі укладеної угоди з банком;

19. платник (трасат) — юридична або фізична особа (боржник, платник), яка зобов’язана (ий) сплатити за переказним векселем (траттою);

20. погашення векселя — здійснення платежу за векселем векселедавцем (платником);

21. принципал — основна особа (боржник) у борговому зобов’язанні;

22. реверс — це письмове зобов’язання пред’явника викупити векселі до настання їх строку та/або в разі настання (ненастання) певних обставин. За допомогою реверсу векселі відчужуються і тимчасово передаються банку;

23. ремітент — перший векселедержатель переказного векселя, особа, на користь якої виданий переказний вексель;

24. трасант — векселедавець переказного векселя, трасування — видача переказного векселя на платника (трасата).

Банк може здійснювати такі операції з векселями: кредитні, торговельні, гарантійні, розрахункові, комісійні. Банк має забезпечувати документальне оформлення руху векселів, з якими він здійснює будь-які операції, а саме:

— складання і належне оформлення контрагентами за операціями з векселями (клієнт банку і банк) первинних документів (реєстрів, розписок, повідомлень, доручень, заявок, актів тощо);

— складання регістрів аналітичного обліку (журналів, відомостей, карточок тощо), які можна вести в паперовій або в електронній формі.

а) Операція вексельного поручительства (аваль).

1) Платіж за векселем банк може забезпечити авалем повністю або в частині його суми.

2) Аваль учиняється банком або на векселі, або на алонжі із таким написом: «вважати за аваль» або будь-яким іншим рівнозначним цьому напису. В авалі банку має зазначатися за кого він виданий. Якщо такої вказівки немає, то він вважається виданим за трасанта. Аваль може бути виданий у будь-який час (складання, видача, будь-який інший етап обігу векселя).

3) Здійснюючи платіж за векселем, банк, який його авалював, набуває прав, що випливають з векселя, проти особи, зобов’язання якої він забезпечив, і проти тих осіб, які зобов’язані перед останньою особою за переказним векселем, а також відповідає так само, як і та особа, зобов’язання якої він забезпечив.

4) Авалювання векселів банк здійснює на підставі укладеного з позичальником договору про авалювання, який може укладатися на певний термін (генеральна угода про авалювання), та/або авалювання визначених векселів (окремий договір про авалювання).

5) Банк зобов’язаний платити за авальованим ним векселем у таких випадках:

— якщо була відмова платника від платежу або акцепту — проти пред’явлення опротестованого в неплатежі або неакцепті векселя;

— якщо трасат припинив платежі незалежно від того, здійснив він акцепт чи ні або в разі безрезультатного звернення стягнення на його майно — проти пред’явлення опротестованого векселя;

— у разі визнання трасата банкрутом незалежно від того, здійснив він акцепт чи ні або в разі визнання банкрутом трасанта за векселем, який не підлягає акцепту, — проти рішення суду про визнання банкрутом.

Якщо аваль наданий за акцептанта або векселедавця простого векселя, то для звернення вимоги до банку-аваліста здійснення протесту не обов’язкове. Банк може вимагати від векселедержателя належних доказів того, що він звертався з вимогою про платіж або акцепт, але в цьому було відмовлено.

6) Зобов’язання банку як аваліста припиняється в разі оплати ним векселя. Також відповідальність банку як аваліста припиняється в разі:

— оплати векселя платником;

— оплати векселя особою, яка вчинила свій підпис раніше позичальника;

— закінчення строку позовної давності проти банку-аваліста.

7) Після оплати векселя банк-аваліст набуває права регресної вимоги проти особи, за яку він надав аваль, а також проти всіх осіб, зобов’язаних перед цією особою, як солідарних боржників.

б) Порядок проведення кредитних операцій з векселями

1) В кредитних операціях банку вексель приймається до врахування або в заставу тільки за таких умов:

а) на векселі є підписи не менше ніж двох осіб:

— прості векселі - з підписом векселедавця та з індосаментом векселедержателя;

— переказні векселі, видані на іншу особу на користь третьої особи, з підписами трасанта, акцептанта та з індосаментом ремітента (на таких векселях не може бути менше трьох підписів);

— переказні векселі, видані на іншу особу на користь трасанта, з підписами трасанта, акцептанта та з індосаментом трасанта;

— переказні векселі, видані трасантом на самого себе і на користь третьої особи, з підписами трасанта (акцептанта) та індосаментом ремітента;

— переказні векселі, видані в кількох примірниках за наявності хоча б одного акцептованого примірника і хоча б одного належним чином індосованого примірника.

б) вексель належним чином індосований (на векселях, частково оплачених до строку, має бути відповідний надпис).

2) Векселі, що не оплачені в строк, з метою використання права регресу можуть бути опротестовані.

3) У разі дострокової оплати придбаного векселя банк має право повернути платнику певну частку дисконту, що був утриманий ним під час врахування векселя. Розмір суми коштів, що повертаються, установлюється за угодою сторін.

4) У разі оплати векселя після закінчення строку платежу банк має право вимагати від особи, яка платить за векселем, сплатити банку крім повної суми за векселем ще й відсотки, установлені законодавством, а також витрати на опротестування.

Операції урахування векселів

5) Урахування векселів є формою кредитування банком юридичної або фізичної особи шляхом придбання векселя до настання строку платежу за ним зі знижкою (дисконтом) за грошові кошти з метою одержання прибутку від погашення векселя в повній сумі. Урахування векселів є кредитною операцією. Ураховуючи вексель банк надає векселедержателю-пред'явнику строковий кредит. Як правило, можуть бути враховані векселі на визначений строк платежу, а саме: визначено-строкові (на певну дату); дато-векселі (у визначений строк від дати складання); візо-векселі (у визначений строк від пред’явлення). Крім того, на них має бути дата про пред’явлення.

Урахування векселів банк здійснює на підставі укладеного з векселедержателем договору про їх урахування.

6) Векселі подаються пред’явником до врахування з реєстром пред’явлених до врахування векселів, форма якого встановлюється банком. На самих векселях пред’явник зобов’язаний на вимогу банку виконати повний або бланковий індосамент, навіть якщо останній індосамент бланковий або на пред’явника. Виняток становлять лише ті векселі, які подані для безоборотного врахування.

7) Кредит у формі врахування векселів надається шляхом:

— перерахування на поточний рахунок пред’явника у строк, установлений у договорі про врахування, суми, що належить до сплати пред’явнику векселя;

— сплати кредиторської заборгованості пред’явника іншим кредиторам за умови подання документів, що підтверджують наявність такої заборгованості у межах суми, яка належить до сплати пред’явнику векселя.

8) До різновидів врахування належать безоборотне врахування і врахування з реверсом, які відрізняються від звичайного врахування порядком і обсягом відповідальності векселедержателя-пред'явника.

Кредити під заставу векселів

9) Надання банком кредитів під заставу векселів є кредитною операцією і здійснюється на загальних принципах банківського кредитування. Особливістю цього виду кредитування є порядок надання, зберігання та реалізації застави, якою є векселі. Під забезпечення кредиту приймаються векселі, що видані лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги.

в) Оформлення заборгованості векселями

Оформлення заборгованості векселями є розрахунковою операцією.

До операцій з оформлення векселями кредиторської заборгованості банку належить акцепт банком переказних векселів та видача простих векселів.

Акцепт переказного векселя оформляється як надпис на векселі, зокрема, «акцептований», «прийнятий до платежу» або інший рівнозначний напис. Достатнім для акцепту є один лише підпис трасата на лицьовому боці векселя. Акцепт набуває сили після передавання векселя або після повідомлення про акцепт, зробленого трасатом у письмовій формі векселедержателю або одному з надписувачів векселя. В останньому випадку трасат відповідає

згідно з умовами свого акцепту тільки перед тією особою, якій він відіслав або вручив таке повідомлення.

г) Розрахунки з використанням векселів

Розрахунки з використанням векселів належать до розрахункових операцій. До операцій за розрахунками векселями щодо погашення кредиторської заборгованості банку належать вексельні платежі на користь кредитора. Їх суть полягає в тому, що кредитор банку погоджується прийняти від банку-боржника виконання іншого (вексельного) зобов’язання від платника за векселем. Прийняття вексельного зобов’язання відбувається шляхом передавання векселя, придбаного банком-боржником, кредитору банку.

До операцій за розрахунками векселями з погашення дебіторської заборгованості перед банком належать вексельні платежі боржника на користь банку. Їх суть полягає в тому, що банк-кредитор погоджується прийняти від клієнта-боржника виконання іншого (вексельного) зобов’язання від платника за векселем. Прийняття вексельного зобов’язання відбувається шляхом передавання векселя, придбаного клієнтом-боржником, банку-кредитору.

д) Операції Інкасування векселів

Банківська операція з інкасування векселів, що належить до комісійних операцій, разом із супровідними документами (рахунками, транспортними документами, товаророзпорядчими документами) полягає в здійсненні банком за дорученням комітента (векселедержателя) операцій з векселями і супровідними документами на підставі одержаних від комітента інструкцій з метою одержання платежу та/або акцепту за векселями, передавання векселів і супровідних документів проти платежу та/або акцепту, передавання векселів і супровідних документів на інших умовах.

е) Операції Доміциляції векселів

Доміциляція векселів належить до комісійних операцій. Векселедавець під час видачі векселя може зазначити особливого платника (зокрема банк), який здійснить оплату векселя відповідно до строку платежу за ним:

— за місцезнаходженням платників за векселями — векселедавця простого або трасата переказного векселя. Такі векселі є недоміцильованими, а зазначена для здійснення платежу третя особа — особливим платником у місці платежу;

— не за місцезнаходженням платників за векселями-векселедавця простого або трасата переказного векселя — доміциліантів. Такі векселі є доміцильованими, а зазначена для здійснення платежу третя особа — особливим платником в особливому місці платежу — доміциліатом.

Згідно з умовами договору з банком платник за векселем зобов’язаний перерахувати в банк на відповідний рахунок достатню суму коштів для оплати векселя. За рахунок цих коштів банк як особливий платник або доміциліат здійснює платіж за векселем законному векселедержателю.

ж) Зберігання векселів (оригіналів, копій та їх примірників)

Зберігання векселів належить до комісійних операцій. Це — схов, передавання оригіналу векселя законному векселедержателю копії векселя, передавання примірника переказного векселя, що призначався для акцепту, законному векселедержателю іншого примірника векселя та передавання оригіналів, примірників і копій векселів за умов, зазначених векселедержателем.

1.3 Досвід організації вексельного обігу за кордоном та його обслуговування зарубіжними банками

Світовий досвід свідчить: під час кризи вексель як інструмент комерційного кредиту є надзвичайно актуальним, що дозволяє мобілізувати на внутрішньому ринку дешеві ресурси для розвитку економіки. Як свідчить зарубіжний досвід, випуск та обіг цього інструменту перебуває під суворим контролем і наглядом держави.

У країнах із розвинутою і стійкою ринковою економікою вексель застосовується досить широко, добросовісно і надійно виконує функції кредиту та засобу платежу і є об'єктом різних домовленостей. У цих країнах з урахуванням національних особливостей законодавчо встановлено такі положення: про вексельну дієздатність; про порядок виготовлення, використання вексельних бланків і наслідках його порушення; про пред’явлення векселів до сплати і здійснення протестів.

У світі сформувалося декілька концепцій вексельного права. У країнах континентального права провідною для формування міжнародно визнаних норм вексельного права стала Женевська конференція 1930 р., яка прийняла три вексельні конвенції, так звані Женевські конвенції - «Універсальний вексельний закон» (УВЗ). Сучасну женевську систему вексельного права презентують: Австрія, Бельгія, Бразилія, Угорщина, Греція, Данія, Італія, Люксембург, Монако, Нідерланди, Норвегія, Польща, Португалія, Фінляндія, Франція, Німеччина, Швейцарія, Швеція, Японія. Після розпаду СРСР утворилося 15 незалежних держав, які також визнали своє правонаступництво як країни, що приєдналися до цієї системи вексельного права.

Велика Британія, США та інші країни загального права, спираючись на англійський вексельний закон (Billof Exchange Act) про переказні векселі від 18 серпня 1882 р., утворили англо-американську систему вексельного права. До країн, що ґрунтують свої національні вексельні закони на цій системі, нині належать: Австралія, Багамські Острови, Бермудські Острови, Ботсвана, Бірма, Велика Британія, Вірджинські Острови, Гана, Гренада, Гонконг, Зімбабве, Ізраїль, Індія, Ірландія, Канада, Кенія, Кіпр, Колумбія, Лесото, Малайзія, Нова Зеландія, Намібія, Нігерія, Пакистан, Пуерто-Ріко, Свазиленд, Судан, США, Танзанія, Уганда, Фіджі, Філіппіни, Шрі-Ланка, Південно-Африканська Республіка, Ямайка.

Провідними відмінностями між женевською системою вексельного права і англо-американською є наступні [27]:

— по-перше, різне тлумачення чинників визнання недійсності векселя. Зокрема, якщо за Женевським Уніфікованим вексельним законом відсутність будь-якого з восьми обов’язкових реквізитів є підставою для визнання цього документа не переказним векселем, то англійський закон про переказні векселі вимагає наявності лише таких елементів: безумовного наказу сплатити певну грошову суму; строку платежу; найменування платника; найменування отримувача або зазначення, що вексель сплачується пред’явникові; підпису векселедавця (трасанта). Вексель, згідно з положенням англійського закону, буде дійсним навіть тоді, коли він не має «вексельної мітки», недатований, не вказує місце пред’явлення або місце платежу;

— по-друге, неоднакове визнання меж оборотності векселя. Згідно з Женевським Уніфікованим вексельним законом ця властивість визнається за будь-яким векселем, а за англо-американською системою вексельного права навіть вексель із застереженнями, що забороняють його передачу, буде дійсним між сторонами, але не може бути оборотним;

— по-третє, згідно з женевською системою вексельного права трасант, виставляючи вексель, може скласти з себе відповідальність за акцепт, але будь-які застереження з метою складання з себе відповідальності за платіж вважаються ненаписаними. За англо-американським вексельним законодавством трасант має право скласти з себе відповідальність і за акцепт, і за платіж;

— по-четверте, за Женевським Уніфікованим вексельним законом виявлені фальшиві підписи або підписи недієздатних чи вигаданих осіб не позбавляють дієздатності підписів інших векселезобов’язаних осіб, тому добросовісна оплата платником такого векселя законному держателю є правильною. Англо-американське законодавство передбачає інше. Підроблений або неповноважний індосамент визнається повністю недійсним, а внаслідок цього власник такого векселя не є законним векселедержателем, тому сплата йому вексельної суми не позбавляє платника від його вексельного зобов’язання;

— по-п'яте, якщо за женевською системою вексельного права включення у вексель зазначення відсоткової ставки допускається тільки у векселях терміном платежу за пред’явленням і у стільки-то часу від пред’явлення, а в будь-якому іншому векселі вважається ненаписаним, то в англо-американській системі вексельного права застереження про сплату відсотків може бути включене у будь-який вексель;

— по-шосте, фактично визнаючи загальні вимоги до точного визначення терміну платежу, англо-американське законодавство дозволяє виставляти векселі терміном після настання або у визначений час від настання якоїсь певної події, що має відбутися, хоч точного часу при цьому і не можна вказати;

— по-сьоме, певні відмінності допущені в оплаті векселів. Якщо женевська система вексельного права вимагає оплату векселя у тій же валюті, якою виражена вексельна сума, а у випадку, коли ця валюта не є в обігу, вона може сплачуватися місцевою валютою за курсом на день настання строку платежу або на день платежу, якщо прострочено вексель, то англійським законом передбачено оплату у фунтах стерлінгів, а американським — оплату доларами за чековим курсом, що діє на день терміну платежу за векселем.

Завдяки своїй універсальності вексель як фінансовий інструмент ідеально пристосовувався до змін економічних умов, які часто мали глобальний характер, відображаючи їх у своїх нових формах. Незважаючи на думку, що вексель — це інструмент ХІХ ст., він продовжує відігравати важливу роль в економіці, зокрема в зовнішній торгівлі багатьох країн.

Слід відмітити міжнародну трактовку двох найважливіших в економічному житті форм векселя — комерційного й фінансового.

Комерційні (торговельні) векселі (англ. commercial bill) видаються на підставі боргу за поставку товарів, послуги та виконані роботи. Поняття «комерційний вексель» з’явилося в 1924 р. у Німеччині, в Імперському законі про банки. По суті, комерційний вексель — це інструмент, за допомогою якого досягається рівновага оплат і реалізації товарів (послуг, робіт), тобто рівновага виробництва і споживання без нової (найчастіше зайвої) грошової емісії.

Фінансові векселі (англ. finance bill) видаються на підставі фінансової операції одержання грошової позики. Вони використовуються лише для залучення коштів.

У країнах з переважним обігом переказних векселів широкого поширення набули банківські акцепти, що являють собою акцептовані банком переказні векселі, виставлені на нього клієнтом. Банк, видавши кредит у формі вексельного акцепту, одержує винагороду у формі комісійних і зобов’язується зробити оплату як основний боржник (акцептант). Векселедержатель може передати банківський акцепт для оплати своєму кредиторові чи дисконтувати його в іншому банку.

Зручність банківських акцептів (та їх поширеність на сучасному вексельному ринку) пов’язана з тим, що банк, який акцептує вексель, несе відповідальність за цим векселем як основний боржник. Крім того, в практиці використання банківських акцептів застосовується об'єднання акцептного кредиту і дисконтної операції. При цьому вексель акцептується самим банком, що його дисконтує, а банк отримує прибуток не тільки у формі комісійних за акцепт векселя, а й у формі комісійних за дисконт. Банк може або зберігати в себе дисконтований акцепт, або редисконтувати його.

Основною тенденцією вексельного обігу на розвинених фінансових ринках є використання векселя виключно як кредитного інструмента чи засобу, що гарантує сплату, але навіть і в цій якості його значення менше, ніж раніше. Кількість індосаментів на переказному векселі рідко перевищує один, що свідчить про нівелювання розрахункової функції.

У більшості країн вексель тією чи іншою мірою витіснений з внутрішнього обороту і зберігає своє значення (яке, однак, постійно знижується) тільки в зовнішній торгівлі. Зокрема, в США використання переказного векселя на внутрішньому ринку на початку 90_х років ХХ ст. становило лише 10% від загальної заборгованості за акцептованими векселями.

У європейських країнах переказний вексель має більше значення, але й там воно зменшується. Роль переказного векселя в європейських країнах не однакова, так в Англії, Німеччині, Бельгії та Нідерландах ця роль незначна, оскільки в цих країнах традиційно номінальна вартість векселів у більшості випадків є високою, що обмежує їхню кількість в обігу. Однак в Італії використання переказних векселів сьогодні дуже поширене й вони становлять основну частину цінних паперів, що знаходяться в обігу.

Незважаючи на деяке зменшення останнім часом популярності переказних векселів у Франції, вони все ще залишаються одним з найбільш поширених цінних паперів і основною опорою французької системи короткострокового комерційного кредиту, зокрема, завдяки деяким новаціям, характерним для Франції й пов’язаним з автоматизованою обробкою векселів.

В цілому ж можна вважати, що ринок переказних векселів у його традиційному розумінні дуже скоротився. Єдиною розповсюдженою сьогодні формою переказного векселя є банківські акцепти й авальовані банком векселі.

Сучасною тенденцією є зростання значення спеціальних простих векселів, до яких відносять комерційні папери, казначейські векселі, дисконтні векселі відомств тощо. В країнах англо-американського права ці фінансові інструменти є різновидом простого незабезпеченого фінансового векселя, а в країнах женевської системи вексельного права вони кваліфікуються не як векселі, а як самостійні цінні папери, що відрізняються більш ліберальною процедурою випуску.

Динаміка сучасних вексельних ринків свідчить про те, що простий вексель (чи його похідні) не є документом, що вийшов із вжитку. Сьогодні в простому векселі знову є потреба і як у фінансовому документі (наприклад, простий вексель, виданий банком), і як у комерційному папері.

Комерційні папери (англ. commercial paper) є основним різновидом таких спеціальних простих векселів. Вони являють собою всі види короткострокових боргових документів, що перебувають в обігу і використовуються в комерційних операціях. У різних країнах поняття «комерційні папери» визначається відповідно до національного законодавства, хоча можна відзначити і кілька загальних ознак. Це короткострокові боргові зобов’язання з фіксованим доходом (емітент зобов’язаний виплатити власнику документа у визначений термін заздалегідь установлену суму).

Вони випускаються на регулярній основі виробничими фірмами, фінансовими компаніями і банками. Зазвичай у світовій практиці терміни комерційних паперів становлять від дев’яти місяців (у США) до одного року (у Європі, зокрема у Франції).

Комерційні папери можна розглядати як різновид простого фінансового векселя. Але на відміну від традиційного фінансового векселя вони мають свої особливості. Вони випускаються серіями на короткий термін, а мета їх випуску така сама, що й у традиційних фінансових векселів. Комерційні папери виникли з потреби підприємств акумулювати на короткий термін позиковий капітал у максимального числа інвесторів, але без такої твердої регламентації процедури емісії, як у разі використання облігацій.

Розвиток комерційних паперів був пов’язаний більше з фінансовим правом, ніж з вексельним, а їх прямим попередником був простий фінансовий вексель. Пізніше фінансові векселі набули форми комерційних паперів, перші прототипи яких з’явилися в США ще на початку ХІХ ст., коли американські компанії почали продавати інвесторам свої незабезпечені векселі.

З 1995 р. до 2000 р. обсяг комерційних паперів, що перебувають в обігу на міжнародних і внутрішніх ринках, зріс на 86,7% і становив $ 1,85 трлн. За цей же період позитивна динаміка ринку інших короткострокових інструментів, включаючи казначейські векселі, становила тільки 26,8%, приріст ринку облігацій і нот — 40,1%. Це свідчить про те, що комерційні папери є сегментом ринку боргових інструментів, що зростає найшвидше.

Швидкий розвиток європейського ринку комерційних паперів пов’язаний з появою податкових пільг, а також зі зниженням у 80-і роки ХХ ст. рейтингу комерційних банків порівняно з рейтингом найбільших небанківських компаній.

Поява французького і шведського ринків у середині 80_х років ХХ ст. була спричинена процесом дерегуляції фінансової системи в цих країнах. В Іспанії ринок спочатку розвивався поза системою державного регулювання, і внаслідок обмежень на банківські кредити в 1989 і 1990 рр. спостерігалися величезні обсяги емісії.

У Німеччині випуск комерційних паперів було дозволено лише в січні 1991 р. Після свого стрімкого розвитку (до середини 1992 р. обсяг заборгованості досяг 32 млрд. марок) цей ринок значно скоротився.

В Італії випуск комерційних паперів було дозволено Законом № 43 від 13 січня 1994 р. Комерційні папери дуже популярні як спосіб короткострокового вкладення вільних коштів. Оскільки емітент не пропонує ніякого забезпечення, єдиною гарантією комерційних паперів є репутація підприємства-емітента, а в деяких країнах (наприклад, в Італії) потрібні гарантії інших організацій.

Склад емітентів комерційних паперів досить різноманітний і залежить від національних особливостей фінансової системи тієї чи іншої країни. У США й Канаді основними емітентами комерційних паперів є небанківські фінансові компанії, на які припадає близько 70% усіх комерційних паперів. Такі ж компанії є найбільш активними емітентами у Фінляндії, а у Швеції й Норвегії найбільш крупними емітентами є установи іпотечного кредиту. В інших країнах емісія комерційних паперів фінансовими установами стримується законодавчими обмеженнями.

У Великобританії, як і в США, основними емітентами векселів є держава та приватні компанії за підтримки комерційних банків. Ринок цінних паперів контролюється насамперед Англійським банком (Bank of England), що виконує функції центрального банку. Ним визначається ліквідність комерційних банків, зокрема, за обсягом виданих ними акцептів. Крім того, Англійський банк контролює не тільки казначейські векселі, а й усіх учасників вексельного ринку, зокрема комерційні банки, що здійснюють операції перерахування векселів.

У Франції значну частину комерційних паперів випускають державні компанії (чи компанії, у яких контрольний пакет акцій перебуває в руках держави). У Швеції комерційні папери широко використовують підприємства громадського користування, що належать місцевим органам влади.

Центральні органи влади практично ніде не є емітентами комерційних паперів, хоча ними створено ряд програм, пов’язаних з їх випуском на європейському ринку. У Фінляндії основні емітенти — це дочірні фінансові компанії банків; у Норвегії - установи іпотечного кредитування.

В Італії аналогом комерційних паперів є фінансовий вексель, запроваджений Законом № 43 від 13 січня 1994 р., що використовується для короткострокового кредитування підприємств.

У цілому ж, за останнє десятиріччя комерційні папери почали успішно заміняти банківський кредит, особливо в США, Іспанії й Канаді, де на початку 90_х років співвідношення між заборгованістю за комерційними паперами й банківськими кредитами нефінансовим компаніям становило 17,1; 12,3 і 11,5%, збільшившись за 80-і роки на 5−7%.

До початку 80_х років ХХ ст. ринок комерційних паперів існував тільки в США, Канаді й Австралії, а сьогодні цей інструмент фінансового ринку перебуває в обігу в більш ніж 60 країнах світу, а процес глобалізації призвів до появи ринку єврокомерційних паперів.

Нині на вексельному ринку існують різні схеми врахування векселів, що передбачають контроль як з боку держави, так і з боку центральних банків. Основу всіх схем переврахування, що використовують у зарубіжних країнах, становить налагоджена інфраструктура вексельного ринку з великою кількістю учасників і низьким ризиком.

Найбільш розповсюдженою моделлю врахування векселів є так звана німецька схема переврахування, що сформувалася в Німеччині наприкінці ХІХ ст. і була запозичена більшістю країн. Однак сьогодні в чистому виді ця класична схема не збереглася (частково вона функціонує у Швейцарії, через що її іноді називають швейцарською). В основі цієї моделі - процедура врахування векселів центральним банком, а основним інструментом є облікова ставка — відсоток, під який дисконтують певні типи векселів. При цьому компанія видає переказний вексель своєму партнеру, той його акцептує і після цього враховує у своєму комерційному банку, що перевраховує вексель у центральному банку.

Великій компанії, що продає свої товари в кредит дилерам, простіше одержати в банку кредит, ніж дрібним фірмам-дилерам. Тому вона забезпечує гарантіями своїх дилерів, хоча за повернення кредиту відповідають насамперед самі дрібні фірми — боржники. Велика компанія видає переказний вексель на дрібну фірму (дилера), що акцептує вексель. Потім цей вексель з двома підписами враховується в банку під гарантії крупної компанії.

На наступному етапі цієї операції банк перевраховує вексель з двома (у випадку гарантії цього банку — з трьома) підписами в банку більш високого рівня (так званий банк кастоді). Останній купує вексель за заздалегідь оголошеною ціною зі знижкою за дисконтною ставкою. Зазвичай, купують не окремі векселі, а права на пакети однотипних векселів.

Після того як у банку більш високого рівня сформувався пакет векселів, він вирішує: пустити ці векселі в обіг (ступінь їх ліквідності досить висока, і вони враховуються практично без дисконту) і продати їх на відкритому ринку або переврахувати в центральному банку. Перевраховуватися в центральному банку може як окремий вексель, так і пакет однотипних векселів. Однак сьогодні банки, що виконують роль інвесторів, дедалі частіше кредитують компанії безпосередньо, залучаючи ресурси відкритого ринку, а компанії, у свою чергу, також виходять безпосередньо на відкритий ринок.

Серед нових методів вексельних операцій можна згадати можливість обігу векселів на магнітному носії чи у формі електронного документа. Так, у Франції вексель видається на паперовому носії, а надалі в обігу використовується його копія (картка з магнітним носієм). Подібні методи зменшують витрати й ризики учасників ринку, а також забезпечують прозорість інформації щодо протестів векселів у разі оцінки короткострокових кредитних ризиків.

Основними чинниками, що вплинули на збереження значення торгового векселя, можна вважати: 1) більш сприятливе з погляду відсоткової ставки фінансування порівняно з контокорентним кредитом; 2) значення векселя як інструмента фінансування для середніх підприємств, для яких можливості використання інших методів фінансування обмежені; 3) загальновизнана простота використання векселя.

В процесі розвитку ринку комерційних паперів сформувалася думка, що вексель є застарілим фінансовим інструментом, потреба в якому дедалі зменшується. З такою точкою зору важко погодитися, оскільки динаміка ринку комерційних паперів свідчить про інтеграцію банківського і комерційного кредитування, що відображається в поширенні банківських акцептів. А комерційні папери можна розглядати як новий етап розвитку простого векселя.

а) Вексельний ринок Франції [45].

У Франції основним джерелом вексельного права є Закон від 30 жовтня 1935 р., заснований на Женевських вексельних конвенціях і включений у Code de Commerce (ст. L. 511−1 — L. 511−81). Постановою від 28 вересня 1967 р. про реформу системи кредитування підприємств (ст. ст. 14−18) було передбачено порядок обігу цінних паперів «за реєстром», що сприяло пожвавленню активності обігу комерційних векселів, який на той час дещо знизився. Відповідно до цієї постанови в комерційний обіг запроваджувалися фактури з можливістю передачі, інкасо й опротестування.

Такі фактури могли укладатися тільки в результаті постачання товарів і виконання робіт. Переказні векселі, видані з метою споживчого кредиту, у Франції були визнані недійсними, що значно знизило в обігу кількість переказних векселів приватних фізичних осіб, які не займаються комерційною діяльністю.

Закон від 14 грудня 1985 р. (зі змінами, внесеними законами від 26 липня 1991 р. і 2 липня 1996 р. і частково включеними у Валютно-фінансовий кодекс) запровадив в обіг фінансові векселі (billets de tresorerie), депозитні сертифікати (les billets a еchеance dеterminеe dеnommеs certificats de dеpоt) і векселі, названі бонами спеціалізованих фінансових установ (les billets dйnommйs bons d’institutions financiиres spйcialisйes). Закон № 91−716 від 26 липня 1991 р. (ст. 1 розділу 3) дозволив використання обігових боргових зобов’язань (les titres de crйances nйgociables) на пред’явника.

Сьогодні у Франції векселі в паперовій формі зазвичай використовують тільки на стадії їх видачі, а надалі в обігу використовують LCR (lettre de change-releve) — переказні векселі на магнітному носії, що є водночас дематеріалізованим засобом платежу й інструментом мобілізації коштів для підприємств, а також BOR (billet a ordre-releve) — прості векселі. Ці форми векселя на магнітному носії були законодавчо запроваджені в 1973 р.

Це було зумовлено високими накладними витратами (40%) при обробці класичних паперових комерційних документів. Зважаючи на те, що в 60-і роки ХХ ст. у Франції перебувало в обігу до 300 млн. векселів середньою вартістю 5 франків, і кожний з них проходив від трьох до п’яти передач, витрати на їх обробку були великі.

Початком масштабного впровадження у Франції векселів на магнітному носії стала постанова від 5 листопада 1982 р., згідно з якою переказні векселі мають відповідати вимогам стандартизації й бути придатними для обробки за допомогою обчислювальної техніки.

Переказні і прості векселі мають у своїй верхній частині в лівому кутку позначку LCR, BOR, LCC чи ВОС. У тому випадку, якщо це LCR (переказний вексель «за реєстром») чи BOR (простий вексель «з інформаційним забезпеченням»), їх обіг здійснюється за допомогою автоматизованої комп’ютерної системи із застосуванням RIB (акредитаційної картки з магнітним носієм, яку клієнтові видає банк).

По суті, LCR (і BOR) — це метод оплати, а не нова форма документа, оскільки спочатку вексель виписується у звичайній паперовій формі як класичний переказний вексель, в якому повинні бути всі обумовлені УВЗ реквізити. Потім, коли такий вексель потрапляє в банк, він зберігається там і вже не бере участі в обігу в своїй паперовій формі.

Якщо основний дебітор бажає, щоб цінний папір продовжував обіг у звичайній документарній формі, він використовує LCC (переказний вексель, що перебуває в обігу в документарній формі) чи ВОС (простий вексель, що перебуває в обігу в документарній формі). У випадку використання LCR чи BOR операції проводять через комп’ютерну систему центрального банку Франції.

За десять днів до закінчення терміну сплати трасант подає банкірові документ, дані якого за п’ять днів до закінчення терміну сплати передаються в комп’ютерну систему центрального банку Франції, а після збереження цих даних банкір трасата одержує повідомлення. За шість днів до настання терміну сплати векселя банк, що одержав інформацію про вексель, передає її далі за допомогою системи міжбанківських розрахунків, і вона потрапляє в банк-домициліат. Той в останній день до настання терміну сплати надсилає клієнтові виписку, що включає в себе документ на сплату, а сама сплата здійснюється пересиланням трасатом документа на сплату. Якщо пересилання такого документа не було зроблене, це вважається відмовою від сплати. Інформація про це вноситься в електронний документ банком-домициліатом, що передає цю інформацію в розрахунковий комп’ютер, який, у свою чергу, передає повідомлення про це банку-трасанту.

Банкір трасата звертається до клієнта-платника в письмовій формі. У випадку згоди трасат до закінчення терміна сплати має надати свою відповідь за допомогою платіжного доручення. Це доручення має бути повернуте банкірові трасата не пізніше, ніж в останній робочий день, що передує терміну сплати; за відсутності доручення переказний вексель буде вважатися несплаченим. У випадку сплати банкір заносить у дебет рахунок трасата, а рахунок трасанта буде занесений у кредит. Дані в комп’ютерній системі мають відповідати даним при пред’явленні векселя до сплати, а бухгалтерські записи й копії використовують для доказу сплати.

За відмови чи відсутності відповіді в потрібний термін банкір трасата передасть негативний результат за тією ж схемою через компенсаційний комп’ютер, але у зворотному порядку. Після цього банкір інформує трасанта повідомленням про несплачений документ. Якщо подібної негативної відповіді з боку банкіра трасата немає протягом восьми робочих днів, банкір трасанта має право заявляти про сплату переказного векселя за рахунок компенсації. Якщо відмова передана вчасно, наявність оригінала переказного векселя дає змогу пред’явникові виставити стандартний позов. Важливо відзначити, що сутність вексельного зобов’язання підкріплюється силою вексельного права, і ця сутність (за умови початкової видачі векселя на паперовому носії) не залежить від запису інформації на картку з магнітним носієм і від використання комп’ютерної техніки для обробки векселів.

Потрібно чітко розрізняти lettre de change-releve у їх первісному паперо-вому варіанті (це звичайні комерційні цінні папери) і lettre de change-releve на магнітному носії, що використовують для спрощення обробки векселів під час обігу. Хоча вексель на магнітному носії не є цінним папером у традиційному сенсі, на магнітному носії записується інформація, що відображає всі реквізити векселя. Більш того, використання автоматизованої обробки такого векселя на магнітному носії передбачає додатковий формалізм порівняно з УВЗ. Зокрема, до векселя мають бути додані банківські реквізити трасата, який повідомляє їх трасантові передачею виписки з банківського рахунка, хоча номер банківського рахунку платника (без якого не дозволяється автоматична обробка векселя) не входить в перелік обов’язкових реквізитів традиційного векселя в паперовій формі.

Крім того, LCR завжди містить у собі умову про звільнення векселедержателя від протеста у випадку несплати в обумовлений термін, а також умову про домицилювання в банку352. Ці додаткові формальні вимоги до LCR потрібні не для підтвердження дійсності векселя, а для його автоматизованої обробки. LCR у паперовій формі може бути представлений до акцепту, але такі випадки досить рідко зустрічаються на практиці.

Основні переваги використання LCR і BOR пов’язані з тим, що на обробку векселів у документарній формі витрачається багато часу. Перехід до використання векселя в бездокументарній формі дає змогу уникнути численних і дорогих маніпуляцій з векселями в паперовій формі. Якщо в 1987 р. в бездокументарній формі виконувалось 37,5% вексельних операцій, то в 1990 р. — 81,8%.

Хоча в деяких випадках у Франції видаються векселі повністю у бездокументарній формі, вони не вважаються векселем у повному розумінні цього слова згідно зі ст. L. 511−1 Code de commerce, що вимагає наявності документа в паперовій формі, навіть якщо він потім і не буде брати участі в обігу. Однак в урядовій постанові від 30 листопада 2000 р. згадується урядовий проект, що вивчає переваги повного переходу від LCR на бездокументарні векселі.

Сьогодні у Франції близько 60% переказних векселів не є акцептованими. Незважаючи на те, що врахування векселів у Франції є переважною формою короткострокового кредиту, в цілому за останні 25 років значення дисконтування векселів і обігу переказних векселів істотно знизилося.

Знижується також питома вага векселів у розрахункових операціях. На початку 90_х років ХХ ст. до 90% усіх комерційних операцій виконувалось за допомогою переказів, зокрема 28% - за допомогою чеків. Класичні комерційні документи використовувалися в 6% операцій.

Прості векселі на французькому вексельному ринку використовуються, зокрема, для продажу підприємств за умови відстрочки сплати. Продавець, що є власником векселя, зможе врахувати вексель, складений покупцем підприємства, що дасть йому можливість відразу одержати потрібну суму.

Такі векселі іноді називають фондовими векселями, оскільки вони є простими векселями, що являють собою боргове зобов’язання продавця нематеріальних активів стосовно покупця активів. У Франції за допомогою фондового векселя можна фінансувати одержання пенсії.

У цілому ж, можна вважати, що сьогодні на французькому вексельному ринку знову є потреба в простому векселі і як у фінансовому документі (наприклад, касовий ордер, підписаний банком), і як у комерційному папері. В останньому випадку він допомагає уникати «човникових обмінів» поштою для акцептування гарантійного листа і дає змогу клієнту-дебітору самому організувати домицилювання і визначити терміни сплати за документами.

б) Вексельний ринок Німеччини[45]

У 1933 р. Німеччина ратифікувала Женевські конвенції, які набули чинності з 1 січня 1934 р. На основі УВЗ 21 червня 1933 р. був прийнятий німецький закон про векселі, що набув чинності з 1 квітня 1934 р. У даний час у Німеччині діє Закон про векселі від 21 червня 1993 р. зі змінами, внесеними Вступним законом до Положення про неспроможність від 5 жовтня 1994 р. (BGB I.I.S. 2911), що набули чинності з 1 січня 1999 р.

Вексельний ринок у Німеччині представлений корпоративними й банківськими векселями. Останні є другим за обсягом після корпоративних векселів (авальовані векселі й банківські акцепти) сегментом вексельного ринку Німеччини. Контроль над вексельним ринком повністю покладено на державу, а саморегулюючі організації практично відсутні. Основними професійними учасниками вексельного ринку є банки, а ключова роль у його регулюванні належить Німецькому федеральному банку. Інші фінансові учасники контролюються Федеральною резервною палатою й спеціальними органами, створеними в кожній з німецьких земель.

Комерційні банки в Німеччині домінують на фінансовому ринку над небанківськими кредитними установами, контролюючи певні сектори економіки за допомогою операцій з обліку корпоративних векселів. Хоча комерційні банки Німеччини активно здійснюють операції переврахування, частка цих операцій, як і в інших розвинених країнах, в останні десятиліття поступово знижується (з 7,27%, у 1970 р. до 1,32% у 1999 р.).

У Німеччині у 2004 р. активи всіх банків становили 6663,8 млн. євро, з них враховані векселі - 3,5 млн. євро.

Зазвичай, схема переврахування векселів в Німеччині така. Авальований корпоративний вексель (або переказний вексель, акцептований закордонним банком) пропонується фірмі, що виступає в ролі білль-брокера (консультанта з питань придбання цінних паперів) і працює з певним місцевим банком. Білль-брокер визначає рейтинг банку-аваліста і рекомендує (чи не рекомендує) своєму банку врахувати цей вексель. Крім того, досить поширені так звані господарські кредити, що включають у себе вексельні зобов’язання підприємств і компаній перед банківським сектором. В експортних операціях використовують дві основні форми векселів — класичний експортний вексель і тратта (для прямого торговельного кредиту).

Банківські акцепти застосовують для зовнішнього кредиту, а також як основу банківського акцептного фінансування. Їх широке використання пов’язане з підвищеною відповідальністю за цими зобов’язаннями, оскільки зобов’язання банку (на відміну від звичайного акцепту) надають підвищені гарантії щодо ризиків у зовнішній торгівлі. У той же час, виставлені банками традиційні прості векселі втратили своє колишнє значення, а програми, в рамках яких ці векселі використовувалися, значно скоротилися.

в) Вексельний ринок Англії [45]

В Англії вексельний ринок представлений переказними корпоративними векселями, акцептованими комерційними банками. Особливість англійського вексельного ринку полягає в тому, що переказні векселі враховують дисконтні дома (discount houses), а потім перевраховують їх в Англійському банку. Тому у складі інвесторів переважають не комерційні банки, а дисконтні дома. Вони з’явилися в Англії ще в 1825 р., коли з міркувань надійності Англійський банк припинив здійснювати перерахування векселів безпосередньо, передавши цю функцію вексельним брокерам (bill-brokers).

Випуск комерційних паперів в Англії розпочався в 1986 р. після прийняття доповнень до Закону про банківську діяльність 1979 р. До цього їх випуск був неможливим, оскільки розцінювався як діяльність із залучення депозитів, що була дозволена тільки кредитним установам.

Прямими попередниками комерційних паперів в Англії були євроноти (euronotes), що випускалися з кінця 70_х років ХХ ст. урядом, банком і корпораціями на термін від одного до шести місяців зі стандартним номіналом у 500 тис. фунтів стерлінгів (GBR).

Активізація росту ринку євронот почалася з 1984 р., після чого цей ринок поступово трансформувався в ринок так званих єврокомерційних паперів. Емісія комерційних паперів дозволена компаніям, що мають активи не менш 25 млн. GBR і котируються на Лондонській (чи одній з основних міжнародних) фондовій біржі.

Після видання в 1986 р. Закону «Про фінансові послуги» в Англії було створено Раду з цінних паперів та інвестицій, що контролює їх ринок шляхом передачі повноважень біржам або іншим саморегульованим організаціям.

Переврахування векселів в Англії здійснюють кредитні організації, що мають статус спеціалізованих банків («Gennard and National PLC», «Cater Alien Ltd», «Union Discount», «Alexander Discount PLC»). Ці дисконтні доми купують (на власні кошти й на позики, взяті в комерційних банків) векселі й інші цінні папери, одержуючи прибуток від різниці їх курсів. Оскільки ці позики переваж-но короткострокові, в дисконтних домів можлива нестача коштів. Тому Англійський банк надає їм позики, що є одним з методів рефінансування економіки країни. У 70−80-і роки ХХ ст. значення дисконтування векселів зросло, і на початку 90_х років частка переказних векселів в активах дисконтних домів досягла 40%.

Так, згідно «Огляд ринку Sterling Treasury Bills — 13 грудня 2014 року» The United Kingdom Debt Management Office (DMO), яке є виконавчою агенцією казначейства Великобританії, провело ряд заздалегідь запланованих тендерів, у ході яких були розміщені векселі казначейства:

1) 1 місячні Sterling Treasury bills — на загальну суму 1.0 млрд. ф.-ст. Коефіцієнт попиту та пропозиції (Bid to Cover Ratio) підвищився до значення 4.96, проти 4.38 тижнем раніше. Середній коефіцієнт попиту та пропозиції із січня 2009 року становить 3.03. Середня прибутковість векселів знову понизилася й склала 0.316 731% річних. Ціна дисконтних векселів склала 99.975 709% за 100 ф.-ст. номіналу.

2) 3 місячні Sterling Treasury bills — на загальну суму Ј 1.0 млрд. ф.-ст. Коефіцієнт попиту та пропозиції (Bid to Cover Ratio) підвищився до значення 5.31, проти 4.78 тижнем раніше. Середній коефіцієнт попиту та пропозиції із січня 2009 року становить 3.14. Середня прибутковість векселів різко знизилася й склала 0.333 639% річних. Ціна векселів склала 99.916 888% за 100 ф.-ст. номіналу.

3) 6 місячні Sterling Treasury bills — на загальну суму 1.5 млрд. ф.-ст. Коефіцієнт попиту та пропозиції (Bid to Cover Ratio) підвищився до значення 3.9, проти 3.45 тижнем раніше. Середній коефіцієнт попиту та пропозиції із січня 2009 року становить 3.42. Середня прибутковість векселів понизилася й склала 0.426 273% річних. Ціна векселів склала 99.787 898% за 100 ф.-ст. номіналу.

Динаміка руху прибутковості казначейських векселів Великобританії у кінці 2014 року перебуває в рамках загальносвітових тенденцій на «грошовому ринку» США й Німеччини. Інвестори, стурбовані поточною ситуацією, виво-ять гроші з активів і перекладають їх у казначейські векселі й облігації. Особливо різко понизилася прибутковість, і підвищився попит на короткострокові векселі зі строками погашення 1 і 3 місяці. Триваюче зниження середа по казначейських векселях США й Великобританії не робить підтримки курсу британського фунта.

У ретельно відпрацьованій системі вексельних розрахунків велике значення мають спеціальні вексельні інститути й комерційні банки. Якщо раніше в Англії право дисконтування векселів у центральному банку належало обмеженому колу облікових банків, то тепер право здійснювати ці операції одержало значно більше банків.

г) Вексельний ринок США [45]

На фінансовому ринку США вексельні інструменти складаються з:

1) банківських акцептів;

2) комерційних паперів;

3) казначейських векселів;

4) дисконтних векселів федеральних відомств;

5) короткострокових муніципальних паперів, що не оподатковуються;

6) середньострокових векселів.

З них переважають казначейські векселі та векселі корпорацій (банківські акцепти).

1. Банківські акцепти

Банківські акцепти — єдина форма переказного векселя, досить широко використовувана в США і Канаді. Вони випускаються з дисконтом на термін від одного до шести місяців (хоча зазвичай Федеральний резервний банк не перевраховує банківські акцепти, термін погашення яких перевищує 90 днів). Банківські акцепти мають бути товарними, тобто в основі їх видачі повинно бути реальне постачання товарів.

Банківські акцепти продаються на вторинному ринку в значних обсягах. Основна їх перевага полягає в тому, що такий переказний вексель з великою імовірністю буде прийнятий продавцем у випадку купівлі в нього товарів, зокрема за кордоном, оскільки банк гарантує його оплату. Інвестиційна привабливість банківських акцептів зумовлена низьким кредитним ризиком. Банківські акцепти можна купувати чи продавати через дилерів грошового ринку, а їх продаж на вторинному ринку зі знижкою зближає банківські акцепти з казначейськими векселями.

Поширеність у зовнішній торгівлі акцептованих банками корпоративних переказних векселів є загальним явищем для вексельних ринків усіх західних країн. Оскільки такі векселі мають невеликий дисконт, вони не є активним інструментом грошового ринку. Хоча в Англії та США казначейські векселі поширені більше, ніж банківські акцепти, в інших країнах за обсягом на вексельному ринку вони посідають друге місце після банківських акцептів. Однак з середини 80_х років ХХ ст. обсяг цього ринку постійно скорочується, що пов’язане з переходом до фінансування за допомогою випуску комерційних паперів, євро-комерційних паперів і банківських позик.

Так, у 2004 р. частка комерційних паперів і банківських акцептів у загальній заборгованості склала 99,7 і 0,3% відповідно. Зважаючи на загальну тенденцію зростання заборгованості (з $ 358,5 млрд. у 1985 р. до $ 1406,7 млрд. у 2004 р.) й обсягу комерційних паперів (з $ 293,9 млрд. у 1985 р. до $ 1402,6 млрд. у 2004 р.), обсяг банківських акцептів неухильно знижувався (з $ 64,6 млрд. у 1985 р. до $ 4,1 млрд. дол. у 2004 р.).

2. Комерційні папери

Ринок комерційних паперів (commercial paper) у США є найбільшим у світі. Його обсяги перевищують обсяг будь-якого іншого виду інструментів грошового ринку, за винятком казначейських векселів.

Термін «комерційні папери» в США має два значення — юридичне й економічне. У юридичному сенсі - це всі короткострокові цінні папери (вексель, чек і депозитний сертифікат), а найпростішою їх формою в США є простий вексель (promissory note). В економічному сенсі комерційні папери — це різновид простого незабезпеченого векселя на пред’явника (unsecured bearer promissory note), що випускається компанією для залучення фінансових ресурсів на короткий термін.

Комерційні папери є інструментом поповнення обігових коштів; вони складаються з векселів і сертифікатів кредитних організацій — найбільш короткострокових боргових зобов’язань.

Більшість комерційних паперів у США випускається в документарній чи бездокументарній формі з глобальним сертифікатом, який реєструється на ім'я Депозитарно-трастової компанії (Depository Trust Company, DTC) США. Посвідчення чи перереєстрація прав на комерційні папери здійснюється в бездокументарній формі (записи в комп’ютерній системі DTC).

Випускаючи короткострокові незабезпечені векселі, крупні компанії можуть не платити банку за посередництво. Тому для більшості корпорацій комерційні папери стали альтернативою звичайному банківському кредиту. Зазвичай, вони розміщуються безпосередньо серед інвесторів, унаслідок чого вартість залучених коштів у цілому нижча, ніж за банківськими кредитами. Емітентами комерційних паперів є не тільки корпорації, а й банки. Вони використовують комерційні папери для залучення додаткових фінансових ресурсів і підтримки ліквідності фінансових інститутів.

У США комерційні папери випускаються великими компаніями, які мають відповідну репутацію; номінальна вартість їх висока, близько $ 1 млн. Оскільки ринку комерційних паперів властиві більші ризики, ніж ринку облігацій, це (разом з високою номінальною вартістю) робить його практично недоступним для індивідуальних інвесторів. Тому покупцями комерційних паперів є зазвичай інституціональні інвестори.

3. Інші вексельні інструменти

Treasury bills або T-bills, векселя Казначейства США зі строком погашення менш року або один рік. Казначейський вексель є дисконтним цінним папером, прибутковість до погашення якої обумовлена продажем цінного папера з дисконтом стосовно номінальної вартості. Оскільки казначейські векселі є безкупонными цінними паперами, інформація про котирування, на відміну від інших казначейських цінних паперів, не містить стовпчика із вказівкою процентної ставки купонного платежу.

Дисконтні казначейські векселі є зобов’язаннями, які випускає Казначейство США щотижня на термін 4 тижні, три або шість місяців з метою фінансування дефіцитів бюджету. У випадку погашення за казначейськими векселями сплачується фіксована сума номіналу, а відсоткові виплати не провадяться.

Поточна доходність казначейських векселів США у грудні 2014 р. становила [102]:

— 6_ти місячних векселів Держказначейства США — 0,155% від номіналу (500 тис. USD), річна ставка доходності - 0,31%;

— 3_х місячних векселів Держказначейства США — 0,055% від номіналу (100 тис. USD), річна ставка доходності - 0,22%;

— 4_тижневих векселів Мінфіна США — 0,01% від номіналу (10 тис. USD), річна ставка доходності - 0,12%.

Максимальний рівень доходність казначейських векселів США на протязі 2012;2014 рр. становив [102]:

— 6_ти місячних векселів Держказначейства США — 0,16% від номіналу (у січні 2013);

— 3_х місячних векселів Держказначейства США — 0,13% від номіналу (у жовтні 2013 р.);

— 4_тижневих векселів Мінфіна США — 0,38% від номіналу (у жовтні 2013 р.).

Механізм одержання прибутку за казначейськими векселями заснований на тому, що вони продаються зі знижкою (дисконтом). Це найліквідніші кредитні інструменти, оскільки торги за ними провадяться частіше, ніж за іншими. Дефолт (ситуація неможливості здійснення платежу) у такому випадку виключений, оскільки гарантом платежу є федеральний уряд.

Дисконтні векселі федеральних відомств (чи федеральні цінні папери) випускаються Федеральним банком житлового кредитування (Federal Home Loan Bank), Федеральною національною іпотечною асоціацією («Fannie Mae») та іншими федеральними організаціями на термін від трьох до шести місяців; вони продаються через дилерів на добре сформованому вторинному ринку. Короткострокові позики представлені дисконтними векселями, подібними до векселів Казначейства США, але федеральні векселі перевершують їх за прибутковістю, хоча вони й менш ліквідні. Прибуток за цими цінними паперами нараховується шляхом дисконту з терміном погашення шість і менше місяців.

Короткострокові муніципальні папери, що не оподатковуються, випускаються муніципалітетами й владою окремих штатів на термін від трьох місяців до одного року. Ці векселі мають більший ступінь ризику, ніж казначейські папери, крім того, їх складніше купити чи продати. Однак вони також привабливі для інвесторів, оскільки існує добре сформований вторинний ринок таких паперів, а відсотковий прибуток за ними не оподатковується федеральним прибутковим податком.

Середньострокові векселі випускаються фінансовими компаніями і банками, а також виробничими компаніями на термін від 270 днів до 10 років. Ці незабезпечені прості векселі зазвичай купують дилери; відсоток за цими векселями сплачується за фіксованою ставкою.

Нотні емісійні зобов’язання являють собою форму середньострокового кредитування за допомогою різних інструментів фінансового ринку. Зазвичай, це прості векселі (notes) зі змінною відсотковою ставкою. Позичальник підписує угоду зі синдикатом комерційних банків, що зобов’язує банки купувати векселі позичальника або давати позичальнику фонди в борг. Термін таких позик — від трьох до 10 років; банки беруть річну плату за такі послуги.

У середньому обсяг нотних емісійних зобов’язань наприкінці 90_х років ХХ ст. становив близько $ 5 млрд. на рік — значно менше, ніж раніше ($ 40 млрд. у 1985 р. і $ 20 млрд. у 1987;1988 рр.). Причиною зменшення загального обсягу нотних емісійних зобов’язань було прогнозоване зростання банківських ризиків.

Закон США «Про цінні папери й біржі» не вимагає реєстрації державних цінних паперів, а також цінних паперів з терміном до 270 днів. Вексельний ринок США регулюється державою шляхом контролю за фінансовим станом його учасників (як комерційних банків, так і небанківських фінансових компаній).

Небанківські фінансово-комерційні структури контролює Комісія з цінних паперів і бірж на основі закону, присвяченого обігу цінних паперів, відповідно до якого всі професійні учасники ринку цінних паперів зобов’язані бути зареєстровані в даній Комісії. Крім того, з 1984 р., щоб убезпечити роботу на ринку і підсилити ступінь відповідальності фінансових установ, підвищилися вимоги до статутного капіталу — він має бути не менш $ 250 тис.

У США було розроблено процедуру визначення кредитних рейтингів випусків векселів. Для цього емітенти векселів під час проведення так званої «реєстрації на полиці» повинні звертатися в рейтингове агентство, що визначає відповідний рейтинг для нового випуску векселів на певну суму. Завдяки цьому інвестори постійно одержують необхідну інформацію про рейтинг векселів, що купуються ними. Важливе значення мали заходи, спрямовані на створення ліквідного вторинного ринку векселів, де встановлюється котирування цін на векселі. Наявність такого ринку підвищує здатність векселів до обігу, оскільки інвестори знають, що можуть легко продати їх у будь-який час.

д) Вексельний ринок Російської Федерації [45]

Основним нормативним джерелом вексельного права в РФ залишається Положення про переказний і простий векселі, що набуло чинності з 25 лютого 1937 р. згідно з Постановою Центрального Виконавчого Комітету і Ради Народних Комісарів СРСР від 7 серпня 1937 р. № 104/1 341 381. Текст постанови відтворює текст єдиного, або Уніфікованого вексельного закону (УВЗ).

Чинність цієї постанови підтверджена ст. 1 Федерального закону «Про переказний і простий вексель» від 11 березня 1997 р. № 48_ФЗ.

Згідно зі ст. 4 Федерального закону «Про переказний і простий вексель», векселі повинні бути тільки на паперовому носії. Хоча Федеральна комісія з цінних паперів і фондового ринку при Уряді РФ Постановою від 21 березня 1996 р. № 5 затвердила Положення про обіг бездокументарних простих векселів, ст. 4 Закону «Про переказний і простий вексель» забороняє на законодавчому рівні обіг векселів у бездокументарній формі, оскільки норми вексельного права не можуть застосовуватися до зобов’язань, оформлених на електронних і магнітних носіях.

Особливості вексельного обігу в РФ[45].

У середині 90_х років ХХ ст. вексельні операції (зокрема, вексельні кредити) набули значного поширення в банківській практиці. Розрахункові операції між юридичними особами і підприємцями, що здійснювалися з використанням векселів, не оподатковувалися податком з продажу, що також стимулювало вексельний обіг. Щоб уникнути додаткового оподатковування, зазвичай, купувався банківський вексель, яким здійснювалися розрахунки за товари (роботи, послуги) замість оплати грошима. До того ж, підприємства після одержання такого векселя часто не пред’являли його до сплати в банк, а передавали далі, використовуючи як засіб розрахунку.

У 1997 р. вексельний ринок Росії швидко розширювався. Обсяг випуску векселів збільшився з 20 трлн. крб. на 1 січня 1997 р. до 54 трлн. крб. на 1 січня 1998 р. (9,5% грошової маси). Однак проблема несплати загострилася й набула загального характеру; крім того, не знижувалися розміри дебіторської та кредиторської заборгованостей підприємств. Виходом з даної ситуації стало застосування в розрахунках векселів, випуск яких досяг таких масштабів, що вексель почав виконувати функцію квазігрошей.

Багато великих російських компаній (ВАТ «Газпром», ВАТ «НК «Лукойл» тощо) почали емітувати векселі, якими вони розраховувалися зі своїми постачальниками і підрядчиками, а також використовували при здійсненні зарахування зустрічні вимоги. В 1997 р. тільки 30% розрахунків провадилися грошима, а 70% - квазігрошовими інструментами, насамперед векселями.

У цей час російський вексельний ринок складався з двох основних секторів:

1) векселі підприємств і організацій (корпоративні векселі);

2) векселі банківських і кредитних установ;

Серпнева криза 1998 р. призвела до краху вексельних «пірамід», однак сам вексельний ринок не зник — відбулася його реструктуризація.

По суті, криза 1998 р. зруйнувала всю колишню фінансову систему РФ, крім вексельного ринку. Тому у вересні-грудні 1998 р. і всю першу половину 1999 р. векселі залишалися фактично єдиним фінансовим інструментом. Майже весь обіг на вексельному ринку в цей час був забезпечений векселями «Газпрому», і лише з початком відновлення фінансової системи на ринку знову з’явилися векселі банків.

У цілому, для російського вексельного ринку типовим є переважання кількох основних типів векселів. Банківські векселі займають основний обсяг на вексельному ринку (близько 70%), залучаючи кошти з фінансового ринку шляхом видачі своїх векселів.

За даними Банку Росії, щорічний випуск в обіг банківських векселів зріс з рівня 60 млрд руб./рік у 2000 році до рівня 600 млрд руб./рік у 2014 році, тобто в 10 разів. На 25 найбільших банків-векселедавців припадає понад 50% від обсягу випущених векселів. Прибутковість банківських векселів на вексельному ринку РФ у 2010;2014 рр. перебуває в межах від 4−6% річних до 12−16% річних. Так, середньозважені прибутковості пропозиції векселів банків та корпорацій у рублях на 31 серпня 2014 року становили [100]:

— строком до 1 мес. 8,7% річних;

— строком від 1 до 3 мес. 9,56% річних;

— строком від 3 до 6 мес. 10,01% річних;

— строком від 6 мес. до 1 року 10,73% річних;

— строком понад 1 рік 9,46% річних.

При цьому ставка доходності векселів небанківських корпорацій на 1,5−2,0% річних вище ставки доходності банківських векселів.

До другої групи векселів, розповсюджених на російському ринку, відносяться корпоративні векселі. За їх допомогою корпорації мають додаткові обігові кошти через одержання комерційних кредитів від постачальників. Крім того, банківський кредит заміняється дешевшим комерційним.

Частка векселів промислових і торгових компаній, тобто небанківських векселів, становила у 2005 році приблизно 30% від загального обсягу векселів, що перебувають в обігу на ринку, та знизилась до 15% у 2014 році.

На вексельному ринку РФ переважають корпоративні прості векселі (традиційно в Росії поширені саме прості векселі, а переказні використовуються переважно в операціях іноземних компаній, що здійснюють комерційну діяльність на території Росії, а також російських організацій, які мають комерційні контакти з іноземними партнерами).

На ринку цінних паперів РФ поступово на протязі останніх 10 років питома вага векселів суттєво зменшилась (з 39,9% у 2004 році до 4,9% у 2014 році) за рахунок зростання питомої ваги облігацій (з рівня 17,3% у 2004 році до рівня 52,4% у 2014 році).

Фінансові векселя банків РФ є дохідним і надійним інструментом інвестування тимчасово вільних коштів. Вони можуть використовуватися як кошти платежу при взаєморозрахунках з партнерами й контрагентами, а також як забезпечення (застави) одержуваних у банку кредитів.

Банки РФ видають прості векселі (платником по яких виступає сам банк), сума яких зазначена в російських рублях або в іноземній валюті (із застереженням платежу в російських рублях). Операції з векселями, виписаними в іноземній валюті, є валютними операціями й додатково регламентуються валютним законодавством Російської Федерації.

Банки РФ здійснюють наступні операції із власними векселями [100]:

1) Видача й оплата простих векселів банку.

Безпроцентні векселі банку видаються зі строками платежу:

«по пред’явленні, але не раніше…»; «на певний день»;

«у стільки-те часу від складання».

Процентні векселі видаються зі строком платежу:

«по пред’явленні, але не раніше…».

Для одержання номіналу й суми відсотків повністю необхідно пред’явити вексель до оплати точно в строк. При пред’явленні векселів до оплати пізніше застережених строків Банк виплатить номінал векселя й, якщо є процентне застереження, відсотки, нараховані на номінал по останній день строку платежу включно.

2) Дострокова (до настання строку платежу) оплата простих векселів банку.

3) Новація простих векселів банку. Банк за бажанням векселедержателя може видати нові векселі замість зобов’язання виплатити кошти при пред’явленні векселів до оплати.

4) Новація векселів банку" одного номіналу на векселі банку іншого номіналу з однаковим строком платежу (розмін) до настання строку платежу.

У період строку обігу векселів векселедержатель може пред’явити безпроцентні векселі одного номіналу з метою одержати замість векселя іншого номіналу, загальною номінальною вартістю рівної номінальної вартості векселів, що підлягають новації, але з тими ж строками платежу.

5) Відповідальне зберігання простих векселів банку без зарахування на рахунки депо. банк приймає на відповідальне зберігання прості векселі банку. Банк оплачує, у тому числі достроково, векселя, що перебувають на зберіганні.

6) Підтвердження факту видачі простих векселів банку. Банк на прохання клієнта провадить підтвердження факту видачі простих векселів банку. Послуга дозволяє зменшити ризик придбання підроблених векселів.

2. Аналіз організації вексельного обслуговування клієнтів та ефективність операцій з векселями в ПАТ «ОТП банк»

2.1 Загальна характеристика та фінансовий стан банку

Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» — один з найбільших вітчизняних банків, визнаний лідер фінансового сектора України. На українському ринку він представлений з 1998 року — 2 березня 1998 засновано АКБ «Райффайзенбанк Україна» як банк зі 100% іноземним капіталом (Австрія).

У 2006 році - стовідсотковим власником банку став OTP Bank Plc., лідер угорського банківського ринку, чия ринкова частка в Угорщині становить 25%. Банк було перейменовано в OTP Bank (АТ «ОТП Банк» — з 24.05.2013 назву змінено на ПАТ «ОТП Банк»). В 2009 році зареєстровано статутний капітал банку у розмірі 2,868 млрд грн, який розділений на 231 475 простих іменних акції номінальною вартістю 12 390,93 гривень кожна (Додаток Б).

Окрім Угорщини, OTP Bank Plc. присутній ще у восьми країнах ЦСЄ (в Україні, Словаччині, Болгарії, Румунії, Хорватії, Сербії, Росії та Чорногорії), обслуговуючи майже 12 млн. клієнтів у більш ніж 1500 банківських установах.

На сьогодні - ПАТ «ОТП Банк» є ядром фінансової групи, до складу якої входять компанії групи ОТП в Україні: компанія з управління активами ТОВ «ОТП Капітал» (під управлінням КУА «ОТП Капітал» знаходяться вісім публічних інвестиційних фондів, а також відкритий недержавний пенсійний фонд «ОТП Пенсія».), лізингова компанія ТОВ «ОТП Лізинг» та факторингової компанії ТОВ «ОТП Факторинг Україна». Банк здійснює свою діяльність за допомогою регіональної мережі, що складається з Головного офісу банку у м. Києві, 9 регіональних дирекцій в обласних містах України та 120 безбалансових відділень (без ліквідованих відділень в АР Крим), структура наведена в Додатку А. Чисельність працівників банку складає 6308 співробітників.

Активи ОТП Банку за підсумками 4_го кварталу 2014 склали 21,5 млрд. грн. Регулятивний капітал Банку на кінець четвертого кварталу склав 2,6 млрд. грн. (при нормативній вимозі не менше 120 млн. грн.). Показник поточної ліквідності Банку склав 63,37%, значно перевищивши норматив, встановлений НБУ (40%). За обсягами активів «ОТП Банк» станом на 01.01.2015 р. займає 15 місце в 1 групі найбільших банків рейтингу БС України за методологією НБУ (рис. В.1 Додатку В).

Внаслідок об'єктивно кризового стану економіки України і важкої суспільно-політичної ситуації в країні, ПАТ «ОТП Банк» закінчив четвертий квартал 2014 року зі збитком 687,9 млн. грн. Негативний результат за чотири квартали 2014 наростаючим підсумком склав 1,99 млрд. грн. Такий результат діяльності в європейському банку вважають закономірним наслідком всіх подій і умов роботи в минулому році, включаючи втрату частини банківського бізнесу в Криму та зоні АТО і списання втрачених активів, вплив девальвації національної валюти України (рис. В.2 Додатку В) і відкритої валютної позиції, погіршення якості кредитного портфеля і формування необхідних резервів на покриття ризиків, втрати від проведеної банком реструктуризації валютних кредитів.

З кінця 2013 р. під впливом політичної й економічної ситуації в країні, а також викликаних цим панічних настроїв населення, з банків системно виводяться депозитні внески. За даними НБУ, з початку 2014 року населення зняло з рахунків у комерційних банках 124,5 млрд. грн. (22%) і $ 8,7 млрд. (37%). Через анексію Криму, блокування територій східних областей економіка країни втратила 27% промислового виробництва в цінах реалізації за 2013 рік. У фінансову систему «не дійшли» 30% валютних надходжень. У підсумку за рік з банківської системи України в умовах падіння ВВП на 7,5%, інфляції - 25% і девальвації гривні - 95% у 2014 році пішли вже 37 банків.

Як показує аналіз результатів діяльності за 2014 рік всіх 16 банків 1 групи рейтингу БС України (рис. В.3 Додатку В), створення форс-мажорних обсягів резервів відшкодування ризиків активних операцій привело до збитковості в 11 з 16 банків та значному зниженню прибутковості в 5 прибуткових банках.

Проведений в дипломному дослідженні аналіз діяльності «ОТП — банк» на інтервалі між двома макрофінансовими кризами 2009 р. та 2014 р. в Україні показав:

1. Щодо динаміки та структури банківських ресурсів (рис. В.4 Додатку В):

— станом на кінець 2009 року основним залученим ресурсом в «ОТП банк» була довгочасова фінансова допомога у вигляді міжнародного приватного валютного кредиту у 17,05 млрд. грн. (фактично 2,43 млрд. доларів) від фінансової компанії материнського холдингу «OTP Finan-sing Cyprus Company LTD» (Кіпр), за яким «ОТП банк» у 2009 році сплатив за кордон 279,8 млн. грн. (40 млн. долларів США) відсотків річних за користування за ставкою 1,64% річних. Слід відмітити, що наданий тією ж фінансовою компанією «OTP Finansing Cyprus Company LTD» (Кіпр) довгостроковий кредит у вигляді «субординованого боргу» (1,66 млн доларів США) оплачується «ОТП банк» за ставкою 4,82% річних [97];

— у післякризовий період 2010;2013 рр. фінансова компанія материнсь-кого холдингу «OTP Finansing Cyprus Company LTD» (Кіпр) почала різку репатріацію за кордон наданої фінансової допомоги, зменшивши вже у 2010 році її обсяг на 5 млрд грн і довевши її залишок станом на 01.01.2015 р. до рівня 1,55 млрд. грн. (тобто 100 млн. доларів США);

— відповідно, для заміщення ресурсної бази «ОТП банк» був вимушений залучати депозити юридичних та фізичних осіб по значно вищій ставці витрат на залучення. Так, обсяг депозитів юридичних осіб з рівня 3,27 млрд. грн. у 2009 році зріс до рівня 6,28 млрд. грн. у 2014 році (на +3,0 млрд. грн.), а обсяг депозитів фізичних осіб з рівня 3,85 млрд. грн. зріс до рівня 7,72 млрд. грн. у 2014 році (на +3,9 млрд. грн.), при цьому обсяг валютного «субординованого боргу» зріс на +1,3 млрд. грн. в еквіваленті тільки за рахунок девальвації національної валюти.

— як результат, обсяг пасивів валюти балансу з рівня 29,4 млрд. грн. у 2009 році знизився до рівня 21,5 млрд. грн. у 2014 році (-7,9 млрд. грн.).

2. Щодо динаміки та структури активів (рис. В.5 Додатку В):

— враховуючи суттєве зниження обсягів ресурсної бази, «ОТП банк» скоротив обсяги основного портфелю кредитів, наданим фізичним особам, з рівня 15,7 млрд. грн. у 2009 році до рівня 6,4 млрд. грн. у 2014 році, тобто на (-9,3 млрд. грн.). При цьому, 30% обсягу портфеля (2,0 млрд. грн.) визнано ризиковим або сумнівним до повернення і на нього за рахунок доходів банку створені резерви відшкодування;

— скорочення обсягів портфелю кредитів, наданих юридичним особам, відбулось з рівня 13,3 млрд. грн. у 2009 році до рівня 9,6 млрд. грн. у 2014 році, тобто на (-3,7 млрд грн). При цьому, 25% обсягу портфеля (2,56 млрд. грн) визнано ризиковим або сумнівним до повернення і на нього за рахунок доходів банку створені резерви відшкодування;

— якщо у 2010;2011 рр. банк значно наростив обсяг портфелю цінних паперів на продаж до рівня 3,9 млрд грн, то у 2014 році обсяг портфелю цінних паперів на продаж був знижений на 60% та частково замінений менш ризикованим портфелем цінних паперів до погашення обсягом до 1,4 млрд грн (державні облігації ОВДП);

Аналіз динаміки питомої ваги статей активів в «ОТП банк» у 2009;2014 рр. (рис. В.6 Додатку В) показав:

— питома вага кредитів, наданих юридичним особам з рівня 45,3% у 2009 році зросла до рівня 57,6% у 2011 році та знов знизилась до рівня 44,9% у 2014 році;

— питома вага кредитів, наданих фізичним особам з рівня 53,5% у 2009 році знизилась до рівня 25,8% у 2012 році та знов зросла до рівня 29,6% у 2014 році;

— питома вага створених за рахунок доходів резервів ризику портфелів кредитів з рівня -12,5% у 2009 році зросла до рівня — 21,3% у 2014 році;

— обсяг зведеного портфелю цінних паперів з рівня 14,1% у 2009 році знизився до рівня 4,1% у 2014 році.

3. Щодо динаміки доходів та витрат банку:

— відносний рівень чистих процентних доходів (віднесених до валюти активів балансу) з рівня 8,5% у 2009 році поступово знизився до рівня 8% у 2010;2012 рр., різко піднявся до рівня 10,2% у 2013 році та ще додатково зріс до рівня 10,6% у 2014 році;

— відносний рівень чистих комісійних доходів (віднесених до валюти активів балансу) з рівня 0,97% у 2009 році поступово зріс до рівня 1,96% у 2013 році та знизився до рівня 1,56% у 2014 році;

— відносний рівень результатів від торгових операцій та курсової переоцінки валюти (віднесених до валюти активів балансу) з рівня 0,66% у кризовому 2009 році значно знизився до рівня 0,1 — 0,2% у 2010;2013 рр., та різко піднявся до рівня 1,72% у кризовому 2014 році;

— відносний рівень результатів від торгових операцій та курсової переоцінки цінних паперів (віднесених до валюти активів балансу) є незначним та знаходився на протязі 2009;2014 рр. у діапазоні від +0,07% до -0,15%;

— відносний рівень інших чистих операційних доходів (віднесених до валюти активів балансу) з рівня 0,14% у 2009 році поступово зріс до рівня 1,48% у 2013 році та знизився до рівня 0,93% у 2014 році;

— відносний рівень відрахувань доходу в резерви ризику активних операцій (віднесених до валюти активів балансу) з рівня -6,03% у кризовому 2009 році змінився на часткове повернення в доходи частки створених резервів у 2010;2011 рр. та знову почав поступово зростати у 2012;2014 рр. до пікового значення -13,4% у кризовому 2014 році;

— сумарний відносний рівень операційних доходів (віднесених до валюти балансу) з рівня 4,2% у 2009 році зріс до рівня 11,4% у 2010 році, поступово знизився до рівня 8,9% у 2013 році та різко знизився до рівня 1,3% у 2014 році;

— відповідно, показник чистого прибутку до активів банку (ROA) з рівня 2,5% у 2010 році поступово знизився до рівня 0,63% у 2013 році та різко знизився до рівня збитку — 9,3% у 2014 році (за рахунок форс-мажорного відрахування доходів в резерви ризику в розмірі -13,4%).

Проведений аналіз рейтингової позиції та рівня ризикованості діяльності «ОТП банк» на ринку депозитних та кредитних операцій станом на 01.02.2015 року показав [105]:

1. На ринку залучення депозитних коштів банк займає неризиковану «стриману» позицію. Так, в умовах ажіотажного «відпливу» депозитів з банківської системи у 2014 році банк не веде активної «боротьби» за залучення коштів клієнтів [105]:

— при максимумі депозитної ставки залучення коштів в національній валюті 27% річних (найбільш ризиковий банк «Михайлівський») та 23% річних (найбільший банк «Приватбанк»), ставка депозиту в національній валюті в «ОТП банк» становить тільки 19% річних (строк від 6 міс. до 1 року) та знаходиться на нижчих позиціях привабливості для клієнтів;

— при максимумі депозитної ставки залучення коштів в доларах США 13% річних (найбільший банк «Приватбанк») та 11% річних (найбільш ризиковий банк «Михайлівський»), ставка депозиту в доларах США в «ОТП банк» становить тільки 5% річних (строк від 6 міс. до 1 року) та знаходиться на найнижчих позиціях привабливості для клієнтів;

2. На ринку кредитування банк займає позицію «надвисоких» кредитних ставок. Так [105]:

— при мінімумі кредитної ставки на ринку придбання вітчизняних автомобілів (кредит на 5 років, власний внесок — 50%) у 18−19% (ПАТ «Укрсиббанк»), ставка аналогічного автокредиту в національній валюті в «ОТП банк» має максимальний рівень на ринку 25,9−26,3% річних та знаходиться на нижчих позиціях привабливості для клієнтів;

— при мінімумі кредитної ставки на іпотечному вторинному ринку придбання житла (кредит на 10 років, власний внесок — 30%) у 18−19% (ПАТ «Михайлівський»), ставка аналогічного іпотечного кредиту в національній валюті в «ОТП банк» має максимальний рівень на ринку 28,3−29,3% річних та знаходиться на нижчих позиціях привабливості.

2.2 Аналіз операцій з векселями в банку

ПАТ «ОТП банк» здійснює всі передбачені законодавством України види операцій з векселями клієнтів [97]:

а) кредитні (врахування, надання кредитів під заставу векселів);

б) гарантійні (авалювання, надання гарантій щодо оплати векселів);

в) комісійні операції (доміциляція, інкасування, зберігання, купівля-продаж векселів, виконання функцій розрахункової палати з пред’явлення векселів до платежу тощо);

г) розрахункові операції з векселями;

д) реалізація бланків векселів.

Аналіз основних умов та тарифів здійснення операцій «ОТП банк» з векселями показав [97]:

1. Облік (дисконтування) векселів — це кредитна операція, котра полягає в придбанні банком векселя у законного векселетримача до настання терміну платежу по ньому за кошти з дисконтом. Дисконт у даному випадку є платою за достроковий платіж по векселю (кредит) і визначається виходячи з облікової ставки банка та кількості днів, що залишилися до дати платежу по векселю. Якщо на векселі, запропонованому до обліку, векселетримач здійснює безобігову обмовку, то за додаткові ризики, пов’язані із зменшенням кількості зобов’язаних по векселю осіб, банк бере додаткову комісію.

Облікова ставка становить 35 — 90% річних в залежності від ліквідності векселів, платоспроможності емітентів та термінів погашення. Пріоритет надається обліку векселів своїх клієнті та векселів, авальованих банками.

2. Авалювання векселів — це позабалансова операція прийняття банком на себе зобов’язань по оплаті векселів у випадку несплати їх платником. Банк здійснює авалювання векселів згідно вимог НБУ на протязі одного банківського дня. Наявність авалю банку робить векселі клієнтів більш ліквідними, що забезпечує їх вільний обіг на фондовому ринку України.

Вартість операції авалювання становить 0,5 — 5,0% від номіналу векселя, в залежності від суми за векселем, кратності операцій, платоспроможності векселедавця / акцептанта, тощо. В табл. 2.1 — 2.2 наведені тарифи «ОТП банк» за авалювання векселів та порівняння тарифів з іншими банками України.

Таблиця 2.1. Тарифи ПАТ «ОТП банк» при авалюванні векселів [97]

Таблиця 2.2. Порівняння комісій за авалювання податкових векселів в деяких українських банках (на червень 2014 року)

3. Виконання банком функцій особливого платника по доміцільованим і не доміцільованим векселям — це оплата векселя за дорученням і за рахунок коштів векселедавця, зарезервованих на рахунку доміциляції. Ця операція дозволяє спростити розрахунки клієнтам зі своїми партнерами і наблизити їх до центрів ділової активності, а також часто використовується в різноманітних розрахункових схемах з гарантуванням платежу. Рахунок доміциляції являється банківським рахунком і недоступний для стягнення органам ДПА. Забезпечення векселів коштами можливо за рахунок кредитних коштів, отриманих у банку.

Вартість цієї операції 0,1 — 0,5% від номіналу векселя в залежності від суми за векселем та кратності операцій

4. Інкасування банком векселів клієнтів дозволяє останнім значно спростити передачу векселів партнерам, що знаходяться у віддалених регіонах, а також позбутися від складної специфічної роботи з пред’явлення і при необхідності - опротестуванню векселів для одержання платежу по ним.

Вартість цієї операції 0,3 — 2,0% від номіналу векселя в залежності від суми за векселем та складності отримання платежу

5. Збереження векселів здійснюється банком для зручності клієнтів із метою їхньої цілості, а також у розрахункових схемах для забезпечення дотримання договірних відношень сторонами угоди.

Вартість цієї операції 0,01 — 0,5% від номіналу векселів в залежності від загальної суми за векселями, термінів зберігання, складності інструкцій поручителя

6. Купівля, продаж, обмін векселів здійснюються з доручення і за рахунок клієнтів на комісійній основі.

7. Організація розрахунків із використанням векселів здійснюється фахівцями банку в індивідуальному порядку для кожного клієнта на підставі аналізу його фінансових потоків з урахуванням специфіки його діяльності і його потреб.

8. Кредитування під заставу векселів здійснюється по оцінній ринковій вартості. Використання даної операції у розрахункових схемах дозволяє клієнтам вирішувати багато поточних проблем забезпечення виробничої діяльності. Співвідношення розміру застави й кредиту визначається відповідно до чинного законодавства.

9. Продаж вексельних бланків:

Таблиця 2.3. Вартість бланків простих та переказних векселів в «ОТП — банк» [97]

Для порівняння в ПАТ КБ «Приватбанк» вартість одного вексельного бланку (простого чи переказного) — 22,74 грн, у т. ч. ПДВ — 3,79 грн. Окрім оплати банку вартості вексельного бланку, необхідно оплатити казначейству державне мито у розмірі 0,1 від неоподаткованого мінімуму доходів громадян за кожний бланк (1,70 грн.).

Як показав аналіз звітності ПАТ «ОТП банк» в період 2009;2014 рр. єдиним типом операцій з векселями, які проводив банк, було авалювання податкових векселів. Авалюючи вексель, банк надає строковий кредит особі, за яку даний аваль. Аваль оформляється як напис на векселі або додатковому аркуші (алонжі): «Вважати за аваль», «Як аваліст за», «Авальований» або іншої рівнозначної формули.

«ОТП банк» у 2008;2014 рр. надавав послуги з авалювання векселів:

— на суму ПДВ при імпорті товарів на митну територію України (до вступу у 2010 році Податкового Кодексу України [54]);

— на суму ПДВ та мита при здійсненні операцій з давальницькою сировиною (до вступу у 2012 році нової редакції Митного Кодексу України від 13.03.2012 № 4495_VI) та корегування Податкового Кодексу України [69]];

— на суму акцизного збору;

— на суму інших простих векселів, обіг яких обмежений і векселедержателем по яких виступає ДПА, митниця або інша державна організація.

Податковий вексель — це простий вексель, авальований банком, що видається векселедавцем до отримання з акцизного складу спирту етилового, до отримання з нафтопереробного підприємства нафтопродуктів або до ввезення нафтопродуктів на митну територію України і є забезпеченням виконання ним зобов’язання щодо сплати суми акцизного податку у строк, визначений статтями 225, 229 Податкового кодексу (пп. 14.1.176 п. 14.1 ст. 14 цього Кодексу [54]).

Надання податкового векселя передбачено статтями 225 та 229 Податкового кодексу та має наступні особливості поводження з векселем для кожної з цих статей окремо [78]:

1. Використання спирту етилового для виробництва алкогольних напоїв (ст. 225 Податкового кодексу [54]).

Перед отриманням на акцизному складі спирту етилового неденатурованого, призначеного для переробки на алкогольні напої (крім виноматеріалів), виробники повинні сплатити акцизний податок (п. 225.1 ст. 225 Податкового кодексу) або подати до органу ДПС за своїм місцезнаходженням податковий вексель. В останньому разі сплата акцизного податку відстрочується на строк до 90 календарних днів, починаючи з дня видачі податкового векселя.

Векселедавцем є виробник алкогольних напоїв, векселедержателем — орган ДПС України за місцезнаходженням виробника. Перш ніж видати вексель, виробник придбаває бланк простого векселя у банку, робить його ксерокопію. Потім самостійно розраховує належну до сплати суму акцизного податку і заповнює вексель у двох примірниках: першому (оригінал) і другому (копію). Кожен примірник заповнюється окремо.

Зазначена у векселі сума акцизного податку розраховується за ставками для готової продукції, яку планується виготовити зі спирту, який планується отримати з акцизного складу. Заповнений вексель виробник подає до банку. Банк здійснює аваль векселя.

Аваль — це вексельна порука, згідно з якою аваліст (особа, яка здійснює аваль, у тому числі банк) бере на себе відповідальність за оплату податкового векселя перед векселедержателем і яка оформляється гарантійним написом банку на векселі чи на спеціальному додатковому аркуші (алонж) окремо для кожного окремого примірника кожного векселя.

Авальований банком вексель видається органу ДПС України. Причому перший примірник (оригінал) залишається в органі ДПС України, а другий з відміткою векселедержателя про взяття на облік повертається векселедавцю для пред’явлення представнику органу ДПС України на акцизному складі під час отримання спирту етилового.

Векселедавець на протязі терміну дії податкового векселю (90 днів) сплачує вказану в ньому суму акцизного податку при придбанні марок акцизного податку та залишок грошовими коштами.

Податковий вексель вважається погашеним векселедавцем у разі сплати суми податку в повному обсязі та в зазначений у податковому векселі строк (п. 225.4 ст. 225 Податкового кодексу [54]).

У разі якщо податковий вексель не погашається у визначений строк, векселедержатель (орган ДПС України) вчиняє протест такого векселя у неплатежі згідно із законодавством та звертається з опротестованим векселем протягом одного робочого дня з дати вчинення протесту до банку, який здійснив аваль такого векселя. Банк-аваліст зобов’язаний не пізніше операційного дня, що настає за датою звернення векселедержателя з опротестованим векселем, переказати суму, зазначену в цьому векселі, векселедержателю (п. 225.7 ст. 225 Податкового кодексу [54]).

2. Використання спирту етилового для виробництва окремих видів продукції (п. 229.1 ст. 229 Податкового кодексу [54], Порядок № 1257 [74]).

Відповідно до п. 5 Порядку № 1257 податковий вексель видається [74]:

— суб'єктами господарювання, які у межах квот отримують з акцизного складу спирт етиловий денатурований (спирт технічний) для виробництва продуктів органічного синтезу, у складі яких міститься не більш як 0,1% залишкового етанолу, та які отримують з акцизного складу біоетанол для виробництва біопалива та бензинів моторних сумішевих із вмістом біоетанолу, етил-трет-бутилового етеру (ЕТБЕ), інших добавок на основі біоетанолу, — на строк, що не перевищує 90 календарних днів від дати авалювання векселя банком;

— підприємствами первинного виноробства, які отримують спирт етиловий з акцизного складу для виробництва виноградних, плодово-ягідних та інших виноматеріалів і сусла, та суб'єктами господарювання, які у межах квот отримують з акцизного складу спирт етиловий для виробництва лікарських засобів (у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів), крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів, — на строк, що не перевищує 180 календарних днів від дати авалювання векселя банком.

Довідка про цільове використання, Звіт про обсяги виробництва лікарських засобів (якщо вироблялися лікарські засоби) разом з податковим векселем подаються до органу ДПС України.

На підставі цих документів в органі ДПС України погашають податковий вексель — на лицьовому боці векселя проставляють відбиток штампа з написом «ПОГАШЕНО», що засвідчується підписом керівника (заступника керівника) та печаткою векселедержателя (органу ДПС) (п. 12 Порядку № 1257 [74]).

У разі коли податковий вексель не погашено в установлений строк, векселедержатель здійснює протест такого податкового векселя у неплатежі згідно із законодавством та протягом одного робочого дня з дати вчинення протесту звертається до банку, який здійснив аваль цього податкового векселя, з опротестованим податковим векселем. Банк-аваліст зобов’язаний не пізніше операційного дня, що настає за датою звернення векселедержателя з опротестованим податковим векселем, переказати векселедержателю суму, зазначену в податковому векселі (п. 14 Порядку № 1257 [74]). Тобто якщо податковий вексель не погасити у встановлений строк, акцизний податок (суму за векселем) доведеться сплатити. Те саме стосується випадку, коли спирт використано не за цільовим призначенням.

3. Використання нафтопродуктів як сировини для виробництва етилену (пункти 229.2, 229.3 Податкового кодексу [54], Порядок № 1215 [72]):

— податковий вексель видається тільки на строк, який не може перевищувати 90 календарних днів;

— податковий вексель складається у разі отримання легких і важких дистилятів з нафтопереробного підприємства у двох примірниках, а у разі їх ввезення на митну територію України з метою використання як сировини у виробництві етилену — у трьох примірниках, перший з яких заповнюється на вексельному бланку, придбаному векселедавцем в банку, а два інші - на ксерокопії вексельного бланка, що мають однаковий з першим примірником номер;

При оформленні векселедержателем форми «Довідки про цільове використання легких і важких дистилятів як сировини у виробництві етилену» та, відповідно, своєчасному погашенні векселя в ДПС — сума за векселем (акцизний податок) не сплачується.

4. Використання нафтопродуктів як сировини у хімічній промисловості (пункти 229.4, 229.5 Податкового кодексу [54], Порядок № 1068 [73])

Зазначені особливості у своїх принципових моментах майже такі самі, як і для попередньої ситуації. Відмінність полягає у такому: для того аби поставити вексель на облік в органі ДПС України, векселедавець повинен надати Довідку про прогнозований обсяг нафтопродуктів, які планується використовувати як сировину для виробництва у хімічній промисловості. На підставі зазначеної Довідки вексель погашається.

Таким чином, після вступу у 2010 році в дію Податкового Кодексу України та ануляції податкових векселів в процедурі сплати ПДВ при імпорті продукції, авальовані банком податкові векселя можуть бути видані тільки в процедурі сплати акцизного податку [78]:

— виробниками алкогольних напоїв (горілки);

— підприємствами первинного виноробства, які є виробниками виноградних, плодово-ягідних та інших виноматеріалів і сусла;

— виробниками лікарських засобів;

— виробниками продуктів органічного синтезу;

— нафтопереробними заводами (чи іншими суб'єктами господарювання), які використовують біоетанол для виробництва бензинів моторних сумішевих із вмістом біоетанолу, етил-трет-бутилового етеру (ЕТБЕ), інших добавок на основі біоетанолу;

— виробниками біопалива;

— виробниками, які ввозять в Україну нафтопродукти з метою їх використання як сировини у виробництві в хімічній промисловості.

Банк авалював такі види податкових векселів:

1. при виробництві лікеро-горілчаної продукції (Постанова КМУ № 1260 від 27.12.2010);

2. при отриманні з акцизного складу спирту етилового неденатурованого, спирту етилового денатурованого (технічного) і біоетанолу для виготовлення окремих видів продукції (Постанова КМУ № 1257 від 27.12.2010 [74]);

3. при отриманні або ввезенні в країну легких і важких дестілятов для виробництва етилену (Постанова КМУ № 1215 від 27.12.2010 [72]);

4. при отриманні або ввезенні в країну речовин, що використовуються як компоненти моторних палив, для використання як сировини для виробництва в хімічній промисловості (Постанова КМУ № 69 від 04.02.2013 [75]);

Основні параметри авалювання податкових векселів [97]:

Термін фінансування:

— загальний термін ліміту — від 90 днів до 180 днів;

— термін погашення векселя — у межах, обумовлених відповідним законодавчим актом.

Валюта фінансування:

— гривня (по курсу НБУ в валюті контракту).

Вартість фінансування:

— встановлюється як комісія за аваль кожного окремого векселя (виходячи з річної відсоткової ставки). Ставка комісії за аваль конкретного векселя визначається терміном його погашення (диференціюється по 30 днів).

Розмір комісії для позичальника залежить від його фінансового стану, терміну дії векселя та якості застави.

Забезпечення:

— застава основних засобів (цілісні майнові комплекси, нерухоме майно, обладнання, транспортні засоби, сільськогосподарська техніка);

— застава товарно-матеріальних цінностей в обігу;

— застава майнових прав вимоги за договорами банківського вкладу;

— банківська гарантія повернення кредиту;

— фінансова порука (корпоративна гарантія) прийнятної для банку компанії.

В табл. 2.4 наведені основні характеристики обсягів операцій «ОТП банк» з авалювання векселів в позабалансовому обліку групи «Кредитні зобов’язання, надані банком» у 2009;2013 рр. Позабалансовий облік операцій до їх завершення (погашення кредитного зобов’язання банка) проводиться згідно ймовірним умовам:

— клієнт, який отримав за комісійну винагороду кредитне зобов’язання банку, використав його при проведенні успішної власної операції, а у банка не виникли вимоги до сплати суми кредитного зобов’язання в результаті «дефолту» клієнта. Тоді дохід банку дорівнює сумі сплаченої клієнтом комісійної винагороди;

— клієнт, який отримав за комісійну винагороду кредитне зобов’язання банку, використав його при проведенні неуспішної власної операції, а у банка виникли зовнішні вимоги до сплати суми кредитного зобов’язання, як компенсації за неплатоспроможність клієнта. Тоді дохід /витрати банку дорівнює різниці суми сплаченої клієнтом комісійної винагороди та суми, яку банк сплатив за зобов’язанням за клієнта.

Як показує аналіз даних, наведених в табл. 2.4, обсяги авальованих «ОТП банк» векселів зросли з рівня 37,0 млн грн у 2008 році до рівня 470,5 млн грн у 2011 році (в 13 разів), та, в зв’язку з скасуванням вексельного обігу у сфері ЗЕД (імпортний ПДВ — з 2010 року, давальницька сировина — з 2012 року) і введенням акцизного збору 1,5% на операції з векселями у 2012 році, різко знизились до рівня 0,5 — 1,0 млн грн у 2012;2013 році (практично в 470 разів) та дещо зросли у 2014 році до 2,9 млн грн за рахунок зростання обсягів авалювання акцизних векселів.

Таблиця 2.4. Основні характеристики обсягів операцій «ОТП банк» (включаючи досліджуємі операції з авалювання векселів в позабалансовому обліку групи «Кредитні зобов’язання, надані банком» у 2008;2014 рр. [58 — 60]

В табл. 2.5 наведені результати «вертикального аналізу» — динаміки питомої ваги окремих операцій (включаючи операції авалювання векселів) в позабалансовому обліку групи «Кредитні зобов’язання, надані банком» у 2008;2014 рр. Як показує аналіз даних, наведених в табл. 2.5, питома вага обсягів операцій з авалювання векселів в «ОТП банк» з рівня 0,55% у 2008 році поступово зросла до рівня 8,1% у 2011 році та різко знизилась до рівнів 0,01−0,02% у 2012;2013 рр. Незначне зростання питомої ваги операцій з авалювання векселів у 2014 році до рівня 0,05% свідчить про продовження загальної тенденції різкого зниження обсягів вексельних операцій на фінансовому ринку України після введення ряду негативних митних та податкових новацій з 2011;2012 рр., описаних раніше.

Таблиця 2.5. Питома вага окремих операцій (включаючи операції авалювання векселів) в позабалансовому обліку групи «Кредитні зобов’язання, надані банком» у 2008;2014 рр. («вертикальний аналіз» даних табл. 2.4)

В табл. 2.6 наведені результати «горизонтального аналізу» — динаміки базових індексів обсягів досліджуємих окремих операцій (включаючи операції авалювання векселів) в позабалансовому обліку групи «Кредитні зобов’язання, надані банком» у 2008;2014 рр. Як показує аналіз даних, наведених в табл. 2.6, обсяг операцій з авалювання векселів в «ОТП банк» з 2008 року по 2011 рік зріс у 12,7 рази та різко знизився до рівнів 1,6−2,8% від рівня 2008 року у 2012;2013 рр. Незначне зростання базового індексу обсягів операцій з авалювання векселів у 2014 році до рівня 7,8% від рівня 2008 року також підтверджує продовження загальної тенденції різкого зниження обсягів вексельних операцій на фінансовому ринку України після введення ряду негативних митних та податкових новацій з 2011;2012 рр., описаних раніше.

Таблиця 2.6. Базовий індекс росту обсягів окремих операцій (включаючи операції авалювання векселів) в позабалансовому обліку групи «Кредитні зобов’язання, надані банком» відносно рівня 2008 року («горизонтальний аналіз» даних табл. 2.4)

В табл. 2.7 наведена динаміка статей комісійних доходів та витрат в «ОТП банк» у 2008;2013 рр. за даними річних звітів банка [58−60]. Слід відмітити, що в доступній звітності доходи та витрати за позабалансовими інструментами операцій з кредитними зовов’язаннями (операції з експортими та імпортними акредитивами, операції надання гарантій та операції авалювання векселів) надані сумарними строками (п. 1.6, 2.6 табл. 2.7).

Таблиця 2.7. Динаміка статей комісійних доходів та витрат в «ОТП банк» у 2008;2014 рр. за даними звітів банка [58−60]

Таким чином, сумарним результатом операцій з позабалансовими інструментами операцій з кредитними зобов’язаннями банка для аналізу є чистий комісійний дохід від суми цих операцій (різниця між сумарними доходами від 4_х типів операцій та сумарними витратами на здійснення цих 4_х типів операцій).

В табл. 2.8 наведені результати «вертикального аналізу» — динаміки питомої ваги статей комісійних доходів та витрат в чистому комісійному доході «ОТП банк» у 2008;2014 рр. Як показує аналіз даних, наведених в табл. 2.8, питома вага сумарних доходів від позабалансових операцій з кредитними зобов’язаннями (включаючи операції з авалювання векселів) в «ОТП банк» з рівня 15,7% у 2008 році знизилась до рівня 8,1% у 2011 році, поступово знизилась до рівня 3,9% у 2013 році та знов зросла до рівня 6,8% у 2014 році, а питома вага сумарних витрат від позабалансових операцій з кредитними зобов’язаннями (включаючи операції з авалювання векселів) в «ОТП банк» з рівня 10,9% у 2008 році знизилась до рівня 3,8% у 2013 році та різко зросла до рівня 17,4% у 2014 році.

Питома вага чистих сумарних комісійних доходів від позабалансових операцій з кредитними зобов’язаннями (включаючи операції з авалювання векселів) в «ОТП банк» з рівня 4,7−4,9% у 2008;2011 рр. різко знизилась до рівня 0,11% у 2013 році та перейшла в збитковий діапазон -10,6% у 2014 році, тобто у відсутності операцій з авалювання векселів інші операції з кредитних зобов’язань стали безприбутковими, а при їх нарощенні - збитковими.

В табл. 2.9 наведені результати «горизонтального аналізу» — динаміки базових індексів росту обсягів статей комісійних доходів та витрат в «ОТП банк» у 2008;2014 рр. відносно рівня 2008 року.

Як показує аналіз даних, наведених в табл. 2.9, чистий комісійний дохід від операцій з позабалансовими інструментами (акредитиви, гарантії, векселі) з 2008 до 2011 року зріс в 1,87 рази, але у 2012;2013 рр. знизився до рівня 8,1% та до рівня -635% від рівня 2008 року. При цьому базові індекс сумарних комісійних доходів/витрат від операцій з кредитними позабалансовими інструментами у 2014 році становили 125%/457% від рівня 2008 року.

Таблиця 2.8. Динаміка питомої ваги статей комісійних доходів та витрат в чистому комісійному доході «ОТП банк» у 2008;2014 рр. («вертикальний аналіз» даних табл. 2.7)

Таблиця 2.9. Динаміка базового індексу росту обсягів статей комісійних доходів та витрат в «ОТП банк» у 2008;2014 рр. відносно рівня 2008 року («горизонтальний аналіз» даних табл. 2.7)

Як показує аналіз динаміки обсягів доходів та витрат операцій «ОТП банк» з позабалансовими кредитними зобов’язаннями у 2008;2014 рр.:

— суттєве падіння обсягів операцій з імпортними та експортними акредитивами у 2009;2011 рр. привело до різкого зменшення сумарних витрат при здійсненні операцій з позабалансовими кредитними зобов’язаннями, а зростання їх обсягів у 2012;2014 рр. привело до зростання сумарних витрат при здійсненні операцій з позабалансовими кредитними зобов’язаннями;

— динаміка зростання/падіння обсягів операцій з авалювання векселів відповідає динаміці зростання/падіння чистого комісійного доходу від операцій «ОТП банк» з позабалансовими кредитними зобов’язаннями;

— різке падіння у 2012;2014 рр. обсягів операцій банку з авалювання векселів та одночасне зростання обсягів операцій з імпортними та експортними акредитивами привело до падіння обсягів чистого комісійного доходу від операцій «ОТП банк» з позабалансовими кредитними зобов’язаннями;

— самостійний вплив обсягів операцій з надання кредитних гарантій та операцій з експортними акредитивами на динаміку зміни обсягів чистого доходу від позабалансових кредитних операцій за спостерігаємий період встановити не вдається.

Таким чином, проведений аналіз данних первинних статистичних спостережень за динамікою факторів та результатів дозволяє прогнозувати наявність різного впливу операцій з імпортними акредитивами, експортними акредитивами, наданими гарантіями та авалювання векселів на величину сумарних чистих комісійних доходів від здійснення цих чотирьох видів операцій «ОТП банк» з позабалансовими кредитними зобов’язаннями.

Відповідно, отримана інформація застосована в дипломному дослідженні для побудови економетричних економіко-математичних моделей, тобто моделей, в яких не встановлені прямі функціональні зв’язки, а враховується наявність чи відсутність кореляційних зв’язків між зафіксованими та згрупованими даними первинних статистичних спостережень.

2.3 Економетричне моделювання впливу обсягів операцій з імпортними акредитивами та авальованих векселів на чистий сумарний комісійний дохід від операцій з позабалансовими інструментами

Поглиблене дослідження впливу обсягів операцій з імпортними акредитивами та авальованих векселів на чистий сумарний комісійний дохід від операцій з позабалансовими інструментами потребує застосування економетричних моделей. Під економетричною моделлю розуміють рівняння регресії, яке встановлює кількісне співвідношення між декількома параметрами, що нас цікавлять.

Нижче приведені дані спостережень:

Таблиця 2.10. — Вихідні дані економетричного моделювання

Побудуємо модель впливу обсягу операцій з імпортними акредитивами на чистий сумарний комісійний дохід від операцій з позабалансовими інструментами.

В якості моделі оберемо експонентну залежність у вигляді:

(2.1)

де — параметри, які треба знайти.

За допомогою логарифмування нелінійну модель приведемо до лінійної:

(2.2)

де. Параметри лінійної моделі знайдемо за допомогою метода найменших квадратів.

Значення, знайдені за допомогою вказаного методу мають вигляд:

= -0,0581, (2.3)

= 9,68. (2.4)

Отже, розрахункові значення лінійної моделі обчислюються за формулою:

9,68 — 0,0581*x_і (2.5)

Середньоквадратична помилка регресії:

= 0,775. (2.6)

Відносно середньо вибіркового значення це становить 9,15%

Коефіцієнт детермінації для даної моделі дорівнює

= 0,6884. (2.7)

Це означає, що вибрана модель пояснює відмінність величин Y на 68,84%. Решта зумовлена факторами, які лежать поза межами моделі.

Перевіримо адекватність лінійної моделі за критерієм Фішера. Для цього за статичними таблицями F_розподілу Фішера для 5%-ого рівня значимості (задаємо довільно) та при степенях вільності відповідно 1 і n_2 знайдемо критичне значення 6,61. Розраховане значення F_критерію Фішера відповідно дорівнює

11,04. (2.8)

Таким чином, розраховане значення F більше ніж критичне. Отже, можна зробити висновок про адекватність моделі за F_критерієм Фішера.

Перевіримо значимість коефіцієнта регресії, який оцінено. Це можна зробити за допомогою аналізу його відношення до свого стандартного відхилення :

0,0175. (2.10)

3,23. (2.11)

Критичне значення t_статистики знаходимо за статистичними таблицями t_розподілу Стьюдента при рівні значимості (задаємо довільно) та ступенях вільності n_2: 2,57.

Обраховане значення більше ніж критичне. Отже ми відкидаємо нульову гіпотезу про те, що і робимо висновок, що з надійністю 95% відрізняється від нуля.

Таким чином, лінійна модель адекватна по Фішеру і має значимі за критерієм Стьюдента коефіцієнти, а це означає, що відповідна нелінійна модель також адекватна і має значимі коефіцієнти:

Отже, побудована не лінійна модель має вигляд:

(2.12)

Рисунок 2.1 Графік економетричної моделі залежності чистого сумарного комісійного доходу від операцій з позабалансовими інструментами від обсягів операцій з імпортними акредитивами (без точки «викиду» 2014 року) Для оцінки впливу показників на без урахування одиниць виміру обчислимо коефіцієнти еластичності за формулою:

(2.13)

Рисунок 2.2 Коефіцієнт еластичності в економетричній моделі

Еластичність, що обчислена на основі середніх значень змінних, складає

— 1,21. (2.14)

Далі побудуємо регресійну модель впливу обсягу операцій з авальованими векселями на чистий сумарний комісійний дохід від операцій з позабалансовими інструментами.

Виходячи з діаграми розсіювання, для моделі оберемо логарифмічну модель:

(2.15)

де — параметри, які треба знайти.

Після заміни нелінійну модель приведемо до лінійної:

(2.16)

Параметри знайдемо за допомогою метода найменших квадратів, що описаний вище (формули (2.3) — (2.4)):

1894,4, -10 597.

Далі виконуємо розрахунки параметрів за алгоримами формул (2.5) — 2.14). Середньоквадратична помилка регресії:

1736,6.

Відносно середньо вибіркового значення це становить 22,8%.

Коефіцієнт детермінації для даної моделі дорівнює

0,9219.

Це означає, що вибрана модель пояснює відмінність величин Y на 92,19%. Решта зумовлена факторами, які лежать поза межами моделі.

Перевіримо адекватність лінійної моделі за критерієм Фішера.

Критичне значення 6,61 для 5%-ого рівня.

Розраховане значення F_критерію Фішера відповідно дорівнює

59,02.

Таким чином, розраховане значення F більше ніж критичне. Отже, можна зробити висновок про адекватність моделі за F_критерієм Фішера.

Перевіримо значимість коефіцієнта регресії, який оцінено. Це можна зробити за допомогою аналізу його відношення до свого стандартного відхилення :

246,6. 7,68.

Критичне значення t_статистики знаходимо за статистичними таблицями t_розподілу Стьюдента при рівні значимості та ступенях вільності n_2: 2,57. Таким чином, обраховане значення більше ніж критичне. Отже ми відкидаємо нульову гіпотезу про те, що і робимо висновок, що з надійністю 95% відрізняється від нуля.

Таким чином, відповідна лінійна модель є адекватною за критерієм Фішера і має значимі за критерієм Стьюдента коефіцієнти, тож експоненціальна модель динаміки собівартості також є адекватною и має значимі коефіцієнти. Розрахункові значення за моделлю обчислюються за формулою:

(2.16)

Рисунок 2.3 Економетрична модель «обсяг векселів — обсяг чистих комісійних доходів від позабалансових операцій» (без точки «викиду» 2014 року) Для оцінки впливу показників на без урахування одиниць виміру обчислимо коефіцієнти еластичності за формулою:

Рисунок 2.4 Еластичність в економетричній моделі «обсяг векселів — обсяг чистих комісійних доходів від позабалансових операцій»

Еластичність, що обчислена на основі середніх значень змінних, складає

0,9216.

Аналіз побудованих моделей показав, що:

1. Сумарний комісійний дохід від операцій з позабалансовими інструментами зменшується при збільшенні обсягу операцій з імпортними акредитивами за законом експоненти.

2. Сумарний комісійний дохід від операцій з позабалансовими інструментами збільшується при збільшенні обсягу авальованих векселів по логарифмічному закону.

3. Еластичність сумарного комісійного доходу від операцій з позабалансовими інструментами по обсягу операцій з імпортними акредитивами від'ємна і збільшується за абсолютним значенням при збільшенні обсягу операцій з імпортними акредитивами.

4. Еластичність сумарного комісійного доходу від операцій з позабалансовими інструментами по обсягу авальованих векселів зменшується при збільшенні обсягу авальованих векселів.

3. Шляхи активізації вексельних операцій в банках україни

3.1 Основні проблеми в банківському обслуговуванні вексельних операцій та напрямки їх вирішення

В 2009;2012 рр. в Україні вексельний обіг відновився за умов кризи неплатежів, визваних наслідками світової фінансової кризи 2008 року, а розрахунково-платіжна функція векселів поступово замінила собою функцію кредиту і стала провідною. Про це свідчить, зокрема, застосування векселів для зарахування взаємних вимог, погашення неплатежів і побудови розрахунково-платіжних ланцюжків.

Однак прийняття ряда законодавчих та нормативних документів (Податковий Кодекс у 2010 році, Митний Кодекс у 2012 році, додаткові зміні в Податковому Кодексі щодо операцій з векселями у 2013 році, відміна у 2014 році Постанов КМУ про впровадження фінансових казначейських векселів та векселів відшкодування «експортного ПДВ») привели до сучасного згортання вексельного ринку України за наведеними в дипломному дослідженні причинами:

— відміни векселів при проведенні оплати ПДВ в імпортних митних операціях;

— відміни векселів при здійсненні зовнішньоекономічних операцій з давальницькою сировиною;

— введення 1,5% акцизного збору з суми вексельного боргу на операції з відчуждення (передачі прав за індосаментом, покупки та врахування банками) векселя.

Для сучасного українського вексельного ринку характерні такі особливості [27]:

— використання виключно простих векселів;

— відсутність комерційних паперів у традиційному розумінні (цінних паперів з великим номіналом, що поширюються переважно серед банків та інституціональних інвесторів);

— домінуюче використання векселя як розрахункового засобу і витіснення кредитної функції;

— перевага дисконтних векселів над відсотковими, що свідчить про обмеженість використання векселів як інвестицій;

— перетворення значної кількості векселів у проблемні активи вже на момент їх видачі;

— погашення векселів переважною більшістю векселедавців товарами, а не грошима.

В той же час, світовий досвід свідчить: під час кризи вексель як інструмент комерційного кредиту є надзвичайно актуальним, що дозволяє мобілізувати на внутрішньому ринку дешеві ресурси для розвитку економіки. У країнах із розвинутою і стійкою ринковою економікою вексель застосовується досить широко, добросовісно і надійно виконує функції кредиту та засобу платежу і є об'єктом різних домовленостей. У цих країнах з урахуванням національних особливостей законодавчо встановлено такі положення: про вексельну дієздатність; про порядок виготовлення, використання вексельних бланків і наслідках його порушення; про пред’явлення векселів до сплати і здійснення протестів, про особливості розглядання претензій щодо векселів та інші процедури вексельного обігу.

Основними чинниками, які стримують розвиток вексельного ринку України є [27]:

— недосконалість національного законодавства про обіг векселів (невідповідність окремих норм міжнародному вексельному праву та суперечливість національних правових актів між собою);

— недосконале податкове законодавство. Проблема трактування податкjво-фіскальною службою врахування векселів як операції з торгівлі цінними паперами, практика вільного трактування норм законів та регулювання оподаткування листами — не нормативними документами). Врахування векселів за всіма нормативними документами НБУ по суті є кредитною операцією. Проблема у тому, що податкова адміністрація відносить цю операцію до операцій купівлі-продажу цінних паперів, хоча це протирічить Цивільному кодексу України;

— негативний імідж векселя, що дістався нам у спадщину від використання векселів у корупційних держаних програмах на кшталт програми НДЦ з енергетичних векселів та діяльності «Укрспецфіну» на ринку боргів держави;

— неорганізований ринок (торгівля векселями на організованому біржовому ринку заборонена рішенням Державної Комісії з цінних паперів та фондового від 18.03.2002 р. № 103), а значить — можливість для зловживань і шахрайства внаслідок відсутності ринкової вартості векселів;

— відсутність статистики, яка б дозволяла оцінювати вплив виданих векселів на макроекономічні показники та розвиток економіки, а також робити прогнози;

— неможливість оформлення комерційного, кредиту дисконтними векселями;

— заборона випуску банками фінансових векселів, що унеможливлює додаткове залучення ресурсів до банківської системи та не сприяє появі на ринку додаткових банківських продуктів (зокрема, розробки вексельних програм). Виключення з обігу векселів, виданих банками під залучені грошові кошти, — так званих фінансових векселів — є втратою не лише для банків, а й для клієнтів. Для банків це — втрата гарного фінансового інструменту і ліквідного цінного папера в умовах, коли фінансовий ринок є нерозвиненим і кількість інструментів обмежена. У більшості країн фінансові векселі мають вільний обіг (наприклад, Росія, Чехія, Угорська Республіка, Франція, Німеччина, Литва, Білорусь тощо), виключення складають Україна та Казахстан, де видача векселя дозволена лише за поставлені товари, роботи, послуги;

— особливості обігу податкових «псевдовекселів» у якості податкових розписок тільки з операцією авалювання їх банками. Щодо порядку обігу податкових векселів, то його необхідно привести у відповідність до норм Женевської конвенції [31], залишивши цей інструмент в арсеналі банків та підприємств-імпортерів;

— високі ризики вексельних операцій внаслідок недосконалого законодавства, низької обізнаності учасників вексельного ринку у вексельному праві (і як наслідок — чисельні непорозуміння та зловживання з використанням векселів), відсутності інформації про невиконані зобов’язання за векселями (опротестовані векселі), незадовільного фінансового стану значної частки векселедавців та непрозорості їх діяльності (звітність не відповідає світовим стандартам і є застарілою та недоступною).

Перспективи повернення векселя на ринок фінансових інструментів України закладено в нових законодавчих, програмних та нормативних документах 2015 року:

1. Так, прийнятими за ініциативами нового Уряду та Верховної Ради України змінами до Податкового Кодексу з 01.01.2015 року скасований акцизний збір 1,5% з суми вексельного боргу на операції з відчуждення (передачі прав за індосаментом, покупки та врахування банками) векселя [54];

2. Національним банком України розроблений проект для широкого обговорення та прийняття у 2015 році змін до «Положення про вексельні операції банків України» та «Положення про порядок видачі, обігу та погашення банківських фінансових векселів» згідно нереалізованого Закону України 2013 року;

3. Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку затверджена «Програма розвитку фондового ринку України на 2015;2017 роки «Європейський вибір — нові можливості для прогресу та зростання», основною метою якої є стимулювання притоку інвестицій в економіку України через інтеграцію фондового ринку у світові ринки капіталу та запровадження кращих світових стандартів і практик.

«Програмою розвитку фондового ринку України на 2015;2017 роки» вперше запроваджуються заходи на рівні держави щодо відродження вексельного ринку України [76]:

а) запроваджується розробка законодавства України щодо дозволу та порядку обігу іноземних цінних паперів на території України;

б) поглиблюється лібералізація валютного контрою операцій з іноземними цінними паперами, зокрема операцій, пов’язаних з виплатою доходу, погашенням, викупом іноземних цінних паперів, тощо;

в) посилюються повноваження Комісії в частині контролю за емітентами, що здійснюють запозичення на зовнішніх ринках, зокрема, контроль за виконанням зобов’язань щодо розкриття інформації, тощо;

г) приймаються акти сприяття проведенню вітчизняними учасниками ринку транскордонних операцій з іноземними цінними паперами;

д) передбачається створення єдиного державного реєстру вексельних операцій для забезпечення цивілізованого вексельного обігу на території України, включаючи розробку законодавства щодо «електронного обігу» векселів у вигляді «електронних документів» з електронними підписами під вексельними правочинами за Женевською конвенцією (аналог електронного обігу векселів у Франції);

е) передбачається розробка законодавства щодо можливості купівлі-продажу векселів на фондових біржах для забезпечення підвищення ліквідності та вільного обігу векселів з одночасним зниженням фінансових ризиків векселеутримувачів;

ж) з метою підвищення якості послуг інвестування, створити передумови для реалізації БТМ (багатосторонніх торгівельних майданчиків) позабіржевої торгівлі, як альтернативу біржової торгівлі для лібералізації доступу по ліквідних фінансових інструментам;

к) створити Єдиний в Україні Розрахунковий центр вексельних операцій, який взаємодіє з Центральним депозитарієм України для впровадження в «електронний обіг» векселів, випущених у вигляді «електронних документів» з електронними підписами правочинів власників векселів та векселеутримувачів векселів.

л) впровадження Принципів та цілей регулювання ринку ЦП IOSCO.

3.2 Пропозиції впровадження «електронного фінансового банківського векселя» як альтернативи строковим депозитам та ощадним сертифікатам банків

Фінансовий банківський вексель — це простий вексель, що видається банком на підставі внесених клієнтом грошових коштів у вигляді вкладу (депонування чи депозит) на рахунок банку, за яким держатель векселя набуває безумовного права отримати, а векселедавець — безумовне зобов’язання заплатити по векселю у визначений строк чітко визначену суму.

Фінансовий банківський вексель добре знаний в усьому світі і досить активно використовувався вітчизняними банками до 2002 року. Після того, як із Закону України «Про обіг векселів в Україні» було вилучено норми щодо можливості випуску векселів без товарної основи, здійснення операцій з фінансовими векселями припинилося. Однак наприкінці 2013 року уряд прийняв рішення про відновлення застосування фінансових векселів в Україні. Очікується, що за допомогою фінансових (казначейських та банківських) векселів вдасться розв’язати низку існуючих проблем, пов’язаних з платіжною заборгованістю та залученням грошово-кредитних ресурсів.

Національний банк України розробляє новий механізм залучення банками ліквідності з ринку з застосуванням фінансових банківських векселів. Згідно з ним, найбільш ліквідні установи зможуть працювати з фінансовими векселями, які випускатимуть під заставу грошових коштів або державних боргових паперів. Для банківських клієнтів фінансові векселі будуть більш цікавими, ніж депозити, оскільки фінансовий вексель — це в першу чергу відсоткові цінні папери, які є аналогом депозиту. Але вексель — більш ліквідний інструмент для вкладника. Якщо клієнтові знадобляться гроші до закінчення терміну дії, то у випадку з депозитом йому довелося б просто розірвати договір з втратою відсотків, а у випадку з векселем він може продати його іншій особі або взяти під нього кредит.

На мою думку, згідно проведеного в дипломному дослідженні аналізу ефективності застосування банківських фінансових векселів у Російській Федерація, як альтернативи строковим депозитам, в сучасних умовах повної втрати у 2014;2015 рр. довіри населення та юридичних осіб до строкових банківських вкладів відновити ресурсну базу залучених банками коштів на новому інструментарії боргових операцій з банківськими фінансовими векселями.

Зазначимо, що з прийняттям Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законів України щодо фінансових векселів» у 2013 році були запроваджені нові види веселів — фінансові, серед яких фінансові банківські векселі та фінансові казначейські векселі. На основі аналізу стану нормативного-правового регулювання видачі, обігу та обліку цих цінних паперів, О. П. Придюк та С. В. Мирославький відзначили його неоднорідність.

Так, порядок випуску, обліку та обігу фінансових банківських векселів на даний час залишається без належного правового регулювання, оскільки остання редакція Положення про порядок здійснення банками України операцій з векселями в національній валюті на території України, затвердженого постановою Національного банку України № 508 від 16.12.2002, відбулася 18.05.2011. Відповідний проект змін до вищевказаного Положення, розміщений на офіційному сайті Національного банку України та знаходиться на стадії обговорення та редагування.

Змінами до «Положення про порядок здійснення банками операцій з векселями в національній валюті на території України», які передбачається внести Національним банком України передбачається [77]:

1. Доповнити Положення термінами такого змісту:

а) адміністратор системи електронного обігу фінансових векселів (далі - адміністратор) — це юридична особа, право власності на корпоративні права якої належать ПАТ «Розрахунковий центр з обслуговування договорів на фінансових ринках» (далі - Розрахунковий центр), яка здійснює формування, зберігання, ведення реєстру фінансових векселів, виданих як електронний документ, та супроводжує електронні документи в частині обліку виникнення, відчуження та припинення прав за фінансовими векселями в системі електронного обігу фінансових векселів;

б) векселедержатель фінансового векселя — це юридична особа або фізична особа-підприємець, яка набула відповідних прав вимоги за фінансовим векселем та уклала відповідний договір з оператором щодо її участі в системі електронного обігу фінансових векселів;

в) обіг фінансових векселів — низка послідовних відчужень відповідних прав вимоги власниками фінансових векселів новим векселедержателям шляхом здійснення індосаменту до дня настання строку платежу за векселем;

г) облік права вимоги за фінансовим векселем — послуга щодо виникнення, відчуження і припинення права вимоги за фінансовим векселем шляхом відображення операцій у відповідній системі електронного обігу фінансових векселів;

д) оператор системи електронного обігу фінансових векселів (далі - оператор) — це уповноважений банк — юридична особа, який уклав відповідний договір з адміністратором, є учасником системи електронного обігу фінансових векселів та забезпечує облік права вимоги за фінансовими векселями через систему електронного обігу фінансових векселів;

е) система електронного обігу фінансових векселів — це комплекс прог-рамного забезпечення, засобів обчислювальної техніки та криптографічного захисту адміністратора, що забезпечує формування, зберігання, облік та обіг фінансових векселів, а також ідентифікацію в цій системі операторів і векселедержателів;

ж) фінансовий банківський вексель (далі - фінансовий вексель) — це цінний папір, що видається банком у документарній формі як електронний документ (з ідентифікацією та збереженням індосаментного ряду в системі електронного обігу фінансових векселів) та посвідчує безумовне грошове зобов’язання банку сплатити після настання строку платежу визначену суму коштів власнику векселя.

2. Доповнити Положення новою главою 15 такого змісту:

«15. Особливості здійснення банками операцій з фінансовими векселями

15.1. Банки України — юридичні особи і філії іноземних банків мають право видавати фінансові векселі в національній валюті, якщо вони є операторами системи електронного обігу фінансових векселів.

15.2. Фінансовий вексель банку є простим векселем. Фінансовий вексель, виданий банком, використовується для здійснення розрахунків між суб'єктами господарювання в межах строку дії цього векселя.

15.3. Розрахунковий центр забезпечує грошові розрахунки за фінансовим векселем і контроль за ними.

15.4. Авалювання фінансових векселів не здійснюється.

15.5. Фінансові векселі видаються банками в документарній формі як електронний документ із заповненням реквізитів, визначених у пункті 2.7 цього Положення.

15.6. Фінансовий вексель, складений у формі електронного документа, підписується шляхом накладення електронних цифрових підписів відповідно до вимог законодавства України.

15.7. Адміністратор здійснює обслуговування операцій із фінансовими векселями та облік права вимоги за фінансовими векселями шляхом унесення записів до системи електронного обігу фінансових векселів відповідно до встановленого ним порядку.

15.8. Право і зобов’язання за фінансовим векселем виникають у день здійснення адміністратором у системі електронного обігу фінансових векселів електронного запису про першого векселедержателя фінансового векселя та надсилання інформації про склад вексельних реквізитів векселедавцю та першому векселедержателю. Обіг фінансового векселя починається з дня його видачі.

15.9. Перехід права за фінансовим векселем до іншої особи засвідчується індосаментом. Індосамент на фінансовому векселі має бути безоборотним. На електронному документі індосант перед своїм підписом робить напис «без обороту на мене».

Власник фінансового векселя здійснює індосамент через оператора, який надсилає інформаційне повідомлення адміністратору про перехід права вимоги за фінансовим векселем.

15.10. Пред’явлення фінансового векселя до платежу останнім векселедержателем та оплата фінансового векселя здійснюються відповідно до порядку, визначеного Правилами адміністратора.

15.11. У разі невиконання банком-векселедавцем зобов’язання за фінансовим векселем Національний банк України після отримання відповідного повідомлення адміністратора забезпечує згідно з умовами укладеного з банком — векселедавцем договору списання коштів з його кореспондентського рахунку в порядку, встановленому нормативно-правовими актами Національного банку України з питань безготівкових розрахунків і міжбанківського переказу коштів, а також перерахування цих коштів Розрахунковому центру.

15.13. Вимоги до банків, які видаватимуть фінансові векселі, та обсяги випуску визначаються в нормативно-правових актах Національного банку України, предметом регулювання яких є регулювання діяльності банків."

Виходячи з аналізу вищенаведеного тексту цього Проекту, можна зробити висновок про відсутність повного врегулювання питань випуску та обігу фінансових банківських векселів. Так, даним Проектом не врегульоване питання щодо суми платежу за векселем (не вказана можливість отримання процентного доходу за ним), вказана можливість використання їх серед суб'єктів господарювання виключно для здійснення розрахунків (звужено функціональної направленості), не встановлено вимоги до банків, які видаватимуть фінансові векселі та порядок регулювання обсягів випуску фінансових векселів.

Так, передбачаються наступні регулюючі обмеження [83]:

1. Видавати фінансові векселі зможуть не всі. Банк повинен протягом шести місяців мати адекватність регулятивного капіталу не меншу за 15%, а також відповідати низці нормативів, зокрема, прибутковості, ліміту відкритих валютних позицій, формуванню резервів, і не мати обмежень на здійснення окремих операцій.

2. Оскільки авалювання фінансових векселів не здійснюють, гарантією виконання зобов’язань за ним будуть облігації внутрішньої держпозики або грошові кошти. Депозитарій державних цінних паперів НБУ заблокує ОВДП, що належать банку, на суму, рівну номіналу видачі векселів, за умови, що строк їх обігу не перевищує термін погашення держпаперів.

3. За аналогічною схемою Нацбанк буде блокувати кошти банку на своєму коррахунку. Фінансові векселі будуть обмежені в обігу на 30 днів.

Можливість випуску банком фінансових векселів, за відповідного адекватного правового регулювання позитивно вплине на банківську діяльність, адже, використання векселів у банківській діяльності дозволяє розширити ресурсну базу, мінімізувати ризики, підвищити ліквідність. Проте, варто відмітити, що з метою наповнення ресурсної бази банку за рахунок випуску векселів та їх розміщення, банки мають зацікавити своїх клієнтів у їх придбанні, в тому числі за рахунок створення ефективного та надійного механізму їх погашення.

Крім векселів, банки також можуть випускати ощадні (депозитні) сертифікати як боргові цінні папери, за рахунок яких також поповнюється ресурсна база банку. Ощадні депозитні сертифікати дають змогу їх власникам отримувати процентний дохід за ними, а в деяких випадках гарантування виплати за ними забезпечується Фондом гарантування вкладів фізичних осіб. На відміну від ощадних (депозитних) сертифікатів, використання фінансових векселів не передбачає отримання процентного доходу, а тому законодавцем, за для досягнення ефекту впровадження фінансових банківських векселів, має бути передбачена надійна система гарантування їх погашення. Зокрема, Проектом змін до «Положення про порядок здійснення банками операцій з векселями в національній валюті на території України», передбачається, що у разі невиконання банком-векселедавцем зобов’язання за фінансовим векселем Національний банк України після отримання відповідного повідомлення адміністратора забезпечує згідно з умовами укладеного з банком-векселедавцем договору списання коштів з його кореспондентського рахунку в порядку, встановленому нормативно-правовими актами Національного банку України з питань безготівкових розрахунків і міжбанківського переказу коштів, а також перерахування цих коштів Розрахунковому центру. Дана норма обов’язково має бути затверджена Національним банком України, адже вона має гарантійний характер та позитивно вплине на зацікавлення суб'єктів господарювання у придбанні фінансових банківських векселів.

Крім того, законодавчо має бути передбачено обов’язкова умова випуску та обігу фінансових банківських векселів? існування на кореспондентському рахунку в Національному банку України суми коштів, яка має дорівнювати кратному відсотку обов’язкового резервування залучених коштів, та обліковуватися на кореспондентському рахунку постійно протягом строку обігу векселів. Зменшення вказаної суми можливо лише у випадку погашення векселів на суму відповідного погашення.

Наступною проблемою, пов’язаною із запровадженням фінансових векселів, є їх форма. Так, Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законів України щодо фінансових векселів» передбачається, що фінансовий банківський вексель видається в документарній формі як електронний документ. Фінансові банківські векселі у формі електронного документа засвідчуються електронними підписами. Так, вперше в Україні запроваджено документарну форму цінних паперів у вигляді електронного документу. Відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» документарним цінним папером є паперовий або електронний документ, оформлений у визначеній законодавством формі, що містить найменування виду цінного папера, а також визначені законодавством реквізити.

Зазначимо, що основні організаційно-правові засади електронного документообігу та використання електронних документів визначені Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг» від 22.05.2003 № 851_IV. Зокрема, цим Законом встановлено, що у разі надсилання електронного документа кільком адресатам або його зберігання на кількох електронних носіях інформації кожний з електронних примірників вважається оригіналом електронного документа. У зв’язку з цим, на нашу думку, виникає нагальна потреба в врегулюванні питання забезпечення підвищеної безпеки електронного документообігу при використанні фінансових векселів, і дане питання може бути предметом подальших наукових та законодавчих досліджень.

Аналіз основних переваг та недоліки фінансових банківських векселів показав [61]:

1. Фінансовий вексель є інструментом платежу, заощадження та оперативного покриття розривів ліквідності, об'єктом купівлі-продажу або застави, джерелом отримання прибутку власником векселя. Перш за все, фінансовий вексель є високоліквідним платіжним інструментом, що обертається на фінансовому ринку. У ситуації, коли розміри дебіторської і кредиторської заборгованості в Україні перевищують ВВП, фінансовий вексель може сприяти зменшенню обсягів неплатежів шляхом використання у розрахунках суб'єктів господарювання. Для країн з економікою, що розвивається, в умовах недостатності грошових засобів у обігу (низький рівень монетизації економіки) властивість векселя як платіжного інструменту набуває особливого значення. Крім того, прискорення розрахунків шляхом застосування фінансових векселів призводить до більш раціонального використання наявної в обігу грошової маси. При недовірі покупця і продавця один до одного, банківський вексель є також прекрасною альтернативою акредитивним розрахункам, у цьому разі зменшуються витрати обох сторін, а розрахунки значно прискорюються.

2. Простота розрахунків шляхом індосування векселя без необхідності прив’язки до певного банку. Можливість «розшивки» дебіторсько-кредиторської заборгованості шляхом відстеження банком (або спільно декількома банками) низки контрагентів клієнта банку та організації розрахунків між ними за допомогою фінансових векселів. Для підвищення ефективності обігу банківських векселів (практика Росії свідчить про те, що банківські векселі «осідають» у касах векселедержателів до погашення, що гальмує їх обіг) доцільно впровадити практику внесення змін до векселя не тільки векселедавцем, а будь-яким векселедержателем (як це передбачене Уніфікованим законом про переказні векселі та прості векселі [31]). При цьому завдяки репутації банків ліквідність векселів буде гарантована саме платниками-банками, а у векселедержателів-індосантів буде можливість зменшити вірогідність пред’явлення до них векселя завдяки внесених змін до тексту векселя щодо процентів, які гарантує до оплати індосант (чим ближче до кінця строку векселя, тим вони будуть нижче). Це сприятиме передаваності векселів у прозорому обігу, оскільки зникне мотивація вчинення бланкового індосаменту.

3. Внаслідок того, що головним платником за фінансовим векселем є банк, що забезпечує високу ліквідність векселя, маловірогідною є поява на таких векселях бланкових індосаментів, що зменшує неконтрольований обіг фінансових векселів.

По-перше, головною метою випуску фінансових векселів є залучення тимчасово вільних коштів юридичних осіб. Пасиви (строкові чи до запитання), що залучені під фінансові векселі, є більш дешевими у порівнянні з залученими під депозити, оскільки разом з доходом за векселем надають вкладнику у користування ліквідний платіжний інструмент для проведення поточних розрахунків. Здешевлення пасивів тягне за собою зниження вартості кредитних ресурсів для реального сектору економіки.

На відміну від емісії депозитних сертифікатів для залучення пасивів, випуск яких потребує друкування досить дорогих бланків з фіксованим номіналом, фінансові векселі оформлюються на стандартних бланках на будь-яку необхідну суму, мають спрощений порядок передачі права власності. Фінансові векселі забезпечують додаткове (у порівнянні з депозитами) залучення пасивів у випадку, коли гроші зберігаються клієнтом невизначений час для проведення операції, яка остаточно не узгоджена. Тому інструменту, альтернативного фінансовому векселю для коротких грошей, не існує.

У порівнянні з депозитним вкладом фінансовий вексель є більш цікавим для клієнтів інструментом. При розміщенні вільних коштів під фінансовий вексель клієнт може отримати сам (якщо вексель є дисконтним) або передати контрагенту (якщо вексель є процентним) дохід від вкладної операції. При тому у будь-який час клієнт може використати вексель для легкої та швидкої ліквідації розривів ліквідності без втрати доходу (на відміну від депозиту).

По-друге, випуск фінансових векселів не призводить до збільшення грошової маси та інфляції, оскільки на суму векселя банк залучає гроші. Щодо ефекту мультиплікації шляхом надання кредитів під суму залучених грошей, то він абсолютно аналогічний залученню депозитів. Проте для запобігання можливих зловживань доцільно було б заборонити випуск фінансових векселів для залучення пасивів з відстроченням платежу.

4. Простота стягнення за векселем. За умов регулювання обсягів випуску банками фінансових векселів Національним банком України проблеми з оплатою векселів банками існувати не може. Однак, у разі невиконання банком зобов’язання за фінансовим векселем, статтею 8 Закону України «Про обіг векселів в Україні» передбачене стягнення за векселем за спрощеною процедурою у порядку виконавчого провадження шляхом вчинення на опротестованому векселі виконавчого напису.

5. Можливість легкого рефінансування активних операцій. Банки у будь-який час можуть врахувати ліквідні векселі, які є у клієнтів-векселедержателів. Національний банк також може здійснювати рефінансування банків під банківські векселі у разі необхідності. Але для цього необхідно розробити методику оцінки платоспроможності векселедавців та вартості векселів на базі оцінки фінансового стану векселедавця (на кшталт оцінки платоспроможності позичальника при видачі кредитів) з урахуванням солідарної відповідальності за векселем, що збільшує ліквідність векселя. Існуюча методика Національного банку для оцінки векселів у всіх випадках призводить до 100% ризиковості векселів, що не відповідає дійсному стану речей: якщо емітент випускає одночасно акції, облігації та векселі і бере кредит у банку, очевидно, що в основі оцінки має бути його фінансовий стан, а методика оцінки у всіх випадках має базуватися на однакових принципах.

6. Сфера застосування банківських векселів

Інтерес до банківського фінансового векселя має проявитися у всіх сферах фінансового та комерційного ринку, оскільки кожний учасник ринку отримає сенс та ефект від роботи з банківськими векселями. Серед основних операторів, що будуть залучені до операцій з банківськими векселями — суб'єкти господарської діяльності, зокрема підприємства, банки (корпоративний бізнес та казначейство), торгівці ЦП, КУА, страхові компанії та інші.

Виграші банків від впровадження фінансових банківських векселів полягають у:

а) покращенні ефективності корпоративного бізнесу банку:

— Здійснення кредитних та комісійний операцій з банківськими векселями;

— Збільшення комісійного доходу за рахунок обслуговування обігу векселів (інкасація, зберігання, міна, деномінація, тощо);

— Збільшення обсягів операцій по врахуванню векселів. У разі врахування векселів банком — векселедавцем, останній отримує додатковий заробіток на різниці процентних ставок, що були застосовані за розміщеними під вексель коштів та врахування векселя.

б) покращенні ефективності діяльності казначейства банку:

— Залучення від клієнтів грошових коштів на тривалий термін, можливість котирування процентних ставок в залежності від суми та строку векселя (прозорий підхід)

— Можливість виставлення клієнтам на ринок оферти щодо дострокового викупу векселя (із врахуванням додаткової дохідності для банку);

— Здійснення торгових операцій з векселями, операцій РЕПО.

— Можливість отримання рефінансування НБУ під банківські векселі (грошові кошти, що розміщені на рахунках банку).

3.3 Пропозиції активізації банківського обслуговування векселів за рахунок операцій міжнародного обігу векселів та «електронного» обліку і обігу векселів

За результатами аналізу ажіотажної ситуації у 2015 році на валютному ринку України НБУ дійшов висновку, що тиск на нацвалюту здійснюється, в основному, з боку імпортерів — юридичних осіб, а не з боку населення.

Відповідно, своєю Постановою № 758 «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України» НБУ [] встановив, що з лютого 2015 р., починаючи від сум в 500 тис. доларів, будь-яка передоплата за імпортним контрактом, що буде зроблена, буде здійснена лише на підставі відкриття імпортного акредитива та його обліку в банку-резиденті України. І цей акредитив повинен бути підтверджений (авальований) закордонним банком інвестиційного класу. Тобто будь-яка покупка валюти або оплата буде здійснюватися лише при відкритті такого акредитива. При цьому банк має можливість відкривати та обліковувати акредитиви на будь-яку суму понад 50 тис. долари, тоді НБУ не буде перевіряти ці контракти.

Слід зауважити, що за здійсненним в дипломному дослідженні висновком, зростання e 2013;2014 рр. обсягів операцій з імпортними акредитивами в «ОТП — банк» приводить до зменшення чистих комісійних доходів від операцій з ними, тобто операція імпортними акредитивами — збиткова для банку і її доцільно замінити на операції з міжнародними авальованими векселями.

Слід зазначити, що Законом України від 28.12.2014 № 71_VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» [69a], який набрав чинності 01.01.2015, було внесено зміни до Податкового кодексу України [54], зокрема виключено норми щодо справляння акцизного податку 1,5% з операцій з відчуження цінних паперів та операцій з деривативами.

Відповідно, у 2015 році ліквідований законодавчий акт України 2012 року, який фактично в 100 разів зменшив обсяги операцій на ринку векселів в Україні, та знов відкритий шлях до відродження вексельного обігу в Україні.

Векселі в усьому світі активно застосовуються у зовнішній торгівлі і міжнародних розрахунках — яскравим свідченням цього є міжнародна уніфікація норм вексельного права — Женевський Уніфікований закон про переказний і простий вексель [31], до якого Україна приєдналася у липні 1999 року, визначає вексель як ордерне боргове зобов’язання.

У більшості країн світу законодавством визнається багатофункціональність векселя. Так, у Росії вексель вважається розрахунковим засобом та борговим зобов’язанням; у Казахстані вексель визначений як платіжний документ та фінансовий інструмент, який обертається на ринку цінних паперів; у Чехії вексель також є оборотним інструментом; в Угорській Республіці вексель не визначений як цінний папір (хоча має усі атрибути цінного паперу і обертається на ринку цінних паперів), а є платіжним інструментом; згідно Комерційного кодексу Франції вексель є платіжним інструментом. У Німеччині вексель може бути і цінним папером, і платіжним інструментом. В Україні вексель визначений як борговий ордерний цінний папір згідно Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» [67], платіжним інструментом — згідно Закону України «Про банки і банківську діяльність» [63], але Податковий Кодекс повністю ігнорує усі функції векселя крім товарної, що гальмує розвиток вексельного обігу при існуючому дефіциті обігових коштів у більшості підприємств.

Для застосування вексельної форми міжнародних розрахунків у країнах експортера та імпортера повинні бути впровадженні законодавчі та нормативні правила обігу міжнародних векселів в іноземній валюті з врахуванням обмежень валютного законодавства країн на транскордонні вексельні операції.

Згідно листа НБУ «Щодо особливостей здійснення деяких валютних операцій (розпорядження)» (від 14.01.2015, № 29−215/1721) у 2015 році тимчасові антикризові заходи Національного банку України введено постановою від 01.12.2014 р. № 758 «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України» (набула чинності з 03.12.2014 р.), яка не містить обмежень щодо можливості використання вексельної форми розрахунків під час здійснення операцій з експорту/імпорту товарів.

Порядок проведення таких операцій врегульовано, зокрема, Декретом Кабінету Міністрів України від 19.02.93 р. № 15−93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі - Декрет), Законом України від 05.04.2001 р. № 2374_III «Про обіг векселів в Україні» (далі - Закон), а також нормативно-правовими актами Національного банку України — Положенням про порядок та умови торгівлі іноземною валютою, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 10.08.2005 р. № 281, постановою Правління Національного банку України від 30.12.2003 р. № 597 «Про переказування коштів у національній та іноземній валюті на користь нерезидентів за деякими операціями», тощо.

Так, відповідно до статей 4 та 9 Закону [] резиденти можуть видавати векселі лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги для розрахунків з нерезидентами за зовнішньоекономічними договорами (контрактами) відповідно до валютного законодавства України.

При цьому відповідно до підпункту «а» пункту 4 статті 5 Декрету «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» платежі в іноземній валюті, що здійснюються резидентами за межі України на виконання зобов’язань у цій валюті перед нерезидентами щодо оплати продукції, послуг, робіт, не потребують наявності індивідуальних ліцензій Національного банку України.

Таким чином, в Україні законодавчо дозволені операції «банківського міжнародного форфейтингу» — форми фінансування міжнародної торгівлі шляхом обліку авальованих банками імпортера/експортера простих або переказних векселів без права регресу, тобто покупець векселя (банк) бере на себе весь ризик неплатежу і не може пред’явити претензії попередньому власнику (експортеру/імпортеру), претензії пред’являються власнику векселя та банку, який його авалював. В обмін на придбані векселі банк виплачує експортеру/імпортеру еквівалент їх вартості готівкою з вирахуванням фіксованої облікової ставки, премії за ризик неоплати зобов’язань та разового збору за зобов’язання купити векселі експортера/імпортера.

Форфейтинг (ФФ) оформлюється як операція обліку (купівлі) авальованих банком іноземного імпортера середньострокових простих тратт або векселів, наданих іноземним імпортером в оплату експортуємого товару експортеру України в валюті зовнішньоторговельного контракту (ЗТК). Якщо експортер України уклав угоду з форфейтингу з банком до підписання ЗТК з іноземним покупцем, він буде мати можливість включити вартість обліку у вартість ЗТК.

Якщо продавець (експортер України) терміново потребує коштів, він може запропонувати будь-якому банку викупити у нього авальовані зовнішньоекономічні векселі (тратти) іноземного імпортера, строк платежу по яких наступить у майбутньому згідно із зазначеними у них датами. У цьому випадку відбувається переуступка прав на отримання коштів векселетримачем — продавцем товарів банку. При такій переуступці комплект тратт на проценти з відтермінування платежу зазвичай переходить до банку безкоштовно, а з загальної суми тратт на основний борг банк вимагає знижку, розмір якої визначається в залежності від часу переуступки, від надійності аваліста — банку імпортера, який акцептував або авалював тратти, та від загального економічного стану. Надання такої знижки є для продавця практично зниженням ціни товару, а для банку — компенсацією ризику та додатковою маржею. В залежності від зазначених умов така знижка може становити 3−15%.

На рис. 3.1 наведена послідовність здійснення форфейтингової операції. Завдяки цим угодам [30]:

1. Банк, який здійснює ФФ, втрачає право регресу до експортера,

2. Покупець-імпортер, авалюючи емітовані векселі власного боргу в банку-нерезиденті з оплатою комісійних від 10% до 20%), отримує товарний кредит до 5 років, передаючи векселі експортеру в оплату за товар.

3. Експортер негайно отримує готівку від обліку простих або переказних векселів імпортера в банку-форфейторі (ФФ).

4. Банк — ФФ отримує відшкодування у міру погашення простих або перевідних векселів.

5. Фінансові розрахунки за контрактом між імпортером та експортером замінюються фінансовими розрахунками між форвейтируючим банком, який придбав у експортера міжнародні векселі імпортера та банком-нерезидентом, який здійснив аваль векселів імпортера і тепер несе повну відповідальність за грошове покриття векселів. При цьому банк-аваліст (нерезидент), у випадку відшкодування вартості векселів власними коштами, здійснює регресні вимоги до імпортера, який емітував вексель, в рамках законодавства своєї країни.

В цій схемі банк-аваліст отримує комісійні за аваль векселів, а банк — форфейтор — кредитні доходи від обліку з дисконтом авальованих векселів імпортера.

Переваги форфейтингу для експортера України:

1. Експортер вільний від:

а) відповідальності по боргах імпортера у найближчому майбутньому;

б) потенційних пасивів у вигляді боргів, які мають бути виплачені імпортером протягом середньострокового періоду.

Це пов’язано з тим, що експортер негайно отримує готівку від ФФ, а ФФ відмовляється від регресу до експортера за рахунок купівлі у нього векселів з дисконтом (від 10% до 20%, в залежності від ризику операції). Оскільки експортер не має пасивів у своєму балансовому звіті, він буде у вигідному становищі для наступного збільшення свого кредиту, якщо виникне така необхідність.

2. Позиція експортера щодо ліквідності поліпшується, оскільки він негайно отримує готівкові кошти.

3. Якщо експортер не має потенційних пасивів і має кращу ліквідність, його шанси отримати позику збільшуються. Форфейтинг не впливає на ліміти експортера з овердрафту або на інший кредит, наданий банком (навіть якщо він є ФФ).

4. На валютні ризики наражається не експортер, а ФФ (банк).

5. Експортер не повинен захищати себе від ризику неплатежу шляхом страхування експортного кредиту через відділ гарантування експортних кредитів або приватну страхову компанію. У будь-якому випадку страхування експортного кредиту не покриває потенційні втрати експортера на 100%, І експортер наражається на ризик понести певну частину збитків у випадку неплатежу імпортера. При ФФ такого ризику немає. Крім того, якщо експортер вибирає страхування експортного кредиту і кредит покупцю або постачальнику, який гарантований Відділом гарантування експортних кредитів, замість ФФ, а покупець відмовляється оплачувати свої борги, у нього будуть проблеми з ліквідністю, доки страховик не здійснить розрахунок. При ФФ цієї проблеми не існує.

6. Не існує ризику процентних ставок, оскільки облікова ставка відома з самого початку.

7. Експортер звільняється від адміністративних проблем та витрата інкасування боргів.

8. Послуга з ФФ більш гнучка, ніж фінансування кредиту покупцю або постачальнику, гарантоване Відділом гарантування експортних кредитів, оскільки експортер може домовитись про ФФ, навіть коли в експортному контракті пропонується значна сума за товари, вироблені за кордоном, і «місцеві» витратну країні покупця. Укладення договору про фінансування, гарантованого Відділом гарантування експортних кредитів, дещо складніше у такій ситуації.

9. Він являє собою метод фінансування, коли фінансування, гарантоване Відділом гарантування експортних кредитів, просто недоступне.

10. Договір про ФФ може бути укладений швидко.

11. ФФ може бути дешевшим за традиційний метод фінансування середньострокового експортного кредиту шляхом банківського кредиту, який підтримується покриттям відділу гарантування експортних кредитів (фінансування кредиту постачальнику), в залежності від поточних процентних ставок по консенсусу для такого фінансування.

Недоліки форфейтингу для експортера України:

1. Основним недоліком ФФ є його вартість. Облікова ставка по простих векселях може бути достатньо високою, і експортер може домовитись про фінансування, гарантоване Відділом гарантування експортних кредитів, по пільговій ставці (ставці консенсусу). Вартісний недолік ФФ залежить від:

а) комерційних процентних ставок;

б) доступності пільгових процентних ставок за схемою Відділу гарантування експортних кредитів та величини різниці між цими та комерційними ставками.

2. Іншим недоліком ФФ є те, що експортер може не знайти банк, який би схотів діяти як форфейтер, з таких причин:

а) він не задоволений кредитоспроможністю покупця;

б) банк, який надає аваль, не є престижним, тому банк-ФФ не хоче покладатись на його гарантію;

в) уряд країни покупця може накласти обмеження на платежі за кордон;

г) країна покупця зазнає нестачу резервів іноземної валюти;

д) покупець може відмовитись виконати авансовий платіж за товари, і тому банк-ФФ може відмовитись надавати послуги з ФФ.

Одним із шляхів відновлення довіри банків та суб'єктів господарювання України до платоспроможності векселів є організація міжнародної «електронної» біржової торгівля векселями на фондових біржах та на сертифікованих позабіржових «електронних» площадках, що передбачає певну відповідальність фондової біржі за дійсність та платоспроможність векселедавця в умовах Єдиного державного реєстру «електронних» векселів в Україні.

Аналогічна технологія обігу «електронних» форм акцій підприємств та «електронних» облігацій (як підприємств, так і державних ОВДП) з застосуванням централізованого «електронного» депозитарію цінних паперів при взаємодії з фондовими біржами повністю освоєна в Україні.

Згідно аналізу, проведеного асоціацією «Агенція з розвитку вексельного ринку України», є обґрунтовані передумови впровадження біржової торгівлі векселями в Україні [108]:

— В відповідності до Директив Європейського Союзу організованими фондовими ринками визнані біржові ринки, на яких обертаються 92−95% обсягу всіх цінних паперів, що знаходяться в обігу кожної країни — учасниці. В Україні тільки 10% кількості цінних паперів обертаються на фондових біржах. Така організація діяльності фондового ринку не прийнятна і не зрозуміла для європейської спільності і буде вимагати трансформації для гармонізації діяльності фінансового сектору усіх країн — учасниць ЄС. В міжнародних розрахунках та торгівля вексель потребує ідентифікації, тобто сертифікації ISIN та CFІ і в подальшому дематерілізації (знерухомлення) векселів та створення вексельного депозитарія;

— З огляду світового досвіду розвитку форм грошей та їх обігу, вексель, будучи «квазігрошима» для забезпечення фінансової безпеки повинен пройти свою еволюцію від паперової форми через бездокументарний обіг до електронної форми векселів. Відповідно до Закону України від 04.07.2013 № 407_VII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законів України щодо фінансових векселів» фінансові векселі відповідно до п. 14.1.176−1 ПКУ випускаються в формі електронного документу, а відповідно до ст. 5 Закону «Про обіг векселів в Україні» векселі (переказні і прості) складаються у документарній формі і не можуть бути переведені в бездокументарну форму (знерухомлені). Вирішення колізії шляхом приведення всього законодавчого поля, що регулює обіг векселів в Україні, до єдиних стандартів і у відповідність до європейських та міжнародних норм надасть можливість цивілізованим процесам трансформації документарних векселів до відповідних електронних фінансових інструментів;

— На даний час для корпоративних векселів не існує організованого ринку. Вони є специфічним інструментом і не можуть торгуватися за правилами емісійних цінних паперів. Жодна біржа в Україні не має спеціального Порядку торгів векселями та не здійснює операцій з купівлі-продажу векселів.

Експертиза та знерухомлення векселів при їх біржовому обігу надасть суттєвого зрушення щодо якості та платоспроможності векселів.

За відсутністю централізованого обліку та регулювання обігу векселів ліквідність, а здебільше і коректність заповнення векселів у відповідність до вимог чинних законодавчих та нормативних документів, що регулюють вексельний обіг в Україні залишаються не визначеними. Впровадження біржової торгівлі векселями надасть зобов’язання учасникам біржових вексельних торгів здійснювати експертизу векселів, що в першу чергу, виявить недоліки форм запропонованих векселів та впровадить реєстр векселів, які приймали участь в торгах та пройшли експертизу. Саме за результатами експертизи векселів коректним буде і знерухомлення векселів з урахуванням всіх обов’язкових реквізитів векселя та вексельними застереженнями. Таким чином буде започаткована електронна база векселів, що надасть можливість фінансовому ринку вивести з обігу фіктивні або з браком форми векселі.

Щодо перспектив впровадження векселів як електронного фінансового інструменту, необхідна розробки законопроекту про обіг векселів в електронній формі, на кшталт Уніфікованому закону про переказні векселі та прості векселі [31], який буде регулювати перехід права власності на вексель та врегульовувати спірні питання у законний спосіб.

Для участі векселів в біржових торгах є обов’язковою умовою здійснення експертизи векселя у відповідність до вимог чинних законодавчих та нормативних документів, що регулюють вексельний обіг в Україні. Оригінал векселю з бланковим індосаментом передається на відкрите зберігання в Уповноважений розрахунковий банк — зберігач біржі для забезпечення розрахунків та передачі векселя при укладанні біржових контрактів та угод купівлі-продажу векселя. В документарному документообігу біржової сесії використовується скан-копія векселя, завірена особою, яка проводила експертизу векселя, в електронному — електронний запис з усіма обов’язковими вексельними реквізитами та вексельними застереженнями, які відображені на скан-копії векселя.

Переваги впровадження біржової торгівлі векселями:

— Відповідність операцій з векселями Європейським Директивам та міжнародним стандартам обігу цінних паперів;

— Розвиток інфраструктури вексельного ринку;

— Підвищення ліквідності векселів, запровадження рейтингування векселів;

— Зменшення ризиків несплати векселів та інших фінансових ризиків, пов’язаних з обігом векселів;

— Зниження дисконтів при продажу векселів (зокрема, за рахунок зменшення корупційної складової);

— Зняття проблеми податкових органів з реалізації векселів, які знаходяться в податковій заставі;

— Участь у формуванні та впровадженні єдиного державного реєстру обліку вексельних операцій;

— Очищення фінансового ринку від фіктивних та з браком форми векселів;

— Розвиток міжнародної стандартизації векселів з подальшим виходом на міжнародні фінансові та фондові ринки;

— Впровадження міжнародних вексельних розрахунків (Конвенція Організації Об'єднаних Націй про міжнародні переказні векселі і міжнародні прості векселі (Нью-Йорк, 1988 рік)).

Потенційними клієнтами клірингової діяльності з векселями на біржах є: — Емітенти векселів, які мають за мету мінімізувати свою заборгованість шляхом викупу власних зобов’язань на ринку з дисконтом (в тому числі дебітори, які оформили заборгованість векселями);

— Векселедержателі, які отримали векселі в розрахунок і які не мають бажання чекати строку їх погашення;

— Корпорації, які використовують векселі в своїх внутрішніх розрахунках;

— Фіскальні служби, для реалізації векселів з податкової застави;

— Кредитори, які оформили власну дебіторську заборгованість векселями;

— Торговці цінними паперами для отримання спекулятивного доходу.

Список використаних джерел

1. Аналіз банківської діяльності: Підручник / А. М. Герасимович, М.Д. Алексеєнко, І.М. Парасій-Вергуненко, А.М. Арістова та ін.; За ред. А. М. Герасимовича. — Київ: КНЕУ, 2003. — 599 с.

2. Андрос С. В. Використання векселя у кредитно-розрахункових відносинах / С. В. Андрос, О.М. Долінська // Вісник Університету банківської справи НБУ. — 2012. — № 2. — С. 34−40

3. Базилевич В. Д. Цінні папери [Текст]: / В. Д. Базилевич, В. М. Шелудько, Н. В. Ковтун та ін. — К: Знання, 2011. — 1094 с.

4. Балабанова Ф. Л. Вексельные операции коммерческих банков и их эффективность /Л.Ф. Балабанова // Диссертация кандидата экономических наук, Москва, 2007. — 159 с. - Научная библиотека диссертаций и авторефератов disserCat http://www.dissercat.com/content/vekselnye-operatsii-kommercheskikh-bankov-i-ikh-effektivnost#ixzz3J1oNy9qb

5. Бервено С. Н. Правовое регулирование вексельного обращения в Украине /С.Н. Бервено, В. Л. Яроцкий. — Харьков: Право, 2001. — 512 с.

6. Васюренко О. В. Економічний аналіз діяльності комерційних банків: [Навчальний посібник] / О. В. Васюренко, К. О. Волохата — К.: Знання, 2006. — 463 с.

7. Вексельне право [Текст]: методичні рекомендації для самостійної ро-боти та практичних і семінарських занять / Державний вищий навчальний зак-лад «Українська академія банківської справи Національного банку України»; [уклад. С.В. Мирославський]. — Суми: ДВНЗ «УАБС НБУ», 2011. — 31 с.-Електронний документ.-режим доступу: lib.uabs.edu.ua/library/1152_2012.pdf

8. Вінокуров Д. Вексель та вексельний обіг. — 2_ге вид., перероб. і доп. / Д. Вінокуров, А. Клименко, І. Басова. — Х.: Фактор, 2008. — 384 с.

9. Вовчак О. Д. Банківська справа [Текст]: навч. посіб. / О. Д. Вовчак, Н. М. Рущишин. — Львів: Новий Світ_2000, 2008. — 560 с.

10. Гореничий С. С. Вексельные операции / С. С. Гореничий, А. А. Ефремова. — М.: ИД ФБК — ПРЕСС, 2002. — 512 с.

11. Гуткевич С. О. Вексель у системі цінних паперів: проблеми становлен-ня та розвитку / С. О. Гуткевич, М.Д. Корінько. — К.: Вид-во Європейського університету, 2006. — 119 с.

12. Демківський А. В. Вексельна справа: Навч. посібник. / А.В. Дем-ківський. — К.: Либідь, 2003. — 336 с.

13. Дзюблик О. В. Банківські операції: [підручник] О. В. Дзюблик, Я.І. Чайковський, Н. Д. Галапуп, І.С. Кравчук, О. Л. Малахова О.С. Пруський. — Т.: Вид-во ТНЕУ «Економічна думка», 2009. — 696 с.

14. Державні будівельні норми України ДБН В.2.5−28−2006 «Природне і штучне освітлення» (На заміну СНиП II₄−79), 2006

15. Державні будівельні норми України, «Захисні заходи електробезпеки в електроустановках будинків і споруд» (ДБН В.2.5−27−2006) // Введені Наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 29 березня 2006 р. № 97 з 1 жовтня 2006 р., 2006. — [Електронний документ] - режим доступу: http://www.mebius.ua/ files/normativy /1 004 621.doc

16. Державні будівельні норми України СHиП 2.09.02−85 «Производственные здания» // Наказом Держбуду України від 21.10. 2004 року № 195 набуття чинності встановлено з 1 квітня 2005 року — [Електронний документ] - режим доступу: http://info-build.com.ua/normativ/detail.php? ID=40 964

17. Державні будівельні норми України ДБН В.2.2−28:2010 «Будинки і споруди. Будинки адміністративного та побутового призначення» — [Електронний документ] - режим доступу: http://dbn.at.ua/load/normativy/dbn/1−1-0−806

18. Державні будівельні норми «Пожежна безпека об'єктів будівництва», затверджені наказом Держбуду України від 03.12.2002 № 88 (ДБН В.1.1.7−2002) — [Електронний документ] - режим доступу: http://document. ua/zahist-vid-pozhezhi.-pozhezhna-bezpeka-obektiv-budivnictva-nor300.html

19. Доля В. Т. Економетрія: навч. посібник / В. Т. Доля; Харк. нац. акад. міськ. госп-ва. — Х.: ХНАМГ, 2010. — 171 с.

20. Доугерти К.

Введение

в эконометрику: Учебник. 3_е изд. / К. Доугерти. — Пер. с англ. — М.: ИНФРА_М, 2009. — 465 с.

21. ДСанПін 3.3.2−007−98 — Гігієнічні вимоги до організації роботи з візуальними дісплейними терміналами електронно-обчислювальних машин/ МОЗ України, 1998 — [Електронний документ] - режим доступу: http://tex-bezbeka.in.ua/

22. ДСТУ Б В.2.5−38:2008. Інженерне обладнання будинків і споруд. Улаштування блискавкозахисту будівель і споруд. — К.; Діє з 01.01.2009.

23. ДСТУ OHSAS 18 001:2010 — Національний стандарт України «Система управління гігієною та безпекою праці» — http://www.iso.kiev.ua/page/29.html

24. Економічна статистика. Навчальний посібник / За ред. Р. М. Моторина. — К.: КНЕУ, 2005. — 362 с.

25. Елисеева И. И. Общая теория статистики: Учебник / И. И. Елисеева, М. М. Юзбашев; под ред. И. И. Елисеевой. — 5_е изд., перераб. и доп. — М.: Финансы и статистика, 2004. — 656 с.

26. Енергетичні баланси України у 2009;2014 рр. [Електронний доку-мент] / Статистичні збірники Державної служби статистики України, 2010;2015 рр. — режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua

26. Ермак А. Состояние вексельного рынка РФ в контексте российского долгового рынка / А. Ермак // Научно-практический семинар «Проблемы инфраструктуры вексельного рынка», 25 марта 2014 г., г. Москва, Финансовый университет при Правительстве РФ, группа компаний «Регион"+ АУВЕР, 2014 — http://www.region.ru/produkty-i-uslugi/analitika/dolgovoy-rynok/presentations/ REGION_Veksel_2013Final.pdf

27. Ємельянов А. Зарубіжний досвід правового регулювання вексельних відносин / А.Ємельянов // Юридичний журнал «Право України», випуск 1, 2014. — С. 40 — 45

28. Итоги банковской статистики вексельного обращения по состоянию 01.08.2013 года // Аналитический обзор Ассоциации участников вексельного рынка РФ (АУВЕР), Москва, сентябрь 2013. — http://www.auver.ru/usersdata /620_Bank_Stat.pdf

29. Кодекс Цивільного захисту України від 02.10.2012 № 5403_VI — [Електронний документ]. — режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua /laws/show/5403-17

30. Козик В. В. Зовнішньоекономічні операції та контракти: Навч. посіб./ В. В. Козик, Л. А. Панкова, Я. С. Карпяк, О.Ю. Григорєв. — 2_ге вид., перероб. і доп. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 608 с.

31. Конвенція, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі від 07.06.1930 (Про приєднання України до Конвенції див. Закон № 826_XIV від 06.07.99). — Електронний документ. — режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995₀₀₉

32. Конвенція про міжнародні переказні векселі та міжнародні прості векселі ООН; Конвенція, Міжнародний документ від 09.12.1988 (не ратифіко-ваний Україною). — Електронний документ. — режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/995₂₅₂

33. Копилюк О.І. Банківські операції: навч. посібник для студ. вищ. навч. закладів / О.І. Копилюк, О. М. Музичка. — 2_ге вид., випр. і допов. — Київ: Центр учбової літератури, 2012. — 535 с.

34. Котковський В. С. Банківські операції: навч. посібник для студ. вищих навч. закладів / В. С. Котковський, О.В. Нєізвєстна; МОНУ; Держ. вищий навч. заклад «Київський національний екон. ун_т ім. В. Гетьмана»; Криворізький екон. ін-т. — Київ: Кондор, 2011. — 498 с.:

35. Коцовська, Р.Р. Банківські операції [Текст]: навч. посіб. / Р.Р. Коцов-ська, О. П. Павлишин, Л.М. Хміль. — К.: Знання, 2010. — 390 с.

36. Крупка М.І. Банківські операції: [навчальний посібник] / М.І. Крупка, Є.М. Андрущак, Н. Г. Пайтра. — Л.: Видавничий центр ЛНУ ім. І. Франка, 2009. — 248 с.

37. Левандівський О.Т. Банківські операції: навчальний посібник / О.Т. Левандівський, П. Е. Деметер. — Київ: Знання, 2012. — 464 с.

38. Лукашин Ю. П. Финансовая математика: Учебно — методический комплекс / Ю. П. Лукашин. — М.: Изд. центр ЕАОИ, 2008. — 200 с.

39. Магнус Я. Р. Эконометрика. Начальный курс: Учебн. — 6_е изд., перераб. и дополн. / Я. Р. Магнус, П. К. Катышев, А. А. Пересецкий — М.: Дело, 2004. — 576 с.

40. Місяць Н.О. Особливості використання векселів у зовнішньоеконо-мічній діяльності // Регіональна економіка: науково-практичний журнал / НАН України; Мін.ек. Укр; Ін-т регіональних досліджень НАН України. — Львів, 2010. — № 4 (58). — С. 83−90.

41. Міщенко В.І. Банківські операції: підручник / В.І. Міщенко, Н.Г. Слав" янська, О.Г. Коренєва. — 2_ге вид., переробл. і доп. — Київ: Знання, 2007. — 797 с.

41а. Митний Кодекс України: Закон, Кодекс від 13.03.2012 № 4495_VI // (Редакція від 01.04.2015, підстава № 214_VIII від 02.03.2015) — - Електронний документ. — режим доступу: — http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/4495−17

42. Момот О. М. Інтегровані банківські послуги та конкурентоспроможність банківської системи: [монографія] / О. М. Момот, І.Г. Брітченко. — Полтава: РВВ ПУСКУ, 2008. — 315 с.

43. Мороз А. М. Банківські операції: Підручник. — 3_тє вид. / А. М. Мороз, М.І. Савлук, М.Ф. Пуховкіна та ін.; за заг. ред. А. М. Мороза. — К.: КНЕУ, 2008. — 608 с.

44. Мочерний С. В. Економічна теорія: навч. посібник / С. В. Мочерний. — 3_тє вид., доп. і перероб. — К.: Академія, 2005. — 640 с.

45. Мошенский С. З. Вексель. Базовые концепции / С. З. Мошенский. — Киев; Ровно: Планета-Друк, 2007. — 1284 с.

46. Наконечний С. І. Економетрія: Підручник. — Вид. 3_тє, доп. та перероб. / С.І. Наконечний, Т. О. Терещенко, Т. П. Романюк. — К.: КНЕУ, 2004. — 520 с.

47. НАПБ Б.03.002−2007 Норми визначення категорій приміщень, будинків та зовнішніх установок за вибухопожеженою та пожежною небезпекою (взамен ОНТП -86) // Наказ МНС України № 833 від 03.12.2007 — [Електронний документ] - режим доступу: http://document.ua/normi-viznachennja-kategorii-primishen-budinkiv-ta-zovnishni-nor7322.html

48. Никулин А. Н. Финансовая математика ценных бумаг: учебное пособие / А. Н. Никулин, И. В. Карпухин. — Ульяновск: УлГТУ, 2011. — 87 с.

49. НПАОП 0.00 — 1.29 — 07 Правила захисту від статичної електрики.

50. Облік і аудит у банках: навч. пос. для студентів вищих навчальних закладів / За ред. О.Г. Коренєва, Суми: Університетська книга, 2007. — 493 с.

51. Основи охорони праці: Підручник. 21 ге видання, доповнене та перероблене. / К. Н. Ткачук, М.О. Халімовський, В. В. Зацарний, Д. В. Зеркалов, Р. В. Сабарно, О. І. Полукаров, В.С. Коз’яков, Л.О. Мітюк. За ред. К. Н. Ткачука і М.О. Халімовського. — К.: Основа, 2006 — 448 с.

52. Піскунова Л. Е. Безпека життєдіяльності / Л.Е. Піскунова, В. А. Прилипко, Т. О. Зубок. — К.: Академія, 2012. — 224 с.

53. План рахунків бухгалтерського обліку банків України та Інструкція про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України // Постанова Правління НБУ від 17.06.2004 (Із змінами, внесеними згідно з Постановами Правління Національного банку станом № 359 від 16.06.2014). — Електронний документ. — режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0918−04

54. Податковий Кодекс України від 02.12.2010 № 2755_VI (Редакція станом від 21.04.2015 № 344 — VIII) — - Електронний документ. — режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2755−17

55. Правила бухгалтерського обліку доходів і витрат банків України // Затв. Постановою Правління НБУ від 18.06.03 № 255 (Із змінами, внесеними згідно з Постановами Правління Національного банку станом № 457 від 08.10.2010). — Електронний документ. — режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z0583−03

56. Правила безпечної експлуатації електроустановок споживачів, затверджені наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості від 13.02.2012 № 91 — [Електронний документ] - режим доступу: http://safety-rtc.com/view_post. php? id=76

57. Правила пожежної безпеки в Україні (наказ МНС України від 19.10.2004 № 126) // (Із змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства надзвичайних ситуацій № 537 від 24.02.2012) — [Електронний документ] - режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z1410−04

58. Приватне акціонерне товариство «ОТП банк» — Фінансова звітність за 2013 рік, 2014. — 83 с. — Електронний документ. — режим доступу: www.otpbank.com.ua/ q_13fsu_standalone_with_signatures.pdf

59. Приватне акціонерне товариство «ОТП банк» — Фінансова звітність за 2012 рік, 2013. — 92 с. — Електронний документ. — режим доступу: www.otpbank.com.ua/ 2012. pdf

60. Приватне акціонерне товариство «ОТП банк» — Фінансова звітність за 2011 рік, 2012. — 167 с. — Електронний документ. — режим доступу: www.otpbank.com.ua/ 2011. pdf

61. Придюк О. П. Проблеми правового регулювання фінансових векселів в банківській діяльності / О. П. Придюк, С. В. Мирославький // Електронний бюллетень Української академії банківської справи НБУ, № 8, 2014 — С. 53−56. — http://bulletin.uabs.edu.ua/store/jur/2013/d419594f019230613a0a3709df782537.pdf

62. Примостка Л. О. Фінансовий менеджмент у банку: підручник / Л. О. Примостка; М-во освіти і науки, молоді та спорту України, Держ. вищ. навч. заклад «Київ. нац. екон. ун_т ім. Вадима Гетьмана». — 3_тє вид., доповн. і переробл. — Київ: КНЕУ, 2012. — 338 с.

63. Про банки та банківську діяльність: Закон України від 07.12.2000 № 2121_III // (Із змінами, внесеними згідно із Законами України станом № 1588_VII від 04.07.2014). — Електронний документ. — режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2121−14

64. Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі: Закон України від 6.07.1999 № 826_XIV. — Електронний документ. — режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/826−14

65. Про обіг векселів в Україні: Закон України від 5 квітня 2001 року № 2374_III // (Із змінами, внесеними згідно із Законами України станом № 1586_VII від 04.07.2014). Електронний документ. — режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2374−14

66. Про депозитарну систему України: Закон України від 6 липня 2012 року № 5178_VI (Із змінами, внесеними згідно із Законами України станом

№ 407_VII від 04.07.2013). — Електронний документ. — режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/5178−17

67. Про цінні папери та фондову біржу: Закон України від 23 лютого 2006 року № 3480_IV // (Із змінами, внесеними згідно із Законами України станом № 1586_VII від 04.07.2014). — Електронний документ. — режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/3480−15

68. Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законів України щодо фінансових векселів: Закон України від 4 липня 2013 року № 407_VII. — Електронний документ. — режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/407−18

69. Про внесення змін до Податкового та Митного кодексів України щодо узгодження їх окремих норм: Закон від 07.06.2012 № 4915_VI — - Електронний документ. — режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/4915−17/paran90#n90

69а. Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких зако-нодавчих актів України щодо податкової реформи: Закон від 28.12.2014 № 71_VIII — Електронний документ. — режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/ show/71−19

70. Про затвердження Положення про порядок здійснення банками опера-цій з векселями в національній валюті на території України // Постанова Прав-ління НБУ від 16.12.2002 № 508 (Із змінами, внесеними згідно з Постановами Національного банку станом № 154 від 18.05.2011). Електронний документ. — режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0174−03

71. Про охорону праці /Закон України від 14 жовтня 1992 року N2694_XII // Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України станом на № 3458_VI від 02.06.2011 — [Електронний документ]. -режим доступу: — http://zakon1. rada.gov. ua/ laws/show/2694−12

72. Про затвердження Порядку випуску, обігу та погашення податкових векселів, авальованих банком (податкових розписок), які видаються до отри-мання або ввезення на митну територію України легких та важких дистилятів для використання як сировини для виробництва етилену / Постанова КМУ від 27.12.2010 № 1215. — Електронний документ. — режим доступу: — http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1215−2010;%D0% BF

73. Про затвердження Порядку випуску, обігу та погашення податкових векселів, авальованих банком, які видаються до отримання або ввезення на митну територію України нафтопродуктів з метою використання як сировини для виробництва у хімічній промисловості / Постанова КМУ від 20.10.2011 № 1068. — Електронний документ. — режим доступу: — http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1068−2011;%D0% BF

74. Про затвердження Порядку випуску, обігу та погашення податкових векселів, авальованих банком (податкових розписок), що видаються до отримання з акцизного складу спирту етилового неденатурованого, спирту етилового денатурованого (технічного) та біоетанолу, які використовуються суб'єктами господарювання для виробництва окремих видів продукції / Постанова КМУ від 27.12.2010 № 1257 (Із змінами, внесеними згідно з Постановою КМУ № 85 від 06.02.2013). — Електронний документ. — режим доступу: — http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1257−2010;%D0% BF

75. Про затвердження Порядку випуску, обігу та погашення податкових векселів, які видаються до отримання або ввезення на митну територію України речовин, що використовуються як компоненти моторних палив, для використання як сировини для виробництва в хімічній промисловості / Постанова КМУ від 4.02.2013 № 69. — Електронний документ. — режим доступу: — http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/69−2013;%D0% BF

76. Програма розвитку фондового ринку на 2015;2017 рр. «Європейський вибір — нові можливості для прогресу та зростання» (проект) // Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку України, 2015. — http://nssmc.gov.ua/fund/development/plan

77. Проект змін до Положення про порядок здійснення банками операцій з векселями в національній валюті на території України [Електронний ресурс], 2013. — Режим доступу: http://kbs.org.ua/files/document_23 082 013.pdf

78. Про електронні документи та електронний документообіг: Закон України від 22.05.2003 № 851_IV [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/851−15. — Назва з екрана.

79. Регулювання діяльності банків в умовах глобальних викликів: монографія / [Примостка Л.О. та ін.]; за ред. Л. О. Примостка; М-во освіти і науки, молоді та спорту України, Держ. вищ. навч. заклад «Київ. нац. екон. ун_т ім. Вадима Гетьмана». — Київ: КНЕУ, 2012. — 459 с.

80. Річний звіт НКЦПФР за 2013 рік // Національна комісія з цінних папе-рів та фондового ринку України, 2014. — http://www.nssmc.gov.ua/activities/annual

81. Розрахунки векселями при здійсненні операцій з підакцизними товарами // Вісник Податкової служби України (з 2014 року — «Вісник. Право знати все про податки і збори» — офіційне видання Державної фіскальної служби України) від 02.11.2012, № 41 — С. 32−38 ;

http://www.visnuk.com.ua/ua/pubs/id/4223

82. Рудненко Т. Аналіз операцій банків з векселями / Т. Рудненко, О. Кущ // Вісник НБУ. — 2003. — № 5. — С. 42−47.

83. Рудненко Т. Вексельный консалтинг: все о выпуске, оплате, экспер-тизе, утрате и обращении векселей, 2015. — http://vexel.prom.ua/

84. СНіП 2.04.05−91 «Опалення, вентиляція та кондиціонування» // Рішення Мінбуду України від 13.05.2005 № 26 «Про проект Зміни № 4 СНиП 2.04.05−91 «Опалення, вентиляція та кондиціювання» — - [Електронний документ] - режим доступу: http://www.budinfo.org.ua/doc/1 811 315.jsp

85. Статистика: Підручник / С. С. Герасименко, А. В. Головач, А.М. Єріна та ін.; за наук. ред. д-ра екон. Наук С. С. Герасименка. — 2_ге вид., переоб. і доп. — К.: КНЕУ, 2008. -467 с.

86. Типове положення про службу охорони праці // Державний комітет України з нагляду за охороною праці, наказ від 15.11.204 № 255 (Із змінами, внесеними згідно з Наказом Державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду № 236 від 2.10.2007). — [Електронний документ].

87. Типове положення про порядок проведення навчання і перевірки знань з питань охорони праці (НПАОП 0.00−4.12−05) та Переліку робіт з підвищеною небезпекою // Державний комітет України з нагляду за охороною праці, наказ від 26.01.2005 № 15 (Із змінами, внесеними згідно з Наказом Державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду № 273 від 16.11.2007) — [Електронний документ]. — режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0231−05

88. Федосик І.М. Вексель — крок до виходу з кризи [Текст] / І.М. Федосик, А.О. Асєєва // Вісник Університету банківської справи Національного банку України. — 2011. — № 1 (10). — С. 193−196

89. Фельдман А. А. Вексельное обращение. Российская и международная практика. /А.А. Фельдман. — М: ИНФРА_М, 2002. — 304 с.

90. Череп А. В. Банківські операції: навчальний посібник для студентів вищих навч. закладів / Череп А. В., Андросова О. Ф. — Київ: Кондор, 2008. — 410 с.

91. Чмутова І.М. Аналіз банківської діяльності: навч. посібник [для студ. напряму підгот. 6.30 508 «Фінанси і кредит» спеціалізації «Банківська справа"] / Чмутова І.М., Тисячна Ю. С., М-во освіти і науки, молоді та спорту України, Харк. нац. екон. ун_т. — Харків: ХНЕУ, 2012. — 307 с.

92. Швець О. В. Вексель в діяльності комерційного банку [Текст] / О. В. Швець, О. Л. Руда // Вісник студентських робіт ННІ Аграрної економіки ВНАУ. — 2012. — Випуск № 1. — С. 148−151

93. Щибиволок З.І. Аналіз банківської діяльності: навчальний посібник / З.І. Щибиволок. — 2_е вид., стереот. — Київ: Знання, 2007. — 311 с.

95. http://www.nssmc.gov.ua/ - Офіційний Інтернет — сайт Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку України, 2014

96. http://www.bank.gov.ua — Офіційний Інтернет-сайт Національного банка України, сегмент «Банківський нагляд» — «Фінансові показники діяльності банків», 2014

97. http://www.otpbank.com.ua/ - Офіційний Інтернет-сайт ПАТ КБ «ОТП банк», 2014

98. http://www.smida.gov.ua/ - Офіційний Інтернет-сайт статистики Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку України, 2014

99. http://dspace.uabs.edu.ua — Офіційний Інтернет-сайт бібліотеки Української академії банківської справи Національного банку України, 2014

100. http://www.bills.ru/quotes/index_rvs/rvs_index.php — Интернет — сайт Система РВС-Векселя (глобальной распределенной информационной системы), РФ, 2014

101. http://www.aust.com.ua/Default.aspx — Інтернет-сайт Асоціації «Українські фондові торговці», 2014

102. http://www.fxstreet.ru.com/economic-calendar/event.aspx? id=27a3692a_6c08−484c-a3ce_73f3e4c335c0 — Інформаційний Інтернет-сайт статистики показників ринку цінних паперів в США (казначейські векселі), 2014

103. http://www.fxclub.org/trader_analytic/sec73/2014/12/20/obzorІнформаційний Інтернет-сайт статистики показників ринку цінних паперів в США (векселі Міністерства фінансів США), 2014

104. https://privatbank.ua/ua/ - Офіційний Інтернет-сайт ПАТ КБ «Приватбанк», 2015

105. http://www.prostobiz.ua/ - Інформаційно — довідковий Інтернет — сайт «Путеводитель-справочник в мире финансов, Украина», 2015

106. http://vexel.prom.ua/ - довідковий Інтернет-сайт «Вексельний консалтинг», 2015

108. http://www.abmd.expert/ua/initsiativi_proekti.html — Офіційний Інтернет-сайт асоціації «Агенція з розвитку вексельного ринку України», 2015

109. http://www.ux.com.ua — Офіційний діалоговий Інтернет-сайт «електронної» фондової біржі «Українська біржа», 2015