Проблеми використання впливу «поля тяжіння» «нової практики»

Відзначаючи недостатню «послідовність та енергію» суб'єкта управлінських рішень в Україні щодо імплементації прийнятих у ЄС правил і принципів, слід звернути увагу на недостатність «впливу тяжіння» «нової практики».

Вимоги носіїв «нової практики» щодо виконання Україною своїх зобов’язань з проведення реформ не давали очікуваного результату. «Коаліція владних груп» завжди знаходила пояснення неможливості прийняти принципові рішення, і лише в разі виникнення екзистенціальних загроз збереженню своїх позицій суб'єкти управлінських рішень приймали важливі стратегічні рішення.

Так, принципове стратегічне рішення щодо відмови від різнорівневих цін на газ для різних категорій споживачів (та початку реального відходу від російської моделі управління в енергетиці) було прийняте лише урядом В. Гройсмана у квітні 2016 р. на фоні вимог міжнародних інституцій та російської агресії проти України.

Саме у цій ситуації, уперше в історії країни Уряд України заявив про намір практичної імплементації «нової практики» функціонування енергетичного сектору. З одного боку, цим рішенням усунуто одну з головних перешкод реформування та проблему, що породжувала корупційні ризики на газовому ринку країни (проблема різнорівневих цін та відсутності належного обліку обсягів постачання). Водночас друга складова проблеми (компенсація витрат та спрямування бюджетних коштів для «субсидій населенню» до енергетичних компаній) залишилася незмінною.

При цьому в Уряді України продовжують лунати суперечливі заяви та застереження Див.: Рева. Монетизація субсидії можлива після зменшення рівня бідності та кількості субсидіантів [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://dt.ua/ ECONOMICS/monetizaciya-subsidiyi-mozhliva-pislyazmenshennya-rivnya-bidnosti-ta-kilkosti-subsidiantovreva-217 601_.html; Коболєв: Субсидії можуть монетизувати вже у квітні [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.pravda.com.Ua/news/2017/01/5/7 131 675/; Рева: Кабмин не планирует выплачивать субсидии деньгами. 20.01.2017 [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http:// ubr.ua/finances/macroeconomics-ukraine/reva-kabmin-neplaniruet-vyplachivat-subsidii-dengami-464 799. Представники уряду не погоджуються на принципову зміну моделі державної підтримки окремих категорій споживачів для компенсації проблем, які можуть бути породжені внаслідок недостатньо розвиненого внутрішнього енергетичного ринку України.

Зокрема, профільний віце-прем'єр України захищає позицію, що проводити монетизацію субсидій не можна [12]. Урядовець обстоює збереження у видозміненій формі механізму адміністративного перерозподілу віртуальних коштів із державного бюджету через віртуальні рахунки на адресу енергетичних компаній (існуюча модель субсидування — див. вище) та застерігає від «монетизації пільг» через те, що, отримавши реальні кошти, кінцеві споживачі можуть вирішити спрямувати їх на інші цілі, що, ймовірно, загрожуватиме зростанню заборгованостей на енергетичному ринку.

Аргументація фактично відображає принципову позицію суб'єкта управління, яка полягає у неготовності влади прийняти ймовірність відмови від можливості адміністративно регулювати рух коштів на енергетичному ринку. На ділі маємо справу з реальною неготовністю «коаліції владних груп» (еліти) реально змінити принципи та практику управлінської й господарської діяльності та перейти до «нової практики» Безумовно, на сьогодні інші учасники ринку (населен-ня, промисловість, постачальники та виробники енерго-ресурсів) також іще не готові до захисту свої економічних інтересів самостійно, не апелюючи до реагування з боку держави. Однак це не знімає відповідальності із суб'єкта управління, який не здійснює жодних кроків для форму-вання такої готовності з боку учасників ринку, продовжу-ючи обстоювати ідеологію популізму та патерналізму.

У цій ситуації просте підвищення цін на енергоресурси (вирівнювання цін), ризиковане навіть з точки зору електоральних симпатій (унаслідок застосування інструментів «примушування»), за одночасного збереження існуючої схеми віртуального субсидування призводить до зростання обсягів перерахунку коштів («субсидій») на адресу енергетичних компаній і лише погіршує ситуацію.

Зокрема, формуються численні ризики: зростає соціальна напруженість, енергетичні компанії отримують компенсацію; зростають ціни на енергоресурси для економіки; стан енергетичного сектору продовжує погіршуватися; проблема оздоровлення відносин на енергетичних ринках не вирішується, як і не відбувається переходу до нових правил функціонування ринку та практики господарювання.

Ця ситуація свідчить про те, що організаційно-інституційна структура взаємовідносин в енергетичному секторі України залишається незмінною, а суб'єкт управління не має внутрішньо зумовленої готовності забезпечити довгостроковий, стабільний, цілеспрямований вплив на об'єкт управління з метою переведення його в новий стан.

Саме тому слід проаналізувати можливість подолання опору «старої практики» за допомогою інших суб'єктів, у т. ч. приватного сектору, суспільства та використання зовнішнього «поля тяжіння». Цей аспект є надзвичайно важливим, оскільки вакуум «нової практики» зміцнює «стару», що створює ризики заявленій Україною політиці трансформації принципів взаємовідносин в енергетичному секторі.

У частині впливу зовнішнього «поля тяжіння» на формування «нової практики» насамперед розглянемо інструментарій «допомоги», «заохочування» та «примушування», який традиційно застосовується ЄС, та ширше — західними партнерами України. Переважно це:

• — надання експертної допомоги при розробленні проектів законодавчих і нормативно-правових актів, у т. ч. щодо запровадження нової організаційно-інституційної структури функціонування енергетичного сектору України (запровадження нових моделей енергоринків, інституцій, процедур);
• — навчання студентів і працівників державних установ (набуття нової якості персоналу організаційно-інституційної структури);
• — надання фінансових ресурсів для потреб Уряду України в рамках програм «макроекономічної» стабілізації чи «реформування» окремих секторів (формування загальнополітичної підтримки трансформації);
• — технічна допомога та надання фінансових ресурсів (кредитування, формування цільових фондів, програм, кредитних ліній) з реалізації проектів за окремими напрямами (формування підтримки трансформації);
• — формування політичних рамок взаємовідносин з Україною та інструментів урегулювання окремих проблем (підтримка намірів і забезпечення стабільності трансформаційних процесів).

Слід зазначити, що всі вищезазначені напрями та методи співпраці, що застосовувалися досі, мають опосередкований вплив на практичні аспекти життєдіяльності суспільства та зміну усталеної практики в управлінні господарством.

Фактично вся допомога реалізовується через існуючу інституційно-організаційну структуру системи державного управління в Україні (уряд, міністерства, персонал), яка, як зазначалося раніше, виявляє «неготовність» до запровадження «нової практики», або через фінансово-економічну систему, яка загалом не переймається проблемами запровадження нових управлінських і господарських практик у певній сфері життєдіяльності, опікуючись чистотою віртуальних трансакцій у фінансовій системі.

Власне, саме про це й свідчить аудит допомоги ЄС. Європейський суд аудиторів у своїй доповіді зазначив, що фінансова допомога Європейського Союзу, надана за період 2007;2015 рр. на підтримку реформ в Україні, мала «обмежений вплив». Допомога ЄС була частково ефективною, створюючи відчутні та стійкі результати у реформуванні управління державними фінансами та вдосконаленні антикорупційного механізму [13]. При цьому показовою є позиція ЄС щодо ймовірних зловживань при розподілі фінансової допомоги. Зокрема, представник Європейського суду аудиторів зауважив, що «більша частина грошей була спрямована на так звану бюджетну підтримку. Це означає, що ми можемо тільки проконтролювати, що гроші були перераховані до бюджету, а потім це вже українському уряду вирішувати, як їх витратити» [14].

До практичної управлінської та господарської діяльності в енергетичному секторі переважна більшість інструментів «західної допомоги» не застосовується. На наш погляд, саме ця обставина фактично зводить нанівець зусилля «нової практики», оскільки дає «коаліції владних груп» лише додатковий фінансовий ресурс для розподілення за «старою практикою» та інструмент легалізації в системі політико-економічного істеблішменту Заходу без найменших зусиль щодо реального запровадження «нової практики» в Україні.

Ці спостереження щодо співпраці міжнародних фінансових установ з Україною лише підтверджують теоретичне пояснення відсутності успіху форм впливу, зроблене Д. Нортом та його колегами. Зусилля міжнародних донорських інституцій (Міжнародний валютний фонд, Світовий банк, технічна допомога окремих країн тощо) через просте висунення «нових» вимог і зобов’язань до «існуючої системи» та надання кредитів під ці зобов’язання не можуть замінити практику діяльності та забезпечити успіх реформ у країні, якій така допомога надається [15].

Для справжньої трансформації необхідне безпосереднє залучення методів та інструментів «нової практики» в реальність управлінської й господарської діяльності України. Йдеться про такі інструменти, як:

• — спільна робота над практичними завданнями політичної та управлінської ланок різних країн у рамках наднаціональних структур. Наприклад, після вступу України до Енергетичного Співтовариства наша країна повинна була б мати своїх представників у його апараті та виконавчих органах на постійній основі;
• — спільне навчання/підготовка персоналу та спільна практична робота над окремими завданнями. Наприклад, у межах реалізації міжнародних проектів чи національного проекту із залученням різних міжнародних учасників;
• — спільний ринок, входження на ринок України зарубіжних національних та міжнародних компаній. Наприклад, лібералізація енергетичного ринку України та участь іноземних компаній у його роботі.

На жаль, належного рівня застосування такого інструментарію на сьогодні не спостерігається, як не спостерігається й заінтересованості обох сторін. Україна не горить бажанням формувати відкриту модель управління та господарювання, а країни — носії «нової практики» не мають намірів витрачати зусилля та ресурси на її «переформатування».

Ситуація, що існує, потребує пошуку шляхів свого вирішення. Адже без забезпечення реальної трансформації принципів функціонування енергетичного сектору України за допомогою залучення носіїв «нової практики», персоналу та компаній, які дотримуються нових практик управління та принципів господарювання, подолати опір «існуючої системи» буде складно.