Фейр плей в системі олімпійської освіти

ЗМІСТ

олімпійська система освіти фейр плей

• ВСТУП
• РОЗДІЛ 1. СИСТЕМА ОЛІМПІЙСЬКОЇ ОСВІТИ
• 1.1 Історія виникнення гуманістичних ідеалів олімпізму
• 1.2 Значущість олімпійської системи освіти
• РОЗДІЛ 2. СУТНІСТЬ ТА ОСОБЛИВОСТІ ФЕЙР ПЛЕЙ В СИСТЕМІ ОЛІМПІЙСЬКОЇ ОСВІТИ
• 2.1 Сутність Фейр Плей як основи освітніх програм
• 2.2 Принципи Фейр Плей та випадки недотримання основних з них
• РОЗДІЛ 3. ЕТИКА СПОРТУ ТА КУЛЬТУРА ЧЕСНОЇ ГРИ
• 3.1 Формальний та неформальний Фейр Плей
• 3.2 Проблема чесної гри та рівенства шансів в конкурентній боротьбі олімпізму
• ВИСНОВКИ
• СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Історія олімпійського руху налічує більше 100 років, однак проблеми дотримання етики та механізми впровадження цінностей олімпізму у практику спорту і повсякденне життя є актуальними і сьогодні.

Ще на початку історії розвитку людського суспільства відбулося зародження елементів спорту у вигляді змагальних вправ та ігор.

Автори що займалися проблемою. Теоретичним питанням дослідження різних аспектів системи олімпійської освіти та Фейр Плей присвятили свої роботи такі вчені і фахівці: Деметр Г. С., Лубишева Л.І., Констаністов А.Т., Єгоров А.П., Бальсевич В. К. та інші.

В ході дослідження було виявлено досить низький рівень засвоєння ідеалів і цінностей олімпізму серед соціальних груп.

Цей факт пояснюється недосконалою системою фізичного виховання, спортивного тренування і підготовки спеціалістів, пріоритети якої зміщені в бік фізичного розвитку без урахування інтересів і орієнтації на духовне самовдосконалення.

Не зменшуючи значущості наукових робіт вищевикладених авторів, слід зауважити, що варто акцентувати увагу на деяких важливих аспектах, що відіграють принципову роль у розбудові національної системи олімпійської освіти та її складових.

Метою роботи на основі системного аналізу виділити та охарактеризувати основні проблеми дотримання етики в сучасному олімпійському русі, показати шляхи їх подолання.

Реалізація мети зумовила необхідність виконання таких завдань:

— узагальнити теоретичні засади Фейр Плей в сучасному олімпійському русі;

— сформувати пріоритети розвитку механізму дотримання правил Фейр за етапами трансформації для коригування його функціонального призначення в напрямку задоволення потреб суспільства;

— провести систематичний аналіз організаційних і функціональних важелів регулювання етики олімпійської освіти;

— обґрунтувати шляхи вдосконалення організаційного забезпечення олімпійського етикету.

Предметом дослідження є теоретичні та прикладні засади Фейр Плей в системі олімпійської освіти.

Об'єктом дослідження є організаційна складова механізму Фейр Плей в системі олімпійської освіти.

Методи дослідження. Методи дослідження: історичні (історико-логiчний, конкретно-історичний, порівняльно-історичний, ретроспективний); системно-функціональний аналіз, аналіз спеціальної літератури, періодичної преси та матеріалів мережі Інтернет.

Інформаційна база. Інформаційною базою курсової роботи є нормативні, статистичні дані, опубліковані у засобах масової інформації, у науковій літературі й мережі Інтернет.

Курсова робота має певну структуру, що поділяється на 3 розділи, має вступ та висновки. В першому розділі розглядається історичні дані системи олімпійської освіти, значущість цієї системи в соціальному середовищі. В другому розділі розглядається поняття фейр плей, як основи освітніх програм та його принципи, а також дослідження випадкiв недотримання цих принципів. Третій розділ присвячено розгляду формального та неформального «фейр плею».

В кінці роботи будуть зробленнi висновки та рекомендації щодо покращення ефективності організації Фейр Плей в олімпійській освіті.

РОЗДІЛ 1. СИСТЕМА ОЛІМПІЙСЬКОЇ ОСВІТИ

1.1 Історія виникнення гуманістичних ідеалів олімпізму

олімпійська система освіти фейр плей

Олімпійський спорт — унікальне явище, засноване на співпраці між державами і народами. Учасниками олімпійського руху є глядачі, організатори спортивних змагань, тренери, судді, науковці, лікарі, фахівці з допінг-контролю, представники ділових кіл і засобів масової інформації, інженери, режисери і т.д.

Проте центральне місце в олімпійському спорті належить спортсмену, який є зразком для наслідування, прикладом, який зачаровує, служить стимулом, надихає і змушує мріяти про участь в Олімпійських іграх. Спортивна діяльність олімпійця спрямована на завоювання олімпійської медалі. І на цьому шляху перед ним виникає проблема вибору: перемогти, слідуючи етичним нормам і принципам, або — за всяку ціну.

Гуманізм від латинського слова Humanus — людський, людяність — визнання цінності людини як особистості, її права на свободу, розвиток, виявлення своїх здібностей, утвердження блага людини як критерію оцінки всіх соціальних інститутів від сім'ї до держави.

Своє виявлення гуманізм знаходить у співчутті людині, готовності прийти на допомогу тому, хто потрапив у біду. Гуманною можна назвати ту людину, що прагне боротися проти жорстокості, насильства, дискримінації, приниження людської гідності, що відстоює добро і бориться проти зла. Абсолютно всі сфери людського життя відображають гуманізм. Спортивна діяльність не є виключенням. Саме соціальна сутність спорту, його прогресивна роль у суспільстві визначається гуманістичною природою основного його компоненту. Ще на початку історії розвитку людського суспільства відбулося зародження елементів спорту у вигляді змагальних вправ та ігор.

Гуманістичний характер практики спортивних змагань, що народжувались, визначався, пешзавсе, тими цілями, які ставила людина: більш ефективне засвоєння виробничих навичок, розвиток фізичних якостей і зміцнення здоров’я, формування духовних і моральних цінностей, задоволення найбільш сильних людських потреб — потреб у спілкуванні й співчутті [8,с. 36].

Змагання — складне явище. З одного боку, змаганням притаманний особливий дух боротьби та протиріч, а з другого, — в ньому закладена творча здатність об'єднувати людей спільними переживаннями, інтересами, перспективами.

Змагання — це форма соціальної активності, яка створює фізичні і моральні цінності особистості людини.

З глибокої давнини моральні вимоги і «закони честі» належали до правил, якими регулювались змагання: рівність умов змагань і справедливе визначення переможця, неухильне виконання правил гри, толерантне ставлення до переможеного, особиста і колективна чесність, повага до суперника, суддів, глядачів тощо.

Змагальна діяльність як форма суспільного життя досягла значного розквіту у Стародавній Греції. Саме у еллінів спорт проявився у тісному взаємозв'язку з суспільно-політичним, культурним життям, спробами врегулювання мирних відносин між грецькими містами-полісами. І не дивно, що греки в Олімпійських іграх знайшли противагу війні, як мирне суперництво у фізичних вправах і мистецтві.

Етика як практичне спрямування філософії бере початок з часів Аристотеля. Мислителю належить першість і в обгрунтуванні її теорії. Поняття етика має грецьке коріння: ethica від ethos — звичай, характер, тобто філософська дисципліна, що вивчає мораль та етичні норми.

Олімпійські ігри, що зародилися в Стародавній Греції в VIII ст. до н.е., регулярно проводилися більше 1000 років і були однією з найбільш важливих складових розвитку еллінської цивілізації. Вже в ті часи існував Кодекс честі спортсменів-олімпійців, який базувався на наступних принципах:

* почесна і бажана великою працею перемога; випадкова чи легка перемога не приносить морального задоволення;

* атлет завжди повинен пам’ятати, завдяки чиїм зусиллям він став переможцем; слова подяки тренеру — ознака хорошого тону;

* не слід загострювати увагу на негативних моментах змагань;

* необхідна гармонія фізичної сили і порядності;

* спрага нагороди нерідко перевершує порядність; нехай жага слави не змусить звернути з прямого шляху.

Однак у священному гаю в Олімпії поруч з почесними статуями переможців Олімпійських ігор стояли й такі, на яких для повчання нащадків були висічені імена тих, хто порушив клятву й заплямував себе нечесною грою. Одним з перших порушників регламенту Олімпійських ігор був Європол з Фессалії: в 388 році до н.е. він підкупив трьох учасників змагань, які повинні були змагатися з ним у кулачному бою.

У 92 році до н.е. грецький спортсмен Аполлоній був виключений з числа учасників Олімпійських ігор за те, що запізнився до початку Ігор. Атлет називав різні поважні причини своєї затримки, проте, як виявилося, істиною причиною була участь в інших змаганнях — заради винагороди. У 12 році до н.е. Дамонік, батько учасника олімпійських змагань, забезпечив перемогу синові, підкупивши його суперника. Покарання зазнали батьки, про що свідчать написи на статуях, встановлених за гроші винуватців.

Олімпійська етика сучасного спорту має логічний зв’язок з історією змагань стародавніх греків і принципами їхньої поведінки, що дійшли до нас з глибини століть. Саме у Стародавній Греції спорт починає відокремлюватись у самостійне суспільне явище. Складаються основні визначальні риси спорту:

— з'являється термін «агоністика» (від слова «адви» — змагання, боротьба) для визначення публічних змагань з фізичних вправ;

— визначаються фізичні вправи, які можна використовувати для змагальної діяльності, а досягнення в них краще піддаються кількісним і якісним оцінкам;

— створюється матеріальна основа спорту у вигляді двох типів споруд: стадіону та гімнасія, як місце для тренувань;

— стають публічними змагання із забезпеченням контролю за їх ходом і результатами;

— започатковується моральний кодекс і технічні правила, які регламентують дух рівності та чесності при проведенні змагань; створюється інститут суддів, який спостерігає за дотриманням учасниками змагань етичних і технічних вимог й визначає переможців;

— утверджуються ритуали нагородження та вшанування переможців.

Минуло багато часу, перш ніж П'єр де Кубертен, ініціатор відродження сучасних Олімпійських ігор, зміг перенести кращі традиції Стародавньої Греції в побудову та розвиток олімпійського руху сьогодення. Йому належить концепція сучасного олімпізму, який є життєвою філософією, що звеличує та об'єднує в гармонійне ціле якості тіла, волі й розуму.

1.2 Значущість олімпійської системи освіти

Олімпійська освіта, виступаючи одним з головних системоутворюючих факторів поширенні ідей олімпізму, являє собою спеціально організований педагогічний процес оволодіння молоддю цінностями олімпізму, перетворення останніх у діючі мотиви поводження індивідів і норми здорового способу життя.

Потреба суспільства в підвищення уваги до цінностей олімпізму викликана рядом проблем з якими зіштовхнулось людство в різних сферах життєдіяльності, і насамперед — освіті й вихованні дітей і молоді. Саме підростаюче покоління є тією стрижневою ланкою, від якої залежить подальший прогрес суспільства.

У зв’язку з цим, проведення досліджень пов’язаних з вивченням олімпійської освіти як потужного засобу виховання дітей і молоді є актуальним.

Активний розвиток олімпійського руху — одне із прогресивних явищ сучасного соціуму. Олімпізм, який складає духовну основу спортивного руху визнано як соціокультурну освіту, де закладені гуманістичні цінності: добра воля людей, їх прагнення до миру, співробітництва, взаєморозуміння. Гуманістична природа визначає його суттєвий зміст — служіння людині, особистості, суспільству. Ведучими тенденціями спорту є:

— по-перше, посилення впливу спорту на всі види діяльності людини, культуру, освіту;

— по-друге, активна інтеграція спорту у соціальну організацію суспільства, його тісний зв’язок з іншими суспільними явищами;

— по-третє, суттєвий вплив спорту на соціалізацію і виховання особистості. Завдання педагогів, тренерів, організаторів спортивного руху не тільки залучити дітей у фізкультурно-спортивну діяльність, але й орієнтувати їх на засвоєння гуманістичних цінностей спорту, щоб виростити не просто спортсмена високого класу, а насамперед особистість, громадянина, здатного захищати спортивну честь, чесно боротися, протистояти грубощам, агресивно — сті, насильству, всьому тому, що руйнує спорт і особистість.

Олімпійська культура складає сукупність накопичених людством знань, норм, цінностей, зразків поведінки, які відповідають Олімпійські й хартії, філософії олімпізму, на основі яких формується гуманістичний спосіб життя особистості. Трансляція цінностей олімпійської культури відбувається через систему освіти і виховання [4, с. 15].

В рамках традиційного фізичного виховання вирішувати завдання ол імпійського виховання і освіти молоді дуже важко.

Зміст педагогічного процесу по засвоєнню цінностей олімпійської культури повинен включати в себе такі складові частини:

1) процес формування знань про Олімпійські ігри, про цінності олімпізму;

2) процес формування інтересу до спорту, потреби до спортивних занять, прагнення до перемоги у змаганнях, досягнення високого результату;

3) процес активного включення дітей і молоді у фізкультурноспортивну діяльність різної спрямованості.

За останні роки в межах системи освіти дітей і молоді все більше уваги приділяється педагогічній діяльності, метою якої є залучення підростаючого покоління до ідеалів і цінностей олімпізму.

Олімпійська освіта з’явилась в галузі педагогіки фізкультурної освіти і зайняла там свою нішу, постійно притягуючи розум багатьох дослідників як у нас, так і за кордоном.

Результати багаточисельних досліджень (Деметр Г. С., 1986; Лубишева Л.І., 1997; Констаністов А.Т., 2003; Єгоров А.П., 2001; Бальсевич В. К., 1995 та інші) переконливо підтверджують низький рівень засвоєння ідеалів і цінностей олімпізму серед соціальних груп.

Цей факт пояснюється недосконалою системою фізичного виховання, спортивного тренування і підготовки спеціалістів, пріоритети якої зміщені в бік фізичного розвитку без урахування інтересів і орієнтації на духовне самовдосконалення. Аналіз спеціальних робіт, міжнародного досвіду свідчить про те, що в дослідженні олімпійської освіти виділяються дві взаємопов'язані тенденції. З одного боку — науково-пізнавальний аспект, з іншого — соціально-педагогічний аспект, що виходить з розробленої Пьєром де Кубертеном концепції олімпійського руху перш за все як педагогічного феномену. Вирішення даного питання дозволить конкретизувати основні напрямки реалізації і оптимальні форми здійснення олімпійської освіти в процесі фізичного виховання, спортивного тренування.

Вивчення рівня олімпійської освіти здійснювалось методом соціологічного опитування юних спортсменів декількох шкіл різних міст України. В дослідженні брали участь спортсмени з таких видів спорту: баскетболу, акробатики, боротьби, спортивної гімнастики, які відвідували заняття в групах початкової підготовки та групах спортивного вдосконалення. Загальна кількість опитуваних юних спортсменів 120 осіб.

Анкета включала 16 запитань, які висвітлювали знання про Олімпійські ігри, джерела отримання інформації про олімпізм, відношення юних спортсменів до олімпійських цінностей.

В результаті соціологічного дослідження було встановлено, що юні спортсмени володіють певною інформацією щодо знань з олімпізму. Рівень знань про Олімпійські ігри представлено.

В залежності від складності запитань юні спортсмени показали різний рівень знань. Вірні відповіді на поставлені запитання у юних спортсменів груп початкової підготовки коливаються у межах від 7% до 40% респондентів.

У групах спортивного вдосконалення зростає кількість юних спортсменів, які володі ють точною інформацією про Олімпійські ігри. Найбільша кількість юних спортсменів, які дали правильні відповіді, знаходяться у групах з баскетболу та боротьби (від 30% до 73%).

Юні спортсмени груп початкової підготовки показали низький рівень знань про заснувника Олімпійських ігор П'єра де Кубертена. Добрі знання мають про вигляд Олімпійського пра пора, про олімпійських чемпіонів України.

Юні спортсмени груп спортивного вдосконалення мають вищий рівень знань про Олімпійські ігри. Найбільше неправильних відповідей на поставлені запитання дали юні спортсмени з груп спортивної акробатики, баскетболу. Деякі спортсмени не змогли назвати видатних спортсменів зі своєї спеціалізації.

Проведене дослідження дало змогу з’ясувати питання про джерела інформації, якими користуються юні спортсмени.

Найбільш поширеним джерелом інформації про олімпізм є радіо та телебачення — 33% - 73% респондентів. Тренери, які ведуть заняття, мало уваги приділяють пропаганді знань про олімпізм. Тільки від 7% до 20% респондентів вказали, що вони отримують інформацію про Олімпійські ігри через тренерів. Газетами та журналами користуються від 13% до 40% юних спортсменів. Інформацію отримують через Інтернет від 6% до 13% юних спортсменів.

Більшість юних спортсменів схвалюють проведення різних заходів з метою отримання цікавої інформації про олімпізм. На нашу, думку олімпійська освіта ще не стала складовою частиною навчально-тренувального процесу в ДЮСШ.

В останні роки значна увага вчених, спеціалістів спрямована на підвищення рівня знань шкіл. Сьогодні для вирішення цієї проблеми розроблено і реалізується на практиці ряд інноваційних проектів і програм (програма «Спарт», «Фейр Плей», клуби «юних олімпійців»).

Дослідження показало, що юні спортсмени володіють певними моральними якостями, що пов’язані з реалізацією олімпійських ідеалів, цінностей. Правило Фейр Плей (чесної гри) підтримують більшість юних спортсменів (від 80% до 93% респондентів). Але деякі юні спортсмени могли б порушити правило «чесної гри в ім'я перемоги. І таких спортсменів у процесі дослідження виявлено від 13% до 20%. Основна причина слабкої орієнтації юних спортсменів на принцип «чесної гри» криється не в слабкій пояснювальній роботі, а перш за все, в тій моделі організації і проведенні спортивних змагань, яка використовується на практиці і стимулює реальну поведінку спортсменів.

Юні спортсмени вказали у своїх відповідях олімпійські принципи, які вони підтримують. Принцип «чесної гри» підтримують від 20% до 40% респондентів; принцип взаємоповаги — 10% - 60% респондентів; принцип «миру» — 20%-70% респондентів. Спортсмени спортивних спеціалізацій — боротьба, спортивна гімнастика, не визнають принцип «взаємоповаги».

Таким чином, вчені і практичні фахівці все більше усвідомлюють, що ефективність нових форм олімпійської освіти тісно пов’язана з необхідністю подальшого розвитку нових форм і нових моделей спортивних змагань для дітей і молоді. Одним із основних векторів розвитку сучасного суспільства є глобальна інформатизація і як наслідок тотальна комп’ютеризація практично усіх галузей життєдіяльності людини. В останні два десятиріччя відбувається принципова зміна характеру інформаційних процесів: ускладнюється системна структура, підвищуються швидкість обміну та щільність інформаційних потоків. У сучасному суспільстві виникає об'єктивна не обхідність у впровадженні новітніх інформаційних технологій, і олімпійська освіта повинна активно залучатися до цього процесу. У практиці роботи з олімпійської освіти дітей і молоді сьогодні застосовується досить широке коло різноманітних форм, методів та засобів.

До основних напрямків підвищення ролі олімпійської освіти в процесі виховання молодого покоління належать: вдосконалення структури підготовки кадрів; організація системи конференцій, семінарів, тренінгів; розробка методичних рекомендацій, зокрема й широке використання інформаційних технологій. Інформаційні технології знайшли своє широке впровадження і в педагогічній практиці. Особливо ефективно вони застосовуються серед учнівської молоді (школи, вузи), оскільки комп’ютерна техніка користується великою популярністю.

Результати анкетування свідчать, що комп’ютер у себе вдома мають 84% школярів, 41% мають доступ до мережі Інтернет. Вміння вільно користуватися комп’ютером засвідчили 66% опитуваних, з яких 41% постійно користуються програмами зразка мультимедійних енциклопедій. Більш того, 52% школярів стверджують, що їм набагато легше отримувати необхідну інформацію із електронних джерел.

РОЗДІЛ 2. СУТНІСТЬ ТА ОСОБЛИВОСТІ ФЕЙР ПЛЕЙ В СИСТЕМІ ОЛІМПІЙСЬКОЇ ОСВІТИ

2.1 Сутність Фейр Плей як основи освітніх програм

Головна мета олімпійського руху — поставити спорт на служіння людині. Спорт першим з громадських інститутів офіційно обрав для себе як напрямок діяльності етику — абсолютно необхідну приналежність тієї сфери, в якій завжди є небезпека насильства, агресивності, нечесних прийомів як в будь-якій конкурентної сфері діяльності людини. Етика олімпійського спорту передбачає реалізацію принципів Фейр Плей («Fair play» — чесна, чиста, справедлива гра). Сама назва відображає сутність даного поняття: це більше ніж просте дотримання етичних норм у спортивній діяльності, це спосіб мислення, а не тільки поведінка, що повністю виключає обман, грубість, насильство, застосування допінгу та ін.

Історія олімпійського руху налічує більше 100 років, однак проблеми дотримання етики та механізми впровадження цінностей олімпізму у практику спорту і повсякденне життя є актуальними і сьогодні.

Провідна роль у координації зусиль різних міжнародних організацій і громадських рухів, спрямованих на реалізацію спортивної етики, належить Міжнародному олімпійському комітету.

Для залучення уваги спортсменів-олімпійців до дотримання етичних норм поведінки в спортивній діяльності НОК України розробив Кодекс честі олімпійця України — сукупність моральних принципів, якими необхідно керуватися спортсмену.

Кодекс честі олімпійця України — це фундаментальний та універсальний документ, який є нормативною основою української системи спортивного виховання і самовдосконалення. Кодекс честі розроблений з урахуванням норм і вимог Конституції України, законів, що діють у сферах освіти, фізичної культури і спорту, положень Олімпійської хартії, Етичного кодексу МОК, Антидопінгового кодексу. Норми і вимоги Кодексу спрямовані на формування гармонійно розвиненої особистості з глибокими морально-етичними переконаннями. Відповідно до вимог Кодексу, атлети Україні повинні дотримуватися наступних основних положень:

1. Ставити метою збагачення нашого суспільства шляхетністю, чесністю, добрими вчинками, які несуть у суспільство світ, благополуччя, злагоду, гуманізм, братерство та взаємоповагу.

2. Жити у відповідності з загальнолюдськими цінностями, які є визначальними в досягненні вершин спортивної майстерності: вірою, надією, любов’ю, мудрістю, справедливістю, хоробрістю, волею, стриманістю, доброзичливістю.

3. Вчитися стійко і гідно переносити поразку, несправедливість, не допускати фізичної розправи над своїм суперником або кривдником.

4. Пам’ятати, що спортивний дух — це сплав людської волі, тіла і розуму, а застосування допінгу принципово цьому суперечить.

5. Не допускати «бруду», злоби і обману по відношенню до суперників, як у думках, так і в діях; служити правді і добрим справам, не допускати дискримінації, залишатися неупередженим щодо політичних, расових, національних, релігійних переконань, не піддаватися комерційному і корупційному впливу.

6. Пам’ятати, що спортивна діяльність несумісна з ганебними рисами характеру людини: заздрістю, гнівом, лінню, приниженням людської гідності; не забувати, що найтяжчим злочином є позбавлення людини життя, а юридично і морально неприпустимим дією — умисне нанесення йому тілесних ушкоджень. Сьогодні олімпійська перемога і її творці сприймаються як національне надбання. Серед причин, які негативно впливають на дотримання моральності в спорті, можна виділити політизацію, комерціалізацію, професіоналізацію. Вони провокують допінг-скандали, випадки корупції в олімпійському русі, агресію, нечесну гру і т.п. Зупинимося на типових порушеннях етики в сучасному олімпійському спорті: застосування допінгу, корупція, агресія, нечесна гра, апартеїд, шовінізм і ін.

Допінг, на думку фахівців, є серйозною загрозою олімпійської етики та чесної гри. Сподівання на Фейр Плей виглядають ілюзорними, якщо звернутися до динаміки розповсюдження допінгу. Кількість заборонених препаратів збільшилася за останні 50 років більш ніж у 400 разів і становить сьогодні понад 24 тис. найменувань.

Головні з правил Фейр Плей :

— не жадай перемоги будь-якою ціною;

— зберігай честь і шляхетність на спортивних аренах;

— головне — вдосконалення своєї особистості, подолання особистих слабкостей, а не перемога над суперником.

Недаремно давньогрецький філософ Платон, учасник античних Олімпійських ігор, зазначав: «нема більшої перемоги, ніж перемога над собою!».

Чесна гра включає доброзичливість і повагу до суперника, незалежно від того, переможець він чи переможений; повагу до суддів та вміння достойно переносити поразки і скромність після досягнення перемоги.

Важливо, щоб людина дотримувалась цих правил не тільки під час змагань на спортивних аренах, а й у повсякденному житті. Недаремно спортсменів, які володіють такими якостями, називають лицарями спорту.

Міжнародний комітет Фейр Плей заохочує лицарську поведінку спортсменів своїми нагородами. «Трофеєм П'єра де Кубертена за благородний жест» щорічно нагороджують спортсмена за видатний приклад чесної гри. Нагорода «Трофей П'єра де Кубертена за благородство протягом спортивної кар'єри» присуджується спортсмену, який припинив виступати у змаганнях, але протягом всього свого спортивного життя демонстрував у змаганнях істинно спортивний дух чесної гри.

В цьому році Швеція, Данія і Фінляндія зайняли три перших місця в рейтингу Фейр Плей за що будуть винагороджені додатковими путівками в перший відбірковий раунд наступного розіграшу Ліги Європи УЄФА. Україна в цьому рейтингу опинилася на 23-му місці.

У залік йдуть зустрічі, які проводилися під егідою УЄФА з 1 травня 2009 по 30 квітня 2010 року.

При складанні остаточного рейтингу враховувалися тільки ті країни, чиї команди за зазначений термін провели не менше 32 зустрічей. Таке число вийшло під час поділу кількості всіх матчів під егідою УЄФА на 53 — стільки національних асоціацій представлено в європейському футбольному союзі.

Критерії оцінки Фейр Плей, встановлені функціонерами УЄФА, базуються на позитивному ставленні до гри, повазі до суперника і суддів, поведінці уболівальників і представників команд, а також кількості жовтих і червоних карток.

Кожна з трьох національних асоціацій, яким дісталися додаткові місця в кваліфікації Ліги Європи, запропонує свого кандидата, що переміг у внутрішньому рейтингу Фейр Плей.

Якщо переможець вже здобув право на участь в єврокубках, бонусна путівка дістанеться клубу, який посів друге місце в рейтингу. У разі, якщо і він забезпечив потрапляння в єврокубки, можливість спробувати себе в Лізі Європи отримає перша команда рейтингу, яка не заслужила цього за спортивними підсумками внутрішніх баталій. Рейтинг Фейр Плей: 1. Швеція — 8275 очок; 2. Данія — 8189; 3. Фінляндія — 8147; 4. Норвегія — 8146; 5. Шотландія — 8129; 6. Ірландія — 8126; 7. Англія — 8120; 8. Німеччина — 8101; 9. Ісландія — 8082; 10. Іспанія — 8067; … 15. Росія — 8019; … 23. Україна — 7933

Отже, в ході дослідження було виявлено, що чесна гра включає доброзичливість і повагу до суперника, незалежно від того, переможець він чи переможений; повагу до суддів та вміння достойно переносити поразки і скромність після досягнення перемоги.

Таке порушення принципів Фейр Плей, як допінг є серйозною загрозою олімпійської етики та чесної гри. Сподівання на Фейр Плей виглядають ілюзорними, якщо звернутися до динаміки розповсюдження допінгу. Кількість заборонених препаратів збільшилася за останні 50 років більш ніж у 400 разів і становить сьогодні понад 24 тис. найменувань.

2.2 Принципи Фейр Плей та випадки недотримання основних з них

Однією зі складових концепції сучасного олімпізму є гуманістична ідеярівність людей незалежно від кольору шкіри, расової чи національної приналеж-ності та соціального статусу.

Серед проблем сучасного олімпійського руху можна виділити і корупційну діяльність деяких його учасників. Керуватися принципами Фейр Плей повинні всі суб'єкти олімпійського руху, в тому числі і судді. Ряд фахівців вважають суддівські скандали породженням сучасності, відображенням недоліків суспільства. Однак проблеми об'єктивності суддів відомі з часів Олімпійських ігор Древньої Греції. Так, на одній із статуй Зевса, зведеної за гроші, які були зібрані у вигляді штрафів за порушення норм моралі олімпійцями, був напис: «Перемога в Олімпії досягається не грошима, а швидкістю ніг і міцністю тіла».

Глядачі розглядали нечесне суддівство як особисту образу. Суддями олімпійських змагань, як правило, призначалися громадяни Еллади, які славилися своєю чесністю. Для царів грецьких міст-держав перемога на Олімпійських іграх була питанням престижу, а для менш знатних атлетів — способом збагатитися і прославитися. Проте судді неодноразово впливали на результат змагань. Так, в 67 р. судді, одностайно проголосили героєм Олімпійських ігор імператора Нерона — дискваліфікувавши всіх, хто не побоявся імператора і не відмовився від участі у змаганнях.

Подібні випадки відбуваються і сьогодні. Так, першими Олімпійськими іграми, де судді допомагали господарям змагань, були Ігри 1912 р. в Стокгольмі. «Завдяки» зусиллям арбітрів шведи перемогли майже у всіх борцівських поєдинках. Найсильніших суперників судді ставили боротися один з одним, а при рівному рахунку обом зараховували поразку. Багато протестів учасників, тренерів, представників команд викликало суддівство змагань з тенісу, кінного спорту, веслування та фехтування.

Олімпійські ігри в Лос-Анджелесі (1932 р.) увійшли в історію численними умисними суддівськими помилками. Наприклад, під час забігу на 3000 м з перешкодами суддя, який повинен був вважати кола, самовільно покинув свій пост. Результати забігу не відмінили, переможцем визнали фінна Волмар Исо-Хол-ло, який став єдиним в історії олімпійським чемпіоном на дистанції 3450 м.

На Олімпійських іграх в Афінах (2004 р.) чемпіоном зі спортивної гімнастики став американець Поль Хамм, хоча корейський спортсмен Таї Енг Янг виступав краще. Судді «прорахувалися», а коли їх помилка була встановлена — результат не змінили. На цих же Іграх відбувся небачений раніше випадок. У виступах гімнастів на перекладині судді занизили оцінку Олексію Немову, обурення уболівальників тривало 12 хвилин, поки Олексій їх не заспокоїв. Судді змушені були переглянути своє рішення і поставити більш високий заслужений бал.

Серед зимових видів спорту перше місце за суддівськими скандалами займає фігурне катання, де оцінка суддів за виконання програми базується не тільки на об'єктивних показниках, а й суб'єктивних відчуттях і емоціях. Перший суддівський скандал у фігурному катанні стався в Лондоні в 1908 р. Необ'єктивність суддів у довільному катанні не дозволила росіянинові Миколі Панину-Коломенкина стати олімпійським чемпіоном, хоча він був поза конкуренцією. Грандіозний скандал відбувся на Олімпійських іграх у Солт-Лейк-Сіті в 2002 р. У парному катанні перемогли росіяни Олена Бережна і Антон Сихарулідзе. Проте в результаті протесту канадської делегації другий комплект золотих медалей вручили парі Джемі Сале і Даувазі пелету. Була проведена повторна церемонія нагородження з підняттям прапорів та виконанням національних гімнів двох країн. Китайська пара Чен-Ю і Чжао Хон, що завоювала бронзу, категорично відмовилася брати участь у повторному нагородження.

Ще однією проблемою сучасного олімпійського спорту є агресія та жорстокість деяких його учасників. Спортивна агресія є важливою складовою досягнення успіху в змагальній діяльності. Провідні фахівці [16, с. 21] найбільш перспективними вважають спортсменів з яскраво вираженою «спортивною злістю», прагненням до домінування.

Тим не менш, у спорті мають місце випадки невиправданої жорстокості. У 70-х роках минулого сторіччя серед спортивних психологів, які вивчали психологічний стан радянських футболістів, ходив жарт: «Гравець отримує більше задоволення, коли б'є не по м’ячу, а по нозі суперника». Найчастіше спортсмени, викриті в жорстокому поводженні, не несуть відповідальності за скоєне. Безкарність породжує чергові спалахи агресії. Так, під час матчу плей-офф російського чемпіонату з хокею ледь не загинув капітан клубу «Металург» (Магнітогорськ) Євген Варламов, якому захисник команди «Лада» (Тольятті) Олексій Ємелін завдав удар ключкою. Попередній діагноз лікарів — зсув шийних хребців — на щастя, виявився передчасним. У Варламова було сильний струс головного мозку. Кримінальну справу не було відкрито через відсутність складу злочину. Ємеліна дискваліфікували лише на 5 ігор. Конфлікт був вичерпаний, але проблема жорстокості залишилася відкритою.Спрямованість до рекордів провокує гру на межі фолу, прагнення перемогти будь-яку ціну породжує нечесність. Швейцарський філософ Жанна Херш зазначає: «Шахрайство — ось що вбиває спорт». Реалізація принципів Фейр Плей повинна захищати олімпійський рух та його учасників від порушення норм моралі. Спортсмени є славою і гордістю своїх країн, в їх честь піднімаються національні прапори і звучать гімни, їм аплодують мільйони. Тим не менш, хіба все це може виправдати неправедні вчинки деяких чемпіонів?Так, на Іграх 1976 р. у Монреалі видатний радянський п’ятиборець Борис Онищенко вмонтував у свою шпагу таємну кнопку. Він фактично не завдавав уколи супернику, а з'єднував контакти пальцями на рукоятці шпаги — лампочка загоралась, і суддя зараховував переможний укол. Викриття було ганебним: збірну СРСР дискваліфікували, а пляма з прапора радянського спорту довелося змивати ще довгі роки.

Ще одним прикладом є протест, поданий представниками італійського футбольного клубу «Парма» в Контрольно-дисциплінарний комітет з вимогою анулювати результати півфінального матчу Кубка УЄФА. Італійці обгрунтували протест тим, що під час гри був навмисне травмований воротар Бучі, представивши медичну довідку. Контрольно-дисциплінарний комітет УЄФА відхилив вимогу «Парми», оскільки документ виявився фальшивим. Мають місце випадки нечесної гри і в інших видах спорту. Так, у взуття підкладається бите скло, підрізають «блискавці», псуються ребра на ковзанах, підкручують шурупи та ін.

Однією зі складових концепції сучасного олімпізму є гуманістична ідея — рівність людей незалежно від кольору шкіри, расової чи національної приналежності та соціального статусу.

Ідея боротьби з апартеїдом у спорті має давню історію. Наприклад, протягом багатьох років державною політикою Південно-Африканської Республіки (ПАР) був апартеїд. Це виражалося в системі організованого гноблення і дискримінації темношкірих африканців і емігрантів з країн Азії. На початку минулого століття країна перебувала під контролем білої меншості, а національні спортивні федерації створювалися «лише для білих». Спорт в країні в 50-ті роки XX ст. базувався на таких принципах:

— спортивний рух білого і кольорового населення організується окремо;

— міжрасові змагання в межах країни заборонені;

— спортивні організації кольорового населення країни повинні бути позбавлені можливості отримати міжнародне визнання;

— кольорові спортсмени не можуть нарівні з білими брати участь у міжнародних змаганнях.

Реакцією МОК на таку політику було позбавлення Південно-Африканської Республіки права брати участь в Олімпійських іграх 1964 і 1968 рр., А в 1970 р. виняток НОК ПАР з олімпійського руху.

Дії режиму ПАР, деяких міжнародних федерацій, окремих спортсменів і тренерів, які підтримують спортивні контакти з ПАР, змусили Генеральну Асамблею ООН 10 грудня 1985 прийняти і ратифікувати Міжнародну конвенцію проти апартеїду в спорті, в якій зазначалося:

— апартеїд є злочином, порушенням принципу міжнародного права, зокрема мети і принципів Статуту ООН;

— апартеїд, як і раніше, панує в спорті і суспільстві, а так звані реформи не привели до істотних змін;

— необхідно забезпечити безумовну підтримку олімпійського принципу неприпустимості будь-якої дискримінації на основі расової, релігійної чи політичної приналежності, а єдиним критерієм повинні бути спортивні показники.

У сучасному спорті також актуальна і проблема шовінізму. Приміром, у фінальному матчі чемпіонату світу з футболу 2006 р. Мазко Матерацці образив Зінедін Зідан щодо національної приналежності. Капітан французької збірної у відповідь ударив італійця, за що був видалений з поля. Можливо, це було однією з причин поразки збірної Франції. Неетичну поведінку Матерацці і нестриманість Зідана обговорювалися в усьому світі.

Спортсмени та інші суб'єкти олімпійського руху не завжди дотримуються принципів Фейр Плей. Однак незважаючи на численні порушення спортивної етики, більш ніж столітня історія сучасного олімпізму насичена значною кількістю прикладів моральної поведінки його безпосередніх учасників. На жаль, вони не завжди і не досить широко висвітлюються у спортивних колах, а також у засобах масової інформації. Набагато більша увага приділяється спортивним скандалів. Створюється враження, що в спорті переважає негатив, що не відображає дійсного стану справ.

Слід активно популяризувати гуманістичні цінності сучасного спорту серед широких верств населення, і, перш за все, серед дітей, підлітків та молоді. Величезну роль у поширенні і пропаганді принципів Фейр Плей можуть зіграти спільні дії педагогів, спортсменів і тренерів, державних і громадських організацій, засобів масової інформації, спрямовані на популяризацію ідеалів олімпізму. Спортивний етика в сучасному олімпійському русі має логічний зв’язок з історією змагань стародавніх греків і дійшли до нас з глибини століть принципами їхньої поведінки — «Кодексом честі олімпійців». Сьогодні спорт, у тому числі олімпійський, будучи дзеркалом сучасного суспільства, вбирає в себе відображає його риси — позитивні і негативні. Історичні події останніх 100 років, що супроводжують сучасне олімпійський рух, є цьому наочним підтвердженням. Сьогодні проблеми дотримання моральності в спорті тісно переплітаються з реаліями життя суспільства.

Отже, загальнолюдські, гуманістичні пріоритети сучасного олімпійського спорту знаходяться під загрозою зниження їх цінності. Серед причин, які негативно впливають на дотримання моральних принципів у спорті, можна виділити політизацію, комерціалізацію, професіоналізацію. Вони провокують порушення етичних норм в олімпійському русі: допінг-скандали, випадки корупції в олімпійському русі, агресію, нечесну гру і т.п.

Проведені дослідження показали, що пропаганда олімпійських ідей повинна носити постійний, всебічний, комплексний характер і вестися в наступних напрямках: навчально-виховному, правовому, організаційному, політичному, просвітницькому і т.д.

Одним з головних системоутворюючих факторів, що дозволяють протидіяти негативним проявам у спорті, є широке впровадження в практику олімпійської освіти. Це забезпечить поширення ідей олімпізму, популяризацію моральних принципів, дотримання всіма учасниками спортивного руху правил чесної і справедливої гри; виховання спортсмена, здатного не тільки до досягнення високих спортивних результатів, а, перш за все, особистості, яка має яскраво виражену гуманістичну спрямованість.

Найбільш доступними шляхами впровадження етичних принципів в практику спорту і повсякденне життя суспільства, особливо, дітей, підлітків та молоді є спільні дії педагогів, науковців, державних і громадських організацій, засобів масової інформації, спрямовані на популяризацію ідеалів олімпізму. У процесі фізичного виховання і занять спортом необхідно змінити пріоритети, заохочувати і пропагувати в першу чергу моральні, духовні і культурні цінності.

РОЗДІЛ 3. ЕТИКА СПОРТУ ТА КУЛЬТУРА ЧЕСНОЇ ГРИ

3.1 Формальний та неформальний Фейр Плей

Пропозиції дослідників чесної гри щодо розділення поняття Фейр Плей на формальний та неформальний виникали ще в 1962 і 1964 роках. Але це (аналітичне) розрізнення не привернуло належної уваги, незважаючи на його надзвичайну актуальність — як тоді, так і тепер.

Неформальна чесна гра в спортивній традиції розуміється як джентльменська поведінка, як «лицарство» або «спортивний дух», як, наприклад, спочатку в сучасних Олімпійських іграх. Їх засновник П'єр де Кубертен говорив, що Олімпійські ігри відрізняє свого роду «лицарство спортсменів», чи «дух лицарства». Основна ідея їх організації, на його думку, полягала в чесному і рівному змаганні, пронизане духом спортивності, і тому відповідний настрій, проходження духу спортивної чесності розуміються тут самі собою. Формальна чесна гра, навпаки, є щось на зразок того, що соціологи називають сьогодні «обов'язковою нормою» — такою нормою, якої необхідно підкоритися. Хто порушує цю норму — така умова формальної чесної гри — буває покараний, до нього застосовують негативні санкції - аж до виключення. Формальна чесна гра характеризується тому точним дотриманням так званих «основних правил гри», які, так би мовити, визначають гру. Наприклад, застосування рук у футболі знаходиться поза правилами гри. До формальної чесної гри належить дотримання регулюючих правил всередині гри — наприклад, у поводженні з противником; так, не можна ставити йому підніжку або збивати його з ніг без дотику м’яча; сюди ж відноситься безумовне покору рішенням судді. Все це, звісно, формальні умови, які повинні забезпечити або підтримати ідею рівності шансів (або, краще сказати, рівного права на шанси), формальна рівність шансів на успіх чи стартових шансів, а також шансів проявити себе в процесі змагання. Повага до суперника, ставлення до нього як до партнера у грі, тобто не просто як до супротивника або навіть ворогові, — ця ідея є залишок неформальній ментальності чесної гри, який неодмінно присутній у формальних правилах.

Я не смію звертатися з противником як з потенційним «смертним, справжнім ворогом», а повинен і навіть зобов’язаний бачити в ньому товариша і партнера по грі. Звичайно, ці формальні норми формулюються швидше як заборони, Тому вони природно повинні контролюватися відповідними заборонними правилами та санкціями (наприклад, штрафний удар). Проте справжня, споконвічна традиція, наприклад англійського джентльменського спорту, а також ініційованого Кубертеном Олімпійського руху, виходить далеко за межі цих заборон. Спортсмени повинні тут слідувати неформальному настрою в дусі ідеї неформальній чесної гри. Хоча вимога неформальній чесної гри пов’язана з формальними правилами, однак воно набагато ширше їх. У «спортивному» або «лицарському» дусі слід було б не тільки дотримуватися правил гри, а й поважати тих, з ким граєш, як — і навіть перш за все як — людей, партнерів і так далі.

Як раз в історії Олімпійських ігор є цілий ряд легендарних подій, пов’язаних саме з духом неформальній чесної гри. Ось одна з них: на іграх 1928 року французький фехтувальник Люсьєн Годен був зачеплений рапірою противника. Коли суддя проголосив: «Не потрапив!», Годен вийшов вперед і закричав: «Jesuistouche!». Результати змагання були внаслідок цього переглянуті не на його користь. Подібні заяви робили спортсмени і на більш пізніх Олімпіадах: так, в 1956 році в Мельбурні була скасована дискваліфікація олімпійського переможця в бігу з перешкодами на 3000 метрів, оскільки суперники, які втекли безпосередньо за ним, заявили, що він їх не затримував! Спробуйте уявити собі подібне у фінальних змаганнях нинішніх Олімпійських ігор! Сьогодні атмосфера змагання куди більш напружена і сувора, куди більш «екзистенційна». Це видно, наприклад, у випадку американської ковзанярки, замішаної у змові, за яким її основний суперниціспіввітчизниці перед зимовими Олімпійськими іграми 1994 поранили ноги залізним прутом, щоб вивести її з гри. Тобто була зроблена по-справжньому кримінальна акція, злочин — першорядна нечесна гра! Така «вбивча» серйозність має очевидно, особливо високі шанси на успіх в країні, де «tobenumberone» вважається особливо важливим. У всякому разі, ясно видно, що ідея чесної гри як чесного змагання змінилася — від старої аристократичної ідеї «джентльменського спорту», яку втілював ще Годен, до дотримуваних лише з необхідності формальних правил або однієї видимості їх дотримання, тобто до формальної регуляції поведінки в дусі формальних правил.

У великому спорті або інших подібних областях тепер необхідний відповідний контроль або організаційно оформлена процедура, щоб знешкодити подвійну мораль публічних запевнень в чесній грі і таємних безчесних маніпуляцій та порушень правил. В якості ілюстрації можна привести «мораль водного поло»: «нагорі посміхатися, внизу штовхати» (саме у водному поло таке порушення правил найважче побачити і проконтролювати). Кажуть також про «велосипедної моралі»: «нагорі згинатися, а вниз тиснути». Чи не слідкуємо ми нерідко і в інших областях суперництва саме такий «велосипедної» або «ватерпольної» моралі.

Ідейний переконання, заклики, так звані семінари з етики та інше допомагають, звичайно, дуже мало, як і рекламні та маркетингові акції на користь ідеї чесної гри. «Слова — це добре, але кури несуть яйця», — говорить африканська прислів'я. Необхідні системи контролю та ефективні заходи впливу, щоб дія «голих» закликів не виявилося холостим. А ефективності можна досягти тільки за допомогою інституційно гарантованого «контролю над контролем».

Від того, що у сфері бізнесу часто називають «чесною конкуренцією» (на противагу «чесному змаганню» у боротьбі обличчям до обличчя), філософи суспільства, держави і права відрізняють чесне розподіл часток або благ, тобто чесну гру в набагато більш широкому сенсі. Хоча і вони говорять про принцип чесності гри або просто «чесності» (як, наприклад, Ролз), але мають на увазі під цим, що у справедливій, орієнтованої на обопільну вигоду системі соціального співробітництва люди заради загальної користі піддають свою свободу обмеженням — регламентованим обмеженням, що йде на користь і їм самим. Але при цьому вони повинні брати на себе й обов’язки, оскільки вносять або повинні вносити свій співрозмірний чесний внесок. Чесна гра в цьому сенсі охоплює саме соціальні (спрямовані на вирівнювання відмінностей) зобов’язання, тобто полягає в тому, щоб не витягувати користі з інших людей і спільноти в цілому, не вносячи замість власного внеску.

Ця загальне правило чесної гри є, таким чином, чесність співучасті. З чесністю змагання, про яку ми міркували раніше, вона має мало спільного. Якщо ми продовжуємо в обох випадках або областях говорити про «принципі чесної гри», то слід все ж уточнити, що мова йде, власне, про два різні речі і принципах.

Надалі я буду розглядати в основному чесність змагання і чесність конкуренції, на противагу загальним вимогам справедливості в соціальній етиці і поняттю справедливості як «соціальної чесної гри» — оскільки тільки перші два види чесності грають центральну роль в етиці спорту. Але вони можуть бути узагальнені і на іншого роду змагання і проливають світло і на інші ситуації конкуренції (наприклад, на полуанонімізірованном ринку), де немає прямих супротивників. (Власне кажучи, слід було б точніше відокремити чесну гру в змаганнях лицем до лиця від чесної конкуренції в більш загальних або анонімних формах. Пряме чесне змагання — це особлива форма чесної конкуренції; зворотне не завжди вірно.)

Традиційна вимога «грати чесно» в обох значеннях стосується в першу чергу так званого суспільства досягнень, конкуренції і змагання; там воно являє собою свого роду нормативну ідею для регламентації конкуренції або змагань. При цьому, як я вже згадував, воно створює насамперед формальну орієнтацію, але має також більш широкої неформальній орієнтує цінністю. Мені здається, що важливо чітко бачити ці дві сторони. У цілому мова йде, звичайно, швидше про функціональну ідеї, про роль регламентації, контролю, дотримання певних правил конкуренції або змагання. Ідея чесної гри представляє собою у цьому зв’язку формально-функціональну цінність, керівну ідею, якась особливо необхідна в спортивних змаганнях, але при цьому часто спотворюється або порушується. Порушення має піддаватися (штрафні) санкції, порушник — покаранню, в тому числі і для того, щоб відновити формально рівні шанси на успіх.

Коли ми говоримо про чесну гру, слід задатися питанням: чи можна продовжувати перекладати відповідальність у кожному окремому випадку виключно на окрему особистість — спортсмена, тренера, чиновника, журналіста, голови. Або є загальна відповідальність спортивних спілок за системні обставини і організовані дії, які значно перевершують можливості окремих діячів, а іноді і втягують їх у парадоксальні ситуації конфлікту. Допінг, офіційно обвинувачений, а потай заохочений; «тактичний фол», необхідний публікою і навіть пресою, таємно викладається тренерами, але публічно лицемірно заперечується, і використання фолу як «стоп-крана» у футболі та гандболі ставлять діючого індивіда перед дилемою. Приречений він на етичну і моральну голодну смерть, як Буриданов осел між двома оберемками сіна.

Далі: чим більше значення набувають структурні і системні умови і соціальні констеляції, а також настрій часом прямо-таки екзистенціальної серйозності, тим настійніше потрібно етичне обговорення відповідальності спілок та інших організацій. Це не означає, що чинний індивідуум — навіть коли він виступає як носій певної функції - втрачає якусь частину відповідальності, тим більш моральною, за свої дії і виконувану роль. Однак до неї додаються елементи соціальної і моральної відповідальності інституцій та їх чільних функціонерів.

Хіба не загальновідомо, що спортсмени у великому спорті, а також, ширше, відповідальні особи в різних організаціях постійно знаходяться в таких ситуаціях вимушеного вибору між двома моральними фронтами? Чи можна як і раніше приписувати окремому діячеві всю повноту відповідальності, якщо структурні умови привели його до вищезгаданої дилемі? Чи можливо дійсно і дієво уникнути цієї дилеми в умовах розвитку подвійної моралі, коли офіційно проголошується доброзвичайність, а таємно послідовно максимізується успіх? Якщо кожний таємно намагається отримати вигоду з порушення осмисленої загальної норми, наприклад правила чесної гри, то ця норма втрачає силу: дієвість правил і мораль сходять нанівець. Динамічний розвиток дилеми веде до їх втрати. Майстри їзди «зайцем», що діють відповідно до стратегії «не потрап!», Можуть лише тимчасово і обмежено отримувати вигоду з того, що більшість дотримується правил. Якщо правило дотримується вже так мало людей, що правилом стає порушення правила, то будь-яке правило втрачає дієвість і сенс.