Соціолінгвістика

РЕФЕРАТ

Соціолінгвістика

Вступ

В даний час численні дослідження та експерименти підтверджують, що мова як засіб спілкування виникає і розвивається тільки в суспільстві. Отже, мова — явище соціальне. Тому з самого початку виникнення науки про мову лінгвістів цікавила проблема зв’язку мови і суспільства. У будь-якому суспільстві мова виступає як засіб накопичення, зберігання та передачі добутих цим суспільством знань. Тому суспільство і які у ньому соціальні, економічні та культурні зміни не можуть не впливати на різні рівні мови. У рівній мірі і мову чинить значний, вплив на суспільство. Літературно оброблена форма будь-якої мови, стабілізація норм його вживання значно впливають на сферу побутового спілкування, сприяє підвищенню культурного рівня носіїв даної мови, призводить до поступового стирання діалектних відмінностей. З’являються в мові нові слова і словосполучення, нові значення слів, що виражають виникли в суспільстві нові поняття, у свою чергу, допомагають людям глибше усвідомлювати навколишній їх світ, точніше передавати свої думки.

Тому проблеми взаємозв'язку мови і суспільства привертали увагу і викликали інтерес у лінгвістів різних країн і лінгвістичних напрямків. Але ступінь цього інтересу й уваги в різні періоди часу була різною. У поглядах давньогрецьких філософів проблема соціального характеру мови була невіддільна від питання його походження. У період середньовіччя і Просвітництва, коли відбувалося накопичення мовного матеріалу, ця проблема не була актуальною. Лише зі становленням теоретичного мовознавства вчені все більше починають звертати увагу на це питання, вказуючи на зв’язок історії мови та історії мовця на ньому народу.

1. Соціолінгвістика, її предмет, завдання і проблеми

Зв’язок мови і суспільства не одразу став предметом спеціального наукового дослідження. Теорія про співвідношення мовних і соціальних чинників ґрунтується на праці представників соціологічного напряму французького мовознавства, особливо А. Мейє. Істотну роль у цьому плані відіграли дослідження американських етнолінгвістів, які розвивали ідеї Ф. Боаса і Е. Се-піра про зв’язок мовних і соціокультурних систем; праці представників Празької лінгвістичної школи В. Ма-тезіуса, Б. Гавранка, Й. Вахка, які довели зв’язок мови із соціальними процесами і соціальну роль літературної мови; дослідження німецьких учених Лейпцизької лінгвістичної школи Т. Фрінгса, які обґрунтували соціально-історичний підхід до мови і необхідність включення соціального аспекту в діалектологію, а також праці японської школи «мовного існування» з проблем мовної ситуації. Слід згадати й роботу Поля Лафарга «Мова і революція» (1894), у якій доведено, що відмінність соціальних різновидів мови є наслідком суспільних суперечностей епохи французької буржуазної революції. У Росії проблема взаємодії мови і суспільства була предметом дослідження О. О. Шахматова, І. О. Бодуена де Куртене, М. Я. Марра, В.М. Жир-мунського, Л. П. Якубинського, Є. Д. Поливанова та ін. евний внесок у вивчення цього питання зробили українські вчені О. С. Мельничук, В.М. Русанівський, Ю. О. Жлуктенко та ін. У 60-х роках XX ст. до питання зв’язку мови і суспільства повертаються американські мовознавці В. Лабов, Д. Хаймс, присвятивши свої дослідження вивченню мовної ситуації в багатомовних країнах. Так сформувалася соціолінгвістика.

Соціолінгвістика — наука, яка вивчає проблеми, пов’язані із соціальною природою мови, її суспільними функціями, механізмом впливу соціальних чинників на мову і роллю мови в житті суспільства.

Увесь комплекс соціолінгвістичних проблем у загальному вигляді можна звести до таких питань: 1) як соціальний чинник впливає на функціонування мов; 2) як він відображається в мовній структурі; 3) як мови взаємодіють.

Традиційно в соціолінгвістиці виділяли три розділи: психолінгвістику, етнолінгвістику й інтерлінгвістику. На сучасному етапі розвитку мовознавства намітилась тенденція до виокремлення цих розділів у самостійні науки.

Соціолінгвістика розглядає такі поняття, як мовна ситуація і мовна політика.

Мовна ситуація — сукупність форм існування однієї мови або сукупність мов у їх територіально-соціальному взаємовідношенні і функціональній взаємодії в межах певних географічних регіонів або адміністративно-політичних утворень.

Іншими словами, це взаємовідношення використовуваних на певній території різних мов чи різних мовних варіантів. Мовна ситуація охоплює соціальні умови функціонування мови, сферу і середовище вживання мови, форми її існування.

Мовну ситуацію описують за кількісними, якісними й оцінними критеріями.

До кількісних критеріїв належать:

а) кількість мов у певній мовній ситуації;

б) кількість мовців, що говорять певною мовою;

в) кількість комунікативних сфер, які обслуговує кожна мова.

Якісними критеріями є:

а) характер мовних форм: різновиди однієї мови чи різні мови (одномовність і багатомовність);

б) структурно-генетичні відношення між мовами (споріднені і неспоріднені, морфологічний тип мови);

в) функціональна рівнозначність — нерівнозначність мов;

г) характер панівної мови (місцева чи іноземна).

Під оцінними критеріями розуміють внутрішню і зовнішню оцінку мов. Внутрішня оцінка — це оцінка споконвічними носіями мови її комунікативної придатності, естетичної престижності тощо, тобто ступінь прихильності мовців до рідної мови. Зовнішня оцінка — це характеристика названих параметрів мови носіями інших мов. На основі цих критеріїв будується типологія мовних ситуацій.

Усі мовні ситуації поділяють на прості (одномов-ні) і складні (багатомовні). Одномовні ситуації ще називають ендоглосними, а багатомовні — екзо-глосними. У випадку ендоглосної ситуації мовець залежно від середовища користується то літературною мовою, то говіркою, а в разі екзоглосної - різними мовами.

Із екзоглосних ситуацій найпоширенішою є двомовність, або білінгвізм. При білінгвізмі дві мови співіснують у межах одного колективу, який користується двома мовами в різних комунікативних сферах залежно від соціальної ситуації та інших параметрів комунікативного акту. Крім двомовності, в сучасному світі непоодинокі випадки тримовності, рідше трапляється чотиримовність і навіть п’ятимовність. Прикладом чо-тиримовної ситуації є мовна ситуація в Індії: у межах штату тут використовують місцеву офіційно визнану мову Індії і місцеву неофіційну мову, між штатами — англійську, а у вищих верствах населення — ще санскрит. Унікальною є виявлена в одному з поселень аборигенів Австралії одинадцятимовна ситуація, причому вживані тут мови належать аж до п’яти різних мовних сімей. Кожен мешканець цього поселення говорить двома-трьома мовами, а багато — шістьма-сімома [Попова 1987: 191].

Залежно від того, як співвідносяться між собою функції окремих мов чи варіантів мови, розрізняють збалансовані і незбалансовані мовні ситуації. У разі збалансованої ситуації мови виконують однакові суспільні функції, а в незбалансованих мовних ситуаціях суспільні функції мов не збігаються. Збалансовані ситуації трапляються дуже рідко, а можливо, їх зовсім не існує. Як приклад наводять мовну ситуацію в Швейцарії, однак там справжньої збалансованості немає, бо ретороманською мовою розмовляє лише один відсоток населення; в загальнодержавному масштабі основні мови — німецька та французька, причому функції мов по-різному розподіляються залежно від місцезнаходження кантону (німецькомов-ної, франкомовної чи італійськомовної території Швейцарії). Подібна ситуація спостерігається і в Бельгії. Хоч тут більшість населення розмовляє фламандською (нідерландською) мовою, однак суспільні функції значною мірою перебирає на себе французька мова через більшу суспільну активність франкомовного населення. Юридична рівноправність мов і реальний їх статус у багатомовній державі переважно не збігаються. Рівноправними проголошені мови не тільки в Швейцарії, Бельгії, а й у Канаді і колишньому СРСР. Насправді в Канаді перевагу має англійська мова над французькою, а в СРСР під проголошеним конституцією гаслом рівноправності мов за роки більшовицького панування зникло 93 мови (див.: Коммунист. — 1988. — № 15. — С. 63).

Дві мови не можуть бути функціонально тотожними. Це суперечило б чинному в мові законові економії мовних засобів. Через те двомовність, як правило, не є тривалою, а лише перехідним етапом на одномов-ність, де одна з мов усувається. Навіть на рівні індивідуального білінгвізму спостерігається тенденція до диференційованого вибору мови залежно від ситуації, теми тощо.

Різноманітність мовних ситуацій у світі нескінченна. Відомі ситуації, де мовою міжетнічного спілкування є мова меншості (суахілі в Танзанії, малайська мова в Індонезії), запозичена мова (латина у Західній Європі в середні віки, арабська в Середній Азії в VIII-X ст.), мови колишніх метрополій (англійська в Гамбії, Гані, Кенії, Нігерії, французька в Заїрі, Конго, Малі, португальська в Анголі, Гвінеї-Бісау, Мозамбіку). У деяких регіонах мовами міжетнічного спілкування є піджини: піджин-інгліш, лінгва-франка, біч-ламар та інші гібридні мови, що поширені на Далекому Сході, в Океанії, Західній Африці та Латинській Америці.

Одним із конкретних випадків незбалансованого білінгвізму є диглосія. Диглосія — це одночасне існування в суспільстві двох мов або двох форм (варіантів) однієї мови з функціональним їх розподілом. Вибір мови диктує комунікативна ситуація, і він не залежить від етно-мовної належності мовців. На відміну від білінгвізму диглосія передбачає свідому оцінку мовцями певної мови за шкалою «високий — низький». Компонентами диглосії є різні мови (наприклад, французька і російська в російських дворян XVIII ст.), різні варіанти однієї мови (літературна мова і діалект), різні стилі мови (книжний і розмовний).

Вивчення мовної ситуації дуже важливе для вироблення правильної мовної політики.

Мовна політика — свідомий і цілеспрямований вплив, який має на меті сприяти ефективному функціонуванню мови в різних сферах Ті застосування; сукупність ідеологічних принципів і практичних заходів щодо розв’язання мовних проблем у соціумі, державі; сукупність політичних і адміністративних заходів, спрямованих на надання мовному розвитку бажаного спрямування.

Термін мовна політика має два значення:

мовна політика як сукупність заходів, спрямованих на певний мовний розвиток (уведення нових або збереження старих мовних норм, уніфікація і стандартизація літературних форм, реформи в галузі орфографії і пунктуації тощо);

мовна політика як частина національної політики певної держави (зміна чи збереження наявного функціонального розподілу мов у багатомовному суспільстві). Щодо другого значення в мовознавстві і політології вживають термін національно-мовна політика. Національно-мовна політика спирається на певне теоретичне й ідеологічне обґрунтування, на вироблені в суспільстві концепції з національного питання.

Держава впливає на мовну ситуацію через ідеологічні, законодавчі, адміністративні, фінансово-економічні важелі. Вона визначає соціальний статус і соціальні функції мов. Вплив мовної політики держав у всі епохи зводився до нав’язування скореним народам мови завойовників, до ігнорування прав на розвиток і функціонування мов національних меншин, до орієнтації країн, які звільнилися від колоніальної залежності, на мови колишніх метрополій. Не була винятком національно-мовна політика і в радянській імперії, де поступово звужувалися суспільні функції всіх національних мов унаслідок функціональної експансії російської мови. Було навіть обґрунтовано теорію про перспективні й неперспективні мови. До ерших відносили російську та ще декілька мов, до других — усі молодописемні мови. Української мови в цій класифікації взагалі не згадували. Адміністративно-репресивний державний апарат свідомо спла-новував лінгвоцид і етноцид, незважаючи на те що конституція СРСР проголошувала рівноправність народів та їх мов. Подібна ситуація була і в Австро-Угорській імперії, де, всупереч проголошеній конституцією 1867 р. рівноправності, чехи, словаки, українці, серби, хорвати, словенці зазнавали на собі політичної і мовної дискримінації. Як бачимо, змістом національно-мовної політики є різноманітні заходи, які проводить уряд з метою розвитку одних мов і стримування розвитку інших.

Отже, вплив суспільства на мову обмежується впливом на взаємовідношення мов у багатомовній державі і впливом на нормативно-стилістичну систему мови, термінологію, графіку й орфографію. Суспільство не може вплинути на зміни структурних рівнів мови.

2. Методи соціолінгвістики

соціолінгвістика мовний науковий Як відомо, існує єдина загальна діалектико-матеріалістична методологія, якою в однаковій мірі користуються дослідники в будь-якій області дійсності. Ця методологія виходить з єдності законів буття і законів мислення, тотожності матеріалістичної діалектики, теорії пізнання і діалектичної логіки і являє собою систему загальних принципів підходу до вивчення навколишнього світу і вчення про загальні методи пізнання, які своєрідно, специфічно застосовуються і переломлюються в кожній конкретній науці. Система загальних методів пізнання є складовою частиною загальної діалектико-матеріалістичної методології. Ці методи повинні бути пов’язані з тими теоретичними положеннями, які розкривають закономірності конкретних областей дійсності, тобто закономірності об'єкта дослідження. Наукові методи дослідження безпосередньо випливають із практики пізнання відповідних явищ дійсності. Співвідношення між загальними (в тому числі і загальними) і приватними методами пізнання характеризується тими ж особливостями і закономірностями, як і між категоріями загального і окремого. Треба користуватися тільки такими методами пізнання, які засновані на глибокому знанні об'єктивних законів розвитку матеріального і духовного світу, є узагальненням, підсумком, науковим висновком з історії розвитку пізнання і в повній мірі узгоджуються з природою досліджуваних об'єктів, з теоретичними положеннями, адекватно їх відбивають.

Метод — це свого роду план роботи, упорядкований комплекс операцій, спрямованих на виконання певних завдань, зумовлених метою дослідження і не виходять за рамки теорії.

Методичні прийоми — конкретні засоби розгляду проблеми. Для більшості суспільних наук методичні прийоми є загальними.

Соціальна лінгвістика як особлива галузь науки про мову має свої методичні прийоми. Радянською наукою, як пише Дешеріев, розроблені «методичні прийоми: виділення і розмежування соціалізованій і несоціалізованних відносин; виділення та функціональної характеристики соціолінгвістичних одиниць (соціолеми, лінгвеми, функцеми); дослідження суспільних функцій, що відносяться до мови в цілому; аналізу мовної політики і т.д.» [Дешеріев 1977, 324−325].

Крім того при зборі та аналізі матеріалу соціальна лінгвістика користується приватними методами інших наук: соціології, традиційної і структурної лінгвістики, математичної статистики та ін Комплексний соціолінгвістичний підхід дозволяє вивчати особливості мови, його елементів у зв’язку з вживанням його в різних сферах суспільного життя. Можна говорити про декількох рівнях дослідження: рівень соціальних відносин даної сфери функціонування мови; рівень власне лінгвістичних (внутрішньоструктурних) явищ, що виникають у мові під впливом специфіки даної сфери вживання; а також рівень функціонування мови і мовлення, що дозволяє вивчати особливості мовної поведінки носіїв мови, залучених в дану сферу суспільного життя (рівень функціональної обумовленості).

Рівень соціальних відносин передбачає опис та аналіз даної мовної ситуації.

Рівень власне лінгвістичних внутрішньоструктурних явищ передбачає аналіз окремих внутрішньоструктурних особливостей мови.

Якщо звернутися до робіт, присвяченим методам соціолінгвістичних досліджень, впадає в очі той факт, що в більшості з них аналізуються особливості використання різних процедур конкретних соціолінгвістичних досліджень для збору соціолінгвістичного матеріалу. Так, наприклад, А. Д. Швейцер підрозділяє методи соціолінгвістичних досліджень на методи польового дослідження і методи соціолінгвістичних аналізу мовного матеріалу [ЛЕС 1990, 481−482]. Соціолінгвістика використовує такі методи польових досліджень: безпосереднє спостереження, включене спостереження (участь спостерігача в якості одного з комунікантів), анкетування з використанням опитувальників, інтерв'ювання (допускає стимулювання інформанта до природно-невимушеній мови або до свідомої орієнтації на певний еталон); кореляційний аналіз даних польових досліджень (співвіднесення соціальних і мовних величин як незалежних і повністю або частково залежних змінних із залученням табличних даних, графіків залежностей та математичної статистики). Спостереження — метод збору первинної соціальної інформації про досліджуваний об'єкт шляхом безпосереднього сприйняття прямої реєстрації фактів, що стосуються досліджуваного об'єкта і значущих з точки зору цілей дослідження. Опитування-метод збору первинної вербальної інформації, заснований на безпосередньому (інтерв'ю) і опосередкованому (анкета) соціально-психологічному взаємодії між опитуваним (респондент) і дослідником.

При зборі соціолінгвістичних даних широко використовуються методи та методичні прийоми соціології: робота з офіційними документами, статистичними даними, усне опитування, анкетування, спостереження, експеримент. Крім того, застосовуються методи і методичні прийоми польових діалектологічних досліджень, а також спеціальні методичні прийоми вивчення двомовності.

Методи збору соціолінгвістичних даних відрізняються від методів збору соціологічних даних тим, що в останніх мова є лише засобом інформації, в той час як в соціолінгвістичному обстеженні він сам є об'єктом дослідження. Анкета, усна бесіда, спостереження, експеримент в соціолінгвістиці - не тільки методи отримання соціологічної інформації про опитуваного, але і можливість фіксувати особливості мовної поведінки опитуваного. При роботі з респондентом дослідник-соціолінгвіст не тільки записує відповіді, але і відзначає особливості мови опитуваного.

Як приклад анкети, використовуваної для збору власне лінгвістичного матеріалу, можна вказати на запитальники, розроблені для вивчення особливостей усного мовлення носіїв російської мови в роботі «Російська мова за даними масового обстеження» [РЯДМО 1974]. Дані запитальники мали дві частини: перша частина містила питання по соціально-демографічними ознаками, а друга частина — питання про варіанти одного ярусу мовної структури. У лінгвістичній частині містяться питання троякого характеру: вибіркові (типу «як Ви вимовляєте: з’верь ??або звір (звір)?»); Питання із завданням (наприклад, з проханням вставити потрібні слова або букви в даному тексті) і контрольні запитання.

Існують соціолінгвістичні анкети, які не містять відкритих лінгвістичних питань, але дозволяють досліднику під час опитування фіксувати особливості мови, застосовуючи методику польових диалектологических досліджень.

При можливості дослідник фіксує свої спостереження (письмово або за допомогою технічних засобів). Такий фактичний матеріал може бути використаний разом з результатами спеціальних опитувань.

Опитувальники, використовувані при заочному вибірковому анкетуванні, істотно відрізняються від соціологічних анкет характером і числом питань, а також стратегією опитування, яка визначається його завданням — отримати відомості про мови інформантів. Велика увага приділяється складанню програми і розробці техніки інтерв'ю. Для отримання достовірних даних про вплив ситуативних параметрів на мова інформантів ретельно контролюють мовну ситуацію, стимулюючи або природно-невимушену мова, або свідому орієнтацію на престижний еталон. Спостереження над мовною діяльністю інформантів будуються таким чином, щоб виключити або звести до мінімуму вплив спостерігача на їх мовна поведінка. Іноді проводиться т.зв. включене спостереження, при якому спостерігач виступає не в ролі інтерв'юера, а в якості одного з учасників комунікативного акту.

3. Інтерлінгвістика

Із соціолінгвістикою тісно пов’язана інтерлінгвістика.

Інтерлінгвістика — особлива лінгвістична дисципліна, яка вивчає міжнародні мови як засіб комунікації в багатомовному світі.

Термін інтерлінгвістика ввів у 1911 р. Ж. Мейс-манс. До того часу інтерлінгвістика існувала як теорія лінгвопроектування, започаткована працями Р. Декарта і розвинена Г.-В. Лейбніцом. У XVII-XIX ст. стали опрацьовувати філософські мови для заміни природних мов, які начебто є недосконалими. Згодом були спроби спростити й удосконалити природну мову. Переважна більшість проектів створення штучної мови була позбавлена матеріальної подібності з природними (такі мови називають апріорними). Лише з другої половини XIX ст. спеціалісти в галузі лінгвопроектування починають орієнтуватися на створення штучних мов на зразок природних (апостеріорних) мов як допоміжного засобу спілкування поряд з національними мовами.

Першою відомою штучною мовою був волапюк (термін штучно утворений від world «світ» і speak «розмовляти»), створений у 1879 р. в Німеччині И. Шлейєром. Через 8 років польський лікар Л. Заменгоф створив тучну мову есперанто (від лат. spero «сподіватися»), що стала найпоширенішою з усіх міжнародних штучних мов завдяки ЇЇ простоті порівняно з природними мовами. У ній використано лише 11 закінчень, що вказують на частину мови, число, знахідний відмінок, час дієслова, умовний і наказовий спосіб, 40 суфіксів і прийменників. Слова всі побудовані з латинських, грецьких, германських і слов’янських коренів. У граматиці є тільки 16 правил.

На есперанто існує оригінальна література, є чимало перекладів творів класиків світової літератури, в тому числі й Т. Шевченка.

Після есперанто з’явилися інші штучні мови, серед яких найвідомішими стали ідо (1907), окциденталь (1922) та інтерлінгва (1951).

Пошук штучних мов для міжнародного спілкування не є випадковим. Згідно з останніми даними, у світі нині більше 4 мільярдів людей користуються 6 тисячами мов, що є серйозною перешкодою для прогресу, оскільки різномовна інформація, яка накопичується в геометричній прогресії, стає важко доступною. Саме тому комунікація в сучасному світі і перспективи мовної політики є надзвичайно актуальними проблемами не тільки інтерлінгвістики, а й інших суміжних суспільних наук.

Існує дві думки щодо подолання труднощів спілкування в багатомовному світі. Одні вчені стверджують, що це станеться внаслідок створення універсальних портативних електронних перекладачів, інші - внаслідок прийняття міжнародної мови. Перший шлях є важким і проблематичним. Другий передбачає декілька варіантів: 1) створення єдиної всесвітньої штучної мови; 2) використання однієї чи декількох природних мов; 3) комбіноване використання природних і штучних мов (див. про це: [Свадост 1968]).

Доречно згадати поширювану в СРСР псевдонаукову теорію злиття націй та мов і витворення єдиної мови світу шляхом їх (мов) схрещування. Як свідчить історія мовних контактів, при глибокому взаємопроникненні двох мов не виникає третя, а одна мова перемагає, вбираючи лише окремі елементи іншої; переможена мова зникає. Зникнення будь-якої мови є величезною втратою для всієї світової культури, бо втрачається один з досвідів пізнання, один з аспектів світобачення, одна з мовних картин світу. Мова для кожного народу є найдорожчим скарбом, його національним духом, його історією. Тому так переконливо і гуманно звучать слова дагестанського письменника Расула Гамзатова: «Для мене мови народів — як зорі на небі. Я не хотів би, щоб усі зорі злились в одну величезну, яка б займала півнеба, зірку. Для цього є сонце. Але хай сяють і зорі. Хай у кожної людини буде своя зірка».

На сучасному етапі інтерлінгвістика значно розширила коло проблем. До кола її зацікавлень, крім створення допоміжних міжнародних мов, належать опрацювання принципів і методів створення штучних мов, дослідження закономірностей їх функціонування і розвитку, вивчення процесів взаємодії національних мов, розв’язання проблеми мовних інтернаціоналізмів та міжнародної стандартизації наукової і технічної номенклатури. Останнім часом предметом інтерлінгвістики стало опрацювання лінкосу — мови для можливих контактів з інопланетянами, яка спеціалізується на передачі математичних знань і основ механіки.

Висновок

соціолінгвістика мовний науковий Соціолінгвістика є новою дисципліною, яка доповнює і розширює наші уявлення про мову. Якщо структурна лінгвістика віддавала перевагу вивченню структурної варіативності в аналізі однієї мови, то соціолінгвістика акцентує увагу на вивченні функціональної варіативності мови в суспільстві, яке надає багатоаспектний вплив на мову і в свою чергу відчуває опосередкований вплив з боку мови. Інтенсивно розробляється понятійний апарат соціолінгвістики.

На закінчення слід сказати, що вивчення соціальної обумовленості мови, якою в широкому плані займається соціолінгвістика, допомагає ще глибше проникнути в природу мови, з’ясувати умови його функціонування у суспільстві, бо між суспільними функціями мови та мовної системою існують глибокі і безпосередні зв’язки.

Безсумнівно, що намітилася, зв’язок між мовознавством і соціологією дозволить повніше з’ясувати характер причинних відносин між мовою і суспільством.

Використана література

1. Семчинський С В. Загальне мовознавство. — К., 1996. — С 256 — 319.

2. Кодухов В. И. Общее языкознание. — М., 1974. — О 168−185.

3. Общее языкознание/ Под общ. ред. А. Е. Супруна. — Минск, 1983. — С. 27−87.

4. Березин Ф. М., Головин Б. Н. Общее языкознание. — М., 1979. — С. 50−70.

5. Общее языкознание: Формы существования, функции, история языка/ Отв. ред. Б. А. Серебренников. — М., 1972. — С. 419−596.

6. Беликов В. И., Крысин Л. П. Социолингвистика. — М., 2001.

7. Бондалетов В. Д. Социальная лингвистика. — М., 1987.

8. Белл Р. Т. Социолингвистика: Цели, методы и проблемы. — М., 1980.

9. Швейцер А. Д., Никольский Л. Б.

Введение

в социолингвистику. — М., 1978.

10. Новое в лингвистике. Социолингвистика. — М., 1975. — Вып. 7.

11. Вайнрайх У. Языковые контакты. — К., 1979.

12. Принципы и методы социолингвистических исследований. — М., 1989.