Організація допомоги українському студентству в міжвоєнний період (1921-1939 рр.)

Головну увагу приділено організації матеріальної допомоги зусиллями нашої еміграції.

Характеризується ситуація, яка виникла після Другого Зимового походу, коли польські власті відмовилися надавати Уряду УНР фінансову підтримку, відтак і він не мав можливості допомагати нашій студіюючій молоді. Це змусило шукати нові джерела допомоги, включно із зверненням до міжнародних організацій.

Особливі сподівання в цьому плані покладала українська еміграція на створений в 1922 р. в Празі Центральний союз допомоги українському студентству (ЦеДУС). Йому одразу ж почали перераховувати кошти українці з усього світу, насамперед із-за океану. Але розвинути по-справжньому свою діяльність він не зміг, оскільки потрапив під вплив прорадянськи налаштованих емігрантів, котрі, постійно консультуючись з більшовицькими дипломатами в Празі, звели нанівець конструктивну працю в ім'я підтримки українського студентства на чужині. Відтак через короткий час ЦеДУС припинив своє існування.

Необхідно було шукати нове джерело грошових надходжень, які хоч би частково покрили потреби українського студентства. Ним могло бути насамперед власне оподаткування нашої еміграції. Тим паче, коли в 1924;25 рр. у Європі постала справа загального визнання більшовицької влади, що могло призвести до загибелі українських вищих шкіл, розпорошення їхнього професорського й студентського персоналу.

Аналізується діяльність першої благодійної організації, що постала зусиллями нашої еміграції в Австрії. Цей гурток прихилив до своєї праці також представників старшого громадянства, котре взяло на себе здобуття фондів для покриття найнеобхідніших потреб студіюючої молоді у Відні.

Аналізуючи організацію даної допомоги, необхідно зазначити, що в умовах, коли після закінчення Першої світової війни сюди напливла значна кількість українського студентства, такі відомі провідники національної еліти, як М. Грушевський, С. Дністрянський, були промоторами організації підтримки студіюючої молоді. Вони не тільки звернулися до нашої європейської еміграції, їхній голос почули і за океаном, куди вони писали відповідні листи. Відтак це дало можливість суттєво підтримати українське студентство, що мало можливість опановувати різні фахи в багатьох найпрестижніших університетах цієї країни в надзвичайно складних умовах.

Простежено організації допомоги українській студіюючій молоді у столиці Польщі. Однак старання студентської громади щодо створення задовільної матеріальної підстави для академічної праці своїх членів не змогли повністю осягнути поставленої мети. Причиною цього було, по-перше, те, що українські еміграційні урядові чинники не мали можливості виділити сталої матеріальної допомоги через брак коштів у своєму розпорядженні. По-друге, українське громадянство, котре перебувало на батьківщині, не мало жодної можливості таку допомогу надавати, а еміграційне не розпоряджалося належними засобами навіть для підтримання свого існування.

Не вирішувала проблеми допомога від «Польскєй братнєй помоци студентув-полякув» і Всесвітньої федерації християнських студентів, не було надії на високі студії і в рідному краю, оскільки польська влада всіляко переслідувала українське студентство на матірних землях. Оскільки коштів не вистачало, то управа Товариства допомоги збігцям з України 11 грудня 1922 р. ухвалила видати українській студентській громаді Варшави безповоротну позику в розмірі 350.000 польських марок. Окремим пунктом було записано, що «управа товариства і надалі буде брати під увагу потреби українського студентства в Польщі і в міру можливости допомогати йому».

Завдяки такому ставленню до студентських потреб українська молодь продовжувала навчання. Наприкінці 1923 р, наприклад, у варшавських вищих школах вчилося 70 українців: в університеті - 48, політехніці - 12, вищій господарській школі - 3, школі наук політичних — 2, торговельній школі - 1, академії мистецтв — 2, консерваторії - 1, музичній школі - 1.

Але з другої половини цього десятиріччя проблема матеріального забезпечення української молоді в Польщі загострилася через зміни офіційної політики Варшави до наших мігрантів. Це змусило нашу молодь вишукувати нові джерела для підтримки свого навчання. За таких обставин І. Огієнко, вирішив упритул зайнятися організацією допомоги українським студентам у Варшаві. За його ініціативою в столиці Польщі створюється спеціальне товариство для цієї мети. Воно розгорнуло свою успішну працю завдяки створенню активу уповноважених на збіркові акції, які зверталися до українського громадянства в різних куточках міжвоєнної Речі Посполитої. Управа товариства намагалася залучити до збіркових акцій і тих стипендіатів, котрі вже виконали свої зобов’язання. Такі кошти були вкрай необхідні, бо тільки допомога на отримання помешкання для студентів Академії мистецтв у квітні-червні 1939 р. становила 10−15 злотих. А стипендія за травень 1939 р. виплачувалася в сумі 20 злотих, місячна допомога слухачам-українцям вищих шкіл Варшави становила 50 злотих.

Насамперед акцентується увага на ролі відомого українського громадсько-політичного діяча Микити Шаповала. Це саме він, відновивши зв’язки з чеським урядом, зумів переконати президента Т. Масарика, щоб демократична Чехо-Словаччина підтримала велику освітню акцію серед української еміграції. Створивши влітку 1921 р. Український Громадський Комітет, він одразу ж узявся за створення Чесько-українського комітету допомоги студіюючим українцям і білорусам в Празі, перше засідання якого відбулося 11.11.1921 р. Як свідчить звіт Комітету за грудень 1921 р., крім основної групи допомоговців у кількості 844 осіб, бралися до уваги і майбутні українські студенти, що мали приїхати з Єгипту і Румунії, а також білоруська студіююча молодь.

Завдяки наполегливій діяльності провідників української еміграції пожертви для нашої студіюючої молоді в Празі до 6 квітня 1922 р. становили досить поважну суму: ЧУК — 1.715.656 чеських крон, Місія методистів — 12.500, Уряд ЗУНР — 10.000, д-р Смаль-Стоцький — 8.000, УВУ — 3.000, Банк «Славія» — 300, з Америки — 5.547, на лікування від Місії методистів — 2750 і Європейської допомогової акції - 4.750. На святий вечір Президент Г. Масарик передав 10.000, Європейський фонд — 8.000, Місія методистів — 7.257.

Добившись на території Чехо-Словаччини заснування Українського Вільного Університету, Українського Високого Педагогічного Інституту, Української Господарської Академії, такі провідники еміграційного громадянства, як М. Шаповал, Н. Григоріїв, у той же час намагалися забезпечувати наше студентство матеріальною підтримкою. Коли ж чехословацький уряд припинив виділення допомоги, то саме українські еміграційні установи взяли на себе обов’язок забезпечувати свою студіюючу молодь. Наша еміграція, крім того, намагалася допомагати скитальцям інших народів, які ділили з нею гіркий хліб чужини, зокрема, білорусам. І допомога їм на чужині в здобутті вищої освіти — яскраве свідчення щирої приязні українства до своїх найближчих сусідів.

Розповідається про те, що велику роль у спроможності нашого громадянства навіть і в найважчих умовах творити власну національну технічну еліту відіграло Товариство прихильників УГА. Саме його чин дав можливість не тільки створити міцну традицію для української технічно-господарської освіти, яка жила й діяла, не дивлячись на всі злидні нашого еміграційного життя, всі підступні спроби нерозбірливих у своїх заходах ворогів, а й гуртувати світове українство, що відгукнулося на заклик творити національну політехніку.

Досліджується процес вияву жертовності української еміграції щодо підтримки нашого студентства в інших країнах Європи. Поряд з такими країнами, як Польща і Чехо-Словаччина, значна кількість нашого студентства у міжвоєнний період навчалася і в інших європейських країнах — Німеччині, Італії, Югославії… Багато з них також потребували матеріальної підтримки, не маючи її від своїх родин, що залишилися в Україні. Тож місію забезпечення таких студентів узяла на себе українська еміграція відповідних європейських країн, організовуючи збіркові акції й звертаючись до заокеанських братів.

Розповідається, що наша студіююча молодь зверталася за матеріальною допомогою за океан постійно. Крім того, вона швидко знайшла контакти з Європейською студентською допомоговою акцією, яка виділяла одяг, харчі й малі позички. І пізніше, як знаємо з документів, саме на заокеанських братів найбільше покладалося українське студентство як на чужині, так і на рідних землях. На подібні звернення там відгукувалися. А коли життя висувало нові вимоги, то наша еміграція за океаном продовжувала допомагати.

Але в цей період серед українського громадянства на рідних землях і на чужині було багато благодійників, котрі за прикладом таких видатних меценатів, як А. Шептицький, складали щедрі датки на підтримку українського студентства, усвідомлюючи гостру потребу підтримати майбутню українську еліту, без творення якої наша нація не могла б витримати ті важкі випробування, що випадуть на неї з початком Другої світової війни.