Застосування режиму «чорної дошки» на Донбасі

Основні відмінності окреслених вище методів боротьби з українським селянством від режиму «чорної дошки» полягали у комплексності (запроваджувалося водночас низка репресивних засобів) та спрямованості на створення нестерпних умов життя для мешканців українських сіл. Це, зокрема, підкреслювалося у листі уповноваженого ЦК КП (б)У В. Чубаря до С. Косіора від 28 листопада 1932 р., де йшлося про неефективність місцевих «чорних дощок»: «Довелося запропонувати кожному району застосувати комплекс до занесених на чорну дошку…».

Цей лист водночас засвідчував використання репресивних заходів, відомих як режим «чорної дошки», фактично ще до офіційного його схвалення московським та харківським комуністично-радянськими центрами.

Першим березня, травнем, червнем, вереснем та початком листопада 1932 р. датовано відомості про застосування таких репресій у Донецької області. 1 березня в районній пресі було повідомлено про занесення на «чорну дошку» артілі ім. Яковлєва Біловодського району; 14 травня репресій зазнав конерадгосп «Новолимарівський» того ж району. 29 червня було оприлюднене рішення про вжиття репресій щодо МТС, райколгоспспілки, артілі «Радянський коваль» Біловодського району. 30 вересня на «чорну дошку» занесли артілі «Більшовик», ім. Ворошилова, «Заповіт Леніна», «Зелена долина», ім. Ілліча, «Серп і молот» того саме Біловодського району. 11 листопада президія Старобільського райвиконкому застосувала репресивних заходів проти Чмирівської сільради; Кадіївський міськпартком — проти колгоспів «Безвірник Луганщини», «Новий побут», «Осовіахім», «Червоний Жовтень». 15 листопада так покарали всіх мешканців Бабічевської, Багачківської, Покровської, одноосібників Маньківської, Новониканорівської, Новочервоненської, Тарасівської сільрад, колгоспи ім. Будьонного Сиротинської сільради та «Новий побут» Троїцького району.

При цьому президія Кадіївського міськкому КП (б)У, репресуючи згадані колгоспи, постановила стягнути з них у безспірному порядку все вирощене зерно в рахунок виконання плану, припинити постачання промкрамом і вивезти наявні в кооперативних коморах товари для передавання до кращих колгоспів, які вже виконали річне завдання зі здавання збіжжя. Важлива роль відводилася місцевій МТС: вона не лише припиняла обслуговування згаданих колгоспів, але і стягувала з них усю наявну заборгованість за свою роботу, і також у безспірному порядку. Прокурору було дано доручення притягнути до кримінальної відповідальності все правління названих колгоспів як таких, що «переродилися, використовували довіру колгоспників на шкоду державі та загальноколгоспним інтересам, що фактично зашкодило здійсненню заходів партії і радвлади, спрямованих на організаційно-господарське зміцнення колгоспів».

Кількома днями пізніше Троїцький райпартком «за явний саботаж і зрив виконання плану хлібозаготівлі» оголосив «промисловий бойкот» названих сільрад та колгоспів до тих пір, поки вони остаточно не виконають нав’язаних планів хлібозаготівель.

Проте не слід забувати, що всі перераховані репресивні акти фактично приймалися як «самодіяльність» місцевих партійних та радянських комітетів.

Найпершим офіційним актом, де прозвучав сам термін «чорна дошка», був оприлюднений його трагічний зміст на всеукраїнському рівні, стала постанова політбюро ЦК КП (б)У від 18 листопада 1932 р. «Про заходи з посилення хлібозаготівель». Вона стала результатом майже дводенної праці Політбюро ЦК КП (б)У під пильним наглядом спеціально відрядженого представника Політбюро ЦК РКП (б) В. Молотова. До того ж документ харківського ЦК був прийнятий на виконання телеграми ЦК ВКП (б) від 8 листопада 1932 р., якою всім рескомам, крайкомам і обкомам компартії погрожували репресіями, аналогічними «кубанським», якщо вони не забезпечать «докорінного перелому» у виконанні планів хлібозаготівель. Для наочності до телеграми була додана постанова Північно-Кавказького крайпарткому від 4 листопада 1932 р., де йшлося про застосування режиму «чорної дошки» до трьох станиць, формування набору репресивних заходів. Є всі підстави вважати, що саме «кубанський зразок», схвалений особисто Й. Сталіним, покладено в основу харківської постанови. Не зайвим буде нагадати, що проект і цього документа направлявся до Кремля і здобув повне схвалення Генсека ЦК ВКП (б).

Серед заходів, які мали забезпечити «подолання куркульського впливу», фігурувало занесення на «чорну дошку» окремих колгоспів та населених пунктів. Загальний перелік репресивних дій, спрямованих на створення умов, несумісних з життям, фізичне нищення українських селян, був такий:

• 1. Негайне припинення завезення будь-яких товарів, повне припинення державної і кооперативної торгівлі, вивезення всіх наявних товарів з кооперативних крамниць.
• 2. Повна заборона колгоспної торгівлі для колгоспів, колгоспників та одноосібників.
• 3. Припинення кредитування у будь-якій формі і дотермінове стягнення раніш виданих кредитів та інших фінансових зобов’язань.
• 4. Проведення ретельної перевірки та «чистки» складу колгоспів та місцевих виконавчих органів від «контрреволюційних елементів».

Право занесення об'єктів господарювання та адміністративних одиниць на «чорну дошку» надавалося облвиконкомам.

Офіційним державним актом, що запровадив такий режим, стала постанова РНК УСРР «Про боротьбу з куркульським впливом в колгоспах» від 20 листопада 1932 р. та інструкція до неї. Зокрема, інструкція передбачала: «щоб подолати куркульський опір хлібозаготівлям, встановити занесення на „чорну дошку“ колгоспів, що злісно саботують здачу (продаж) хліба за державним планом». І далі дослівно переказувався зміст постанови політбюро ЦК КП (б)У, лише з тією різницею, що постанова республіканського компартійного штабу була написана російською, а постанова РНК існувала у двох мовних варіантах, в тому числі українською.

26 листопада 1932 р. заступник голови РНК УСРР О. Сербиченко надав республіканському партійному штабові узагальнюючу довідку, складену за відомостями з областей щодо «чорнодошечних» колгоспів. У супровідному листі Сербиченко звертав увагу ЦК КП (б)У на місцеві «перегини», до числа яких відніс: надто широке застосування режиму «чорної дошки» (8 районів Вінницької області); спрямування репресій не тільки проти колгоспів, але й сіл та сільрад (АМСРР, Донецька область); надмірні розміри штрафів (до 1000 крб. пересічно на одне господарство у Дніпропетровській області, 382 крб. — у Чернігівській області). Довідка, складена через 6 днів після прийняття постанови, зафіксувала такі відомості щодо кількості репресованих об'єктів по областях:

Вінницька область — на «чорну дошку» однією постановою облвиконкому занесено повністю 8 районів, 39 сіл, 33 колгоспи інших районів;

Дніпропетровська область — 85 колгоспів;

Донецька область — чотири села та чотири сільради;

Чернігівська область — 13 колгоспів, 38 сіл, 1646 одноосібників;

Харківська область — станом на 23 листопада на «чорну дошку» ще не було занесено жодного села чи колгоспу;

АМСРР — два колгоспи та одне село.

Київська та Одеська області вчасно не надіслали відомостей, а тому не фігурували у довідці, хоча насправді «чорні дошки» там з’явилися ще влітку.

Темпи впровадження в життя комплексу репресивних заходів проти селян були вражаючими. Уже станом на 2 грудня 1932 р., за офіційними відомостями Наркомзему УСРР, значно збільшилася кількість об'єктів репресій, і мало місце таке їх розміщення по території республіці:

Вінницька область: ті ж 8 районів; крім того, по інших районах — 44 колгоспи, одноосібники 42 сіл;

Дніпропетровська область: 228 колгоспів у 44 районах;

Донецька область: 12 колгоспів, 6 сіл, 2 сільради, одноосібники 25 сіл;

Київська область: 51 колгосп у 48 селах 19 районів;

Одеська область: 12 колгоспів у 9 районах;

Харківська область: 23 колгоспи в 16 селах 9 районів;

І лише в Чернігівській області та АМСРР кількість репресованих колгоспів та адміністративних одиниць залишилася незмінною. Отже, застосування режиму «чорної дошки» в Донбасі, хоча і не перевищувало показників інших областей, можна визнати за досить значне.