Трудова міграція населення: філософсько-правовий аспект

БАКАЛАВРСЬКА РОБОТА за темою

" ТРУДОВА МІГРАЦІЯ НАСЕЛЕННЯ: ФІЛОСОФСЬКО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ"

План

• Вступ
• Розділ 1. Поняття, проблеми, історичні передумови трудової міграції та їх причини
• 1.1 Поняття та історичні передумови трудової міграції
• 1.2 Проблеми міграції та шляхи її вирішення. Наслідки трудової міграції
• Розділ 2. Особливості, загальні риси трудової міграції. принципи міжнародно-правового регулювання трудової міграції в Україні
• 2.1 Загальні риси трудової міграції
• 2.2 Особливості та статистика міграції населення України
• 2.3 Принципи міжнародно-правового регулювання трудової міграції в Україні
• Розділ 3. Міграційні процеси в Україні та у світі
• 3.1 Міграційні процеси в сучасних умовах
• 3.2 Міграційні процеси у світі
• Розділ 4. Охорона праці
• 4.1 Характеристика досліджуваного об'єкту
• 4.2 Основні положення Директиви 93/104/ЄС
• 4.3 Підсумки до розділу
• Висновок
• Список використаних джерел

Вступ

Актуальність теми полягає в тому, що міграція як суспільний процес набула особливої актуальності в Україні, загалом, і в Західній Україні, зокрема, з кінця 80-х — початку 90-х рр. нашого століття. Пояснюється це, передусім, її глобальними масштабами, зміною кардинальної регіональної політичної ситуації, регіональним характером ходу економічних змін, особливостями історичного розвитку регіону, менталітетом його мешканців, тісним взаємозв'язком сучасної міграції як із деінтеграційними, так із інтеграційними процесами тощо.

В загальному міграційному контексті зростаючого значення набувають зовнішні (поза межі держави, до складу якої входить кожен конкретний регіон дослідження) переміщення громадян, хоча провідними залишаються внутрішні (у межах держави) механічні рухи мешканців. Міграція за своєю сутністю — це соціальні відносини, які виникають і розвиваються в результаті налагодження чи порушення різнобічних зв’язків між особистістю, групою, колективом або утворенням, з одного боку, та державою, нацією, суспільством, з іншого боку. Тому можна констатувати, що міграція набула глобального характеру, перейшовши з субконтинентального на континентальний і загальнопланетарний рівень. Її феном зачепив такі структурні складові континентів як групи країн, окремі держави, регіони держав, адміністративні одиниці останніх як найвищого, так і найнижчого рівнів.

В системному аналізі міграційних процесів, практичному осмисленні, політичному усвідомленні і всебічному врахуванні світоглядно-політологічних аспектів, які пов’язуються з соціокультурною мобільністю населення, динамікою і статистикою його переміщень. Необхідність висвітлення в такому ракурсі міграційних зрушень пояснюється унеможливленням їхнього безконтрольного і спонтанного еволюціонування, деструктивного впливу на соціальну інфраструктуру, політичне та духовно — культурне життя.

Для України міграційні явища доцільно розглядати під двома кутами зору — соціальним і політичним. Саме соціальні наслідки безконтрольної та обсягової спонтанної міграції є надто відчутними для формування ринку праці, що проступають у галузевих інфраструктурних перевантаженнях, етнокультурних та світоглядно — політичних суперечностях, можливо етнорелігійних суперечностях тощо.

Метою дослідження є вивчення у розрізі локальних (районних) міграційних комплексів економіко-географічних особливостей розвитку стаціонарних механічних міграцій; визначення оптимальних зон розвитку стаціонарних міграцій; дослідження територіальних відмінностей стаціонарних рухів населення, простеження їхньої внутрішньої структури (внутрішні, міжрегіональні і міждержавні) та аналіз їхньої територіальної і часової диференціації.

Об'єктом дослідження виступає регіональний (обласний) міграційний комплекс, що складається із менших за територіальними обсягами локальних (районних) міграційних комплексів.

Предметом дослідження є широкомасштабний територіальний і структурний аналіз стаціонарних міграційних процесів із виділенням пріоритетних механічних рухів для ЛМК; встановлення кількісних характеристик для стаціонарних міграцій всіх потоків, внутрірегіональних, міжрегіональних та міждержавних рухів людності, вивчення економіко — географічних закономірностей їхнього поширення; накреслення ймовірного подальшого розвитку стаціонарних міграційних рухів людності.

У роботі використані системний підхід, а також такі методи дослідження: індуктивний, дедуктивний, вибірково-структурний, функціональний, порівняльно-емпіричний, асоціативний, інтроспективний, компаративний, ретроспективний.

трудова міграція населення територіальний Дослідження особливостей міграційних процесів загалом та за окремими видами зокрема дозволило виявити значні відмінності стаціонарних міграцій РМК Тернопільської області у розрізі її ЛМК (адміністративно-територіальних районів). У зв’язку з цим:

1) розроблено картографо-аналітичі моделі стаціонарних рухів населення для кожної адміністративної території області;

2) здійснено системний географо-історичний аналіз заселення території Тернопільської області із виявленням системи розселення;

3) визначені зони розвитку стаціонарних міграцій, які сприятливо впливають на трудоресурсний потенціал районів;

4) проаналізовані територіальні аспекти внутрірегіональних, міжрегіональних і міждержавних міграцій.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що за даними дослідження можна удосконалювати територіальну структуру народногосподарського комплексу обласного регіону з метою покращення територіальних особливостей використання трудових ресурсів. Основні положення роботи можуть бути використані у передпланових розробках раціонального використання трудових ресурсів в районах Управління у справах національностей, міграції та релігій.

Бакалаврська робота складається із вступу, 4 розділів, висновку та списку використаної літератури, який охоплює 61 найменування. Робота виконана на 90 сторінках.

Розділ 1. Поняття, проблеми, історичні передумови трудової міграції та їх причини

1.1 Поняття та історичні передумови трудової міграції

Визначення поняттю «міграція» добре дав Лазебник Л. Л. у своєму підручнику, у якому він зазначив, наступне: «…термін „міграція“ походить від латинського слова, що означає переміщення, переселення. Міграція населення означає переміщення людей через кордони певних територій, обумовлене зміною постійного місця проживання, або повернення до нього» [24, c.56].

Міграція населення являє собою процес територіального переміщення населення з причин політичного, економічного, соціального, релігійного, особистого характеру. Її кількісним результатом є перерозподіл населення між державами або регіонами однієї країни відповідно до зрушень на ринку праці і в галузевій структурі зайнятих. Трудова міграція становить частину загальної міграції і водночас складову трудової мобільності. Вона являє собою переміщення через кордон тих або інших територій робочої сили.

Залежно від тривалості розрізняють незворотну (постійну) та зворотну міграцію. Прикладом незворотної міграції є переселення сільських жителів до міст, а зворотної - навчання, робота на іншій території за контрактом тощо. Міграція може бути організованою, яка здійснюється під проводом державних або громадських органів; та неорганізованою, а також вимушеною (біженці або переселенці через аварію на Чорнобильській АЕС чи з інших примусових причин); за напрямами (село — місто, місто — село, село — село, місто — місто); легальною і нелегальною — внутрішньою (в середині однієї країни) й зовнішньою (між країнами) та ін.

Як замітив Качан Є.П. у своїй роботі про регіональну економіку: «…окрім природного руху населення одним із важливих чинників, які зумовлюють зміну чисельності населення країни та впливають на його перерозподіл по регіонах та населених пунктах, є механічне переміщення людей, або міграція і дав таке визначення: міграція — це переміщення людей зі зміною місця проживання. Міграції мають різну спрямованість, тривалість, інтенсивність залежно від багатьох чинників та причин. За причинами міграції можуть бути соціально — економічні або трудові, екологічні, релігійні, політичні, сімейно — побутові. За напрямками переміщення людей міграції поділяються на міждержавні та міжрегіональні. Міждержавні міграції, що спрямовані за межі країни, називаються еміграцією, а протилежного напрямку — імміграцією» [21, c.120].

Є багато різних визначень «міграції», але всі вони полягають в тому, що це перш за все зміна людиною місця проживання, як в регіоні так зміна країни де проживає людина, у пошуках кращих умов праці. Міграції можуть бути постійними або сезонними, залежно від термінів міграції. Залежно від форм переміщення можуть бути добровільними чи примусовими, залежно від форм організації - організованими або стихійними.

Лазебник Л.Л. у своєму підручнику про міжнародну економіку зазначив наступне: «…міграція робочої сили як складний соціально — економічний процес визначається різними об'єктивними і суб'єктивними причинами. Їх можна виділити в такі групи: природно — кліматичні, демографічні, етнічні, соціальні, та економічні. При всій важливості перелічених причин вирішальну роль відіграють соціальні та економічні фактори» [24, c.57].

Звідси випливають і основні функції міграції - соціальна та економічна. Всю багатогранність соціальної функції міграції можна визначити як намагання завдяки змінам місця проживання повніше задовольняти потреби в доходах, професійному рості, поліпшенні умов праці й життя. Економічна функція міграції пов’язана із забезпеченням певного рівня мобільності робочої сили, її територіальним перерозподілом і забезпеченням кількісної та якісної відповідності між попитом і пропозицією робочої сили різного профілю і кваліфікації в різних районах.

Качан Є.П. у своєму підручнику «Регіональна економіка» зазначив наступне: «…сезонні міграції населення — це тимчасове (сезонне) його переміщення. Вони бувають внутрішньо — та міждержавними, а також економічними (забезпечення робочою силою певних галузей господарства на період сезонного збільшення робіт) та соціально — культурними (поїздки на навчання, лікування, відпочинок, туризм)» [21, c.177].

Значних обсягів в останні десятиліття набули маятникові трудові поїздки населення («маятникові міграції»), тобто регулярне переміщення населення з одного населеного пункту в інший на роботу або навчання без зміни місця проживання. Основною причиною зростання кількості людей, які працювали за межами свого населеного пункту, був посилений промисловий розвиток міста. Цьому сприяли також недостатній вибір професій на селі, низькій рівень механізації виробництва, широке використання ручної праці в сільському господарстві та інші причини.

Качан Є.П. у тому таки ж підручнику відмітив наступне: «…скорочення діяльності, зменшення потужності, ліквідація та перепрофілювання багатьох підприємств та установ, де були зайняті „маятникові мігранти“, а також зменшення кількості рейсів автобусів та приміських поїздів, подорожчання транспортних послуг та інші причини зумовили різке скорочення кількості таких мігрантів. Багато з них стали безробітними, дехто знайшов собі роботу за місцем проживання або включився в сезонні міграції за межі області чи держави» [21, c.178−179].

Головна причина міжнародної міграції робочої сили полягає в диференціації економічних умов життя. Міграція трудових ресурсів відбувається в напрямку тих країн та регіонів, де очікувані заробітки найвищі.

Качан Є.П. вважав, що: «…міжнародна міграція робочої сили має давню історію. В умовах нерозвиненості статистики та прикордонної системи потоки міжнародних мігрантів протягом багатьох століть взагалі не фіксувались. Та й на сьогодні точно визначити обсяги та структуру міжнародного переміщення такого фактору виробництва, як праця, — справа складна» [21, c. 201].

Лазебник Л.Л. у своєму підручнику «Міжнародна економіка» відмітив наступне: «…ще до нашої ери великі маси людей переміщувалися з однієї країни в іншу з метою „працевлаштування“. Велич держав Стародавнього світу (Єгипту, Вавилону, Персії, Греції, Риму) була створена працею рабів, основну масу яких складали вихідці з інших держав, захоплені під час війн. Головна особливість стародавньої міграції полягала в примусовому характері» [24, c.186].

Епоха Середньовіччя, особливо раннього, характеризується особливим зменшенням потоків трудових мігрантів. У той час найбільш розповсюдженою формою добровільної міграції була військова, а найрозвиненішим міжнародний ринок військових найманців.

Наступний період міжнародної міграції робочої сили (період нової міграції) тривав з 60-х рр. ХІХ ст. до другої світової війни. Подіями, що спричинили це, були: громадянська війна в США (1861 — 1865), об'єднання Німеччини (1866 — 1871), об'єднання Італії (1860 — 1870), створення Австро-Угорщини. У міграційних потоках із Європи в цей період відносно зменшилася роль колишніх колоніальних держав (Іспанії, Португалії та Нідерландів), а зросла роль таких країн, як Росія, Ірландія, Німеччина, Італія. Серед країн імпортерів трудових ресурсів визначився лідер — США. Більшість переселенців складали селяни або представники некорінної національності.

З початку ХХ ст. у міжнародній міграції трудових ресурсів з’явилася нова тенденція — виник потік мігрантів з колоній до метрополій. В основному, його складали малокваліфіковані та некваліфіковані працівники.

Початок сучасного етапу міжнародної міграції трудових ресурсів науковці пов’язують із закінченням другої світової війни" [24, c.89−91].

Малиновська О.А. автор роботи «Трудова міграція: соціальні наслідки та шляхи реагування» вважає, що: «…на початковому етапі трудова міграція мала переважно форму поїздок у сусідні країни з метою торгівлі. Так звані човники, тобто дрібні торгівці, які власноруч перевозили невеликі партії товарів, заробляли на різниці цін та обмінних курсів. Однак набутий ними досвід, встановлені зв’язки сприяли виходу українських громадян на міжнародний, зокрема європейський, ринок праці. За даними фірм посередників із працевлаштування за кордоном, обсяги послуг, наданих ними громадянам України, постійно зростають» [25, c.56].

У період кризи, на думку експертів, значних змін у трудовій міграції за кордоном не відбулося. По — перше, ситуація в країнах призначення залишалася сприятливішою, ніж в Україні, по-друге, хоча багато будівельників найвірогідніше втратили роботу за кордоном, проте мігранти, зайняті в таких сферах, як домашнє чи сільське господарство, транспорт здебільшого зберегли робочі місця.

Юськів Б.М. у своїй роботі зазначив наступне: «…зважаючи на економічний та соціально — демографічний характер міграції, склалося багато різних визначень і класифікацій цього явища. Будучи похідним від різних політичних, соціальних, економічних і культурних контекстів, визначення міграції є надзвичайно різними за своєю природою. Роблять їхнє порівняння складними не лише різні критерії, але й ті відмінності, які пов’язані з реальним соціальним і економічним значенням міграції, залежно від специфіки контекстів. Якщо раніше можна було чітко виділити два підходи: так зване вузьке розуміння міграції - „переселення на нове місце проживання“ і широке розуміння міграції, що охоплює „всі територіальні переміщення“, то сьогодні ми приходимо до висновку, що термін „міграція“ все більше набуває універсального збірного характеру, під яким автори, що його використовують, розуміють іноді зовсім різні категорії, пов’язані з територіальним переміщенням на різних його стадіях. Для уникнення різночитань термін „міграція“ в науковому аналізі обов’язково вимагає уточнювальної ознаки — прикметника: сезонна, маятникова, безповоротна, тимчасова, постійна, економічна, добровільна, вимушена, легальна, нелегальна, екологічна, політична, етнічна, трудова, човникова, навчальна, туристична тощо. Ця множинність означень стала наслідком розвитку самої міграції як такої, а також динамічних змін у структурі і напрямках її потоків» [35, с.142−143].

Ми погоджуємось з думкою дослідників про якісну відмінність між трудовою міграцією та міграцією робочої сили. Під міграцією робочої сили розуміють переміщення працездатного населення, поряд з міграцією дітей та міграцією пенсіонерів. В основу даної класифікації дослідники кладуть статево-віковий критерій та здатність до праці мігрантів. Тоді як трудова міграція — явище іншого характеру, в основі якого лежить не категорії мігрантів, а причина їхнього переїзду. Однак сьогодні у науковому дискурсі терміни «трудова міграція» та «міграція робочої сили» вживають, переважно, як синоніми.

Журба О.В. у своєму підручнику «Поняття та суть праці за кордоном та сучасні трудові українські міграції» зазначив наступне: «…вживаються як синоніми і такі поняття, як трудова міграція і праця за кордоном. Проте, це різні за змістом явища. Трудова міграція є ширшим поняттям і являє собою переміщення працездатної особи на територію держави, громадянином якої вона не є та в якій постійно не проживає, з метою зайняття оплачуваною трудовою діяльністю; у той час, як праця за кордоном — це оплачувана трудова діяльність працівника мігранта за кордоном, заради якої він, власне, і виїжджає за межі своєї країни. Треба розуміти, що трудова міграція — це певний процес, обумовлений відповідними факторами. На відміну від трудової міграції, праця за кордоном — це вже безпосередній її кінцевий результат. Можна вважати, що праця за кордоном є ціллю трудової міграції, а більш загальною метою є отримання оплачуваної роботи» .

У Законі України «Про зайнятість населення» передбачено право займатися трудовою діяльністю у період тимчасового перебування за кордоном, якщо вона не суперечить чинному законодавству України і країни перебування. Проте трудова міграція стала в нашій державі об'єктивною реальністю та для багатьох громадян є основним джерелом доходів. Сучасний стан трудової міграції в Україні характеризується як легальним, так і нелегальним виїздом на роботу за кордон значної частини економічно активного населення держави, транзитною міграцією в Західну Європу, збільшенням кількості трудових іммігрантів. Однак у міграційному законодавстві України ще й досі не визначено поняття таких категорій як «трудова міграція», «трудовий мігрант». На розгляд Верховної Ради України неодноразово подавалися законопроекти у сфері міграції, у яких пропонувались різні визначення даних категорій. Зокрема, у проекті Закону України «Про Державну міграційну службу України» трудовою міграцією вважається переміщення особи, пов’язане з перетинанням державного кордону з метою виконання робіт, надання послуг на платній основі чи провадження будь — якого виду підприємницької діяльності, не забороненого законодавством держави працевлаштування, яка має на це відповідний дозвіл державного органу.

Таким чином, у широкому значенні трудова міграція — це переміщення особи за межі країни з метою працевлаштування. У вузькому — під трудовою міграцією слід розуміти добровільне переміщення особи через державний кордон з метою тимчасового працевлаштування. А трудовий мігрант — це особа, яка займається оплачуваною трудовою діяльністю на території держави, громадянином якої вона не являється та в якій постійно не проживає.

Для забезпечення захисту українських громадян, які працюють за кордоном та для регулювання трудової імміграції, в нашій країні необхідно на законодавчому рівні закріпити запропоновані вище поняття «трудова міграція» та «трудовий мігрант», зокрема, у Трудовому кодексі України та при розробці нової редакції Закону України «Про зайнятість населення». Законодавче визначення понять «трудова міграція» та «трудовий мігрант» дозволить вдосконалити адміністративно-правове регулювання трудової міграції в Україні.

Малиновська О.А. у своїй роботі підмітила наступне: «…трудова міграція громадян України за кордон є на сьогодні наймасовішим і соціально значущим міграційним потоком, що позначається на демографічній ситуації, ринку праці, розвиткові економіки та соціальної сфери, добробуту громадян, рівнях бідності та соціального розшарування, сімейних відносин і вихованні дітей, має численні психологічні, світоглядні, культурні та інші наслідки. Породжені нею проблеми потребують адекватних відповідей засобами міграційної, соціально-економічної, зовнішньої політики, захисту прав людини» [25, c.22].

Внаслідок новизни явища міжнародної трудової міграції для України, відсутності досвіду з її регулювання, державна політика в цій сфері не встигала за динамікою процесу, розвивалися із помітним запізненням. Хоча на сьогодні сформовані основні політичні підходи до феномену трудової міграції, комплексної системи державного реагування на виклики трудової міграції, забезпеченої належним законодавством і ресурсами все ще не створена. Разом з тим сучасне розуміння міжнародної міграції як потужного чинника розвитку вимагає чіткого усвідомлення суспільством та владою її позитивного потенціалу, необхідних політичних рішень і належної її реалізації.

У своєму підручнику відомий вчений Білоцерківець В.В. зазначив наступне: «… міжнародна міграція робочої сили (labour force migration) — це переміщення працездатного населення з однієї країни в іншу в межах міжнародного ринку праці на термін більше року, обумовлене характером розвитку продуктивних сил та виробничих відносин, дією економічних законів.

Залежно від просторового горизонту переміщення можна виділити такі види міжнародної трудової міграції:

— зовнішня міграція — це переміщення населення за межами певної країни;

— внутрішньоконтинентальна міграція — це переміщення населення між країнами в межах одного континенту;

— міжконтинентальна міграція — це переміщення населення між країнами різних континентів.

Залежно від терміну переміщення міжнародна трудова міграція поділяється на такі види:

— тимчасова міграція — це робота за кордоном протягом певного обмеженого часу з подальшим поверненням на батьківщину або переїздом в іншу країну;

— постійна міграція — це виїзд (в'їзд) населення в іншу країну на постійне місце проживання;

— сезонна міграція — це щорічна міграція на період певного сезону (як правило, для збирання врожаю сільськогосподарських культур) з подальшим поверненням на батьківщину;

— маятникова міграція — це постійна робота в одній країні при проживанні в іншій, як правило, прикордонній країні за наявності необхідних міжнародних угод між країнами.

За юридичними засадами розрізняють:

організована міграція, тобто переміщення населення згідно з національним законодавством (наприклад, за візовим режимом);

нелегальна міграція — самовільне переміщення населення щодо кордонів країни всупереч законодавству.

Згідно з професійним складом можна виділити такі види міграції:

міграція робітників (наприклад, нафтовиків);

міграція спеціалістів (наприклад, програмістів);

міграція представників гуманітарних професій (наприклад, співаків, авторів).

За якісним рівнем розрізняють:

міграція робочої сили низької кваліфікації;

міграція робочої сили високої кваліфікації;

міграція вчених («відплив умів»).

За напрямками руху існують такі види міжнародної трудової міграції:

еміграція — виїзд працездатного населення країни за її межі;

імміграція — в'їзд працездатного населення до країни з-за її меж;

рееміграція — повернення емігрантів на батьківщину.

Розрізняють також вимушену та добровільну міграцію" [10, c.253].

Розглянемо наслідки міжнародної міграції робочої сили, які пов’язані з державними фінансами. Рівнодіюча податкових та видаткових складових державних фінансів, пов’язаних з міграційними процесами, не однакова для країн еміграції та імміграції. Вважається, що в країнах еміграції втрати через не отримання можливих податкових надходжень від емігрантів перевищують виграш, що отримується у результаті скорочення державних послуг та благ у зв’язку із виїздом емігрантів. За кордон виїздять, як правило, особи працездатного віку, що отримали освіту за більшою або меншою участю державного фінансування, і країна еміграції втрачає потенційні податки з їх доходів. Більшість економістів вважає, що для обмеження виїзду спеціалістів

високої кваліфікації слід ввести особливий податок для осіб, що виїжджають за кордон, який компенсував би видатки країни на надані суспільні товари та послуги.

Білоцерківвець В.В. у своєму підручнику висловив наступні переконання: «…щодо фінансів країни іммігрантів, вважається, що іммігранти виплачують у вигляді податків набагато більше ніж їх приїзд коштує бюджету у вигляді допомоги з бідності, перевантаження громадських установ тощо» [10, c.262].

Вплив міграції на ринок праці також неоднозначний. За розрахунками фахівців Інституту демографії та соціальних досліджень імені Птухи М. В. НАНУ, у випадку відсутності трудових міграцій рівень безробіття в Україні був би в 1,6 разу вищим за фактичний і приблизно дорівнював би тому, що фіксувався на рубежі тисячоліть, коли він досягав максимальних показників.

Відома учена Малиновська О. А. у своїй роботі зазначила: «…водночас у регіонах масового відпливу мігрантів навіть нині, в умовах ще не подоланої кризи, спостерігається нестача медичних і педагогічних працівників, будівельників, електрозварювальників, водіїв, фахівців нафтодобування. Найбільше турбує те, що емігрують найактивніші та найпідприємливіші особи, що може створити додаткові труднощі для модернізації країни. Разом з тим повернення мігрантів і гіпотетична реалізація намірів відкрити власну справу (бралася до уваги лише частка мігрантів, які декларували себе під час опитувань як самозайняті чи підприємці), за розрахунками, зменшила б чисельність безробітних на 10% при найманні ними у середньому 3 працівників і на 14% - при найманні» [25, c.9].

Пуригіна О.Г. та Сардак С.Є. у спільному навчальному посібнику, відмітили наступне: «…у сучасному суспільстві загострилися демографічні проблеми, пов’язані з міграцією і природним рухом населення. Міграція є природним, хоча й складним процесом, який важко піддається методам прямого впливу, але вимагає постійної уваги з боку держави, його врахування при розробці державою економічної, соціальної, демографічної, етнокультурної і зовнішньої політики. Значення міжнародних міграцій та необхідність їх регулювання в сучасному світі зростає в умовах побудови відкритого суспільства, поглиблення міжнародного співробітництва, оскільки рух населення, з одного боку, є індикатором рівня суспільних процесів, а з іншого — вагомим фактором їх розвитку» [30, c.182].

Неможливість знайти роботу за фахом примушує молодих людей або працевлаштовуватися у сферах, де набуті ними знання непотрібні (до 40% фахівців із вищою освітою працюють не за спеціальністю, отриманою у ВНЗ), або виїжджати в інші регіони України чи за кордон (за оцінками економістів, щорічний відплив молодих спеціалістів за межі держави становить 10−12%, де більшість мігрантів виконують роботу, що не потребує високої кваліфікації.

Малиновська О.А. у своїй роботі дала наступне визначення: «…відплив мізків — найвагоміша проблема, що зумовлює погіршення якісних характеристик зайнятих у країні. Хоча підготовка спеціалістів в Україні впродовж років незалежності не лише не скорочувалася, а й зростала, перший Всеукраїнський перепис населення 2001 р. зафіксував погіршення показників рівня освіти молодих поколінь» [25, c.12−13].

Лазебник Л.Л. у своєму підручнику зазначив наступне: «…створення умов для нормального функціонування національних ринків праці традиційно виступає одним з важливих завдань держави. основними цілями державного регулювання міграційних процесів є:

1) визначення порядку виїзду вітчизняних працівників за кордон;

2) визначення порядку в'їзду іноземних працівників на територію країни;

3) визначення положення іммігрантів у країні.

Державне регулювання міжнародної міграції трудових ресурсів здійснюється на національному та міжнародному рівнях. На сьогодні не існує єдиної, добре відпрацьованої й загальновизнаної міжнародно-правової бази для врегулювання проблем міжнародної трудової міграції, незважаючи на наявність паспортних та імміграційних законів і значного перебігу роботи МОП щодо встановлення норм трудових відносин. Однак діє чітка тенденція досягнення правового врегулювання кадрового аспекту міжнародних угод" [24, c.91].

Варто погодитись, що трудова міграція населення — це особливий, економічного характеру, вид міграції, який обумовлений пошуком роботи, як правило, за межами країни постійного місця проживання. З широкої точки зору трудову міграцію визначають як сукупність усіх форм територіального руху населення, пов’язаного з трудовою діяльністю на території іншої держави. Вузьке трактування зводиться до вселення жителів однієї країни на територію іншої, що супроводжується їх подальшим працевлаштуванням. Слід зауважити, що перш за все, трудова міграція — це тимчасові поїздки на роботу, або тимчасове переміщення з метою працевлаштування.

Міграції здавна були одним з основних факторів розвитку історії людства. Люди завжди переміщуються — добровільно або примусово. У давньому світі міграції зумовлювались переважно військовими походами, освоєнням нових земель, зміною клімату, нестачею ресурсів. Бурхливі або мирні, міграції завжди подібні до стихійних явищ. У процесі деяких міграцій представники певного етносу поступово переселяються з одного ареалу до іншого. Під час історичного аналізу давніх міграцій визначальним є показник того, якою мірою іммігранти змінили культуру на території, куди прибули, а не те, яка кількість людей лишилася на своїй природній території. В історії відомі великі міграції зі Сходу на Захід, внаслідок яких народи з Кавказу вплинули на культуру і біологічну спадковість західних націй; міграції так званих варварів, що завоювали Римську імперію і започаткували нові царства і нові культури.

1.2 Проблеми міграції та шляхи її вирішення. Наслідки трудової міграції

Трудова міграція населення України — це проблема у вирішенні якої слід звернути увагу на багато різних аспектів. З відновленням економіки у сусідніх країнах, зокрема в Росії, у 2010 р. трудова міграція з України знову активізувалася. Не виключено, що погіршення економічної кон’юнктури зумовило скорочення заробітків мігрантів, втрату частиною з них правового статусу та збільшення нелегального працевлаштування.

Як зазначив Лазебник Л. Л. у своєму підручнику для студентів «Міжнародна економіка» що: «…при вивчені проблеми міжнародної міграції робочої сили використовуються такі основні поняття:

1. міграція населення — переміщення людей через межі певних територій зі зміною місця проживання, назавжди або тимчасово;

2. мігранти — особи, що переміщуються;

3. міграційний потік — загальна кількість мігрантів (або міграцій), яка характеризується спільністю районів вибуття і прибуття протягом певного періоду часу — один з показників напрямку міграції;

4. внутрішня міграція — зміна місця проживання осіб у межах національних кордонів країни;

5. зовнішня міграція — переміщення населення з однієї країни в іншу" [24, c.93].

Отже, для того щоб зрозуміти суть міграції робочої сили, необхідно прибігти до вивчення основних понять та термінів. Багато різних науковців виражають свою точку зору на ці поняття і по своєму дають їм визначення, але кожний впевнений, що міграція робочої сили це складний процес, який необхідно вивчати із середини.

Білоцерківець В.В. у свою чергу зауважив, що «…переселенські зрушення залежать від таких типових явищ, як економічні цикли, рух інвестицій, стан зайнятості, безробіття тощо.

До економічних причин міжнародної трудової міграції належать:

— нерівномірність економічного розвитку країни;

— прискорення інтернаціоналізації виробництва;

— нерівномірність процесів накопичення капіталу у різних країнах;

— зміни у розміщенні виробництва;

— кон'юнктура ринків праці та структура зайнятості;

— суттєва різниця в оплаті однакової за кількісними і якісними показниками праці в різних країнах.

До соціальних причин міжнародної трудової міграції можна віднести:

— прагнення до підвищення рівня матеріального добробуту та поліпшення умов праці та життя;

— етнічно — культурна близькість країни мігранта;

— тяжіння до реалізації потреб у розвитку особистості тощо.

Міжнародна міграція робочої сили має не однакові наслідки для різних груп населення в країнах еміграції та імміграції, світу в цілому. Як правило виділяють три головні групи наслідків міжнародної міграції робочої сили:

1) стандартні ефекти, що обумовлені впливом міграції на ринок праці;

2) наслідки для державних фінансів;

3) позаринкові наслідки" [10, c.326].

Позаринкові наслідки можуть мати як форму втрат, так форму виграшу. Виграш пов’язується перш за все, з отриманням додаткових знань. Мається на увазі, що тільки частина економічного виграшу від цих знань належить мігрантам та їх роботодавцям, а інша — всім громадянам країни.

У підручнику «Зовнішня трудова міграція населення України» Хомич Л. В. зазначив, що: «…зовнішня трудова міграція має та буде мати неоднозначні та довгострокові наслідки в економічній та соціальній сфері країни, які досить умовно можна розділити на позитивні та негативні. Серед позитивних слід відзначити:

1. зовнішня трудова міграція надлишкової на певний момент робочої сили може розглядатися як один із способів використання трудового потенціалу, зменшення рівня безробіття та соціальної напруги на національному ринку праці;

2. надходження в Україну значних коштів зароблених за кордоном, обсяг яких дозволяє говорити про формування специфічного виду інвестування економіки країни (за різними оцінками від 1 до 5 млрд. дол. щорічно);

3. накопичення досвіду життя та роботи в іншому соціально — економічному середовищі, в ринкових умовах, формування європейської системи цінностей;

4. формування нових осередків української діаспори, розширення їх географії.

Негативні наслідки та загрози національним інтересам:

1. загроза незворотної втрати значної частини якісної, найбільш економічно активної національної робочої сили, в тому числі людського, наукового та інтелектуального потенціалу за умови, коли тимчасова трудова міграція призводить до еміграції та зміни місця постійного проживання;

2. тривала занятість у сфері низько кваліфікованої праці у приймаючих країнах призводить до втрати кваліфікації, професії, набутих раніше в Україні;

3. загрози соціального характеру пов’язані із руйнуванням сімей, явищем сирітства дітей заробітчан, деформацією статево — вікової структури в районах масової трудової еміграції, проблем демографічного характеру;

4. грошової маси, штучним збільшенням попиту та ще більшим зниженням конкурентоздатності національного ринку праці;

5. найбільшу загрозу становить кримінально індукована зовнішня міграція, торгівля людьми та примусова праця українських громадян" [34, c.106].

Фенік К.Ю. у своєму підручнику «Причини та наслідки трудової міграції» зазначив наступне: «…проблемою українського ринку праці є надмірна трудова міграція (за різними оцінками від 2 до 7 млн. осіб). Близько 80% трудових мігрантів працюють за кордоном не легально, хоча із 13 країнами світу Україна підписала двосторонні міждержавні угоди щодо працевлаштування мігрантів, а з 15 ведуться переговори» [32, c.47].

Таким чином, для розв’язання проблем трудової міграції в Україні, на наш погляд необхідно, перш за все вирішити питання підвищення рівня оплати праці; по-друге розв’язати соціальні питання пов’язані із збагаченням змісту роботи, дотриманням умов колективних договорів і угод щодо цього; по-третє удосконалити трудовий кодекс України.

Багато вчених погоджуються з тим, що наслідки трудової міграції перш за все позначаються на економічному та соціальному життя суспільства. Для самих емігрантів наслідки перш за все відображаються на їх фінансовій стороні та особистому життю, оскільки міграція забирає багато особистого часу у людини для спілкування з рідними.

Лазебник Л.Л. у своїй роботі, в якій вивчав міжнародну економіку, також зауважив, що: «…активне наукове дослідження проблем міжнародної міграції почалося з кінця 60 — х років у межах моделі економічного зростання. Основна ідея полягала в тому, що міжнародне переміщення робочої сили як одного з факторів виробництва впливає на темпи економічного зростання, причиною міжнародної міграції робочої сили є різниця в рівнях заробітної плати в різних країнах. Прибічники неокласичного підходу, відповідно до якого кожна особа одержує і споживає граничний продукт своєї праці, вважають, що еміграція спричиняє зростання добробуту країни, яка приймає емігрантів при тому, що економічний розвиток держави, з якої відбувається еміграція, залишається на тому ж рівні, у всякому разі, не погіршується» [24, c.93].

Міжнародна міграція трудових ресурсів, безумовно, впливає на економічний розвиток як країн — експортерів, так і країн — імпортерів робочої сили. І для обох країн наслідки міграцій робочої сили є різними.

Науковець Малиновська О. А. у своїй праці відмітила: «…крім масштабів виїзду для оцінки наслідків трудової міграції, не менш важливо з’ясувати обсяги повернення на батьківщину. Якщо погодитися із розрахунками, відповідно до яких у період 2001 — 2008 рр. обсяги трудової міграції зменшилися приблизно на 15%, а також, що наймовірніша чисельність українських трудових мігрантів за кордоном становила на початку 2000;х рр.2,5 — 2,7 млн. осіб, то можна припустити, що за цей період на батьківщину повернулися до 400 тис. заробітчан» .

Герасименко Г. В. та Позняк О. В. у спільній роботі про гендерні аспекти трудової міграції зазначили: «…за результатами дослідження Європейської фундації професійної підготовки і освіти для стійкого розвитку (The European Training Foundation), проведеного 2007 р., частиною якого було опитування мігрантів, які повернулися, було зроблено висновок, що їх частка становить 3,2% усього населення. Якщо чисельність населення працездатного віку сягає в Україні близько 30 млн. осіб, це означає, що до категорії мігрантів, які повернулися, можна віднести до 900 тис. осіб» [16, с.309−310].

Оцінюючи міграційні потоки, як Малиновська О. А. та Герасименко Г. В. з Позняком О. В. приділили багато уваги обсягам трудової міграції та чисельності мігрантів. Вони спираючись на опитування мігрантів дали характеристики трудовій міграції протягом років та оцінили стан міграційних процесів, які відбувалися в країні. Їхні дані свідчать що міграційні потоки є не однаковими і на них впливають різні, як зовнішні так і внутрішні чинники.

Малиновська О.А. у своїй праці зазначила, що: «…позитивний вплив міграції для накопичення людського капіталу знижують також такі її негативні соціально — психологічні наслідки, як руйнування сімей, пияцтво, поширення споживацьких настроїв серед молоді, яка втрачає мотивацію до навчання та роботи, вважаючи, що надіслані батьками з-за кордону гроші забезпечать отримання диплома і подальше життя без значних зусиль» [25, c.13].

У спільній роботі Герасименко Г. В. та Позняк О. В. зазначили наступне: «…триваліша зайнятість у країнах з відносно вищим рівнем оплати праці обумовлює вищі заробітки жінок, ніж чоловіків мігрантів. З одного боку це означає, що підтримка сім'ї жінкою мігранткою може бути більш значущою, особливо враховуючи традиційну пов’язаність із родиною. Проте з другого боку, тривалість перебування жінок за кордоном має значні наслідки для сімейних стосунків, виховання дітей. Досить красномовними є дані щодо шлюбного стану жінок мігранток. Так, питома вага розлучених серед них утричі переважає цей показник серед чоловіків, а вдів — у чотири рази. До того ж серед мігранток частка розлучених удвічі більша, ніж серед жіночого населення країни в цілому (11%)» [16, c.40].

Таким чином, до трудової міграції переважно вдаються жінки, які є главами та годувальницями сімей. Разом з тим не завжди міграція є наслідком розлучення. Непоодинокі випадки, коли розлучення є наслідком міграції. Так чи інакше міграція має великий вплив на сім'ї, по різному впливає на людину, залишає свій слід у кожної людини, яка має певне відношення до міграції, чи то сам мігрант чи член його сім'ї.

На окрему підтримку заслуговують українські школи, створені в низці країн перебування мігрантів. Вони є не лише культурними осередками, а й могутнім важелем повернення заробітчан на батьківщину. Адже якщо дитина навчається в українській школі, отримує українські документи про освіту, то найвірогідніше, життєві стратегії сім'ї пов’язані з Батьківщиною. Доцільно використовувати потенціал діаспор для реалізації програм повернення, зокрема поширення інформації щодо можливостей працевлаштування чи відкриття власного бізнесу на батьківщині.

Малиновська О.А. відмітила, що: «…статистичні дані, однак, не повністю відображають гостроту проблеми, оскільки багато фактично розлучених сімей мігрантів юридично це не оформлюють унаслідок відсутності одного з подружжя. Наслідком жіночої міграції є трансформація гендерних ролей, традиційних сімейних стосунків. Жінка — мігрантка кардинально змінюється як завдяки набутому досвіду, так і усвідомленню своєї ролі годувальниці. Вона більше не погоджується займати у сім'ї таке ж місце, як і до міграції. Однак інші члени родини не завжди готові це сприйняти, а це може виявитися для стосунків руйнівним. Висновок психологів у зв’язку з цим звучить доволі невтішно: вони вказують на маскулінізацію жінок під впливом міграції, девальвацію сімейних стосунків, знецінення чоловіків» [25, c.15].

За таких умов жінкам мігранткам набагато важче адаптуватися не за кордоном, а на батьківщині після повернення, де позитивні зміни в напрямку поліпшення умов для самореалізації жінок відбуваються вкрай повільно. Та не завжди жінки погоджуються на роботу та оплату праці, яку за неї пропонують в Україні, знаючи, що за кордоном вона могла б отримувати більше.

Малиновська О.А. у своїй роботі зробила наступний підсумок: «…таким чином, можна зробити висновок, що в Україні в цілому уже сформовано необхідне політичне бачення проблем трудової міграції та напрямів їх розв’язання. Попри це, практичних заходів на цьому шляху бракує. Причини полягають у недостатності законодавчої бази, зокрема відсутності закону про правовий статус працівників мігрантів, розпорошеності управлінських функцій, а головне — відсутності у структурі виконавчої влади спеціалізованого органу управління трудовою міграцією, який би був здатним формувати політику, лобіювати прийняття необхідного законодавства, координувати діяльність органів влади у відповідній сфері, формувати сприятливу для розв’язання міграційних проблем громадську думку» [25, c.27].

Оскільки позитивний потенціал трудової міграції найповніше може бути використаний лише за умови повернення мігрантів на батьківщину, важливою складовою політики України щодо трудової міграції має бути заохочення обертових, циркулярних поїздок, стимулювання повернення заробітчан на батьківщину, сприяння їх реінтеграції. З цією метою необхідно розробити загальнодержавну, а також регіональні, для регіонів, охоплених найбільш масовою трудовою міграцією, стратегію діяльності та програми конкретних дій.

І для розроблення, і для реалізації міграційної політики дуже важливе значення має вдосконалення міграційної статистики, поглиблення наукових досліджень. З цією метою необхідно запровадити регулярні вибіркові обстеження населення для з’ясування обсягів, спрямованості, складу трудової міграції громадян; створити спеціалізований науковий центр, де б на міждисциплінарній основі систематично здійснювалися наукові дослідження міграцій, налагодити постійний інформаційний обмін з країнами — реципієнтами українських працівників мігрантів.

Малиновська О.А. вважає, що: «…важливим чинником виконання цих та інших завдань може бути міжнародне співробітництво у сфері міграції. Зокрема, співпраця з країнами призначення щодо врегулювання правового статусу, соціального захисту працівників мігрантів з України; вивчення можливостей підготовки фахівців певного профілю, наприклад медичних сестер, навчальними закладами України за фінансової підтримки країн, зацікавлених в їхньому працевлаштуванні; досягнення домовленостей щодо запровадження різноманітних схем циркулярної міграції; надання допомоги в реінтеграції мігрантів, які повертаються» [25, c.29].

Посиленої уваги потребують зв’язки із новими діаспорами, що сформувалися за кордоном у результаті нинішньої трудової міграції українців. Необхідно всіляко підтримувати їхнє національно — культурне життя за кордоном, організацію клубів, бібліотек, громадських об'єднань, надавати їм можливість спілкування з рідними, які проживають на батьківщині та можливість всіляко задовольняти свої потреби.

Білоцерківець В.В. у підручнику «Міжнародна економіка» зазначив наступне: «…важливою формою державного регулювання міграції є встановлення кількісних квот на в'їзд мігрантів до країни в цілому, а також для окремих регіонів та галузей. У межах квоти діють певні якісні критерії відбору. Пріоритети на в'їзд як правило, мають особи, які володіють значним фінансовим капіталом та інтелектуальним потенціалом. Діяльність таких іммігрантів розглядається як важливе джерело економічного зростання для приймаючої країни. Певну зацікавленість розвинуті країни можуть виявити і до некваліфікованих працівників, яких за мінімальну плату приймають для виконання важких непрестижних та шкідливих робіт. Квотування мігрантів, як правило, доповнюється контролем за терміном їх перебування в країні. Країни, що приймають мігрантів, нерідко реалізують програми із стимулювання рееміграції» [10, c.327].

Привабливими є такі мігранти, які мають певні навички та стаж роботи, хорошу освіту та непогані перспективи. Відповідно мігранти, які не відповідають певним вимогам оцінюються нижче та працюють на менш оплачуваних роботах, таким мігрантам важче найти роботу за кордоном та реалізувати свій потенціал.

Тарасевич В.М. зазначав: «…негативні наслідки імміграції пов’язані з можливою перенаселеністю країн і зростанням соціальної напруженості, що найчастіше, спричинено безробіттям і конкуренцією національних та іноземних робітників на ринку праці» [31, c.101].

Хомич Л.В. у своїй роботі зазначив таке: «…некерованість, стихійність процесу, відсутність достовірної інформації стосовно загальної чисельності та якісного складу громадян України, які працюють за кордоном, ускладнюють можливість оцінки масштабів зовнішньої трудової міграції та прогнозування її наслідків. Складність дослідження даного явища пов’язана з існуванням двох якісно різних площин: з одного боку — це легальна трудова міграція, яка є мало чисельною, з іншого — масова нелегальна трудова міграція. Кількість заробітчан нелегалів та легалізованих мігрантів визначається досить приблизно за різними методиками соціологічних опитувань та експертними оцінками на рівні МЗС, пілотними обстеженнями Міністерства праці та соціальної політики, громадських організацій» [34, c.121].

На сьогодні враховуючи ситуацію на внутрішньому ринку праці, передусім рівень оплати праці в Україні, збільшення розриву між рівнем заробітної плати та вартістю життя, збереження високого рівня безробіття в окремих регіонах, Україна не може ефективно впливати на масштаби та мотивацію зовнішньої трудової міграції своїх громадян, тому практичні заходи можуть бути спрямовані на зменшення негативних наслідків цього явища.

Забезпечення людей роботою та освітою допоможе призупинити негативні наслідки міграції для України. Створення умов для залучення на роботу в Україну іммігрантів дасть позитивний відгук для економіки та допоможе залучити в Україну нові інвестиції. Необхідно приділити увагу саме трудовому забезпеченню країни, що в свою чергу позитивно вплине на соціальне та особисте життя як суспільства в цілому так і окремо кожного громадянина.

Розділ 2. Особливості, загальні риси трудової міграції. принципи міжнародно-правового регулювання трудової міграції в Україні

2.1 Загальні риси трудової міграції

У науковій літературі трудову міграцію ще розуміють як переміщення у просторі, що здійснюються індивідами з метою підвищення рівня життя на основі більш вигідного використання власної робочої сили без зміни постійного місця проживання. Дане соціально — демографічне визначення занадто широке та не розкриває у повній мірі суть трудової міграції. На нашу думку, недоречним є застосування географічного терміну «просторове переміщення», адже трудова міграція це є перетин державних кордонів. Крім того, не завжди метою трудової міграції є виключно підвищення рівня життя, для багатьох людей трудова міграція може бути єдиним способом заробити на існування.

Значно активізувалися процеси трудової міграції в Україні за роки її незалежності. Вони зумовлені факторами, притаманними міжнародному ринку робочої сили в цілому та регіональними особливостями, які характерні для нашої країни. До них слід віднести високий рівень безробіття і, особливо, прихованого (від 30% до 45% загальної чисельності зайнятих); низький рівень заробітної плати, особливо в державному секторі; особливо відчутне зменшення зайнятості в наукомістких галузях економіки; низька ефективність заходів державної політики, щодо підтримки само зайнятості в малому та середньому бізнесі.

Передрай О.С. у своєму навчальному підручнику «Міжнародні економічні відносини» зазначив наступне: «…для нейтралізації негативних наслідків і посилення позитивного ефекту, що отримується країною в результаті трудової міграції, застосовуються наступні інструменти державної політики:

1. жорсткі вимоги до фірм — посередників, які займаються вербуванням робочої сили на роботу за кордон;

2. проведення регулятивної стосовно мігрантів, грошово — валютної та кредитної політики (стимулювання валютних переказів, пільг по вкладах, звільнення від податків), надання кредитів, у тому числі пільгових на будівництво та придбання житла, відкриття власного бізнесу тощо;

3. проведення відносно мігрантів пільгової митної політики;

4. регулювання видачі закордонних паспортів (заборона або обмеження на виїзд окремих категорій працівників, введення еміграційних квот тощо)" [27, c.98].

Попри відсутність єдиного та загальноприйнятого понятійного апарату у сфері трудової міграції, можна виокремити основні ознаки даного явища, що у свою чергу допоможе дати більш повне його визначення. На нашу думку, до основних особливостей трудової міграції належать: