Банківська система Україні в ринковій економіці

БАНКІВСЬКА СИСТЕМА УКРАЇНІ В РИНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІ.

Розглянемо структуру та функції банківської системи в еко­номіці ринкового типу. В такій економіці кредитно-банківська система представлена великим набором банків та пов’язаних з ни­ми різноманітних кредитно-фінансових установ. В організаційному аспекті банківська система є сукупністю взаємопов'язаних та взаємодіючих банків, кожний з яких виконує функції, які випливають з його призначення. Розрізняють емісійні, комерційні, інвестиційні, іпотечні, ощадні банки, різні фінансові компанії (пенсійні, соціальні, інноваційні). В сукупності всі ці фінансо­во-кредитні установи утворюють банківську кредитну систему.

Банківська система в Україні має дворівневу побудову: на першому рівні - Національний банк України, на другому — ко­мерційні банки.

Провідне місце в банківській системі належить Національному банку України (НБУ). Він покликаний провадити єдину політику в сфері грошового обігу, зміцнення національної грошової одиниці - гривні.

Національному банку України надано монопольне право на ви­пуск грошей (емісію). Він виконує роль емісійного центру. Банк збе­рігає резервні фонди грошових знаків, дорогоцінні метали, у тому числі золото, валютні запаси.

Національний банк України обслуговує державний борг країни, дає дозвіл на створення (реєстрацію) комерційних банків.

Зміст діяльності Національного банку України проявляється в його функціях, основних напрямах функціонування. Для виконання завдань, покладених на цей орган державного управління спеціаль­ної компетенції, Статутом передбачені такі функції:

а) брати участь у розробці основних напрямів і тенденцій еко­номічного й соціального розвитку народного господарства України, державного бюджету України, прогнозу грошових доходів і витрат населення;

б) розробляти основні напрями єдиної грошово-кредитної полі­тики, відповідно до яких здійснюється регулювання грошового обі­гу в Україні;

в) концентрувати кредитні ресурси, створені за рахунок коштів статутного та інших фондів, залишків коштів державного бюджету, коштів на депозитних рахунках, коштів в обігу та в міжбанківських розрахунках, а також переданих за плату Ощадним банком коштів, які формуються за рахунок вкладів населення;

г) продавати й купувати на договірних засадах кредитні ресурси;

д) утворювати фонд регулювання кредитних ресурсів банківсь­кої системи держави за рахунок частини залучених банками ресур­сів і депозитів, визначати розміри формування цього фонду;

е) організовувати і проводити інкасацію, перевезення грошових знаків та інших цінностей;

ж) проводити єдину кредитну політику в державі, встановлюва­ти правила розрахунків і ведення касових операцій, порядок ведення обліку й звітності у банках, визначати розмір плати за залучені з ін­ших банків ресурси, виходячи із загальної процентної політики;

з) здійснювати регулювання рівня банківських процентних ставок;

й) організовувати касове виконання державного бюджету;

к) зосереджувати на рахунках у своїх установах валютні кошти валютного фонду Кабінету Міністрів України, брати участь у роз­робці зведеного валютного плану, забезпечувати проведення єдиної валютної політики в державі;

л) здійснювати обслуговування державного боргу, виконувати операції, пов’язані з розміщенням державних позик, їх погашенням і виплатою процентів по них;

м) давати дозвіл на утворення комерційних банків за участю іно­земних юридичних осіб та іноземних громадян, реєструвати комер­ційні банки і встановлювати для них економічні нормативи тощо.

Разом із тим Національному банку надаються такі права, що зу­мовлені його специфікою: встановлювати для комерційних банків та їх філій обсяг і форми звітності інформаційних матеріалів, необ­хідних для прогнозування і планування з метою здійснення Єдиної державної політики в області грошового обігу, кредитування, роз­рахунків, цінних паперів і валютних операційвстановлювати за узгодженням з комерційними банками, які здійснюють касове обс­луговування підприємств, організацій, ліміт залишку грошей в опе­раційній касі, визначати вид національних грошових знаків, їх но­мінал, встановлювати визначальні ознаки і порядок платіжності, систему захистуодержувати в іноземних і міжнародних банках та в інших фінансово-кредитних організаціях кредити, розміщувати по­зики, здійснювати операції в іноземній валютідавати дозвіл органі­заціям України залучати кредити з-за кордону в межах загального ліміту зовнішньої заборгованості держави, який встановлюється Верховною Радою Українивизначати ціни й тарифи на надані На­ціональним банком і його установами послуги, якщо вони не вста­новлені законодавством Україниутворювати у своєму підпорядку­ванні підприємства і бути пайовиком або акціонером підприємств, необхідних для виконання завдань Національного банку, в тому чис­лі щодо виготовлення паперових грошей, виробництва необхідного для цієї мети паперу, виготовлення монет та інші права.

Правове становище Національного банку України, його особ­ливе правове регулювання зумовлює виконання специфічних для нього банківських операцій. Відповідно до ст. 8 Закону України «Про банки і банківську діяльність» Національний банк виконує та­кі операції:

— видає комерційним банкам кредити на строк за домовленістю з позичальниками;

— провадить рахунки банків-кореспондентів і здійснює розра­хункове касове обслуговування комерційних банків та інших кре­дитних установ;

— купує та продає цінні папери, що випускаються державою;

— видає кредити банкам під заставу векселів і цінних паперів;

— здійснює емісію приватизаційних паперів;

— виступає гарантом кредитів, що надаються суб'єктам зовніш­ньоекономічної діяльності іноземними банками, фінансовими та ін­шими міжнародними організаціями під заставу Державного валют­ного та іншого державного майна України;

— купує і продає іноземну валюту і платіжні документи в іно­земній валюті;

— проводить операції з резервними фондами грошових знаків;

— здійснює інші операції відповідно до своїх функцій, передба­чених законодавством.

Емісійний банк (центральний банк) — має монопольне право виписку білетів (грошових знаків, банкнот). Основним його зав­данням є проведення державної політики в сфері грошового обігу, кредиту, регулювання діяльності всієї банківської системи. Цей банк завжди націоналізований і його діяльність знаходиться під контролем держави. Тому його називають державним або цен­тральним банком.

Інвестиційні банки — спеціалізуються на фінансуванні та довгостроковому кредитуванні різних підприємств і цілих галузей. Розрізняють фінансові інвестиції, здійснювані шляхом купівлі банком цінних паперів, а також реальні інвестиції, що здійснюються шляхом вкладання капіталу в промисловість, будівництво та інші.

Іпотечні банки — спеціалізуються по наданню довгостроко­вих позик під заставу нерухомості.

Інноваційні банки (або фонди) — здійснюють кредитування (в основному пов’язані з деяким ризиком) на всіх етапах інноваційного процесу створення і впровадження різних наукових роз­робок.

Ощадбанки — є простими фінансово-кредитними установами для заохочення вільних грошових коштів населення, включаючи операції з цінними паперами.

Комерційні банки — найбільш універсальний тип банків, що займаються широким колом операцій, в тому числі надання кре­дитів промисловим, торговим та іншим підприємствам переважно за рахунок грошових коштів у вигляді депозитних вкладів. Такі бан­ки здійснюють також різноманітні комерційні послуги та операції. Звичайно, вони не є державними.

Комерційні банки — основна ланка кредитної системи країни, яка включає в себе кредитні установи, які здійснюють різні банківські операції для своїх клієнтів на базі комерційного розрахунку. Для цього вони використовують не тільки свій власний капітал, але й залучений фінансовий капітал у вигляді вкла­день, депозитів міжбанківських кредитів та інших джерел. При цьому залучені кошти, як правило, значно перевищують обсяги власного капіталу комерційних банків.

На початку своєї діяльності комерційні банки створювалися переважно як галузеві. Так, в Україні були створені Укрлегбанк, Укрбудбанк, Укрмонтажспецбанк, Укрміжвузбанк, Енергобанк, Поштбанк та інші. Ці банки повинні були сприяти вирішенню перш за все проблем всередині галузі, прискоренню темпів НТП на підприємствах галузі, збільшенню об'єктів виробництва та підви­щенню якості випущеної продукції. Галузеві міністерства та підпорядковані їм підприємства створенням своїх банків намагали­ся мобілізувати як найбільше грошових коштів на розвиток галузі та стати незалежними від кредитної та фінансової політики, яка провадилась державою через так звані спеціалізовані банки — Промбудбанк, Агропромбанк, Житлсоцбанк.

Поступово статус комерційних отримали державні спеціалізо­вані банки. Так, на базі республіканського Житлсоцбанку був ор­ганізований Укрсоцбанк, Агропромбанку — АПБ «Україна» АТ, Промбудбанку — ПІБ. Таке роздержавлення вказаних банків привело до створення в банківській системі України нерівних умов для діяльності банків, зробивши важким становище новостворених. Адже колишні державні спеціалізовані банки були забезпечені приміщеннями, офісною технікою, транспортними засобами, кадрами, мали велику і солідну клієнтуру. Їм і тепер надається значна допомога з боку держави і НБУ. Новостворені комерційні банки такої бази не мали.

Більш правильним за колишніми державними банками було б залишити статус державних спеціалізованих банків, через які направлялась би державна кредитна і фінансова (політика) підтримка пріоритетним напрямкам розвитку економіки. Так в більшості країн така підтримка надається розвиткові сільського господарства, науки, державним підприємствам, житловому будівництву та іншим.

В умовах ринкової економіки суттєві зміни пройшли в банківському контролі. Якщо раніше банки відігравали роль держав­них контролерів за діяльністю суб'єктів господарювання, то в наш час цей контроль здійснюється на партнерських відносинах між банками та їх клієнтами. Правда, в окремих випадках держа­ва накладає на банки контроль за окремими господарськими опе­раціями їх клієнтів. Наприклад, за повнотою здачі в банк вируч­ки готівковими грошима та виконанням касової дисципліни.

Комерційні банки класифікуються за рядом ознак. В залеж­ності від форми власності вони підрозділяються на приватні і державні. Зараз в Україні державними комерційними банками є ли­ше Ексімбанк (експортно-імпортний банк) та Ощадбанк.

По формі організації серед приватних банків переважають ак­ціонерні у вигляді товариств відкритого або закритого типу. Верховна Рада України останніми змінами і доповненнями в За­кон «Про банки і банківську діяльність» заборонила комерційним банкам виступати у формі АТ закритого типу і всім існуючим ос­таннім треба перереєструватись в АТ відкритого типу.

Комерційні банки в залежності виконуваних операцій 6увають універсальними і спеціалізованими. Зараз на Україні всі комерційні банки прагнуть бути універсальними, хоча далеко не всі вони виконують весь спектр банківських операцій. Спеціалізованих банків поки що немає. Правда, окремі банки по­чали створювати спеціалізовані філіали (інвестиційні, депозитні та інші).

В залежності від території діяльності комерційні банки поділяються на міжнародні, республіканські та регіональні. Міжнародні банки утворюються за участю іноземного капіталу і можуть мати відділення (філіали) в інших країнах. На Україні вони тільки починають зароджуватися. Перший — Український Міжнародний банк та інші. Їх створення не підтримується НБУ через завалювання ключових порцій, до яких відноситься банківська справа, що являє собою велику небезпеку для нашої економіки, що перебуває в стані глибокої економічної кризи, що супроводжується інфляцією. В подальшому, коли економічна ситуація в країні нормалізується, не буде перешкод в створенні міжнародних банків, а також у відкритті відділень, філіалів та представництв іноземних комерційних банків. Адже іноземні інвестиції в економіку України швидше будуть здійснюватись че­рез банки, з якими іноземні інвестори звикли працювати і яким вони довіряють.

До республіканських комерційних банків відноситься Промінвестбанк України, Укрсоцбанк, Ексімбанк України та Ощадбанк України, які мають розгалужену мережу відділень та філіалів по всій території України. Вони тісно пов’язані з усіма органами державної влади та Правліннями банків. До статусу республіканських наближаються і деякі нові комерційні банки (Градобанк, Приватбанк, АППБ «Аваль», «Укрінбанк»), які виникли разом з початком розвитку ринкової економіки в країні. Свої філіали починають відкривати також ба­гато інших банків. Звичайно, це буде сприяти росту конку­ренції в банківській сфері, але в результаті цього покращиться якість та збільшиться кількість банківських послуг, тощо.

Комерційні банки — це автономні, незалежні комерційні під­приємства. З одного боку, вони утворюються для задоволення інте­ресів власників банку (акціонерів або індивідуальних) і суспільних інтересів клієнтури — юридичних і фізичних осіб, що обслугову­ються банком. А з іншого боку, комерційні бланки — це підприємс­тва особливого типу, які організують та здійснюють рух позичково­го капіталу для забезпечення отримання прибутку власниками банку. Будучи важливою ланкою банківської системи держави, ко­мерційні банки концентрують основну частину кредитних ресурсів і здійснюють широкий діапазон банківських операцій та фінансових послуг для юридичних і фізичних осіб. Комерційні банки є юридич­ними особами. Вони економічно самостійні і повністю незалежні від виконавчих та розпорядчих органів державної влади в рішеннях, пов’язаних з їх оперативною діяльністю, а також щодо вимог і вка­зівок, що не відповідають чинному законодавству. Як будь-яка юридична особа, банки мають свої ознаки.

1. Володіння майном на правах власності або на правах повно­го господарського відання, наявність статутного фонду, який ві­дображується на самостійному балансі банку. Статутний фонд комерційного банку формується за рахунок власних коштів акціо­нерів або пайових внесків засновників банку у грошовій формі. Забороняється використовувати для формування статутного фонду бюджетні кошти, кошти, одержані в кредит і під заставу, а також збільшувати статутний фонд для покриття збитків. Розмір статут­ного фонду банку визначається засновниками, але не може бути меншим за розмір, встановлений НБУ. Законодавством визначено мінімальний розмір статутного фонду банку в сумі, еквівалентній 1 млн ЕКЮ.

2. Наявність усіх прав юридичної особи: організаційна єдність, участь у господарських відносинах, самостійна відповідальність, а також обов’язкове зазначення в статуті банку, що банк є юридич­ною особою.

3. Комерційні банки здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку: пропонують на договірних умовах кре­дитно-розрахункове, касове та інше банківське обслуговування під­приємств, установ, організацій і громадян шляхом виконання бан­ківських операцій і надання різних банківських послуг. За надання послуг клієнти сплачують винагороду, за рахунок якої утворюється прибуток банку.

Комерційні банки виступають суб'єктами ринкової економіки, вони діють одночасно на механізмах саморегуляції і самоуправлін­ня, працюють в умовах ризику. Як важливий сектор економіки ко­мерційні банки постачають у народне господарство додаткові гро­шові ресурси. Діяльність банків не обмежується акумуляцією і розміщенням коштів підприємств, організацій і населення.

Вони сприяють нагромадженню капіталу, не лише активно втру­чаючись в усі сфери господарського життя, але й безпосередньо бе­руть участь у функціонуванні капіталу або здійснюючи контроль над ним. Завдяки банкам діє механізм розподілу і перерозподілу ка­піталу за сферами й галузями виробництва, який значною мірою за­безпечує розвиток народного господарства залежно від об'єктивних потреб виробництва. Фінансуючи додаткові потреби підприємств промисловості, транспорту, сільського господарства, банки умож­ливлюють утворення прогресивної відтвореної структури народного господарства.

Комерційним банкам забороняється діяльність у сфері матері­ального виробництва, торгівлі, страхування. Законодавством обме­жена можливість комерційного банку мати у власності нерухомість.

Виняткове значення має закріплення на законодавчому рівні розмежування відповідальності держави та комерційних банків. Банки не відповідають по зобов’язаннях держави, а держава не відповідає по зобов’язаннях банків, крім випадків, коли сторони беруть на себе таку відповідальність (ст. 5 Закону України «Про банки і банківську діяльність»).

Закон передбачає також можливість створення комерційними банками спілок, асоціацій та інших об'єднань для координації своєї діяльності і захисту своїх інтересів.

Комерційні банки, будучи юридичними особами і здійснюючи господарську діяльність, як правило, не повинні виконувати адмі­ністративні повноваження. Однак, згідно з правилами НБУ, на ко­мерційні банки покладається обов’язок перевіряти додержання під­приємствами, організаціями порядку ведення касових операцій, а також контроль за валютними операціями резидентів і нерезидентів, здійснюваних через уповноважені банки. Роль комерційних банків зумовлена виконуваними основними функціями:

1. Мобілізація тимчасово вільних коштів і перетворення їх у капітал.

2. Кредитування підприємств, держави і населення.

3. Здійснення розрахунків і платежів у господарстві.

4. Випуск кредитних грошей.

5. Емісійно-засновницька діяльність, що здійснюється шляхом випуску і розміщення цінних паперів.

6. Консультування, надання економічної та фінансової інфор­мації.

Останнім часом у сфері діяльності комерційних банків спостері­гаються тенденції розширення їх функцій з метою універсалізації роботи, підвищення ефективності банківської діяльності та одер­жання прибутків.

Комерційні банки можна класифікувати за різними критеріями, основними з яких є функціональна і клієнтські ознаки.

За функціональною спеціалізацією розрізняють банки реконст­рукції та розвитку, інвестиційні, ощадні, іпотечні, трастові, емісійні, зовнішньоторгові. За формою власності - державні, кооперативні, приватні, змішані. За приналежністю статутного фонду й способу його формування — пайові та акціонерні банки. Пайові банки утво­рюються за рахунок пайових внесків засновників (пайовиків) у фор­мі товариств з обмеженою відповідальністю. Акціонерні банки в Україні створюються закритого або відкритого типу.

Акціонерний банк — це такий вид комерційного банку, що створюється у формі акціонерного товариства. Порядок створення і діяльності акціонерних банків визначається Законами України «Про банки і банківську діяльність», «Про господарські товариства», «Про цінні папери і фондову біржу» та ін. Акціонерний банк — це кредитна установа, що являє собою об'єднання на підставі угоди коштів фізичних і юридичних осіб (у тому числі іноземних) з метою спільної господарської діяльності та одержання прибутку. Статутний капітал акціонерного банку формується лише за рахунок влас­них коштів акціонерів. Частка кожного акціонера не повинна пере­вищувати 35 відсотків статутного фонду банку.

Основний капітал акціонерного банку формується шляхом емісії та продажу акцій фізичним та юридичним особам, а потім збільшу­ється за рахунок капіталізації прибутку й випуску нових акцій. Ста­тутний фонд акціонерного банку утворюється з основним капіталом, поділеним на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості. Розмір статутного фонду визначається акціонерами банку, але не може бути меншим за розмір, встановлений НБУ. Акціонерний банк реєструється НБУ у місячний термін з дня подачі передбачених за­конодавством документів.

Акціонерний банк діє на підставі установчого договору та ста­туту. В статуті фіксуються цілі діяльності акціонерного банку, роз­мір та порядок утворення фондів, склад і компетенція органів та обов’язково такі відомості: види акцій, що випускаються, номіналь­на вартість акції, співвідношення акцій різних видів, кількість акцій, що купуються засновниками, наслідки невиконання зобов’язань по викупу акцій.

Акціонерний банк є юридичною особою, виступає власником свого майна, має повну господарську самостійність у питаннях ви­бору форм управління, використання прибутку, несе відповідаль­ність за зобов’язаннями тільки своїм майном, а акціонери відпові­дають за зобов’язання банку лише в межах належних їм акцій. Акціонерний банк може мати філії і представництва на території України та за кордоном, але за письмовою згодою НБУ.

За територіальною ознакою розрізняють банки: міжнародні, за­гальнонаціональні, регіональні та міжрегіональні, що обслуговують декілька регіонів країни. За видами здійснюваних операцій комер­ційні банки бувають універсальні та спеціалізовані.

Універсальні банки здійснюють широке коло банківських опе­рацій і надають різноманітні послуги, перелік яких намагаються розширяти. Сучасні комерційні банки здатні виконувати понад 200 різних видів банківських операцій і послуг.

Спеціалізовані банки здійснюють деякі банківські операції, які тісно пов’язані з особливостями господарської діяльності підпри­ємств, специфікою виробництва і збуту продукції тощо (промислові, сільськогосподарські, будівельні, торгові, біржові, ощадні та ін.) .

За масштабом діяльності розрізняють крупні, середні та дрібні банки. Однак діюче законодавство не містить конкретних критеріїв щодо віднесення банків до тієї чи іншої групи.

Відповідно до Законів України «Про банки і банківську діяль­ність», «Про іноземні інвестиції» на території України можуть дія­ти банки, статутний фонд який сформований за рахунок українсь­ких юридичних і фізичних осіббанки за участю іноземного капіталу (спільні банки) — іноземні банки, статутний фонд яких фо­рмується за рахунок коштів нерезидентів — іноземних юридичних і фізичних осіб.

Отже, для ефективного функціонування і розвитку банківської системи необхідна подальша структуризація і спеціалізація комер­ційних банків, розвиток різних видів банківських установ, що спри­ятиме розширенню діапазону банківських операцій і фінансових по­слуг і забезпечить вдосконалення кредитно-фінансового механізму в країні.

Порядок створення і діяльність комерційних банків регламен­тується Законами України «Про банки і банківську діяльність», «Про господарчі товариства», «Про цінні папери і фондові біржі», «Про підприємництво», «Про іноземні інвестиції» та інші, а також Тимчасове положення про порядок створення, реєс­трацію комерційних банків та здійснення нагляду за їх діяльністю, затвердженим Правлінням НБУ 17 липня 1992 року, з значними змінами і доповненнями у нього на протязі останніх років.

Комерційні банки не мають права здійснювати операції на некомерційних засадах. Не повинні використовуватися кошти під­приємств, які зберігаються на рахунках у банку, на безвідплатній основі. Підприємствам мають сплачуватися відсотки за такі кошти. Комерційна банківська діяльність несумісна з безоплатним ви­конанням кредитними установами багатьох банківських операцій. За всі операції (ведення рахунків клієнтів, здійснення розрахункових операцій за їхнім дорученням, фінансування капітальних вкладень, касове виконання державного бюджету, надання консультаційних послуг з відкриття рахунків, застосування правил кредитування, ка­сове обслуговування підприємств і установ тощо) банк має отриму­вати відповідну плату.

В умовах комерціалізації банківської діяльності кредитні ресур­си мають розміщуватися з найбільшою вигодою для банку і позико-одержувачів при дотриманні загальнодержавних інтересів. Кошти, що акумулюються банками, повинні спрямовуватися у першу чергу на здійснення ефективних проектів, які забезпечують розвиток пріо­ритетних галузей і сфер економіки, прискорення науково-технічного прогресу, нарощування виробництва товарів народного споживання і послуг, вирішення інших соціальне важливих завдань.

Перехід до ринкових відносин багато в чому залежить від ліквідації монополізму в банківській системі. У зв’язку з цим в систе­мі комерційних банків діють не лише спеціалізовані банки. В остан­ні роки в Україні виникли галузеві комерційні банки, а також комер­ційні банки громадських організацій, акціонерних товариств тощо. Станом на 1 січня 1998 р. в Україні налічувалося 227 банків, ва­лютних бірж та фінансово-кредитних установ НБУ, з них 2 держав­них банки, 184 акціонерних товариства, в тому числі 133 — відкритих і 51 — закритий, а також 41 товариство з обмеженою відпові­дальністю. Серед зареєстрованих банків 22 створено за участю іно­земного капіталу, в тому числі 6 повністю з іноземним капіталом.

Розвиток комерційних банків стримується такими чинниками:

недостатнє законодавче забезпечення банківської діяльності;

багато підприємств впродовж тривалого періоду не виконують своїх зобов’язань щодо повернення кредитів, що обмежує кредитні ресурси комерційних банків;

відсутність у деяких банків належних статутних фондів, що не гарантує безпеки коштів їхніх вкладників.

Діяльність комерційних банків має деякі особливості. Ці банки можуть бути учасниками організації спільних виробничих підпри­ємств у формі консорціумів та акціонерних товариств. Розвиток рин­кових відносин розширює сферу діяльності банків. Важливе місце в їхній діяльності займають довірчі (трастові), а також лізингові та факторингові операції.

Маючи гарантію отримання стабільного доходу, клієнти банку передають йому право управління своїм майном. У цьому й полягає сутність трастових операцій.

Лізингові операції полягають у наданні довгострокової оренди машин, устаткування. Засоби праці купує банк і здає їх в оренду (це нагадує своєрідний кредит на придбання устаткування).

Факторингові операції передбачають, що банку надається пра­во на вилучення дебіторської заборгованості клієнтів. За це банк от­римує комісійні.

ЛІТЕРАТУРА Закон України від 20 березня 1991 р. «Про банки й банківську діяль­ність» Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 25 (зі змінами і доповненнями).

Агарков М. М. Основы банковского права: Курс лекций. — М.: Изд-во «БЕК», 1994.

Банковская система России: Настольная книга банкира /Л. И. Абал­кин, Г. А. Аболихина, М. Г. Азибеков и др. — М.: Компания «Дека», 1995. — Кн. 1.

Банковское дело: Справочное пособие. — М.: Экономика, 1994.

Банковское право США /А. М. Поллард, Ж. Г. Пассейн, К. X. Эл-лис. — М.: Прогресс, 1992.

Вступ до банківської справи /Відп. ред. М. I. Савлук. — К.: Лібра, 1998.

Гавалда К., Стуфле Ж. Банковское право. — М.: Финанстатинформ, 1996.

Гурвич И. С. Очерки советского банковского права. — Л.: Изд-во Ле-нингр. ун-та, 1959.

Ефимова Л. Г. Банковское право: Учебное и практическое пособие. — М.: БЕК, 1994.

Костюченко О.А. Банківське право. — К.: МАУП, 1998.

Саниев М. С. Банковская система в условиях рыночной экономи­ки. — Алма-Ата, 1991.

Олейник О. М. Основы банковского права. — М.: Юрист, 1997.