Аналіз фінансової стійкості підприємства в умовах обмеженості зовнішніх джерел фінансування

ЗМІСТ

Вступ 4

1. Теоретико-методологічне обґрунтування фінансової стійкості, її місце в загальній системі економічних параметрів

2. Організаційно-економічна характеристика СХПК ім. Карбишева

3. Аналіз фінансової стійкості підприємства в умовах обмеженості зовнішніх джерел фінансування

3.1. Аналіз майнового положення і структури сільськогосподарського капіталу

3.2. Аналіз ліквідності і платоспроможності підприємства

3.3. Аналіз фінансової стійкості

3.4. Аналіз ділової активності підприємства

3.5. Діагностика і визначення ризику банкрутства підприємства

3.6. Механізм фінансової стабілізації

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

ВСТУП

Фінансові ресурси є основним видом ресурсів в умовах ринкової економіки.

Під фінансовим станом розуміють здатність підприємства фінансувати свою діяльність. Воно характеризується забезпеченістю фінансовими ресурсами, доцільністю їх розміщення та ефективністю використання.

Фінансовий стан може бути стійким, хитливим і кризовим. Здатність підприємства вчасно робити платежі, фінансувати свою діяльність на розширеній основі свідчить про його гарний фінансовий стан.

Фінансовий стан підприємства залежить від результатів його виробничої, комерційної і фінансової діяльності.

Щоб вижити в умовах ринкової економіки і не допустити банкрутства підприємства, необхідно добре знати, як керувати фінансами, яка повинна бути структура капіталу по складу і джерелам, яку частку повинні займати власні засоби, а яку — позикові.

Головна мета написання дипломної роботи — вчасно виявляти й усувати недоліки у фінансовій діяльності і виявити резерви поліпшення фінансового стану підприємства і його платоспроможності.

При цьому необхідно вирішити наступні задачі:

— на основі вивчення причинно-наслідкового взаємозв'язку між різними показниками виробничої, комерційної і фінансової діяльності дати оцінку надходженню фінансових ресурсів і їх використанню з позиції поліпшення фінансового стану;

— спрогнозувати можливі фінансові результати, економічну рентабельність, виходячи з реальних умов господарської діяльності і наявності власних і позикових ресурсів, розробка моделей фінансового стану при різноманітних варіантах використання ресурсів;

— розробити конкретні заходи, спрямовані на більш ефективне використання фінансових ресурсів і зміцнення фінансового стану підприємства.

Аналіз фінансового стану підприємства ґрунтується головним чином на відносних показниках, тому що абсолютні показники балансу в умовах інфляції практично неможливо привести в порівнянний вид.

Основними джерелами інформації для аналізу фінансового стану підприємства є форма № 1 «Баланс» (див. додаток А), форма № 2 «Звіт про фінансові результати» (див. додаток Б), «Звіт про рух коштів» (форма № 3), «Звіт про власний капітал» (форма № 4), дані первинного й аналітичного бухгалтерського обліку, що розшифровують і деталізують окремі статті балансу, річні звіти за 1998;2000 роки.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ ФІНАНСОВОЇ СТІЙКОСТІ, ЇЇ МІСЦЕ В ЗАГАЛЬНІЙ СИСТЕМІ ЕКОНОМІЧНИХ ПАРАМЕТРІВ

Ринкова економіка і нові форми господарювання ставлять проблеми, які раніше не виникали, однією з яких на сьогодні є економічна стабільність підприємств.

Щоб забезпечити «виживання» підприємства в умовах ринку, управлінському персоналу потрібно оцінювати можливі і доцільні темпи його розвитку з позиції фінансового забезпечення, виявляти доступні джерела засобів, забезпечуючи тим самим стійке положення підприємству. Визначення стійкості на етапі розвитку комерційних і виробничих відносин необхідно не тільки для самих підприємств, але і для партнерів, що приймають особисту участь у їх фінансовій і господарській діяльності. Це розуміється бажанням мати інформацію про стабільність, фінансове благополуччя і надійність свого замовника чи клієнта. Тому усе більша кількість контрагентів починає утягувати до аспекту вивчення та оцінки стійкості конкретного підприємства.

Однак сама проблема стійкості вітчизняних підприємств у сучасних ринкових умовах недостатньо вивчена. Звідси, відсутність конкретності в трактуванні понять різних видів стійкості, розмитість їх граней, що на практиці ускладнює і спотворює оцінку.

У сучасній економічній літературі виділяють різні грані стійкості. Так, стосовно до підприємства, вона може бути загальною, фінансовою, ціновою, а в залежності від факторів, що впливають на неї внутрішньою і зовнішньою.

Під внутрішньою стійкістю підприємства розуміють такий стан матеріально-речовинної і вартісної структури виробництва і реалізації продукції, таку її динаміку, при якій забезпечується стабільно високий результат функціонування підприємства. Вважається, що основі досягнення внутрішньої стійкості лежить принцип активного реагування на зміни внутрішніх і зовнішніх факторів.

Зовнішня стосовно підприємства стійкість визначається стабільністю економічного середовища, у рамках якої здійснюється діяльність підприємства. Вона досягається відповідною системою управління економікою в масштабах усієї країни, а також конкретної галузі.

Наші вітчизняні підприємства АПК, що відробили тривалий час умовах, «штучно» створюваних державою, звикли до зовнішньої стійкості, тобто стійкості, що досягається управлінням ззовні. Для ринкової економіки характерна внутрішня стійкість підприємства, в основі якої лежить управління за принципом зворотного зв’язку, тобто активне реагування управління на зміну зовнішніх і внутрішніх факторів.

Виділяють ще, так названу, «успадковану стійкість», що визначається наявністю відомого запасу міцності, сформованого протягом ряду років, що захищає підприємство від несприятливих дестабілізуючих факторів і «стійкість-опір», що характеризує стан рівноваги підприємства, що зберігається, незважаючи на вплив зовнішніх і внутрішніх факторів, що вводять підприємство з рівноваги. На наш погляд, саме «стійкість опір» є вищою формою стійкості. 2]

Стійкість підприємства, що поєднує всі аспекти його життєдіяльності, прийнято називати — «загальна стійкість підприємства». В умовах ринку дана стійкість вимагає, насамперед, стабільного одержання виторгу, причому достатньої по своїх розмірах, щоб розплатитися з державою, постачальниками, кредиторами, працівниками й ін. Одночасно для розвитку підприємства необхідно, щоб після завершення всіх розрахунків і виконання всіх зобов’язань у нього залишався прибуток, що дозволяє розвивати виробництво. Виходячи з цього, на наш погляд, у рамках загальної стійкості варто розрізняти статичну і динамічну стійкість. Перша ототожнюється із спокоєм, пасивністю, друга — із стабільним розвитком підприємства. Таким чином, поняття загальної стійкості підприємства припускає, насамперед, такий рух грошових потоків, що забезпечує постійне перевищення засобів над їхніми витратами.

У сьогоднішніх умовах головними компонентами загальної стійкості підприємств АПК, на наш погляд, є: економічна, фінансова, ринкова і цінова.

Проведені дослідження в даній області, дозволили розробити і запропонувати схему, що характеризує можливі грані стійкості підприємства агропромислового комплексу (рис. 1.1).

Стійкість підприємства тут представлена у виді трьох блоків, кожний з який поступово, зверху вниз, розукрупняться. Нижній блок схеми представлений вже окремими гранями загальної стійкості підприємства і дозволяє конкретно зупинятися на компоненті, що цікавить суб'єкта в даний момент.

Фінансова стійкість є головним компонентом загальної стійкості підприємства, тому що є характерним індикатором на підприємстві перевищення доходів над витратами. Вона відбиває такий стан фінансових ресурсів, при якому підприємство, вільно маневруючи коштами здатне шляхом ефективного їх використання забезпечити безперебійний процес виробництва і реалізації продукції, а також витрати по його розширенню і відновленню.

Подальше дослідження присвячене вивченню фінансової стійкості підприємства в сучасних умовах.

Будь-яка наука базується на загальноприйнятих, обґрунтованих теоретичних поняттях. Трактування в професійному фінансовому лексиконі терміну «фінансова стійкість» як і раніше залишається дуже розмитим і неоднозначним. Якщо звернутися до закордонної економічної літератури і світової практики, то тут розходження трактування поняття «фінансова стійкість» зуміється наявністю двох підходів до аналізу балансу: традиційного аналізу ліквідності балансу і сучасного функціонального аналізу балансу. З урахуванням наявності цих двох різних підходів аналитики по-різному трактують поняття фінансової стійкості.

Рис. 1. Основні види стійкості підприємства АПК Так у роботах авторів [1], що займаються аналізом ліквідності, фінансова стійкість підприємства визначається правилами, спрямованими одночасно на підтримку рівноваги фінансових структур і на запобігання ризиків для інвесторів і кредиторів. Мова йде про традиційні правила фінансового стандарту, що включають:

а) правило мінімальної фінансової рівноваги;

б) правило максимальної заборгованості;

в) правило максимального фінансування.

Найбільш відоме правило — правило мінімальної фінансової рівноваги. Ресурси, використовувані для фінансування активів повинні залишатися в розпорядженні підприємства протягом терміну, що відповідає періоду, як мінімум, рівному терміну їхнього заморожування. Справді, у силу ризику виникнення невідповідності в обсягах, часі, швидкості оборотності короткострокових елементів активу і пасиву балансу, варто передбачати запас міцності, що виступає в сумі перевищення величини поточних активів над короткостроковими пасивами, тобто треба мати позитивну ліквідність. 3]

Правило максимальної заборгованості стосується довго — і середньострокової заборгованості. Для традиційного фінансового стандарту короткострокові борги відіграють допоміжну роль, розв’язують питання короткочасних перехідних нестатків, зв’язаних з чи сезонністю кон’юнктурою. Тому цей стандарт установлює межа в розмірі заборгованості підприємства власним джерелам засобів. Це може бути виражено правилом, називаним «50/50» (довгоі середньострокові борги не повинні перевершувати 50% постійних капіталів, що включають крім власних джерел засобів, прирівнювані до них джерела — позикові засоби, використовувані на термін більш одного року).

Таким чином, можна записати:

або Правило максимального фінансування неможливо використовувати без здійснення попереднього. Для кожної операції інвестування, початої підприємством, звертання до позикових джерел не повинне перевершувати деякого відсотка сум усіх передбачених вкладень. Цей відсоток коливається в залежності від різних умов кредитування.

У роботах авторів, що займаються функціональним аналізом балансу, фінансова стійкість підприємства визначається при дотриманні наступних вимог:

1) підтримування фінансової рівноваги (як короткострокового, так і довгострокового);

2) оцінка загальної заборгованості. 4]

З першого погляду можна подумати, що мова йде про традиційні правила фінансового стандарту. Однак фінансова рівновага (довгострокове) тут має інший зміст, тому що автори, що займаються цим аналізом, включають до складу стабільних розміщень засобів, що покриваються за рахунок постійного капіталу крім вкладення в основні засоби і нематеріальні активи також потреби в оборотних фондах, під якими розуміється частина постійного капіталу, використовуваного для формування оборотних активів. Таким чином, стабільні ресурси (постійні капітали, що представляються собою), повинні цілком покривати стабільні розміщення засобів. Співвідношення менше 100% свідчить про те, що частина стабільних розміщень засобів була фінансована не стабільними ресурсами, що виступають у формі короткострокових кредитів і короткострокової заборгованості. Але це положення виявляє фінансову уразливість підприємства, фінансова рівновага якого залежить від відновлення джерел фінансування за рахунок залучення короткострокових кредитів. Ці кредити повинні бути обмежені сезонними змінами потреб в оборотних коштах.

Що стосується короткострокового фінансування, тут виходять з того, що сума потреби в оборотних фондах (у розмірі джерел власних оборотних коштів) міняється протягом звітного періоду і ці зміни можуть привести:

а) або до змін потреби в оборотних фондах (тобто зайвому забезпеченню підприємства оборотними коштами), у результаті чого тимчасово з’являються вільні джерела власних оборотних коштів;

б) або до недоліку потреби в оборотних фондах (тобто недоліку джерел власних оборотних коштів для формування оборотних активів, унаслідок чого приходиться використовувати позикові засоби, у тому числі короткострокові банківські кредити).

Для оцінки загальної заборгованості підприємства (тобто його фінансової стійкості) автори, що займаються функціональним аналізом балансу, діють однаковим образом, як і автори, що займаються традиційним аналізом ліквідності балансу. Але тут додається визначення рівня загальної заборгованості підприємства, установленої шляхом співвідношення величини всіх позикових засобів, з величиною власних джерел засобів. Дотримання вище зазначених вимог дозволяє забезпечити, так називане, основна рівність коштів. 5]

У сучасній вітчизняній економічній літературі трактування сутності фінансова стійкість також неоднозначна.

На початку 90-х років запас фінансової стійкості підприємства характеризували запасом джерел власних засобів, при тім умові, що його власні засоби перевищують позикові. Фінансова стійкість оцінювалася співвідношенням власних і позикових засобів в активах підприємства, темпами нагромадження власних засобів, співвідношенням довгострокових і короткострокових зобов’язань підприємства, достатнім забезпеченням матеріальних оборотних коштів власними джерелами. 6]

А.Д.Шеремет і Р. С. Сайфулин відзначають, що фінансова стійкість — це визначений стан рахунків підприємства, що гарантує його постійну платоспроможність. Дійсно, у результаті здійснення якої-небудь господарської операції фінансовий стан підприємства може залишатися незмінним, або чи покращитися погіршитися. Потік господарських операцій, чинених щодня, є як би «возмутителем» визначеного стану фінансової стійкості, причиною переходу з одного типу стійкості в іншій. Знання граничних границь зміни джерел засобів, для покриття вкладень капіталу в основні чи фонди виробничі витрати, дозволяє генерувати такі потоки господарських операцій, що ведуть до поліпшення фінансового стану підприємства, до підвищення його стійкості. 7]

У даному викладі, при вивченні фінансової стійкості, виділяється відособлене поняття — «платоспроможність», ототожнюється не з попереднім. Платоспроможність тут є невід'ємним компонентом фінансової стійкості. 8] Найбільше чітко це підкреслюється в іншій роботі А. Д. Шеремета, де він пише: «Співвідношення вартості матеріальних оборотних коштів і величини власних і позикових джерел їхнього формування визначають стійкість фінансового стану підприємства. Забезпеченість запасів і витрат джерелами формування є сутністю фінансової стійкості, тоді як платоспроможність виступає її зовнішнім проявом». 9]

Наступна група авторів трактує фінансову стійкість як своєрідне дзеркало, що характеризує стабільно утвориться на підприємстві перевищення доходів над витратами. На їхню думку, вона відбиває такий стан фінансових ресурсів, при якому підприємство, вільно маневруючи коштами, здатне шляхом ефективного їхнього використання забезпечити безперебійний процес виробництва і реалізації продукції, а також витрати по його розширенню і відновленню Фінансова стійкість повинна характеризуватися таким станом фінансових ресурсів, що відповідає вимогам ринку і відповідає потребам підприємства. [10]

Інші підкреслюють, що фінансова стійкість підприємства .визначається правилами, спрямованими одночасно на підтримку рівноваги фінансових структур і на запобігання ризиків для інвесторів і .кредиторів На їхню думку, фінансову стійкість підприємства доцільно вимірювати показниками, що характеризують різні види відносини між власними і позиковими джерелами засобів використовуваних для формування майна, відбитого в активі балансу. [ 11]

Фінансова стійкість — це фінансова незалежність підприємства здатність маневрувати власними засобами достатня фінансова забезпеченість безперебійного процесу діяльності продовжує наступна група авторів. [12]

Таким чином, учені-економісти сходяться на тім, що фінансова стійкість характеризується співвідношенням власних і позикових засобів. Однак, цей показник відбиває лише загальні риси фінансової стійкості і вимагає додаткових показників. Подальше розкриття фінансової стійкості, вимагає використання додаткових показників.

Однак, сьогодні ніхто не сумнівається в тім, що оцінка фінансової стійкості підприємства є складовою частиною аналізу його фінансового стану. Одні економісти про це говорять так: «оцінка фінансового стану організації буде неповної без аналізу фінансової стійкості» [13], інші: «аналіз показників фінансової стійкості складає вихідний пункт, з якого повинний логічно розвивати заключний блок аналізу фінансового стану». 14]

Звідси, у вітчизняній економічній літературі в останнє брешемо всі частіше стало зустрічатися поняття «стійкість фінансового стану», що деякими економістами необґрунтовано ідентифікується із самим поняттям «фінансова стійкість» .

Наприклад, розкриваючи поняття фінансової стійкості, група авторів відзначає, що оцінка фінансового стану виробляється на базі встановлення ступеня його стійкості. Продовжуючи відразу характеризувати саму фінансову стійкість як набір визначених параметрів найважливішими з який варто визнати показники фінансової незалежності і платоспроможності підприємства. [15]

В іншім джерелі відзначається, що фінансова стійкість організації визначається на основі розрахунку різних економічних показників, у тому числі показників, що характеризують:

а) фінансову автономність підприємства;

б) ефективність використання засобів.

Відразу продовжується — стійкість фінансового стану організації відображають, насамперед, коефіцієнти автономії. Таким чином, тотожність очевидна. [16]

На наш погляд, поняття «стійкість фінансового стану» конкретного підприємства значно ширше, ніж поняття «фінансова стійкість» підприємства. Наявність у першій групі понятійного словосполучення -" стан" підсилює його значеннєве навантаження, розширюючи тим самим охоплення дії. Стійкий фінансовий стан формується в процесі усієї виробничої діяльності підприємства. Однак партнерів і акціонерів цікавить не процес, а весь лише результат, тобто саме показники фінансової стійкості, які можна визначити на базі дані звітності. Вони зацікавлені в безпеці своїх інвестицій і дивідендах, у поточній і перспективній платоспроможності підприємства. А для самого підприємства важливий як результат, так і сам процес, що приводить до стійкого фінансового стану.

Звичайно, велика кількість зацікавлених сторін ускладнює задачу оцінки. Кожен користувач аналізує фінансову діяльність і, зв’язану з нею стійкість, у необхідному для себе ракурсі. Тому зовнішніх контрагентів цікавить фінансова стійкість (як результат), а внутрішніх користувачівбільше стійкий фінансовий стан що включає як результат, так і процес.

Виходячи з вище викладеного, вважаємо, що в сформованих умовах необхідно класифікувати стійкість, застосовуючи тривимірну систему критеріїв (рис. 1.2).

Рис. 1.2. Критерії класифікації видів стійкості

РОЗДІЛ 2

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА СХПК ЇМ. КАРБИШЕВА

Землекористування СХПК ім. Карбишева розташоване в юго-західної частини Каховського району Херсонської області. Центральна садиба господарства знаходиться в селі Волинське, розташованому, на відстані 40 км. від районного центра Каховка й у 100 км від обласного центра — міста Херсона.

У кліматичному відношенні територія господарства розташована в дефляційно-небезпечній зоні, що характеризується малою кількістю опадів, високою річною температурою повітря, значним випаром з поверхні ґрунтів, хитливим сніжним покривом, сильними і тривалими вітрами, що викликають вітрову ерозію і при суховіях — захід зерна. Меліоративний стан зрошуваних земель незадовільне в зв’язку з безстічною територією і скрутним відтоком підземної води, що як наслідок привів до значного засолення і підтоплення земель.

У 1997 році відбулося реформування КСП ім. генерала Карбишева в СХПК ім. Карбишева з подальшим розділом землі і майна. В даний час воно здійснює свою господарську діяльність на підставі колективного договору, розробленого правлінням СХПК і прийнятого на звітно-виборне зборах пайовиків. Управлінський персонал СХПК ім. Карбишева складається з 8 чоловік: керівника підприємства (голови СХПК) і головних фахівців: головного агронома, головного бухгалтера, головного зоотехніка, головного ветлікаря, головного інженера-гідротехніка, головного економіста, головного інженера.

Тепер перейдемо до характеристики земельних ресурсів господарства. Уся земельна площа СХПК розподілена між трьома механізованими загонами. На території СХПК знаходяться: ремонтно-механічна майстерня, авто гараж, магазин, будівельна бригада, складу 2 дріб'язково-товарна ферми, свиноферма, вівцеферма, будинок культури.

Дані про склад і структуру земельних угідь приведені в табл. 2.1.

Таблиця 2.1

Склад і структура земельних угідь у СХПК ім. Карбишева

Загальна земельна площа СХПК ім. Карбишева складає 9059,9 га, у тому числі 7188,6 га сільськогосподарських угідь (що складає 79,3% загальної земельної площі), з них 3001 га ріллі(33,1% загальної земельної площі). Особливістю СХПК ім. Карбишева є наявність великого кількість, пасовищ — 3490,3 га, що складає 38,5% загальної земельної площі і є передумовою для розвитку в господарстві всіх галузей тваринництва, особливо вівчарства. Слід зазначити, що в складі земельних угідь немає багаторічних насаджень.

Таблиця 2.2

Структура товарної продукції і рівень спеціалізації

Аналізуючи даної таблиці 2.1, слід зазначити, що ніяких істотних змін у складі і структурі земельних угідь не відбулося за винятком того, що в 1999 році 354 га ріллі трансформувалися в пасовища.

Виробничий напрямок розвитку господарства показує його спеціалізація. Для характеристики спеціалізації господарства визначають коефіцієнт спеціалізації по формулі 2.1.

Дані для розрахунку коефіцієнта спеціалізації приведені в таблиці 2.2. З її даних видно, що СХПК ім. Карбишева — багатогалузеве сільськогосподарське підприємство зерн-скотарського напрямку. Коефіцієнт спеціалізації дорівнює 0,42, тобто господарство середньо спеціалізоване.

(2.1)

де: p_i — питома вага і-й галузі в сумі виторгу від реалізації продукції;

і - порядковий номер галузі в ранжированном ряду.

Досліджуване господарство має зерно — молочний напрямок з розвитим виробництвом овочів і баштанних. Питома вага рослинництва в структурі товарної продукції складає 75,4%, у тому числі виробництво зерна — 62,8, овощебахчевых — 7,2%, соняшника — 3,8%. Тваринництво в структурі товарної продукції займає 24,6%, у тому числі скотарство — 22,2%.

Розглянемо основні економічні показники, приведені в табл. 2.З.

Таблиця 2.3

Основні економічні показники діяльності підприємства

Вищенаведені основні економічні показники діяльності підприємства говорять про те, що загальна земельна площа господарства за досліджуваний період істотно не змінилася і склала 9059,9 га. Площа ріллі в 1999 році зменшилася на 10,6%. Надалі зміни цих показників не спостерігається. Зрошувані площі господарства зменшилися в 1999 році і склали 3001 га. Чисельність працівників господарства має тенденцію до зменшення. Так, вона зменшилася за останні три роки на 11,9%. Це зниження відбулося за рахунок зниження чисельності працівників усіх категорій. Так, чисельність працівників сільського господарства знизилася за останні 3 роки на 6,9%, у там числі в рослинництві — на 4,9%, а у тваринництві — на 8,5%.

Поголів'я тварин у господарстві постійно зменшується. Воно склало на кінець 2000 року 670,9 умовних голів, зменшивши за досліджуваний період на 27,2%,. Вартість валової продукції як у цілому по господарству (зменшення на 60,9%), так і в розрізі галузей катастрофічно падає (у рослинництві - на 69,5%, у тваринництві - на 16,5%). Як наслідок знижується продуктивність праці: за останні роки вона знизилася на 58% і склала 2705 грн валової продукції на 1 працівника сільського господарства. У рослинництві цей показник знизився на 67,9% і склав 38 97 грн, а у тваринництві — 1709 грн (відповідно зниження на 8,7%).

Наслідком низького рівня відновлення і значного зносу є те, що вартість основних виробничих фондів за досліджуваний період знизилася на 0,7%.

Вартість оборотних коштів має стійку тенденцію до росту (6,4%). Це викликано підвищенням рівня цін на ГСМ, мінеральні добрива й інші оборотні кошти.

Ріст цін на сільськогосподарську продукцію не привів, до підвищення виторгу від реалізації продукції в досліджуваному господарстві. Навпаки, за період 1998;2000 р.м. виторг стрімко знизився на 40,6%. Це зв’язано з тим, що продукція рослинництва в основному реалізується влітку і в рахунок бартерних постачань ГСМ, добрив, і відповідно ціни на продукцію в цей період дуже низки. Наявність енергетичних потужностей у господарстві істотно не змінилося і склало в 1999 році 7852 л. с, унаслідок чого не змінилася і энергооснащенність (вона зменшилася також, як і наявність энергомощностей — на 5,2%). Енергооснащеність за цей період зросла на 8,7%, але лише за рахунок зменшення чисельності працівників. Фондооснащеність у нашому господарстві зменшилася на 2,1%, що зв’язано з невеликим зниженням вартості ОПФ, а фондоозброєність збільшилася на 5,1%, що зв’язано зі зниженням чисельності трудових ресурсів. Однак обоє ці показники залишаються низькими.

Зміна фондовіддачі і фондоємкості зв’язано в основному зі зниженням вартості валової продукції. Фондовіддача зменшилася в господарстві на 62,5%, а фондоємкість збільшилася на 160,1%.

Рівень прибутку за аналізований період поступово знижується. Господарство збиткове, тому рівень прибутку в 2000 році склав -4,14%, що нижче рівня 1998 року на 38%.

Валовий доход у господарстві в 2000 році негативний і склав -146,3 тис. грн., що нижче рівня 1998 року на 140%. Збиток за досліджуваний період зріс на 30,8% і склав 611,3 тис. грн.

Рівень рентабельності за останні три роки знизився з -28,8% до -50,8%, причому рослинництві він упав на 693,3%, те у тваринництві — на 9,9%.

Розмір фонду оплати праці в господарстві склав у 2000 році 415,2 тис. грн, що більше чим у 1998 році на 8,4%, і менше на 0,6%>, чим у 1999 році.

РОЗДІЛ 3

АНАЛІЗ ФІНАНСОВОЇ СТІЙКОСТІ ПІДПРИЄМСТВА В УМОВАХ ОБМЕЖЕНОСТІ ЗОВНІШНІХ ДЖЕРЕЛ ФІНАНСУВАННЯ

В умовах ринкової економіки підприємство здійснює свою виробничо-фінансову діяльність самостійно, але все-таки на його діяльність у більшому чи меншому ступені впливає конкуренція, що «вимагає» від підприємств робити продукцію, з огляду на інтереси і запити покупців, за умови її конкурентноздатності. Підприємства, що програли в цій боротьбі, стають банкрутами, а отже не можуть оплатити ресурсів, робіт і послуг, розрахуватися з бюджетом і позабюджетними фондами, якщо зобов’язання по платежах перевищують вартість їхнього майна.

Одним з інструментів з’ясування конкурентноздатності є аналіз фінансового стану підприємства. Аналіз фінансового стану будь-якого підприємства є загальною необхідністю, адже не можна вести господарювання без міри ваги і рахунка, не домагаючись перевищення доходів над витратами. Це завжди було важливе, тим більше — зараз. Щоб це забезпечити, необхідно на підприємстві проводити обґрунтовані наукою дослідження фінансових відносин і руху фінансових ресурсів у процесі фінансово-виробничої діяльності.

Метою аналізу фінансового стану підприємства є об'єктивна оцінка господарсько-фінансової діяльності підприємства й оцінка перспектив зміни його фінансового положення.

3.1. Аналіз майнового положення і структури сільськогосподарського капіталу

Аналіз фінансового капіталу СХПК ім. Карбишева ми почнемо з побудови порівняльного аналітичних (агрегированного) балансу. Такий баланс виходить з вихідного балансу шляхом додавання його показниками:

1)структури;

2)динаміки.

Обов’язковими показниками порівняльного аналітичного балансу є:

1)абсолютні величини по статтях вихідного звітного балансу на початок і коней періоду;

2)питомі ваги статей балансу у валюті балансу на початок і кінець періоду;

3)зміна в абсолютних величинах;

4)зміна в питомих вагах;

5)зміна у відсотках до величин на початок і кінець періоду.

Порівняльний аналітичний баланс зручний тим, що він зводить воєдино і систематизує ті розрахунки і прикидки, що звичайно здійснює будь-як аналітик при первісному ознайомленні з балансом. Схемою порівняльного балансу охоплена безліч важливих показників, що характеризують статику і динаміку фінансового стану. Порівняльний баланс фактично включає показники горизонтального і вертикального аналізу.

У ході горизонтального аналізу визначаються абсолютні і відносні зміни величини різних статей балансу за визначений період. Безумовно, в умовах інфляції цінність результатів горизонтального аналізу істотно знижується.

Вертикальний аналіз використовується для оцінки структури засобів підприємства і їхніх джерел. Питомі показники вертикального аналізу деякою мірою згладжують негативні впливи інфляційних процесів, що можуть істотно спотворювати абсолютні показники фінансової звітності.

Побудова аналітичного балансу також припускає виключення регулюючих статей балансу.

Необхідно виключити із суми виробничих запасів вартість товарів відвантажених. На цю же суму необхідно збільшити розміри дебіторської заборгованості.

Дебіторську заборгованість, що може бути погашена не раніше, ніж через рік, варто перевести в розділ нерухомості.

У даному випадку були приведені найбільш загальні рекомендації з перетворення звітної форми балансу в аналітичний, тому що цей перелік не можна визначити на усі випадки.

Результати проведення горизонтального і вертикального аналізу балансу СХПК ім. Карбишева за 2000 рік приведені в табл. 3.1.

Вивчаючи даної таблиці 3.1, ми спостерігаємо незначне відхилення питомої ваги кожної статті активу балансу на початок і кінець звітного періоду, тобто структура активу практично не змінився, але при цьому спостерігаються значні відхилення абсолютних показників. Так, за звітний період сума залишкової вартості основних засобів зменшилася на 181,5 тис. грн., причиною цього є збільшення зносу основних засобів і їхнє списання, при тім, що основні засоби не обновлялися.

Таблиця 3.1

Агрегований аналітичний баланс СХПК ім. Карбишева за 2000 рік

Наприкінці 2000 року трохи зросли інвестиції в незавершене капітальне будівництво і склали наприкінці року 168,8 тис. грн.

Значне зменшення спостерігається по статтях аналітичного балансу «Запаси і витрати» і «Незавершене виробництво», відповідно на 129,2 і 40,4 тис. грн.

Найбільш ліквідний розділ активу «Кошти, розрахунки, інші активи» зменшився на 34 тис. грн., хоча зменшення дебіторів є позитивним моментом. Слід зазначити, що баланс відбиває миттєві дані на кінець звітного періоду й у силу цього не відображає адекватний стан засобів підприємства протягом звітного періоду. Тому незначна сума коштів на початок і кінець року зовсім не означає, що це положення був протягом року постійним, хоча сама по собі така можливість не виключається.

Тепер розглянемо пасив аналітичного балансу.

Якщо на початок року питома вага власного капіталу складав 86,3% стосовно всіх джерел формування засобів, то на кінець року вони склали 79,6%, тобто йде збільшення позикових джерел. Причому основну частину позикового капіталу складає кредиторська заборгованість. Довгострокові пасиви цілком представлені відстроченою податковою заборгованістю, тобто ні про які кредити банків і інших інвесторів не може бути і мови.

Загальний же підсумок балансу за звітний період скоротився на 290,1 тис. грн., тобто на 2,8%. Слід зазначити, що підсумок балансу не повною мірою відбиває реальну суму засобів, який розташовує підприємство. Основна причина складається в невідповідності балансової оцінки господарських засобів ринковим цінам внаслідок інфляції, зміни кон’юнктури ринку, використовуваних методів обліку. Баланс дає лише облікову оцінку активів підприємства і джерел їхнього покриття, що тече ринкова оцінка цих активів може бути абсолютно інший, причому чим триваліший термін експлуатації і відображення на балансі даного активу, тим більше різниця між його обліковими і поточними цінами. Крім того, ціна підприємства, як виробничого комплексу в цілому, як правило, вище сумарної оцінки його активів.

Наступним етапом у проведенні аналізу майнового положення і структури сільськогосподарського капіталу буде розрахунок основних показників оцінки майнового стану підприємства, а також проведемо загальну оцінку стану майна.

До основних показників майнового стану підприємства відноситься:

1)коефіцієнт технологічної структури;

2) коефіцієнт зносу основних засобів;

3) коефіцієнт відновлення;

4) коефіцієнт вибуття.

Результати загальної оцінки стану майна, а також перерахованих вище коефіцієнтів відіб'ємо в таблиці 3.2.

Таблиця 3.2

Загальна оцінка стану майна

Зменшення валюти балансу на 290,1 тис. грн. на конец 2000 року свідчить про згортання виробничо-фінансової діяльності. У тому числі, ця зміна відбулася за рахунок зменшення на 198,8 тис. грн. загальної суми оборотних коштів, і відповідно на 91,3 тис. грн. основних засобів. Крім того, слід зазначити, що за звітний період відбулося збільшення на 1,6% питомої ваги основних засобів і необоротних активів у загальному майні підприємства за рахунок зниження в ньому частки оборотних коштів.

Майже на 2% скоротився коефіцієнт технологічної структури, що на мою думку, є неприйнятним для аналізованого господарства, тому що скорочення активної частини основних засобів (трактори, комбайни, автомобілі й ін.) приведе до зниження энергозабезпеченості підприємства.

При скороченні дебіторської заборгованості на 27,4 тис. грн., матеріальні оборотні кошти зменшилися на 164,8 тис. грн.

Усе перераховане вище у визначеній мері пояснює щорічне скорочення обсягів виробництва Валової продукції і свідчить про можливість скорочення її в майбутньому без корінних змін у всіх сферах діяльності господарства.

Наступним етапом аналізу майна є аналіз виробничого потенціалу, до якого відносять Основні засоби, виробничі запаси, незавершене виробництво підприємства.

Виробничий потенціал підприємства аналізують шляхом розрахунку питомої ваги визначеного виду ресурсу в цьому показнику, результати аналізу визначимо в таблиці 3.3.

За звітний період відбувається скорочення виробничого потенціалу на 290,1 тис. грн., хоча його питома вага в загальній сумі майна залишився фактично незмінним. Відбувається структурна трансформація основних ресурсів виробничого потенціалу: незначно збільшується питома вага основних засобів і зменшується незавершене виробництво і виробничі запаси.

Таблиця 3.3

Аналіз виробничого потенціалу

Завершальним кроком у даному підрозділі буде проведення аналізу джерел засобів, що проводиться з метою визначити частку власного і позикового капіталу в загальній сумі фінансових ресурсів підприємства, а також установити, які джерела й у якому обсязі використовуються для покриття активів.

Вся інформація, приведена в аналітичній таблиці 3.4, береться з балансу, за винятком власних оборотних коштів, що розраховуються. Оскільки за рахунок власного капіталу формуються як необоротні, так і оборотні кошти, то різниця між сумою власного капіталу і довгострокових позикових засобів і вартістю необоротних активів представляє величину власних оборотних коштів.

У нашому випадку як таких «власних» оборотних коштів немає взагалі, їхній недолік на кінець року склав 752,2 тис. грн. Це означає, що матеріально-виробничі запаси господарства покриваються в основному за рахунок кредиторської заборгованості, тобто підприємство випускає нерентабельну продукцію, виторги від реалізації якої не вистачає для покриття витрат на виробництво і розрахунків з постачальниками. Про це також свідчить ріст кредиторської заборгованості, що збільшилася на 536, 4 тис. грн. і довгострокових зобов’язань, що збільшилися на 105.4 тис. грн. Боргові зобов’язання представлені відстроченою податковою заборгованістю.

Таблиця 3.4

Аналіз джерел засобів, вкладених у майно.

Зменшення частки власного капіталу на 6,8% у загальній сумі джерел фінансування варто розглядати як негативний момент, тому що це свідчить про зниження фінансової стійкості підприємства і вказує на його залежність від зовнішніх джерел фінансування.

3.2 Аналіз ліквідності і платоспроможності підприємства

Фінансовий стан підприємства можна оцінювати з погляду його короткострокових перспектив. У короткостроковій перспективі критерієм оцінки фінансового стану підприємства є його ліквідність і платоспроможність, тобто можливість вчасно й у повному обсязі розрахуватися по короткострокових зобов’язаннях. Ліквідність — це його можливість перетворити свої активи в кошти для покриття всіх необхідних платежів у міру настання їхнього терміну.

У залежності від ступеня ліквідності, активи підприємства розділяються на наступні групи:

а) А₁ — найбільш ліквідні активи — кошти підприємства і короткострокових грошових вкладень;

б) А₂ — быстрореализуемые активи — дебіторська заборгованість та інші активи;

в) А₃ — повільнореалізуємі активи — статті роздягнула II активу (за винятком «Витрат майбутніх періодів»), а також статті роздягнула І активу балансу «Довгострокові фінансові вкладення» (зменшені на величину вкладень у статутні фонди інших підприємства) і роздягнула НІ активу балансу «Розрахунок із засновниками» ;

г) А₄ — труднореализуемые активи — статті роздягнула І активу балансу «Основні засоби і необоротні активи», за винятком статей цього розділу, включених у попередню групу.

Пасиви балансу групуються по ступені терміновості їхньої оплати:

а) П₁ — найбільш термінові зобов’язання. До них відноситься кредиторська заборгованість;

б) П₂ — короткострокові пасиви — короткострокові кредити і позикові засоби;

в) П₃ — довгострокові пасиви — довгострокові кредити і позикові засоби;

г) П₄ — постійні пасиви — джерела власних і прирівняних до них засобів. Результати перегрупування активів і пасивів балансу СХПК їм.

Карбишева в залежності від ступеня ліквідності розглянемо в таблиці 3.5.

Таблиця 3.5

Аналіз ліквідності балансу

Для визначення ліквідності балансу варто зіставити підсумки приведених груп по активі і пасиву:

А₁ > П₁; А₂ > П₂; А₃ > П₃; А₄ < П₄ (3.1)

На початок року:

6,6 < 1319,2; 175,6 > 11; 1214,2 > 107,7; 9087,5 > 9046

На кінець року:

0 < 1855,6; 148,2 > 15,6; 1139,6 > 213; 8906 > 8109,6

Перша нерівність відбиває співвідношення поточних платежів і надходжень (терміни до 3 місяців) і в такий спосіб дозволяє оцінити поточну ліквідність. Оскільки не виконується перша умова нерівності на початок і кінець року, то підприємство є неплатоспроможним на найближчий період.

Невиконання четвертої умови нерівності свідчить про недотримання мінімальної умови фінансової стійкості господарства, тобто в аналізованому господарстві відсутні власні оборотні кошти.

Крім того, недолік засобів по одній групі активів не компенсує їхнім надлишком по іншій групі, оскільки в реальній платіжній ситуації менш ліквідні активи не можуть замінити більш ліквідні. Тому платіжні надлишки по швидко і повільно реалізованих активах (таблиця 3.5) не можуть бути спрямовані на покриття короткострокових зобов’язань.

Слід зазначити, що проведений аналіз ліквідності балансу — досить наближений з тієї причини, що відповідність ступеня ліквідності активів і термінів погашення зобов’язань є орієнтованим через обмеженість інформації, оскільки ми проводимо зовнішній аналіз.

Для більш глибокого і всебічного аналізу вимагаються спеціальні методи, що коректують показники представленої методики. Наприклад, метод нормативних знижок здійснюється перерозподілом величини балансових статей між групами активів і пасивів у відповідності із середньостатистичними оцінками ліквідності активів і термінами погашення зобов’язань.

Для комплексної оцінки ліквідності балансу в цілому варто використовувати загальний коефіцієнт ліквідності, що обчислюється по формулі:

де A_j, П_j — підсумки відповідних груп по, А і П;

a_j — вагові коефіцієнти;

? — загальний коефіцієнт ліквідності Значення вагових коефіцієнтів наступні: а₁ = 1; а₂ = 0,5; а₃ = 0,3

За даними балансу загальний коефіцієнт ліквідності на початок 2000 року склав: ?_н.р. =0,341, а на кінець 2000 року — ?_к.р.⁼0,208.

Проведені розрахунки свідчать про низьку загальну ліквідність балансу, а також намітилася тенденція зниження цього показника на кінець року. Так, якщо на початку 2000 року господарство своїми засобами могло покрити 34,1% зобов’язань, то наприкінці року — всього 20,8%.

Для оцінки ліквідності засобів підприємства використовуються й інші відносні показники:

1) коефіцієнт чи покриття поточній ліквідності, дорівнює відношенню всіх оборотних коштів підприємства до величини поточних зобов’язань;

2) коефіцієнт швидкої ліквідності, визначається як відношення найбільш ліквідних і швидкореалізуємих активів до поточного зобов’язанням;

3) коефіцієнт абсолютної ліквідності, визначається як відношення найбільш ліквідних активів до поточного зобов’язанням;

4) коефіцієнт маневреності, визначається як відношення найбільш ліквідних активів до власних оборотних коштів.

Оскільки в балансі підприємства на кінець року відсутні кошти, а також власні оборотні кошти, два останніх коефіцієнти в табл. 3.6 не будемо розраховувати.

Таблиця 3.6

Аналіз коефіцієнтів ліквідності

Коефіцієнт покриття показує платіжні можливості підприємства. Згідно нормативів, цей коефіцієнт повинний знаходитися в межах між 1 і 3. Нижня границя обумовлена тим, що поточних активів повинне бути щонайменше досить для погашення короткострокових зобов’язань. У СХПК ім. Карбишева за умови своєчасних розрахунків з дебіторами і сприятливої реалізації готової продукції, але і продажу в разі потреби інших елементів матеріальних оборотних коштів, короткострокові зобов’язання могли бути погашені на початку року майже цілком (99%), а наприкінці року — 60%. Якщо ж брати до уваги тільки розрахунки з дебіторами і кошти, що у господарстві майже відсутні, то за даних умов СХПК зміг би погасити короткострокові зобов’язання в розмірі 14% на початку року і 8% наприкінці року.

Як бачимо, обидва коефіцієнти на початок і кінець року нижче нормативного, це ще раз указує про недостатню ліквідність засобів і, насамперед, про недостатність коштів у підприємства.

Слід зазначити, що, говорячи про ліквідність балансу підприємства, часто ототожнюють це поняття з платоспроможністю, але це не вірно. Так, коефіцієнти ліквідності можуть характеризувати фінансовий стан як задовільне, однак ця оцінка може бути помилкової, якщо в поточних активах значна питома вага приходиться на неліквідні і короткострокову дебіторську заборгованість.

Платоспроможність означає наявність у підприємства коштів і їхніх еквівалентів, достатніх для розрахунків по кредиторській заборгованості, що вимагає негайного погашення.

Для оцінки платоспроможності складається платіжний баланс у виді табл. 3.7.

Таблиця 3.7

Платіжний баланс на 01.01.2001.року, тис. грн.