Банківське кредитування юридичних осіб

Вступ

За останні роки помітний зростаючий вплив кредитної політики комерційних банків на розвиток їхньої діяльності та економіки країни в цілому. Банківська система, шляхом надання кредитів організовує й обслуговує рух капіталу, забезпечує його залучення, акумуляцію та перерозподіл у ті сфери виробництва та обігу, де виникає дефіцит капіталу.

Кредит являє собою складову обороту грошей, що виражає економічні відносини, які виникають між кредитором і позичальником з приводу одержання останнім позики в грошовій чи товарній формі на умовах повернення, терміновості та платності.

Кредитні відносини виникають не тільки при одержанні останніми позики, а й під час розміщення ними заощаджень у вигляді внесків на поточних і депозитних рахунках.

Ступінь зрілості ринкових економічних систем часто оцінюють за ступенем розвитку кредитних відносин, завдяки яким вирішується ціла низка як суто економічних, так і соціальних проблем.

Існування кредиту пов’язане з позичковим капіталом. Позичковий капітал — це грошовий капітал, який надається його власниками або розпорядниками як позика з метою отримання доходу в формі позичкового відсотка (процента).

Недостатня розробка теоретичних основ кредитної політики, проблем її практичної реалізації послаблює вплив кредиту на поліпшення якісних і кількісних показників функціонування підприємницьких установ. Тому на сучасному етапі розвитку економіки України дослідження кредитної політики комерційного банку відносно суб'єктів підприємницької діяльності є актуальним.

Теоретичну і методологічну основу роботи склали праці провідних вітчизняних і зарубіжних економістів, що розкривають закономірності розвитку ринкової економіки, грошово-кредитні аспекти економічної політики держави, основи функціонування комерційних банків, їх місце та роль в ринковій економіці. У ході дослідження вивчені та узагальнені загальна і спеціальна література, розробки провідних банківських організацій, матеріали наукових конференцій і семінарів, законодавчі та інші нормативні акти, відповідні методичні і проектні матеріали, а також міжнародна практика, рекомендації зарубіжних дослідників діяльності комерційних банків.

Джерельною базою при написанні дипломної роботи були праці таких відомих в Україні і за кордоном авторів як Алексеєнко М., Ананьєв А., Гриньова В. М., Грушко В.І., Денисенко М. П., Дорофий А., Евтух А. Т., Колодізєв О. М., Кручок С.І., Лаптев С. М., Любунь О. С., Матвієнко П. В., Паливода К., Петрук О. М., Полтавець Л. Т., Проскура О. Ю., Проша С. Ф., Розмарина А. Л., Шибалкіна В., Яременко О. Р. та ін.

Метою дипломної роботи є дослідження теоретичних аспектів банківського кредитування юридичних осіб та розробка практичних рекомендацій щодо удосконалення кредитування юридичних осіб.

Відповідно до поставленої мети даної роботи необхідно вирішити такі завдання:

— визначити поняття та необхідність кредитування суб'єктів господарювання;

— сформулювати основні форми та методи кредитів;

— визначити ефективність банківського кредитування;

— проаналізувати надання банком кредитів;

— здійснити розподіл кредитів між юридичними особами;

— визначити ефективність кредитів, які надаються даним об'єктом дослідження;

— пошук шляхів підвищення або вдосконалення кредитної політики банком.

Об'єктом дослідження виступають процеси банківського кредитування юридичних осіб відкритого акціонерного товариства «Укрексімбанк».

Предметом дипломної роботи є процес банківського кредитування юридичних осіб в сучасних ринкових умовах господарювання.

Методи дослідження: метод пізнання від абстрактного до конкретного, системно-факторний підхід до дослідження фінансової діяльності комерційного банку, методи математичної статистики.

Інформаційною базою дослідження були дані бухгалтерської звітності комерційного банку, статистичні матеріали, публікації інформаційно-аналітичних та періодичних видань, навчальні посібники тощо.

Структура дипломної роботи обумовлена метою та визначеними завданнями дослідження. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури та додатків.

Розділ 1. Кредит як економічна категорія ринкових відносин

1.1 Необхідність і сутність кредитів

Наявність товарного виробництва і грошей об'єктивно зумовлює існування та функціонування кредиту. З розвитком товарного виробництва кредит стає обов’язковим атрибутом господарювання. Виробництво продуктів як товарів означає, що в процесі відтворення відбувається відрив моменту відчуження товару від одержання грошового еквіваленту відносно відокремлення руху грошової форми вартості від товарної форми, виконання грошима функції засобу платежу і викликають кредитні відносини [19, с. 141].

Це відносне відокремлення проявляється в розбіжності у часі руху матеріальних та грошових потоків, які виникають при розподілі, обміні та споживанні сукупного суспільного продукту. Якщо рух товарних потоків випереджає грошові, то споживачі матеріальних цінностей в момент їх оплати не мають достатніх грошових коштів, що може зупинити нормальний рух процесу відтворення.

Коли рух грошових потоків випереджає товарні, то в учасників виробничого процесу нагромаджуються тимчасово вільні грошові кошти, виникає суперечність між безперервним вивільненням грошей у кругообігу коштів і потребою у постійному використанні матеріальних і грошових ресурсів в інтересах прискорення процесу відтворення. Ця суперечність може бути усунута за допомогою кредиту, який дає можливість отримувати позичальникам грошові кошти, потрібні для оплати матеріальних цінностей та послуг, або придбати їх з розстрочкою платежу.

Отже, кредит є об'єктивною вартісною категорією, складовою частиною товарно-грошових відносин, а його необхідність викликана існуванням товарно-грошових відносин. Неодмінною економічною передумовою існування кредиту є функціонування виробників на засадах комерційного розрахунку. Кредитні відносини між суб'єктами не можуть виникнути, якщо авансовані у виробничу сферу грошові кошти не здійснюють кругообігу, або, якщо той, хто хоче скористатись кредитом, не має постійного доходу. Вартість, що передається кредитором позичальнику, віддається лише на визначений час, а потім вона повинна бути повернена з виплатою відсотків [26, с. 126].

Тобто, за кредитною угодою до позичальника переходить у тимчасове користування лише споживча вартість грошей чи речей без зміни їх власника. Кошти у позичальника мають вивільнитися у розмірі, що забезпечує повернення кредитору не тільки запозиченої вартості, а й відсотків за користування нею. Без одержання кредитором від позичальника доходу у вигляді відсотку у кредитора не буде зацікавленості позичати гроші. Варто зазначити, що у ряді випадків кредит може бути повернений кредитору третьою особою — гарантом, поручителем чи страховиком, якщо позичальник неспроможний сам це зробити. Якщо надана в позику вартість до кредитора не повертається, то кредит втрачає свою економічну сутність.

Потреби в кредитах також виникають у зв’язку з особливостями індивідуального кругообігу коштів госпрозрахункових підприємств та організацій. Ці особливості проявляються у розбіжності в часі між вивільненням з обороту вартості в грошовій формі і авансуванням грошових коштів у новий кругообіг [44, с. 10].

Зазначені розбіжності при кругообігу фондів окремих підприємств та організацій відбуваються передусім, через сезонність виробництва. Сезонність виробництва зумовлює в одні періоди випереджуюче наростання виробничих затрат порівняно з надходженням грошових коштів і викликає додаткову потребу в коштах. В інші періоди витрати виробництва зменшуються або зовсім припиняються. Відповідно збільшується вихід готової продукції та надходження грошової виручки, частина якої виявляється тимчасово вільною.

Таке чергування зростання додаткових потреб у грошових коштах і створення тимчасово вільних залишків їх на одному й тому ж підприємстві або організації створюють економічну основу для використання кредитів на формування його виробничих фондів і фондів обігу та погашення їх через певний час. У масштабах економіки країни сезонні потреби в додаткових коштах одних галузей народного господарства супроводжуються виникненням вільних коштів в інших галузях, що створює економічну основу для перерозподілу грошових коштів між різними галузями народного господарства за допомогою кредиту [50, с. 47].

Розбіжності між надходженням грошових коштів і витрачанням їх виникають і в сфері особистого споживання населення. Вільні грошові кошти у населення з’являються внаслідок перевищення поточних грошових доходів громадян над поточними витратами і виступають у формі грошових збережень як у готівковій, так і безготівковій формах.

Економічною основою заощаджень є добровільне відкладення населенням грошей на деякий час після задоволення своїх поточних потреб. На певний час припиняється рух вартості, і вона вивільняється з обороту у грошовій формі. Відповідні грошові кошти, в основному, осідають на рахунках у банківських установах і частково тезавруються в готівковій формі у громадян.

Грошові нагромадження треба відрізняти від поточних резервів грошей як купівельних і платіжних засобів, які утворюються у підприємств і населення внаслідок короткострокової розбіжності між поточними грошовими надходженнями і витратами. Наприклад, виплата заробітної плати два рази на місяць зумовлює створення резерву платіжних і купівельних засобів у громадян.

У них такий резерв виникає також внаслідок поступової витрати одержаної заробітної плати та інших доходів на поточні потреби. Однак відомо, що у населення може виникнути потреба в кредиті.

Виходячи із вищесказаного, можна зробити висновок, що необхідність кредиту викликана існуванням товарно-грошових відносин, а його передумовою є наявність поточних або майбутніх доходів у позичальника. Конкретними причинами необхідності кредиту є коливання потреб в коштах та джерелах їх формування у юридичних і фізичних осіб.

В сучасних умовах кредитні відносини набувають широкого розвитку між господарюючими суб'єктами, що, насамперед, пов’язано з розширенням комерційного кредиту і вексельних розрахунків.

Кредитні відносини між банками і державою виникають тоді, коли, наприклад, комерційні банки купують облігації внутрішньої державної позики, а також коли при розміщенні державних облігацій Міністерство фінансів України може укласти з Національним банком України окрему угоду щодо купівлі останнім цих облігацій [11, с. 196].

Набувають подальшого розвитку кредитні відносини між банками та населенням. Населення кредитує банки через вклади в них, купівлю ощадних сертифікатів тощо. Водночас банки надають населенню споживчі кредити, серед яких значний обсяг мають кредити на придбання, будівництво житла, на поліпшення житлових умов та створення підсобного домашнього господарства, а також на невідкладні потреби. Дедалі важливішого значення набувають кредитні відносини між підприємствами, організаціями, господарюючими суб'єктами, з одного боку, та населенням з іншого. Відповідно до чинного законодавства кредитуванням громадян як видом діяльності можуть займатися не тільки банки, а й інші організації: ломбарди, кредитні спілки, фонди тощо. Кредитні відносини між фізичними особами не дуже поширені, але ігнорувати їх не варто, оскільки недоліки у відносинах між банками і населенням можуть призвести до їх розвитку у спотвореному вигляді.

Зовнішньоекономічні кредитні відносини, коли суб'єктами кредитної угоди виступають держави, банки та окремі господарюючі суб'єкти, регулюються як нормами права держав, що в них вступають, так і нормами міжнародного права.

Кредит є обов’язковим атрибутом народного господарства.

Перед тим як розглянути зміст окремих прикладних функцій кредиту, які є логічним продовженням макроекономічних функцій, слід зробити спробу розібратися у питанні, що багато років дискутується в теорії грошей. Чи володіє кредит потенціалом продукування? Або, іншими словами, чи здатен він у процесі свого застосування примножувати суспільне багатство? Кредит — це лишень передача грошового капіталу з рук у руки. Однак у цій процедурі загальна сума грошей, що капіталізується, не збільшується. При застосуванні кредиту не зростає й маса капітальних ресурсів — чинників виробництва, що функціонує в економіці. Чи правомірно в такім разі вести мову про власну продукувальну силу кредиту?

Щоб відповісти на це не просте за змістом питання, треба звернутися до всебічно обґрунтованого в економічній літературі Заходу, зокрема у працях Й. Шумпетера, положення про те, що підмурівком будь-якого процесу економічного розвитку є утворення нової комбінації у використанні наявних у суспільстві виробничих ресурсів. Конструювання таких комбінацій здійснюється вилученням дійсних чинників виробництва з попередніх сфер використання і зосередження на нових, продуктивніших напрямках економічного прогресу. Власне, підприємець має забезпечити передислокацію наявних ресурсів за допомогою кредиту. І це зрозуміло. Адже лише завдяки останньому наявний капітал застосовується не в сфері, де його створено, а там, де він має найбільше шансів наростити свою вартість.

На цих методологічних засадах аргументуються такі функції кредиту (рис. 1.1):

1. Функція перерозподілу наявних в економіці грошово-фінансових ресурсів та їх зосередження у найпріоритетніших щодо конкретної ситуації сферах економічної діяльності. У цьому відношенні кредит робить пропозицію капіталу не лише гнучкішою, а й ефективнішою. Коли говориться, що кредит є лише передачею капіталу з одних рук до інших, то слід наголосити на тому, що мається на увазі передача його в руки особі (фізичній чи юридичній), яка здатна забезпечити ефективніше використання цього капіталу в суспільне необхідній галузі економіки. Інакше перерозподіл через кредитний механізм наявного позичкового капіталу позбавляється економічного сенсу. «Кредит, — писав з приводу цього Й. Шумпетер, — дозволяє підприємцеві через формування попиту на необхідні йому. засоби виробництва вилучати їх із сфер традиційного застосування і відтак спрямовувати розвиток економіки по новому шляху». Таким чином через реалізацію функції перерозподілу кредиту здійснюється прогресивна корекція пропорцій суспільного виробництва, переорієнтація чинних структур у напрямку їх пристосування до новітніх процесів технічного та економічного прогресу.

Рис. 1.1 Функції кредиту

2. Функція перерозподілу кредиту органічно пов’язана з функцією утворення додаткової до наявної в економіці купівельної спроможності, що надається в розпорядження підприємницьких структур. Реальна купівельна спроможність фізичних і юридичних осіб визначає динамічний потенціал ринкової економіки. Тому нарощування кредитною системою купівельної спроможності активних суб'єктів ринку забезпечує посилення такого потенціалу.

Розглядаючи механізм реалізації зазначеної функції, маємо враховувати диференціацію методів кредитування. Кредит може надаватися під заставу та без попереднього матеріального забезпечення. Отримання кредиту під заставу не збільшує дійсний потенціал капіталу. Клієнт, що звертається в даному разі до банку, бере кредит під власні цінні папери, які вже є капіталом. Йому потрібні гроші як ліквідність. За власний вексель він купує такі гроші.

Інший зміст має кредит без попереднього матеріального забезпечення. Тут відбувається операція з утворення додаткової маси капіталу, яку отримує підприємець, і водночас реальне нарощування його купівельної спроможності. При продуктивному використанні цієї купівельної спроможності такий захід не породжує кредитної інфляції, він є дефляційним.

3. Функція капіталізації вільних грошових доходів. Йдеться про нагромадження позичкового капіталу за рахунок реальних збережень фізичних і юридичних осіб.

У будь-якій економічній системі існують два основні джерела збережень грошових ресурсів. Це: а) некапіталізована частка отриманого в процесі виробництва прибутку; б) частка особистих доходів населення, яка формується за рахунок відносного скорочення частки споживчих витрат, відкладеного попиту, збережень на здійснення в майбутньому купівель товарів тривалого користування, нагромаджень пенсійного і страхового фондів тощо. Функція кредиту тут полягає в тому, щоб вилучити ці реальні грошові ресурси зі стану тимчасової бездіяльності, по змозі скоротити термін їх «перепочинку» і трансформувати в форму позичкового капіталу.

4. Вельми вагомою функцією кредиту є грошове обслуговування обігу капіталу в процесі його відтворення. Суть реалізації цієї функції полягає в тому, що в процесі відтворення на одних ділянках обігу тимчасово вивільнюються певні суми дійсного грошового капіталу, а на інших виникає потреба в них. У цій ситуації за допомогою кредитного механізму здійснюється нагромадження тимчасово незадіяних капіталів та переінвестування їх у структури, що відчувають нестачу капіталу.

5. Важливою функцією кредиту є прискорення концентрації та централізації капіталу через використання акцій та облігацій корпоративної форми власності, якій нині належать провідні позиції в економічній системі суспільства.

6. В умовах сучасного науково-технічного прогресу дедалі більшої ваги набуває функція обслуговування кредитом інноваційного процесу, розвитку малих і середніх виробничих структур, підготовка й перепідготовка відповідних кадрів тощо.

7. Однією з важливих сфер функціонального застосування кредиту є забезпечення на його основі зростання ефективності грошового обігу. Функція економії витрат грошового обігу і підвищення завдяки цьому його ефективності реалізується здійсненням через кредит: а) взаємного зарахування платежів; б) прискорення обігу грошей; в) утворення різноманітних форм банківських грошей, що скорочують потреби безпосереднього обігу банкнот. З реалізацією цієї функції вносяться відповідні зміни у формулу, що визначає кількість грошей, необхідну для обслуговування товарного обігу, де враховуються обсяги кредитних (безоплатних) операцій та їх взаємне погашення.

8. Нарешті, кредит використовується як один із дійових інструментів макроекономічного регулювання господарських процесів. Через зазначену функцію кредиту здійснюються антициклічне регулювання ринкової економіки, її структурна корекція, дефляційна політика, кредитування зовнішньої торгівлі та відповідне регулювання платіжного балансу.

1.2 Види кредитів та їх класифікація

Форми кредиту тісно пов’язані з його структурою, з сутністю кредитних відносин. Залежно від руху позикової вартості виділяються дві основні форми кредиту: товарна і грошова. У товарній формі виникають кредитні відносини між продавцями і покупцями, коли останні одержують товари чи послуги з відстрочкою платежу. Прикладом такої форми є комерційний кредит.

Комерційний кредит надається постачальником покупцеві тоді, коли товаровиробник прагне реалізувати вироблений товар, але у покупця немає грошей для його придбання. У такому випадку товар може бути добровільно переданий постачальником покупцеві в кредит, а сама передача може оформлюватися борговим зобов’язанням — векселем. Продаж громадянам товарів тривалого користування в кредит (з розстрочкою платежу) господарюючими суб'єктами здійснюється з метою прискорення реалізації товарів, які в торговельній мережі є в достатній кількості, а також для більш повного задоволення потреб громадян у товарах тривалого користування [39, с. 114].

Сфера товарної форми кредиту незначна, переважна його частина надається і погашається в грошовій формі. Грошовий кредит виступає, передусім, як банківський кредит. Кредитні відносини між банками і клієнтами виникають не тільки при одержані останніми кредиту, а й при розміщенні ними своїх грошових заощаджень у вигляді внесків на поточних і депозитних рахунках. Банківський кредит обслуговує не тільки обіг товарів, а й накопичення капіталу. Поширення кредитних відносин у грошовій формі відкрило кожному, хто має вільну вартість, легко і швидко її капіталізувати, а також створило сприятливі умови для формування міжнародних ринків і тісних взаємовигідних зв’язків між країнами.

Форми кредиту постійно розвиваються, змінюється місце тієї або іншої форми кредиту на тому чи іншому етапі розвиту економіки країни. У колишньому СРСР до кредитної реформи 1930;1932 pp. велике значення мав комерційний кредит, який надавався одним підприємством іншому у формі продажу товарів з відстрочкою платежу. Банківський кредит мав підпорядковане значення і здебільшого опосередкований, непрямий характер (видавався під заставу векселів). Після кредитної реформи вирішальної ролі набув банківський кредит, який став прямим і плановим. Зараз в Україні з переходом до ринкової економіки комерційний кредит дедалі більше поширюється, що є реакцією на дорожнечу банківського кредиту.

В залежності від організації кредитних відносин виділяють міжгосподарський, банківський і державний кредити.

Міжгосподарський кредит — це кредитні відносини, що виникають між окремими підприємствами, організаціями, господарськими товариствами у процесі їх розрахункових взаємовідносин, а також між підприємствами, організаціями і господарськими товариствами, з одного боку, і органами галузевого управління, з іншого, в процесі їх фінансових взаємовідносин [49, с. 25].

Цей вид кредиту включає:

по-перше, комерційний кредит, тобто кредит, що надається у товарній формі продавцями покупцям у вигляді відстрочки платежу за продані товари (надані послуги) і оформлюється векселем. Комерційний кредит надається одним функціонуючим підприємством іншому у вигляді продажу товарів з відстрочкою платежу. Інструментом такого кредиту є вексель, що сплачується через комерційний банк. Як правило, об'єктом комерційного кредиту виступає товарний капітал, який обслуговує кругообіг-промислового капіталу, рух товарів із сфери виробництва в сферу споживання;

по-друге, дебіторсько-кредиторську заборгованість, що виникає між суб'єктами господарської діяльності не на добровільних засадах, а ніби примусово, незалежно від їх волевиявлення; причиною виникнення такої заборгованості є розрив у часі між передачею товару і грошей, оскільки рух вартості в натурально-речовій та грошовій формах не збігається;

по-третє, тимчасову фінансову допомогу, яку надають своїм підприємствам органи галузевого управління на засадах повернення.

Банківський кредит — це кредитні відносини, в яких однією із сторін (в ролі позичальника чи кредитора) виступає банк. Банківський кредит — найбільш розповсюджена форма кредиту. Саме банки частіше всього надають позики суб'єктам, які потребують тимчасової фінансової допомоги. За обсягом банківська позика значно більша від позик, що видаються при інших формах кредитування. Перша особливість банківського кредиту полягає в тому, що банк оперує не стільки своїм капіталом, скільки залученими ресурсами. Позичивши гроші у одних суб'єктів, він перерозподіляє їх, надаючи позики іншим юридичним або фізичним особам [41, с. 94].

Друга особливість полягає в тому, що банк позичає залучений капітал, тимчасово вільні грошові кошти, покладені в банк господарюючими суб'єктами на рахунки або депозити.

Третя особливість даного кредиту характеризується наступним. Банк позичає не просто грошові кошти, а гроші як капітал. Це означає, що позичальник повинен так використовувати отримані в банку кошти, щоб не тільки повернути їх кредитору, а й отримати прибуток, достатній принаймні для того, щоб сплатити позиковий відсоток. Невід'ємним атрибутом банківського кредиту є платність.

Державний кредит — сукупність кредитних відносин, у яких, здебільшого, позичальником є держава, а кредиторами — юридичні або фізичні особи. Призначенням державного кредиту є мобілізація державою коштів для фінансування державних видатків, особливо, коли державний бюджет дефіцитний, а також для регулювання економіки.

Державний кредит виступає у різних формах, до яких належать як товарні, так і державні позики, знаряддям яких є цінні папери (облігації, казначейські зобов’язання тощо). Державні цінні папери можуть випускатися як урядом, так і місцевими органами влади, а зобов’язання щодо розповсюджених цінних паперів є складовою частиною державного боргу.

В залежності від цільового спрямування кредит буває виробничий та споживчий. Переважна частина кредитів використовується у сфері виробництва та реалізації сукупного суспільного продукту і є важливим джерелом формування обігових коштів і основних фондів. Водночас, населення теж одержує значну кредитну допомогу на свої споживчі цілі.

Вид кредиту — це більш детальна його характеристика за організаційно-економічними ознаками (галузева направленість, об'єкти кредитування, забезпеченість кредиту, терміновість кредитування тощо).

За строками користування кредити поділяються на:

строкові, тобто кредити, надані на визначений у договорі строк [42, с. 28]. У свою чергу вони бувають короткострокові (до одного року), середньострокові (від одного до трьох років), довгострокові (більше трьох років);

до запитання — це кредити, що видаються на невизначений строк і які на вимогу кредитора повинні бути повернуті у визначений ним час. Якщо кредитор не вимагає повернення, то кредит погашається позичальником у строк, визначений ним самостійно;

прострочені кредити — це кредити, строк погашення яких встановлений кредитним договором, минув;

відстрочені кредити — це кредити, стосовно яких на основі клопотання позичальника строки погашення були перенесені на більш пізній термін.

Якщо кредити надаються під забезпечення, то вони називаються забезпеченими або ломбардними, а якщо без забезпечення — незабезпеченими або бланковими. Більша частина кредитів надається під різні форми забезпечення. В країнах з розвинутою ринковою економікою найбільш розповсюдженими є наступні види забезпечення кредитів: гарантія або поручительство третьої сторони; переуступка контрактів дебіторської заборгованості; застава товарних запасів, дорожніх документів, нерухомого майна, цінних паперів, дорогоцінних металів; страхування.

Гарантія або поручительство — це зобов’язання третьої особи сплатити борг позичальника у випадку його неплатоспроможності; оформлюється як самостійне зобов’язання гаранта, чи поручителя, за допомогою передатного напису на вимозі (індосаменту).

Переуступка контрактів як форма забезпечення практикується при кредитуванні будівельних компаній або фірм, що здійснюють регулярні поставки товарів або надання послуг за контрактом. Боржник переуступає контракт банку-кредитору, внаслідок чого надходження від покупця або замовника з виплат за контрактні роботи (послуги) зараховуються в погашення заборгованості по кредитах.

Переуступка дебіторської заборгованості полягає в передачі банку рахунків, що вимагають оплати за поставлені позичальником товари, послуги, виконані роботи.

Забезпечення товарними запасами означає, що предметом застави можуть бути сировина, напівфабрикати, комплектуючі вироби, готова продукція тощо. Перевага надається тим видам товарів, торгівля якими ведеться на біржі і легко визначити їх ринкові ціни. Забезпечення дорожніми документами використовується при кредитуванні експортно-імпортних торговельних операцій. В цьому випадку в якості застави по кредитах виступають документи, що підтверджують відвантаження товарів (коносамент і накладні). При цій формі забезпечення кредиту оформлення здійснюється індосуванням документів, названих вище, їх власниками на користь банка-кредитора. Обов’язковою умовою надання кредиту під забезпечення дорожніми документами є страхування вантажу [28, с. 76].

Іпотекою є застава землі, нерухомого майна, при якій земля або майно, що становить предмет застави, залишається у заставодавця чи третьої особи. Предметом іпотеки може бути земля, нерухоме майно, будівлі, споруди, квартири, підприємства як цілісні майнові комплекси.

В якості застави по кредиту можуть використовуватись такі види рухомого майна, як обладнання, машини, механізми, інвентар, транспортні засоби та космічні об'єкти, товари довготривалого використання (для індивідуальних позичальників).

Застава векселя чи іншого цінного паперу здійснюється шляхом індосаменту і врученням заставодержателю індосованого цінного паперу. Умовою використання цінних паперів як форми застави має бути їх висока ліквідність. Кредит під заставу цінних паперів не повинен використовуватися на придбання нових цінних паперів, що пов’язано з обмеженням біржової спекуляції позичальників та зниженням ризику банкрутства клієнтів.

У практиці роботи банків держав із розвинутою ринковою економікою трапляються й інші форми забезпечення кредитів. Наприклад, при наданні кредитів індивідуальним позичальникам як застава приймаються поліси страхування життя, свідоцтво про ощадні вклади, вимоги на виплату заробітної плати, дорогоцінні метали; при кредитуванні юридичних осіб — корисні копалини або контракти на постачання сировинних ресурсів, врожай (зібраний або на корені).

За методами надання розрізняють кредити:

надані у разовому порядку; тобто рішення щодо надання яких приймається окремо з кожного кредиту на підставі кредитної заявки;

відповідно до відкритої кредитної лінії (надаються у межах завчасно визначеного ліміту кредитування) без погодження кожного разу з банком його умов;

гарантовані, тобто банк бере на себе зобов’язання при потребі надати клієнту кредит у визначеному розмірі протягом відповідного періоду (наприклад, місяця, кварталу, року).

За характером і способом сплати відсотків виділяють кредити з фіксованою відсотковою ставкою; плаваючою відсотковою ставкою; сплатою відсотків одночасно з отриманням кредиту (дисконтний кредит).

Залежно від кількості кредиторів розрізняють кредити:

надані одним банком;

консорціумні, тобто кредити, що надаються кількома банками, один з яких бере на себе роль менеджера, збирає з банків учасників потрібну позичальнику суму ресурсів, укладає з ним договір і надає кредит [25, с. 75]. Банк-менеджер займається також розподілом відсотків;

паралельні кредити передбачають участь у їх наданні декількома банками. В такому випадку кредит одному позичальникові надають різні банки, але на одних, завчасно погоджених умовах.

У практиці західних банків використовується класифікація кредитів в залежності від їх якісної характеристики: а) найвищої якості, б) задовільні, в) маржинальний кредит, г) критичний кредит, д) збитковий кредит (що підлягає списанню). У Положенні Національного банку України «Про порядок кредитування» в залежності від щойно названого критерію класифікації кредити розподіляють на стандартні, під контролем, субстандартні, сумнівні та безнадійні.

Варто зазначити, що в економічній літературі не існує єдиної думки щодо кількості і складу ознак класифікації видів кредиту. Як будь-яке економічне явище кредит має свої межі, в яких реалізується його сутність. Як економічну категорію поняття межі потрібно розглядати як обмеження розповсюдження тих чи інших видів економічних відносин.

1.3 Роль банківського кредитування в розвитку економіки України

ринковий кредитування банківський позичальник

Кредитні відносини і ринок кредитних ресурсів є органічною складовою ринкової економіки. Ринок забезпечує умови для цілеспрямованого руху кредитів у ті сфери національної економіки, де вони можуть бути використані найефективніше. В командній економіці колишнього СРСР через банки здійснювався розподіл виділених державою кредитів на основі централізованого плану. В ринковій економіці кредитні відносини реалізуються шляхом діяльності незалежних конкуруючих між собою комерційних кредитних установ, саме існування яких (прибутковість і ліквідність) прямо залежить від кредитоспроможності їхніх клієнтів.

Важливим стимулом для банків є конкурентна боротьба за залучення кредитних коштів на ринку кредитних ресурсів. Комерційні банки є самостійними і незалежними в проведенні кредитної політики. Слід зазначити, що на відміну від грошового обороту (безготівкового і готівкового) в сфері кредитування відсутні детальні, централізовано розроблені Національним банком України (НБУ) інструкції [35, с. 137].

Купуючи ресурси на вільному ринку кредитних ресурсів і продаючи їх підприємствам (фірмам), комерційні банки здійснюють прямий вплив на розвиток національної економіки. За рахунок кредитів на підприємствах забезпечується організація як поточного господарського обороту, так і розширене відтворення основного капіталу (основних фондів), створення додаткових виробничих потужностей і цілих промислових об'єктів.

Обсяги кредитування народного господарства, з одного боку, не повинні перевищувати певну критичну межу, за якою починається посилення інфляційних процесів, а з другого боку, мають забезпечувати стимулювання розвитку національного виробництва.

Ефективність проведення кредитної політики визначається правильним вибором параметрів кредитних відносин, серед яких найважливішими є: величина позичкового відсотка; умови доступності позики для вітчизняних Господарських суб'єктів; рівень кредитного ризику; термін надання позики тощо. Параметри кредитування мають будуватися таким чином, щоб стимулювати кінцеві результати господарської діяльності товаровиробників.

В Україні в сучасних умовах актуальною є проблема реформування системи кредитування суб'єктів господарської діяльності. Йдеться, насамперед, про орієнтацію банківського сектора на першочергове кредитування пріоритетних у народногосподарському плані виробництв. Для виходу української економіки з кризи кредитні відносини мають бути підпорядковані пожвавленню інвестиційної та інноваційної діяльності, фінансовому забезпеченню структурних перетворень та економічному зростанню [40, с. 130].

Поки що вітчизняна кредитно-банківська система не виконує ролі прискорювача розвитку національної економіки. Недостатніми є власні кошти банків, а отже, й обсяги кредитування народного господарства. Негативний вплив на кредитну сферу здійснюють платіжна криза, дефіцит бюджету, різке зниження кредитоспроможності підприємств (фірм). По суті, відсутня практика надання кредитів під виробничі програми довгострокового характеру. Банки майже не залучають ресурсів на довгостроковій основі.

Більшість проблем у діяльності вітчизняних комерційних банків у сучасних умовах пов’язано з проведенням ризикованої кредитної політики.

Для поліпшення стану справ у сфері кредитування необхідне досягнення в Україні фінансової і макроекономічної стабільності, проведення раціональної промислової і податкової політики, що дозволило б банкам здійснювати виробничі інвестиції, а позичальникам — відновити свою кредитоспроможність.

Кредит має створювати сприятливі умови для розвитку всіх сфер і галузей національної економіки України. Він є важливим джерелом капітальних вкладень, тому традиційно виділяється його вагома роль у реструктуризації економіки та інвестиційній діяльності. В Україні сьогодні необхідним є розширення застосування кредитних відносин в інвестиційній сфері.

У теорії кредиту проблема впливу кредитних відносин на розвиток економіки розглядається у взаємозв'язку з економічними межами кредитування.

Економічні межі кредитування — це межі існування і поширення кредиту, межі, в яких кредитні відносини мають об'єктивну природу і зберігають свої сутнісні риси, що відрізняють їх від фінансових відносин. При порушенні економічних меж кредитування процес перетворюється в процес фінансування.

На макрорівні економічні межі кредиту визначаються відповідністю (кількісною, якісною і в часі) між платоспроможною потребою економіки в позиках та наявністю кредитних ресурсів. Ця відповідність обумовлюється рівнем ефективності функціонування кредитної системи країни [10, с. 74].

На мікрорівні економічні межі кредиту визначаються відповідністю (кількісною, якісною і в часі) між пасивними та активними операціями комерційних банків. Від обсягу пасивних операцій залежить розмір банківських ресурсів, а отже, й масштаби кредитування. З позицій позичальника, вирішальне значення має рівень його кредитоспроможності — здатність забезпечувати своєчасне й у повному обсязі повернення позики.

Порушення меж кредитування призводить до деформації кредитних відносин, що виявляється або в надмірному кредитуванні (понад реальні потреби), або в недокредитуванні (нестачі кредитних вкладень у народне господарство). Відновлення економічних меж кредитування здійснюється у ході реалізації реформи кредитно-банківської сфери.

Кредиту відводиться важлива роль у подальшому реформуванні економіки України та відродженні національного виробництва. Кінцевим підсумком кредитування має стати розвиток і підвищення ефективності національної економіки.

Розглянемо сучасний період становлення ринку МБК в Україні і проведемо тенденцію зростання значимості ринку МБК для комерційних банків. Дані станом на початок 2011 р. не наведені у зв’язку з відсутністю інформації про обсяги кредитів в офіційній банківській статистиці.

1998 рік для ринку МБК був роком значного збільшення не тільки його абсолютних обсягів, але й підвищення його ролі у формуванні комерційними банками своїх ресурсних баз та кредитних портфелів. Про це свідчать статистичні дані, що містяться в табл. 1.1 і 1.2.

З табл. 1.1 видно, що строкові депозити та кошти до запитання суб'єктів господарювання, кошти населення і домашніх господарств та міжбанківські кредити і депозити разом із кредитами рефінансування НБУ з кожним роком збільшуються. Максимальне значення відповідних показників маємо в 2011 р. — 5061, 3217 і 5864 млн. грн. Не зважаючи на тенденцію збільшення показників залучення коштів комерційними банками України за 1997;2008 pp., темп зростання коливається у визначених межах — від 111,5 до 161,3% з 2005 р. по 2011 р. Загальна сума залучених коштів з року в рік тільки зростає і в 2011 р. становить 14 142 млн. грн. [51, с. 87].

Таблиця 1.1 Аналіз залучення коштів комерційними банками України за 2005 — 2011 pp.*

Статистичні дані кредитної діяльності комерційних банків України

за 2005;2011 pp. подамо в табл. 1.2.

Дані таблиці свідчать про постійне зростання усіх видів кредиту — кредити органам державного управління, кредити суб'єктам господарювання, міжбанківські кредити.

Значний вплив на збільшення обсягів та питомої ваги міжбанківських кредитів в кредитних ресурсах банків справило майже подвійне підвищення НБУ норми обов’язкових резервів — з 13% до 25% від залучених коштів.

Таблиця 1.2 Показники кредитної діяльності комерційних банків України*за 2005;2011 pp.

Обсяги продажу централізованих ресурсів на нецільових кредитних аукціонах НБУ були відносно невеликими, внаслідок чого НБУ тривалий час по суті не виконував традиційну для центральних банків роль кредитора «останньої інстанції» для комерційних банків. Це підтверджують статистичні дані, що містяться в таблиці 1.3.

Як бачимо, абсолютні обсяги централізованих кредитних ресурсів НБУ протягом 2008 р. навіть зменшилися з 112 до 105 млн. грн. при зростанні залучених кредитних ресурсів комерційних банків майже в 5,5 разів.

Тож суттєво знизилася питома вага інструментів рефінансування в загальному обсязі залучених банками міжбанківських кредитів — з 25,9% на початку року до 7,5% наприкінці. Звертатися до НБУ за кредитами рефінансування комерційним банкам було не потрібно, оскільки в них були відсутні реальні можливості кредитування економіки. В умовах макроекономічної стабільності 2005;2007 pp. з’явилися сприятливі умови щодо кредитування реальної економіки, тому питома вага кредитів рефінансування в загальній сумі залучених банками міжбанківських кредитів почала поступово зростати.

Таблиця 1.3 Залучені кредитні ресурси в національній валюті на ринку МБК за 2005 — 2011 pp.*

У 2008 р. вона досягла 15,4%, в 2009 р. — 16,1%, в 2010 р. — 18,6%.

Протягом 2008 р. у грошово-кредитній політиці НБУ відбулися істотні зміни. Вони передусім були пов’язані із антиінфляційними заходами, спрямованими на досягнення макроекономічної стабілізації. Відтепер вона досягалася не завдяки посиленню державно-адміністративного втручання в економіку, а шляхом радикалізації ринкового реформування економіки країни. Пом’якшився механізм впливу на грошово-кредитний ринок. Ринкове ціноутворення, децентралізація фінансового ринку стали головними чинниками стримування темпів зростання інфляції [24, с. 191].

З 2008 р. НБУ остаточно відмовився від кредитування суб'єктів господарювання, що сприяло зміцненню його кредитних взаємовідносин з комерційними банками. На ринку МБК почали укладатися угоди в іноземній валюті, про що свідчать статистичні дані в табл. 1.3. Поява угод в іноземній валюті сприяла страхуванню інфляційних ризиків банків на ринку МБК.

У 2008 р. відбувся перерозподіл кредитних ресурсів на користь реальної економіки: обсяг кредитів, наданих комерційним банкам у порядку рефінансування, за рік зріс з 151 до 349 млн. грн., тобто майже на 200 млн. грн.

Питома вага емісійних кредитів НБУ урядові у загальній сумі кредитів знизилася з 86% на початку року до 77% наприкінці. Як видно з табл. 1.3, кредитні вкладення комерційних банків у народне господарство за рік зросли з 1,56 млрд. грн. до 4,08 млрд. грн., тобто у 2,6 рази. Починаючи з 2008 р., НБУ фактично відмовився від практики централізованого розподілу кредитних ресурсів на пільгових умовах, про що свідчить повна заміна прямих кредитів, як механізму рефінансування, на кредитні аукціони, де кредитні ресурси розподіляються на ринкових умовах [34, с. 91].

З таблиці 1.4 видно, що на кредитному ринку України переважають розрахунки у вільно конвертованій валюті. В 2011 р. залучені кредитні ресурси в іноземній валюті склали 303 млн. грн.

Таблиця 1.4 Залучені кредитні ресурси в іноземній валюті на ринку МБК за період 2008 — 2011 pp.*

З припиненням НБУ кредитування комерційних банків на пільгових умовах почала запроваджуватися практика проведення цільових аукціонів з продажу кредитів комерційним банкам для кредитування підприємств, що потребували державної фінансової допомоги. В цільових аукціонах НБУ приймали участь тільки ті комерційні банки, які обслуговували підприємства, що здійснювали структурну перебудову та санацію виробництва, нарощували обсяги випуску та реалізації продукції, здійснювали закупівлю товарів українських виробників для подальшої реалізації споживачам.

Отже, кредит є об'єктивною вартісною категорією, складовою частиною товарно-грошових відносин, а його необхідність викликана існуванням товарно-грошових відносин. Неодмінною економічною передумовою існування кредиту є функціонування виробників на засадах комерційного розрахунку.

Кредитні відносини між суб'єктами не можуть виникнути, якщо авансовані у виробничу сферу грошові кошти не здійснюють кругообігу, або, якщо той, хто хоче скористатись кредитом, не має постійного доходу. Вартість, що передається кредитором позичальнику, віддається лише на визначений час, а потім вона повинна бути повернена з виплатою відсотків.

Форми кредиту тісно пов’язані з його структурою, з сутністю кредитних відносин. Залежно від руху позикової вартості виділяються дві основні форми кредиту: товарна і грошова.

В залежності від організації кредитних відносин виділяють міжгосподарський, банківський і державний кредити.

Кредитні відносини і ринок кредитних ресурсів є органічною складовою ринкової економіки. Ринок забезпечує умови для цілеспрямованого руху кредитів у ті сфери національної економіки, де вони можуть бути використані найефективніше.

Розділ 2. Механізм взаємовідносин підприємств позичальників з банками

2.1 Етапи процесу кредитування юридичних осіб

Відкрите акціонерне товариство «Український експортно-імпортний банк України» було створено 3 січня 1992 року згідно з Указом Президента України № 29 та 23 січня того ж року банк отримав свою першу ліцензію від Національного банку України.

Сьогодні ВАТ «Укрексімбанк» — це відкрите акціонерне товариство, 100% акцій якого належить державі в особі Кабінету Міністрів. Банк незмінно входить до групи найбільших банків в Україні. Структура ВАТ «Укрексімбанк» складається з Головного банку 30 філій та 95 відділень (станом на 01.01.2008) і охоплює практично всю територію України. Від дня заснування Банк незмінно входить до групи найбільших системних банків України, має найпоширенішу в Україні мережу банків — кореспондентів (понад 800 банківських установ у різних країнах світу).

ВАТ «Укрексімбанк» орієнтує свою діяльність на кредитування підприємств різної форми власності. З метою надання якомога більшого переліку банківських послуг проводиться значна робота по розширенню банківської ліцензії, зокрема на здійснення валютних операцій. Цим покладено початок встановленню кореспондентських зв’язків із закордонними банками й формуванню широкої кореспондентської мережі, що дало можливість залучення додаткових ресурсів у валюті. Серед важливих напрямків діяльності банку — початок формування власної мережі філій.

Значна робота проводиться у банку по освоєнню новітніх банківських технологій. Запроваджується система REUTERS, проводяться неторговельні операції з дорожніми чеками «AMERICAN EXPRESS» і «THOMAS COOK», розробляється власна система розрахунків за допомогою пластикових карток. Впроваджена система електронних переказів «WESTERN UNION».

ВАТ «Укрексімбанк» одним із перших в Україні почав роботу з вексельною формою розрахунків, яка збільшує ефективність управління фінансовими потоками підприємств. Як окремий підрозділ банку створюється і успішно функціонує Вексельний центр, яким розробляються схеми розрахунків за допомогою векселів, які дозволяють оптимізувати структуру платежів і мінімізувати ризики неплатежів. Проведемо аналіз сегменту ринку в якому активну участь приймає ВАТ «Укрексімбанк» та динаміку його розвитку на цьому сегменті.

В цілому ринок, що його обслуговує ВАТ «Укрексімбанк» досить швидко розвивається, що зумовлює досить непогані позиції і самого банку і його майбутніх позицій на ринку банківських послуг взагалі.

ВАТ «Укрексімбанк» багато уваги приділяє і роботі по депозитним вкладам фізичних та юридичних осіб, крім того розвивається напрямок роботи по валютним операціям.

Сьогодні ВАТ «Укрексімбанк» — це банк, що динамічно розвивається, входячи у двадцятку кращих банків України. Основними напрямками розвитку ВАТ «Укрексімбанк» є: активність операцій по кредитуванню, обслуговуванню експортно-імпортних операцій, операцій з цінними паперами, ріст статутного капіталу, нарощування депозитних ресурсів, впровадження нових технологій i продуктів.

ВАТ «Укрексімбанк» активно впроваджує європейські стандарти якості обслуговування клієнтів, нові банківські технології, динамічно реагує на ринкову кон’юнктуру, розширює спектр фінансових послуг, виходить на нові географічні ринки, активно розбудовує фiлiйну мережу, налагоджує довгострокові, взаємовигідні ділові відносини. Банк утвердив себе як стабільна i прозора структура в очах західноєвропейських фінансових кiл. Стратегічними завданнями банку на близьку перспективу є:

— увійти в десятку провідних банків України за всіма показниками;

— розвивати універсальність фінансової діяльності банку, розширюючи спектр послуг, що доповнюють базові банківські продукти;

— бути безпечною, стабільною фінансовою інституцією з високою довірою у клієнтів та партнерів;

— утверджувати імідж прозорої структури, яка здійснює діяльність згідно з чинним законодавством;