Розділ 2. Страховий ринок України
Посередницька діяльність страхових брокерів у страхуванні здійснюється як винятковий вид діяльності і може поєднувати консультування, експертно-інформаційні послуги, роботу, пов’язану з підготовкою, укладанням та виконанням (супроводом) договорів страхування, в тому числі щодо врегулювання збитків у частині одержання перерахування страхових платежів, страхових виплат та страхових відшкодувань… Читати ще >
Розділ 2. Страховий ринок України (реферат, курсова, диплом, контрольна)
Структура страхового ринку України
Страховий ринок України — це частина фінансового ринку, де об'єктом купівлі-продажу є страховий захист, формується попит і пропозиція на нього.
Головною функцією національного страхового ринку є акумуляція та розподіл страхового фонду з метою страхового захисту суспільства.
Об'єктивна необхідність виникнення та розвитку страхового ринку зумовлюється наявністю суспільної потреби на страхові послуги та наявністю страховика, здатного їх задовольнити.
Страхова компанія — це юридично оформлена одиниця підприємницької діяльності у формі акціонерного, повного, командитного товариства з повною відповідальністю, яка має ліцензію на право здійснення страхової діяльності.
Усі компанії страхового ринку України можна поділити таким чином: 1) за формою власності (приватні, акціонерні, взаємні, державні, урядові тощо);
- 2) за характером операцій (спеціалізовані, універсальні та перестрахувальні);
- 3) за територіальним критерієм (місцеві, регіональні, національні і транснаціональні);
- 4) за розміром статутного капіталу та обсягами нагромадження страхових платежів (великі, середні, малі).
До внутрішньої структури страхового ринку нашої держави належать:
- — страхові продукти (послуги за конкретними видами договорів страхування);
- — система організації продажів страхових полісів та формування попиту на страхові продукти;
- — гнучка система тарифів (ціни, пільги, знижки, націнки, штрафи, пеня тощо);
- — власна інфраструктура страховика (агентства, контори, філії, представництва, канали комерційного зв’язку);
- — матеріальні та фінансові ресурси, що визначають становище страховика;
- — людські ресурси страхової компанії;
- — фінансове становище страхової компанії та довіру до неї з боку фінансових інститутів;
- — ліквідність страхового фонду.
Зовнішнє середовище страхового ринку складається з елементів, якими страховик може управляти, та з тих, на які він впливати не може, але повинен їх враховувати у своїй діяльності.
До складових, на які страховик може впливати, належать: ринковий попит, конкуренція, ноу-хау страхових послуг, інфраструктура страхового ринку тощо.
До складових, на які страхові компанії впливати не можуть, належать: чисельність населення, його вікова та статева структури, сезон міграції, купівельна спроможність населення тощо.
Отже, страховий ринок — це відкрита система, здатна до розширення та звуження, залежна як від загальної економічної ситуації в країні, так і від активності страховика.
Залежно від критерію, покладеного в основу класифікації страхового ринку України, розрізняють інституціональну, територіальну, галузеву та організаційну структури.
Інституціональна структура ґрунтується на розмежуванні приватної, публічної або комбінованої форми власності, на якій створюється страхова організація. Вона може бути представлена акціонерними, корпоративними, взаємними та державними страховими компаніями.
За галузевою ознакою розрізняють ринки особистого, майнового страхування та страхування відповідальності. Кожна із названих ланок має свою структуру (сегментацію).
Особисте страхування — це галузь страхування, в якій об'єктом страхових відносин є життя, здоров’я, працездатність та пенсійне забезпечення людини. Таке страхування спрямоване на забезпечення захисту сімейних доходів громадян, а також на нагромадження ними коштів для підвищення рівня свого фінансового благополуччя. До особистого страхування належать такі види страхування: страхування життя і здоров’я громадян, страхування від нещасних випадків, медичне страхування, страхування спортсменів вищих категорій, працівників державної лісової охорони, спеціалістів ветеринарної медицини, службових осіб державних податкових інспекції, суддів, донорів крові, народних депутатів, працівників прокуратури, митних органів, осіб складу органів і підрозділів внутрішніх справ, контрольно-ревізійної служби в Україні тощо.
Майнове страхування — це галузь страхування, в якій об'єктом страхування є майно, що належить юридичним або фізичним особам. До майнового страхування належать такі види страхування: страхування залізничного, наземного, повітряного, водного транспорту, страхування вантажів та багажу, страхування кредитів, фінансових ризиків, виданих гарантій, страхування авіаційних суден, врожаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень у державних сільськогосподарських підприємствах тощо.
Страхування відповідальності - це галузь страхування, де об'єктом є відповідальність перед третіми особами в разі, якщо їм внаслідок діяльності або бездіяльності страхувальника буде завдано шкоди. Страхування відповідальності охоплює такі види страхування: страхування цивільної відповідальності власників наземного, повітряного, водного транспорту, страхування відповідальності перед третіми особами.
Організаційна структура страхового ринку може бути представлена у вигляді страхових компаній, страхових спілок, асоціацій та страхових пулів, товариств взаємного страхування, страхових посередників.
Страховий посередник — це одна із трьох головних дійових осіб на страховому ринку поряд зі страхувальником і страховиком.
Страхові агенти — це громадяни або юридичні особи, які діють від імені та за дорученням страховика і виконують частину його страхової діяльності, а саме: укладають договори страхування, одержують страхові платежі, виконують роботи, пов’язані зі здійсненням страхових виплат та страхових відшкодувань. Агенти є представниками страховика і діють в його інтересах за винагороду на підставі договору доручення зі страховиком.
Посередницька діяльність страхових брокерів у страхуванні здійснюється як винятковий вид діяльності і може поєднувати консультування, експертно-інформаційні послуги, роботу, пов’язану з підготовкою, укладанням та виконанням (супроводом) договорів страхування, в тому числі щодо врегулювання збитків у частині одержання перерахування страхових платежів, страхових виплат та страхових відшкодувань за угодою зі страхувальником, інші посередницькі послуги у страхуванні.
Страхові брокери — це юридичні особи або громадяни, які зареєстровані у встановленому порядку як суб'єкти підприємницької діяльності та здійснюють за винагороду посередницьку діяльність у страхуванні від свого імені на підставі брокерської угоди з особою, яка має потребу у страхуванні як страхувальник, а також брокери не мають права отримувати та перераховувати страхові платежі, страхові виплати та виплати страхового відшкодування.
Актуарій — це офіційно вповноважена особа, котра, маючи відповідну фахову підготовку, за допомогою методів математичної статистики обчислює страхові тарифи і на котру покладається відповідальність за те, щоб страхові фонди уможливлювали виконання компаніями своїх зобов’язань за виданими полісами.
Сюрвейєр — це експерт, інспектор, агент страховика, який оглядає судна, вантажі та інше майно, що приймається на страхування.
Аварійний комісар — це особа, яка на прохання страховика з’ясовує причини настання страхового випадку та розмір збитків (у страхуванні переважно транспортних ризиків).
Диспашер (джастер) — це фахівець у галузі морського права, який здійснює розрахунки з розподілу витрат за загальною аварією між судном, вантажем і фрахтом.
До основних проблем розвитку національного страхового ринку належать: недосконалість страхового законодавства, фінансово-економічну нестабільність країни, відсутність державної цілеспрямованої політики щодо розвитку страхування та низьку страхову культуру населення. Упровадження обов’язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів наштовхнулося на перешкоди законодавчого характеру, існують випадки зволікання страхових компаній із виплатами страхових сум і страхових відшкодувань, неправомірних відмов від виплат усупереч страховому законодавству. Усе це свідчить про незадовільне державне регулювання страхової діяльності та недосконалу систему державного контролю за фінансовою надійністю страховиків.