Поняття про загальновиробничі витрати та порядок їх формування

Згідно п. 15 П (С)БО 16 «Витрати» до загальновиробничих витрат відносяться:

• 1. Витрати на управління виробництвом (оплата праці апарату управління цехами, дільницями; відрахування на соціальні заходи й медичне страхування апарату управління цехами, дільницями; витрати на плату службових відряджень персоналу цехів, дільниць тощо).
• 2. Амортизація основних засобів загальновиробничого цехового дільничного, лінійного) призначення.
• 3. Амортизація нематеріальних активів загальновиробничого дільничного, лінійного) призначення.
• 4. Витрати на утримання експлуатацію та ремонт, страхування, операційну оренду основних засобів інших необоротних активів загальновиробничого призначення.
• 5. Витрати на вдосконалення технологій й організації виробництва (оплата праці та відрахування на соціальні заходи працівників, зайнятих удосконаленням технології й організації виробництва, поліпшенням якості продукції, підвищенням її надійності, довговічності, інших експлуатаційних характеристик у виробничому персоналу: відрахування на соціальні заходи, медичне страхування та апарату управління виробництвом: витрати на здійснення технологічного контролю за виробничими процесами та якістю продукції, робіт. послуг).
• 6. Витрати на охорону праці, техніку безпеки й охорону навколишнього природної о середовища.
• 7. Інші витрати (внутрізаводське переміщення матеріалів, деталей, напівфабрикатів, інструментів зі складів до цехів і готової продукції на склади: поточні нестачі незавершеного виробництва: нестачі і втрати від псування матеріальних цінностей у цехах: оплата простоїв).

Таким чином, в складі загальновиробничих витрат відображаються витрати, пов’язані з організацією і управлінням виробництвом у виробничих підрозділах, а також витрати, пов’язані з утриманням і експлуатацією устаткування і транспортних засобів внутрівиробничого значення. Таке об'єднання названих витрат пояснюється єдиною причиною, що ці витрати є накладними виробничими витратами.

Загальновиробничі витрати складаються з постійних і змінних витрат. До змінних загальновиробничих витрат належать витрати, що змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно до зміни обсягу діяльності. Постійні виробничі накладні витрати залишаються незмінними (або майже незмінними) при зміні обсягу діяльності.

Слід зазначити, що абсолютно точного поділу витрат на постійні та змінні досягти важко, тому що існує ще й такий вид витрат, як змішані витрати, тобто витрати, які містять в собі постійну та змінну частини.

Поділ витрат на змінні і постійні має важливе значення як для правильного списання і розподілу цих витрат між окремими видами об'єктів обліку витрат, так і для контролю за накладними витратами. При цьому потрібно враховувати поведінку кожної статті накладних витрат. Всі витрати операційної діяльності, в тому числі загальновиробничі, формуються в розрізі економічних елементів і статей витрат.

В П (С)БО 16 «Витрати» виділені такі економічні елементи:

• · матеріальні витрати;
• · витрати на оплату праці;
• · відрахування на соціальні заходи;
• · амортизація;
• · інші операційні витрати.

Облік матеріальних витрат ведеться на підставі документів про відпуск матеріальних цінностей зі складу у виробничі підрозділи, і про їх використання у виробництво. Відпуск матеріалів у виробництва може здійснюватися на підставі лімітно-забірних карт (Форма М — 8 або М -9), акту-вимоги на заміну (додатковий відпуск) матеріалів (Форма М-10), накладної-вимоги на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів (Форма М — 11).

Вартість матеріальних ресурсів віднесена на витрати виробництва залежить від вибору того чи іншого методу оцінки виробничих запасів. Відпущені запаси у відповідності з П (С)БО 9 «Запаси» [6] можуть бути оцінені за одним із таких методів:

• · ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасу;
• · середньозваженої собівартості;
• · собівартості перших за часом надходжень запасів (ФІФО);
• · нормативних витрат.

Метод ідентифікаційної собівартості застосовується щодо тих видів виробничих запасів, які використовуються для виконання спеціальних замовлень і проектів, а також, щодо тих видів запасів, котрі це замінюють одне одного. Застосування цього методу передбачає ведення індивідуального обліку кожної одиниці запасів. Цей метод застосовується при невеликій номенклатурі матеріалів, а також при списанні матеріалів, що дорого коштують (дорогоцінного каменю. дорогоцінних металів тощо) Запаси можуть складатися також за середньозваженою вартістю, яка визначається у кожному виду (групі) запасів як частка ділення загальної вартості виду (групи) запасів на їх кількість. Отже, при різних цінах на один і той же вид запасів обчислюється їх середня ціна. за якою згодом оцінюється списання запасів на виробництво. Цей метод застосовується при великій номенклатурі використовуваних при виробництві продукції матеріалів.

Метод ФІФО передбачає що запаси мають списуватися за собівартістю відповідних партій у хронологічному порядку їх надходження. В умовах інфляції він зумовлює зниження вартості відпущених виробництво ресурсів, за вищання їх залишку в балансі, а отже, завищення фінансового результату від основної діяльності підприємства.

Метод оцінки за нормативними витратами полягає в застосуванні норм витрат на одиницю продукції (робіт, послуг), установлених підприємством з урахуванням нормативних рівнів використання запасів. праці, виробничих потужностей і діючих цін. Використання цього методу оцінки запасів при їх вибутті можливе при нормативному методі обліку витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції. Суть його полягає в тому, що списання вартості запасів на витрати виробництва здійснюється за нормативною (плановою) собівартістю, а відхилення первісної вартості запасів від нормативу, які неминуче виникають у процесі виробництва, відноситься прямо на собівартість реалізації продукції в періоди їх виникнення. тобто по дебету рахунка 90 «Собівартість реалізації». Отже, матеріальні витрати у складі незавершеного виробництва і готової продукції будуть оцінені за нормативною (плановою) собівартістю.

В складі загальновиробничих витрат значну питому вагу займають витрати на оплату праці (заробітна плата апарату управління підприємством: апаратом управління виробничими підрозділами, робітників що обслуговують устаткування; робітників, які зайняті переміщенням вантажів у виробничих підрозділах — водії авто і електрокарів; робітників, які здійснюють розвантаження матеріалів, інструментів, деталей. завантаження готової продукції; інших працівників, які зайняті у сфері управління і організації виробництва) Заробітна плата працівників зайнятих в управлінні і організації виробництва розраховуються за погодинною системою оплати праці. Витрати на оплату праці визначаються виходячи із посадових окладів і кількості відпрацьованого часу. На більшості підприємствах використовується погодинно-преміальна оплата праці, при якій крім заробітної плати нараховується премія залежно від результатів роботи. Заробітна плата робітників. які обслуговують устаткування і зайняті переміщенням навантажувально-розвантажувальними роботами може розраховуватися за погодинною або відрядною системами, їх заробіток може залежати від заробітної плати робітників. які зайняті у виробничому процесі, тобто застосовуються непряма відрядна форма оплати праці Відрахування на соціальні заходи здійснюються по встановлених фондом оплати праці тарифах.

Друге, за величиною, місце в складі загальновиробничих витрат на багатьох підприємствах займає амортизація необоротних активів.

П (С)БО 7 Передбачає такі методи нарахування амортизації основних засобів (крім інших необоротних матеріальних активів):

• · прямолінійний;
• · зменшення залишкової вартості;
• · подвійного залишку, що зменшується;
• · кумулятивний;
• · виробничий.

За методом прямолінійного списання вартості об'єкта основних засобів, що амортизується, рівномірно списується (розподіляється) протягом строку його експлуатації. Щорічні амортизаційні відрахування визначаються за формулою:

Виробничий метод заснований на тому, що амортизація є тільки результатом експлуатації об'єкта основних засобів, і тимчасові строки не відіграють ніякої ролі в процесі її нарахування. Щорічна сума амортизації при цьому методі визначається так :

Амортизаційні відрахування = Фактичний річний обсяг продукції.

(робіт, послуг) х Виробнича ставка амортизації.

Виробнича ставка амортизації = (первісна вартість — ліквідаційна вартість): загальний розрахунковий обсяг виробництва Суть прискореного методу амортизації основних засобів по тому, що на початку експлуатації основних засобів суми нарахованої амортизації значно перевищують амортизаційні суми, нараховані, в кінці строку служби об'єкта.

Відповідно до методу зменшення залишкової вартості:

Річна сума амортизації = Залишкова вартість об'єкта ОЗ х Річна норма амортизації.

Ступінь кореня n = кількість років корисного використання об'єкта.

При методі подвійного зменшеного залишку прискореної амортизації ліквідаційна вартість об'єкта не враховується, щорічні амортизаційні відрахування визначаються за формулою :

Амортизаційні відрахування = 2 * Норма, А * Балансова вартість Кумулятивний метод називають ще методом списання вартості за сумою чисел років. Амортизаційні відрахування при цьому методі розраховуються таким чином :

Амортизаційні відрахування = Кумулятивний коефіцієнт * (Первісна вартість — Ліквідаційна вартість) Кумулятивний коефіцієнт = Число років, що залишається до кінця строку служби об'єкта: Сума років строки служби об'єкта Згідно із П (С)БО 7 «Основні засоби» нарахування амортизації починається з наступного місяця після визнання об'єкта основних засобів активом. Нарахування амортизації припиняється з наступного місяця після вибуття об'єкта основних засобів і призупиняється на період реконструкції, модернізації добудування (дообладнання) і консервації об'єкта основних засобів.

Нарахування амортизації проводиться щомісячно. Підприємство з сезонним характером виробництва річну суму амортизації нараховують протягом періоду роботи підприємства у звітному році. Місячна сума амортизації при застосуванні всіх методів, крім виробничої о. визначається діленням річної суми амортизації на 12.

На підставі п. 27 П (С)БО 7 «Основні засоби» амортизація інших необоротних матеріальних активів нараховується з використанням тільки прямолінійного або виробничого методу. Крім цього, амортизація малоцінних необоротних матеріальних активів і бібліотечних фондів може нараховуватися у першому місяці використання об'єктів у розмірі 50% вартості що амортизується, а решта 50% вартості, що амортизується, — у місяці їх виключення з активів (списання з балансу) у результаті невідповідності критеріям визнання активом, або у першому місяці використання об'єкта 100% його вартості.

До складу елемента «Інші операційні витрати» включаються витрати операційної діяльності, які не увійшли до складу названих елементів, зокрема оплата вартості продукції (робіт і послуг), одержаних зі сторони, витрати на відрядження, на послуги зв’язку, плата за розрахунково-касове обслуговування, винагороди за юридичні, й аудиторські послуги, послуги оцінки майна, тощо. Величина цих витрат визначається у відповідності з встановленими договірними цінами, нормами і тарифами.

Відповідно до законодавства підприємство має право обирати один між З способами обліку витрат діяльності:

• · з використанням 8-го класу рахунків «Витрати за елементами» ;
• · з використанням 9-го класу рахунків «Витрати діяльності» ;
• · з одночасним використанням 8-го і 9-го класу рахунків.

Облік витрат тільки по рахунках класу 8 можуть вести суб'єкти малого підприємництва, а також організації. діяльність яких не спрямована на ведення комерційної діяльності. У цих підприємств інформація про витрати. формуватиметься в розрізі економічних елементів. Витрати списуються безпосередньо з кредиту рахунків класу 8 в дебет рахунку 23 «Виробництво» в частині прямих і загальновиробничих витрат, а всі інші витрати відносяться на рахунок 79 «Фінансові результати». Усі витрати, пов’язані з інвестиційною і фінансовою діяльністю, витрати при надзвичайних операціях в цьому випадку враховуються на рахунку 85 «Інші витрати». Вести облік витрат тільки на рахунках 8-го класу можна рекомендувати тільки підприємствам з невеликою кількістю господарських операцій і при відсутності кількох напрямків діяльності.

Усі інші підприємства використовують рахунки класу 9. Їх використання дозволяє здійснювати докладніший облік витрат. Такі підприємства можуть вести облік витрат тільки на рахунках 9 класу або за бажанням можуть використовувати одночасно з цим і рахунки класу 8 для узагальнення інформації про витрати за елементами.

Загальна схема обліку витрат без застосування рахунків класу 8 є значно простішою, а щодо інформації про витрати в розрізі економічних елементів, то її можна одержати в позасистемному порядку із облікових регістрів. Тому використання рахунків класу 8 є недоцільним, так як робить цей облік трудомістким і незручним.